Матеріал з PSYH.KIEV.UA -- Вісник психології і соціальної педагогіки

Капустюк Олена Миколаївна,старший науковий співробітник Лабораторії психології спілкування, Інститут соціальної та політичної психології НАПН України, кандидат психологічних наук, доцент м. Київ, Orcid: 0000-0003-4657-8556

Kapustiuk, Olena Mykolayivna. PhD in Psychology, Senior Researcher, Senior Researcher Fellow of G.S. Kostiuk Institute of Psychology of NAPS of Ukraine, Kyiv, Ukraine

Вираз себе через мистецтво є безболісним способом вираження почуттів. Арт-терапія не має ні обмежень, ні протипоказань, будучи безпечним методом зняття напруги, це природний шлях зцілення, коли негативні емоції перетворюються в позитивні. Арт-терапія ґрунтується на тому, що створювані продукти художньої творчості здатні допомогти людині зрозуміти себе, розкрити найпотаємніші частинки свого внутрішнього світу і через творчий процес самовираження зробити власне життя яскравим, повноцінним і щасливим.

Зміст 1 Теоретичні засади застосування методів арт-терапії 2 Психологічний зміст техніки «Щоденник спостережень за емоціями» 3 Організація проведення методу 4 Опис техніки в роботі з дитиною 5 Варіант використання «Щоденника» в роботі з сім’єю 6 Методологічні основи використання арт-методів 7 Висновки 8 Список використаних джерел

Теоретичні засади застосування методів арт-терапії

На сьогоднішній день досі не вирішена негласна суперечка між Великобританією та США щодо того, де ж в дійсності є батьківщина арт-терапії. Щодо терміну - найімовірніше, що саме словосполучення вперше вжив Адріан Хілл у своїй книзі Art Versus Illness, 1945, а Маграгет Наумберг, американська викладачка, зробила його зрозумілим у значенні психотерапевтичного методу і розповсюдила.

Адріан Хілл, перебуваючи у туберкульозному санаторії в 1940 р., виявив терапевтичні властивості художніх практик, запропонувавши «промалювати прогулянку на папері» своїм сусідам по відділенню. Хілл писав: «творчий розум [...] сприяє загоєнню в серці пацієнта». На подив лікарів, це дійсно спрацьовувало й сприяло швидкому видужанню пацієнтів. У 1945 році він вже опублікував книгу, де представив свій досвід використання творчості як терапії, для чого була організована ним художня студія при госпіталі. У цій книзі й з'явився термін «арт-терапія» [14].

Відразу цим методом зацікавився британський Червоний Хрест, який починає активно використовувати його з пацієнтами під час Другої світової війни. В цей же час, художні засоби й творчість для відновлення психічного здоров'я починають застосовувати США у роботі з дітьми, вивезеними з фашистських таборів. А з 1950 року тут таки, в Сполучених Штатах, зароджуються перші навчальні програми з арт-терапії.

Щодо інтенсивного розвитку арт-терапії в Україні, то це закономірний процес, оскільки її методи дуже близькі до ментальності українців з їхньою характерною орієнтацією скоріше на емоційно-образне переживання, ніж на раціональне вирішення внутрішньо психічних конфліктів [2]. Архаїчні форми мистецтва – як прообраз сучасної арт-терапії - збереглися в народній українській творчості, що характеризується наївністю, безпосередньо-дієвим характером, мовою несвідомого, значення символів. [6, 9]. Народна творчість є джерелом душевного здоров'я українських людей, зберігаючи свої давні традиції. Українські писанки та вишиванки відомі всьому світу, і ще сто років тому для кожної української жінки і багатьох чоловіків народна творчість була невід'ємною частиною їхнього життя. До кінця ХІХ століття більшість людей жили в селах, де традиційна культура була обов'язковою частиною життя – усі змалку співали, танцювали, малювали. Потужний цілющий ресурс мала українська музика та пісні, які супроводжували кожен крок наших предків [1].

Сучасна практична психологія активно використовує напрям арт-терапії, оскільки це своєрідне психологічне розвантаження, яке необхідно кожній людині. Незважаючи на зовнішню простоту, арт-терапія - це досить глибока форма психотерапії, яка або доповнює основну терапію при лікуванні неврозів, депресій, застосовується у стресових ситуаціях та ситуаціях підвищеної тривожності, або застосовується як самостійний вид діагностичної та корекційної роботи.

