Кравчук С.Л. Особистісна рефлексивна культура учасників освітніх інновацій

Матеріал з PSYH.KIEV.UA -- Вісник психології і соціальної педагогіки

Поточна версія на 17:52, 15 липня 2019

Кравчук Світлана Леонтіївна,старший науковий співробітник Лабораторії психології спілкування, Інститут соціальної та політичної психології НАПН України, кандидат психологічних наук, доцент м. Київ. orcid: 0000-0002-6951-1912

PERSONAL REFLEX CULTURE OF PARTICIPANTS OF EDUCATIONAL INNOVATIONS Svitlana Kravchuk, Candidate of Psychological Sciences, Associate Professor Institute of Social and Political Psychology of National Academy of Pedagogical Sciences of Ukraine, Kyiv, Ukraine, 757kravchuk@gmail.com

Актуальність

Сьогодні чимало науковців у своїх дослідженнях приділяють увагу особливостям ставлення до інноваційних процесів в освіті.

Особливого значення на сучасному етапі розвитку України набуває її курс на інноваційний розвиток. Окремої уваги заслуговує розгляд особливостей розгортання інноваційних процесів в конкретному соціумі, в конкретних соціальних ситуаціях.

Результати теоретичного аналізу наукових джерел свідчать, що вчені визначають більшість суспільств інформаційної доби як інноваційні, трансформаційні, модерністські, постмодерністські.

Глобалізація всіх сфер суспільного життя вимагає відповідного розвитку глобального освітнього простору, метою якого є оптимізація всіх ланок освітнього процесу та функціонування системи освіти в цілому, зокрема формування транснаціональних освітніх мереж та єдиного освітнього простору світового масштабу.

Проаналізувавши відомі теорії соціальних систем Т. Адорно, Н. Лумана та Т. Парсонса, відзначимо, що головною умовою успішного розвитку соціальних систем є їх інноваційність.

Суттєвою ознакою інноваційності суспільства є інноваційна активність його членів. Успіх інноваційної політики значною мірою визначається суспільною підтримкою ідей інноваційного розвитку.

У контексті нашого дослідження особливої уваги заслуговує розгляд рефлексивної культури учасників освітніх інновацій.

Постановка проблеми

Метою нашого дослідження є з’ясування особливостей зв’язку рефлексивної культури та інноваційної активності членів суспільства.

Результати дослідження

В. Є. Лепський [3] розглядає рефлексивну культуру як систему способів організації рефлексії, що створені та функціюють передусім на інтелектуальних та ціннісних засадах.

Згідно із В. Є. Лепським, якісними показниками рефлексивної культури є здатність і готовність її носіїв діяти в ситуаціях з високою мірою невизначеності, гнучкість у прийнятті рішень, готовність до пошуку шляхів вирішення творчих завдань у кризових ситуаціях, здатність переосмислювати стереотипи власного досвіду, можливість адекватно ситуації реалізовувати особистісні, комунікативні та інтелектуальні якості [3, с. 128].

Рефлексивна культура включає індивідуальні та соціально-обумовлені способи усвідомлення і переосмислення суб’єктом власної життєдіяльності.

Рівень розвитку рефлексивної культури виступає суттєвим чинником у формуванні адекватної самооцінки, високого рівня самоконтролю, способів саморегуляції, досягненні суб’єктом високих результатів діяльності.

Зазначимо, що одним з важливих компонентів рефлексивної культури є рефлексивно-інноваційний потенціал.

Надзвичайно важливого значення набувають індивідуальна та соціальна ідентичність, соціальна відповідальність, духовність та гуманістичні цінності інноваційних суб’єктів.

Духовність відображає ціннісне ставлення до вищих смислів буття та розкривається у моральності особистості.

Дух – категорія культурологічна, світоглядна. В. В. Знаков [2] вказує, що дух являє собою об’єктивне явище, що обов’язково передбачає, потенційно вміщує в собі активність суб’єкта. Активність спрямована на опредмечування ідеї, формування значень, що визначають семантичне поле культури, духовний досвід людства [2, с. 36].

