Учнівська молодь постмодерного часу
Матеріал з PSYH.KIEV.UA -- Вісник психології і соціальної педагогіки
Автор: Лактіонова Г.М.
Наукове вивчення учнівської молоді як окремої дитячої і молодіжної групи почалося у другій половині ХІХ ст., але йому передували літературні дослідження. Відкриття феноменів юнака і підлітка належить літературі і, зокрема, Ф. Достоєвському, який раніше, ніж науковці, розкрив внутрішній світ особистості підлітка в однойменному романі, висвітлив особливості світосприйняття на перетині дитинства і дорослості.
Потужний розвиток педології на початку ХХ ст. у Радянському Союзі, передусім, завдяки працям Л. Виготського, П. Блонського, С. Щацького, С. Рубінштейна вже у 1936 р. було припинено, і дослідження у цьому напрямі практично не проводилися.
Тільки після буремних 60-х рр. минулого ст., серед подій яких були й молодіжні бунти в Європі та Америці, суспільство дорослих почало усвідомлювати, що відстеження ситуації у середовищі молоді та підлітків, вивчення їхньої системи цінностей, молодіжної субкультури, набуває важливості не тільки для науки, але й для забезпечення сталого розвитку суспільства, завчасного передбачення соціальних конфліктів. Зважуючи на роль молоді у соціальних змінах, зростання за тривалістю переходу від дитинства до дорослого життя, що відбувалося, починаючи з другої половини ХХ ст., суттєві зміни у праці, освіті, сімейних стосунках, які вплинули на процес соціалізації, у багатьох західних країнах почали здійснюватись систематичні національні і міжнаціональні (крос-культурні) дослідження підлітків та молоді. Саме вони досить часто ставали першим етапом лонгітюдних досліджень, на підставі яких розроблялись чи вдосконалювалися стратегії соціальної політики, починаючи з дитячої та молодіжної.
Результати досліджень слугували „інформацією до роздумів", тому що мова йшла про спростовування підходів, які набули визнання та поширення. Але часи, що змінювались, впливали на процес формування особистості. Так, наприклад, масштабне крос культурне дослідження підлітків у десяти різних країнах дозволило встановити, що підлітковий бунт, криза – зовсім не обов′язковий елемент у становленні особистості. У сім′ях представників середнього класу, які були мешканцями великих міст, і які з повагою ставилися до дитини, процес дорослішання відбувався природно і без гострих конфліктів [1].
Наразі все більше дослідників, віддаючи шану Жану Піаже, вважають, що його теорії генетичної епістемології, вікових стадій розвитку, які впродовж багатьох десятиліть вважалися класичними, потребують ретельного перегляду і не співвідносяться з реаліями сьогоднішнього життя. Процес формування особистості дитини залежить від певних соціальних обставин, і навіть діти дошкільного віку в залежності від умов зростання, соціального оточення можуть мати суттєві відмінності щодо інтелектуального розвитку, рівня загальної культури, сформованих життєвих навичок.
Особливого значення набувають дослідження, метою яких ставало визначення соціально-психологічного портрету нових поколінь, адже завдяки ним з′являлися реальні можливості прогнозувати вектор змін у суспільних цінностях, суспільному розвитку 10-15 років поспіль. Цілком зрозуміло, що внутрішня структура певної генерації передбачає варіативність, але спроба визначити „модальний тип" і схарактеризувати типові риси популяції варта уваги: це дозволяє краще зрозуміти її якості, переваги, перспективи, а разом з тим і проблеми, ризики.
Щоб отримати уявлення про схожість і відмінності представників різних генерацій, скористаємося результатами зарубіжних досліджень, зокрема тими, що презентував у своїй статті „Поколение Next: студент эпохи постмодерна" Марк Тейлор, директор методичної служби Університету штату Арканзас [2].
Покоління, народжені після 1965 р., було названо „бебібумерами", зважуючи на „бум дітонародження" у США, країнах Західної Європи у повоєнне десятиліття. Досліджуючи систему цінностей, стиль життя цього покоління, вчені дійшли висновку, що йому притаманні працелюбність, орієнтованість на стабільність, включаючи отримання освіти, стабільну роботу, стабільну сім′ю з двома-трьома дітьми, власний будинок. Саме „бебібумери" заощаджували гроші, купували і будували в кредит, конкурували на ринку праці, в цілому сумлінно ставилися до виконання своїх професійних, громадянських, сімейних обов′язків. Але серед них були й ті, хто став носіями принципово нових цінностей, нового стилю життя, хто не просто декларував, але й доводив власною поведінкою свою незгоду спокійно і благополучно жити, підкорятися усім вимогам дорослого світу, віддавати своє життя і свободу в ім′я сумнівного патріотизму. Так, формою протесту „хіпі" стали пошуки взаєморозуміння, істинної любові, нових відчуттів за допомогою утворення молодіжних комун, де немає дорослих, але багато музики, свободи, включаючи свободу на сексуальні стосунки, вживання наркотиків.