Всі наші невисловлені думки блокуються в тілі, а це призводить до фізичних і невротичних розладів. Випліскуючи емоції та почуття на полотно, папір, у танець, у глину чи працюючи з піском людина допомагає собі, своєму тілу звільнитися від непотрібних «блоків», відчувати себе «живою». Творчій прояв – це шлях до самого себе, можливість успішно будувати власне життя. Використовуючи художні методи й творчість, людина відтворює своє підсвідоме у візуальне самовиявлення, через призму ірраціонального може подивитися на саму себе, на інших людей та на власне життя взагалі. І, оскільки в кожної людини є потреба виразити себе, створюючи щось, у неї виникає почуття емоційної насиченості, відбувається більш глибоке розуміння себе і свого внутрішнього світу. А оскільки арт-терапія не має обмежень і не вимагає спеціальних здібностей і художніх навиків, то запускається механізм психічного імунітету до самозцілення і відновлення процесів саморегуляції.

«Основна мета арт-терапії полягає в гармонізації розвитку особистості через розвиток здібностей самовираження і самопізнання в мистецтві, у порівнянні, наприклад, з грою, що пов’язано з продуктивним характером мистецтва – створенням естетичних продуктів, що об’єктивують у собі почуття, переживання і здібності дитини, полегшують процес комунікації з іншими людьми» [3, с. 208]. Завдання арт-терапії – не зробити всіх людей художниками або скульпторами, а збудити в них активність, спрямовану на реалізацію граничних творчих можливостей. Акцент в терапії роблять на творчу активність, на здатність створювати і спонукають пацієнта самостійно творити [4, с. 242].

Отже, в даний час під арт-терапією розуміють використання всіх видів мистецтва. Цей метод дозволяє експериментувати з почуттями, досліджувати й виражати їх на символічному рівні. Арт-терапія – це метод розвитку та зміни свідомих і несвідомих сторін психіки особистості за допомогою різних форм і видів мистецтва.

Основна мета арт-терапії - гармонізація внутрішнього стану клієнта, тобто відновлення його здібності знаходити оптимальний, що сприяє продовженню життя, стан рівноваги [5, С. 16].

Арт-терапія все частіше розглядається як інструмент прогресивної психологічної допомоги, що сприяє формуванню здорової та творчої особистості, а також реалізації на практиці таких функцій соціалізації особистості, як адаптаційна, корекційна, мобілізуюча, регулятивна, реабілітаційна та профілактична.

Дослідження, проведені під керівництвом Л.Д. Лебедєвої, показали, що арт-терапія дозволяє вирішувати такі важливі завдання [8]:

Діагностичне. Арт-терапія дозволяє отримати відомості про розвиток і індивідуальні особливості дитини. Це коректний спосіб поспостерігати за нею під час самостійної діяльності, краще пізнати її інтереси, цінності, побачити внутрішній світ, неповторність, особистісну своєрідність, а також виявити проблеми, що підлягають спеціальній корекції. В процесі занять легко виявляються характер міжособистісних відносин і реальний стан кожного в колективі, а також особливості сімейної ситуації. Арт-терапія виявляє і внутрішні, глибинні проблеми особистості. Володіючи багатосторонніми діагностичними можливостями, вона може бути віднесена до проективних тестів.

Корекційне. Досить успішно коригується образ «Я», який раніше міг бути деформованим, поліпшується самооцінка, зникають неадекватні форми поведінки, налагоджуються способи взаємодії з іншими людьми. Хороші результати можна отримати й у роботі з деякими відхиленнями в розвитку емоційно-вольової сфери особистості.

Психотерапевтичне. «Лікувальний» ефект досягається завдяки тому, що в процесі творчої діяльності створюється атмосфера емоційної теплоти, доброзичливості, емпатійне спілкування, визнання цінності особистості іншої людини, турбота про неї, її почуття, переживання. Виникають відчуття психологічного комфорту, захищеності, радості, успіху. В результаті мобілізується цілющий потенціал емоцій.

Розвиваюче. Завдяки використанню різних форм художньої експресії складаються умови, при яких кожна дитина переживає успіх в тій чи іншій діяльності, самостійно справляється з важкою ситуацією. Діти вчаться вербалізації емоційних переживань, відкритості в спілкуванні, спонтанності. В цілому відбувається особистісне зростання людини, отримується досвід нових форм діяльності, розвиваються здібності до творчості, саморегуляції почуттів і поведінки.

