Безпалько О.В. Розвиток соціальної активності особистості у дитячому об’єднанні
Матеріал з PSYH.KIEV.UA -- Вісник психології і соціальної педагогіки
Безпалько Ольга Володимирівна, директор Інституту психології і соціальної педагогіки Київського університету ім. Бориса Грінченка, доктор педагогічних наук, професор, м.Київ
Сучасне суспільство породжує нову антропологічну реальність: людина все більше виступає суб'єктом власної життєдіяльності та суспільних відносин, відповідальним за прийняті ним рішення. Суб'єктно розвиваючись людина не лише адаптується до існуючої суспільної реальності, але і на її основі вибудовує власну життєдіяльність, детерміновану як вимогами соціуму, так внутрішніми потенціями людини.
Саме тому соціальне виховання підростаючого покоління наразі має бути орієнтоване на розвиток соціальності індивіда, складовими якої є соціальна активність, соціальна мобільність, соціальна зрілість, оскільки в сучасних умовах вже не можна обмежитися лише засвоєнням людиною суспільно визнаних норм і правил, соціального досвіду.
Констатуючи множинність інститутів соціального впливу на особистість підлітка, необхідно визнати і вплив на нього дитячих об’єднань, які виступають одним із чинників формування соціальної активності підростаючого покоління. Проблема соціальної активності особистості як і формування цієї найважливішої інтегративної якості не відноситься до розряду минущих: людина в тій мірі соціальна істота, в якій вона самовизначається в соціумі, виявляючи в ньому активність, перетворюючи його і саму себе як суб'єкта соціальних відносин, а якість цього процесу визначається усім різноманіттям факторів, з якими взаємодіє розвивається особистість і які чинять на цей розвиток вплив.
Розглядаючи складові поняття "соціальна активність" та беручи до уваги, що вони взаємопов'язані, а деколи "зрощені" з такими поняттями як діяльність, спілкування, соціальна відповідальність, життєва позиція, громадський обов'язок, соціальна адаптація, соціалізація тощо, цей феномен доцільно проаналізувати у філософському, психологічному та педагогічному аспектах.
Філософи С.С. Бутенін, Л.П. Буєва, А. В. Брушлінскій, Л. Н. Мітрохін, розглядають соціальну активність як особливу форму взаємодії суб'єкта з навколишнім середовищем, як особливий стан будь-якої діяльності, що характеризується позитивно вираженою стороною. Особливо значущими у контексті означеної проблеми є затверджувані філософами ідеї самоцінності особистості, здатності людини до автономної самобудови, життєвого самовизначення, екзистенційному вибору (М.М. Бахтін, М.С. Каган, М. К. Мамардашвілі, Е. Фромм, К. Ясперс та ін.).
Поняття «соціальної активності особистості» в психологічному плані, такими психологами, як Л.І. Божович, А.Н. Леонтьєв, B.C. Мерлін, Л.С. Славіна розкривається з точки зору уявлень про природу якості особистості як системи дій, потреб і мотивів поведінки. Відзначається, що соціальну активність як якість особистості, з одного боку, характеризують суспільно цінні мотиви, з іншого - активна поведінка, уміння не тільки пристосовуватися до обставин, а й враховувати і змінювати їх відповідно до засвоєних моральними вимогами. Ядром соціальної активності особистості виступає суб'єктна активність, як зазначає С.Л. Рубінштейн, існує зв'язок "внутрішньої" детермінації з активністю суб'єкта.
Розвиток соціальної активності особистості відбувається в результаті засвоєння суспільних цінностей у процесі спілкування зі значимими іншими ( Ч. Кілі, У. Томас та .), імітації, освоєння соціальних ролей (А. Бандура, П. Бергер, Г. Тард та ін.), гуманного ставлення до навколишнього світу (К. Роджерс, Е. Фромм, В. Франкл та ін.) Ця діяльність спрямовується на забезпечення внутрішніх умов (установок, потреб, здібностей) для розвитку «самості» (А.Маслоу) і створення сприятливих зовнішніх умов (середовища життєдіяльності, міжособистісних відносин, психологічного клімату тощо).
