Кошарна Н.В. Акмеологічний підхід у становленні професійної компетентності майбутнього вчителя
Матеріал з PSYH.KIEV.UA -- Вісник психології і соціальної педагогіки
Кошарна Наталія Володимирівна – старший викладач кафедри практики та методики навчання англійської мови кафедри практики та методики навчання англійської мови Гуманітарного інституту Київського університету імені Бориса Грінченка, м. Київ.
Розглянуто проблему педагогічної акмеології як науки про шляхи досягнення професіоналізму в праці педагога. Головним результатом роботи педагога є наявність позитивних якісних змін в: оволодінні уміннями, знаннями та навичками, що відповідають освітнім стандартам, які прийняті в суспільстві; формування якостей особистості, які необхідні для активної життєдіяльності особистості в суспільстві.
Ключові слова: акмеологія, акмеологічний підхід, професійна компетентність, підготовка вчителя, освітні стандарти.
Рассмотрено проблему педагогической акмеологии как науки про пути достижения профессионализма в работе педагога. Главным результатом работы педагога является наличие позитивных качественных изменений в: овладении умениями, знаниями и навыками, которые соответствуют образовательным стандартам, которые приняты в обществе; формировании качеств личности, которые необходимы для активной жизнедеятельности личности в обществе.
Ключевые слова: акмеология, акмеологический подход, профессиональная компетентность, подготовка учителя, образовательные стандарты.
The author examines the problem of Acmeology as a science about the ways of achieving a professionalism in teacher training. The major result of the pedagogue’s work is existing positive qualitive changes in: possessing abilities, knowledge and skills according to educational standards which are in the society; forming the personality’s characteristics that is necessary for the person’s active living in the society.
Key words: Acmeology, acmeological approach, professional competence, teacher training, educational standards.
Зміст |
Постановка проблеми
Як і в будь-якій іншій новій науці, в розвитку акмеології можна спостерігати дві тенденції перша: до інтеграції акмеологічних знань, а друга до її диференціації. Інтегративні тенденції в акмеології обумовлені необхідністю подальшої роботи по створенню її теорії і методології. Диференціація є природнім наслідком формування її нових напрямків на стику з іншими науками. Зокрема, сьогодні формуються напрямки, які претендують на самостійний статус, до них належить: педагогічна акмеологія, військова акмеологія, соціальна акмеологія, юридична акмеологія, акмеологія діяльності в особливих екстремальних умовах. Отже, можна констатувати, що окрім загальної акмеології досить інтенсивно розвиваються її прикладні напрямки.
Виклад основного матеріалу
Розглянемо понятійний апарат акмеології. Об’єктом акмеологічних досліджень є особистість, яка прогресивно розвивається, самореалізується в конкретному виді діяльності, і яка досягає в цій діяльності вершини професіоналізму. Предметом є закономірності, механізми, умови і фактори, які сприяють високим професійним досягненням в конкретній галузі діяльності а також розвитку професіоналізму особистості і діяльності..
Першими прикладними напрямками акмеології стали ті, які орієнтовані на професійні сфери, що безпосередньо пов’язані з буттям і життєдіяльністю людини, але за якими та наука, в якій проблема професіоналізму є однією із актуальних. Так з’явилася педагогічна, військова, управлінська акмеології. В процесі становлення практичних напрямків акмеології зустрічається чимало труднощів. Зокрема до труднощів загального порядку відносять недостатню кількість прикладних акмеологічних досліджень в конкретних областях професійної діяльності, відсутність загальновизнаних еталонів високого професіоналізму.
На сьогодні найбільш розвинутим напрямом прикладної акмеології є педагогічна акмеологія. Анатолій Олексійович Деркач та Володимир Георгієвич Зазикін [1] вважають, що розвиток саме педагогічної акмеології послужив значним імпульсом для становлення загальної акмеології і її прикладних наук
Педагогічна акмеологія – наука про шляхи досягнення професіоналізму в праці педагога. Головним результатом роботи педагога є наявність позитивних якісних змін в: оволодінні уміннями, знаннями та навичками, що відповідають освітнім стандартам, які прийняті в суспільстві; формування якостей особистості, які необхідні для активної життєдіяльності особистості в суспільстві. Отже, сутність педагогічної акмеології полягає у:
- визначенні шляхів досягнення педагогом професіоналізму;
- гуманістичній орієнтації на розвиток особистості учнів засобами окремих навчальних предметів;
- виборі педагогом способів своєї діяльності з урахуванням мотивів, ціннісних орієнтацій, цілей;
- підготовка учнів до наступних педагогічних впливів.
Педагогічна діяльність – поліфункціональна і включає багато різних видів і напрямків діяльності: навчаюча, розвиваюча, виховна, діагностична, корекційна, консультативна, управлінська, організаційна, рефлексивна, самоосвітня. Суб’єктами педагогічної діяльності є: педагоги (вчителі, вихователі, викладачі), учні і їх батьки, дорослі студенти, управлінці, методисти, організатори в сфері освіти. Беручи до уваги, те що педагогічна акмеологія досліджує шляхи професіоналізму педагога, доцільно з’ясувати саме явище професіоналізм педагога.