Виховне. Взаємодія будується таким чином, щоб діти вчилися коректному спілкуванню, співпереживанню, дбайливим взаєминам з однолітками і дорослими. Це сприяє моральному розвитку особистості, забезпечує орієнтацію в системі моральних норм, засвоєння етики поведінки. Відбувається більш глибоке розуміння себе, свого внутрішнього світу (думок, почуттів, бажань). Складаються відкриті, довірливі, доброзичливі відносини з психологом або педагогом.

Організація проведення арт-терапії при роботі з дітьми, підлітками та дорослими різна. І все ж можна говорити про два основних варіанта арт-терапевтичної роботи - індивідуальної і групової арт-терапії.

Арт-терапія має три форми - активну, пасивну й мішану.

Пасивна форма – клієнт використовує художні твори, створені іншими людьми: розглядає картини, читає книги, прослуховує музичні твори.

Активна форма – клієнт сам створює продукти творчості: малюнки, скульптури, історії, музичні композиції, спонтанні танці.

Мішана форма – клієнт використовує наявні твори мистецтва (музичні твори, картини, казки і т. п.) для створення своїх продуктів творчості [5, С. 18].

Різноманітність технік арт-терапії не обмежена суворими рамками, але кожен напрямок даного методу лікування свідомості і душі людини відповідає певним видам мистецтв.

Ізотерапія - психотерапевтична робота з використанням методів образотворчого мистецтва – одне з основних і найбільше задіяних напрямів арт-терапії, причому, як в пасивній (використання готових творів мистецтва), так і в активній її формі – створення власних творінь. Цей напрямок психотерапевтичної практики широко використовується в роботі як з дорослими, так і з дітьми.

З усіх способів арт-терапії ізотерапія має найширший спектр показань: спотворена самооцінка, низький ступінь самоприйняття, негативний образ «Я», стресові стани, незадоволеність сімейною ситуацією, труднощі емоційного розвитку (у дорослих й у дітей), агресивність (дитяча та доросла), страхи (у людей будь-якого віку), імпульсивність, підвищений рівень тривожності, депресія, самотність, ворожість до оточуючих, неадекватна поведінка, ревнощі, проблемність відносин з близькими людьми, конфлікти в міжособистісних стосунках, порушена адаптація, аутизм (можливість доступу до переживань такої дитини), робота з людьми, що зазнали насильства.

Техніка роботи з піском дає змогу доторкнутися до свого глибинного «Я», відновити психічну цілісність, побудувати унікальний образ, розгорнути дивовижний ландшафт картини свого світу, своєї душі і отримати відповіді на хвилюючі для себе запитання, пройти по шляху до найпотаємніших думок і почуттів. Багатофункціональність технологій піскової психотерапії дозволяє психологу, психотерапевту теж вирішувати завдання діагностики, корекції та розвитку. Картина, яка вибудовується дитиною на піску із застосуванням різноманітних мініатюрних фігурок, через символізм їх змісту, дозволяє мати справу із багатьма подіями в її житті.

Фахівці особливо рекомендують даний напрямок арт-терапії для роботи з такими проблемами, як: затримка психічного розвитку; конфліктність у взаєминах з оточуючими, агресивність; дитячі страхи, в тому числі, панічні атаки; труднощі у виразі емоцій, замкнутість.

Казка супроводжує людину впродовж усього життя, допомагає її успішній соціалізації й ефективному засвоєнню життєвих уроків. Казка для дитини – це не просто вигадка, фантазія, це особлива реальність світу почуттів. Казкотерапія – це один із ефективних методів роботи з дітьми, які зазнають тих чи інших емоційних та поведінкових труднощів. Суть цього методу у створенні особливої казкової атмосфери, яка робить мрії особистості дійсністю, дозволяє їй вступити у боротьбу зі своїми страхами, комплексами. Сьогодні казкотерапія – це: лікування словом; процес пошуку сенсу буття, розкодування знань про світ і систему взаємозв'язків у ньому; процес створення зв'язку між казковими подіями та реальним життям; процес перенесення казкових персонажів у реальне життя; процес об'єктивації проблемних життєвих ситуацій; процес покращення внутрішнього та навколишнього світу; можливість доторкнутись до таємниці, реалізувати власну мрію, відчути душевний комфорт та захищеність; отримання естетичної та емоційної насолоди від спілкування з чарівним та дивовижним світом казок.

