Матеріал з PSYH.KIEV.UA -- Вісник психології і соціальної педагогіки

Реферат аспіранта НПУ ім.Драгоманова.

Автор: Гридасова Наталія Миколаївна

Вступ

Сучасний етап розвитку суспільства потребує особливої уваги до формування духовної сфери випускника вищої школи. Сьогодні як ніколи вимагається створення умов для прояву вільної, творчої і моральної особистості, яка володіє інтелігентністю у повному об'ємі її класичних якостей. Становлення такої особистості можливе тільки при збереженні і відродженні духовно-історичних цінностей своєї країни, пріорітетного розвитку культури, науки і освіти як необхідних джерел прогресу суспільства з гарантованим майбутнім.Формування національної інтелігенції, сприяння збагаченню і оновленню інтелектуального генофонду нації, виховання її духовної еліти - завдання, що стоїть перед вищими навчальними закладами на одному рівні з підготовкою висококваліфікованих фахівців.Виховання – один з процесів соціалізації індивіда, який відбувається у житті індивіда в будь-якому суспільстві. В цих процесах індивід усвідомлює доцільність визначених моральних норм і відштовхує їх або включає в свою систему цінностей. В навчальному закладі соціалізація повинна стати спрямованою, але її результати не піддаються контролю і оцінюванню на іспитах і заліках: студент може знати моральні норми, але не визнавати їх частиною своїх переконань. Моральність індивіда виявляється у його вчинках, які здійснюються найчастіше за межами вузу. Тому у вузі необхідно створити умови для направлення соціалізації студента.Згідно з Концепцією виховання дітей та молоді в національній системі освіти, затвердженій Міністерством освіти в 1996 році, що стала практичним документом для організації виховної роботи в навчальних закладах всіх рівнів - основною метою виховання має бути набуття молодим поколінням соціального досвіду, успадкування духовних надбань українського народу, досягнення високої культури міжнаціональних взаємин, формування в молоді, незалежно від національної приналежності, рис громадянина України, духовності, художньо-естетичної, правової, екологічної, валеологічної, гендерної культури.Досягнення мети виховання можливе лише за умови комплексного підходу і залучення до цієї роботи всього професорсько-викладацького складу вищих навчальних закладів (ВНЗ), адміністрації, органів студентського самоврядування та громадських об'єднань студентської молоді.Виховна робота, що проводиться у ВНЗ за межами аудиторії, забезпечує актуалізацію теоретичних знань студентів, спрямовує їх у практичну площину, звертає увагу молоді на найгостріші соціальні проблеми сьогодення, формує їх соціальну зрілість.Освітня й виховна діяльність навчального закладу повинна знаходитись у тісному взаємозв'язку, доповнюючи і збагачуючи одна одну. Оновлення змісту загальноосвітніх, соціально-гуманітарних дисциплін повинно бути підпорядковано меті формування в студентів національної самосвідомості, патріотизму, правової і економічної грамотності, соціальної активності, загальної культури особистості, що базується на надбаннях української та світової культури. Такі якості випускника вищого навчального закладу передбачено Державним стандартом вищої освіти, розробка якого здійснюється провідними викладачами України під егідою Міністерства освіти і науки України та Науково-методичного центру вищої освіти.Слід підкреслити, що навчально-виховний процес в вищих навчальних закладах базується на законодавчих документах: Конституції України, Декларації прав людини, Законах України „Про освіту" та „Про вищу освіту", Указі Президента України „Про заходи щодо розвитку духовності, захисту моралі та формування здорового способу життя громадян", Національній доктрині розвитку освіти України у ХХІ столітті тощо. На основі цих документів в вищих навчальних закладах розробляються Концепції навчальної та виховної роботи. Пріоритетними напрямками в реалізації Концепцій в ВНЗ на сьогодення є формування особистості, яка усвідомлює свою приналежність до українського народу, спрямована на втілення в життя української національної ідеї, виховання демократичного, антропологічного світогляду, яка поважає громадянські права і свободи, традиції народів і культур світу, а також національний, релігійний, мовний вибір кожної людини.

Це дає підстави виокремити основні напрямки виховання студентів в ВНЗ, а саме:

• навчально-професійне, патріотичне, правове, екологічне, економічне виховання;
• художньо-естетичне становлення особистості, утвердження загальнолюдських моральних цінностей, трудова активність, фізична досконалість та формування здорового способу життя, розвиток індивідуальних здібностей студентів, забезпечення відповідних умов для самореалізації.

Розділ І. Теоретичні аспекти виховної роботи зі студентами вищих навчальних закладів

