Турчина Л.І. Елітарність як психосоціальна стратегія обдарованої особистості
Матеріал з PSYH.KIEV.UA -- Вісник психології і соціальної педагогіки
Лариса Турчина, викладач-дослідник з педагогіки та психології, старший викладач кафедри педагогіки і психології ВІППО, м. Луцьк.
У статті актуалізується психосоціальний підхід до дослідження еліт та елітарних особистостей. Елітарність аналізується як системна психосоціальна стратегія обдарованої особистості, що дає змогу виділити її психоенергетичні, просторово-часові, ціннісні та мотиваційні механізми. Виявом психосоціальної інтегрованості елітарності виступають численні синтези її психологічних і соціальних чинників.
В статье актуализируется психосоциальный подход к исследованию элит и элитарных личностей. Элитарность анализируется как системная психосоциальная стратегия одаренной личности, что дает возможность выделить ее психоэнергетические, пространственно-временные, ценностные и мотивационные механизмы. Выявлением психосоциальной интегрированости элитарности выступают многочисленные синтези ее психологических и социальных детерминант.
Зміст |
Постановка проблеми
У сучасних високорозвинених суспільствах дедалі більшої ваги набирають психосоціальні механізми, виміри їх існування та розвитку. Багато традиційних проблем та понять отримують нові визначення, актуальними стають нові їх зрізи та синтези. Проблема еліт також, окрім традиційної політологічної, соціально-філософської, отримує свою психосоціальну розгортку. Еліти характеризуються не лише владними, системно-структурними, але й ціннісними, установочними, мотиваційними і життєтворчими вимірами та механізмами. Психологічні дослідження елітарності набувають дедалі більшого системного значення. Формування еліт, становлення механізмів елітарності, освіта і виховання представників еліт у динамічному сучасному світі отримують дедалі більшого наукового і практичного значення [1].
Наразі «епіцентром» багатьох досліджень еліт є вивчення процесів трансформації в діаді «еліта-обдарованість». Важливе суспільне і наукове значення має вивчення механізму доступу найобдарованіших молодих людей до національної еліти. З іншого боку, не менш важливим є дослідження факторів мотивації «обраних» до відповідальності, до самореалізації і реалізації своєї соціальної місії.
Аналіз результатів дослфдження
Сучасні підходи у світі мають тенденцію перенесення акцентів з фінансування освіти найбільш обдарованих на фінансування процесів зростання загального освітнього рівня населення країни і світу. Прагматичний Захід відмітив, що найобдарованіші стають «людьми світу», обираючи ту країну, в якій у цей момент найзручніше реалізовувати власні таланти, а в країні на усіх рівнях у різних царинах залишаються ті, хто не мають можливостей таких виборів. Рівний доступ до освіти покликаний вирівняти наявну ситуацію. Ця тенденція не зменшує, а навпаки посилює інтерес до механізмів і факторів виявлення та розвитку обдарованих, так як досягнення саме цих людей стають критеріями професіоналізму, на які орієнтується сучасна освіта. Саме ці люди і утворюють світові професійні еліти, які визначають тенденції у підготовці спеціалістів. У зарубіжній психології знаходять відображення елітологічні ідеї, що вивчаються через осмислення таких явищ, як: соціальна успішність І. Джеймс), рівень IQ (А. Біне, В. Штерн), воля до влади (Хекхаузен), ефективність особистості (Р. Бандура), прагнення до лідерства через подолання психофізичної неповносправності (З. Фрейд, А. Адлер, К. Юнг), собистісна ідентичність (Е. Еріксон), самоактуалізація (А. Маслоу, К. Роджерс), трансцеденція (В. Франкл) та інші. Принципово важливі контури щодо психосоціального осмислення елітарності закладено в концепціях С.Л. Рубінштейна, К.О. Абульханової, В.А. Роменця. Позиція людини в світі, іі відповідальне ставлення до власного життя та соціуму, виміри творчого та життєвого шляху, синтез власних талантів, здібностей і можливостей та можливостей, шансів, які надає соціум - це важливі складові комплексного, системного дослідження елітарності.
Н.В. Карабущенко вважає, що особливий інтерес до елітологічної тематики зумовлений рядом проблемних ситуацій у цій царині, а саме:
- неоднозначним ставленням до самого поняття «еліта», яке набуло негативного відтінку в суспільній свідомості (прирівнюється до «номенклатури», «бюрократії» тощо), відмічається суттєве дистанціювання еліти від суспільства, а також підміною поняттями «елітності» і «елітарності» одне одного;
- недослідженістю проблеми психології еліт (її історико-теоретичних основ) і відсутністю психологічних критеріїв виокремлення еліти);
- зростаючим значенням різноманітних типів еліт для стабілізації і інтеграції соціальної системи і її поступального розвитку;
- суперечливими оцінками в зарубіжній і вітчизняній літературі: якості і ефективності функціонування еліт в різних країнах, рівня їх відповідності тим вимогам, які висуваються в суспільстві до спеціальної функції еліти тощо.
