Матеріал з PSYH.KIEV.UA -- Вісник психології і соціальної педагогіки

Микола Легенький, викладач-дослідник з педагогіки та психології, кандидат педагогічних наук, доцент, м. Київ

Проаналізовано зміст нової редакції Закону України «Про освіту» з точки зору його актуальності у забезпеченні нормативно-правового регулювання реформування освітньої галузі. Обґрунтовано необхідність прискорення його запровадження. Визначені проблемні аспекти та протиріччя окремих положень новоприйнятого закону, які потребують урегулювання. Внесені відповідні пропозиції щодо подальшої законопроектної роботи.

Ключові слова: освіта, реформування освітньої галузі, Закон України «Про освіту», правова невідповідність.

M.I. Legenkiy UPDATING EDUCATIONAL LEGISLATION - WAY TO SUCCESS EDUCATIONAL REFORMS

The content of the new edition of the Law of Ukraine "On Education" is analyzed from the point of view of its relevance in providing normative and legal regulation of the reform of the educational branch. The necessity of acceleration of its introduction is substantiated. Identified the problematic aspects and contradictions of certain provisions of the newly adopted law that need to be resolved. The corresponding proposals for further legislative work are made.

Key words: education, reforming of the educational sphere, the Law of Ukraine “About education”, legal not correspondence.

Зміст 1 Постановка проблеми 2 Основна частина 3 Висновок 4 Список використаних джерел

Постановка проблеми

Подальше реформування освітньої галузі насамперед потребує глобальних напрацювань у напрямі його законодавчого забезпечення. Кардинальним кроком у вирішенні зазначеної проблеми вважаємо прийняття нового Закону України «Про освіту», який маючи статус базового, концептуального освітянського закону, в свою чергу відіграє роль визначального та вихідного для прийняття цілої низки законів та підзаконних нормативних актів, що регулюють різноманітні галузі діяльності сфери вітчизняної освіти [1].

Основна частина

Переконані, що зазначений Закон є прогресивним та революційним, має цілу низку новацій, які забезпечать розвиток та становлення освітянської галузі на базі здобутків вітчизняної та зарубіжної науки, дають змогу прискорити інтеграцію української освіти до європейської та світової систем. При цьому актуальність подібних законотворчих новацій неодноразово підкреслюється як громадськість, так і освітянами та народними депутатами [2, с. 10.].

Метою зазначеного Закону є запровадження дієвого адміністративно-правового механізму врегулювання суспільних відносин, що виникають в процесі реалізації, охорони та захисту конституційного права людини на освіту, прав та обов’язків фізичних та юридичних осіб, які беруть участь у реалізації цього права і повноваження державних органів та органів місцевого самоврядування у сфері освіти, а також забезпечення законодавчих гарантій підвищення інвестиційної привабливості системи освіти, і, як наслідок, економічне зростання і культурний розвиток країни загалом.

Законом передбачається здійснення системної реформи освіти, ґрунтуючись на базових концептуальних положеннях існуючої державної освітньої політики. Незмінними залишаться право людини на освіту, безкоштовна загальна середня освіта, збереження державних соціальних гарантій для вчителів, право на безкоштовні підручники тощо. Водночас передбачається оновлення ключових аспектів освітньої діяльності — принципів державної освітньої політики, структури освітньої сфери, розподілу повноважень між органами управління освітою різних рівнів тощо.

В системі освіти передбачений новий рівень – фахову передвищу освіту, що, на нашу думку, має вирішити проблему з «зависанням» цього достатньо важливого елементу освітньої системи, який свого часу втратив законодавчу підтримку свого статусу. Технікуми та коледжі мають свою традиційно визначену нішу в освітній системі, їх випускники стабільно користується попитом роботодавців у певному сегменті економіки, однак спроби штучного прирівнювання їх до університетської освіти, чи, навпаки, спрощення вимог та зниження статусу на рівні професійно-технічної не відповідає ні прагненням ні можливостям подібних закладів освіти, а, відтак, - і потребам суспільства. В той же час, подібна законотворча новація потребує відповідного законодавчого регулювання у вигляді окремого спеціального закону, розробка, відпрацювання, затвердження та запровадження якого стають надзвичайно актуальними.

Законом введене поняття територіальної доступності закладу освіти, реалізація якої передбачається через освітні округи та опорні заклади освіти, положення про які має затверджувати Кабінет Міністрів України.

