Науменко М.С. Теоретичний аналіз проблеми кохання у юнацькому віці
Матеріал з PSYH.KIEV.UA -- Вісник психології і соціальної педагогіки
Науменко Марина Сергіївна – студентка Педагогічного інституту Київського університету імені Бориса Грінченка, спеціальність «Дошкільна освіта», кафедра дошкільної освіти Київського університету імені Бориса Грінченка, м. Київ
Зміст |
Актуальність проблеми
Значущість кохання у житті людини усіх історичних епох важко переоцінити. Саме кохання стало рушійною силою найвидатніших подій і шедеврів в історії, культурі і мистецтві людства. Однак, як і кожне психічне явище, кохання, детерміновано не лише особливостями людської індивідуальності й життєвого досвіду, але й соціальними факторами. Тому психологічні особливості становлення уявлень про кохання особистості у період дорослішання значною мірою обумовлюються соціальною ситуацією її розвиткою, специфікою сучасного суспільства.
Виклад основного матеріалу
Кохання як наукова проблема вперше було висвітлено у роботах філософів античності. У “Іліаді” Гомера поняття “ерос” розглядалось ширше, ніж кохання, - як пристрасне прагнення людини до чогось. Розширення категоріального апарату поняття “кохання” обумовило виникнення термінів “philia”, тобто емоційна близькість, і “agape”, задоволення. У середньовічній схоластиці (А.Августин, Ф.Аквинський та ін.) любов трактувалась як пізнання Бога, самосдосконалення людини та альтруїстичне ставлення до коханої людини, служіння іншим людям [8]. У подальших наукових розробках філософів кохання пов’язувалось з різними психічними конструктами: емоційним задоволенням, щастям (Б.Спіноза), волею (А.Шопенгауер), вищими екзистенціями (М.Фічіно, С.Катані) [1]. </p> Конкретизація уявлень про кохання представлена у роботах фізіологів кінця ХІХ-початку ХХ ст. Так, І.М.Сєченов зазначав, що кохання є динамічним психічним явищем, яке у своєму розвитку проходить декілька фаз: створення абстрактного ідеалу, зустріч з об’єкто, схожим на цей ідеал, і розвиток романтичних стосунків; згасання пристрасті і перехід кохання у дружбу і взаєморозуміння [9]. І.М.Мєчніков підкреслював, що кохання є надбіологічною психічною підструктурою, яку не можна звести до вроджених інстинктів і спадково закладених нервових реакцій. Джерело духовних проявів кохання у людини є унікальною і, на відміну від будь яких інших живих істот, людська любов обумовлює здатність до самопожертви і сприяє особистісному вдосконаленню людини [7]. Трактування любові саме як феномена психіки людини було започатковано у ХХ ст. в роботах З.Фрейда. Згідно з вченим, психологічною основою кохання особистості є потяги і інстинкти її підсвідомості, лібідо. Однак у процесі соціалізації дитини через різні прояви ідентифікації зі значущими іншими, у першу чергу - з батьками, лібідо набуває різноманітних стратегій міжособистісної взаємодії у романтичних взаєминах і формування унікальних для кожної людини уявлень про кохання. У своїх нарисах дитячої сексуальності вчений відзначив наявність ряду поведінкових паттернів конструювання особистістю своїх міжособистісних взаємин. Основи цих паттернів є вродженими, міра інтенсивності цих паттернів є індивідуальною. Водночас вчений не абсолютизував спадковість як детермінанту побудови особистістю своїх інтимно особистісних стосунків. Згідно з З.Фрейдом, становлення тих чи інших способів конструювання людиною своїх міжособистісних взаємин значною мірою залежить і від специфіки соціальної ситуації її розвитку, особливо в дитячому віці. Способи такого життєконструювання людиною своїх майбутніх взаємин з коханою людиною, згідно з З.Фрейдом, найбільш яскраво проявляються у дитячому, а саме – у дошкільному віці. Зазначені психічні феномени є продуктами підсвідомості, Ід, яке найбільшою мірою проявляється у дитячому віці, в умовах нерозвиненості інстанцій Его і Суперего, які через систему соціальних обмежень і заборон гальмуватимуть можливості людини осмислення своїх дійсних потягів і бажань на подальших вікових етапах. Саме Ід, як інстанція, яка, за словами вченого, нічого не знає ані про суспільство, ані про реальність, є ірраціональною й аморальною, дає можливість пізнати справжню сутність людини, її дійсні, найбільш глибинні потреби й бажання. Тому сензитивним періодом вивчення передумов, базових схем, що визначатимуть основні вектори проектування особистістю свого подальшого життєвого шляху, є дошкільний вік. Досліджуючи особистісний аспект проектування особистістю свого життєвого шляху у період дорослішання, З.