Дерев’янко І.А. Часова компетентність як фактор протидії інформаційній війні

Матеріал з PSYH.KIEV.UA -- Вісник психології і соціальної педагогіки

Дерев’янко І.А., cтарший викладач кафедри психології та педагогіки Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського, м. Київ.

Постановка проблеми

В останні роки в українському суспільстві все частіше став використовуватися термін «інформаційна війна». Вікіпедія надає таке визначення даному поняттю – використання і управління інформацією з метою набуття конкуренто- здатної переваги над супротивником.

Аналіз результатів дослідження

Метою інформаційної війни є послаблення супротивника в моральному та матеріальному стані, а також посилення власних позицій. Засобом інформаційної війни є пропагандистський вплив на свідомість людини і, як наслідок, руйнування цілісності особистості [2, c. 85].

В основі маніпулювання свідомістю лежить навіювання – форма безпосереднього психічного впливу, пов’язана з ослабленням свідомого контролю; виступає як стихійний компонент повсякденного спілкування або як спеціально організований вид комунікації, розрахований на некритичне сприйняття інформації [4, c. 306].

Необхідною складовою сучасної особистості є розвиток свідомого сприйняття оточуючих явищ та подій, розвиток власної психологічної зрілості та психологічного здоров’я. Є. П. Белінська вважає узгодженість часових Я-уявлень показником психологічного здоровʼя особистості. Відповідність психологічного та біологічного віків свідчить про уміння людини знайти оптимальний для себе темп і ритм життя, узгодити домагання з можливостями [1].

Вирішальну роль у процесі формування відношення людини до часу належить соціальним детермінантам: змісту часу людської історії, часу соціальних груп, в яких вона перебуває, а також її власного часу, в якому виникає складний звʼязок минулого, теперішнього та майбутнього. Власний час особистості інтегрує в собі обʼєктивні часові відносини та субʼєктивне відображення цих відносин в процесі сприймання змін, оцінки тривалості та послідовності подій, переживання окремих властивостей часу, формування цілісного відношення особистості до часу свого життя. Власний час особистості, таким чином, – це субʼєктивний час, який існує в переживаннях [5, c. 116].

Реалізованість психологічного часу усвідомлюється людиною в формі особливого переживання свого «внутрішнього» віку, який можна назвати психологічним віком.

Час життя вимірюються не лише календарем, але й насиченістю його значущими подіями. Значущі зміни в зовнішніх (умови життя, праці, матеріальні засоби існування) та внутрішніх (психологічний стан, стан здоров’я, задоволеність) умовах життя людини є визначальними для розуміння специфіки сприйняття часу та часу життя. Саме ці події є детермінантами суб’єктивного досвіду людини, який лежить в основі життєвих перспектив особистості та мотивує її життєвий шлях. Адекватне відображення та співставлення у свідомості людини всіх подій її життя (минулих подій, подій найближчої перспективи та відділеної перспективи) впливає на формування розвинутої часової компетентності. Інтегральним показником ставлення людини до часу свого життя виступає психологічний вік [3].

Існує звʼязок між субʼєктивною тривалістю часу та характером діяльності, відношенням до неї, рівнем мотивації та емоційним станом: чим вищий рівень активності та мотивації, чим більшу зацікавленість викликає робота, тим відносно коротшою здається тривалість часу.

Головне для особистості – вміти правильно розпоряджатися часом, не витрачати його на «пусті» заняття, не відставати від часу та не випереджати його, узгоджуючи темп своєї життєдіяльності зі «швидкістю» часу.

На даному етапі розвитку українського суспільства виникає необхідність виховувати у людини свідоме відношення до часу, можливість бачити перспективу, раціонально використовувати робочий та вільний час. Ці характеристики є невідʼємною складовою сучасної успішної свідомої ділової людини, оскільки оптимальне використання власного часу є необхідною умовою організованості кожної особистості.

Висновок

Знання особистісних детермінант психологічного віку дозволить гармонізувати співвідношення психологічного та хронологічного віку, Я-реального та Я-ідеального, що в свою чергу призведе до становлення позитивної Я-концепції, усвідомлення життєвих перспектив та формування психологічно зрілої особистості.

Список використаних джерел

1. Белинская Е.П. Динамика представлений человека о себе: история изу- чения и современное состояние проблемы. Психология и психотехника. 2013.№ 4. С. 1-51. URL: http://e-notabene.ru/psp/article_767.html (дата звернення: 20.02.2018).
2. Волковский Н.Л. История информационных войн. В 2 ч. Ч. 2. СПб: «Полигон», 2003. 736 с.
3. Волянюк Н. Психологічний вік тренера-викладача в особистісному вимірі. Соціальна психологія. 2004. № 5 (7). C. 130-140.
4. Зимб Элькин Д.Г. Восприятие времени М: Изд-во АПН РСФСР, 1962. 312 с.