У цій статті концентруємо увагу на одній із важливих проблем використання обдарованою молоддю орієнтації на елітарність як психосоціальної стратегії самореалізації особистості. Так як сучасні українські слова "еліта", "елітарний" походять від французького еlіtе — "краще", "обране", вони безпосередньо стосуються обдарованих людей, які за ступенем своїх загальних чи спеціальних здібностей вирізняються з оточення і є еталонами у певних сферах життя та діяльності. Важливо дослідити, яким чином організувати розвиток та навчання обдарованої молоді щоб вона прагнула і була спроможна зайняти гідне місце серед тих, хто визначає стратегію розвитку нашої країни, прийняла відповідальність за усі ті завдання, які має вирішувати еліта в будь-якому суспільстві.
На нашу думку, найважливішими суб’єктивними факторами, що визначають, чи поповнить обдарована особистість елітарну спільноту нашого суспільства, є:
- позитивне ставлення самої особистості до еліти;
- розуміння нею сутті елітарності, видів еліти та основних її функцій у суспільстві;
- бажання, наявність у ієрархії цінностей високого рангу прагнення належати до еліти;
- відповідність психосоціального потенціалу особистості вимогам сучасної елітарної спільноти і здатність прогнозувати динаміку цих вимог на майбутнє;
- готовність до подолання, до затрат ресурсів для досягнення елітарного статусу і прийняття відповідальності не тільки за своє життя, але і життя громадян своєї країни;
- наявність соціальних та інших компетентностей щодо досягнення поставленої мети тощо.
Особистість, яка здатна задіяти усі ці фактори, реалізовує певну психосоціальну стратегію, орієнтовану на елітарність. Наявність такої стратегії є основою прагнення особистості до найвищого рівня самореалізації.
Для кожної особистості, тим більше для обдарованої, характерний свій унікальний спосіб життя, спосіб його організації, оцінювання і осмислення. У процесі життя особистість виступає суб’єктом спілкування, суб’єктом діяльності, і зрештою суб’єктом свого життя. Позиція суб’єкта дозволяє людині співвіднести свої можливості з поставленими цілями, інтегрувати свої здібності в різних сферах. К.О. Абульханова таку здатність особистості до поєднання своєї індивідуальності з умовами життя визначає як життєву стратегію. Трьома головними ознаками життєвої стратегії, за К.О. Абульхановою, є вибір способу життя, вирішення протиріччя «хочу-маю» й створення умов для самореалізації, творчого пошуку. Розвиваючи її ідеї, О.С. Васильєва і Є.А. Демченко під стратегією життя розуміють такий спосіб буття, систему цінностей і цілей, реалізація яких відповідно до уявлень людини, дозволяє зробити її життя найбільш ефективним. Загалом, це мистецтво ведення особистого життя, головною метою якої є пошук і здійснення свого унікального смислу.
Підкреслюючи індивідуалізацію життєвої стратегії за сучасних умов, Марінов М.Б. пише, що «стратегія життя особи звільняється від класових, групових, інституціональних рамок і відкрито включається в поведінку окремої особи як задача, що залежить від її рішень. Долі принципових життєвих можливостей закритих для рішення, зменшуються, а долі, відкриті для рішення, самостійної біографії, збільшуються. Індивідуалізація життєвих ситуацій та процесів, таким чином означає, що стратегії життя стають «авторефлексивними», соціально задана стратегія життя трансформується в створену самостійно» [3].
Особливе місце у обдарованої молоді в структурі життєвих стратегій займають професійні стратегії, які дозволяють особистості найбільш повно реалізувати свій унікальний потенціал, визначають доступні їй соціально-елітарні простори.