Казкотерапія добре долає у клієнта високий рівень тривожності, різноманітні страхи, агресивність, адаптує до різних дитячих колективів. Казко терапію можна використовувати у роботі з агресивними дітьми, невпевненими, сором’язливими, брехливими, а також у випадках різного роду психосоматичних захворювань. Процес казкотерапії дозволяє дитині усвідомити та проаналізувати свої проблеми, побачити шляхи їх вирішення.

Терапевтична казка відрізняється від звичайної тим, що її вигадують спеціально з урахуванням особливостей дитини. Тобто її головний герой схожий на дитину, він переживає ті ж проблеми й емоції. Головне завдання казок: через казкові події показати герою ситуацію з іншого боку, запропонувати альтернативні моделі поведінки.

Використання пластичних матеріалів (глина, тісто, пластилін) має особливі можливості для вираження сильних почуттів в арт - терапії і стає ефективним при вирішенні таких проблем дитячого віку як гнів, агресивність, конфліктність, гіперактивність, прагнення до домінування. Навантаження на м'язи при роботі із глиною допомагає зняти внутрішню напругу, забезпечує вивільнення негативної енергії і при цьому сприяє розвитку дрібної моторики руки, художнього смаку, креативності, допомагає самовираженню та самоствердженню. Крім того, помічено ефективність терапевтичного сеансу із застосуванням глини при психосоматичних, тасоматовегетативних проявах невротичних станів. Створений художній продукт може подобатись або не подобатись, надихати або дратувати, прийматися дитиною як довершений, або далекий від досконалості, головне те, що за дитиною залишається право вирішувати його подальшу долю – зберегти або зруйнувати.

Одним з методів арт-терапії є музикотерапія. В даному випадку терапевтичний вплив на людину виявляється за допомогою музики. Музичні твори використовуються для корекції мовних і рухових розладів, переживань, страхів, інших емоційних відхилень і комунікативних труднощів. Танцювальна терапія. Основна мета такого впливу полягає у розвитку усвідомлення власного тіла людини, навичок спілкування. Групові заняття дозволяють в максимально короткі терміни досягти ефективних результатів у міжособистісних стосунках.

Колажування є одним з найефективніших методів роботи з особистістю, який до того ж не викликає напруги, яка може бути пов'язана з відсутністю у людини художніх здібностей. Колаж допомагає визначити психологічний стан людини в даний момент часу, виявити його переживання і актуальні аспекти самосвідомості, розкрити потенційні можливості.

Матеріалом для створення колажу можуть служити не тільки ілюстрації з журналів, але також природні матеріали, особисті фотографії і авторські малюнки. Теми вибираються залежно від потреб конкретно взятої групи: «я», «сім'я», «тіло», «чоловік і жінка», «минуле-сьогодення-майбутнє» тощо.

Психологічний зміст техніки «Щоденник спостережень за емоціями»

Психологічні техніки – це вправи, які націлені на вирішення тієї чи іншої проблеми. Відповідно, психологічні арт-техніки – це вправи, які вирішують психологічні проблеми за допомогою мистецтва й творчості.

Отже, метою техніки «Щоденник спостережень за емоціями» є усвідомлення та самодіагностика почуттів та емоцій, пов’язаних із самовідчуттям у конкретних життєвих ситуаціях; усвідомлення свого внутрішнього «Я» за допомогою творчості.

Розглянемо основне призначення даної техніки.

Аналізуючи роботу дитини з технікою, важливо звернути увагу на наступні діагностичні критерії: ставлення до свого продукту («Щоденника») – чи подобається результат роботи. Чи всі кольори використані хотілося б бачити на своїй сторінці; час, витрачений на процес й акуратність та ретельність виконання роботи, тут можна говорити про те, наскільки мотивована дитина на роботу, а, відповідно, як наслідок на психологічні зміни або процес навчання, також чи достатньо розвинута мілка моторика; який перший був обраний колір, яких найбільше кольорів використано і які емоції вони представляють, яким чином розташовані на сторінці при розфарбовуванні, чи присутні на сторінці кольори, які асоціюються у дитини з негативними, з позитивними емоціями; виходить, розмальовуючи, – не виходить дитина за контур, характер ліній — «возить олівцем по паперу», не натискаючи на нього, або протилежний характер ліній — жирна з натиском — вказує на наявність тривожності. Слід звернути увагу на різко продавлені лінії, видимі навіть на зворотному боці листа (судорожний, високий тонус м'язів руки) — різка тривожність; наявність незафарбованих елементів; бажання знищити свою роботу як завершену, так і незакінчений «Щоденник» або сторінку «Щоденника», може відображати або травматичний досвід клієнта, який не може бути інтегрованим, або очевидний внутрішній конфлікт.

