Матеріал з PSYH.KIEV.UA -- Вісник психології і соціальної педагогіки

Реферат аспіранта НПУ ім.Драгоманова.

Автор: Мудролюбова Наталія Олександрівна

Вступ

Аналіз особливостей і характеру взаємозв'язку самооцінки і рівня домагань природно передбачає детальне знайомство з тими уявленнями про сутність, природу й структуру самооцінки, які існують у психологічній науці.Самооцінка, з одного боку, розуміється як найважливіше утворення особистості, яке бере безпосередню участь у регуляції людиною своєї поведінки й діяльності, як автономна характеристика особистості, її центральний компонент, який формується при активній участі самої особистості й відображає якісну своєрідність її внутрішнього світу. Прийняті особистістю цінності складають ядро самооцінки, що визначає специфіку її функціонування як механізму саморегуляції й самовдосконалення. З іншого боку, самооцінка характеризується як стрижень процесу самосвідомості, показник рівня її розвитку.У психології самосвідомості прийнятий термін "Я - концепція", під яким розуміється продукт самосвідомості, сукупність усіх уявлень індивіда про себе, важливий чинник детермінації поведінки людини, таке особистісне утворення, яке багато в чому визначає напрям діяльності людини, поведінку в ситуації вибору, контакти з людьми. У "Я-концепції" виділяються описова складова, певна когнітивна підструктура, яку називають образом Я, та емоційно-ціннісне відношення людини до себе, яке називають ставленням до себе. Виділення цих аспектів "Я-концепції" пов'язане з тим, що знання про себе, природно, небайдужі людині. Те, що в них розкривається, стає об'єктом її емоцій, оцінок, предметом її більш або менш стійкого ставлення до себе. Поведінкові реакції, що породжуються образом Я і ставленням до себе, складають поведінковий аспект "Я-концепції". Самооцінка в цій трьохкомпонентній схемі частіше за все прямо ототожнюється з емоційно-ціннісним відношенням суб'єкта до себе, рідше - з образом Я або концепцією Я в цілому. Однак треба зазначити, що на практиці відділення оцінки від знання суб'єкта про себе викликає значну складність, а іноді й взагалі неможливе.Складність, багатозначність самооцінки як психологічного феномена знайшла відображення в тих визначеннях, які даються їй у психологічній літературі: в них або актуалізуються її операційні характеристики, фіксуються способи, за допомогою яких людина оцінює себе, або виділяються показники її як особистісного утворення, аспекту самосвідомості.У самооцінці бачать проекцію якостей, що усвідомлюються, на внутрішній еталон, зіставлення своїх характеристик із ціннісними шкалами, форму відображення ставлення до себе, особистісну думку про власну цінність, позитивну або негативну установку на себе, рівень власної гідності, засіб і підсумок формування "образу-Я" або "Я-концепції".

Розділ І Основні підходи до вивчення самооцінки в психологічній науці

Проблема сутності самооцінки нерозривно пов'язана з розумінням її природи й генезису. Як відзначає І.С. Кон, вже психологи 19 століття "чудово розуміли, що людина живе в суспільстві і залежить від нього". Але суспільство мислилося ними лише як умова, зовнішнє середовище розвитку особистості. Звідси виникала неможливість відповіді на питання, що спонукає людину до саморефлексії, які критерії її самооцінки і чому вона загострює увагу на одних аспектах власного досвіду за рахунок інших.З'ясування того, що будь-який опис, фіксація тієї чи іншої якості містить у собі момент оцінки й порівняння, а конкретний зміст і значущість цих оцінок змінюється залежно від соціальних і психічних умов, спонукало психологів до розуміння їх соціальної природи. Однак проблема взаємозв'язку становлення "Я" і Самооцінки з міжособовими відносинами по-різному вирішувалася в психологічних теоріях і дослідженнях.