М.Г. Солнишкіна свою класифікацію професійних стратегій особистості реалізовувала на основі динаміки рівня професіоналізації особистості під впливом соціальних (об’єктних) та соціально-антропологічних (суб’єктних) факторів[3,23]. Вона виділяє:
- базові професійні стратегії особистості (стратегії професійного самовизначення, вибору професії, збору інформації про професії, які цікавлять, на етапі підготовки вибору, вибір шляху професійної освіти та професійної підготовки);
- розвиваючі професійні стратегії особистості (стратегії особистісної кар’єри, підвищення кваліфікації, перепідготовки, оволодіння мультимедійними технологіями, професійного руху від вибору до оволодіння професійною майстерністю, професійна творчість, професійне вдосконалення);
- стратегії, що підтримують рівень професіоналізації (підвищення конкурентоспроможності на ринку праці, осучаснення знань, вмінь, навичок з професії, розвиток комунікативних здібностей та технологій пошуку праці, співбесіда з працедавцем, загальна інформованість про світ професій, про його динаміку, оволодіння суміжними професіями та спеціальностями);
- оптимальні та неоптимальні професійні стратегії по відношенню до динаміки рівня професіоналізації та вимог ринку праці. Оптимальною, на думку автора є професійна стратегія, при якій ринок праці отримує ініціативного, працелюбного, здатного до ризику та націленого на професійний ріст працівника, а особистість самореалізується в процесі своєї професійної діяльності.
Професійні стратегії у контексті орієнтації особистості на елітарну життєдіяльність отримують певне змістовне і процесуальне наповнення. Важливим чинником утворення життєвої стратегії ( в тому числі і професійної) молодої людини є ті соціальні групи, до яких вона в цей час реально належить або на які орієнтується і до яких бажає належати. Це твердження не суперечить ідеї індивідуалізації. Поширеність, енергетика, цінність індивідуалізації серед різноманітних груп молодих людей та людей середнього віку створюють підстави для стабільного функціонування індивідуалізації в суспільній і індивідуальній психіці.
Для побудови цілісної ієрархічної концепції стратегій особистості доцільно використати дослідження в кількох головних напрямках: стратегії професійного збереження (Є.Ф.Зеєр, Л.М.Мітіна, Є.Є.Симанюк та інші); стратегії особистісно-професійного розвитку (К.О.Абульханова, А.А.Деркач, В.Г.Зазикін та інші); стратегії модусів життєдіяльності (СЛ.Рубінштейн, Б.С. Братусь, А.Р.Фонарьов та інші); типів життєвої орієнтації людини (Л.Варламова, Ю.Н.Михайлова та інші); стратегії професійної реалізації осообистості (Л.А.Користильова, О.І.Пустовіт та ін.); стратегії подолання труднощів в професійній кар’єрі (Є.К.Зав'ялова, С.Т.Посохова та інші).
Якщо скористатися підходом, запропонованим консалтинговою компанією Arthur D’Little щодо класифікації стратегій бізнес-структур, та використати його в аналізі професійних стратегій особи, то матимемо таку структуру:
- стратегії, що базуються на ресурсах особистості (Resource Driving Strategy);
- стратегії, що базуються на умовах, в яких діє особистість (Condition Driving Strategy);
- стратегії, основані на амбіціях (Ambition Driving Strategy).
Різноплановий структурний підхід щодо типізації стратегій дає певний зріз бачення основних джерел, на яких побудовані ці стратегії.
Елітарність в одних випадках можна розглядати як одну із базових, комплексних життєвих стратегій, яка містить цілий ряд інших, що операціоналізовують її, а в інших, як ту, що є компонентом більш глобальної стратегії. На нашу думку, це буде залежати від мети, яку особистість ставить перед собою, усвідомленості ціннісних орієнтацій, які визначають заради чого діє особистість і впливають на мотиваційну сферу.
Важливим зрізом проблеми орієнтації особистості на елітарність є аналіз складових теоретичної моделі психології еліт (змістовно-критеріальна, структурно-функціональна, процесуально формуюча).
До першого компоненту (змістовно-критеріального) теоретичної моделі психології еліт Карабущенко Н.Б. відносить соціально-психологічну, потребово-мотиваційну, емоційно-вольову і інтелектуально-креативну зрілість, яка відображає цілісне уявлення про елітну особистість. До структуно-функціонального компоненту:
- освітньо-розвивальну (відображає необхідність постійного удосконалення системи елітної освіти, переважання творчого підходу в процесі виконання діяльності, пошук дослідницьких рішень в конкретних ситуаціях);
- творчо-перетворюючого (розкриває пошуково-перетворюючу потребу особистості, яка виявляється у подоланні стереотипної поведінки і мислення для створення чогось якісно нового);
- духовно-моральна (розкриває високий рівень світоглядного осмислення дійсності, духовно-моральної основи особистості, а також ціннісно-смислової, гуманістичної представленості елітарності);
- культурно-етична (виникнення, розвиток і характер впливу художніх і культурних цінностей на свідомість, на внутрішній світ особистості);
- управлінська (здатність особистості впливати на суспільні процеси і історичні події);
- соціально-економічні (багатство, влада, престиж, гідність, сутність економічної свідомості і поведінки).
