Матеріал з PSYH.KIEV.UA -- Вісник психології і соціальної педагогіки

Братусь О.О., студентка спеціальності "Психологія", Навчально-науковий гуманітарний інститут Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського, м. Київ.

Науковий керівник: Бєлавіна Т.І.,кандидат психологічних наук, старший науковий співробітник, доцент кафедри психології та педагогіки Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського, м. Київ.

Зміст 1 Постановка проблеми 2 Аналіз результатів дослідження 3 Висновок 4 Список використаних джерел

Постановка проблеми

У 60–70-х роках ХХ ст., суспільство замислилося над існуванням зв’язку між явищами девіантної та агресивної поведінки в соціумі та тим, як людина розвивається протягом шкільних років. Як свідчить практика, булінг (цькування, залякування, знущання) можна вважати першим кроком до справжнього насильства та злочинної поведінки. Діти ж є найбільш вразливою категорією, вони соціалізуються, формують власну систему сприйняття світу, систему цінностей та пріоритетів, навчаються різним моделям поведінки, і, на жаль, булінг стає однією з таких моделей [4].

Аналіз результатів дослідження

Булінг (bullying, від анг. bully – хуліган, забіяка, задирака, грубіян, насильник) визначається як утиск, дискримінація, цькування. Цей термін означає тривалий процес свідомого жорстокого ставлення (фізичного і психічного) з боку дитини або групи до іншої дитини або інших дітей [7].

Суть булінгу вбачають не в самій агресії або злості кривдника, а в презирстві, зневазі – сильному почутті відрази до потерпілого, того, хто ніби не заслуговує на повагу. Під поняття «булінг» не підпадають братерське суперництво серед однолітків або імпульсивні агресивні дії потерпілих у відповідь на напад кривдника, які за суттю є спонтанними, недискримінаційними та не спланованими жертвою. З іншого боку, булінг не включає кримінальні дії, які починалися як конфлікт та розгорнулися у серйозне фізичне насильство, погрози такого насильства, напади зі зброєю, вандалізм [1].

На думку Є. В. Гребьонкіна, булінгову поведінку дітей впливає комплекс чинників:

1. персональні фактори (низький рівень виховання, занижена самооцінка, висока імпульсивність, зловживання алкоголем, наркотиками, комп’ютерними іграми, готовність до ризику, обмежене почуття самозбереження);
2. поведінкові фактори (поведінка, що створює перешкоди для навколишніх, вандалізм, безцільне проведення часу, прогули й слабка успішність у школі, ранні сексуальні контакти, приводи в міліцію й рання судимість);
3. соціальні фактори (культ насильства в суспільстві, вплив ЗМІ, поведінка батьків, низький соціально-економічний статус родини, залежність від соціальної допомоги, зміна вихователів (вітчим, мачуха), сімейне й сексуальне насильство, друзі з девіантною поведінкою [3].

Як показує практика, форми шкільного булінгу можуть бути різними: систематичні кепкування з будь-якого приводу (від національності до зовнішнього вигляду дитини); задирство; фізичні і психічні приниження; різного виду знущання; бойкот та ігнорування; псування особистих речей та ін.

Видатний науковець А. Бандура, як один із лідерів напрямку поведінкової психології, дійшов висновку, що булінгу можна навчитися – можна навчитися стати агресором, або навчитися стати жертвою. Автор наголошує, що булінговій поведінці діти навчаються: не бачили б вони моделей жорстокої поведінки, або поведінки жертви серед дорослих по телебаченню, у сім’ї, групі однолітків, то таких загрозливих масштабів булінгу можна було б уникнути [8].

Дослідження булінгу в сучасних школах практично не проводиться, але все ж таки, за даними досліджень 2000-х років, 16% дітей кожного року піддаються знущанням та 23% учнівської молоді – кібербулінгу [6].

Кібербулінг – це переслідування інших осіб з використанням сучасних електронних технологій: ІНТЕРНЕТу (електронної пошти, форумів, чатів, ICQ) та інших засобів електронної техніки – мобільних телефонів, пейджера.

Першим проблемою булінгу почав займатися норвезький учений Д. Ольвеус, який визначив дане явище в шкільному колективі як ситуацію, в якій учень неодноразово, тривалий час стає об’єктом негативних дій та нападів з боку одного учня чи кількох учнів. На думку Д. Ольвеуса, булінг включає три важливі компоненти:

• булінг є агресивною поведінкою, що включає в себе небажані, негативні дії;

• булінг є явищем довготривалим та систематичним;

• булінг характеризується нерівністю влади або сили [2].

Д. Ольвеус вважав, що існують чотири механізми, які можуть сприяти розповсюдженню шкільного булінгу: 1) в процес булінгу включається соціальне наслідування; 2) ослаблення заборон проти агресивних тенденцій; 3) дифузія відповідальності, тобто коли кілька дітей беруть участь у залякуванні; 4) по- вторювальність атак [2].