1.1.Самооцінка у вітчизняних психологічних теоріях

А) Самооцінка за теорією особистості А. АдлераЗгідно з індивідуальною теорією особистості А. Адлера, все, що роблять люди, має на меті подолання почуття своєї неповноцінності. У дитинстві всі відчувають себе неповноцінними, що є наслідком невеликих фізичних розмірів і обмежених сил, і це спонукає якимсь чином компенсуватися. Комплекс поведінкової активності, спрямованої на подолання неповноцінності, А. Адлер називає стилем життя. Стиль життя міцно закріплюється у віці чотирьох-п'яти років і згодом не піддається тотальній корекції, людина тільки вдосконалює й розвиває основну структуру, закладену в ранньому дитинстві.Ряд умов (неповноцінність органів, природжений фізичний дефект, надмірна опіка або нехтування з боку батьків) може призвести до того, що відчуття неповноцінності ляже в основу формування комплексу неповноцінності - перебільшеного почуття власної слабкості й неспроможності.У цьому випадку людина стає підвищено тривожною, не відчуває себе в безпеці, у неї формується стиль життя, який А. Адлер назвав помилковим. Життя в цьому випадку пов'язане з почуттям постійної загрози самооцінки, і людина починає прагнути до особистої переваги. Накопичення успіху, престижу й похвал стає більш важливим, ніж конкретні досягнення. У випадках, коли захист самооцінки, що знаходиться під загрозою, загострюється, індивід може почати вірити в те, що він перевершує інших, і діяти відповідно до цього переконання або може прагнути до переваги, принижуючи інших.У теорії А. Адлера підкреслюється, що надмірне почуття неповноцінності, невпевненості в собі є перешкодою для подальшого психологічного зростання, тобто руху від центрованості на собі та цілей особистої переваги до завдань конструктивного оволодіння середовищем шляхом розвитку здібності до кооперативної поведінки.Як видно, в теорії А. Адлера була здійснена спроба пошуку шляхів впливу взаємовідносин між батьками й дитиною на розвиток ставлення дитини до себе, її емоційно-потребової сфери. Звернення до взаємовідносин із батьками і до емоційно-потребової сфери при розгляді умов, що визначають становлення самооцінки, характерно і для інших психологів постфрейдиського напряму, а також для вчених, що працювали в межах гуманістичної психології.

Б) Самооцінка за теорією К. ХорніТак К.Хорні вирішальним чинником розвитку особистості вважає соціальні відносини між дитиною й батьками. Для дитини характерні дві потреби: потреба в задоволенні й потреба в безпеці. Потреба в задоволенні охоплює всі основні біологічні потреби, але не є основною у формуванні особистості. Головною для розвитку дитини є потреба в безпеці: потреба бути любимим, бажаним і захищеним від небезпеки або ворожого світу. Задоволення цієї потреби повністю залежить від батьків, бо їх тепло і любов до дитини є запорукою формування її здорової особистості. Якщо ж батьки демонстрували по відношенню до дитини нестійку поведінку, понадміру опікали її або віддавали перевагу іншим дітям, у дитини розвивається базальна ворожість, почуття обурення й образи. Ці почуття не можуть бути допущені у свідомість і витісняються, викликаючи базальну тривогу - почуття самотності, недостатньої безпеки, безпорадності перед обличчям потенційно небезпечного світу. Щоб подолати ці почуття, оптимізувати відношення до себе й міжособові стосунки, дитина вдається до різних захисних стратегій, які К. Хорні називає невротичними потребами.Сучасні дослідження в межах психодинамічного напряму аналізують не процес реальної міжособової взаємодії, а його інтрапсихічну динаміку. Згідно з теоретичними уявленнями вчених цього напряму, емпатичні, люблячі батьки переживаються на певній стадії розвитку дитини як інтеріоризовані, функціонально визначені частини її "Я". Процес індивідуалізації дитини від батьків у цьому випадку результує в здоровий нарцисизм "Я", психічні структури якого представлені інтерналізованими аспектами значущих інших. Саме вони забезпечують емоційне самоприйняття і впевненість у собі. Батьківська неприязнь або умовне прийняття, навпаки, сприяють розвитку реально ослабленого й безпорадного "Я", що переховується під маскою нереалістичного грандіозного "Я", що демонструється. У цьому випадку реальне "Я" постійно відчуває потребу бути любимим і прийнятим, а позитивна самооцінка забезпечується шляхом спеціальних маневрів: уникнення спокус, приховання правди, передбачення обвинувачень зі спробою самовиправдання, раціоналізації, заміщення, перекладання відповідальності за свої вчинки на інших, зменшення почуття провини через знаходження недоліків в інших людях і т.п. Причому ці маневри стають одночасно і засобом інтрапсихічної регуляції та самозахисту, і засобом регуляції зовнішнього реального спілкування.

В) Самооцінка за теорією особистості А. МаслоуУ гуманістичній теорії особистості А. Маслоу ключовим є поняття самоактуалізації. Потреба самоактуалізації, за А. Маслоу, є вершинною в ієрархії потреб. Вона може бути усвідомлена і може служити мотивом поведінки тільки в тому випадку, якщо будуть задоволені потреби більш низьких рівнів: фізіологічні потреби, потреби безпеки й захисту, потреби належності й любові, потреби самоповаги. І потреба самоактуалізації, і потреби більш низьких рівнів є природженими.Потреба самоповаги може бути задоволена тільки в тому випадку, коли в достатній мірі задоволені потреби підтримки життя; потреби в організації, стабільності, в законі й порядку, в передбачуваності подій і у свободі від таких загрозливих сил, як хвороба, страх і хаос; потреби належності до групи, потреби любити й бути любимим. Якщо ж перестають задовольнятися потреби більш низького рівня, людина повертається на цей рівень і залишається там доти, доки ці потреби не будуть в достатній мірі задоволені.Фрустрація потреби самоповаги призводить до почуття неповноцінності, слабкості, пасивності й залежності, до низької оцінки себе в порівнянні з іншими. На думку А. Маслоу, самоповага повинна будуватися не на думці інших, а на реалістичній оцінці своїх здібностей і досягнень.

