Дзюбко Л.В. Психологічна безпека суб’єктів освітнього середовища школи: нові акценти в освітніх інноваціях
Матеріал з PSYH.KIEV.UA -- Вісник психології і соціальної педагогіки
Дзюбко Людмила Віталіївна (Dziubko Liuudmila V.)- старший науковий співробітник лабораторії психології навчання імені І.О. Синиці Інституту психології імені Г.С. Костюка НАПН України, кандидат психологічних наук, старший науковий співробітник, м. Київ.
Зміст |
Постановка проблеми
Проблема психологічної безпеки освітнього середовища школи сьогодні є вкрай актуальною у психологічному дискурсі, бо зумовлена реальними ризиками і суперечностями між вимогами щодо створення безпечного простору розвитку для підростаючого покоління та реальним станом функціонування освітньої сфери; між інноваційним спрямуванням реформ в освіті та відсутністю готовності педагогічних працівників щодо входження та реалізації себе в цьому напрямку; між важливістю створення умов безпечного існування в освітньому середовищі для всіх його суб’єктів і недостатнім розумінням конкретних шляхів в цьому напрямку вчителями та батьками.
Результати дослідження
Основними суб’єктами освітнього простору школи є учні, вчителі і батьки. Їх особиста психологічна безпека розглядається як захищеність їх життя, здоров’я, прав і свобод, честі та гідності; а психологічна безпека освітнього простору – як пряме продовження особистої безпеки, а також як захист громадського порядку і спокою, духовних цінностей, прав і свобод навчальних закладів і їх нормальної діяльності. [1; 2; 3] Це важливе положення закладене у Національну доктрину розвитку освіти України, зокрема висвітлено у положеннях Нової Української Школи. Створення атмосфери захищеності, довіри і взаємоповаги, перетворення школи на безпечне місце, де немає насильства і цькування є одним з основних принципів, закладених у Державному стандарті загальної і початкової освіти [2; 4].
Зазначимо, що навіть загальні положення НУШ, які стосуються фінансування і управління школою, закладають фундамент не тільки більшої свободи, а й безпеки, адже справедливий розподіл публічних коштів, рівний доступ усіх дітей до якісної освіти, децентралізація та ефективне управління, реальна автономія – все це акцентує захист громадської справедливості, духовних цінностей, прав і свобод навчальних закладів та їх нормальної діяльності.
Безумовно, що безпечний освітній простір у школі є необхідним перш за все для дітей, адже він є базовою умовою, без якої неможливі життєдіяльність та розвиток особистості. Інноваційні положення про нову структуру школи, що дають змогу добре засвоїти новий зміст і набути компетентності для життя (4 роки початкової освіти, визначення 5-6 класів як адаптаційну сходинку середньої освітньої ланки), спрямовані на максимальне урахування здібностей та потреб дитини кожної вікової групи в освітньому процесі. Такий акцент на дитиноцентризм убезпечує для учнів освітній простір школи, робить його більш комфортним та захищеним, мінімізує можливі як об’єктивні (пов’язані із зовнішніми впливами) так і суб’єктивні ризики (що відносяться до індивідуальних особливостей розвитку і реагування).
Порушення безпеки супроводжується виникненням у дитини низки станів, пов’язаних з емоційним фоном, а саме: напруженості, тривоги, страху, стресу тощо, що може негативно впливати на її здоров’я, перешкоджати її повноцінному навчанню, спричиняти деструктивні зміни в різних сферах особистості, викривляти її розвиток. Відповідальними за створення такого простору в першу чергу є, безумовно, дорослі. У зв’язку з цим особливої значущості набуває задоволення вчителем потреби дитини у безпеці, бо саме відчуття безпеки зберігає сили і надає їй ресурс для розвитку, самоактуалізації, самореалізації. Це можливо за умови безпечної взаємодії в системі «вчитель-учень». [1; 5]. У концепції НУШ зазначено основні вимоги та загально психологічні принципи побудови взаємодії в системі «вчитель – учень», які мають сприяти впевненості та благополуччю дітей:
1. Під час взаємодії вчитель має знати і спиратися на особливості розвитку учня.
