Скороходько К.В. Вплив суб’єктивного стану самотності на розвиток децентрації у ранньому юнацькому віці
Матеріал з PSYH.KIEV.UA -- Вісник психології і соціальної педагогіки
Скороходько Катерина Віталіївна - аспірантка Інституту психології імені Г.С.Костюка НАПН України
УДК: 159.922.6
У статті досліджувався взаємозв’язок суб’єктивного рівня самотності та децентрації на етапі становлення особистості раннього юнацького віку.
Ключові слова: децентрація, самотність, усамітнення, емпатія, інтимне спілкування, ранній юнацький вік
Исследуется взаимосвязь субъективного уровня одиночества и децентрации на этапе становления личности раннего юношеского возраста.
Ключевые слова: децентрация, одиночество, уединение, эмпатия, интимное общение, ранний юношеский возраст
Зміст |
Постановка проблема
Сучасна шкільна освіта, не маючи можливості забезпечити розвиток міжособистісних відносин учнів у позаурочній діяльності, через насиченість навчальної програми, створює труднощі в освоєнні норм міжособистісних відносин, у формуванні життєвої позиції, і це відбивається у розвитку особистісних якостей.Ранній юнацький вік пов'язаний з формуванням власних переконань, світогляду, вибором життєвого шляху.В цей період виникає потреба в інтимному спілкуванні: потреба в alterego, уявна аудиторія змінюється на уявного співрозмовника.Інтимне спілкування зі значимими людьми сприяє у свою чергу формуванню емпатії та децентрації. Нереалізованість цієї потреби заганяє юнака у стан самотності.
Результати теоретичного і емпіричного аналізу проблеми.Соціальна задача ранньої юності - вибір професії, соціальне та особистісне самовизначення. Для подальшої реалізації себе в праці, у громадському житті, та в майбутній сім’ї юнакам необхідно реалізувати потребу в спілкуванні та освоїти способи його здійснення, сформувати теоретичне мислення і вміння орієнтуватись у різних його формах (науковому, художньому, етичному, правовому тощо), розвити рефлексію, яка забезпечує усвідомлене і критичне ставлення до себе.
Юнаки перебувають у стані пошуку близьких дружніх зв'язків, заснованих на глибокій емоційної прихильності і спільності інтересів. І.С.Кон [2] називає її потребою в alterego, другому Я, яка, можливо, є найважливішою потребою в ранній юності.Тут свою роль відіграє юнацька децентрація, рефлексія та емпатія, які впливають на становлення «Я-концепції» особи раннього юнацького віку. Децентрація є важливим компонентом спілкування на поведінковому, когнітивному та емоційному рівнях. Когнітивна децентрація забезпечує адекватне суб’єктивне відображення різних ситуацій у навчанні, спілкуванні, поведінці та сприяє встановленню дружніх стосунків з однолітками.
Дружба та любов для юнаків є одночасно як специфічним видом емоційного контакту, так і специфічним видом міжособистісних відносин, у яких юнаки формують необхідні комунікативні якості. З’являється усвідомлення себе об’єктом сприймання іншими людьми. На думку Е.Фромма[8], саме відчуття кохання сприяє формуванню особистісної децентрації. Але досить часто юнаки створюють прекрасні ідеали (юнацький максималізм), і нереалістичні уявлення про дружбу та кохання породжують самотність, яка, у свою чергу, посилює схильність до формування неточних та некоректних стандартів соціальних взаємозв’язків. Досить часто стан самотності у ранньому юнацькому віці, який породжений особливостями соціалізації, загострює підлітковий егоцентризм. На думку Р.С.Нємова [4], це пов’язано з тим, щосамотня людина характеризується виключною зосередженістю на самому собі, на своїх особистих переживаннях.
Самотність є результатом деривації життєвих потреб особистості на емоційному, когнітивному та соціальному рівнях. Дослідження В.Г.Лашук показали, що найбільш значимими причинами переживання самотності у юнацькому віці як серед юнаків, так і серед дівчат є суб’єктивні відчуття розриву стосунків з коханою людиною, відчуття відсутності коханої людини та близьких друзів [3]. Таким чином, можна стверджувати, що людина переживає самотність, коли не знаходить емоційного відгуку в ході спілкування з іншими людьми. Самотність є комплексним почуттям, на формування якого впливає ряд різноманітних факторів, як об’єктивних (вимушена ізоляція, зміна місця), так і суб’єктивних (відсутність коханої людини, близьких друзів; відчуженість через нерозуміння з боку оточуючих; усамітненість). Суб’єктивні фактори є визначальними у формуванні почуття самотності. За дослідженнями В.Г.Лашук, рівень переживання почуття самотності в юнацькому віці визначає специфіку ставлення до оточуючих. На думку Л.П. Журавльової, імпліцитним базовим чинником суб’єктивних факторів самотності є нерозвинена емпатійність особистості. Низька емпатія заважає встановленню інтимно-особистісних взаємин, адекватної взаємодії та емпатійних відносин, які є складовими спілкування з ровесниками [1].