Г) Самооцінка за феноменологічною теорією К. РоджерсаУ феноменологічній теорії К. Роджерса центральне місце займає поняття "Я-концепція", під яким розуміється організований, послідовний концептуальний гештальт, складений зі сприймань властивостей "Я", сприймань взаємовідносин "Я" з іншими людьми і з різними аспектами життя, а також цінностей, пов'язаних із цими сприйняттями.Особливу увагу К. Роджерс приділяє тому, як оцінка індивіда іншими людьми впливає на розвиток позитивної або негативної Я-концепції. В якості умов, важливих для розвитку Я-концепції, виділяються потреба в позитивній увазі, умови цінності і безумовне прийняття.Потреба в позитивній увазі полягає в необхідності бути любимим і прийнятим іншими. Якщо діти, відчуваючи потребу в любові й схваленні, діють проти власних інтересів, це може приводити їх до уявлення про себе, як про створених для того, щоб задовольняти інших людей. У тому випадку, якщо дитина завжди відчуває себе прийнятою, навіть якщо якісь дії їй забороняються, вона не відчуває спонукання відторгати від себе непривабливі частини свого "Я".Поведінку або відношення, яке заперечує деякий аспект "Я", К. Роджерс називає умовою цінності. Умова цінності означає, що діти отримують заохочення й любов батьків за поведінку, якої від них чекають. Умова цінності спричиняє шкоду розвитку особистості дитини, її уявленням про себе, оскільки дитина починає оцінювати себе тільки з точки зору тих дій, думок, почуттів, які отримують схвалення і підтримку оточуючих, тобто орієнтується на чужі стандарти, а не на свої власні.Основою розвитку особистості, здатної до актуалізації, К. Роджерс вважає безумовне прийняття, яке передбачає, що людину приймають і поважають за те, яка вона є, без будь-яких застережень. При цьому батьки можуть виражати дитині своє несхвалення за певні вчинки на фоні загальної любові й поваги до її почуттів. За таких умов виховання у дитини виникає безумовне прийняття себе, що дозволяє розвивати свої власні цінності і будувати поведінку відповідно до своїх реальних переживань, незалежно від оцінок інших.У роботах деяких психологів висловлюється ідея про зв'язок ставлення до себе і самооцінки з характером самосвідомості на різних рівнях. Наприклад, в роботі Е. Дікстейна таких рівнів, які одночасно є і стадіями, виділяється п'ять. На першому рівні міра самоповаги, самоцінності пов'язана з формуванням почуття автономності дитини, здатності досліджувати оточення, здатності викликати турботу про себе. На другому рівні у зв'язку з розвитком соціальної активності дитини мірою самоповаги стає ступінь успішності в певних діях і в порівнянні себе з іншими. На третьому рівні у зв'язку з формуванням здатності до самоспостереження мірою самоповаги стає ступінь досягнення "Я-ідеалу". Четвертий рівень - рівень "Я" як інтегрованого й інтегруючого цілого. Мірою самоповаги на цьому рівні буде ступінь, в якому індивід усвідомлює й приймає кожний з аспектів свого існування. На п'ятому рівні самосвідомість характеризується відкриттям відносності кордонів "Я", визнанням важливості руху уперед і змін, визнанням своєї обмеженості.

