Матеріал з PSYH.KIEV.UA -- Вісник психології і соціальної педагогіки

Кіра Гаврилкова, викладач-дослідник з педагогіки та психології

Зміст 1 Постановка проблеми 2 Мета дослідження 3 Аналіз результатів дослідження 4 Висновок 5 Список використаних джерел

Постановка проблеми

У сучасній ситуації розвитку суспільства надзвичайно важливим і необхідним як для науки в цілому, так і для вітчизняної психології зокрема, є звернення до минулого, до витоків наукової думки. Історико-психологічне дослідження дозволяє виявити найбільш важливі та істотні аспекти в пізнанні психічної реальності, розкрити загальні закономірності у становленні та розвитку вітчизняної психологічної науки. Будучи своєрідною «пам’яттю» науки, історія психології створює фундамент для розвитку всієї системи сучасного психологічного знання.

Українська дореволюційна психологія являє багатющий пласт оригінальних підходів та ідей в галузі людинознавства, нерозривно пов’язаних з ідейно-філософськими течіями, що сформувалися в контексті української культури та її духовних традицій. Однак розвиток української психологічної думки даного періоду відноситься до числа найменш розроблених областей психологічної науки. Таке положення пояснюється рядом причин. По-перше, серйозні труднощі виникають при пошуку та вивченні робіт психологів кінця XIX – початку XX ст. в силу історичної віддаленості цього періоду. По-друге, в результаті якісних соціально-політичних перетворень, що відбулися в Росії в 1917 р., була зруйнована природна наступність у розвитку вітчизняної психології. Внаслідок цього було втрачено ряд напрямів і наукових шкіл психології, еміграція багатьох відомих вчених, недоступність для дослідження і розрізненість їх наукової спадщини. По-третє, досить складно об’єктивно проаналізувати стан психології в дореволюційний період. Вітчизняна психологія радянського періоду, що розвинулася на основі марксистської філософії, жорстко зумовлювала напрямки вивчення дореволюційної психології. Розглядаючи через призму ідеологічних поглядів, вона почасти оцінювалася як немарксистська, а значить не відповідала критеріям науковості. Багато цінних психологічних ідей відкидалося або недооцінювалось. Наслідком цього стало нерозуміння, однобічне трактування поглядів ряду видатних учених, достатньо усічене уявлення про розвиток вітчизняної психології кінця XIX – початку XX ст.

Це створює об’єктивні труднощі в дослідженні даної сторінки історії вітчизняної психології. Але завдання адекватного розуміння сучасної психологічної науки та формування орієнтирів її перспективного розвитку вимагають відтворення повної і достовірної картини стану психологічної думки на всіх етапах її історичного розвитку.

Одним із найвідоміших дослідників дитячої психіки в той період розвитку вітчизняної психології став видатний український психіатр, психолог, невролог, педагог, видатний громадський діяч Іван Олексійович Сікорський (1842–1919). Йому належать дослідження в різних галузях психології: вікової, педагогічної, психології особистості, етнопсихології, психофізіології, а також психіатрії, неврології, фізіогноміці. Однак в історико-психологічній літературі І. Сікорський продовжує займати скромне місце одного з представників емпіричного напрямку психологічної науки [7].

Ми вважаємо дану точку зору помилковою, оскільки коло інтересів І. Сікорського було дуже широким. Він прагнув зібрати воєдино всі дані наук про людину, намагався створити цілісне уявлення про хід розвитку дитини і функціонування людської психіки залежно від діяльності нервової системи; показати взаємодію емоційної, інтелектуальної та вольової сфер, обґрунтувати необхідність поєднання розумового, морального та естетичного виховання.

Сікорський відстоював ідею взаємозв’язку і гармонії інтелектуального, психічного, морального і фізичного розвитку та виховання. Звернення до спадщини видного вченого відкриває величезний науковий потенціал. Його ідеї здатні збагатити сучасну психологічну науку, викликати до життя нові теоретичні орієнтації в руслі сучасної гуманістичної психології. З різних причин ім’я І. Сікорського довгі роки замовчувалося. І лише в другій половині XX ст. робляться спроби реабілітувати цього видного вченого і громадського діяча.