Використовуючи техніку в роботі з сім’єю можуть виявлятися характер міжособистісних відносин і реальний емоційний стан кожного члена сімейних відносин.

Корекційне призначення даної техніки полягає у коригуванні образу «Я», поліпшенні самооцінки, налагодженні способів взаємодії з іншими людьми; створенні особистого і сімейного психологічного комфорту клієнта; забезпечення умов розвитку емоційно зрілої, впевненої у своїх силах цілеспрямованої особистості.

Психотерапевтичний ефект досягається завдяки тому, що в процесі творчої діяльності створюється атмосфера, завдяки якій формується позитивна установка на подальшу діяльність, у тому числі й творчу; усвідомлюються власні емоції та почуття; підвищується самооцінка; опрацьовуються думки і почуття, які клієнти звикли пригнічувати; іноді невербальні засоби є єдино можливими для вираження та прояснення сильних переживань і переконань; дати соціально прийнятний вихід агресивності та іншим негативним почуттям; робота над «Щоденником» є безпечним способом «випустити пар» і розрядити напругу (для підсилення цієї мети дітям можна запропонувати у продовженні заняття глину, тісто, пластилін тощо). В результаті мобілізується цілющий потенціал емоцій.

Розвиваюча функція полягає у тому, що діти вчаться розпізнавати різні емоції та почуття, вербалізувати свої переживання, знаходити позитивні моменти у повсякденності (навіть у не найкращий день їхнього життя), формується соціальний інтелект, завдяки використанню художньої експресії складаються умови, при яких кожна дитина переживає успіх в аналізі як власних переживань, так і переживань близьких людей, на певному етапі самостійно справляється з даним завданням, що сприяє особистому зростанню дитини, отримується досвід нових видів діяльності (спостереження, аналіз, вербалізація емоцій та почуттів), розвиваються здібності до творчості, саморегуляції почуттів і поведінки.

Виховна роль полягає у глибокому розумінні себе, свого внутрішнього світу (думок, почуттів, бажань), також (у варіанті роботи в парі з мамою, або будь-ким із близьких) відбувається визнання цінності особистості іншої людини, турбота про неї, її почуття, переживання, внаслідок чого складаються відкриті, довірливі, доброзичливі сімейні відносини. Це сприяє моральному розвитку дитини, забезпечує орієнтацію в системі моральних цінностей, засвоєння етики поведінки.

Відповідно до мети даної арт-терапевтичної техніки нами були сформульовані наступні задачі:

• гармонізація емоційного стану, формування довіри до себе;

• розвиток емоційного інтелекту;

• формування вміння фіксувати свій внутрішній емоційний фон за весь день або в певний момент; передавати актуальні свої емоційні стани;

• зняття м'язових, емоційної напруги, розслаблення;

• підвищення самооцінки;

• корекція тривожності, негативних установок, соціальних бар'єрів;

• розвиток мілкої моторики;

• розвиток здатності до концентрації уваги;

• прищеплення навичок участі в спокійних видах діяльності;

• створення умов для спільної творчої роботи членів сім'ї;

• формування навичок шанобливого ставлення до почуттів інших членів сім'ї;

• розвиток комунікабельних навичок;

• релаксація.

Організація проведення методу

Інвентар: кольорові олівці або фломастери (набір з 12 штук) і підготовлений «Щоденник спостережень за емоціями» формату А-4.

«Щоденник» наповнюється залежно від віку дитини. Розмальовки, над якими буде працювати дитина, мають бути підібрані за своєю складністю залежно від віку. Вони можуть бути також тематичними, враховуючи уподобання й інтереси конкретного клієнта. Також відповідно до віку (можливо проблеми дитини) обрати емоції та почуття, на яких потрібно найбільше зосередити увагу дитини.

Кількість сторінок визначає психолог, враховуючи вік дитини, задачі, щоі будуть вирішуватися даною технікою, та зацікавленістю дитини саме у такому виді роботи.

Роботу з «Щоденником» необхідно припинити до того, як дитина втратить інтерес.

Час роботи: від 30 до 50 хвилин на першому занятті, у подальшому час визначається залежно від задач, що вирішуються.

Форми роботи: індивідуальна та в парах (дитина та хто-небудь з батьків).