1.1. Основні напрямки виховної роботи у вищих навчальних закладах

Розбудова нашої держави, незалежність якої проголошена прийнятою Верховною Радою України про державний суверенітет України 16 липня 1990 року та Актом проголошення незалежності України (24серпня 1991р.) і підтверджена результатами Всеукраїнського референдуму 1 грудня 1991 року, ставить на порядок денний перед вищими навчальними закладами надзвичайно важливе й невідкладне завдання - виховання справжнього громадянина й патріота рідної землі.Зміцнити демократичну правову державу можуть громадяни, які люблять свій народ, готові самовіддано захищати й розбудовувати свою Батьківщину, мають людську гідність, національну самосвідомість, гуманістичну мораль, знають свої права і свободи та вміють відстояти їх, сприяючи громадянському миру, злагоді в суспільстві та дотримуючись законів.Безумовно, виховання студентської молоді, яка через кілька років стане "ядром" української інтелігенції, потребує особливої уваги. Майбутнє нашого народу залежатиме від змісту цінностей, що закладаються орієнтири молодих людей, та від того, якою мірою духовність стане основою їх життя.Формування національної інтелігенції, сприяння збагаченню і оновленню інтелектуального генофонду нації, виховання її духовної еліти - завдання, що стоїть перед вищими навчальними закладами на одному рівні з підготовкою висококваліфікованих фахівців. Досягнення мети виховання можливе лише за умови комплексного підходу і залучення до цієї роботи всього професорсько-викладацького складу вищих навчальних закладів (ВНЗ), адміністрації, органів студентського самоврядування та громадських об'єднань студентської молоді.Освітня й виховна діяльність навчального закладу повинна знаходитись у тісному взаємозв'язку, доповнюючи і збагачуючи одна одну. Оновлення змісту загальноосвітніх, соціально-гуманітарних дисциплін повинно бути підпорядковано меті формування в студентів національної самосвідомості, патріотизму, правової і економічної грамотності, соціальної активності, загальної культури особистості, що базується на надбаннях української та світової культури. Такі якості випускника вищого навчального закладу передбачено Державним стандартом вищої освіти, розробка якого здійснюється провідними викладачами України під егідою Міністерства освіти і науки України та Науково-методичного центру вищої освіти. Виховна робота, що проводиться у ВНЗ за межами аудиторії, забезпечує актуалізацію теоретичних знань студентів, спрямовує їх у практичну площину, звертає увагу молоді на найгостріші соціальні проблеми сьогодення, формує їх соціальну зрілість.Науково-теоретичні й методологічні засади національного виховання втілено в Концепції виховання дітей та молоді в національній системі освіти, затвердженій Міністерством освіти в 1996 році, що стала практичним документом для організації виховної роботи в навчальних закладах всіх рівнів. Однак динамічні зміни, що відбуваються в суспільстві, потребують постійного вдосконалення системи виховної роботи і наближення її форм і методів до потреб сьогодення. Розглядаючи сьогодення як епоху розвитку творчої особистості, ми мусимо вести пошук нових педагогічних технологій, які сприяли б створенню середовища, що розвиває, навчає і виховує. Формування творчої особистості шляхом підсилення організаційно-виховної, культурно-освітньої роботи серед студентів у новій національній моделі вищої освіти стало можливим у зв'язку з відродженням нації, розвитком національної самосвідомості, демократизацією і гуманізацією суспільства, поглибленням самоуправління народу.Згідно з Концепцією основною метою виховання має бути набуття молодим поколінням соціального досвіду, успадкування духовних надбань українського народу, досягнення високої культури міжнаціональних взаємин, формування в молоді, незалежно від національної приналежності, рис громадянина України, духовності, художньо-естетичної, правової, екологічної, валеологічної, гендерної культури.У 1950 році в рамках Ради Європи прийнято Європейську Конвенцію про захист прав і основних свобод людини. Це перший на європейському континенті міжнародно-правовий документ, що містить перелік основних громадянських та політичних прав людини, систему контролю за їх здійсненням у межах кожної країни-члена Ради Європи. Ратифікувавши цей документ, Україна відкрила для себе механізми захисту прав людини, підтвердила свою рішучість дотримуватись зобов'язань, взятих на себе при вступі до Ради Європи.У зв'язку з цим у ВНЗ на високому рівні повинна проводитись робота, спрямована на розширення і поглиблення знань студентської молоді щодо прав людини і громадянина. Головне завдання цієї роботи - сприяти формуванню правового світогляду молоді, який включав би як систему теоретичних поглядів на права і основні свободи людини, так і відповідну життєву позицію, моральні та ціннісні орієнтири, ідеали, переконання.Важливим аспектом правового виховання є формування в студентів сучасних уявлень про роль жінки в суспільстві, про гендерну рівність та необхідність поліпшення становища жінок. Актуальним є питання щодо загострення проблем нелегальної еміграції українських дівчат за кордон. Представництва Міжнародної організації з міграції в Україні й правоохоронні органи свідчать, що це, як правило, контрабандна торгівля жінками та дівчатами, які зазнають жорстокої експлуатації, у тому числі і сексуальної.У зв'язку з цим суть соціально-правової допомоги молодій людині - зумовити розвиток її творчої індивідуальності, почуття людської гідності, розуміння ролі законодавства як засобу забезпечення її законних інтересів, і вона повинна займати належне місце в навчально-виховній роботі ВНЗ.Серйозне занепокоєння викликає зниження інтересу молоді до художньої літератури, класичної музики, театру, живопису, інших витворів високого мистецтва, невміння організувати активне і змістовне дозвілля. За роки навчання студенти майже не знайомляться з історичними і архітектурними пам'ятниками міст, де навчаються. Це пояснюється не тільки незадовільним розвитком естетичних потреб молоді, а й тим, що не діє, а у багатьох випадках зовсім зникає інфраструктура, яка створювалась в Україні десятиріччями. Музеї, картинні галереї, концертні зали і театри стали фінансово недоступними для більшості студентів. Але ж неможливо забезпечити виховання гармонійно розвиненої, соціально свідомої людини, активного громадянина без ознайомлення його з історико-культурним надбанням свого народу, із всесвітньою культурою і внеском наших співвітчизників в її розвиток. Створити належні умови для розвитку та задоволення культурних потреб студентів - надзвичайно важливе завдання адміністрації ВНЗ і органів студентського самоврядування. У сучасних умовах реалізація молодіжної політики неможлива без плідної співпраці з органами студентського самоврядування та громадськими студентськими об'єднаннями. Минулого року Міністерство освіти і науки України затвердило Положення про організацію студентського самоврядування у вищих навчальних закладах. Головним завданням діяльності студентських об'єднань згідно з Положенням є удосконалення навчально-виховного процесу, спрямоване на сумлінне навчання, виховання духовності і культури студентів. Студентське самоврядування - це діяльність, за допомогою якої максимально виявляються і реалізуються творчі здібності студентів, формуються моральні якості, ініціатива, підвищується відповідальність кожного за результати своєї праці. Положення передбачає зростання ролі студентського колективу в процесі управління навчальним закладом.Керівництво ВНЗ повинно звернути особливу увагу на забезпечення належних умов проживання, навчання й відпочинку студентської молоді в гуртожитках, на оздоровлення студентської молоді шляхом залучення до спортивно-масової роботи і організованого відпочинку в канікулярний період.Ректори ВНЗ повинні вжити заходів щодо правового та соціального захисту студентських сімей - поліпшувати умови їх проживання, надавати фінансову допомогу, забезпечувати влаштування дітей із студентських сімей в дитячі садки на пільгових умовах, сприяти працевлаштуванню членів сімей під час навчання і після його закінчення.Необхідність підсилення виховної роботи у ВНЗ, пошук нових її форм значно пов'язані з кризою духовності, що виникла внаслідок економічної нестабільності, соціальної незахищеності молоді, відсутності дієвих законів, нормативних актів з питань правових відносин молоді і суспільства. Все це закономірний процес, що виник внаслідок трансформації суспільного ладу, але він зумовлює невпевненість у майбутньому і призводить до таких негативних явищ, як загострення криміногенної ситуації, алкоголізації, наркотизації, що, безумовно, не обминуло і студентську молодь.Однією з найболючіших проблем є розповсюдження наркоманії у молодіжному і підлітковому середовищі. Як свідчить оперативна інформація та соціологічні дослідження, серед підлітків та молоді від 14 до 20 років майже кожен третій хоча б раз вживав наркотики. Зростання кількості споживачів наркотиків відповідно впливає на збільшення кількості злочинів, пов'язаних з незаконним виготовленням, придбанням, зберіганням або реалізацією наркотичних засобів. Не менше занепокоєння викликає інтенсивне вживання студентами алкогольних напоїв та тютюнопаління. За наслідками анкетування більшість студентів, незалежно від статі, позитивно ставляться як до вживання спиртного, так і до паління. Ситуація, що склалася, свідчить про швидке формування серед молоді "наркотичної" субкультури.З поширенням серед молоді вживання наркотичних речовин тісно пов'язано розповсюдження ВІЛ-інфекції/СНІДу. За даними Всесвітньої організації охорони здоров'я від СНІДу на Україні до 2016 року може загинути 1,8 млн. чоловік. Значно зростає захворюваність на інші венеричні хвороби (зокрема, на сифіліс хворіє понад 330 осіб на 100 тисяч населення, проти 9,7 у 1990році).Викликає занепокоєння стан репродуктивного здоров'я, що є невід'ємною складовою здоров'я нації в цілому і має стратегічне значення для забезпечення сталого розвитку суспільства. Останнім часом дошлюбні статеві відносини серед студентів стали досить поширеним явищем і, в окремих випадках, навіть нормою поведінки. Сексуальний досвід серед студентів, які щойно вступили до ВНЗ, мають 10-30%, а наприкінці першого року навчання - до 90%. Нерозбірливі статеві стосунки серед молоді породжують духовне зубожіння, сприяють розповсюдженню венеричних хвороб, призводять до численних хірургічних втручань з приводу припинення небажаної вагітності, стимулюють вживання алкоголю і наркотиків. Наслідком є подальше руйнування інституту сім'ї, що проявляється в зменшенні кількості зареєстрованих шлюбів, підвищенні показників розлучень, зростанні дитячої інвалідності, бездоглядності, соціального сирітства. Страждає генофонд нації, поглиблюється демографічна криза, майже втричі зменшилась народжуваність, причому кожна третя дитина з'являється на світ з певними генетичними вадами. Подолання зазначених проблем - одне з основних завдань виховного процесу, оскільки людина, її життя і здоров'я є найважливішими соціальними цінностями держави, визначеними Конституцією. У ВНЗ необхідно створити систему психологічного та педагогічного впливу на особистість студента з метою виховання в нього прагнення до здорового способу життя, відповідального батьківства, безпечного материнства, здатності протистояти асоціальним явищам. Прогресивним кроком слід вважати введення загальноосвітніх навчальних дисциплін, що прищеплюють культуру здоров'я і дають відповідні знання. Крім того, навчальний заклад повинен створювати умови і, зокрема, забезпечувати необхідну економічну базу для реалізації здорового способу життя та зменшення психосоціальної дезадаптованості студентів.Враховуючи вищезазначене, Міністерство освіти і науки України постійно працює над виробленням ефективної стратегії виховної роботи в навчальних закладах всіх piвнів, а також бере активну участь у розробці та втіленні в життя відповідних державних програм і заходів щодо їх реалізації. [5]