В.Г. Лашук [3] було визначено типові особливості переживання почуття самотності в юнацькому віці:
- Особи з високим рівнем частоти та інтенсивності переживання самотності характеризуються недостатнім самоконтролем, невпевненістю в собі, залежністю від зовнішніх обставин та оцінок. Вони схиляються до контролю з боку оточуючих з метою уникнення відповідальності за прийняття рішення. Їм властиво відчувати складнощі у налагодженні контактів, взаємин з іншими людьми. Особам з високим рівнем переживання почуття самотності властива негативна оцінка усамітнення. Вони бояться залишатися на самоті.
- Особи з середнім рівнем частоти та інтенсивності переживання самотності переживають самотність інколи, за певних життєвих ситуацій. Їм притаманне ставлення до самотності і як до позитивного, і як до негативного почуття. Вони демонструють проміжні характеристики високого та низького рівнів переживання почуття самотності.
- Особи з низьким рівнем переживання самотності мають оптимістичні уявлення про життя, ініціативні незалежні в соціальних контактах, вирізняються високим самоконтролем. Вони здатні самостійно приймати рішення й брати на себе відповідальність за їхню реалізацію. Їм властиве позитивне ставлення до власного «Я», до усамітнення. Вони є найбільш благополучними та характеризуються задоволеністю власною поведінкою, рівнем досягнень, особистісними якостями, впевненістю в собі, ставляться до самотності найчастіше як до позитивного переживання.
У своїх дослідженнях Л.П.Журавльова прийшла до висновку, що чим частіше та інтенсивніше переживає особистість самотність, тим менш розвинена у неї емпатія [1]. А так як децентрація має тісний зв'язок з емпатією, то ми можемо вважати, що переживання самотності у ранньому юнацькому віці заважає процесу переходу від егоцентризму до децентрації. Крім того, як вважає Л.П.Журавльова, що саме нездатність до емпатії (відчувати та розуміти інших) та децентрації (відсутність спрямованості на інших) є одним із чинників самотності особистості [1, с.229].
Низька емпатійність та нездатність до децентрації спричинена переживанням самотності створюєумови для категоричності в судженнях, однобічності в оцінках, нетерпимості до критики. Що у свою чергу ускладнює міжособистісне спілкування і сприяє виникненню конфліктних ситуацій. Успішність міжособистісних стосунків залежить як від емпатійності особистості, так і від рівня розвитку децентрації. Адже сама децентрація пов’язана з виконанням функцій координації й урахування точок зору учасників міжособистісної взаємодії. Розвиток навичок урахування точок зору інших здійснюється під час взаємодії з іншими. Ці навички формуються на основі зворотності, а децентрація стає механізмом переключення уваги з власної точки зору на інші можливі.
Мета дослідження
Метою нашого дослідження було встановити зв’язок між суб’єктивним станом самотністю та децентрацією у ранньому юнацькому віці. У якості досліджуваних виступили 164 респонденти віком 15 – 18 років (134 учні 10 – 11-х класів шкіл міста Києва і Канева, 30 студентів першого курсу Київського національного університету внутрішніх справ, 84 хлопці та 80 дівчат).
В ході дослідження нами були використані методика діагностики рівня суб’єктивного переживання почуття самотності Д. Рассела і М. Фергюсона та методика дослідження децентрації як компонента здібності людини уявити себе на місці іншого (розроблена та апробована Т.І. Пашуковою).
У нашому дослідженні ми розглядали децентрацію як механізм міжособистісного пізнання, який формується в результаті розвитку інтелекту, дозволяє відійти від власного «Я», наблизившись до «Я» іншої особистості, і усвідомивши суб’єктивність своєї позиції, знайти своє місце у системі можливих точок зору.
Спілкування у ранньому юнацькому віці будується на основі суперечливих потреб: відособлення і приналежності [5]. Інтимне спілкування зі значимими людьми сприяє у свою чергу формуванню емпатії та децентрації. Нереалізованість цієї потреби заганяє юнака у стан самотності, але у свою чергу суб’єктивний стан самотності є власним вибором, тимчасовим соціальним станом, який активізує внутрішній діалог, змушує замислитися над сенсом свого існування, глибше зрозуміти самого себе. Тому самотність можна розглядати як той стан, який сприяє розвитку емпатії та децентрації і потягу до взаємин з іншими людьми [7]. Період самотності у юності сприяє цінуванню дружніх та любовних стосунків, знижує вимогливість, підвищує толерантність до партнера, а нездатність відчувати і розуміти інших, відсутність спрямованості на них є одним з чинників самотності особистості [1].