Прояви духовності людини – це її здібності і потреби пізнання світу, самої себе, свого місця у світі, прагнення до створення нових форм суспільного життя.

На думку В. В. Знакова, пошуки коріння духовності полягають не стільки у самій людині, особливостей її особистості та схильності до рефлексії, скільки у продуктах життєдіяльності: об’єктивації вищих проявів людського духу, творчості, у пам’ятках старини, творах науки та мистецтва. Витоки духовності людини треба шукати не у значеннях, а за ними – у глибинному смислі вчинків людей, історичних подій, епохи тощо [2, с. 37].

Духовність – є релігійною категорією, в той же час духовність – це соціально-моральна цінність, сутність якої виражається в здатності пізнавати, творити світ з добром для людей, у гуманізмі, у толерантності, у позитивній свободі. У філософії духовність розглядається, переважно, як якісна характеристика свідомості, як продукт діяльності людини у суспільстві. У психології більшістю вченими духовність розглядається як моральність особистості.

На думку С. О. Ставицької [6], духовність слід розглядати як переживання людиною єдності її зовнішнього та внутрішнього буття, як установлення гармонії зовнішнього і внутрішнього, як моральність, любов, віру, надію, красу, творчість тощо.

М. В. Савчин вказує, що духовність необхідно розглядати як результат прийняття загальнолюдських цінностей, етичних норм, духовної культури [5, с. 312]. На думку М. В. Савчина, духовність є характеристикою світогляду, що охоплює вищі цінності суспільства: свободу, справедливість, благодійність, героїзм, демократію тощо.

Б. С. Братусь [1] вказує, що саме загальні смислові утворення виступають основними конституюючими одиницями особистості. Смислові утворення визначають головне ставлення людини до світу, до інших людей, до самої себе. Цінності особистості, на думку вченого, – це усвідомлені і прийняті людиною загальні смисли її життя. Істинна цінність, як вказує Б. С. Братусь, завжди повинна бути забезпечена “золотим запасом” відповідного особистісного смислу, як афективного, емоційного ставлення до життя [1, с. 21].

Згідно із М. В. Савчиним, духовність є особливим станом, що характеризується зосередженням на переживанні духовних цінностей. Згідно дослідника, особистісні знання виходять за межі зовнішніх подій, у них виникає внутрішній сенс – психологічна основа формування духовності, предмет інтелектуальної і моральної рефлексії суб’єкта.

Проаналізувавши погляди найбільш відомих дослідників, вважаємо, що духовність є однією з сутнісних категорій людського буття, якою виражається здатність особистості до творення культури та самоствердження. Духовність є процес і результат розвитку людини до рівня усвідомлення своєї буттєвої сутності та трансцендентування за межі власного життя, звернення до досвіду людства та вищих загальнолюдських цінностей.

Людина приймає соціальну відповідальність та виявляє ініціативу за умови відчуття себе суб’єктом діяльності, її творцем.

Ми вважаємо, що важливим компонентом особистісної рефлексивної культури є соціальний інтелект.

На основі аналізу теоретичних джерел, присвячених дослідженню феномену соціального інтелекту, ми визначаємо соціальний інтелект як інтегральну інтелектуальну здібність, яка виступає когнітивною основою комунікативної компетенції та визначає соціальну адаптацію, ефективність спілкування, здатність розуміти і адекватно оцінювати інших людей і себе та свої дії, вчинки по відношенню до оточуючих, можливість прогнозувати поведінку людей в різних життєвих ситуаціях, розпізнавати наміри, почуття і емоційні стани людини за вербальною та невербальною експресією.

З метою дослідження психологічних особливостей соціального інтелекту особистості, ставлення до реформи у сфері загальної середньої освіти нами використовувались такі психодіагностичні методи: 1) методика дослідження соціального інтелекту Дж. Гілфорда (в адаптації О. С. Михайлової); 2) авторська дослідницька анкета, спрямована на дослідження суб’єктивних ставлень до освітніх інновацій; 3) шкала загальної самоефективності (Шварц Ральф, Маттіас Ерусалем).