Д) Самооцінка за концепцією его-психологи Е. ЕріксонаКонцепція розвитку особистості, самосвідомості, ставлення до себе запропонована і фундатором его-психології Е. Еріксоном.Е. Еріксон стрижнем особистості вважає "почуття Я" або ідентичність. Весь життєвий шлях людини поділяється ним на вісім стадій, кожна з яких наступає в певний для неї час і присвячена вирішенню специфічної задачі розвитку. Якщо задача чергової стадії вирішена задовільно, "Его" вбирає в себе новий позитивний компонент і це гарантує здоровий розвиток особистості надалі. Якщо ж задача залишається невирішеною, "Его" завдається шкода, в нього вбудовується негативний компонент.Перша стадія, немовля, має своїм завданням вироблення почуття базової довіри до зовнішнього світу, розвиток якого залежить від якості материнської турботи. За умови ненадійності, неспроможності матері, її нехтування дитиною, в останньої формується психосоціальна установка страху, підозрілості, побоювань за своє благополуччя.Друга стадія, раннє дитинство, формує у дитини почуття автономії й особистої цінності або сорому й сумнівів. В разі виховання у вигляді надмірної опіки або потурання дитина не має змоги переконатися у власних силах і можливостях, у неї виникає почуття сорому, під яким Е.Еріксон розуміє звернений на себе гнів, бажання власної невидимості, відчуття своєї нікчемності.Третя стадія - вік гри. На цій стадії формується почуття ініціативи, прагнення до дії, а в разі негативного наслідку - почуття провини. Вияву ініціативи сприяє заохочення самостійних дій, визнання права на допитливість і творчість. Якщо ж батьки не дозволяють діяти самостійно, це викликає у дитини почуття провини, власної нікчемності.У ході четвертої стадії (шкільний вік) формується або працьовитість, або неповноцінність. У межах даного періоду розвиваються здібності до логічного мислення, самодисципліни, до взаємодії з однолітками відповідно до передбачених правил. Найважливішими критеріями самооцінки стають у цей час ефективність і компетентність. Небезпека ж криється в можливості виникнення почуття неповноцінності або некомпетентності.Поряд із домашнім оточенням на дитину тепер впливає школа. В разі відставання у навчанні може виникнути почуття неповноцінності, навіть якщо дитину заохочують батьки. Але якщо дитину постійно обмежували вдома, не давали можливості творче розвиватися, а в школі вона має справу з чуйним досвідченим учителем, це може допомогти розвитку працьовитості.Задача п'ятої стадії, юності, зібрати воєдино всі знання про себе й інтегрувати їх в особисту ідентичність, що дає можливість відчувати свою унікальність і аутентичність. З'являється почуття ідентичності, цілісності "Я" або, навпаки, дифузної, розпливчатої ідентичності, рольової й особистісної невизначеності. У другому випадку виникає переживання своєї некорисності, пристосованості, деперсоналізації, відчуженості.Шоста стадія - рання зрілість. З'являється потреба в інтимній психологічній близькості з іншою людиною. Головна небезпека на цій стадії полягає в зайвій поглиненості собою або в уникненні міжособових стосунків.Основна проблема сьомої стадії, середньої зрілості, складається у виборі між продуктивністю й інертністю. Люди, яким не вдається стати продуктивними, тобто знайти себе в роботі, в турботі про інших, в передачі свого досвіду іншим і т.д., поступово переходять у стан поглиненості собою, основним предметом турботи стають особисті потреби й зручності.Восьма стадія - пізня зрілість, характеризується появою почуття задоволення, повноти життя або, навпаки, відчаю й розчарування.У межах приведених вище досліджень психологів різних напрямків більше акцентується роль внутрішніх чинників розвитку самооцінки, насамперед емоційно-потребової сфери суб'єкта.У дослідженнях інтеракціоністського напрямку основна роль у формуванні самооцінки відводиться "іншому" як першоджерелу її розвитку. Ця ідея бере свій початок у теорії "дзеркального Я" соціолога Ч. Кулі, згідно з якою Самооцінка, почуття гордості або приниження, входить як компонент до "ідеї Я" нарівні з уявленням про те, яким я здаюся іншій особі, і уявленням про те, як ця інша особа мене оцінює. Самооцінка формується вже в ранньому віці в ході взаємодії з іншими людьми. Під впливом сприятливих суджень оточуючих самооцінка підвищується, під впливом несприятливих - знижується. Сам індивід у цій теорії виглядає пасивним, він тільки відображає й підсумовує чужі оцінки, а взаємодія зводиться до обміну поглядами.

Е)Самооцінка за теорією Дж. МідаДж. Мід, родоначальник інтеракціоністської орієнтації у психології стверджував, що самосвідомість - це процес, в основі якого лежить практична взаємодія індивіда з іншими людьми. Він вважав, що індивід пізнає себе з точок зору інших членів певної соціальної групи, які він засвоює в рамках суспільної діяльності. Оцінка себе в певній ролі залежить від того, наскільки індивід відповідає тим очікуванням, які пред'являють до нього інші. У концепції Дж. Міда "Я" виступає як похідне від групового "Ми". Причому зміст "Я" і самооцінки зумовлені вже не думками інших людей, а реальними взаємовідносинами з ними, спільною діяльністю.Інший аспект проблеми самооцінки розглядається в роботах дослідників когнітивіської орієнтації. У межах даного напрямку робиться спроба пошуку відповідей на питання про структуру й функції специфічних пізнавальних процесів, завдяки яким формуються здібності передбачувати оцінки оточуючих, точно оцінювати себе і змінювати неадекватні уявлення про себе. З точки зору представників даного напрямку досліджень, саме систематично організоване, засноване на минулому досвіді й сприйнятті власної ефективності уявлення суб'єкта про себе генерує емоційні реакції, стани й почуття.Аналіз зарубіжних теорій, у яких розглядається проблема породження й функціонування самооцінки, показує, що в цих дослідженнях спостерігається певне протиставлення основних чинників формування самооцінки: підкреслюється переважна роль у її розвитку або спілкування з оточуючими, або власної діяльності суб'єкта. Крім того, відмічається акцентування емоційної або когнітивної складової самооцінки.

