Матеріал з PSYH.KIEV.UA -- Вісник психології і соціальної педагогіки

Реферат аспіранта НПУ ім.Драгоманова.

Автор: Литвин Ірина Валеріївна

Вступ

Актуальність даної проблеми для сучасної психологічної науки неможливо недооцінювати. Адже зараз переважна більшість молоді намагається бути активно причетним до такого соціального прошарку як студентство. Це ставить на порядок денний проблеми та питання пов'язані з цим, в тому числі і становище цієї молодої людини в академічній групі, її адаптацію до нових умов навчання та життя, адже на даному етапі вона починає сама приймати важливі для неї рішення, і якими будуть ці рішення не в останню чергу залежить від її взаємин з одногрупниками. Тому дослідження даного питання залишиться актуальним, на нашу думку, ще довгий час. Оскільки змінюється психологічний, соціальний портрет молоді, що вступає до вищих навчальних закладів, а тому і змінюються умови формування академічної групи, що потребує нового вивчення та дослідження.Дослідженням даного питання займалися провідні вітчизняні та зарубіжні психологи та педагоги. Зокрема, значну увагу цьому питанню приділила вітчизняна дослідниця Куриленко Т.М., яка у своїй праці «Научные основы работы куратора академической группы», визначає основним фактором формування позитивних взаємостосунків в групі, діяльність куратора. Її точку зору поділяють і Булах І. та Долинська Л. у праці «Психологічні аспекти міжособистісної взаємодії викладача і студентів». Важливі аспекти адаптації студентів до навчального процесу у ВУЗі, в тому числі й формування структури взаємин у академічній групі, з'ясовує Лозинська Н. (Адаптація студентів до умов навчання у вищому закладі освіти, Львів, 2002). Звичайно про ці питання не забувають і автори підручників з Психології вищої школи, та багато інших.Студентська група – це особливий вид малої соціальної групи, який формується на певний період часу для здійснення навчальної діяльності. Результати цієї діяльності в більшості випадків залежать власне від особистості (студента), який навчається, проте мікроклімат в групі або створює сприятливу атмосферу для діяльності або навпаки. Дослідженням даного питання займається не лише така галузь психології як психологія вищої школи, але й соціальна психологія, яка досліджує цю проблему більш широко в ракурсі малої соціальної групи.

Створення сприятливого мікроклімату в групі залежить від:

• складу групи;
• наявності чи відсутності лідера;
• діяльності куратора групи.

Ці фактори є чи не найголовнішими і у формуванні структури взаємин у академічній групі.У формуванні структури взаємин в групі важливу роль відіграє її склад. Характери є те, що всі члени групи являються представниками одного соціального прошарку – студентство, загалом вони одного віку. Це та багато іншого сприяє налагодженню контактів один з одним.Одним з факторів, що сприяє формуванню структури взаємовідносин в групі є вміле керівництво колективом. Дуже добре, коли староста призначений деканатом поєднує в собі функції офіційного та неформального лідера. В групі, де з'являється такий керівник, швидко налагоджуються контакти серед усіх представників групи, а також з куратором групи. Така група має всі перспективи стати колективом. Проте якщо такого не сталося, то формування колективу може розтягнутися на тривалий час, або він може не сформуватися взагалі.Роль куратора не можна недооцінювати, адже вдало спланована робота куратора також сприяє формуванню позитивного мікроклімату та колективу. Не слід забувати, що і формування структури взаємин, і мікроклімату, і врешті-решт колективу, залежить від кожного члену даної групи.

Структура взаємин академічної групи як показник її згуртованості

В науковій літературі є велика кількість визначення груп, в яких підкреслюється та чи інша їх риса.

Тому при дослідженні будь-яких малих груп необхідно перш за все виділити їх загальні ознаки:

• соціальність групи, тобто її належність до ревної соціальної системи;
• чисельність групи (від 2-3 до 30-40 чоловік);
• єдність ціннісних орієнтацій та цілей;
• групова діяльність;
• наявність структури;
• наявність загальних норм та суджень.