1.2. Основні принципи організації виховної роботи у вищих навчальних закладах

Згідно з Національною доктриною розвитку освіти України у ХХІ столітті та основними нормативно-правовими актами у сфері освітньої діяльності підготовка фахівців нової генерації повинна будуватися на нових, сучасних ідеях та підходах до організації навчального процесу.

Вони мають системно втілювати такі основні принципи:

1. гуманізація освіти, єдність навчання і виховання, залучення студентської молоді до духовних цінностей, формування цінностей загальнолюдської моралі;
2. свобода вибору та відповідальність за результативність освітньої діяльності, професійне самовизначення особистості, що забезпечує відповідну само детермінацію навчання студентів, актуалізує внутрішню мотивацію, розвиває потребу у свободі творчості, автономності, самоуправлінні та самокорекції, забезпечує толерантність по відношенню до особистості студента;
3. відкритість та демократичність освітньої діяльності, доступність навчання для будь-якого громадянина з врахуванням рівня його довузівської та індивідуальної підготовки;
4. випереджальний характер навчання на основі психодіагностики й корекції поведінки особистості;
5. органічний зв'язок з національною та світовою культурою, історією, традиціями;
6. регуляція психофізичних станів людини за різними напрямками на основі знань , нагромаджених у психофізіології та фізіології праці, педагогіці, валеології, медицині, гігієні, ергономіці й інших науках;
7. взаємодія з вузами, що здійснюють підготовку фахівців гуманітарного, економічного і лінгвістичного профілів у зарубіжних країнах;
8. самопізнання з метою встановлення у себе нових якостей, характеристик, поглибленого осмислення властивостей і станів особистості студента;
9. використання важелів відповідальної поведінки студентів у процесі навчання у вузі;
10. духовно-моральний пошук власної життєвої позиції, індивідуально-колективна відповідальність за дотримання умов і досягнення результатів у процесі освітньої діяльності.