Вважаємо за доцільне підкреслити чітке законодавче визначення закладу освіти, під яким законодавець розуміє юридичну особу, основним видом діяльності якої є освітня діяльність. При цьому передбачено, що «освітня діяльність вважається основним видом діяльності, якщо надходження на цей вид діяльності та/або від цього виду діяльності перевищують половину загальних надходжень цієї юридичної особи (фізичної особи - підприємця)» [1]. Надзвичайно перспективним є наданий Законом перелік статусів, у якому має діяти заклад освіти, як суб’єкт господарювання, а саме – бюджетна установа, неприбутковий заклад освіти чи прибутковий заклад освіти. Вже традиційна диференціація закладів освіти за формами власності – державна, комунальна та приватна доповнена корпоративною. Встановлено державні гарантії академічної, організаційної, фінансової і кадрової автономії закладів освіти.

Суттєвому розширенню забезпечення права на освіту сприятиме запровадження законодавчо передбаченого громадського контролю і нагляду в освітніх закладах усіх рівнів, розгортання інклюзивної освіти та визнання як формальної, так і інформальної та неформальної освіти з можливістю їх конвертації.

Наближенню вітчизняної освіти до європейських та світових стандартів має сприяти переформатування і оновлення змісту середньої освіти, а також оновлення системи забезпечення якості освіти всіх рівнів. Останньому має сприяти Національне агентство кваліфікації, створення якого передбачене Законом.

Безумовною новацією Закону, покликано сприяти забезпеченню умов для максимально повної реалізації права людини на освіту, є введення інституту освітнього омбудсмена, який є посадовою особою Кабінету Міністрів і наділяється повноваженнями розгляду скарг з питань освіти та перевірки викладених у них фактів, отримання від закладів освіти та органів управління освітом необхідної для своєї діяльності інформації, приймати за результатами перевірок рішення щодо наявності чи відсутності фактів порушень освітніх прав та надання відповідних рекомендацій в повідомлення правоохоронних органів, безперешкодного відвідування закладів освіти та відповідно до компетенції участі у засіданнях державних органів, надання консультацій учасникам освітнього процесу а також представлення інтересів особи в суді. Встановлено, що положення про освітнього омбудсмена а також порядок та умови звернення до нього затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Актуальною нормою Закону вважаємо нововведене поняття академічної доброчесності. Вважаємо подібну новацію важливою нормою, яка здатна підвищити морально-етичний рівень учасника освітнього процесу. Важливо і те, що законодавчо визначається не тільки поняття і зміст академічної доброчесності, а й перелік дій (чи бездіяльності), які будуть вважатися її порушеннями, та пропонується перелік санкцій у разі вчинення зазначених дій.

Важливою нормою, що гарантуватиме матеріально-технічне забезпечення вітчизняної освіти, має стати законодавчо закріплена норма, яка передбачає асигнування освітніх витрат в розмірі, який не може бути меншим від 7 % ВВП.

Актуальність зазначеного Закону вимагала ретельного і прискіпливого його розробки, ретельного та прискіпливого доопрацювання на рівні законопроекту, який на виході мав бути максимально відпрацьованим та узгодженим. І тому абсолютно обґрунтованою видається така пильна увага законодавців, педагогів та громадськості виявлена до проекту Закону та широкої участі в обговоренні окремих його положень [3]. На етапі законопроектної робота нами в рамках робочої групи по доопрацюванню проекту Закону після першого читання було висловлено ряд зауважень і пропозицій частина з яких були враховані.

Зокрема, нами було запропоноване уточнення імперативності законопроектного положення, яке встановлювало шестирічний вік для початку здобуття початкової освіти: «Водночас потребує додаткового вивчення положення стаття 12 законопроекту, згідно з якою початкову освіту здобувають зазвичай з шести років. На нашу думку, це може суперечити загальноприйнятій у психолого-педагогічній науці віковій періодизації, згідно з якою вікова криза, що відділяє дошкільний вік від молодшого шкільного і, відповідно, змінює провідний вид діяльності з ігрового на навчальний, припадає саме на сім років. Тим більше, що ми мали спробу спостерігати за результатами шкільної реформи 1985 року, яка передбачила навчання шестирічок. Як результат, адміністрація шкіл була змушена забезпечувати для шестирічок дитсадкові умови — денний сон, ігрові методи навчання, спеціальний розклад тощо. Незважаючи на це все досить часто стикалися з фактами перевантаження, низької адаптації і, як результат, стресової ситуації для дітей. … необхідно передбачити можливість винятку для дітей, астрономічний вік яких не збігається з біологічним і психологічним, тобто тим, які випереджають вік чи затримуються у своєму розвиткові» [4, С. 131 – 134].