1.2 Самооцінка у вітчизняних психологічних теоріях

У вітчизняній психології методологічною основою трактування особистості та самооцінки як її компонента є принципи розвитку, єдності свідомості й діяльності. Особистість розглядається в системі її реальних відносин, в конкретних соціальних ситуаціях, як суб'єкт практичної й теоретичної діяльності. У теоретичних і практичних дослідженнях вітчизняних авторів розробляються питання соціально-психологічної природи й етичної основи самооцінки, її структури й ролі в психічному житті особистості.

А) Самооцінка за теорією Л.С. ВиготськогоОсновна ідея, на якій базуються теоретичні й експериментальні дослідження генезису самооцінки й особистості загалом, належить Л.С. Виготському.На думку Л.С. Виготського, всі вищі психічні функції спочатку існують як соціальні відносини і лише потім стають психічними функціями особистості. "Всі вищі психічні функції суть інтеріорізовані відношення соціального порядку, основа соціальної структури особистості, їх склад, генетична структура, спосіб дії, одним словом, вся їх природа соціальна; навіть перетворюючись у психічні процеси, вона залишається квазі-соціальною. Людина і віч-на-віч із собою зберігає функції спілкування".Аналогічно іншим вищим психічним функціям самосвідомість проходить у своєму розвитку ряд рівнів. Основою для розвитку самосвідомості і самооцінки, як її стрижня, є сприйняття власних рухів і виникнення мовних формул для подальших дій. Самосвідомість виникає поступово, в міру того як людина за допомогою слова навчається розуміти саму себе. Розвиток самосвідомості знаходиться в залежності від розвитку мислення, від розвитку здібності до узагальнення. Завдяки відображенню об'єктивних зв'язків і, зокрема, самовідображенню людської практики в людському словесному мисленні, виникають і самосвідомість людини, і її можливість свідомо скеровувати свої дії.

Б) Самооцінка в дослідженнях І.І. ЧесноковоїДо опису різних рівнів самосвідомості і специфіки пізнання й оцінок себе на цих рівнях вдається у своєму дослідженні і 1.1. Чеснокова. Вона зазначає, що узагальнююча робота процесів самосвідомості проходить різні етапи і знаходиться на різних рівнях розвитку в ході становлення самої особистості.Самооцінка розглядається II. Чесноковою як єдність раціонального й емоційного компонентів. У раціональному компоненті відбиваються знання особистістю відповідних її особливостей, а в емоційному - ставлення до них. Кожен з компонентів самооцінки має свою лінію розвитку.Раціональний компонент самооцінки у своєму розвитку йде від пізнання зовнішнього світу, інших людей, їх взаємовідносин і власних відносин з іншими. Накопичення знань про себе здійснюється за тими ж законами, за якими пізнається і навколишній світ. На початкових етапах розвитку знань про себе усвідомлюється лише зовнішній, видимий бік власних дій і вчинків. Пізніше здійснюється перехід на вищий рівень самопізнання, коли стає можливим усвідомлення глибинних механізмів діяльності й поведінки.Пізнаючи особливості інших людей, свої зовнішні вияви в діяльності й поведінці, ставлення до себе інших, людина починає співвідносити ці окремі аспекти пізнання і, внаслідок порівняльно-оцінної роботи, складає оцінку самої себе загалом. Самооцінка виступає як своєрідний підсумок самопізнання і відображає його рівень. Недосконалим формам самопізнання відповідають недосконалі форми самооцінки: її критерії або відсутні, або діють у вузькій ситуації, не співвідносяться між собою.Саме раціональному компоненту належить провідна роль у процесі становлення єдиної самооцінки особистості, яка формується на основі самооцінки окремих її сторін. Можливості самоаналізу, які розвиваються, сприяють введенню недостатньо усвідомлених результатів самооцінки у сферу свідомого. Через раціональний компонент самооцінки здійснюється узагальнення найбільш значущих для особистості окремих самооцінок, їх синтез і вироблення цінностей самооцінки.Таким чином, досліджуючи проблему структури й генезису самооцінки, 1.1. Чеснокова провідну роль у цьому процесі відводить розвитку раціонального компонента.