В нашому емпіричному дослідженні взяли участь 106 осіб юнацького віку (від 19 до 25 років) – студенти Національного університету імені М. П. Драгоманова.

На основі авторської дослідницької анкети, спрямованої на дослідження суб’єктивних ставлень до реформи у сфері загальної середньої освіти ми сформували дві групи учасників дослідження:

1 група – особи юнацького віку, які характеризуються активним негативним ставленням до освітніх інновацій (26 осіб),

2 група – особи юнацького віку, які характеризуються активним позитивним ставленням до освітніх інновацій (28 осіб).

Інші 52 особи з загальної вибірки не ввійшли в обидві групи, бо обрали інший варіант відповіді.

Емпірично встановлено (на рівні значущості р < 0, 001), що у осіб юнацького віку, які характеризуються активним негативним ставленням до освітніх інновацій в меншій мірі виражена особистісна самоефективність (відповідно середнє значення – 18,808), порівняно з особами юнацького віку, які характеризуються активним позитивним ставленням до освітніх інновацій (відповідно середнє значення – 23,679).

Також емпірично виявлено (на рівні значущості р < 0, 001), що у осіб юнацького віку, які характеризуються активним негативним ставленням до освітніх інновацій в меншій мірі виражений соціальний інтелект (відповідно середнє значення – 2,346 – на рівні нижче середнього), порівняно з особами юнацького віку, які характеризуються активним позитивним ставленням до освітніх інновацій (відповідно середнє значення – 3,714 – на рівні вище середнього). Особи юнацького віку з вираженим активним позитивним ставленням до освітніх інновацій в більшій мірі здатні прогнозувати поведінку людей в різних життєвих ситуаціях, розпізнавати наміри, почуття і емоційні стани людини за вербальною та невербальною експресією, порівняно з особами юнацького віку, які характеризуються активним негативним ставленням до освітніх інновацій.

Висновки

Підсумовуючи викладене, зазначимо, що розвиток рефлексивної культури є суттєвим чинником ефективності освітніх інновацій.

Студенти з вираженим активним позитивним ставленням до освітніх інновацій в більшій мірі вірять в ефективність власних дій; думають оптимістично про власні досягнення; створюють оптимістичні сценарії розвитку подій, порівняно з особами юнацького віку, які характеризуються активним негативним ставленням до освітніх інновацій.

Студенти з вираженим активним позитивним ставленням до освітніх інновацій в більшій мірі здатні прогнозувати поведінку людей в різних життєвих ситуаціях, розпізнавати наміри, почуття і емоційні стани людини за вербальною та невербальною експресією, порівняно з особами юнацького віку, які характеризуються активним негативним ставленням до освітніх інновацій.

На нашу думку, однією з суттєвих причин неефективності освітніх інновацій полягає в тому, що на сьогодні не сформовано консолідованої думки суспільства щодо освітніх інновацій.

Ініціювати та підтримувати інноваційні зміни здатні суб’єкти з високою рефлексивною культурою.

У зв’язку з цим убачаємо перспективність подальших досліджень у вивченні психологічних особливостей розвитку особистісної рефлексивної культури.

Список використаних джерел

1. Братусь Б. С. Нравственное сознание личности (Психологическое исследование). М.: Знание, 1985. 64 с.
2. Знаков В. В. Понимание субъектом правды о моральном поступке другого человека: нормативная этика и психология нравственного сознания. Психологический журнал. 1993. № 1. С. 32–43.
3. Лепский В. Е. Рефлексивно-активные среды инновационного развития. М.: Когито-Центр, 2010. 255 с.
4. Помиткін Е. О. Психологія духовного розвитку особистості: [монографія]. К.: Наш час, 2007. 280 с.
5. Савчин М. Духовний потенціал людини (Навчальне видання): [монографія]. Івано-Франківськ: Місто НВ, 2010. 508 с.
6. Ставицька С.О. Генеза духовної самосвідомості юнацтва: автореф. дис... д-ра психол. наук. К. 2012. 44 с.

http://doi.org/10.33120/SPCOEIProcedings-2019