До спадщини Сікорського в 90-ті роки XX ст. звернулася A. Нікольська, яка розглядала погляди вченого в руслі становлення і розвитку вікової та педагогічної психології в дореволюційній Росії. У працях Б. Ананьєва [2], О. Буділової [5] І. Сікорський високо оцінюється як учений-експериментатор, але загалом йому відводиться скромне місце в історії вітчизняної психологічної думки. У дослідженнях останніх років розглядаються погляди Сікорського на проблему особистості та індивідуальності (C. Малявіна, Д. Наумова), гармонійного розвитку особистості дитини в теорії морального виховання (A. Бабаян), аналізується внесок у становлення і розвиток дошкільної педагогіки в Росії кінця XIX – початку XX ст. (Е. Авілова, Є. Чмельова).

Однією з малодосліджених, але цікавих сторінок формування Руської психологічної думки на рубежі XIX–XX ст. є творчість професора Київського університету Св. Володимира І. Сікорського. Коло проблем, які приваблювали його увагу, перебували на стику психіатрії, психології та педагогіки. Особливо багато трудився Сікорський в галузі психології та психологічних аспектів педагогічного процесу. З його ім’ям пов’язано багато чого у становленні та розвитку вітчизняної психологічної думки. Зокрема, розробка проблем, присвячених гігієні і профілактиці психічного життя, проблеми розвитку і формування особистості, питання про значення самозбереження як невід’ємної властивості і рушійної сили розвитку психіки живої істоти. Про внесок І. Сікорського в психіатрію говорить Ю. Каннабіх у праці «Історія психіатрії», де він відводить Сікорському чільне місце в історії розвитку російської психіатричної думки, маючи на увазі роботи Сікорського за випадками масового божевілля у Київській губернії, називаючи ці роботи «новим словом у профілактиці та лікуванні масових психозів».

Серед робіт, в яких представлені погляди І. Сікорського з питань психології, необхідно відзначити працю В. Большакової «Проблема формування особистості в російської психологічній думці ХІХ – початку ХХ ст.» [3], де докладно розглядається точка зору І. Сікорського щодо проблем формування та розвитку особистості. У роботі коротко висвітлені питання зародження психічного, роль еволюційної теорії Г. Спенсера у творчості Сікорського, піднімається проблема свідомості і самосвідомості, обговорюються його погляди на розвиток інтелектуальної, емоційної і вольової сфери особистості. Відводячи І. Сікорському значне місце в історії розвитку вітчизняної психології, В. Большакова зазначає антропоморфізм його наукових поглядів, але також вказує на те, що антропоморфізм Сікорського зовсім не означав стирання граней між людиною і твариною. Він не забував про якісні особливості людської психіки, вважаючи зоопсихологію частиною порівняльної психології, науки про походження і розвиток психіки людини до тварин, пам’ятаючи про спільність їх походження.

Однак, нерозкритим залишився цілий ряд питань, які, в трактуванні І. Сікорського, на нашу думку, мали істотний вплив на розвиток психологічної думки. Наприклад, обговорення Сікорським проблеми локалізації психічних функцій у фізіологічній структурі. Також таких як пам’ять, мислення, уява тощо. Питання готовності нервової системи до того, щоб бути основою для складних психічних станів. Проблема переходу психічних властивостей в психічні якості. Взаємодія вродженого і набутого в динаміці розвитку особистості. Трансформація нижчих психічних якостей у вищі. Питання оптимального, з точки зору психології, розвитку інтелектуальної, емоційної і моральної сфер життя людини. А також ряд інших питань, в яких знайшов своє вираження внесок І. Сікорського у вирішення питань загальної, вікової та педагогічної психології.