Процесуально-формуюча складова включає в себе ряд етапів: інтеграції знань, умінь і навичок, які складають основу подальшого розвитку; самоосвіти; продуктивної творчості; самовдосконаленні; професіоналізму; персоналізації.
Найважливіші соціально-психологічні функції еліти: підпорядкованість суспільним обов’язкам, відповідального ставлення до всього, що відбувається, вплив на історичні процеси і події, прогностична, творча, перетворююча, гуманістична, стабілізуюча, інтегративна, стратегічна. Перераховані функції елітарної особистості в суспільстві вимагають від неї високого рівня обдарувань у різних сферах життєдіяльності і спонукають до розгляду можливих моделей навчання, виховання і розвитку таких спроможностей.
Дедалі більше представників нашого суспільства розглядають західну освіту як найбільш доречну у реалізації цих складних завдань. Поширеність такої практики призвела до необхідності її моніторингу та системного аналізу. Проте і становлення елітарної освіти в межах певного регіону чи каїни загалом є важливими об’єктами дослідження. Адже наявність диплома елітарного навчального закладу дає можливість його власнику вже на старті професійної кар’єри суттєво продвинутися в соціальній і професійній ієрархії. З іншого боку, така освіта зовсім не гарантує стабільного сходження в сучасному нестабільному, мінливому світі. Вона є важливою передумовою, але не є гарантом професійних і соціальних звершень.
Важливо визначити ті об’єктивні фактори, які можуть сприяти, а можуть стати на заваді руху особистості у напрямку елітарності. Разом з тим, необхідно дослідити конструктивне, неповторне поєднання і використання особистісних ресурсів, які можуть стати базою для суттєвого зростання в особистісному і в соціальному плані.
Існують специфічні психологічні особливості представників того чи іншого виду еліти (політичної, бізнес-, культурно-інтелектуальної), але є і спільні особливості, які відповідають базовим складовим теоретичної моделі еліти:
- у змістовно-критеріальному плані: прослідковується тенденція до підвищення представниками різних типів еліт свого професійного рівня, їх вирізняє компетентність. Ентузіазм, цілеспрямованість, працездатність, організаторські здібності, а також високий соціальний статус і престиж, соціальна зрілість, яка дозволяє впливати на суспільну свідомість, політичну культуру, формувати моделі поведінки;
- до структурно-функцональних складових відносяться рівень освіти і самоосвіти представників еліти і функції: стабілізуюча, координуюча, інтеграції і субординації, міжгрупової і міжетнічної комунікацій;
- базовими процесуально-формуючими складовими є професіоналізм, прагнення до підвищення кваліфікації, постійне професійне зростання, самоосвіта.
На обґрунтування концептуальних основ психології еліти значний вплив в останні десятиліття справляє акмеологія. Так, показано, що високий рівень домагань особистості, мотивація самореалізації і високий рівень активності людини забезпечують продуктивність професійної діяльності особистості, яка в свою чергу є основою елітарної особистості. Акмеологічний підхід стверджує соціальну і психологічну конструктивність особистості, можливість її самореалізації в різноманітних умовах і ситуаціях. Він виступає важливою складовою психосоціального підходу, в якому акцентуються можливості синтезу психологічних і соціальних механізмів розвитку особистості, досягнення злитості, несуперечливості психологічних і соціальних чинників, системного і цілеспрямованого використання різноманітних ресурсів. В цьому сенсі елітарність може отримати інтерпретацію як дуже важливий психосоціальний ресурс особистості, що дає змогу залучати і ефективно використовувати велику кількість інших (в тому числі мотиваційних) ресурсів. З іншого боку, елітарність може виступати як мета, ціль, яку необхідно досягти, освоїти, вплести в тканину власного життя.
Висновок
Таким чином, орієнтація на елітарність у професійній реалізації і інших сферах життєдіяльності особистості є конструктивною психосоціальною стратегією обдарованої особистості, яку можна розглядати як основу ефективної самореалізації обдарованої особистості.
Список використаних джерел
- Карабущенко Н.В. Психология российских плит: теоретико- общественная и реальная модель: Моногафия. М: Изд-во МНЗПУ, 2006, 448с.
- Абульханова - Славская К.А., Стратегия жизни. М.: Мысль, 1991, с. 290.
- Солньишкина М.Г. Диагностика профиссионального будущого карьерном поцессе с позиции субьектоггенеза // Отечественньїй журнал социальной работы, 2004. №1, С.20-25
- Афанасьев Михаил Николаевич. Российские элити развития: запрос на новий курс. - М.: Фонд «Либеральная миссия», 2009. - 132с.
- Карабущенко П.Л. Психологические теории элит. М.: Памятники исторической мысли, 2006.- 448с.