Частіше за все поняття мала група (до яких належить і студентська група) визначається як небагато чисельна по складу група людей, члени якої об'єднанні загальною соціальною діяльністю і знаходяться в безпосередньому особистісному спілкуванні, яке являється основою для виникнення емоціональних відносин, групових норм та групових процесів. Це визначення, яке носить суто описовий характер, довоюється іншим, більш лаконічним, що охоплює власне соціальний аспект функціонування малої групи. Відповідно до цього визначення малою групою називають таку, в якій суспільні відносини переростають у форму безпосередніх особистісних контактів.До основних характеристик групи відносять її склад, структуру, групові процеси, норми, цінності, систему санкцій. Кожну характеристику можна по-різному описати в залежності від цілей дослідження. Наприклад, склад групи можна проаналізувати на основі вікових, професійних або соціальних ознак, структуру можна розглядати з точки зору комунікацій, вподобань або влади.Однією з проблем дослідження груп являється їхня класифікація. В історії соціальної психології було багато спроб створити єдину класифікацію малих груп, проте і в наш час існують різні підходи до вирішення даної проблеми. В основу ділення були покладені різні принципи: рівень культурного розвитку групи, тип структури, задачі та функції, переважаючий тип контактів та ін. проте загальна риса всіх запропонованих класифікацій – форма життєдіяльності групи. Перерахуємо основні види малих груп та визначимо до якої належить студентська група:- умовні, до яких входять люди, які не мають міжособистісних стосунків, але мають деякі типові особливості (класові, вікові, професійні та ін.).

Наприклад:

• склад умовної групи студентів не залежить від того, чи вчаться вони в одному навчальному закладі, юнаки це чи дівчата;
• реальні, члени яких знаходяться в більш або менш тісному контакті та взаємодії;
• тимчасові, контакти в яких недовготривалі;
• постійні, які відзначаються довготривалим контактом;
• формальні, тобто організаційно оформленні;
• неформальні, ті які виникають у відповідності до симпатій;
• первинні, зв'язок між членами яких базується не тільки на особистих контактах, але й на високій емоціональній захопленості справою групи.

До таких груп належать:

• родина, група ровесників, спрацьована бригада;
• вторинні, ті які виникають для досягнення певної мети й опираються на схематизовану систему стосунків, що регулюються правилами, наприклад, до такого типу групи може належати колектив заводу;
• референтні, тобто такі норми, установки, орієнтації яких не лише приймаються індивідом до уваги, але й стають мотивом його поведінки.

Групи, закони та норми яких стали нормами й законами особистості й де снують постійні можливості росту статусу (положення) особистості, називаються:

• статусними референтними;
• дифузні, міжособистісні відносини в яких ще не опосередковані змістом спільної діяльності й належність до яких не визнається (наприклад, черга в магазині, хворі в палаті);
• групи-асоціації, члени яких визнають свою належність до певної групи, міжособистісні відносини опосередковуються особисто значимим для кожної людини змістом спільної діяльності. Саме до таких груп ми відносимо й учбові студентські групи, а також виробничі бригади, спортивні команди;
• групи-корпорації, міжособистісні відносини в яких опосередковуються особисто значимими і в той же час асоціальним (або навіть антисоціальними) змістом діяльності (наприклад, шайка злочинців);
• колективи, тобто групи, в яких міжособистісні стосунки опосередковуються особисто значимим й суспільно цінним змістом груп нової діяльності.

Добре, коли студентська група стає студентським колективом – це проявом найвищої згуртованості та само організованості групи.Для дослідження малих груп необхідно отримати деякі статистичні дані: межі групи, її склад (чисельність, характеристика членів групи), структура (структура комунікацій, структура підлеглості, емоційна структура, структура міжособистісних стосунків), групові процеси (процеси, що організовують діяльність групи, насамперед процеси групової динаміки, що відображають весь цикл життєдіяльності групи та її етапи: керівництво та лідерство, прийняття групових рішень, вироблення групових норм, формування структури групи), групові норми та цінності (певні правила, що встановлені, відпрацьовані та прийнятті групою. Норми, що виконують регулятивну функцію та спираються на групові цінності).Перелік ознак для характеристики складу реальної групи залежить від типу її діяльності.Це стосується і структури групи. Існує кілька формальних ознак структури групи: структура комунікацій, структура керівництва, підлеглості та ін. Крім того, можна виділяти емоційну структуру групи, структуру міжособистісних стосунків та її зв'язок із функціональною структурою групової діяльності. При розгляді групи як суб'єкта діяльності аналіз структури групової діяльності має включати аналіз функцій кожного члена групи. Співвідношення цих двох структур є співвідношенням «неформальних» та «формальних» взаємин у групі.Проте основною метою соціально-психологічного аналізу являється вивчення процесів, які відбуваються в житті групи й свідчать про її розвиток. Групова динаміка – це сукупність процесів, які одночасно відбуваються в групі на протязі якогось відрізку часу і відображають її рух від стадії до стадії, тобто розвиток.