В прийнятому варіанті Закону передбачено, що початкова освіта здобувається, як правило, з шести років, тобто ця норма втратила ознаку імперативності. В той же час встановлена обов’язковість початку здобуття початкової освіти дітьми, яким на початок навчального року виповнилося сім років.

Висловлювалися і перестороги щодо пропозицій законопроекту замінити термін «професійно-технічна освіта» на термін «професійна освіта». Нами підкреслювалося, що «Термін «професійна освіта» за своїм змістом є значно ширшим від запропонованого і може бути застосованим до будь-якого освітнього процесу, метою якого є здобуття певної професії на всіх рівнях, включаючи вищу освіту. Не сприяє чіткому розмежуванню цих понять і запропонована законопроектом мета професійної та вищої освіти, де вищу освіту відрізняє від професійної рівень компетентностей (якісна ознака) і наявність наукових чи творчих компетентностей. З метою чіткого розмежування зазначених рівнів освіти варто повернутися до вже усталеного терміна «професійно-технічна освіта». Це дасть змогу також уникнути додаткових заходів і витрат, пов’язаних з перейменуванням навчальних закладів та внесення змін до надвеликого масиву підзаконних нормативних актів, законів і кодексів, зокрема бюджетного і навіть до Конституції України. Отож у разі прийняття зазначеної норми може виникнути ситуація, яка полягатиме в тому, що до внесення відповідних змін у Конституцію України, будуть діяти положення не новоприйнятого Закону, а конституційні норми, які мають вищу юридичну силу [4, С. 131 – 13]. Під час доопрацювання і затвердження Закону парламентарі прийняли з цього питання компромісне рішення залишивши одночасно як традиційний, так і запропонований терміни -професійна (професійно-технічна) освіта.

Перехідними положеннями Закону передбачено внесення змін до статті 17 Закону України «Про вищу освіту». Вказані зміни пропонують принципово нову процедуру формування складу Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти. Навзамін виборів представників на з’їздах передбачено обрання членів агентства спеціальною конкурсною комісією, склад якої та порядок формування детально розписаний. Залишаючи поза межами обговорення недоліків і переваг існуючого та запропонованого порядку формування складу Національного агентства, ми звертали увагу на декілька нормативних моментів, неврахування яких може призвести у подальшому до правових колізій.

На момент прийняття закону був чинним склад Національного агентства, обраний і призначений за попереднім порядком. А тому пропонувалося законодавчо визначити можливість чи неможливість легітимності складу чинного агентства після затвердження нової процедури його формування. Законодавець визначився відповідним чином, передбачивши у частині 3 пункту 14 Прикінцевих і перехідних положень Закону України «Про освіту», що « з дня набрання чинності цим Законом припиняються повноваження членів Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти, делегованих Національною академією наук України, національними галузевими академіями наук, обраних з’їздами з числа представників вищих навчальних закладів України державної, комунальної та приватної форми власності, спільним представницьким органом всеукраїнських об’єднань організацій роботодавців, з’їздом представників органів студентського самоврядування вищих навчальних закладів з числа осіб, які здобувають вищу освіту» [1].

Пропонувалося скоригувати і положення законопроекту, яке не допускає до складу Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти осіб, які піддавалися адміністративному стягненню за вчинення корупційного правопорушення, оскільки зміни в Кодексі України про адміністративні правопорушення визначають їх як адміністративні правопорушення, пов’язані з корупцією. В остаточному варіанті Закону було передбачено, що не може бути членом Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти та Конкурсної комісії особа, яка за рішенням суду визнана винною у вчиненні корупційного правопорушення - протягом року з дня набрання відповідним рішенням суду законної сили. В той же час, відзначаючи безсумнівну прогресивність новоприйнятого Закону ми в процесі нашого дослідження неодноразово вказували на окремі суперечності та недопрацювання, від законодавчого усунення яких Закон тільки виграє.

На жаль вже на етапі остаточного розгляду законопроекту в його тексті була допущеня ще одна суперечність, яка ставлячи під загрозу питання матеріального забезпечення педагогічних та науково-педагогічних працівників, реально знижує їх соціальний статус та престижність професії в цілому.