В) Самооцінка в дослідженнях М.І. ЛісіноїДослідженням питань, що стосуються генезису самооцінки займалася і М.І. Лісіна. Основною ідеєю її концепції є затвердження первинності відносин з іншими людьми, діяльності спілкування для внутрішнього життя дитини і для її розвитку.Одним із продуктів спілкування є афективно-когнітивний образ самого себе. Когнітивний компонент образу себе - це уявлення або знання про себе.Розглядаючи питання про співвідношення загальної й конкретної самооцінки, М.І. Лісіна вказує, що загальна самооцінка народжується, існує й функціонує в центральному утворенні образу себе. Крім центра в образі себе є і периферія, куди приходять нові відомості людини про себе, результати її конкретних самооцінок. Ці нові відомості переломлюються крізь призму центрального утворення й обростають афективними компонентами. Вплив афективних компонентів може спричинити викривлення самооцінки - її заниження або завищення.Але не тільки загальна самооцінка впливає на конкретну, йде вплив і в зворотному напрямі. Завдяки конкретним самооцінкам, загальна самооцінка постійно модифікується й корегується. Становлення й розвиток образу себе М.І. Лісіна пов'язує з впливом двох чинників: досвіду індивідуальної діяльності й досвіду спілкування з оточуючими людьми - дорослими й однолітками. При цьому найважливіша функція індивідуального досвіду полягає в забезпеченні когнітивної частини образу себе конкретними даними про себе, а досвід спілкування складає в основному матеріал для побудови його афективної частини, яку М.І. Лісіна співвідносить з самооцінками.Недолік концепції М.І. Лісіної бачиться нам у тому, що вона обмежує самооцінку її афективною складовою. Однак, незважаючи на цей недолік, дана концепція вносить істотно нове розуміння в проблему становлення самооцінки.У більшості робіт, присвячених генезису самооцінки, затверджується той факт, що самооцінка починає складатися на рубежі раннього й дошкільного віку в процесі розвитку конкретних видів діяльності і поступово удосконалюється в напрямі все більшої адекватності й реалістичності. М.І. Лісіна ж висловлює думку, що факти, які охоплюються терміном "самооцінка", є породженням двох різних за природою психологічних утворень: загальної самооцінки і конкретної самооцінки. Конкретна самооцінка у своєму походженні пов'язана з розвитком конкретних видів діяльності, в той час як загальна самооцінка виникає в перші місяці життя в процесі спілкування дитини з дорослими. Загальна самооцінка не залежить від успіхів або невдач конкретних дій немовляти, а є відчуттям своєї безумовної цінності, яке лягає в основу особистості, що формується, складаючи її центральне ядро.У зв'язку з даними положеннями, які знайшли експериментальне підтвердження в роботах учнів М.І. Лісіної виникає необхідність інакше підійти до аналізу зародження і генезису самооцінки. Очевидно, виникнення самооцінки дитини в ході розвитку конкретних видів діяльності являє собою змішування феноменів двох психологічних утворень різного походження - конкретної й загальної самооцінки. Причому загальна самооцінка є генетичне більш раннім утворенням, а конкретна самооцінка формується вже на її основі. Отже, формування й розвиток конкретної самооцінки необхідно вивчати на фоні дії загальної самооцінки, визнаючи той факт, що самооцінка як системне утворення виступає в єдності двох своїх форм.

