Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка

Матеріал з PSYH.KIEV.UA -- Вісник психології і соціальної педагогіки

Поточна версія на 08:55, 8 лютого 2014

Ректор університету - Олег Анатолійович Семенюк, доктор філологічних наук, професор.

Педагогічна освіта на Кіровоградщині має давню історію. Ще 1881 року при громадській жіночій гімназії міста Єлисаветграда був відкритий VIII додатковий педагогічний клас. Його випускниці ставали вчительками початкових шкіл чи займалися "вільною практикою". На початку XX століття народного вчителя готували також педагогічні курси та духовна семінарія.

У буремні роки української національної революції гостро постала потреба підготовки кваліфікованих педагогічних кадрів для нової української школи. Влітку та восени 1918 року діячі Єлисаветградського міського земства і товариства "Просвіта" почали вимагати від уряду гетьмана П.Скоропадського рішення про відкриття у м.Єлисаветграді педагогічного вузу. Але дійсні спроби реалізації цих планів було зроблено лише за правління наступного українського уряду завдяки значній підтримці нашого земляка, голови Директорії Володимира Винниченка. 26 січня 1919 року Директорія УНР прийняла рішення про створення у Єлисаветграді закладу з підготовки вчителів. Але в результаті поразки Директорії здійснити ці плани так і не вдалося, навіть звістка про постанову щодо вчительського інституту загубилася десь на кривавих шляхах війни і до Єлисаветграда так і не дійшла.

Першим реальним кроком із створення вищого педагогічного закладу на Єлисаветградщині стало відкриття 1 червня 1921 року вищих педагогічних курсів, які готували вчителів для початкових шкіл. У краї розгорнулася боротьба з неписьменністю, бракувало викладачів у школах, тому випускники педкурсів не лише працювали в початковій ланці, а й часто ставали викладачами всіх навчальних предметів у старших класах, вели значну громадську та просвітницьку роботу серед населення.

1925 року педагогічні курси було реорганізовано в Зінов'євський педагогічний технікум, який продовжував підготовку вчителів для початкової школи. Бракувало коштів, обладнання, кабінетів. 1927 року педагогічний технікум одержав приміщення колишньої громадської жіночої гімназії, яке стало рідною домівкою для багатьох поколінь випускників нашого університету.

У краї постійно не вистачало вчителів старших класів семирічки. Реорганізація системи освіти, яка розпочалась 1929 року, призвела до утворення в складі педагогічного технікуму перших факультетів, що поклало початок його перетворенню на інститут соціального виховання з трирічним строком навчання. 1 жовтня 1930 року Рада Народних Комісарів УСРР прийняла офіційну постанову про відкриття інституту народної освіти, який складався з чотирьох факультетів: техніко-математичного, агро-біологічного, історико-економічного та мовно-літературного. Було утворено п'ять кафедр: математики, біології, історії, педагогіки, української мови і літератури. В інституті працювало 26 викладачів. Навчалося більше 300 студентів.

1933 року інститут соціального виховання реорганізується в педагогічний інститут з фізико-математичним і хіміко-біологічним факультетами із строком навчання чотири роки. Кількість викладачів зростає до 32, працює 7 кафедр. 1935 року на базі Кіровоградського педінституту утворюється учительський інститут з дворічним строком навчання. Одночасно продовжували навчання студенти ІІ-ІV курсів, які працювали за програмою педагогічного інституту. На цей час існувало вже 9 кафедр, на яких працювали 54 викладачі. У липні 1937 року Кіровоградський інститут одночасно провів випуск педагогічного й учительського інститутів, а також достроково направив на роботу студентів третіх курсів. У школи області, які потребували кваліфікованих педагогічних кадрів, було направлено 508 учителів математики, хімії і біології, природознавства і географії.

У вересні 1937 року при учительському інституті було організовано третій факультет - мови й літератури з двома відділами: російським та українським. На той час у вузі навчалося 530 студентів. Навчально-виховний процес забезпечували 10 кафедр: фізики, математики, природознавства, хімії, педагогіки, основ марксизму-ленінізму, географії, військово-фізкультурної, російської мови та літератури, української мови та літератури. Було створено 9 навчальних кабінетів, 5 лабораторій. Зростав інститут, збільшувалась кількість студентів та викладачів, поліпшувалася матеріально-технічна база.

1 вересня 1939 року поряд з учительським інститутом відновлюється і педагогічний інститут у складі трьох факультетів: фізико-математичного, географічного, мови і літератури з російським та українським відділеннями. Кіровоградський інститут у передвоєнні роки перетворився у великий навчальний комплекс, що складався зі стаціонарного та заочного педагогічного й учительського інститутів і вечірнього учительського інституту. В ньому діяло 12 наукових кафедр та налічувалося 62 особи професорсько-викладацького складу. Інститут мав один навчальний корпус, 5 лабораторій, 9 навчальних кабінетів, бібліотеку з фондом у 80 тисяч томів, ботанічний сад з оранжереєю, три майстерні. Крім того, при інституті працював робітфак. З 1929 по 1941 рр Кіровоградський педагогічний і учительський інститути підготували 2025 висококваліфікованих вчителів для школи. Вогняний смерч війни перервав мирне життя людей, перекроїв долі викладачів і студентів інституту. Зі зброєю в руках стали вони на захист рідної Вітчизни. У боях на фронтах Великої Вітчизняної війни, у фашистських катівнях загинули заступник директора інституту Олексій Микитович Коцюба, секретар партбюро Сергій Миколайович Остапенко, секретар комітету ЛКСМУ Василь Олексійович Дикий, помічник директора інституту Михайло Мойсейович Карнаух, викладачі Петро Федорович Непомнящий, Бенціон Якович Гольцман, Павло Феоктистович Романовський, Федот Кононович Сивовна, випускник вузу лейтенант Антон Антонович Богун. У підпільно-диверсійних організаціях боролися з ворогом колишні студенти Петро Іванович Лахман, Олена Захарівна Бур'янова та інші молоді патріоти.