Мається на увазі суперечність між нормою статті 61 Закону, яка визначила мінімальний посадовий оклад педагогічного працівника найнижчої кваліфікаційної категорії на рівні трьої мінімальних заробітних плат, а найменший посадовий оклад науково-педагогічного працівника більшим на 25% з нормами Прикінцевих та перехідних положень цього ж Закону, які передбачають поетапну реалізацію зазначеної норми до 2023 р. зі щорічним збільшенням, пропорційно до розміру збільшення доходів Державного бюджету України, посадового окладу педагогічного працівника найнижчої кваліфікаційної категорії, але вже до чотирьох прожиткових мінімумів для працездатних осіб. Тобто Законом прописані абсолютно різні вимоги щодо одного об’єкта регулювання, що суперечить принципу правової визначеності, і створює суттєві перешкоди для реалізації однієї з головних ідей новоприйнятого Закону.

Виходячи з необхідності термінового усунення вищезазначеного протиріччя групою народних депутатів України підготовлено і внесено законопроект за реєстраційним номером 7153 від 02.10.2017 «Про внесення змін до Розділу ХII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про освіту" щодо усунення розбіжностей в законодавстві стосовно розміру посадового окладу педагогічних працівників найнижчої кваліфікаційної категорії» [5].

Законопроект отримав позитивний висновок Головного науково-експертного управління Верховної Ради України, розглянутий на засіданні 6 грудня 2017 р. (протокол № 75) Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти рекомендований для прийняття за основу і в цілому та включений до порядку денного Постановою Верховної Ради України від 20 березня 2018 р. № 2351-VIII [6]. Сподіваємося, що його якнайскоріший розгляд та прийняття забезпечить усунення суттєвого нормативно-правового протиріччя та сприятиме підвищенню статусу педагогічних працівників та вітчизняної освіти в цілому.

Окрім цього, вважаємо за необхідне підкреслити, що прийняття будь-якого закону - навіть найдосконалішого і всеохоплюючого – це лише половина справи. Другу половину становлять нормативно-правові та організаційні заходи з його імплементації. Потрібно внести достатню кількість поправок у чинні закони, щоб привести їх у відповідність до норм новоприйнятого, розробивши і затвердивши цілу низку урядових документів та відомчих наказів. Варто зазначити, що остаточний варіант Закону в цьому плані вигідно відрізняється від законопроекту, прикінцеві положення якого були неймовірно короткі. Також нагадуємо про достатньо проблемний досвід імплементації Закону України «Про вищу освіту», який надзвичайно затягнувся, а окремі заходи залишаються нереалізованими і до цього часу.

Розуміння актуальності вищезазначеної проблеми забезпечило розгортання відповідних урядових заходів. Вже 25 жовтня 2017 р. на засіданні Кабінету Міністрів України (протокол № 17) був схвалений План організації підготовки проектів актів, необхідних для забезпечення реалізації Закону України від 5 вересня 2017 р. № 2145 - YIII«Про освіту». Зазначеним планом передбачений розгорнутий перелік, до якого включено 56 заходів, а також 57 заходів, відповідальність за реалізацію яких покладені безпосередньо на органи виконавчої влади. Заплановані терміни виконання варіюються від 14 листопада 2017 до 28 вересня 2018 років.

Однак навіть побіжний огляд стану виконання зазначеного плану підтверджує помітне відставання у його виконанні. Прикладом може слугувати ситуація з обранням до складу Національного агентства забезпечення якості вищої освіти. Якщо Положення про конкурсну комісію з відбору членів Національного агентства забезпечення якості вищої освіти та її склад затверджені у встановлені терміни [7], то Положення про конкурс щодо обрання членів Національного агентства (термін виконання – до 15 січня 2018 р.) станом на 15 травня 2018 року ще не затверджене. Не затверджене і Положення про освітнього омбудсмена (термін виконання – 19 квітня 2018 р.) і Порядок та умови звернення до освітнього омбудсмена (термін виконання – 14 травня 2018 р.).

Міністерством освіти і науки України розроблено та 13 листопада 2017 р. затверджено відповідний План підготовки проектів нормативно-правових актів, необхідних для реалізації Закону України «Про освіту» [8]. Зазначений документ за обсягом менший від урядового – він передбачає 47 заходів. Однак і його виконання є помітно проблематичним. Так нічого не відомо про завершення роботи над законопроектом «Про національну систему кваліфікацій» (термін виконання – березень 2018 р.), «Про професійну (професійно-технічну) освіту (термін виконання – квітень 2018 р.), «Про загальну середню освіту» (термін виконання – квітень 2017 р.)