Існує начебто дві стратегії адаптації булерів та «не-булерів» в групі: активні булери (схильні до фізичних та вербальних знущань) віддають мало негативних ділових виборів іншим членам класу. Більш пасивні булери (схильні до заборон та ігнорування) віддають багато негативних ділових виборів іншим членам класу. «Не-булери» теж віддають більше негативних ділових виборів однокласникам. Іншими словами, активні агресивні особи не бачать тих, «кого ніколи не можна висувати на конкурс самій активний та впевнений лідер класу», вони начебто нікого не бояться у цій ролі, можливо самі себе в ній відчувають [5].

Проблема булінгу є не лише педагогічною проблемою, але й соціальною та соціально-психологічною, оскільки призводить до збільшення проявів насильства, жорстокості, адикцій та девіантної поведінки серед молоді. По-друге, ситуація булінгу призводить до низки педагогічних (шкільна дезадаптація, академічна неуспішність), психологічних (психологічні розлади, закріплення в свідомості негативних уявлень про себе, зниження самооцінки, порушення соціалізації, соціальна дезадаптація), медичних (травматизація) наслідків. По-третє, проблема досліджувалась переважно західними науковцями. В Україні не проводяться систематичні загальнонаціональні дослідження цього явища (лише поодинокі), і тому не недостатньо запропонованих методів профілактики та корекції даного явища. По-четверте, на сьогоднішній день не існує єдиного розгорнутого визначення даного явища, використовуються різні терміни, переважно західні, немає україномовного визначення та немає одностайності у розумінні сутності булінгу як соціально-психологічного феномену[6].

Результати дослідження «Насильство в школі», проведеного у чотирьох регіонах України, показали, що третина з 1236 учнів 20 шкіл Київської, Кіровоградської, Вінницької та Черкаської областей (від 24% до 37%) зазнавала фізичного чи психологічного насильства у школі [7].

Автором було проведене невелике опитування учнів 7-го класу однієї з українських шкіл, за яким виявилось, що майже 25% класу відчуває на собі вплив булінгу. Вияв агресії, знущання і приниження стосовно цих дітей здійснюється, або стає можливим скоріше за все через так звану «соціальну нерівність» основній частину класу. За словами вчителів саме в цих дітей найнижча академічна успішність, а в деяких з них вирішальну роль відіграли сім’ї, які є недостатньо соціально забезпеченими або з низьким економічним статусом.

Висновок

Отже, можемо стверджувати, що феномен булінгу – як тривалий процес усвідомленого жорсткого ставлення, що призводить до серйозних психологічних та соціально-негативних наслідків. Аналіз зарубіжного досвіду профілактики булінгу серед дітей в умовах загальноосвітнього навчального закладу показав, що в США, Великобританії, Норвегії та інших країнах Західної Європи успішно впроваджуються та функціонують комплексні та багаторівневі профілактичні програми. Тому, українська соціально – педагогічна практика профілактики агресивної та насильницької поведінки серед дітей потребує системного вивчення та аналізу зарубіжного передового досвіду в організації та здійсненні просвітницько- профілактичних заходів щодо подолання булінгу в школі.

Список використаних джерел

1. Абсалямова К.З. Булінг у середовищі молодшої школи – соціально- психологічні та особистісні аспекти / К.З. Абсалямова, О.Л. Луценко // Вісник Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна. Серія: Психоло- гія. – 2013. – № 1046.
2. Беженар Г. Булінг: підліткове насильство в школі / Г. Беженар // Школа (Шк. світ). – 2012. – № 2. – С. 75-83.
3. Гребенкин Е.В. Профилактика агрессии и насилия в школе / Е.В. Гребе- нкин. – Ростов-на-Дону: Феникс, 2006. – 160 с.
4. Король А. Причини та наслідки явища булінгу / А. Король // Відновне правосуддя України. – 2009. – №1-2 (13). – С. 84-93.
5. Cавельєв Ю.Б. Виключення та насильство: чи існує булінг в українській школі / Ю.Б. Cавельєв // Наукові записки Національного університету «Києво- Могилянська Академія» / Національний університет «Києво–Могилянська Академія». – 2009. – Т. 97: Педагогічні, психологічні науки та соціальна робо та. – С. 71-75.
6. Солдатова Г. Буллинг в России становится серьезной проблемой общения в сети / Г. Солдатова // Агрессоры и жертвы. – 2012. – С. 42-51.
7. Стельмах С. Булінг у школі та його наслідки / С. Стельмах // Гуманізація навчально-виховного процесу: збірник наукових праць / За заг. ред. проф. В.І. Сипченка. – Слов’янськ: СДПУ, 2011. – С. 431-440.
8. Bandura А. Sociocognitive self-regulatory mechanisms governing transgressive behavior – [Електронний ресурс] / Bandura А., Caprara G.V., Barbaranelli C., Pastorelli C., Regalia C. // Journal of Personality and Social Psychology. – 801. – 2001. – 125-135. – Режим доступу: http://www.uky.edu/~eushe2/Bandura/Bandura2001JPSP.pdf.

---

---