2. Оцінка результатів діяльності учня має відбуватися не шляхом порівняння цих результатів з якимись нормами або середніми величинами, а із попередніми результатами того ж учня для виявлення характеру і величини його просування, його власних зусиль.
3. Вчитель має враховувати не тільки наявний, актуальний рівень розвитку тієї чи іншої індивідуальної особливості, а й «зону найближчого розвитку» (перспектив розвитку школяра, яких він може досягти при співпраці з дорослими) [1; 4]. Звертаємо увагу, що у підґрунті цих принципів покладено гуманістичне ставлення до дитини, що є духовною цінністю вітчизняної освіти.
На врахування внутрішніх та зовнішніх умов безпечної взаємодії в освітньому просторі школи безпосередньо акцентується у таких положеннях НУШ: «Дітей навчатимуть справлятися зі стресом та напругою. Педагогічні задачі вирішуватимуться в атмосфері психологічного комфорту та підтримки. Нова українська школа буде розкривати потенціал кожної дитини. Буде забезпечено неупереджене та справедливе ставлення до кожного учня, подолано будь-яку дискримінацію. Відзначатимуться зусилля й успіхи всіх учнів. Учителів навчатимуть, як плекати в учнів та в собі гідність, оптимізм, сильні риси характеру та чесноти» [4, с.18].
Сучасна психолого-педагогічна наука і практика розглядають проблему безпеки освітнього простору через такі конструкти, як «психологічна грамотність», «психологічна культура» суб’єктів освітньої взаємодії, їх «психологічне здоров’я» та «благополуччя» [1; 5]. Складовою психологічної грамотності та культури вважаємо професійну компетентність вчителя. Стосовно нашої теми наголосимо на важливості конструктивної взаємодії, демократичного стилю спілкування, позитивному емоційному стані вчителя, вміння використовувати ним інноваційні психолого-педагогічні технології, наявність психологічної компетентності (здатність використовувати психологічні засоби навчання при побудові освітнього процесу); тактовність (вміння встановлювати контакт з учнями на основі взаємовпливу, взаємопереживання та взаєморозуміння) [1; 2; 4]. Взаємодія між вчителем та учнями повинна відбуватися на засадах духовності, доброзичливості взаємоповаги і взаємної довіри, що знайшло відображення в педагогіці партнерства, тобто суб’єкт-суб’єктній взаємодії учасників освітнього процесу (діалогічна взаємодія вчителя з учнями, з метою їх взаємопізнання, самопізнання і саморозвитку). Основними принципами діалогізації освітнього процесу є емоційна та особистісна розкритість учителя й учня, психологічна налаштованість на актуальні стани один одного, безоцінність, довірливість та щирість вираження переживань і станів. Збереження психологічного здоров’я та благополуччя багато в чому залежить від створення атмосфери безпечного мікросередовища (учнівський клас, школа), тобто атмосфери довіри та взаємоповаги. Чинником психологічного здоров’я є позитивний емоційний стан суб’єктів взаємодії. І тут відповідальність не тільки вчителів, а й батьків та самих дітей. Повага дітей до своїх однокласників, неприйнятність таких деструктивних форм взаємодії як цькування, булінг тощо має бути нормою шкільного життя. Школа – це захищений простір, де забезпечуються потреби всіх дітей – базові потреби, потреби у навчанні, додаткові потреби (для дітей з особливими освітніми потребами); де є баланс між навчальними видами діяльності, ініційованими вчителем, та видами діяльності, ініційованими самими дітьми. І це ще один акцент у освітніх інноваціях, що спрямований на благополуччя дітей – дитиноцентризм: «Нова українська школа буде працювати на засадах особистісно-орієнтованої моделі освіти. У рамках цієї моделі школа максимально враховує права дитини, її здібності, потреби та інтереси, на практиці реалізуючи принцип дитиноцентризму» [4, с.7].