За відгуками сучасників І. Сікорський користувався повагою з боку своїх співробітників і учнів як лектор, учений, педагог. Коло питань, які піднімалися Сікорським у його творчості, способи розгляду їх і величезна дослідницька та громадська робота, виконана вченим, дозволяють сказати про ту велику роль, яку грав І. Сікорський у становленні та розвитку української психологічної думки. Відновленню цієї забутої сторінки присвячується наше дослідження. Творчість І. Сікорського практично не розроблялася в сучасних історико-психологічних дослідженнях.

Мета дослідження

Мета нашого дослідження полягає в тому, щоб за можливості заповнити цю прогалину.

Об’єктом дослідження є життєвий і творчий шлях І. Сікорського, а його предметом – погляди І. Сікорського на питання загальної, вікової та педагогічної психології. У відповідності з об’єктом, предметом і метою дослідження поставлені наступні завдання: виявити значення творчості І. Сікорського у становленні української психологічної думки останньої чверті XIX – початку XX ст.; представити внесок І. Сікорського в розвиток загальної, вікової та педагогічної психології.

Аналіз результатів дослідження

Багато психологічних ідей, що розроблялися І. Сікорським, наприклад, питання про норму і патологію психічного життя, проблема стомлюваності, динаміка взаємодії вродженого і придбаного у розвитку особистості, дослідження проблеми залежності процесів формування особистості від феноменів культури, постановка проблеми моралі як чинника регуляції психічних станів та ін., представляли собою значний внесок у розвиток української психологічної думки.

У другій половині XIX ст. гостро стояло питання про можливості застосування психології як наукової дисципліни у практичних аспектах життя суспільства. Навчання і виховання підростаючого покоління були такою сферою суспільного життя, яка вимагала від психології наукових і практичних розробок, одночасно будучи ідеальним місцем для програми психологічної практики. У випадку з ситуацією навчання і виховання другої половини XIX ст. необхідно було виконати величезну працю з виділення психологічної предметності в цих педагогічних дисциплінах. З цієї точки зору, праця, яку виконав І. Сікорський, воістину неоціненна: більше 20 наукових робіт і навчальних посібників, присвячених проблемам вікової та педагогічної психології, систематизація величезного корпусу теоретико-психологічних знань стосовно проблем педагогіки і дидактики; робота на щорічних учительських семінарах, створення Фребелівського педагогічного товариства та навчального закладу для вчителів – такі зовнішні віхи роботи І. Сікорського в напрямку вирішення питань, пов’язаних з педагогічною психологією, насиченою пошуками і відкриттями, самовідданою працею і прекрасними результатами. Сікорський у своїй творчості відводив велике місце проблемі формування особистості дитини за допомогою тих методів, які розроблені в рамках вікової психології. Навчання і виховання, на думку Сікорського, мають своєю кінцевою метою формування високих особистісних якостей, що забезпечують людині хороше майбутнє.

Особистість він трактує як сукупність вроджених і набутих якостей. Це не було чимось новим у науковому підході до цієї проблеми. Викликають інтерес ті особливості у трактуванні особистості Сікорським, які випливають з поставленої ним перед собою мети. Як ми пам’ятаємо, основним питанням психології, на думку Сікорського, було питання про зв’язок і співвідношення явищ тілесного і душевного порядку. У рамках цього основного питання була висунута гіпотеза про те, що між психічними функціями, які він відносив до явищ тілесного порядку, і психічними властивостями, які він відносив до явищ душевного порядку, не існує якісної різниці, існує різниця тільки кількісна.

Основним способом розвитку психіки дитини, на думку І. Сікорського, є трансформація нижчих нервових властивостей у вищі психічні якості. Умовою, яка забезпечує успішність цих процесів, є нормальна спадковість, що розуміється як готовність нервової системи, або, як її називає Сікорський, «психічного субстрату», до сприйняття і переробки вражень, одержуваних із зовнішнього світу. Зовнішній світ представлений, перш за все, як те соціальне середовище, в якому росте і розвивається дитина. Сікорський розрізняє прямі впливи зовнішнього середовища на фізіологію дитини у вигляді подразників і опосередковані впливи соціального середовища, при чому тільки на ранніх етапах розвитку дитини соціальні впливи є чимось опосередкованим, на пізніших етапах соціальні впливи набувають прямих впливів завдяки освоєнню дитиною мови і встановленню асоціативних зв’язків між фізіологічними станами і соціальними проявами середовища.