Значна кількість заходів запланована зазначеними документами на травень – липень 2018 р., і у разі подібних затримок процес запровадження Закону України «Про освіту» може суттєво ускладнитися, що ставить під загрозу ефективність вітчизняного освітнього реформування. Прийняття Закону України «Про освіту» в новій редакції, безумовно, символізує новий надважливий крок у забезпеченні нормативно-правового регулювання освітньої сфери. Однак оновлення основного рамкового освітянського закону ніяк не має означати зупинку чи уповільнення законотворчої роботи в сфері освіти. І продовження цієї роботи має акумулюватися на трьох основних напрямах — імплементації прийнятих законів, розробку, затвердження і впровадження нових галузевих освітянських законів і узагальнення та упорядкування спеціального законодавства, що регулює правовідносини в освітній сфері з метою його подальшого ефективного застосування.

Актуальність заходів реалізації першого напрямку розвитку освітнього законодавства нами вже неодноразово підкреслювалась. Другий напрямок, а саме затвердження нових чи удосконалених спеціальних освітніх законів в першу чергу має бути зосередженим на розробці та затвердженні таких законів, як «Про національну систему кваліфікацій», «Про загальну середню освіту», «Про професійну (професійно-технічну) освіту», «Про фахову передвищу освіту», тощо. Законодавчого врегулювання потребують також інклюзивна освіта, безперервна освіта, ліцензійні та інші процедури, спрямовані на забезпечення якості освіти, тощо.

Поліпшення та удосконалення потребує і Закон України «Про вищу освіту». З цією метою був розроблений та внесений на розгляд Верховної Ради України проект Закону про внесення змін до Закону України «Про вищу освіту» щодо зміни системи управління закладами вищої освіти [9]. Методологією запропонованих змін стало необхідність приведення норм спеціального Закону у відповідність до нещодавно прийнятого Закону України «Про освіту», який має статус базового. Подібна невідповідність стала найбільш помітною в управлінській сфері вищої освіти. Законодавцями пропонується нова управлінська модель вищої освіти, запровадження якої сприятиме зростанню її конкурентоспроможності на вітчизняному, європейському та світових ринках праці, посилення інвестувань у освітню сферу, забезпечення якості надання освітніх послуг через зміну мотивації всіх учасників освітнього процесу. Головною ідеєю запропонованих законодавчих змін є відхід від командно-адміністративних та авторитарних моделей управління освітою через розгортання демократичності і прозорості та розбудову принципово нових моделей, які б передбачали ті, чи інші елементи корпоративного управління. Зазначені елементи пропонується реалізувати через перерозподіл повноважень між керівником закладу, його наглядовою радою, вченою радою, виконавчим органом та фінансовим директором, введення посади якого пропонується передбачити не як імперативну норму, а як реалізацію позиції і побажань конкретного закладу вищої освіти.

Автори законопроекту переконані, що його затвердження і запровадження сприятиме зміцненню закладів вищої освіти, підвищить їх управлінський потенціал, забезпечити прозорість і ефективність університетської освіти.

Безпосередньо законопроектом передбачено внесення змін до розділу VII «Управління закладом вищої освіти» та доповнення його новими статтями 34-1 (Виконавчий орган закладу вищої освіти), 34-2 (Фінансовий директор) та 41-1 (Рада молодих вчених). Запропонованими змінами пропонується в першу чергу передбачити суттєве збільшення повноважень наглядової ради закладу освіти (затвердження стратегії розвитку закладу, контроль за економічною діяльністю закладу та виборами керівника, погодження кандидатури фінансового директора, затвердження бюджету та щорічних звітів, тощо) а також оновлення процедур її формування. Значна увага також приділена демократичності і прозорості всіх процедур формування і діяльності наглядових рад.

Діяльність вченої ради пропонується зосередити на питаннях формування змісту і якості освітніх програм та наукових досліджень, освітньої і наукової діяльності в цілому.

Безумовною новацією законопроекту є визначення адміністративно-правового статусу виконавчого органу закладу освіти та фінансового директора, а також їх регулюванню.