Реалізація цих принципів забезпечує досягнення повної корпоративної згоди в управлінні навчально-виховним комплексом сучасного вищого навчального закладу, сприяє формуванню професійно зрілих фахівців нового покоління.Важливою складовою гуманізацію навчальної та наукової діяльності у сучасному ВНЗ є управління організацією підготовки студентів до професійно-творчої діяльності, яка є системою, що містить три основні компоненти: наукову та професійну творчість, навчально-пізнавальну діяльність, позанавчальну діяльність. Реалізація цих складових сприяє формуванню творчої самостійної особистості майбутніх випускників ВНЗ.Гуманізація освітньо-виховної діяльності вищого навчального закладу сприяє координації та синергії спільних зусиль і дій, мотивації досягнення кращих результатів у навчальній та науково-дослідній діяльності протягом усього періоду навчання. При такому підході створюються необхідні умови для самовдосконалення, саморозвитку, самонавчання, самоактуалізації та саморегулювання наукової діяльності професорсько-викладацького складу і студентів.Принципи виховання ВНЗ – це основні, пріоритетні положення, які відображають загальні закономірності процесу виховання й визначають вимоги до змісту, організації та методів виховного процесу. Принципи виховання формулюються на підставі відповідних закономірностей, ними керуються викладачами ВНЗ під час реалізації виховних завдань.

Слід зазначити, що загальними вимогами до використання принципів виховання є:

1. обов'язковість (ігнорування принципів призводить до негативних результатів виховання, а іноді й до суттєвих особистісних деформацій);
2. комплексність (фронтальне використання принципів на всіх етапах виховного процесу);
3. рівнозначність (відсутні провідні й другорядні принципи, всі мають однаково важливе значення).Правила виховання виступають в ролі конкретних рекомендацій педагогічної виховної дії. Принцип гуманізації виховання є центральним виховним постулатом, однак його реалізація залежить від дотримання наступних правил:
4. поважати права та свободи особистості;
5. висувати перед вихованцем реальні, доцільні й зрозумілі вимоги;
6. поважати права людини бути самою собою;
7. ненасильницьке формування необхідних особистісних якостей;
8. відмова від фізичних покарань;
9. визнання права особистості на повну відмову від формування якостей, які суперечать її переконанням (гуманістичним, релігійним).

Гуманістичне виховання спирається на особистісні індивідуальні особливості студента. Провідною ідеєю такого виховання є допомога в становленні й удосконаленні особистості, усвідомленні нею своїх потреб та інтересів. У процесі виховання викладач-вихователь створює атмосферу довіри, стимулює діяльність вихованця у виборі його моделі поведінки, вирішенні проблемних ситуацій.Принцип гуманізму - один із фундаментальних принципів, на яких базується національне виховання як цілісна система. Принцип гуманізму утверджує високе суспільне визнання людини, її гідності, цінностей як особистості, право на свободу і вияв своїх здібностей, гармонізацію відносин між людиною і суспільством, людиною і природою тощо.У навчальному процесі впровадження цього принципу передбачає перехід від монологу викладача до його діалогу зі студентом, рівноправне доброзичливе спілкування всіх його учасників, максимальне врахування можливостей і природних задатків особистості, визнання її гідності, створення умов для самопізнання й самореалізації кожного індивіда.Тривалий час вважалося, що виховання особистості майбутнього вчителя в процесі його професійного на-вчання забезпечується засвоєнням системи педагогічних знань. І чим більшою була інформаційна насиченість такого навчання, тим кращою здавалася підготовка вчителя. Але практика засвідчила хибність такого підходу. Реальне життя ставить у такі ситуації, коли самих теоретичних знань замало, потрібні практичні вміння й навички. Крім того, молодий учитель починає усвідомлювати, що саме він, його особистість, є своєрідним "інструментом" організації взаємодії з учнями. Так виникає не передбачена попереднім досвідом навчання проблема вивчення і вдосконалення власної психотехніки, мовлення, невербальної поведінки. [3;4]

1.3. Зміст та форми виховної роботи зі студентами вищих навчальних закладів

Як наголошено в Національній доктрині розвитку освіти України, пріоритетним напрямком в її реалізації є формування особистості, яка усвідомлює свою приналежність до українського народу, сучасної європейської цивілізації; виховання людини демократичного світогляду, яка поважає  громадські права і свободи, традиції народів і культур світу, національний, релігійний, мовний вибір кожної людини.    

Реалізація Національної доктрини розвитку освіти передбачає:

• підготовку людей високої моралі, здатних до творчої праці;
• формування здорового способу життя, розвиток спорту, етичне, естетично-екологічне, політичне, громадське, правове, трудове та фізичне виховання учнівської та студентської молоді.

Саме це викликає необхідність розробки концепції виховної роботи в Мелітопольському державному педагогічному університеті.         

Відповідно до цієї концепції головна мета виховної роботи зі студентами – це, по-перше, виховання духовно багатої, розвиненої особистості, громадянина України; по-друге, підготовка до організації виховної роботи в школі, тобто формування вчителя, здатного до творчої, активної діяльності у вихованні учнівської молоді....Основними принципами організації виховної роботи вважати:- Демократизацію і гуманізацію виховного процесу педуніверситету, дотримання педагогічної етики, поваги до гідності людини.- Підготовку педагогічних кадрів високого професійного та духовного рівня, виховання студентів на основі визнання пріоритетності загальнолюдських цінностей як головної методологічної передумови, органічного поєднання виховного процесу з освоєнням світових та національних цінностей історії.- Визнання свободи мислення, права студентів на власну думку, політичні та життєві позиції.- Визнання пріоритету самовиховання студентів, організацію їх індивідуальної діяльності, спрямованої на розвиток власного потенціалу.- Організацію студентського самоврядування, роботи студентських громадських об'єднань згідно з положенням про роботу відповідних організацій, що передбачає гнучкі форми взаємодії між деканатом, кафедрою, куратором і студентськими групами.- Спрямованість виховної роботи на професійно орієнтовану діяльність студента.- Системність в організації виховної роботи зі студентами, яка передбачає: а ) визначення відповідно до мети і змісту виховної роботи таких форм, якими повинні оволодіти майбутні вчителі (програма-мінімум)  у  процесі навчання та діяльності в університеті, на факультеті, в групі; б ) призначення виконавців, які здійснюють виховну діяльність у ВНЗ(кафедри, секції, деканати, громадські організації, студентська група тощо) та визначення їх функцій; в) безпосередню діяльність студентів, спрямовану на виховання особистості вчителя; г) організацію вивчення результативності виховної роботи, врахування рівня студентів, підготовленості до виховної роботи в школі;  д) організаційну роботу закладу з реалізації виховної роботи. 

Зміст виховної роботи .