У педагогіці питання соціальної активності досліджувалося багатоаспектно: як головне в характеристиці особистості - суб'єкта суспільних відносин (Т.Є. Коннікова, Т.Н. Мальковской, А.В. Зосімовскій та ін.), як міра прояву соціальної дієздатності людини (Н.П. Анікєєв, Н.Г. Огурцов, Е.С. Малах та ін.), як відповідальне і зацікавлене ставлення людини до праці, суспільства, духовного й суспільного життя (Ю.П. Азаров, Л.М. Архангельський, Л.Ю. Гордін та ін.).
Питання розвитку у дітей соціальної активності розглядалися через особистість і колектив, виховання особистості в колективі (А.С. Макаренко), духовну спільність колективу (В.А.Сухомлинський), особистісно-орієнтоване виховання (І.Д. Бех, С.Д. Поляков, І.С. Якиманська та ін.), педагогічні можливості дитячих об'єднань (М.Р. Баяновська, Ю.М. Жданович, Р.А. Литвак, Ю.Й. Поліщук та ін.).
Cоціальна активність - енергійна, посиле¬на діяльність, діяльний стан, діяльна участь у чомусь. Вона є однією з характер¬истик способу життєдіяльності суб'єкта (особистості, групи, спільноти), що відображає міру (рівень) спрямованості здібностей, знань, навичок, концентрації вольових, творчих зусиль на реалізацію невідклад¬них потреб, інтересів, мети, ідеалів зав¬дяки освоєнню, збереженню чи перетворенню існуючих або створенню нових умов, життєво важливих зв'язків з природним і соціальним середовищем, формуванню особис¬тих соціальних якостей. Вона здійснюється в індивідуальній, груповій, колективній, масовій формах і проявляється в різних сферах життєдіяльності людини: трудовій, політичній, культурно-дозвіллєвій, професійній, побутовій тощо.
Отже, соціальна активність - динамічне утворення, суб'єктом-носієм якої виступає людина; має різну ступінь прояву та залежить від співвідношення між соціальними обов'язками особистості у суспільно значущій діяльності та суб'єктивними установками на діяльність; її розвиток відбувається через систему зв'язків людини з навколишнім соціальним середовищем у процесі пізнання, діяльності і спілкування. Соціальна активність проявляється, як здатність діяти свідомо, не тільки пристосовуючись до зовнішнього середовища, але й цілеспрямовано змінюючи її. У практичному житті вона виступає як діяльність в організації та координації активності індивідів, в освоєнні ними зовнішнього середовища.
В останні роки у науковий обіг російськими психологами А.О. Реаном, Д.І. Фельдштейном був уведений термін «соціальна активність підлітка». Психологічними детермінантами її розвитку вони визначають специфічні новоутворення підліткового віку: достатній рівень самосвідомості, прояви дорослості, виражені в емансипації, групування з однолітками, конформізм, прагненням до самоствердження та самореалізації. При цьому позанавчальна діяльність як форма активності підлітка, на думку А.О. Реана, є динамічним процесом «сходження до соціальної активності» шляхом участі у волонтерській роботі, соціальних програмах, проектах, ініціативах тощо.
Ступінь соціальної активності підлітків обумовлений певною мірою:
- мобільністю суб’єкта;
- розмаїттям сфер та способів його діяльності;
- усвідомленням суспільної значущості певної діяльності;
- використанням досвіду інших;
- креативним підходом до вирішення поставлених завдань.
Узагальненими критеріями сформованості соціальної активності підлітків більшість науковців визнають:
- зміст і норми діяльності;
- спрямованість соціальної орієнтації підлітків;
- мотиви, кількісні та якісні показники суспільно-громадської діяльності підлітків;
- міру її інтенсивності;
- почуття відповідальності.
Для виховання соціальної активності необхідно щоб у кожного підлітка була присутня суб'єктна - внутрішня активність. Завдяки суб'єктної активності виявляються всі найважливіші соціальні якості особистості: індивідуальність, заповзятливість, ініціативність, конкурентоспроможність, що сприяє вихованню внутрішньої соціальної активності особистості.
Аналіз значного масиву наукової літератури дозволив нам визначити соціальну активність підлітка як прагнення і вміння діяти на користь інших, громади, суспільства. Це інтегрована особистісна якість, що характеризує міру інтенсивності, напруженості, темпу здійснення суспільно значимої діяльності. Соціальна активність підлітка відображає його потребу у саморозвитку, самозміні, спрямована на самовизначення його у світі і прийняття світу в собі. Соціальна активність підлітка є складовою його соціального становлення, утвердження себе як члена певної спільноти, суспільства. Найважливішими компонентами соціальної активності підлітка ми вважаємо суспільно-громадську, комунікативну, екологічну, трудову, художньо-творчу та інші види діяльності.