Вікові рамки застосування: оскільки робота полягає у розфарбовуванні, то працювати з даною технікою можна починаючи з 5 років.

Опис техніки в роботі з дитиною

Алгоритм роботи:

Вступ. Дитині пропонується розглянути Щоденник, оскільки він відтепер належатиме їй і протягом певного часу (залежно від ситуації та задач роботи з конкретним клієнтом) необхідно буде його заповнювати.

Основна частина.

Робота розпочинається з другої сторінки та закладки (мал. 1).

Дитині пропонується ретельно обміркувати кожну запропоновану на цій сторінці емоцію, пригадати причини та фактори, що її викликають, а також її прояви.

Наприклад: «Пригадай той момент, коли ти переживав/переживала радість. Що ти відчував/відчувала? Яким чином ти її демонстрував/демонструвала? Чи хотілося з нею поділитися? З ким саме найбільше хотілося поділитися радістю?

Подумай, який саме колір з 12, що лежать перед тобою, найбільше притаманний цій емоції й розмалюй її цим олівцем».

Так само опрацювати кожну з поданих на сторінці емоцій, з’ясувати притаманний колір для неї колір і розмалювати;розмалювати кожну з них відповідним олівцем чи фломастером.

Звернути увагу дитини на те, що на закладці живуть ті ж самі почуття й емоції, а тому вони мають бути розмальовані тими ж самими кольорами, що й на сторінці у щоденнику. У подальшій роботі закладка буде помічницею. Вона допомагатиме їй пригадувати кольори кожної емоції, не повертаючись до другої сторінки.

Написи на цій сторінці можна запропонувати розмалювати дома, як і першу сторінку Щоденника (мал. 2). Але титульна сторінка має бути розмальована лише кольорами, що належать до групи позитивних почуттів й емоцій. Також дитина може підписати свій Щоденник.

Наступним етапом роботи буде третя сторінка Щоденника (мал. 3).

Для цього дитина ставить актуальне число (може обвести, за бажанням, в кружечок день тижня), а потім має пригадати всі емоції, що вона пережила за цей день. Якщо для дитини важко визначитися, то психолог допомагає їй, аналізуючи день від з самого ранку.

Важливо продемонструвати дитині якомога більше позитивних емоцій та почуттів, на яких вона може не фіксувати увагу, оскільки вони стали постійним ритуалом у її повсякденному житті. Наприклад: емоції, які дитина переживає, коли мама її пригортає і цілує, коли вона грає в ігри зі своїми близькими та друзями, коли отримує цукерку або подарунок тощо.

Також, за бажанням дитини, можна зафіксувати які саме неприємні, або, навпаки, дуже приємні хвилини вона пережила за цей день. Але обов'язково розпочинати з негативних, а закінчувати позитивними переживаннями. Навіть, якщо дитина намагається записати лише неприємні спогади, потрібно запропонувати й допомогти віднайти дитині щось приємне.

Варіант використання «Щоденника» в роботі з сім’єю

Спільна робота з мамою дозволить розвивати у дитини цінні соціальні навички, а мамі краще розуміти, що відбувається з її дитиною (особливо, якщо дитина замовчує свої негативні емоції та почуття); дитина, під час аналізу настрою мами отримує можливість спостерігати результати своїх дій і їх вплив на неї (отримає досвід як її поведінка протягом дня відображається на настрої близьких людей), а також дає розуміння того, що мама (або інший член родини) відчуває і переживає за день цілий каскад емоцій та почуттів таких же самих, як і сама дитина; підвищує самооцінку і веде до зміцнення особистої ідентичності (до речі, як дитини , так і мами); також спільна робота передбачає особливу «демократичну» атмосферу, пов'язану з рівністю прав і відповідальності, а також у багатьох випадках вимагає певних комунікативних навичок і здатності адаптуватися до нових «норм». Тут мова йде про те, що дорослі у стосунках з дітьми також не завжди вміють і вербалізують свої емоції та почуття, намагаючись бути більш «досконалими» та «ідеальними» в очах своїх дітей.

Перша, друга й третя сторінки заповнюються аналогічно, лише з однією відмінністю на третій сторінці знаходиться лише малюнок, який є тренажером заповнення «Щоденника». Далі, починаючи з четвертої сторінки (мал. 4), дитині пропонується побути дослідником, який вивчає свої почуття і своєї мами, або будь-кого з близьких їй людей за бажанням. Вона має кожного дня з’ясовувати, які емоції вони пережили, і розмалювати малюнок за двох: перший (менший) прямокутничок має бути зафарбований відповідним пережитій емоції кольором, у другому записана сила даного переживання – сильне, середнє чи слабке.