Для нової, молодшої, за бебібумерів генерації, дослідники скористалися назвою „покоління Х". Точка зору на неї дослідників вже не була одностайною, і саме цим пояснюються різні характеристики у різних дослідників. Так, Нейл Хау (Neil Howe) та Уільям Страус (William Strauss), популярні західні автори, вважають сучасну молодь людьми нового тисячоліття (Millennials), „наступним великим поколінням" по відношенню до „найвеличнішого покоління 1901-1924 рр.".
Деякі дослідники для покоління підлітків та молоді постмодерного часу використовують назви „покоління „Чому?" чи „Навіщо?" (Why?) чи покоління „Наступні" (Next).
За результатами дослідження, яке здійснювала у різних країнах, включаючи Австралію, Німеччину, США, компанія „Deloite", покоління „Навіщо?", до якого зараховують тих, хто народився між 1981 та 1993 роками, формулюють і шукають відповіді на запитання, що не виникали у їх ровесників у попередні роки, а саме: „Навіщо працювати?", „Навіщо накопичувати гроші, якщо можна не накопичувати?", „Навіщо вибудовувати кар′єру, якщо у житті є маса цікавого?". На відміну від покоління бебібумерів, які конкурували між собою на ринку праці, добре знаючи і відчуваючи на власному досвіді, що таке безробіття, покоління „Навіщо?" зовсім не налаштовано на жертви в ім′я роботи. Цьому є пояснення: демографічна криза, зниження питомої ваги молодих, особливо у країнах європейського Заходу дозволяє молодим орієнтуватися не просто на роботу, а на цікаву роботу, що має супроводом комфортні умови, просування по кар′єрній драбині. На відміну від представників покоління бебібумерів, які зазнали нестатків, були налаштовані на накопичення грошей на пенсію, освіту дітей, власний дім, „важкі часи", покоління „Навіщо?", що виросло зовсім в інших умовах, хоче отримати всі задоволення життя відразу. Нові молоді зовсім не вважають, що робота має бути основним життєвим пріоритетом. Представники нового покоління добре працюють у команді, вони вміють гарно спілкуватися, полюбляють ситуації, що пов′язані з викликами, але їм бракує суто професійних навичок, витриманості, терпіння, наполегливості. У них, як правило, сформоване почуття власної гідності, і вони цінують повагу до себе у вигляді гнучкого офісного розпису чи відсутності суворих правил стосовно манери одягатися [3].
Відмінності нового покоління обумовлені, передусім, змінами соціальних умов, які у сукупності утворюють явище постмодерну. Особиста думка та споживацький інтерес впливає набагато сильніше на формування системи цінностей та практику прийняття рішень, ніж наука та релігія. Для постмодерну характерний індивідуалізм, з його пріоритетами власного досвіду, власної думки та схильністю до песимізму. Радикальні зміни у сім′ї, яка була і залишається головним інститутом соціалізації, безперечно, вплинули на процеси соціалізації. Так, якщо у США у 70-х рр. минулого століття 75% сімей складали сім′ї, де батько „заробляв на життя", а мати займалася вирішенням побутових проблем та вихованням дітей і саме це було її роботою, то наприкінці ХХ ст. лише три сім′ї із ста відповідали параметрам типової американської родини «"разка 60-х рр. минулого століття". Праця жінок, з одного боку, забезпечувала зростання матеріального добробуту сімей і дітей, але з іншого – мала наслідком збільшення кількості розлучень, посиленням впливу закладів освіти, середовища ровесників, телебачення, масової культури на процес соціалізації дитини, включаючи відторгнення підлітків від системи суспільних цінностей минулого. Ознакою постмодерну стало збільшення і навіть перевага серед студентства дівчат, полікультурне середовище, починаючи з етнічної різнобарвності. Ще однією рисою постмодерну є падіння довіри до авторитетів та традиційних джерел знань, що обумовлено сукупністю багатьох факторів.
Серед складових постмодерністського ставлення до життя Хау і Страус виокремлюють досить високий рівень у порівнянні з минулими роками взаєморозуміння з батьками, значно активнішу роль батьків у вирішенні життєво важливих питань, серед яких вибір освіти та професії, пошук першого робочого місця, формування найближчого оточення і навіть виконання навчальних завдань, вирішення чисельних побутових проблем. Не тільки школярам, а й студентам батьки все ще допомагають готувати курсові, складати іспити, що має свої пояснення. Покоління „Next" – це бажані, цінні, іноді любимі понад усе діти; для них характерна висока самооцінка. На відміну від своїх ровесників на попередньому етапі суспільного розвитку вони вміють користуватися цифровими технологіями, їх світ заповнений інформацією; пошуки любові і дружби іноді також розгортаються саме в режимі on-line.