Розділ II. Я - концепція як складова професійної самосвідомості психологів

Гуманістична парадигма, яка охоплює усі сфери сучасного суспільного життя, вимагає від психолога-консультанта особистісно-орієнтованого підходу до клієнта, що включає в себе настанову на безумовне сприйняття особистості, довірливе спілкування з нею, бажання допомогти успішному виявленню її творчих здібностей, вирішити внутрішні конфлікти тощо.Здійснення означеного підходу можливе лише за умови, що психолог сам володіє певними якостями, які допомагають йому якомога ефективніше здійснювати гуманістичну парадигму: емпатією, професійною рефлексією, творчим мисленням тощо.Існує багато досліджень, які порушують проблему необхідних особистісних рис практичного психолога (В. Панок, Н. Пов'якель, Л. Уманець, Н.Чепелєва, Є.Чорний та інші). Автори виділяють такі риси, як: професійна рефлексія, здатність до самоуправління, "конгруентність", професійний світогляд, професійна компетентність тощо.І.Андрійчук досліджувала проблему формування позитивної Я-концепції у процесі професійної підготовки психологів. Модель особистості психолога включає в себе важливі особистісні риси та якості, які вона об'єднує у поняття позитивна Я-концепція, показниками якої є адекватність і сталість самооцінки, високий рівень самоповаги, домінування інтернальних тенденцій локусу контролю, відсутність суттєвих внутрішньо особистісних проблем та особистої тривожності.З.Становських проводив дослідження динаміки уявлень про себе та образу "Я - професіонал" у процесі професійного становлення психологів. В результаті він з'ясував, що образ професіонала з часом навчання у вищому навчальному закладі стає менш ідеалізованим, більш диференційованим та структурованим. Згідно з його гіпотезою, кожний процес професійного навчання повинен містити можливість актуалізації кризи ідентичності.Згідно з концепцією Є. Чорного, істинна професійна ідентичність характеризується автентичною поглибленістю у професійну самореалізацію. Звідси основне завдання професійної підготовки психологів він вбачає в актуалізації професійної рефлексії на професійну ідентичність.Але для того, щоб на науковому рівні формувати повноцінну особистість психолога, цих досліджень не досить. Потрібне виокремлення у структурі самосвідомості особистості окремої інстанції, яка відповідає за реалізацію професійного шляху особистості тому, що процес професійного становлення (вибір професії, постановка та реалізація професійних цілей, актуалізація власних можливостей у процесі самореалізації) - це досить тривалий процес, який не починається і не закінчується у стінах навчального закладу. Н.Чепелєва назвала цю інстанцію професійною самосвідомістю та визначила її структуру: наявність професійних значень (тезаурусу) та професійних смислів (особистісне професійне знання, професійне ставлення до клієнта, професійні ідеали, норми та цінності, смислоутворюючі мотиви професійної діяльності).До складу професійної самосвідомості ми також включаємо і професійну Я-концепцію. А.Реан дає таке визначення: професійна Я-концепція - це уявлення особистості про себе як професіонала (1999 рік). Відповідно до цього визначення, професійна Я-концепція психолога є уявленням особистості про себе як психолога та складається з ідеального образу "Я - професіонал", реального образу Я, дзеркального Я та професійної самооцінки.Ідеальний образ "Я - професіонал" включає в себе уявлення про те, яким повинен бути справжній психолог. Ці уявлення складаються в особистості на етапі входження у професію в процесі ідентифікації зі значущим іншим - професіоналом (роль якого можуть виконувати батьки, викладач, тренер та ін.). Я - реальне включає в себе уявлення про те, які якості, необхідні для досягнення ідеального образу "Я - психолог", наявні, а які ще недостатньо розвинені. Тут треба сказати, що єдиної моделі особистості психолога-практика досі ще не існує. Є кілька теоретичних розробок на цю тему, але вони, з різних причин, не залучені до практики підготовки майбутніх психологів. Тому досі образ "Я - психолог" ґрунтується переважно на суб'єктивних уявленнях студентів. Та, нарешті, дзеркальний образ "Я - професіонал" включає в себе уявлення психолога про оцінку його особистості іншими професіоналами.Професійна самооцінка - уявлення психолога про власну цінність як фахівця, тобто це оцінний компонент професійної Я-концепції. Професійна самооцінка може розглядатися як важливий елемент у структурі професійної Я-концепції. А.Реан виділяє у ній операційно-діяльнісний та особистісний аспекти: операціонально-діяльнісний аспект самооцінки пов'язаний з оцінкою себе як суб'єкта професійної діяльності та виражається в оцінці свого професійного рівня (сформованістю вмінь та навичок) та рівня компетентності (системи знань). Особистісний аспект професійної самооцінки виражається в оцінці власних особистісних якостей у зв'язку з ідеалом образу "Я -професіонал". Самооцінка за двома цими аспектами не обов'язково є узгодженою. Тим часом неузгодженість самооцінки у цих двох аспектах впливає на професійну адаптацію, професійну успішність та професійний розвиток особистості.

У структурі професійної самооцінки А. Реан виділяє ще:

• самооцінку результату,
• самооцінку потенціалу.

Велику роль у формуванні професійної самооцінки відіграє зіставлення образу реального Я з ідеальним Я, оцінка значимим професіоналом професійних якостей особистості, особливо у студентські роки, а також процес формування професійної ідентичності.Становлення професійної Я-концепції - це складний та тривалий процес. На рівні Я-ідеального відбувається становлення ідеального образу "Я -професіонал". Важливим процесом тут є інтеграція знань про моделі професіонального психолога у єдину (причому можуть використовуватися або існуючі теоретичні моделі, або це може бути об'єднання особистісних рис відомих особистості професіоналів, або ця модель може відповідати особистості значущого професіонала тощо), емоційне сприйняття цього образу та виникнення мотивації, установки досягнення цього образу, тобто спрямованості на професійну самореалізацію.

На рівні Я-реального відбувається:

• рефлексія професійних умінь, якостей та на цій основі формується реальний образ "Я - професіонал";
• оцінка цього образу з точки зору відповідності його ідеальному образові "Я - професіонал" та професійне самовдосконалення.

На рівні Я-дзеркального відбувається рефлексія ставлення до особистості інших професіоналів, причому у деяких випадках професійна самооцінка особистості дуже залежить від оцінки інших професіоналів; звідси може виникнути прагнення відповідати очікуванням значимих професіоналів.

У зв'язку з цим можемо виділити такі етапи формування професійної Я-концепції:

1. Формування у майбутніх психологів ідеальної моделі "Я - професіонал".
2. Актуалізація особистісної рефлексії на порівняння реального та ідеального образів "Я - професіонал".
3. Стимуляція особистісного зростання майбутніх психологів для досягнення ідеального образу "Я - професіонал".

