Петренко І.В. Застосування інноваційних соціально-психологічних технологій у процесі здійснення освітніх реформ

Матеріал з PSYH.KIEV.UA -- Вісник психології і соціальної педагогіки

Петренко Ірина Володимирівна (Petrenko Iryna V.) – старший науковий співробітник Лабораторії психології спілкування, Інститут соціальної та політичної психології НАПН України, кандидат психологічних наук, м. Київ

Вступ

Під час докорінних соціальних змін, якими характеризується наше сьогодення, все більше різнобічних сфер суспільного життя людини стають відкритими до процесу технологізації. Це і не дивно, адже завдяки використанню соціально-психологічних технологій відбуваються важливі для соціуму трансформаційні дії – оптимізація розвитку соціального середовища, підвищення ефективності його функціонування, уникнення ознак розбалансованості. Зазначимо, що подолання кризових суспільних явищ, пов’язується, насамперед, з кардинальним оновленням соціальної системи, підвищенням продуктивності і якості соціального управління, розширеним застосуванням процесів самоорганізації й самоуправління особистості. Тим самим, проблема розробки і впровадження технологій у різноманітні сфери діяльності людини стає вельми актуальною, а процес технологізації соціальної системи перетворюється на одну з провідних тенденцій вітчизняного і світового суспільного розвитку. У контексті розроблення інноваційних соціально-психологічних технологій, хотілося б закцентувати увагу ще й на такому важливому моменті. Дуже часто постає ситуація, коли запровадження нового знання, рішення, об’єкта, процесу тощо, незважаючи на їх переконливі переваги для людини, спільноти чи соціальної системи, зазнає чималих труднощів у своїй реалізації. З огляду на це, виникає проблема, пов’язана з вивченням специфіки поширення нововведень, яка сьогодні, під час докорінного реформування різноманітних ланок соціальної системи, зокрема і освітньої, потребує свого повсякденного і невідкладного розв’язання.

Результати дослідження

Об’єктом вивчення соціально-психологічної технології є особистість, соціальна група, спільнота, держава, соціальний простір, соціальні зв’язки і відносини, які знаходяться в динаміці, тобто перебувають в стані безперервних змін під впливом соціального середовища. Предметом її дослідження стають характеристики процесу соціальної технологізації суспільної життєдіяльності, його інтенсивність і ефективність, а також міра відповідності соціальних інститутів, форм і методів їх роботи об’єктивним потребам людини в самореалізації, у розвитку як власного творчого потенціалу, так і потенціалу групи, спільноти, до яких вона належить.

Серед основних видів соціально-психологічних технологій виокремлюються: традиційні – апробовані й впроваджені в практику; інноваційні – новітні, які ще не знайшли свого широкого застосування. З-поміж основних ознак, що характеризують соціально-психологічні технології відзначається їх інноваційність. Причому нововведення розділяються на інкрементні інновації – такі, що не змінюють існуючої системи кардинально, проте справляють на неї істотний вплив і ведуть до її поступової реконструкції. Модульні інновації – такі, що не призводять до змін наявної системи, проте, завдяки взаємопов’язаним групам локальних трансформацій, упроваджують докорінні перетворення у її межах. Структурні інновації – такі, що завдяки поступовим трансформаціям ведуть до нової якості системи, змінюючи її структуру. Радикальні інновації – такі, що всебічно і ґрунтовно змінюють усталену систему (див. рис. 1).

Розглядаючи питання інноваційності соціально-психологічних технологій зазначимо, що багатогранність думок щодо формулювання самого поняття «інновація» і споріднених до нього термінів, різноаспектність його тлумачення допоки унеможливлює окреслити чіткі критерії визначення і, наразі, не дає змоги однозначно обґрунтувати дотичне до цього питання проблемне поле. Найчастіше поняття «інновація» визначається як комплексне явище, процес, технологія, послуга, комерційне чи організаційне рішення, інструмент (засіб), результат діяльності, ідея, практика, об’єкт, продукт або реформа [1, 2, 4, 5] (див. рис.1).

Причому інновація, зокрема, освітня реформа у сприйнятті її людиною має п’ять основних властивостей: відносна перевага – себто оновлення має бути краще за ту ідею, об’єкт або практику, які вона заступає; сумісність – ця характеристика розкриває те, наскільки запропоноване нововведення відповідає наявним цінностям, минулому досвіду та актуальним потребам потенційного впроваджувача інновації; складність – ступінь сприйняття інновації як простої чи важкої для розуміння, оцінювання, опанування і застосування на практиці; випробовність – придатність інновації та / або її окремих частин до обмеженого експериментування, дослідження задля перевірки і підтвердження її конкурентних переваг; спостережливість – ступінь помітності позитивних результатів впроваджуваної інновації для інших суб’єктів.

Процес створення інновації має в своєму складі такий комплекс рішень, дій та їх наслідків, що приймаються і відбуваються від моменту усвідомлення проблеми, під час формулювання мети її вирішення, у ході дослідження, розроблення, апробації, корекції, упровадження, дифузії інноваційної технології з боку користувачів і аж до оцінки її наслідків [3, с. 510].