Фрейд говорив про «подвійний вибір об’єкту»: перший вибір ідеалу коханої людини у майбутньому здійснюється у дошкільному віці на рівні абстрактних, інфантильних уявлень. Витіснення цього інфантильного образу на рівень підсвідомості обумовлює становлення іншого, більш конкретизованого й реалістичного ідеального образу представника протилежної статі у підлітковому й молодшоу юнацькому віці. Цей другий вибір бажаного об’єкту здійснюється вже у контексті побудови реальних міжособистісних стосунків, а не абстрактного конструювання ідеального майбутнього. Але наявність значних відмінностей у змісті першого й другого ідеального образів може призвести до того, що вони не поєднуються у одній реальній людині. За таких умов особистість переживає приховане незадоволення у своїх міжособистісних стосунках, не розуміючи смислу цього незадоволення. Таке незадоволення відображає внутрішню мікрокризу особистості в умовах необхідності узгодження переважно соціально детермінованого образу ідеальних сімейних стосунків, становлення якого відбулось у дошкільному віці, і особистісно детермінованого образу власних інтимно-особистісних стосунків, проектування яких починається у підлітковому віці [11]. Згідно з Е.Фроммом, кохання включає: - турботу про кохану людину, обумовлену щирим інтересом до її життя; - відповідальність як стан готовності з власної волі реагувати на потреби іншої людини; - повагу як здатність визнавати унікальної індивідуальність коханої людини; - знання, тобто здатність проникнути у самість коханої людини. Вчений підкреслював, що особистісно зріле кохання, на відміну від афективного, передбачає перш за все турботу і відповідальність про кохану людину [12]. У вітчизняній психології у основу вивчення проблеми кохання покладено принципи культурно-історичної теорії Л.С.Виготського, діяльнісного підходу та ін. Тому значна увага у роботах вчених приділяється вивченню взаємин, проблеми сумісності, соціокультурих факторів та їх впливу на особливості проявів любові у різних соціумах, осмисленню особистістю досвіду любові у системі її загальнолюдських і особистісних цінностей (Л.Я.Гозман, В.І.М’ясищев, В.М.Розін). Становлення здатності особистості юнацького віку до конструювання інтимно-особистісних взаємин, зростання суб’єктивної значущості потреб у емоційному прийнятті й взаєморозумінні обумовлює активізацію і ускладнення конструювання ними стосунків не лише дружби, але і кохання. У роботах Є.В.Вараксіної виявлено динаміку смислових конструктів кохання у юнацькому віці. Згідно з вченою, у молодшому юнацькому віці смисли кохання переважно зводяться до формальних ознак романтичних взаємин і значною мірою обумовлені соціальними стереотипами. Високу значущість у ієрархії смислів кохання мають абстрактні смислові утворення, які відображають генералізовану спрямованість на сам процес міжособистісної взаємодії. У пізньому юнацькому віці відбувається індивідуалізація та диференціація смислових основ кохання, що обумовлює зростання суб’єктивної значущості смислів не просто наявності коханої людини, а взаємообміну емоціями у цих взаєминах, емоції кохання як самоцінності. Негативним явищем динаміки смислів кохання у пізньому юнацькому віці є звуження часової перспективи цього феномена - зокрема, зниження для чоловіків суб’єктивної значущості кохання для створення сім’ї [4]. Дослідженню смислових засад кохання у пізньому юнацькому віці присвячені спеціальні дослідження І.М.Богдановської. Згідно з вченою, у сучасних юнаків переважають буттєві смисли прийняття коханої людини такою як вона є. Питома вага егоцентричних смислів у смисловій складовій образу кохання юнаків є незначною. Осмислення юнаками власних романтичних преживань обумовлює становлення у них здатності до конструювання власної моделі кохання, яка значною мірою відрізняється від їх уявлень про соціально стереотипний образ романтичних взаємин [2]. Особистісне зростання індивідуума у ранньому юнацькому віці, становлення у нього суб’єктної здатності до управління своїм життям, набуття громадянської й соціальної зрілості обумовлюють не лише активізацію у нього духовно-смислових та емоційних основ кохання, але і втілення їх у процесі реального конструювання романтичних стосунків. Водночас висока значущість емоційно-особистісна незрілість сучасних юнаків, мотивів пошуку емоційної підтримки у романтичних взаєминах особистості пізнього юнацкього віку обумовлює недостатній розвиток самопідтримки у романтичних взаєминах. А це, у свою чергу, обумовлює переважання емоційного компоненту романтичних стосунків юнаків, переживання “поглиненості коханням”, що унеможливлює рефлексію власних романтичних взаємин і, як наслідок, нестабільність когнітивно-поведінкової складової цього феномена розбалансованість його структурних компонентів у цілому [5]. Складність конструювання юнаками романтичних взаємин, згідно з К.О.Бочавером, обумовлює ряд проблем у цих стосунках пов’язаних з розподілом влади і співчуття у діаді, а також з особливостями особистісного зрозвитку індивідуума. Становлення здатності особистості юнаків до конструктивного вирішення проблем у власних романтичних взаєминах зростає з набуттям ними життєвого досвіду [3]. О.