Розвиток цих компонентів, безперечно відбувається шляхом участі підлітків у діяльності дитячих об’єднань. Соціально-педагогічне призначення дитячої організації, на думку, Д.І. Фельдштейна полягає у забезпеченні умов для соціального функціонування дітей. Зазначені види діяльності можуть реалізуватися комплексно в різних дитячих об’єднаннях (наприклад, «Пласт», СПОК, «Січ») або цілеспрямовано у дитячих об’єднаннях певного напрямку (наприклад, «Екологічна варта», КРОКС та ін.)
Аналіз програмних документів різних об’єднань також засвідчує, що сукупність складових їх діяльності, спрямована на:
- рефлексію та самовдосконалення в ситуації публічного представлення результатів, засвоєння у соціальній взаємодії суспільно важливих цінностей (реалізація напряму „Я – Я”);
- самоорганізацію добровільної сумісної взаємодії з іншими (реалізація напряму „Я – та інші”);
- перетворення оточуючої дійсності, вирішення різних актуальних проблем ( реалізація напряму „Я - навколишній світ”).
Саме участь підлітка у цих напрямах забезпечує формування його соціальної активності.
Окрім цього у меті та завданнях переважної більшості дитячих організацій задекларовані окремі з нижче зазначених положень :
- залучення дітей до суспільно корисних справ;
- формування активної життєвої позиції особистості;
- виховання гуманної особистості, свідомого громадянина України;
- збереження та примноження природного довкілля, історико-культурної спадщини;
- захист прав та свобод дітей, створення умов для їх самореалізації.
Характеризуючи дитячу громадську організацію, можна також визначати її як суб’єкта формування соціальної активності підлітків шляхом реалізації соціально-педагогічних функцій. Так, аксіологічна полягає у забезпеченні в дитячій організації умов для розуміння дитиною суб’єктивної значимості її переконань, поглядів, самореалізації у соціальній групі; формуванні у підлітків креативності, активної громадянської позиції щодо оточуючої дійсності, цінності іншого як рівноправного партнера.
Орієнтаційна функція дає можливість члену організації сформувати уявлення про себе як суб’єкта перетворення дійсності та саморозвитку, визначити свої організаторські та комунікативні здібності, наявний лідерський потенціал.
Операційна функція дитячої громадської організації спрямована на засвоєння та інтеріоризацію соціальних установок на суб’єктну позицію дитини, формування її відповідальної поведінки, опанування корпоративної культури та вмінь організації сумісної діяльності у поєднанні з можливими варіантами самодіяльності як способу самовираження особистості.
З метою узагальнення особливостей виховного впливу дитячих громадських організацій на формування соціальної активності підлітків ми вдалися до методу експертних оцінок. У нашому дослідженні, проведеному у 2011 році в якості експертів брали участь 38 осіб з числа директорів, соціальних педагогів, вчителів загальноосвітніх навчальних закладів, позашкільних закладів. Вони зазначили, що участь дитини в діяльності громадської організації дає їй можливість:
- розвивати свої комунікативні, організаторські та лідерські якості;
- реалізувати особистісний та творчий потенціал;
- відчути причетність до громадських та державних справ;
- самовдосконалюватися та самореалізовуватися в різних видах суспільно корисної діяльності;
- набути досвіду волонтерської роботи;
- реалізувати власні ініціативи;
- знайти своє місце в громадському житті.
Таким чином, як засвідчують відповіді експертів, участь дітей у діяльності громадських організацій дає їм можливість отримати досвід прояву соціальної активності в різних сферах суспільного життя.
Ми поділяємо думку О.Д. Чугунової про етапність формування соціальної активності підлітків у дитячій організації. Перший – етап соціальної проби, характеризується придбанням учнями соціальних знань, розуміння соціальної реальності у повсякденному житті. Другий етап - участь дитини в соціально значущих справах, організованих дорослими. Третій етап – ініціювання різних корисних справ, самостійна організація їх виконання, залучення ровесників до реалізації ініціатив.
