Тарасюк А.О. Тривожність як психологічний феномен
Матеріал з PSYH.KIEV.UA -- Вісник психології і соціальної педагогіки
Тарасюк А.О., магістрант спеціальності "Психологія", Навчально-науковий гуманітарний інститут Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського, м. Київ.
Зміст |
Постановка проблеми
У сучасному науковому світі проблема тривожності займає важливе місце. Цьому присвячено значна кількість досліджень, як в психології, так і в медицині, фізіології, філософії, соціології. Інтерес психологів в останнє десятиліття до вивчення тривожності істотно посилився у зв’язку з різкими змінами в житті суспільства, що породжують невизначеність і непередбачуваність, і, як наслідок, переживання емоційної напруженості, тривоги і тривожності.
Аналіз літератури з теми
У літературі часто змішуються поняття тривога і тривожність, але вони абсолютно неідентичні. Тривога – це епізодичний прояв неспокою. Поведінковими ознаками тривоги є: коли дитина починає гризти нігті, гойдатися на стільці, барабанити пальцями по столу, смикати волосся та ін. Іноді тривога дуже корисна, вона допомагає мобілізувати потенційні можливості. У зв’язку з цим розрізняють мобілізуючу (яка дає додатковий імпульс) і розслаблюючу (паралізує людину) тривогу [4, с. 86].
Тривога – це стан занепокоєння людини, її передчуття до небезпеки. Найбільш часто тривога проявляється в очікуванні якоїсь події, яку важко прогнозувати і яка може загрожувати своїми можливими неприємними наслідками. Прояви тривоги, які виникають епізодично, можуть перерости в стійкий стан, який отримав назву «тривожність» [3, c. 5].
Тривога, на відміну від страху, – не завжди сприймається як негативне почуття, вона може проявитися і у вигляді радісного хвилювання, хвилюючого очікування. Людина, що знаходиться в стані несвідомого, невизначеного занепокоєння, відчуває тривогу, а людина, що боїться певних об’єктів чи думок, відчуває страх [1, с. 14].
При цьому слід розмежовувати два терміни «тривожність» і «страх».
Страх – відображення емоційного загострення у свідомості конкретної загрози для життя і благополуччя людини, а тривога – це емоційно загострене відчуття майбутньої загрози. Страх можна розглянути саме як вираз тривоги в конкретній формі.
К. Ізард трактує поняття «страх», як специфічну емоцію, що виділяється в окрему категорію. Він зазначає, що тривога складається з безлічі емоцій, однією зі складових якої є страх. Відомий фізіолог І. П. Павлов вважав страх проявом природного рефлексу, пасивно-захисною реакцією з легким гальмуванням кори великих півкуль. Страх заснований на інстинкті самозбереження [5, с. 57].
У найзагальнішому вигляді емоція страху виникає у відповідь на дію загрозливого стимулу. Що стосується і страху і в тривоги, вони мають загальний емоційний компонент у вигляді почуття хвилювання і занепокоєння, тобто в обох поняттях відображено сприйняття загрози або відсутність почуття безпеки, але також цей компонент присутній і в тривожності. Якщо страх і тривога швидше виникають ситуаційно, ніж особистісно обумовлені психічні феномени; то тривожність, навпаки, більшою мірою особистісно мотивована.
Нині переважає точка зору, згідно з якою тривожність, маючи природну основу (властивості нервової системи), складається в результаті дії соціальних і особистісних факторів. У дошкільному та молодшому шкільному віці головною причиною бувають порушення дитячо-батьківських відносин. У більш дорослому віці тривожність може породжуватися внутрішніми конфліктами, переважно самоаналізуючого характеру.
Тривожність виникає при сприятливому тлі властивостей нервової і ендокринної систем, але формується прижиттєво, перш за все в силу порушення форм внутрішньо особистісного і міжособистісного спілкування.
Дослідження тривожності спрямовані на розрізнення:
- тривожності ситуативної – пов’язаної з конкретною зовнішньою ситуацією;
- тривожності особистісної – стабільної властивості особистості.
Існує два види основних категорій тривожності:
- відкрита – свідомо пережита і демонстрована в поведінці і діяльності у вигляді стану тривоги;
- прихована – в різному ступені несвідома, що виявляється проявом надмірного спокої, нечутливістю до реального неблагополуччя і навіть запереченням його, або непрямим шляхом, через специфічні способи поведінки [1, с. 42].
Прийнято виділяти три форми відкритої тривожності.
- Гостра, нерегульована або слабко регульована тривожність – сильна, усвідомлювана, демонстрована зовні через симптоми тривоги; індивіду важко самостійно впоратися з нею.
- Регульована (компенсуюча) тривожність, при якій діти самостійно виробляють достатньо ефективні способи, що дозволяють справлятися з наявною у них тривожністю.
- «Культивована» тривожність – в цьому випадку, на відміну від викладених вище, тривожність усвідомлюється і переживається як цінна для особистості якість, що дозволяє домагатися бажаного. «Культивована» тривожність зустрічається переважно в старшому підлітковому, ранньому юнацькому віці.
Можна казати, що тривожність – це комплекс емоційних станів таких, як страх, сором, занепокоєння, вина та інші, які мають несприятливий вплив на самореалізацію особистості, заважаючи людині домогтися успіхів у житті.
Тривожність, як стійке утворення тісно пов’язане з Я-концепцією людини. Вона має власну спонукальну силу, що виступає як мотив, який має досить стійкі, звичні форми його реалізації в поведінці, що є, по Л. І. Божович, специфічною особливістю складних психологічних новоутворень афективно-потребової сфери [1, с. 30].
Протягом досить тривалого періоду часу тривожність зберігається, як стійке особистісне утворення. Вона має власну спонукальну силу і стійкі форми реалізації в поведінці з переважанням (в останніх) компенсаторних і захисних проявів. Як і будь-який складний психічний прояв, тривожність характеризується складною будовою, що включає когнітивний, емоційний і операційний аспект, при домінуванні емоційного. Виникнення і закріплення тривожності як стійкого утворення пов’язані з незадоволенням провідних вікових потреб, які набувають гіпертрофованого характеру. Стійким особистісним утворенням тривожність стає в підлітковому віці, опосередковуючись особливостями Я-концепції, ставленням до себе. До цього вона є похідною широкого кола сімейних порушень. Закріплення і посилення тривожності відбувається за механізмом «замкнутого психологічного кола», ведучого до нагромадження і поглиблення негативного емоційного досвіду, який, породжуючи, в свою чергу, негативні прогностичні оцінки, сприяє збільшенню і збереженню тривожності.
Висновок
Отже, згідно з сучасними науковими уявленнями, психологічними причинами тривожності є три групи факторів: тривалий і багаторазовий вплив стресових життєвих подій, опосередковане внутрішньо особистісними умовами; неблагополуччя в міжособистісних відносинах; внутрішньо особистісні конфлікти, що мають особливу значимість для людини [2, с. 98].
Список використаних джерел
- Захаров А.И. Предупреждение отклонений в поведении ребенка. СПб., 1997. 287 с.
- Захаров А.И. Происхождение и психотерапия детских неврозов. СПб., 2006. 672 с.
- Прихожан А.М. Психология тревожности: дошкольный и школьный возраст. СПб., 2009. 192 с.
- Хухлаева О.В. Основы психологического консультирования и психологической коррекции. Москва, 2001. 208 с.
- Щербатых Ю.В. Психология стресса и методы коррекции. СПб., 2008. 256 с.