Отже, професіоналізм педагога – це інтегральна характеристика педагога, яка передбачає володіння ним видами професійної діяльності і наявність у педагога професійно важливих якостей, які забезпечують ефективне вирішення професійних педагогічних завдань по навчанню і вихованню дітей і дорослих. Професіоналізм педагога повинен відповідати таким критеріям:
- об’єктивні критерії: ефективність педагогічної діяльності (основних її видів – навчальної, розвиваючої, виховної, а також допоміжних – діагностичної, корекційної, консультативної, організаційно-управлінської, самоосвітньої);
- суб’єктивні критерії: стійка педагогічна спрямованість (бажання залишатися на професійній ниві), розуміння ціннісних орієнтацій професії педагога, задоволеність працею;
- процесуальні критерії: використання педагогом гуманістично спрямованих способів, технологій у своїй праці;
- результативні критерії: досягнення в педагогічній праці результатів, які необхідні суспільству.
Педагогічна акмеологія виділяє рівні та етапи професіональної діяльності і зрілості особистості педагога. Основні рівні:
- рівень оволодіння професією, він має на меті адаптацію до професії, первинне засвоєння вчителем норм, менталітетів, необхідних прийомів, технологій;
- рівень педагогічної майстерності (використання у своїй діяльності кращих зразків передового педагогічного досвіду, володіння прийомами індивідуального підходу до учнів, здійснення особистісно-орієнтованого навчання);
- рівень самоактуалізації педагога в професії (усвідомлення можливостей педагогічної професії для розвитку своєї особистості, саморозвиток себе за допомогою професії);
- рівень педагогічної творчості (внесення особистісного творчого вкладу, внесення авторських пропозицій, які стосуються як окремих завдань, прийомів, засобів, методів, форм організації процесу навчання, так і створення нових педагогічних систем навчання та виховання).
Професіоналізм педагога включає в себе такі три сторони:
- ефективне з високою результативністю виконання видів педагогічної діяльності;
- повноцінне гуманістично орієнтоване педагогічне спілкування, яке спрямоване на забезпечення співробітництва з іншими учасниками педагогічного процесу (з учнями, з колегами, адміністрацією);
- зрілість особистості педагога.
Перша сторона професіоналізму педагога включає в себе:
- знання про сутність праці вчителя, про психологічні і вікові особливості учнів, про зміст шкільних програм;
- педагогічні вміння (уміння відбирати, групувати і поновляти навчальний матеріал, вміння вивчати учнів, їх пам’ять, мислення увагу, прогнозувати їх зону найближчого розвитку; вміння підбирати методи, засоби і форми навчання і виховання, які є адекватними до здібностей учнів, вміння ставити проблеми і проводити дослідження);
- професійні педагогічні позиції: вчитель-предметник, методист, майстер, новатор, дослідник;
- професійно важливі риси особистості;
- педагогічну ерудицію і освіченість;
- педагогічне мислення;
- педагогічну інтуїцію;
- педагогічну імпровізацію;
- педагогічну спостережливість; педагогічний оптимізм.
Інший бік професіоналізму – компетентність в педагогічному спілкуванні містить:
- знання про задачі і засоби спілкування, педагогічну етику;
- педагогічну емпатію, співпереживання;
- педагогічний такт.
Третя сторона професіоналізму – зрілість особистості педагога містить:
- професійні і педагогічні позиції, самодіагностику;
- педагогічну рефлексію.
Компетентність і педагогічна майстерність. У якому співвідношенні знаходяться професійна компетентність і педагогічна майстерність вчителя? В свій час вичерпну відповідь на це питання дав А.С.Макаренко. Скасовуючи ствердження про прогнозований прояв педагогічної майстерності вродженими особливостями чи задатками, він показав її обумовленість рівнем професійної компетентності. Педагогічна майстерність, заснована на умінні, кваліфікації, на його думку, це – знання виховного процесу, вміння його побудувати, привести в рух. Нерідко ж розуміння педагогічної майстерності звужують до вміння й навичок педагогічної техніки, в той час як ці наявні вміння – лише один із зовнішніх проявів компонентів майстерності.
Оволодіння педагогічною майстерністю можливо кожному педагогу за умови цілеспрямованої роботи над собою. Вона формується на основі практичного досвіду. Але не всякий досвід стає джерелом професійної майстерності. Таким джерелом є тільки праця, осмислена з точки зору її суті–природи, цілей і технології діяльності. Педагогічна майстерність – це сплав особистісно-ділових якостей та професійної компетентності вчителя -вихователя.
Вчителя – майстра вигідно відрізняє від інших перш за все характер конструктивної діяльності з врахуванням як найближчих, так і подальших перспектив. Наприклад, при розробці уроку з конкретної теми вчителя - майстри враховують всю систему знань учня і той результат, який вони хочуть отримати через кілька років.
Багато вчителів найбільші труднощі переживають у площині організаторської та комунікативної діяльності, але ці труднощі ніби то запрограмовані невмінням передбачати можливі ускладнення. Кінцева мета у такого вчителя зазвичай губиться у суматохі повсякденності, тому проектування здійснюється з врахуванням тільки найближчих перспектив.
Висновок
Таким чином, головна причина труднощів у здійсненні організаторської та комунікативної діяльності – це недоліки у розвитку конструктивних вмінь, а саме прогностичних. Корінною відмінністю у структурі знань пересічних учителів та вчителів – майстрів є постійне удосконалення знання про психологію дитини і вміле застосування методики завдяки цьому знанню.
Список використаних джерел
- Педагогика: Учебное пособие для студентов педагогических учебных заведений / В.А.Сластенин, И.Ф.Исаев, А.И.Мищенко, Е.Н.Шиянов. – М.: Школа – Пресс, 1997. – 512 с. – С.54 – 55.
- Сухомлинский В.А. Сердце отдаю детям. – Киев, 1972. – С.153.