1. Гуманізація навчально-виховного процесу.
2. Моральне виховання студентів.
3. Громадянське виховання.
4. Правове виховання студентів.
5. Трудове та економічне виховання.
6. Політичне виховання студентів.
7. Екологічне виховання.
8. Естетичне виховання студентів.
9. Фізичне виховання.

Форми виховної роботи.Головна функція  – сприяти реалізації мети, змісту виховного процесу та оволодінню студентами певними знаннями для використання в роботі зі школярами.

Вивчення практики виховної роботи у ВНЗ та діяльності класних керівників дозволяє назвати мінімум форм, якими повинні оволодіти студенти:

• зустріч з учителями, вченими, акторами;
• тематичні тижні, олімпіади з предметів, дні факультети, кафедри;
• вечори (поезії, романсу);
• диспути з питань етики, естетики, політики тощо;
• усні журнали та заочні подорожі;
• читацькі конференції;
• відвідування спектаклів, кінофільмів, концертів, музеїв, виставок;
• прес-конференції та зустрічі „За круглим столом";
• конкурси політичних коментаторів, на кращого фізика, хіміка, біолога тощо;
• на кращий сценарій позакласного заходу, доповідь інсценованої казки;
• КВК (лінгвістичні, математичні, біологічні);
• проведення екскурсій (музей Г.С. Сковороди, А.С.Макаренка, музеї образотворчого мистецтва);
• бесіди про історію вузу, факультету, педагогічну професію, з питань етики, естетичного та фізичного виховання, про державну символіку тощо);
• робота гуртків, засідання гуртків.Проводяться вказані заходи у ВНЗ, на факультетах, на професійних годинах за допомогою кафедр, кураторів, студентського активу.

Під час педагогічних практик студенти проводять апробацію виховних форм роботи, якими оволоділи в університеті.

Спираючись на основні принципи, зміст, напрями та форми Концепції виховної роботи, Мелітопольський державний педагогічний університет ставить такі завдання виховання студентської молоді:

• підготовка на основі нових наукових досліджень з теорії нового типу, який гармонійно поєднує компетентність, духовність, якості, державного, громадського та культурного діяча;
• формування вміння оволодівати надбаннями сучасної національної та світової культури, мистецтва, науки, виробляти власні оригінальні підходи, форми, методи і прийоми організації навчально-виховного процесу, відданості педагогічній справі та стійких якостей педагогічного подвижництва, любові до знань та наукової істини, вміння аргументовано спростовувати теорії, ідеї, позиції;
• розвиток самостійності, ініціативності, здатності компетентно вирішувати проблеми психологічного, пізнавального і практичного характеру в своїй майбутній професійній діяльності.Виховання і самовиховання – дві сторони формування особистості.

Навчити професії вчителя неможливо, але навчитися їй можна. Стане вчитель майстром чи ні, залежить не лише від системи навчання, а насамперед від зусиль тих, хто вчиться. Потрібно усвідомити орієнтири самовдосконалення та шляхи його здійснення. А коли ще як не на студентській лаві актуалізувати розвиток професійно значущих здібностей, умінь, особливостей педагогічного мислення? Так виникла ідея професійного навчання майбутнього вчителя, зорієнтованого на його особистісний розвитоовна діяльність – невід'ємна складова системи управління навчально-виховним процесом закладу освіти. Слід підкреслити, що виховна робота в Мелітопольському державному педагогічному університеті базується на законодавчих документах: Конституції України, Декларації прав людини, Законах України „Про освіту" та „Про вищу освіту", Указі Президента України „Про заходи щодо розвитку духовності, захисту моралі та формування здорового способу життя громадян" від 27.04.1999 р., Національній доктрині розвитку освіти України у ХХІ столітті тощо. На основі цих документів у нашому університеті розроблено Концепцію виховної роботи. Пріоритетним напрямком в реалізації Концепції МДПУ є формування особистості, яка усвідомлює свою приналежність до українського народу, спрямована на втілення в життя української національної ідеї, виховання  демократичного, антропологічного світогляду, яка поважає громадянські права і свободи, традиції народів і культур світу, а також національний, релігійний, мовний вибір кожної людини. Це дає підстави виокремити основні напрямки національного виховання студентів в університеті, а саме: навчально-професійне, патріотичне, правове, екологічне виховання; художньо-естетичне становлення особистості, утвердження загальнолюдських моральних цінностей, трудова активність, фізична досконалість та формування здорового способу життя, розвиток індивідуальних здібностей студентів, забезпечення відповідних умов для самореалізації. Гуманістична парадигма виховання та навчання передбачає перехід від суб'єкт-об'єктної до суб'єкт-суб'єктної взаємодії викладача і студента. Тому зусилля викладачів нашої кафедри (кафедра загальної психології) спрямовані на організацію діалогу, стимулювання особистісного саморозвитку і саморегуляції студентів. Це висуває нові вимоги до культури педагогічної роботи загалом і, зокрема, комунікативної культури викладача. Кафедра загальної психології займає активну позицію в реалізації завдань приоритетних напрямків виховної роботи університету зі студентами. Нами започатковано проведення кураторських годин викладачами, які не є кураторами.Слід зазначити, що одним із завдань викладача навчального закладу на всіх етапах становлення студента є допомога у розкритті свого Я, свого покликання. Викладачу необхідно допомогти кожному студентові адаптуватися до педагогічного процесу у вищому навчальному закладі. Період соціально-педагогічної адаптації для студентів – це засвоєння молодою людиною норм студентського життя, включення в систему міжособистісних стосунків групи.

Процес адаптації студентів проходить на декількох рівнях пристосування:

• до нової системи життєтворчості;
• до зміни режиму праці і відпочинку;
• до входження в новий колектив.