У січні 1944 року Кіровоград був визволений від німецько-фашистських загарбників. Відразу ж починається відновлення педагогічного інституту, який зазнав значних збитків: розтрощено й пограбовано навчальні кабінети, лабораторії, розкрадено й спалено книги з вузівської бібліотеки, зруйновано обидва корпуси студентських гуртожитків. Загальна сума збитків становила понад 6 мільйонів карбованців. Приміщення інституту (у минулому жіноча гімназія) було зайняте під госпіталь. Директором інституту було призначено Сидора Карповича Королюка, який очолював вуз з 1936 року. Заняття розпочалися вже 25 березня 1944 року, 382 студенти знову сіли за парти. Не вистачало кваліфікованих викладачів, великої шкоди завдавали репресії. І все ж уперше за час існування інституту утворилося невелике ядро викладачів-науковців. Тут працювали: доктор математичних наук - Лівшиць, чотири доценти й кандидати наук, два старших викладачі, допущених до захисту кандидатських дисертацій. У 1948-1949 навчальному році у вузі вже працювало 77 осіб професорсько-викладацького складу, серед них - 1 професор, 5 доцентів, 31 старший викладач, 40 викладачів та асистентів. Із 1949 навчальний заклад носив ім’я Олександра Сергійовича Пушкіна. У 50-х роках було випущено 9 томів наукових записок інституту, які свідчили про зрослий науковий потенціал вузу. 1955 року здійснено останній випуск учителів за дворічним строком навчання, і вуз перейшов на підготовку кадрів з вищою освітою за навчальними планами педагогічного інституту.

Поступово вуз зростає, збільшується кількість факультетів і кафедр, поліпшується якість навчання і виховання. 1956 року на базі педагогічного училища фізвиховання відкривається факультет фізичного виховання інституту. 1959 року розпочав роботу педагогічний факультет, який готував учителів початкових класів з вищою освітою. 1962 року відкрито факультет англійської мови, а 1967 - музично-педагогічний. З вересня 1978 року відновив свою роботу історичний факультет.

Вуз розростався, будувались нові навчальні корпуси, гуртожитки. Відкривались лабораторії. Великий внесок у розвиток педагогічного інституту зробив його ректор Федір Гнатович Овчаренко, який почав працювати з 1967 року. Його життєвим кредо було служіння людям і обраній справі. На початку 70-х років професію вчителя у Кіровоградському державному педагогічному інституті здобувало близько 4 тисяч студентів. 1978 року ректором педінституту став Олег Євгенович Поляруш, який перебував на цій посаді чверть віку. Стрімке зростання невеличкого провінційного вузу і перетворення його у справжній науково-педагогічний осередок регіону було підтверджено 1982 року, коли колектив інституту став переможцем соціалістичного змагання серед вищих педагогічних закладів СРСР.

У середині 90-х років педагогічний інститут виходить на нові рубежі свого поступу. Створюється навчально-науковий виробничий комплекс "Неперервна освіта", до складу якого ввійшли кращі середні заклади освіти області, почало роботу обласне відділення Малої Академії наук, відкривається магістратура.

У 1992 році Кіровоградському державному педагогічному інституту присвоєно ім'я Володимира Кириловича Винниченка. 4 квітня 1997 року Постановою Кабінету Міністрів України Кіровоградському державному педагогічному інституту було надано статус державного педагогічного університету. Ця подія започаткувала новий етап історії вищого педагогічного закладу освіти на Кіровоградщині.

З травня 2003 року до квітня 2005 року посаду ректора обіймав доктор педагогічних наук, професор Валерій Вікторович Радул. У листопаді 2005 року на посаду ректора університету було обрано доктора філологічних наук, професора Клочека Григорія Дмитровича. У грудні 2010 року ректором університету було обрано кандидата педагогічних наук, професора Віталія Івановича Завіну, який трагічно загинув. У липні 2011 року ректором КДПУ став доктор філологічних наук, професор Олег Анатолійович Семенюк.

На сучасному етапі метою освітньої діяльності Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка є підготовка фахівців нового покоління з рівнем освіти, гідним кращих вищих навчальних закладів світу. Вони здатні працювати в умовах інтеграції України до світового співтовариства й конкурувати на світовому ринку праці. За останні роки університет здобув широке визнання та авторитет серед абітурієнтів, педагогічної та наукової спільноти.