Найважливішими серед являються процеси утворення:

• малих груп;
• лідерства;
• прийняття групових рішень;
• утворення колективу.

При дослідження процесу утворення малих груп увагу акцентують не тільки на способі утворення, але й психологічних механізмах, які роблять групу групою (феномен групового тиску та групової сплощеності). Феном групового тиску (конформізму) пов'язаний з прийняттям рішення уже існуючих норм групового життя кожним знову вступаючим в неї індивідом, з «підключенням» індивіда до групи та його «підкоренням» групі. Так студентська група утворюється як формальна група, організована деканатом без врахування психологічних та особистісних особливостей кожного з членів групи.Другою стороною проблеми формування малої групи є розвиток групової спорідненості.  Вданому випадку дослідників цікавить не те, як окремий індивід входить в групу, а сам процес формування особливого типу зв'язків у групі, які дозволяють зовнішньо задану структуру перетворити на психологічну спільність людей, в складний психологічний організм, який живе за власними законами.При характеристиці динамічних процесів в малій групі виникає питання про те, хто бере на себе функції її організації, які особливості управління групою. Феномен лідерства й керівництва в усьому його багатоманітні виражень є однією з основних проблем соціальної психології, що має не лише тероретичне, але велике практичне значення.Під лідерством розуміють один з детермінованих загальними стосунками процесів організації малої групи й керівництва нею, що сприяє досягненню групових цілей. Лідер – це член групи, який спонтанно висувається на роль неофіційного керівника в умовах певної (як правило, досить значимої) ситуації, щоб забезпечити організацію суспільної діяльності.Якщо феномен лідерства пов'язаний що регуляцією неформальних стосунків, то керівництво – засіб регулювання офіційних стосунків. Керівництво являє собою процес управління групою, що здійснюється керівником (старостою) групи на основі повноважень наданих йому деканатом. В ідеалі керівник та лідер є однією й тією ж особою, проте на практиці таке відбувається не часто. Тому мистецтво керівника полягає в умінні координувати роботу лідерів, спиратися на них.Традиційно виділяють такі типи керівництва та лідерства: авторитарний, демократичний, ліберальний.Авторитарний (адміністративний, директивний, вольовий) стиль, відрізняється тим, що групою керує одна людина – керівник. Саме він виробляє, координує та контролює її діяльність.Адміністративний стиль породжує стосунки між старостою та іншими членами групи, які схематично можна уяви у вигляді зірки. Він сприяє збільшенню кількості ієрархічних ступенів й перешкоджає співробітництву. Цей управління посилює фрустрацію й тим самими сприяє виникненню неформальних груп.Демократичний стиль управління (керівництва) деякі автори називають колегіальним, товариським. Його характерна особливість – активне спілкування старости з одногрупниками. Рішення приймаються на зальних зборах групи.Цей стиль сприяє поширенню інформації та полегшення прийняття рішення, проте при авторитарному стилі рішення приймаються швидше. Демократичний стиль складно реалізувати на підприємстві, проте в студентському колективі, на нашу думку він є переважаючим.При демократичному стилі управління краще здійснюється самоконтроль, а структура групи більш проста (менше ієрархічних рівнів). Структура групи має вигляд розгалуженої мережі.Ліберальний стиль керівництва характеризується тим, що функція керівництва передається повністю членам групи, які стають «групою без керівника». В дійсності лідер існує, але його позиція непомітна. Така група живе дуже динамічно, проте використовує багато енергії на власну організацію.Характеристика динамічних процесів в малій групі буде неповною без врахування ще одного явища – колективу, виникнення якого можна вважати як специфічну стадію його розвитку. Колектив – це особлива характеристика групи, пов'язана з суспільною діяльністю. Це продукт розвитку групи. Колективом можна вважати не кожну групу, а лише ту, якій притаманні певні психологічні характеристики, які виникають в результаті розвитку її основної діяльності й представляють особливе значення для її членів.