На перших курсах складається студентський колектив, формуються навички і уміння раціональної розумової праці, організаційні, комунікативні здібності, усвідомлюється покликання до обраної професії, встановлюється система самоосвітньої діяльності і самовиховання професійно-значущих якостей. У студентському житті перехрещуються лінії формальних і неформальних зв'язків. Але, на жаль, групи формуються за рішенням адміністрації, не враховуючи бажання студентів та інших факторів сумісності і рівня соціальної зрілості та щиру зацікавленість долею студента можна спостерігати рідко. Це не віртуальне припущення, а реальне положення цієї справи.Думаючи про покращення умов навчання і виховання, викладачеві слід цікавитись не тільки навчальними програмами і методами викладання, але й життям студента. Відомо, що люди відрізняються характером, інтелектом, здатністю до самооцінки, емоційністю. Ці індивідуальні здібності потрібно враховувати у процесі особистісно – середовищної взаємодії. Без цього неможливо ефективно впливати на студентство.Безумовно, якість набутих знань залежить від самого студента. Але не можна дозволити, щоб молодь університету проявляла себе як соціальна група тільки через цей провідний вид діяльності.[8]

Розділ ІІ. Психологічні особливості студентського віку і проблема виховання у вищій школі

Немає, мабуть, більш суперечливої проблеми в педагогіці і психології вищої школи, чим проблема виховання студентів. " Чи треба виховувати дорослих людей?", " Чи варто і наскільки коректно це робити?" - розмови такого роду часто можна почути у вузівських кулуарах і на офіційних зборах. Відповідь на ці питання залежить від того, як розуміти виховання. Якщо його розуміти як вплив на особистість з метою формування потрібних вихователю, вузу, суспільству якостей, то відповідь може бути тільки негативна. Якщо як створення умов для саморозвитку особистості в ході вузівського навчання, то відповідь повинна бути однозначно позитивною.Навіщо потрібний викладач у вузі, тільки чи як носій і "передавач" інформації? Але саме в цій якості він значно уступає багатьом іншим джерелам інформації, таким, наприклад, як книги і комп'ютери. Вуз служить не тільки і може бути не стільки для передачі спеціальних знань, скільки для розвитку і відтворення особливого культурного прошарку, найважливішим елементом якого є і сам фахівець. Його як представника визначеної культури характеризує не тільки специфічний набір знань і умінь, але і визначений світогляд, життєві позиції і цінності, особливості професійної поведінки і т.д. Тому фахівець не тільки передає студентові знання і професійні уміння, а прилучає його до визначеної культури, і щоб ця культура розвивалася і відтворювалася, необхідні живі люди, живе людське спілкування.Цю істину понад сто років тому добре сформулював К. Д. Ушинский: "Тільки особистість може діяти на розвиток і визначення особистості, тільки характером можна утворити "характер"".[12] Виховувати - це в значній мірі означає будувати систему взаємовідносин між людьми. У сучасній педагогіці (і ще більш явно в психології) починає переважати підхід до виховання не як до цілеспрямованого формування особистості відповідно до обраного ідеалу (будь те християнські заповіді або моральний кодекс будівельника комунізму), а як до створення умов для саморозвитку особистості.Сам спосіб існування особистості є постійний вихід за межі самої себе, прагнення до росту і розвитку, напрямок якого вихователь не може вгадати заздалегідь, і він не має права приймати скільки-небудь відповідальні рішення за вихованця, якими б саме собою зрозумілими ці рішення не здавалися йому. Самий головний прийом виховання - це прийняття людини таким, який він є, без прямих оцінок і наставлень. Тільки в цьому випадку буде зберігатися у вихователя контакт із вихованцем, що є єдиною умовою плідної взаємодії обох учасників виховного процесу.Чи означає це, що вихователь повинен займати пасивну позицію у відношенні тих виборів і принципових рішень, що приймає його вихованець? Зрозуміло, немає. Головна задача вихователя - розкрити перед вихованцем широке поле виборів, що часто не відкривається самою дитиною, підлітком, юнаком через його обмежений життєвий досвід, нестачі знань і незасвоєності всього багатства культури. Розкриваючи таке поле виборів, вихователь не повинен, та й не може, сховати свого оцінюваного відношення до того або іншого вибору. Варто уникати тільки занадто однозначних і директивних способів вираження цих оцінок, завжди зберігаючи за вихованцем право на самостійне ухвалення рішення, в іншому випадку відповідальність за будь-які наслідки прийнятих рішень він із себе зніме і перекладе на вихователя.Ще одна принципова вимога до організації процесу виховання (як у якості складового будь-якого навчання, так і у формі простого спілкування, спільної діяльності або спеціальних "виховних заходів") складається в незмінно поважному відношенні до особистості вихованця як до повноцінного і рівноправного партнера в будь-якій спільній діяльності. Ідея рівності, партнерства і взаємної поваги один до одного лежить в основі так названої педагогіки співробітництва, принципи якої зовсім незаперечні у вузівському навчанні.[11;1] Як затверджують багато вчених і педагоги, засновники великих наукових шкіл, найбільший навчальний і виховний ефект досягається в таких ситуаціях, коли вчитель і учень разом вирішують задачу, відповідь на яку не знає ні той, ні інший. У цьому випадку феномен партнерства і співробітництва виражене максимально.Інша найважливіша задача виховання - допомога вихованцю у виробленні індивідуального стилю життя, індивідуального стилю діяльності і спілкування. Для рішення такої задачі викладачеві необхідно володіти деякими навичками і методиками психодіагностики, а також озброїти студентів прийомами самопізнання. Найважливіше значення має знання психологічних і психофізіологічних особливостей студентів, обумовлених їх соціальним статусом, віком і характером основної діяльності.Свою здатність знати і розуміти студентів, адекватно оцінювати їхні особистісні якості і стани викладачі справедливо вважають одним з найважливіших професійних якостей і ставлять її на друге місце після знання предмета, що вони викладають. Але викладачі, як правило, прикладають дуже мало зусиль, щоб підвищити свою підготовку в цій області, хоча постійно прагнуть обновити і поповнити свої спеціальні (предметні) знання. Причина цього парадоксу криється, очевидно, у тім, що викладачі звичайно переоцінюють (завищують) свої знання і рівень підготовки в цій області, хоча їхня самооцінка в плані знання предмета близька до оцінок, що дається експертами.Часто викладачі керуються індиферентними уявленями про студентів як про пристрої з переробки інформації, що слухають лекції, читають підручники, виконують завдання і, коли це потрібно, демонструють ці знання на заліках і іспитах. Іноді це приводить до безособових і неадекватних вимог, з якими студенти просто не можуть справитися.[2] Для того щоб при побудові програми врахувати можливості і потреби студентів, потрібно добре їх знати. Але особливості пізнавальної сфери особистості прямо зв'язані з всіма іншими її підструктурами й особистістю в цілому. Успішна навчальна діяльність студента залежить не тільки від ступеня володіння прийомами інтелектуальної діяльності; вона обумовлена також особистісними параметрами навчальної діяльності - стійкою системою відносин студента до навколишнього світу і до самого себе.На які ж питання варто звертати увагу в зв'язку з необхідністю обліку вікових особливостей і індивідуальних відмінностей студентів у навчально-виховному процесі вузу? Сучасні студенти - це, насамперед, молоді люди у віці 18 - 25 років. У приведених вище класифікаціях періодів життя людини цей вік визначається як пізня юність або рання зрілість. Відсутність єдиного терміна вже говорить про складності, неоднозначності психологічних характеристик цього періоду життя. Дуже важливо мати на увазі, що людина безупинно еволюціонує як єдине ціле, так що ні одну сторону його життя не можна зрозуміти у відриві від інших сторін.Візьмемо, наприклад, такий, здавалося б що не має відносин до педагогічної ситуації параметр, як фізичний розвиток молодих людей. Студентський вік характеризується найвищим рівнем таких показників, як м'язова сила, швидкість реакцій, моторна спритність, швидкісна витривалість та ін. Як прийнято говорити, це вік фізичної досконалості людини. Більшість спортивних рекордів установлено саме в цьому віці. Однак, як свідчать дані Всесвітньої організації охорони здоров'я, саме студенти характеризуються гіршими показниками фізіологічних функцій у своїй віковій групі. Вони лідирують по числу хворих гіпертонією, тахікардією, діабетом, нервово-психічними порушеннями. Причини цього, як показують дослідження, криються в тім, що в процесі вузівського навчання студенти відчувають сильну психічну напругу, часто руйнівну для здоров'я.