Дуже часто виникає ситуація, коли запровадження нового знання, рішення, об’єкта, процесу тощо, незважаючи на їх переконливі переваги для людини, спільноти чи соціальної системи, зазнає чималих труднощів у своїй реалізації. «Нове» не завжди легко може проторувати собі дорогу, і від моменту створення інновації до етапу її упровадження нерідко минає багато років. З огляду на такі утруднення, виникає вагома проблема, пов’язана з вивченням специфіки поширення нововведень, яка сьогодні, під час докорінного реформування системи освіти, потребує свого повсякденного і невідкладного розв’язання.

Як зазначає знаний дослідник у галузі комунікації і дифузії інновацій Еверетт М. Роджерс, для людини немає великого значення чи «об’єктивна» новизна ідеї, що її визначають за кількістю часу, який сплив від моменту першого використання чи відкриття. «Реакцію людини на ідею визначає її новизна у суб’єктивному сприйнятті. Інакше кажучи, якщо ідея видається індивіду новою, вона є для нього інновацією» [3, с. 31]. Ба більше, новизна інновації не обов’язково передбачає новий досвід. «Новизну» інновації можна виразити, як зазначає автор, завдяки таким поняттям як знання, переконання чи рішення людини впровадити інновацію. «Приймання рішення щодо інновації – це процес, під час якого індивід переходить від початкового знання про інновацію до формування свого ставлення до неї, рішення прийняти чи відхилити її, проведення й використання нової ідеї і, нарешті, до підтвердження цього рішення» [3, с. 40-41] (див. рис. 3).

Отже, процес приймання людиною інновації складається з п’яти стадій, перехід між якими відбувається послідовно. Відповідно до цього, на першому етапі суб’єкт здобуває знання про існування нововведення та формулює уявлення про особливості його функціонування. На другому етапі, етапі переконання, індивід формує своє схвальне чи несхвальне ставлення до інновації. На третьому етапі у людини, унаслідок випробування інновації на практиці, з’являється рішення щодо її прийняття або відхилення. Четвертий етап – проведення – характеризується тим, що людина починає застосовувати інновацію. А на п’ятому етапі, етапі підтвердження, відбувається закріплення прийнятого суб’єктом рішення щодо застосування випробовуваного нововведення або відмови від нього.

Висновки

Соціально-психологічна технологія визначається як такий спосіб реалізації суб’єктами діяльності, який здійснюється шляхом розподілення його на ряд конкретних взаємопов’язаних процедур і операцій, що мають своє однозначне, обов’язкове виконання і веде до досягнення поставленої мети на заданому рівні ефективності. Встановлено, що процес створення технологічної інновації починається з моменту усвідомлення суб’єктом проблеми та проходить через ряд етапів: від формулювання мети її вирішення, розробки, апробації, корекції, упровадження, дифузії й до оцінки її наслідків. А процес прийняття інноваційної технології людиною складається з п’яти стадій – знання про нововведення, формування ставлення до інновації, формулювання рішення щодо її прийняття або відхилення, проведення – застосування її на практиці і, нарешті, підтвердження – закріплення прийнятого суб’єктом рішення щодо застосування випробовуваного нововведення чи відмови від нього. Завдання розробки і поширення соціально-психологічних технологій у процесі здійснення освітніх реформ залишаються вельми актуальними, а процес технологізації соціальних систем перетворюється на одну з провідних тенденцій вітчизняного і світового суспільного розвитку. І тому розв’язання означених питань потребує значних дослідницьких зусиль і відкриває значні перспективи для подальших наукових розвідок.

Список використаних джерел

1. Закон України «Про інноваційну діяльність» (поточна редакція від 05.12.2012 р. № 40-IV. – Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 2002. – № 36. – ст. 266. – Електрон. дані. – 2012. – Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/40-15.
2. Про надання чинності в Україні міждержавним стандартам, змінам до міждержавних стандартів та скасування нормативних документів. – [Електронний ресурс]: Наказ Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики N 285. 05.10.2005 р. – [Електрон. дані]. – 2007. – Режим доступу: http://ua-info.biz/legal/baseft/ua-smwzcr.htm.
3. Роджерс, Еверетт М. Дифузія інновацій / Пер. з англ. Василя Старка. – К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2009. – 591 с.
4. Руководство Осло. Рекомендации по сбору и анализу данных по инновациям. – 3-е изд., совместная публикация ОЭСР и Евростата / пер. на рус. яз. – М.: ГУ “Центр исследований и статистики науки”, 2010. – 107 с.
5. Скворцов Д.І. Інновація, інноваційність та інноваційний розвиток з позицій економічної теорії – [Електронний ресурс] – 2013. – Режим доступу: http://irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe?c21com=2&i21dbn=ujrn&p21dbn=ujrn&image_file_download=1&image_file_name=pdf/vnulpm_2013_776_47.pdf.