Фізіологія, в описі І. Сікорського, виступає основою, базою для процесів психологічних новоутворень. Наприклад, формування стійких міжнейронних зв’язків, які є основою для формування функції пам’яті, починається з шостого місяця життя дитини, що в свою чергу служить основою для асоціації понять і є фундаментом для початку процесів мислення. І лише потім процеси мислення і пам’яті ніби відкривають себе для соціальних впливів і взаємодій.

Однією з найважливіших якостей соціального середовища І. Сікорський вважає мораль. Мораль є регулюючою силою людської взаємодії. На вищих щаблях розвитку людини поведінка вже не детермінується фізіологічними потребами, в дію вступають моральні закони і категорії. Цей процес стає можливим завдяки існуванню мови, в якій закріплені моральні категорії.

Велике значення в розробці Сікорським теми вікової психології має введення ним розрізнення між психічними властивостями і нервовими функціями. Нервова функція це здатність нервової системи до відбиття фізичної та біохімічної реальності, а психічна властивість – це ставлення цілісної нервової системи до тих подразнень, які вона відчуває на біохімічному і фізичному рівнях. Постулювання нетотожності нервової системи та психіки як такої дозволило провести межу між психологічною і фізіологічною феноменологією, що дозволило робити дослідження на новому рівні методологічної рефлексії. У своєму способі викладу матеріалу І. Сікорський дає фізіологічну картину віку і ту мережу взаємодій соціальних властивостей і якостей, психічних властивостей і функцій, які в кінцевому рахунку і створюють всю своєрідність певного вікового періоду.

Цінним внеском у педагогічну психологію виявилися дослідження І. Сікорського, пов’язані з психологічними основами навчання. Сікорським здійснено аналіз особливостей процесів засвоєння людини, виділено чинники успішного навчання, такі як вправи і повторення матеріалу, його осмисленість, бажання і вміння учнів вчитися. Ретельне відпрацювання питань формування високої моралі та її зв’язок з фізіологією, розробка гігієнічних аспектів формування психічних функцій виявилися новим словом у розробці питань вікової та педагогічної психології. Тим самим І. Сікорським було створено базу для подальших досліджень у цій галузі.

При аналізі методики розумового розвитку, Сікорський наполягає на поступовому ускладненні вправи і на уважній та вдумливій атмосфері самого процесу розвитку. Однією з неодмінних умов засвоєння одержуваного матеріалу вчений вважав можливість використання різних типів сприйняття. Він виділяв чотири основних типи: описовий, наглядовий, емоційний і формальний. Звернення в процесі навчання до природної структури сприйняття дитини значно знижує ефект стомлюваності в результаті навчальної праці. Завдання психології стосовно виховання полягає у визначенні провідного і допоміжного типу сприйняття і розвитку всіх інших, що дозволить дитині одержувати більш розгорнуту картину досліджуваного об’єкта. Так само в кожному предметі є сторони, які осягаються тільки за допомогою якогось певного способу сприйняття. Наприклад, у сприйнятті художнього твору формальним способом неможливо оцінити емоційної насиченості. Спроба освоїти емоційне формально вестиме до непотрібного і швидкого стомлення. Ці висновки не втратили свого значення і в сьогоднішній практиці вікової та педагогічної психології.

Таким чином у роботах І. Сікорського міститься багатий фактичний матеріал і цінні наукові висновки з проблем вікової та педагогічної психології. Вони представляють не тільки історичний інтерес – багато з них не втратили свого значення і в даний час. Складно переоцінити його роль у становленні та розвитку української психології. Час творчості Сікорського (остання чверть XIX – перше десятиліття XX ст.) був складним часом у розвитку світової наукової психологічної думки.