Процес формування професійної самосвідомості майбутніх психологів відбувається в процесі фахового навчання. Тому завдання вищих навчальних закладів вбачається в тому, щоб забезпечити майбутніх психологів необхідними умовами для активізації розвитку професійної Я-концепції.

Висновки:

Проведений аналіз основних поглядів на сутність, природу і генезис самооцінки дозволяє зробити такі висновки.

1. Самооцінка є соціальним за своєю природою феноменом, що функціонує як компонент самосвідомості і найважливіше утворення особистості. Вона являє собою форму відображення людиною самої себе як особливого об'єкта пізнання і залежить від прийнятих людиною цінностей, її особистісних змістів, міри її орієнтації на суспільне вироблені вимоги до поведінки й діяльності.
2. На відміну від концепцій зарубіжних психологів, в яких акцентується або роль внутрішніх чинників розвитку самооцінки, або роль міжособових відносин, які однак бачаться як щось зовнішнє по відношенню до особистості, у вітчизняній психології визнана теза, згідно з якою умови розвитку самооцінки представлені двома основними чинниками - спілкуванням з оточуючими й власною діяльністю суб'єкта, кожний з яких робить свій внесок у її формування.
3. Самооцінка функціонує у двох взаємопов'язаних формах: загальній і частковій. Загальна самооцінка відображає узагальнені знання суб'єкта про себе і засноване на них цілісне ставлення до себе, а часткова самооцінка - оцінку конкретних проявів і якостей особистості, результати конкретних дій. Функціонування самооцінки загалом засновується на взаємодії, взаємовпливі загальної й часткової самооцінки, результатом яких є постійна зміна й корекція обох форм самооцінки.
4. Самооцінка виконує регулятивні функції, виступаючи необхідною внутрішньою умовою організації суб'єктом своєї поведінки, діяльності, відносин.
5. З огляду на вище зазначене, ми вважаємо, що провідними психолого-педагогічними умовами формування професійної Я-концепції в умовах професійної підготовки майбутніх психологів є: реалізація діалогічного підходу до організації навчального процесу у вищих навчальних закладах, допомога студентам в актуалізації професійної рефлексії на фахове самовизначення, включення в навчальний процес активних методів формування особистості.

Список використаної літератури:

1. Ананьев Б. Г. О проблемах современного человекознания. - СПб: Питер, 2001.-263с.
2. Андрійчук І.П. Формування позитивної Я-концепції особистості майбутніх практичних психологів у процесі професійної підготовки: Автореферат канд. дис. - К. 2003.
3. Божович Л.И. Психологический анализ условий формирования и строения гармонической личности // Психология формирования и развития личности. - М.: Наука. - 1981. -С. 257-284.
4. Бороздина Л.В. Что такое самооценка? // Психологический журнал. -1992. - Т. 13, №4.-С. 99-101.
5. Боязитова И.В. Взаимосвязь самооценки и волевой регуляции в онтогенезе // Психологический журнал. - 1998. - Т. 19, № 4. - С. 27-40.
6. 6. Дружинин В.Н. Экспериментальная психология. - М.: ИНФРА-М, 1997. -255с.
7. Захарова А.В. Структурно-динамическая модель самооценки // Вопросы психологии. - 1989. - № 1. - С. 5-15.
8. Кон И.С. В поисках себя: Личность и ее самоопределение. - М.: Политиздат, 1984. - 235 с.
9. Копылова А.П. Современное состояние проблемы самооценки в советской психологии // Социально-психологические проблемы формирования личности и учебно-воспитательного коллектива. - М.: Изд-во Моск. гос. пед. ин-та. - 1978. - С. 3-12.
10. Маслоу А. Новые рубежи человеческой природы: Пер. с англ. - М.: Смысл, 1999.-424с.
11. Овсянецька Л.П. До проблеми психологічної сутності домагань особистості // Філософія, соціологія, психологія. - Івано-Франківськ: Прикарпатський ун-т ім. В. Стефаника, 1999. - Вил. 3. - № 1. - С. 55-62.
12. Психология. Словарь / под ред. А.В. Петровского, М.Г. Ярошевского. - М.: Политиздат, 1990. - 494 с.
13. Рубинштейн С.Я. Исследование самооценки // Экспериментальные методики патопсихологии. - М.: Медицина, 1970. - С. 187-190.
14. Становських 3. Актуальні проблеми професійного становлення особистості майбутніх практичних психологів. // 36. Матеріалів Всеукраїнської наук.-практ. Конференції 16 - 17 травня "Проблеми підготовки і підвищення кваліфікації практичних психологів у ВУЗах", за ред. С.Д. Максименка. - К.-Тернопіль: Ніка-центр, 2002. С. 49 - 52.
15. Черный Е.В. Профессиональная идентичность практического психолога. // Практична психологія та соціальна робота, №8, 2000. С. 36 - 39.

---

---