Але дуже багато практиків – вчителів, викладачів – зовсім не в захваті від своїх вихованців. Вони відзначають їх прагматичне ставлення до навчання, орієнтацію не на фундаментальність знань, а на високі оцінки. Чисельні представники учнівської молоді не відчувають захоплення ні гуманітарними, ні точними науками. Вони вимагають отримання освіти, тому що їхні батьки (чи вони самі) заплатили за навчання і зовсім не налаштовані на кропітку серйозну працю, на докладання зусиль для оволодіння знаннями, в очікуванні легкого успіху на кшталт розваги. З дитинства перебуваючи у середовищі, де співіснують різноманітні моделі поведінки, стилі життя, юні навчаються прагматизму, адаптації до всіляких умов та вимог, шляхом соціальної мімікрії, зовсім не переймаючись реакцією оточуючих. Багато із них зосереджені тільки на власних інтересах, чому сприяло й підкорення сімейного життя дитині, її потребам та бажанням. Споживацькі настрої, егоїзм, невміння керувати своїми бажаннями, неспроможність планувати майбутнє, мають наслідками не тільки ексцентричну поведінку, потяг до екстріму, небезпечне експериментування зі своїми і чужими почуттями, здоров′ям, але нездатність до налагодження міцних і довготривалих стосунків, моральну інфляцію, цинізм, життєву короткозорість.
Поколінню „Next" добре відоме, що сучасний світ небезпечний. У ньому існують стихійні лиха, катастрофи, аварії, злочинність, тероризм, різні форми насильства, смертельні хвороби. Вони цінують безпеку, але, як правило, не готові нести відповідальність за неї. Деякі з них взагалі обрали своєю позицією інфантильність чи підкорення долі, випадку, що вирішують більше, ніж власні зусилля.
На відміну від попередніх поколінь для представників покоління „Next" притаманне зневажливе ставлення до суспільних норм і інститутів. Вони не беруть участь у виборах, їхній рівень громадянської активності, як правило, досить низький.
Ще однією рисою представників нового покоління є їхня вразливість до стресів, що є підтвердженням риторичності запитання: „Чи легко бути молодим?". Додамо до цього, що учнівська молодь на загал не має достатніх соціальних навичок, щоб подолати стресові стани, зокрема, стан агресії.
Враховуючи процеси глобалізації, і незважаючи на відмінності у культурних національних контекстах, матеріал, що викладено, на нашу думку, дозволяє сформулювати деякі висновки соціально-педагогічного спрямування, а саме:
- У сучасних поколінь, які є „дітьми постмодерну" з притаманними йому характеристиками і протиріччями, існують свої специфічні особливості, які суттєво відрізняють їх від підлітків та молоді минулих часів і потребують вивчення і врахування у навчально-виховному процесі.
- Розвиток особистісних і громадянських якостей учнівської молоді перетворюється на одне з пріоритетних завдань. На практиці, зокрема, це означає доцільність і навіть необхідність впровадження у навчальних закладах тренінгових курсів та програм, аналогічних інтегративному курсу „Культура життєвого самовизначення" (2004 р.) що спрямований на формування світоглядних структур, необхідних життєвих навичок. Учні мають більш активно залучатися до соціально значущої діяльності, волонтерства.
- Уразливість учнівської молоді, зростаюча ускладненість процесу соціалізації обумовлюють потребу у створенні у кожному навчальному закладі якщо не психологічної і соціально-педагогічної служби, то наявності кваліфікованих фахівців, які здатні забезпечити соціальну підтримку юним, попередити негативні прояви, розгорнути та реалізувати соціальні програми, включаючи програми роботи з батьками.
- Є сенс взяти до уваги, що у структурі вищих навчальних закладів існує методична служба, обов′язки якої полягають й у підготовці аналітичних матеріалів для обговорення й подальшого вдосконалення # Потребує покращення система підготовки та перепідготовки педагогічних кадрів, однією із завдань якої має бути підвищення поінформованості щодо нових тенденцій суспільного розвитку, їхнього впливу на процес соціалізації особистості у сучасних умовах, та обумовлюють зміни у навчально-виховному процесі, який має відповідати на виклики постмодерних часів і запитів учнівської молоді „нового формату".
- Постає питання про вдосконалення профорієнтаційної роботи, відбору, використання інтерактивних методів навчання на факультетах та відділеннях, які готують фахівців соціальної педагогіки. Важливого значення набуває особистість викладачів, які самі мають бути не тільки теоретиками, але й практиками соціально-педагогічної роботи.
Література
- Лактіонова Г. М. Що день прийдешній нам готує? / Г. М. Лактіонова // Світло. – 1998. – № 12. – С. 64–65;
- Лактіонова Г. М. Молоде покоління обирає не тільки «Пепсі» / Г. М. Лактіонова // Нова освіта України. – 1994. – № 2. – С. 34–36.
- Тейлор М. Поколение Next: студент эпохи постмодерна / М. Тейлор // Отечественные записки : журнал для медленного чтения. – 2006. – №3. – Режим доступа: // http://www.strana-oz.ru/?article=1273&numid=30.
- Теплухин П. Как управлять сотрудниками поколения Why? / П Теплухин // Генеральный директор: персональный журнал руководителя. – 2008. – №11. – С. 98–99.
Анотація. У статті на основі аналізу досліджень зарубіжних вчених здійснено порівняльний аналіз соціально-психологічного портрету учнівської молоді другої половини ХХ та початку ХХ століття.
Аннотация. В статье на основе анализа исследований зарубежных ученых представлен сравнительный анализ социально-психологического портрета учащейся молодежи второй половины ХХ и начала ХХI столетия.