Одним з важливих параметрів функціонування групи є групові норми. Це певні правила, відпрацьовані й прийняті групою. Поведінка членів групи здійснюється відповідно до групових норм, які виконують регулятивну функцію щодо діяльності групи. Норми тісно пов'язані з цінностями, бо всякі правила формулюються тільки на підставі відпрацювання певного ставлення до соціальних явищ, що зумовлене місцем групи в соціальному середовищі, її досвідом в організації певної діяльності.Цінності різних соціальних груп не завжди збігаються. Норми як правила, що регулюють поведінку та діяльність членів групи, спираються саме на групові цінності. Зміст норм групи включає в себе і загальнозначущі норми, і специфічні, відпрацьовані конкретною групою. Взаємини індивіда і групи можна зрозуміти лише за умови визначення, які норми групи він приймає, а які відкидає, і чому він робить такий вибір. Групові норми сприяють підвищенню стабільності групи, вони не тільки впливають на членів групи, а й становлять основу соціального контролю.Поведінка членів групи залежить від системи очікувань щодо виконання групових норм. Такі очікування (у соціальній психології вони мають назву експектацій — від англ. — очікування) — це різновид соціальних санкцій, що впорядковують систему взаємин і взаємодій у групі. На відміну від офіційних регуляторів поведінки в групі експектації мають неформалізований і не завжди усвідомлюваний характер. Вони характеризуються правом очікування від оточуючих поведінки, що відповідає їх груповому статусу, та обов'язком поводитися відповідно до обґрунтованих очікувань інших людей.Наступний фактор, від якого залежить успішність функціонування групи, — система комунікацій, що складається між учасниками групи. Комунікації сприяють поширенню інформації від одних членів групи до інших і забезпечують ефективність виконання завдань. М. Новиков виділив чотири типи комунікативних структур (рис.) і дійшов таких висновків: чим більший розмір групи за повної комунікативної структури (А), тим швидше виникає потреба в розподілі обов'язків між її учасниками.За структури типу «дерево» (Г) потреба в розподілі виникає пізніше. У структурі типу «ланцюг» (В) ця тенденція посилюється. Для структури типу «цикл» (Б) кількість учасників несуттєва.Прикладом повної комунікативної структури є дискусія, де всі учасники групи вільно спілкуються між собою. Структура типу «дерево» характерна для груп, що працюють в умовах жорсткого керівництва, виконання управлінських функцій тільки самим керівником. Структури типу «ланцюг» та «цикл» виникають при конвеєрній праці.Аналізуючи комунікативну сітку, слід ураховувати не тільки кількість інформаційних зв'язків кожного учасника групової діяльності, а й частоту їх використання та спрямованість. При цьому нескладні завдання краще вирішує група з комунікаціями централізованого типу (Г), при вирішенні складних завдань більш ефективного є повна сітка комунікацій (А). Мала соціальна група має складну систему спілкування та структуру взаємин між її членами. У більшості таких груп ці взаємини мають подвійний характер.Оскільки переважна частина малих соціальних груп виникає у зв'язку з необхідністю розв'язувати якийсь комплекс суспільних завдань, то у ході їх реалізації, у спільній цілеспрямованій діяльності члени групи повинні виконувати певні робочі функції: обмінюватися інформацією, узгоджувати свої дії з іншими, виконувати певні вимоги. Це – сукупність взаємовідносин, зумовлена об'єктивними соціальними відносинами, до яких людина залучається незалежно від її симпатій – антипатій.Формальна структура студентської групи – це зовнішні комунікативні зв'язки за допомогою яких здійснюється спілкування людей в навчанні та інших різновидах діяльності.

Головними особливостями такої структури є:

• поділ праці та спеціалізація функцій;
• ієрархія посад;
• наявність системи координації дій;
• встановлення постійних комунікацій та способів передачі інформації.

У межах офіційної структури формується не офіційна (неформальна) структура групи, яка відображає внутрішні взаємини між її членами.Оскільки не формальні групи виникають самочинно, стихійно, їхня структура офіційно не зафіксована. Права та обов'язки членів таких груп менш визначені і менш конкретні. Головними засобами контролю тут є звичаї, традиції, групові звички, фіксовані у громадській думці.