І. Сікорський у своїй творчості користувався передовими досягненнями в психології свого часу і у роботах стверджував, що організм і його рецептори не тільки піддаються впливу з боку зовнішніх подразників, але і відповідають на ці впливи різними руховими м’язовими реакціями. Це положення лягло в основу розроблюваної Сікорським проблеми навчання в результаті практичної навчальної діяльності учнів. Але ним не була сприйнята ідея про гальмівну роль нервових центрів, і координаційні відносини між центрами він розумів як взаємодію і взаємовплив змістів в асоціативних центрах. Наприклад, в основу вольового акту Сікорський не включає процес фізіологічного гальмування, а пояснює затримку дії як функцію волі тим, що зміст, котрий вимагає дії, проходить обробку в асоціативних центрах.

З точки зору Сікорського організм людини пов’язаний із середовищем не тільки на фізико-хімічному рівні. Особливо це помітно в трактуванні Сікорським проблеми стомлення, де воно розглядається двояко, як сигнал про неблагополуччя організму з одного боку і як початок адаптивного процесу організму до мінливих умов існування — з другого. І. Сікорський, так само як і Ж. Шарко, був переконаний в органічній основі психоневрологічних симптомів (у Сікорського був багатий досвід практикуючого психіатра в клініці черепно-мозкових травм при Військово-Медичній академії Санкт-Петербурга). Але, на його думку, органічні порушення можуть викликати і психічні причини: тривалий афект, за спостереженням Сікорського, може порушувати «нейронні зв’язки», що веде до утруднення звичайних асоціативних зв’язків між поняттями. Цінним є те, що Сікорський одним із перших заговорив про можливість психологічних причин нервових захворювань (шизофренії, епілепсії тощо).

Високий рівень синтетичності кожної психічної функції, з точки зору І. Сікорського, складає основну особливість внутрішньої організації кожного психічного акту. Взаємодія різних модальностей породжує не тільки глибину і об’ємність психічного акту, а й взагалі робить його можливим. Виникнення абстрактного мислення неможливо поза функцій відчуття, сприйняття і прямої участі функції волі. Цим положенням Сікорський підкреслює цілісність психіки навіть на рівні прояву окремих психічних функцій. В аналізі почуття вчений переходить від ідеї рефлекторної дуги до ідеї рефлекторного кільця, говорячи про «самопідтримку чуттєвого збудження» в підкіркових відділах головного мозку. Це положення прямо передує вченню Ухтомського про домінанту.

На думку Сікорського, складні душевні стани являють собою поєднання основних психічних функцій – розуму, почуття і волі. Висновок не представляється чимось незвичайним і таким, що суперечить основним поглядам сучасної психології. У короткій формі висновки з дослідження можуть бути сформульовані таким чином: на формування наукових поглядів І. Сікорського вплинули тенденції в розвитку психологічного знання другої половини XIX ст., розвиток наукового світогляду вченого був детермінований особливостями його життєвого та творчого шляху й особистісними характеристиками.

1. У становленні та розвитку поглядів І. Сікорського як дослідника, психолога, педагога можна виділити декілька періодів:

1) Публікація праці «О душевном состоянии при аффектах» (1867). Пізніше захист докторської дисертації на тему «Про лімфатичні судини легень» (1872), за яку І.О. Сікорський отримав ступінь доктора медицини;

2) Санкт-Петербурзький період (1873–1881). Робота в Медико-хірургічній академії Санкт-Петербурга на кафедрі нервових і душевних хворих. Дослідження проблем: вивчення працездатності та розумової втоми учнів, можливості попередження втоми та її наслідків;

3) Київський період (1881–1919). В цей період вченим глибоко досліджені проблеми виховання та навчання дітей, що нормально розвиваються, і дітей з відхиленнями у розвитку; психологія народностей, проблема алкоголізації населення та впливу алкоголю на особистісну сферу; проблема самогубств серед населення, визначена роль спадковості в розвитку особистості; психологія народів, психологічні основи націоналізму; фізіогноміка.