Кількість сторінок у даному щоденнику визначається психологом, який працює з дитиною, відповідно до задач і бажання самої дитини. Завершити необхідно до того моменту, як їй це перестане подобатися.

Якщо дитині важко визначатися з власними емоціями, можна пропрацьовувати кожну наступну сторінку під час корекційних або формуючих занять. В такому випадку, Щоденник має жити у кабінеті психолога, а забрати дитина його може по завершенню роботи.

Питання для обговорення:

• Чи сподобалося тобі працювати у цьому Щоденнику?

• Що найбільше тобі сподобалося?

• Чи легко тобі визначати пережиті емоції?

• Чи подобається тобі сьогоднішній день, коли ти дивишся на свій малюнок?

• Хотів/хотіла б ти покращити сьогоднішній день?

• Що для цього тобі потрібно?

Методологічні основи використання арт-методів

Суб'єкти арт-терапевтичного процесу - учасник (клієнт) і арт-терапевт - взаємодіють між собою вербально, на символічному, асоціативному рівні й за допомогою невербальної, візуальної комунікації через продукти творчості.

«Учасники пересуваються від дослідження своїх внутрішніх переживань і відчуттів до розгляду себе в просторі, в часі і в стосунках з іншими.

Умови (по вертикалі від сесії до сесії, по горизонталі – на кожній сесії):

• Довіра (відкритість, знайомство з групою, інтерес до себе та інших).

• Концентрація (залучення уваги до інших і до себе, концентрація на почуттях, емоціях.

• Співпраця (відкритість взаємодії, обмін досвідом).

• Креативність.

• Сам процес спонтанної творчості.

Стадії терапевтичного процесу:

• відтворення (згадування подій з подальшим відтворенням iнформацiї);

• пригадування – когнітивний образ (знаю, що ...);

• реконструкція (емоційна включеність у творчий процес, у спогади; емоційне переживання);

• повторне переживання (емоційне вираження минулих подій);

• дозвіл (сила, довіра, співволодіння, встановлення зв'язків між існуючою проблемою та іншими подіями подіями).

У процесі арт-терапії людина спочатку перебуває в ролі художника, потім стає спостерігачем і з часом ініціює відчуття цілісності й гармонійності свого образу «Я».

Структура заняття. Основні процедури

(Етапи названі умовно. Їх кількість може варіюватися в залежності від мети, теми, темпу роботи учасників.)

1. Налаштування ( «розігрів»),

2. Актуалізація візуальних, аудіальних, кінестетичних відчуттів.

3. Індивідуальна образотворча робота (розробка теми).

4. Етап вербалізації (активізація вербальної й невербальної комунікації).

5. Колективна робота (театралізація, ритуальна драматизація) або робота в парах, малих групах.

6. Заключний етап. Рефлексивний аналіз.

Рекомендації правил для фахівця з арт-терапії за Л. Лебедєвою:

1. В арт-терапевтичному процесі неприйнятні команди, вказівки, вимоги, примус.

2. Учасник арт-терапевтичного заняття (дитина, підліток, дорослий): може вибирати відповідні для нього види і зміст творчої діяльності, образотворчі матеріали, а також працювати у власному темпі; вправі відмовитися від виконання деяких завдань, відкритої вербалізації почуттів і переживань, колективного обговорення ( «включеність» в групову комунікацію багато в чому визначається етикою і майстерністю психолога); має право просто спостерігати за діяльністю групи або займатися чим-небудь за власним бажанням, якщо це не суперечить соціальним і груповим нормам.

3. Приймаються і заслуговують схвалення всі продукти творчої образотворчої діяльності незалежно від їх змісту, форми, естетичності вигляду. Прийнята заборона на порівняльні й оцінювальні судження, оцінки, критику, покарання » [7]. Питання в арт-терапії за Тараріною О. В. [12].

У різних арт-терапевтичних підходах автори пропонують різноманітні варіанти формулювань питань для аналізу творчих продуктів клієнтів. Ми обрали питання запропоновані Оленою Тараріною:

1. Що Ви створили?

2. Які почуття наповнювали вас в процесі створення роботи?

3. Чи вдалося Вам отримати від роботи задоволення?