Викладач повинен враховувати, що ці навантаження особливо великі в періоди контролю й оцінювання. Але саме тут часто відбувається одна з найгрубіших педагогічних помилок: негативну оцінку результатів засвоєння навчальної програми викладач переносить на оцінку особистості студента в цілому, даючи студентові знати за допомогою міміки, жестів, а те й у словесній формі, що він нерозумний, ледачий, безвідповідальний і т.д. Змушуючи студента переживати негативні емоції, викладач впливає на фізичний стан і здоров'я студента.Навчання у вузі вимагає великих витрат часу й енергії, що обумовлює деяку затримку соціального становлення студентів у порівнянні з іншими групами молоді. Цей факт часто породжує у викладачів помилкове уявлення про студентів як про соціально незрілі особистості, які потребують постійної опіки, поблажливому відношенні. Сам того не усвідомлюючи, викладач у цьому випадку як би ставить планку, обмежує рівень, до якого студент, з його уявлення, може розвити свої особисті якості, такі як відповідальність, ініціативність, самостійність. Вихованець (у даному випадку студент) неусвідомлено сприймає таку програму і, що особливо прикро, внутрішньо приймає її. Людині властиво легко адаптуватися до занижених вимог: у цих умовах здібності студента не тільки не розвиваються, але і часто деградують.Відношення ж педагога до студента як до соціально зрілої особистості, навпроти, як би відсуває планку, розкриває нові обрії, тим самим не обмежуючи можливості розвитку особистості, а підсилюючи їх своєю вірою, внутрішньою підтримкою.Як правило, саме в студентському віці досягають максимуму у своєму розвитку не тільки фізичні, але і психологічні властивості і вищі психічні функції: сприйняття, увага, пам'ять, мислення, мова, емоції і почуття. Цей факт дозволив Б. Г. Ананьєву зробити висновок про те, що даний період життя максимально сприятливий для навчання і професійної підготовки. У цей період відбувається активне формування індивідуального стилю діяльності.[7] Переважне значення в пізнавальній діяльності починає здобувати абстрактне мислення, формується узагальнена картина світу, установлюються глибинні взаємозв'язки між різними областями досліджуваної реальності.Якщо викладач не розвиває саме ці здібності, у студента може закріпитися навичка напівмеханічного запам'ятовування досліджуваного матеріалу, що веде до росту показної ерудиції, але гальмує розвиток інтелекту. Результати спеціальних обстежень показують, що в більшості студентів рівень розвитку таких інтелектуальних операцій, як порівняння, класифікація, визначення, досить невисоке.[9] Викладачу найчастіше приходиться докладати великих зусиль, щоб перебороти школярське відношення до навчання: орієнтацію тільки на результат інтелектуальної діяльності і байдужість до самого процесу руху думки.Лише небагато більш половини студентів підвищують показники інтелектуального розвитку від першого курсу до п'ятого, і, як правило, таке підвищення спостерігається в слабких і середніх студентів, а кращі студенти часто ідуть з вузу з тим же рівнем інтелектуальних здібностей, з яким прийшли.[10]Найважливіша здатність, яку повинен придбати студент у вузі, - це, власне, здатність учитися, що радикальним образом позначиться на його професійному становленні, тому що визначає його можливості в післявузівській безперервній освіті. Навчитися вчитися важливіше, ніж засвоїти конкретний набір знань, які у наш час швидко стають застарілими. Ще важливіше здатність самостійного здобування знань, заснована на творчому мисленні.Особливо бурхливо в період вузівського навчання йде розвиток спеціальних здібностей. Студент вперше стикається з багатьма видами діяльності, що є компонентами його майбутньої професії, тому на старших курсах необхідно приділяти особливу увагу діалоговим формам спілкування зі студентами, зокрема, у процесі виконання ними курсових і дипломних проектів, проходження практик і т.д. Передача "особистісного знання" можлива, як правило, тільки в діаді "учитель - учень". Емоційна сфера в студентському віці приходить до деякого урівноваженого стану, "заспокоюючись" після свого бурхливого розвитку в підлітковий період. Але визначені відголосся минулих "бурь" іноді дають про себе знати, особливо в студентів із затримкою особистісного розвитку, тобто страждаючих інфантилізмом. Часто може спостерігатися гіпертрофована і трохи абстрактна незадоволеність життям, собою й іншими людьми. При неадекватному педагогічному впливі такі стани можуть стати причиною деструктивних тенденцій у поведінці. Але при звертанні енергії цього емоційного стану на рішення складної і значущій для студента задачі незадоволеність може стати стимулом до конструктивної і плідної роботи.Виражений і часто підкреслений раціоналізм у звертанні викладачів зі студентами негативно позначається на розвитку їхньої емоційної сфери в цілому. Тому викладачу необхідно свідомо стежити за тим, чи не переходить небезпечну рису майже неминучий дисбаланс раціонального й емоційного в стилі його спілкування зі студентами. У цьому випадку без деякої, часом навіть додаючи штучно, емоційної теплоти ефективність його роботи зі студентами може сильно знизитися навіть при її дуже високому змістовному рівні. Без прийняття таких мір у викладача самого можуть виникнути емоційні перевантаження, ще більш посилюючі труднощі перебування вірного емоційного тону в спілкуванні зі студентами.Найголовніша особливість юнацького віку (включаючи і пізню юність) складається в усвідомленні людиною своєї індивідуальності, неповторності, у становленні самосвідомості і формуванні образа "Я". Образ "Я", по І. Кону, - це соціальна установка, відношення особистості до себе, що включає три взаємозалежних компоненти: пізнавальний, емоційний і поведінковий. За останні десятиліття відбулося зрушення піка становлення самосвідомості з віку 17-19 на 23 -25 років. Становлення самосвідомості актуалізує прояв найважливіших і часто суперечливих потреб юнацького віку - у спілкуванні, самоті, у досягненнях та ін.Потреба в досягненні, якщо вона не знаходить свого задоволення в основній для студента навчальній діяльності, закономірно зміщається на інші сфери життя - у спорт, бізнес, суспільну діяльність, хобі або в сферу інтимних відносин. Але людина обов'язково повинна знайти для себе область успішного самоствердження, у іншому випадку йому загрожує хвороба, невротизация або кримінальне життя. Потреба в досягненнях часто входить у конфлікт із потребою в спілкуванні, і розв'язання  цього конфлікту на користь тієї або іншої потреби приводить до подальших особистісних змін.Конфлікт може виникнути і між потребою в досягненнях і пізнавальній потребі, що задовольняється в ході творчої дослідницької діяльності, з огляду на часто значну залишковість у часі реальних прикладених зусиль і визнання успіхів у науковій діяльності. І тут відповідальна роль викладача, що виступає в ролі першого експерта, що дає студентові "зворотній зв'язок" про результати його дослідницької роботи. Своїми оцінками він може необережно відняти в студента всяку надію і, відповідно, бажання стверджуватися на ниві науки і підштовхнути його до вибору інших сфер життя для самоствердження і задоволення потреби в досягненні. Із соціальної точки зору дуже важливо, що студентський етап розвитку життя людини зв'язаний з формуванням відносної економічної самостійності, відходом від рідного дому, формуванням родини.[6]Сприятливе положення студента в навколишньому його середовищі сприяє нормальному розвитку його особистості. Не повинно бути істотної розбіжності між самооцінкою й оцінкою, одержуваної студентом від значимих для нього людей (референтної групи), до яких обов'язково повинний відноситися і викладач. У цьому випадку він може допомогти студентові в подоланні несприятливого співвідношення самооцінки, очікуваної оцінки й оцінки, що виходить від референтної групи. Це можна зробити, цілеспрямовано організувавши таку педагогічну ситуацію, щоб студент став перед значимими для нього "іншими" у вигідному світлі й одержав позитивну оцінку, що приведе до підвищення очікуваної оцінки, поліпшить його психологічний стан і зробить більш сприятливою позицію особистості в цілому.