2. У своїй науковій творчості І. Сікорський стверджував цілісні погляди на природу психічних процесів, яка розумілася ним як цілісна структура, в якій існує нерозривний взаємозв’язок між «нервовим субстратом» і складними психічними явищами.

3. Сікорський зробив значний внесок у розробку гострих питань психології: пропонуючи розглядати особистість в сукупності її вроджених і набутих якостей, відводячи значне місце у своїй творчості питанню соціального навчання, він спробував визначити роль цього процесу у розвитку особистості. Учений піднімав питання залежності особистості від феноменів культури, зафіксованих у знаково-символічній формі. Вперше в науці була досліджена проблема стомлюваності.

4. У дослідженнях вікової та педагогічної психології, І. Сікорський послідовно розробляв систему заходів, що ведуть до врівноваженого розвитку всіх основних компонент особистості дитини, свідомості, самосвідомості, почуття і волі, питанням взаємодії біологічного, яке розуміється як спадкове, і соціального в розвитку особистості. Також дуже цікава позиція вченого з питання формування вищих, моральних почуттів. Деякі його положення передбачили пізніші психологічні відкриття. Про шкідливість придушення почуттів з одного боку і потурання їм з другого, про можливість виховувати і формувати чуттєву сферу людини, про складний синтетичний характер психічних явищ, дослідження місць локалізації психічних функцій і т. ін.

5. Велику увагу приділяв Сікорський проблемам охорони вищих сторін психічного здоров’я, вказуючи на те, що від цього залежить майбутнє здоров’я нації. Він був одним з перших психологів, які звернули свою пильну увагу на цю тему, яка мала важливе значення для справи виховання та освіти.

6. Цінними є погляди І. Сікорського на проблему широкої психологічної підготовки майбутніх вчителів та пропаганди досягнень психології серед вчительства (Фребелівське педагогічне товариство).

7. Його внесок і як ученого теоретика, і як практика справив значний вплив на формування психологічного простору кінця ХІХ – початку XX ст. Його наукові розробки в галузі загальної, вікової та педагогічної психології залишили значний слід у психологічній науці і практиці.

8. І. Сікорський вважав дуже важливим те, що сучасною мовою ми називаємо «міждисциплінарний підхід» у вивченні та психолого-педагогічному супроводі розвитку дитини. Так, він стверджував, що проблемами розвитку мають займатися одночасно медицина, гігієна, психологія та педагогіка.

9. Психологічні погляди І. Сікорського мають і спірні моменти. Орієнтація на формування асоціативних зв’язків як на ціль психічної еволюції, спроба представити психічний розвиток як поетапне кількісне накопичення змін (моральні почуття у биків і використання фізіогноміки як прямого засобу для аналізу психічних переживань (справа Ющинського).

Висновок

Наше дослідження не претендує на вичерпне вирішення порушених у ньому питань, а представляє одну з перших спроб охарактеризувати психологічні погляди І. Сікорського і показати їх місце в розвитку вітчизняної психології.