За методикою Д.Рассела та М.Фергюсона ми виявили, що ранньому юнацькому віку притаманний переважно низький рівень переживання самотності. Це свідчить про те, що більшість старшокласників (73,8%)переживають самотність дуже рідко, у виключних життєвих ситуаціях, або це почуття їм взагалі невідоме. Середній рівень переживання самотності притаманний 22,3% респондентів. Старшокласники цієї групи, переживають самотність інколи, за певних ситуацій. Високий рівень переживання почуття самотності властивий 3,8% осіб раннього юнацького віку. Такі особи переживають самотність часто і гостро. Результати представлені у таблиці 1.
Якщо порівнювати за гендерними особливостями, то значних відмінностей ми не спостерігаємо. Низький показник переживання самотності у дівчат більший на 4,7% від показника у хлопців. Середній показник самотності, який, на нашу думку, є більш ситуативним, тимчасовим, в такому віці навіть потрібним для становлення особистості раннього юнацького віку, навпаки у хлопів вищий ніж у дівчат на 9%. Часті та гострі переживання почуття самотності спостерігаються більше у дівчат ніж у хлопців на 4,4%.
Беручи до уваги вікову динаміку ранньої юності, то нами було виявлено, що для студентів (17 – 18 років) у порівнянні з старшокласниками (15 – 17 років) не характерний високий рівень самотності. На думку Лашук В.Г., це пов’язано з тим, що студенти, адаптуючись до нової соціальної ситуації, набувають потрібного досвіду з налагодження задовільних стосунків, визначають пріоритети й таким чином долають почуття самотності. У студентів спостерігається вищий показник (85,7%) низького рівня суб’єктивного стану самотності ніж у старшокласників (71,5%), але нижчий показник середнього рівня: 14,2 % проти 23,8%.
Ранній юнацький вік характеризується емоційною нестабільністю, нерішучістю, непослідовністю у своїх діях та вчинках. Студенти емансипуються від батьківської сім’ї та освоюють нову соціальну роль, яка пов’язана з адаптацією до нового світу взаємин. Гостре переживання почуття самотності у цьому віці пов’язане з: складнощами процесу соціальної ідентифікації на етапі дорослішання; переживанням негативного ставлення до себе; втратою старих і відсутністю нових дружніх взаємин. Л.Журавльова стверджує, що незалежно від рівня переживання самотності юнакам не властиве почуття відчаю. Це свідчить про те, що це почуття розглядається як етап осмислення життя та стимулює до активного пошуку цікавого та змістовного спілкування.
За отриманими результатами, які наведені у таблиці 2, помітно, що високодецентрованим 16,5% досліджуваним характерний низький рівень переживання самотності, 6,2% - середній та 0,7% - високий. Низько оцінюють свою самотність 29,1% середньодецентрованих юнаків. Середній показник самотності нижчий за групу осіб з високою децентрацією, але теж достатній (4,7%). Серед осіб з середнім рівнем децентрації спостерігаємо значний показник високого рівня самотності 3,1% порівняно з усіма іншими досліджуваними групами. Особам з відсутністю децентрації та егоцентризмом не характерний високий рівень самотності. Показники середнього рівня складають у осіб з відсутністю децентрації 7%, а з егоцентризмом – 2,5%; низький рівень самотності – 9,4% і 4,7% відповідно.
Результати підрахунків кореляції, які розмішені в таблиці 3, свідчать про існування зв’язку між показниками децентрації та суб’єктивним станом самотності. У групі юнаків з середнім рівнем самотності існує позитивний статично значущий зв'язок між здатністю до децентрації та суб’єктивним станом переживання самотності (r = 1,005; p ≤ 0,05).
Висновки
Посереднє переживання самотності, яке, скоріше за все, є соціальною потребою усамітнитися, впливає на розвиток децентрації у ранньому юнацькому віці. Частота й інтенсивність переживання почуття самотності диктується юнацькою самостійністю, цілеспрямованістю та пізнанням свого «Я». Самотність в рамках психологічної норми сприяє цінуванню взаємин з оточуючими, розумінню їх позицій, розвитку децентрації.
Література
- Журавльова Л.П. Психологія емпатії: монографія. – Житомир: Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2007. – 328с.
- Кон И. С. Психология ранней юности: Книга для учителя. – М.: Просвещение, 1989. – 255с.
- Лашук В.Г. Психологічні особливості переживання самотності в юнацькому віці: дис. … канд. псих. наук : 19.00.07 /Лашук В.Г. – К., - 2010. - 184с.
- Немов Р.С. Психология / Р.С. Немов –М.: Просвещение, Владос, 2005. – 504 с.
- Обозов Н.Н. Межличностные отношения. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1979. – 151с.
- Пашукова Т.И. Децентрация в условиях кооперативного и конкурентного взаимодействия: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. техн. наук : спец. 19.00.05 «Соціальна психологія» /Т.І.Пашукова. – М., 1985. – 22с.
- Райгородский Д.Я. Психология личности. – Самара: Изд. Дом «БАХРАХ-М», 2006. – 512с. – (Хрестоматия, т.1).
- Фромм Э. Искусство любви. – М.: Знание, 1990. – 64с.