Висновки

Дослідивши проблему психологічних особливостей організації виховних заходів у вищій школі, перед нами постала така проблема як зниження інтересу молоді до художньої літератури, класичної музики, театру, живопису, інших витворів високого мистецтва, невміння організувати активне і змістовне дозвілля. За роки навчання студенти майже не знайомляться з історичними і архітектурними пам'ятниками міст, де навчаються. Музеї, картинні галереї, концертні зали і театри стали фінансово недоступними для більшості студентів.Створити належні умови для розвитку та задоволення культурних потреб студентів – надзвичайно важливе завдання адміністрації ВНЗ і органів самоврядування. Студентське самоврядування – це діяльність, за допомогою якої максимально виявляються і реалізуються творчі здібності студентів, формуються моральні якості, ініціатива, підвищується відповідальність кожного за результати своєї праці.Дослідивши проблему, ми дійшли висновків, що сучасний етап розвитку суспільства потребує особливої уваги до формування духовної сфери випускника вищої школи. Сьогодні як ніколи вимагається створення умов для прояву вільної, творчої і моральної особистості, яка володіє інтелігентністю у повному об'ємі її класичних якостей. Становлення такої особистості можливе тільки при збереженні і відродженні духовно-історичних цінностей своєї країни, пріорітетного розвитку культури, науки і освіти як необхідних джерел прогресу суспільства з гарантованим майбутнім.

Література

1. Амонашвили Ш.А. Основания педагогики сотрудничества // Новое педагогическое мышление / Под ред. А.В.Петровского. - М., 1989. - С. 144-177.
2. Бернс Р. Развитие Я-концепции и воспитание. - М., 1986.
3. Бех 1. Особистісно-зорієнтоване виховання: шляхи реалізації//Рідна школа. - 1999. -№12. - С. 13-16.
4. Державна національна програма "Освіта" (Україна-XXIстоліття).-К.: Райдуга, 1994.
5. Директор Науково-методичного центру вищої освіти МОН України К.Левківський. Міністерство освіти і науки України - офіційний сайт
6. 3имняя И. А. Педагогическая психология. - М., 2000.
7. Климов Е.А. Индивидуальный стиль деятельности (в зависимости от типологических свойств нервной системы). - Казань, 1969.
8. „Концепція розвитку Мелітопольського державного педагогічного університету на 2002-2007 н.р."
9. Комплексные социальные исследования. - Л., 1976.
10. Комплексное исследование проблемы обучения и коммунистического воспитания специалистов с высшим образованием. - Л., 1980.
11. Сухомлинский В. А. Избранные педагогические сочинения. - М., 1979. - Т. 1-3.
12. Ушинский К. Д. Собр. соч. - М., 1948. - Т. 2.

---

---