Американські психологи виділяють головні потреби що зумовлюють утворення неформальних груп та вступ людини них:

1. Потреба в допомозі. З різних причин люди вважають недоцільним звертатися за допомогою до офіційного керівництва, щоб порадитись, як їм виконати доручену справу (невпевненість у собі, страх критики та ін.). У цих випадках вони вважають за краще одержати допомогу неформальним шляхом від колег.
2. Потреба у захисті. Виникає, коли підлеглі не довіряють керівництву, або тоді, коли треба приховати помилки свої чи друзів, або коли працівники незадоволені існуючими умовами праці.
3. Потреба в інформації. Люди хочуть знати про все, що відбувається навколо них, особливо те, що стосується їхньої роботи. У формальних організаціях, як правило, не вся інформація доходить до виконавців, а інколи вона навмисне приховується. Тому однією з важливих причин приналежності до неформальної організації є доступ до неформального каналу інформації - чуток, пліток. Це, зокрема пов'язано з потребою у психологічному захисті і приналежності до групи.
4. Потреба у тісному спілкуванні та симпатії. Люди схильні встановлювати тісніші контакти з тими, хто ближче до них, ніж з тими, хто на відстані. Крім того, вони хочуть бути ближче до тих, кому симпатизують, хто їм подобається.

Співвідношення ділової та емоційної структур багато в чому визначає рівень розвитку групи, ефективність її діяльності, міру впливу на особистість.Офіційно-ділове спілкування має ту перевагу. Що дає змогу швидко включатися у комунікацію з людьми різних соціальних груп, різних ціннісних орієнтацій, своєчасно передавати і одержувати необхідну для справи інформацію. Але його ефективність може знижуватися через надто однобічну спрямованість. Коли відносини в групі надмірно регламентовані і формалізовані, потреби в близькому між особистісному спілкуванні не знаходить виходу в цій групі. Між її членами виникають психологічні бар'єри (конфлікти, непорозуміння, напруга), і особистість починає орієнтуватися на ніші групи.Усе це суттєво знижує рівень групових відносин і негативно впливає на діяльність групи.Неофіційна структура групи відображає той реальний факт, що людина – це завжди цілий комплекс соціальних ролей, де офіційна роль, специфічна для конкретної групи, - лише одна з них. У неформальному спілкуванні особливо важливими є індивідуальні схильності (нахили), особливості характеру, настроїв, тому воно завжди має характер вибіркових, емоційно насичених контактів.Але неформальні відносини мають і недоліки. У неформальних групах створюються свої соціальні норми, які не завжди співвідносяться з цінностями формальної організації.Важливим фактором у розвитку групи є вплив куратора групи на її діяльність. Тому куратору важливо знати про міжособистісні стосунки в групі, що може сприяти налагодженню контакту куратора з групою.Процес міжособистісної взаємодії може допомогти визначити викладачу як виховні тенденції впливу, так і пізнати кожного студента окремо. Крім ретельно розроблених психодіагностичних методів вивчення цих аспектів, існує один найбільш доступний і широко використовуваний метод збору емпіричних даних – спостереження.Знання про рівень міжособистісних стосунків студентів групи, отримані за допомогою психодіагностики, допоможуть викладачу розібратися в багатьох проблемах і конфліктах, розглянути закономірності, які визначають, чи будуть такі взаємини в групі сприяти особистісному зростанню, продуктивності навчання, відкритості, само здійсненню особистості студентів, чи вони приведуть до регресу в психічному розвитку і зумовлять утворення ряду захисних механізмів.Чим більше буде знати куратор чи викладач про міжособистісні взаємодії, тим більшою мірою побудова взаємин зі студентами буде включати наступне: тенденцію до взаємного спілкування зі зростаючою узгодженістю;тенденцію до більш адекватного взаєморозуміння повідомлень;зростання психологічної відповідності між членами групи, симпатій, атракції і дій, які визначатимуть задоволеність взаємостосунками.Досвід з вивчення взаємостосунків показує, що в умовах невеликої студентської групи, коли емоції починають виявлятися дуже сильно, нейтральний, розуміючий наставник, який виступає як «каталізатор», може допомогти розібратися в проблемі студента чи групи, прояснити думки і ставлення кожної сторін.