В законопроекті продовжено загальну стратегію на подальше посилення ролі студентського самоврядування в організації освітнього процесу та всього життя вищого закладу освіти. Особливо слід відзначити запропоновану новацію щодо введення рад молодих учених, запровадження якої має стати розгортання у студентському середовищі наукової діяльності.

Передбачаються і внесення змін за процедур обрання керівника вищого закладу освіти. У законопроекті певною мірою враховані наші пропозиції, на актуальності яких ми неодноразово наголошували [10, с. 172]. Разом з тим до законопроекту внесені і інші нововведення, які можуть помітно змінити адміністративну процедуру виборів.

В першу чергу це стосується відсоткового бар’єру для кандидата. Законопроект передбачає необхідність набрання кандидатом двох третин голосів від загальної кількості виборців як умову безумовного призначення. У випадку якщо жоден з кандидатів не зможе досягнути визначеного показника, то право вирішення залишається за наглядовою радою, яка або може запропонувати засновникові призначити одного з кандидатів, який набрав понад 25% голосів, або визнати вибори такими, що не відбулися.

Регламентацію процедур призначення пропонується привести у відповідність до вимог чинного законодавства щодо проведення спеціальної перевірки стосовно осіб, які претендують на зайняття посад, які передбачають зайняття відповідального або особливо відповідального становища та посад з підвищеним корупційним ризиком.

Вперше передбачена процедура антикризового менеджменту, порядок застосування заходів якого має затверджуватися Кабінетом Міністрів України. При цьому засновникові надано право за поданням наглядової ради призначити за строковим трудовим договором виконувача обов’язків керівника закладу вищої освіти з метою здійснення заходів антикризового менеджменту, але не більше як на два роки. Встановлені певні обмеження, які полягають в тому, що особа, яка призначалася в порядку антикризового менеджменту може в подальшому брати участь у виборах на посаду керівника, але обов’язковою умовою призначення має стати набрання нею не менше двох третин голосів виборців.

Висновок

З метою розширення прозорості всіх процедур, пов’язаних з виборами керівника, передбачена можливість громадського нагляду за ними на всіх етапах проведення виборів.

Реалізація зазначених нововведень потребують певних змін у повноваженнях центрального органу виконавчої влади у сфері освіти і науки, інших органів, до сфери управління яких належать заклади вищої освіти, що також передбачено законопроектом.

Список використаних джерел

1. Про освіту : Закон України № 2145-VIІI від 05.09.2017. URL: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2145-19/print1509702263137708 (дата звернення: 05.02.2018).
2. Співаковський О.В. Закон, що визначить наше майбутнє. Голос України №125 (6630) від 11 липня 2017 р., с. 10.
3. Проект Закону «Про освіту» від 04.04.2016 р. № 3491-д. URL: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=58639 (дата звернення: 10.04.2017).
4. Легенький М.І. Проблеми і перспективи законотворчого забезпечення реформування освітянської галузі. Підприємство, господарство і право: загальноукраїнський науково-практичний господарсько-правовий журнал. 2016. № 11. С. 131–134.
5. Проект Закону про внесення змін до Розділу ХII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про освіту» щодо усунення розбіжностей в законодавстві стосовно розміру посадового окладу педагогічних працівників найнижчої кваліфікаційної категорії від від 02.10.2017 № 7153. - URL: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=62624 (дата звернення: 10.05.2018).
6. Про порядок денний восьмої сесії Верховної Ради України восьмого скликання : Постанова Верховної Ради України від 20.03.2018 р. № 2351-VIII. URL: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2351-viii (дата звернення: 10.05.2018).
7. Про утворення Конкурсної комісії з відбору членів Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти : Постанова Кабінету Міністрів України від 22.11.2017 № 926. URL: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/926-2017-%D0%BF#n9 (дата звернення: 10.02.2018)].
8. Про затвердження Плану підготовки нормативно-правових актів, необхідних для реалізації Закону України «Про освіту» : Наказ Міністерства освіти і науки України від 13.11.2017 р. № 1475. URL: http://old.mon.gov.ua/files/normative/2017-12-11/8361/1475.pdf (дата звернення: 10.05.2018).
9. Проект Закону про внесення змін до Закону України «Про вищу освіту» щодо зміни системи управління закладами вищої освіти від 18.05.2018 р. № 8385. URL: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=64048 (дата звернення: 21.05.2018).
10. Легенький М.І. Адміністративно-правові засади формування та реалізації державної політики в сфері освіти : монографія. Львів : Укр. акад. друкарства, 2017. 360 с.

---

---