Як бачимо, на перших етапах певна роль належить дорослому. Його педагогічний вплив на соціальну активність учасників дитячих громадських об'єднань можливий при відповідних очікуваннях підлітків позиції дорослого як рівноправного члена об'єднання і здійснюється такими шляхами :
- ініціація привабливих цілей і змісту діяльності;
- наповнення життя об'єднання соціально-значущим змістом;
- підтримка колективної самодіяльності;
- надихання прикладом особистої соціальної активності .
Провідною умовою педагогічного впливу на розвиток і реалізацію соціальної активності в дитячому громадському об'єднанні є здатність дорослого виправдати очікування підлітків «бути рівноправним членом об'єднання», виконувати роль «старшого друга ».
На основі аналізу масиву наукової та методичної літератури, можна виокремити такі шляхи педагогічного впливу на розвиток і реалізацію соціальної активності підлітків у дитячому громадському об'єднанні.
Перший шлях полягає в ініціації дорослим привабливих цілей і змісту діяльності організації. Його значення випливає з позиції дорослого як організатора дитячої активності.
Другий шлях - наповнення життя об'єднання соціально значущим змістом, оскільки саме це забезпечує можливості для розвитку організації як соціального інституту виховання.
Наступний - підтримка колективної самостійності. Надихання прикладом особистої соціальної активності - нам представляється одним з найбільш значущих шляхів впливу на соціальну активність у дитячих громадських об'єднаннях. Певною мірою цей шлях впливу позначався в науковій літературі при обґрунтуванні специфіки виховних потенціалів дитячих громадських об'єднань. Активність дорослого - організатора дитячого громадського об'єднання в соціумі, в кінцевому рахунку, визначається його здатністю побачити і запропонувати реальні соціально-значимі цілі, що задають спрямованість активності підлітків, надати соціальну значимість діяльності, здійснити її як суспільну за сутністю, а не за назвою. Ця ж соціальна активність дорослого - найважливіша умова його лідерства в об'єднанні активних юних соратників, а, отже, й адекватний сутності дитячого громадського об'єднання шлях педагогічного впливу на розвиток соціальної активності підлітків.
Таким чином, підсумовуючи викладене вище, можна стверджувати, що в сучасних соціокультурних реаліях дитячі громадські організації, виступають первісним осередком набуття підлітком досвіду соціальної активності шляхом пошуку свого місця в мінливому та стратифікованому суспільстві. Вони надають змогу неповнолітнім зорієнтуватися в системі соціальних зв’язків, оволодіти механізмами регуляції соціальної поведінки, здійснити аналіз власних можливостей та реалізувати їх у соціально схваленій суспільній діяльності.
Література
- Воробьев Ю.Л., Королев Б.Н. В поисках смысла и правды. Активность и развитие личности [Текст] / Ю.Л. Воробьев, Б.Н. Королев - М.: Изд-во МГСУ «Союз» Т. 1, 2003. – 500 с.
- Клімкіна Наталія Григорівна. Формування соціальної активності підлітків із неповних сімей у навчально-виховному процесі основної школи : Автореф. дис. канд. пед. наук: 13.00.05 / Нац. пед. ун-т ім. М. П. Драгоманова. – К. , 2009. – 21 с.
- Крохина Е.А. Роль общественной организации в формировании социальной активности учащейся молодежи // Формирование социальной активности у учащейся молодежи: опыт, проблемы, перспективы: Сборник научных трудов (Отв. ред. Осокина Т.В., Павлов И.В.). – М.: МПА, 2005. – С.137 – 142.
- Психология подростка. Полное руководство. / Под ред. А. А. Реана. – СПб.: Прайм-ЕВРОЗНАК, 2007. – 512 с.
- Сапронов А.В. Социальная активность как конструктивная основа образа жизни молодежи в условиях социокультурных трансформаций : Дис. канд. социол. наук: 22.00.06. – Курск, 2007. – 174 с.
- Турбина Т.А. Культурно-досуговая деятельность как средство развития социальной активности современных подростков : Дис. канд. пед. наук: 13.00.05. – Санкт-Петербург, 2007. – 163 с.
- Чугунова О.Д. Детское общественное объединение как способ педагогического влияния на социальную активность подростков : Дис. канд. пед. наук: 13.00.06. – Кострома, 2000. – 186 с.