4. Які почуття викликає у Вас робота зараз?

5. Де ці почуття відгукуються в тілі, на що це схоже?

6. Про яку ситуації у Вашому житті ця робота? Як вона відображає Вашу позицію в цій ситуації?

7. Як почувають себе різні елементи роботи щодо друг друга? (За умови, що робота складається з декількох частин)

8. Які частини вашої роботи викликають у Вас особливу радість (на них дуже приємно дивитися)?

9. Чи є у Вашій роботі частини (місця), які Вам би хотілося переробити, вдосконалити?

10.Що ще важливого Ви хотіли б сказати про Вашу роботу?

11.Якщо б Ваша робота несла вам якесь повідомлення, могла б звернутися до Вас, то що б вона Вам сказала?

12. Якби Ви могли щось сказати своїй роботі, підтримати її, щоб Ви сказали їй?

13. Який досвід Ви отримали для себе після створення образу й взаємодії з ним?

14. Як цей досвід може бути використаний Вами в житті? Який план?

15. Що Ви можете зробити уже сьогодні, щоб перейти до реалізації намічених завдань?

Висновки

Отже, використання психологом методів арт - терапії у роботі з дорослими, дітьми, підлітками та сім’ями є позитивним елементом у структурі психологічного супроводу, який забезпечує психологічний комфорт та сприяє гармонійному розвитку особистості. Використання даної техніки дозволяє зосередитися на процесі дослідження емоцій та почуттів як загалом, так і власних. Вона є продуктивним інструментом в роботі з тривожністю, невпевненістю, агресивністю, а також розвитку емоційного інтелекту. Застосування даної техніки в парній роботі (дитина - мама) сприяє саморозкриттю обох (краще розуміння як самого себе, так і близької людини). Результатом роботи над Щоденником є їх зближення, краще розуміння один одного; дитина отримує новий досвід відчуття настрою близьких, розвиток емпатії.

Список використаних джерел

1. Витак Г. Й. Особливості становлення арт-терапії в Україні // Гуманітарний вісник ЗДІА. 2014. № 56. – С. 43-51.
2. Вознесенська О.Л., Мова Л.В. Арт-терапія в роботі практичного психолога: використання арт-технологій в освіті. – К.: Шкільний світ, 2007. – 120 с. 3.
3. Возрастно-психологический подход в консультировании детей и подростков: Учебное пособие / Г. В. Бурменская, Е. И. Захарова, О. А. Карабанова, Н. Н. Лебедева, А. Г. Лидерс. — Издание 2-е, расширенное. — М.: Московский психолого-социальный институт, 2007. — 480 с.
4. Карвасарский Б. Д. Психотерапия: учеб. для вузов / Изд. 2-е, перераб . –– СПб.: Питер, 2002. – 672.
5. Киселева М. В. Арт-терапия в практической психологии и социальной работе. — Речь, 2007. — 336 с
6. Копытин А.И. Летний арт-терапевтический лагерь. Исцеляющее искусство// Журнал арт-терапии: Мультидисциплинарное издание. – Том 8. – № 2. – Лето 2005. – С. 4-8. 5
7. Лебедева Л. Д. Практика арт-терапии: подходы, диагностика, система занятий / Л. Д. Лебедева. - СПб. : Речь, 2003. - 256 с.
8. Лебедева Л. Д. Педагогические аспекты арт-терапии / Л. Д. Лебедева // Дидактика. — 2000. — № 1. — С. 106–125.
9. Мак-Нифф Ш. Творчество за рамками привычного: расширение возможностей психологических исследований с помощью искусства// Арт-терапия – новые горизонты / Под ред А.И. Копытина. – М.: Когито-центр, 2006. – 336 с.
10. Практикум по арт-терапии / [под общ. ред. А. И. Копытина]. –.СПб.: Питер, 2000. – 285 с.
11. Свирепо О. А, Туманова О. С. Образ, символ, метафора в современной психотерапии. М.: Издательство Института психоте- рапии, 2004. 270 с.
12. Тарарина Е. В. Практикум по арт-терапии: шкатулка мастера. Научно-методическое пособие. - Луганск: Элтон-2, - 160 стр.
13. Фадеева Т. Образ и символ. Универсальный язык симво- лики в истории культуры. М.: Новалис, 2004. 256 с.
14. Hill, A. Art versus illness. London: George Allen & Unwin. 1945

http://doi.org/10.33120/SPCOEIProcedings-2019

---

---