Для цього треба визначити труднощі у взаємостосунках, які пов'язані з:

• прагненням оцінювати, осуджувати, підтримувати чи не підтримувати, робити неадекватні заяви про групу;
• відсутність тенденції до ризику у справі змінити власну позицію, з метою прийняти чи зрозуміти позицію своїх опонентів.

Чи існує засіб вирішити ці проблеми в міжособистісних взаєминах в студентській групі? Чи можна запобігти вказаних перешкод у контактах?

У зв'язку з цим викладачу важливо реалізовувати базові прийоми позитивних взаємодій у групі:

• до мінімуму зменшити оцінювання інших і підсилити взаємне вислуховування;
• розглядати висунуті ідеї і стосунки з точки зору інших сторін, тобто стати на їх позицію відносно того, що вони проголошують;
• співпереживаючи розуміння – розуміння разом з іншими, а не розуміння про них;
• опануйте тенденцію переглядати власні висловлювання, позиції і не боятися ризикувати змінити самому;
• тримати в свідомості намір розуміти інших, а не оцінювати їх.

Взаємостосунки з одногрупниками мають для особистості кожного студента локальне значення. Вони орієнтують вибір смислу життя, на створення власних форм спілкування, на визначення соціальної рольової позиції, на самоствердження своєї індивідуальної сутності.Таким чином, в залежності від того, в якій системі взаємин опинився студент і буде визначатися його внутрішньогрупова, міжособистісна та індивідуальна роль. Особливо важливим в особистісному зростанні стає коло значущих інших одногрупників, думки яких стають дуже цінними для становлення особистості студента. Визначити рольові позиції, статус в групі, референтних (значущих) осіб, атмосферу в групі, її згуртованість допоможуть ряд психодіагностичних методик.

Висновки

Студентське життя повинно тісно переплітатися з функціонуванням виховного напрямку, розробленого для всього факультету. Виховна робота має ґрунтуватися на єдиній психолого-педагогічній концепції, яка б дозволяла створювати у групах здорову морально-психологічну обстановку, створювати найбільш сприятливу ситуацію розкриття студентів. Тому, виховний вплив здійснюється як через викладання профілюючих дисциплін, так і в процесі спеціальних виховних заходів. Виховна мета - сприяти особистісному розвиткові студентів, формуванню професійної свідомості студентів, їх професійної культури і здатності до професійної ідентифікації.Протягом року система виховної роботи повинна функціонувати через власні підструктури. Одна з підструктур в системі виховної роботи - студентський координуючий орган – студентське самоврядування. Основою ефективної діяльності студентського активу є принцип відповідності структур формального і неформального лідерства в студентських групах, можливість його впливу на мотивацію членів груп. Зокрема, спеціалізація діяльності студентського самоврядування може відбуватися за допомогою клубу дозвілля, клубу інтелектуального розвитку, психологічного клубу, які б створювали умови для комплексного особистісно-професійного зростання.

Повинна на факультеті функціонувати і структура інституту кураторів, система організації якого повинна здійснюватися крізь призму проведення основних напрямків виховної роботи:

• учбовий
• напрям культурно-масових заходів
• соціально-психологічний.

Виховна робота куратора є саме тим напрямком, який сприяє набуттю суспільно-корисних особистісних характеристик студентів, розкриттю ними свого власного творчого потенціалу, сприяє збагаченню їх внутрішнього світу, розвиває студентів як особистість.

1. Плановість та системність роботи кураторів повинна забезпечуватися розробленими планами роботи кураторів.
2. Система організації роботи кураторів відбуватися через проведення зборів кураторів.
3. Куратори повинні тісно співпрацювати зі студентськими радами навчальних груп факультетів.
4. Формою роботи кураторів має бути проведення кураторського часу який передбачає аналіз поточних проблем групи, а також дає можливість отримати зворотний зв'язок від групи. Індивідуальні бесіди є частиною системи роботи кураторів.
5. Критеріями ефективності управління системою роботи кураторів є:
   • стабільний режим роботи академічної групи, відсутність серйозних випадків порушень трудової та навчальної дисциплін студентами;
   • позитивна мотивація навчально-виховної діяльності студентів, що виявляється у навчально * пізнавальній, науково-дослідній, інших видах діяльності;
   • мікроклімат у групі, що сприяє самореалізації особистості кожного студента;
   • різноманітність здійснювальних форм виховної поза аудиторної роботи, що забезпечують розвиток пізнавальної активності студентів при проведенні різноманітних форм виховної роботи;
   • діяльність студентського самоврядування в групі;
   • активність, згуртованість групи, суспільно-корисний характер діяльності групи;
   • участь групи у загально університетських заходах;
   • сприятливі умови проходження адаптаційного періоду для студентів першого курсу;
   • оволодіння студентами досвідом соціальної поведінки.