О.Єкимчик підкреслила, що успішність конструювання юнаками стратегії поведінки у романтичних взаєминах обумовлюється специфікою формування когнітивного й емоційного компонентів цього феномена. Кохання у юнацькому віці проживається на емоційному й когнітивному рівнях. Емоційна складова характеризується спрямованістю на емоційно близькі взаємини з партнером і страх руйнування стосунків з ним. Самопідтримка у романтичних взаєминах проявляється недостатньо. Особливостями кохання у юнацькому віці також є відкритість, взаємозалежність від партнера, переважання позитивних емоцій, але водночас і наявність когнітивних протиріч та суперечливість емоцій [5]. Важливим аспектом проблеми кохання у юнацькому віці є особливості конструювання романтичних стосунків хлопцми і дівчатами. Згідно з Н.А.Цвєтковою і Є.Ю.Макаровою, уявлення юнаків про кохання є більш конкретними і реалістичними, ніж у дівчат, але і водночас більш прагматичними і менш позитивними [10]. Згідно з О.О.Єкимчик, становлення як когнітивного, так і емоційного компонентів кохання у юнаків і дівчат має свою специфіку. Уявлення дівчат є більш диференційованими і більшою мірою асоціюються з прив’язаністю, емоціністю, турботою один про одного. У когнітивній складовій кохання у жінок, на відміну від чоловіків, переважають конструкти, пов’язані з фліртом, спілкуванням, також виявлені прояви любові-манії. Уявлення чоловіків про кохання є більш когнітивно простими і містять значно менше протиріч, ніж у жінок [7]. Згідно з результатами наукових досліджень В.І.Лупандіна і О.М.Стрижової, у чоловіків і жінок юнацького віку виявлено і відмінності у конативному компонентів романтичних взаємин. Провідними типом любові і у чоловіків, і у жінок є сторге. Однак у пізньому юнацькому віці суб’єктивна значущість сторге, любові-дружби, знижується. Менш значущою стає і стратегія агапе - жертовної любові. При цьому у чоловіків зростає значущість прагми, егоїстичного кохання, а у жінок - манії, надмірної захопленості особистості проблемами романтичних взаємин [6].
Висновки
Таким чином, здійснений аналіз літературних джерел виявив наявність значних гендерних відмінностей і проблем у когнітивному, емоційному й конативному компонентах кохання у юнацькому віці. Водночас вивченню цієї проблеми присвячені лише окремі роботи. Здійснений аналіз фахової літератури не виявив комплексних досліджень впливу гендеру на кохання як складне комплексне психічне утворення, а також тренінгових програм оптимізації когнітивного, емоційного й поведінкового компонентів кохання сучасних юнаків у їх єдності. Висока актуальність і недостатня розробленість цієї проблеми обумовлюють здійснення подальших експериментальних досліджень.
Список використаних джерел
- Антология философии Средних веков и эпохи Возрождения / Сост. С.В. Перевезенцев. - М.: ОЛМА-ПРЕСС, 2001. - 448 с.
- Богдановская И.М. Мифологические компоненты личностных смыслов любви в юношеском возрасте / И.М.Богдановская // Известия Российского государственного педагогического университета имени А. И. Герцена. - СПб., 2012. - N 148. - С. 23-34.
- Бочавер К.А. Романтические отношения в юношеском возрасте: представления о преодолении трудностей : автореферат дисс. … на соискание ученой степени кандидата психологических наук : 19.00.07 “Педагогическая психология” / К.А. Бочавер. – М., 2012. – 26 с.
- Вараксина Е.В. Смысл любви: опыт постнеклассического исследования / Е.В.Вараксина // Омский научный вестник. - 2007. - №5(59). - С. 136-139.
- Екимчик О.А. Когнитивный и эмоциональный и компоненты любви у людей разного возраста : автореф. дисс. … на соискание ученой степени кандидата психологических наук : 19.00.13 “Психология развития, акмеология” / О.А.Екимчик. - М., 2009. - 28 с.
- Лупандин В.И. Возрастные и гендерные особенности типологической структуры любви / В.И.Лупандин, Е.Н.Стрижова // Психологический вестник Уральского государственного университета. - 2010. - С. 56-64.
- Мечников И. И. Этюды о природе человека / Мечников И.И. - 7-е изд. - М.: Гос. изд-во, 1955. - 240 с.
- Некрасова Н.А. Эволюция представлений о любви в истории философии / Н.А.Некрасова, К.Ю.Тарнавский // Научные ведомости. - 2009. - №16(71). - С. 37-52.
- Сеченов И.М. Элементы мысли / Сеченов И.М. - СПб.: Питер, 2001. - 416 с.
- Цветкова Н.А. Гендерные особенности представлений о любви в юношеском возрасте / Н.А.Цветкова, Е.Ю.Макарова // Теория и практика общественного развития. - 2014. - №21. - С. 318-322.
- Freud S. General Introduction to Psychoanalysis / Freud S. - New York: Boni and Liveright, 1984. - 382 pp.
- Fromm E. The art of loving / Fromm E. - New York: Arthenium Gardner, 1955. - 130 pp.