Список використаних джерел

1. Абульханова-Славская К.А. Деятельность и психология личности / К.А. Абульханова-Славская. – М.: Наука, 1980. – 335 с.
2. Ананьев Б.Г. Очерки по истории русской психологии XVII – XIX вв. / Б.Г. Ананьев. – М., 1947. – 167 с.
3. Большакова В.В. Очерки истории русской психологии конца XIX – начала XX вв. Ч. 2. Русский волюнтаризм: М.И. Владиславлев / В.В. Большакова. – Нижний Новгород : Изд-во ВВАГС, 1997. – 146 с.
4. Брушлинский A.B. О взаимосвязи природного и социального в психологическом развитии человека / A.B. Брушлинский // Проблемы генетической психофизиологии. – М. : Наука, 1978. – С. 11-21.
5. Будилова Е.А. Проблема личности в русской психологии второй половины XIX – начала XX веков. Теоретические проблемы личности / Е.А. Будилова. – М. : Наука, 1974. – 320 с.
6. Бюлер К. Духовное развитие ребенка / К. Бюлер. – М., 1930.
7. Ждан А.Н. История психологии: от античности до наших дней / А.Н. Ждан. – М. : Академический Проект; Фонд «Мир», 2007. – 576 с. – (Gaudeamus, Классический университетский учебник).
8. Кольцова В.А. История психологии: теоретические и методологические проблемы исследований / В.А. Кольцова, Ю.Н. Олейник // Современная психология. – М., 1999. – С. 578-590.
9. Ланге H.H. Душа ребенка в первые годы жизни / H.H. Ланге. – СПб., 1892.
10. Никольская A.A. И.А. Сикорский: гармония развития и воспитания. К изучению педагогического наследия ученого, 1845–1918 гг. / A.A. Никольская // Педагогика. – 1994. – № 3. – С. 76-80.
11. Сикорский И.А. О развитии речи у детей / И.А. Сикорский. – Санкт-Петербург, 1881. – 18 с.
12. Сикорский И.А. О детях трудных в воспитательном отношении / И.А. Сикорский. – К. : Типография Котомина и К°, 1882. – 7 с.
13. Сикорский И.А. О душевных состояниях при афектах / И.А. Сикорский. – Киев, 1867.
14. Сикорский И.А. Воспитание в возрасте первого детства / И.А. Сикорский. – СПб., 1884. – 204 с.
15. Сикорский И.А. Ненормальные и болезненные характеры / И.А. Сикорский. – Киев, 1899. – 33 с.
16. Сикорский И.А. О великих успехах и возрастающем значении неврологии среди наук и в жизни / И.А. Сикорский. – Киев, 1899.
17. Сикорский И.А. О явлениях утомления при умственной работе : собрание научно-лит. статей / И.А. Сикорский. – Кн. 3. – Киев, 1900. – С. 32-42.
18. Сикорский И.А. Вопросы общественной психологии : собрание научно-лит. статей / И.А. Сикорский. Киев, 1900. 258 с.
19. Сикорский И.А. Вопросы нервно-психической гигиены : собрание научно-лит. статей / И.А. Сикорский.– Киев, 1900. – 230 с.
20. Сикорский И.А. Три возраста (человеческой жизни): Психол. очерк, посвящ. юношам и старцам / И.А. Сикорский. – Киев, 1901. – 19 с.
21. Сикорский И.А. О постановке преподавания и воспитания сообразно естественному ходу детского развития / И.А. Сикорский. – СПб., 1900. – 22 с.
22. Сикорский И.А. Всеобщая психология с физиогномикой в иллюстрированном изложении / И.А. Сикорский.– Киев, 1904. – 576 с.
23. Сикорский И.А. О лечении и воспитании недоразвитых, отсталых и слабоумных детей. – 2-е изд. – К. : Лито-типография И.Н. Кушнерев и К°, 1904. – 80 с.
24. Сикорский И.А. Киевское Фребелевское педагогическое общество и его учреждения: Речь, произнес, пред. О-ва И.А. Сикорским в день торжеств, открытия О-ва 27 окт. 1908 г. / Проф. И.А. Сикорский. – Киев, 1908. – 15 с.
25. Сикорский И.А. Начатки психологии / И.А. Сикорский. – Киев, 1909. – 127 с.
26. Сикорский И.А. Психологические основы воспитания и обучения / И.А. Сикорский. – Киев, 1909. – 112 с.

---

Стаття опублікована: Становлення психологічної думки в Україні: провідні ідеї та історія розвитку : колективна монографія / В. В. Турбан, Л. З. Сердюк, Ю. Т. Рождественський [та ін.] ; за ред. В. В. Турбан. — К.-Кіровоград : Імекс-ЛТД, 2014. — С. 247- 262.

---

---