В цілому, виховна робота, яка б сприяла формування сприятливого мікроклімату в студентських групах, повинна здійснюватися відповідно до необхідних вимог: концепція гуманітарної освіти та виховання, положення про кураторів, положення про студентську раду, положення на кращу академгрупу, положення про студентську весну, положення про гуртожитки. Щотижня повинні відбуватися засідання старостату, на яких здійснювалося б ознайомлення старост із організацією навчального процесу та вимогами внутрішнього розпорядку.

Культивування у студентів почуття корпоративної приналежності до колективу факультету, університету можна забезпечити наступними заходами:

• Участь студентів факультету в комунікативному тренінгу
• Зустріч студентів факультету з випускниками, які працюють у сфері освіти, бізнесу та підприємства
• Урочисте святкування Дня факультету.

У формі дискусійних клубів та круглих столів обговорення актуальних питань.

Список використаної літератури:

1. Акопов Г.В. Социальная психология образов. – М.: Флинта, 2000.
2. Алексюк А.М. Педагогіка вищої школи. К., 1998.
3. Алексюк А.М. Педагогіка вищої школи. Курс лекцій: модульне навчання. К., 1993.
4. Булах І., Волинська Л. Психологічні аспекти міжособистісної взаємодії викладача і студентів. – К., 2002.
5. Педагогика и психология высшей школы / Ответствен. ред. С.И.Самыгин. Ростов-на-Дону, 1998.
6. Васянович Г. Педагогіка вищої школи. Навч.посібник. Львів, 2000.
7. Вопросы психологии. – 2005. – март – апрель. – №2
8. Вопросы психологии. – 2005 – май – июнь. - № 3.
9. Галузинський В.М. Євтух М.Б. Основи педагогіки та психології вищої школи в Україні. К., 1995..
10. Закон України "Про освіту". К.,1996.
11. .Закон України "Про вищу освіту", К.,2002.
12. .Збірник основних нормативних актів про вищу освіту, наукову діяльність, підготовку та атестацію наукових кадрів. К.,2002.
13. Кларин М.Инновации в мировой педагогике. М.,1998.
14. Куриленко Т.М. Научные основы работы куратора академической группы. – Мн.: Высшая школа, 1982.
15. Лозинська Н.Адаптація студентів до умов навчання у вищому закладі освіти Львів,2002.
16. Майборода В.К. Вища педагогічна освіта в Україні: історія, досвід, уроки. К., 1992.
17. Наукові записки: Зб. Наук. Статей: НПУ ім. М.П.Драгоманова. – К.: НПУ, 1993, Ч.3.
18. Наукові записки: Зб. Наук. Статей: НПУ ім. М.П.Драгоманова. – К.: НПУ, 2002. – Вип. 47.
19. Національна доктрина розвитку освіти в Україні. К.,2001.
20. Освітні технології. К., 1999.
21. Основи національного виховання: Концептуальні положення / За ред. В.Г. Кузя, Ю.Д.Руденка, З.О.Сергійчука.К., 1993.
22. Педагогіка вищої школи. Одеса, 2002
23. Підручники з педагогіки (Автори: Волкова Н., Фіцула М., Вишневський О, Мойсеюк Н. та ін.).
24. Педагогика: педагогические теории, системи, технологии. Учебное пособие. М., 1998.
25. Подласый И.П. Педагогика. М., 1999.
26. Розвиток народної освіти і педагогічної думки в Україні. К.,1991.
27. Социальная психология: Курс лекций / Н.М. Ануфриева, Т.Н. Зелинская, Н.Е. Зелинский. – К.:МАУП, 2000.

---

---