Наголосимо, що безпечне мікросередовище має бути і у вчительському колективі, на що теж акцентується у матеріалах НУШ. Передбачається, що «Суттєвих змін зазнає процес і зміст підготовки вчителя. Велику увагу буде зосереджено на матеріальному стимулюванні. Збільшиться кількість моделей підготовки та форм підвищення кваліфікації вчителя. Держава буде підтримувати вчительські професійні спільноти. Буде кардинально скорочено бюрократичне навантаження. На допомогу вчителеві буде створено освітній портал із методичними та дидактичними матеріалами, українськими е-енциклопедіями, мультимедійними підручниками та інтерактивними онлайн ресурсами» [4, с. 17 ]. Все це сприятиме підвищенню професійної безпеки та благополуччя працівників загальноосвітніх закладів.
Батьки є важливими суб’єктами впливу і взаємодії у школі. Які ж роль і можливості батьків у сприянні створення безпечного освітнього простору школи для власних дітей? Традиційним гуманістичним принципом національної освіти є педагогіка, що ґрунтується на партнерстві між усіма суб’єктами освітнього середовища навчального закладу. Сучасні освітні інновації роблять нові акценті у спілкуванні, взаємодії та співпраці між учителем, учнем і батьками. Підкреслюється, що батьки є рівноправними суб’єктами освітнього простору, чим підкреслюється їх право на активну позицію у вихованні та побудові освітніх векторів власних дітей. Підтримується і заохочується залучення батьків до шкільного життя та до взаємодії з вчителями. «Учні, батьки та вчителі, об’єднані спільними цілями та прагненнями, є добровільними та зацікавленими однодумцями, рівноправними учасниками освітнього процесу, відповідальними за результат. Школа має ініціювати нову, глибшу залученість родини до побудови освітньо-професійної траєкторії дитини. Нова школа допомагатиме батькам здобувати спеціальні знання про стадії розвитку дитини, ефективні способи виховання в дитині сильних сторін характеру і чеснот залежно від її індивідуальних особливостей. Діалог і багатостороння комунікація між учнями, учителями та батьками змінить односторонню авторитарну комунікацію “вчитель” – “учень”» [4, с.14].
Висновок
У підсумку зазначимо, що НУШ передбачає новій освітній простір. Випускник нової школи – це особистість, це освідчений, всебічно розвинутий, відповідальний громадянин та патріот, здатний до ризику і інновацій. Отже ці якості бажані у батьків, але необхідні у вчителів. Тому знання освітніх інновацій, усвідомлення їх сутності, розуміння на що вони спрямовані та використання їх у педагогічній практиці дозволить вчителю залучити до партнерської взаємодії учнів та їхніх батьків. І разом спрямувати спільні зусилля на побудову безпечного простору Нової української школи.
Список використаних джерел
- Дзюбко Л.В. Безпечність переходу до основної освітньої ланки: як це враховано у концепції нової української школи. Психологічні виміри особистісної взаємодії суб’єктів освітнього простору в контексті гуманістичної парадигми: матеріали всеукраїнської конференції з міжнародною участю (31 травня 2018 року, Київ) / за ред. С.Д.Максименка. – Київ : ДП «Інформаційно-аналітичне агентство», 2018. С. 74-83.
- Концепція нової Української школи [Электронный ресурс]: Режим доступу (URL): https://www.slideshare.net/tsnua/ss-70132344
- Про Концепцію (основи державної політики) національної безпеки України: Постанова Верховної ради України [Електронний ресурс]. – Режим доступу (URL): http://www.uazakon.com/document/spart85/inx85170.htm
- Нова Українська школа [Электронный ресурс] Режим доступу: https://mon.gov.ua/storage/app/media/zagalna%20serednya/nova-ukrainska-shkola-compressed.pdf
- Психологічна безпека освітнього середовища: Вісник психологічної служби Київщини. Випуск 9 / за ред. Т. Л. Панченко. – Біла Церква: КВНЗ КОР «Академія неперервної освіти», 2016. – 228 с.