Матеріал з PSYH.KIEV.UA -- Вісник психології і соціальної педагогіки

Реферат аспіранта НПУ ім.Драгоманова.

Автор: Тимошенко Олексій Анатолійович

Вступ

Професійна діяльність психолога практика висуває особливі умови до особистості фахівця, покликаного надавати психологічну допомогу людині у ситуації „неможливості жити" (Ф.Ю. Василюк). Особистість практичного психолога виступає еталоном психологічного здоров'я і комфорту та є, за словами Р.Мея, основним інструментом, знаряддям праці. Таким чином, серйозним завданням системи професійної підготовки практичних психологів має бути сприяння їх особистісному розвиткові, культивування потреби у постійному самовдосконаленні, яке є неможливим без самопізнання.Завдяки активності самопізнання особистість перестає бути продуктом зовнішніх обставин, набуває здатності до самотворення, самоактуалізації. Адекватна самооцінка та високий рівень рефлексивних здібностей, несуперечлива Я-концепція (забезпечена за К.Роджерсом, уявленнями про власні характеристики та здібності, уявленнями про себе відносно інших людей та навколишніх , цінностями та ідеалами) обумовлюють високий рівень мотивації особистісного і професійного зростання, постійне розширення життєвого простору. Водночас професійна свідомість психолога практика виступає як відкрита система, що знаходиться у постійній взаємодії з іншими, система інтерсуб'єктна за своєю природою (М. Мамардашвілі).Це вимагає від фахівця спеціальних умінь збереження власного психічного гомеостазу, витримки і терпіння, тому майбутні практичні психологи повинні володіти хоча б найпростішими методами і прийомами саморегуляції, відбір і використання яких повинно базуватись теж на знаннях про власні особистісні характеристики.Самопізнання - невід'ємний компонент психічного життя особистості, що сприяє її повноцінному „функціонуванню": форма свідомості, що передбачає активність і самостійність особистості як суб'єкта своєї життєдіяльності. Процес самопізнання – це кропітка робота, що вимагає від суб'єкта значних зусиль, невпинної праці над собою, оскільки самопізнання взаємодіє з психічними утвореннями, якостями, властивостями, які або сприяють його розгортанню, або гальмують. Необхідною умовою розвитку особистості виявляється її постійне перебування в „стані самопізнання", розвиток рефлексивних здібностей.Отже, науковцями визначені основні професійно значущі особистісні якості практичного психолога, розроблені зміст, методологія підготовки даних фахівців. І хоча існують певні розбіжності щодо даних аспектів підготовки фахівців, проте дослідники погоджуються з тим, що цей процес має певні особливості, порівняно навіть з підготовкою спеціалістів, які не спрямовані на практичну діяльність. Це пов'язане з тим, що практична психологія є „ галуззю професійної діяльності, яка має на меті визначення психологічних особливостей життєвої ситуації та індивідуальності людини або групи, внесення позитивних змін у процес взаємодії між ними і профілактику небажаних форм поведінки для найбільш повного розкриття сутнісних сил людини»[12]. Таким чином, мова йде про кваліфіковану психологічну допомогу. А вона, як відомо, забезпечується за допомогою специфічних психологічних методів, методик і технологій. Використовується в практичній діяльності спеціаліста, спрямованого на допомогу іншим, і тренінгова робота, яка також має певні особливості, принципи проведення. Тож постає питання про необхідність підготовки психолога – практика, який може в своїй практиці використати і можливості групової форми роботи, адже вона є ефективною і продуктивною, сприяє не лише покращенню самопочуття, підвищення самооцінки, але й особистісному зростанню (К.Рудестам). З іншого боку, сама тренінгова робота може виступати як надійний засіб самопізнання особистості майбутніх практичних психологів, а, отже, й усвідомлення функціонування особливостей їх психічного життя, певних сфер життєдіяльності, та, звичайно, професійно значущих особистісних якостей. Тобто студенти в межах навчання у вузі мають можливість познайомитись з тренінговою роботою, включитись в групову діяльність і за допомогою інших учасників групи та тренера - викладача зростати особистісно, набувати не лише теоретичні знання, але й досвід. Проте використання тренінгу в вищій школі має певні особливості, це пов'язано із специфікою навчального процесу, з одного боку, та специфікою групової форми роботи, з іншого.

1.Психологічний тренінг: поняття, принципи, цілі

На сучасному етапі розвитку практичної психології широке розповсюдження у зарубіжній і вітчизняній психологічній практиці отримав соціально-психологічний тренінг.Термін „тренінг" (від англ. train.) має ряд значень: навчання, виховання, тренування.Наукове визначення тренінгу також характеризується подібною багатозначністю.Так, Петровська Л.А. розглядає соціально-психологічний тренінг „як засіб впливу , спрямований на розвиток знань, соціальних установок, вмінь і досвіду в галузі міжособистісного спілкування" , "засіб розвитку компетентності у спілкуванні, засіб психологічного впливу"[9]. Ємельянов Ю.М., як досвідчений фахівець з активних методів навчання зазначає , що термін „тренінг" повинен використовуватись не для „...позначення методів навчання, а для позначення методів розвитку здібностей до навчання, або оволодіння будь-яким складним видом діяльності, і ,зокрема, спілкуванням"[3]. Ковалев Г.А. відносить соціально-психологічний тренінг до методів активного соціально-психологічного навчання як комплексного методу соціально-дидактичного напрямку.С.І. Макшанов розуміє поняття „тренінг" як спосіб перепрограмування наявної у людини моделі управління своєю поведінкою й діяльністю"( за В.М.Федорчуком). Тренінг визначається як процес створення нових функціональних утворень (або розвиток вже існуючих), які керують поведінкою, або ж як „ група методів розвитку здібностей до навчання й оволодіння будь-яким видом діяльності". Дещо окремо від перерахованих підходів до тренінгової роботи можна розглядати погляди Т.С. Яценко, яка використовує метод активного-соціально психологічного навчання, який є подібним до соціально-психологічного тренінгу, але має певні відмінностями. З її точки зору, cпільною є гуманістична орієнтація психокорекційних процедур. Розрізняються вони максимілізацією спонтанності групової взаємодії при активному соціально-психологічному навчанні та орієнтованістю процедур на дослідження особистісної проблеми суб'єкта спілкування. „ Через виявлення особистих причин складнощів у спілкуванні ми намагаємось не тільки розширити самосвідомість педагога, але й вплинути на його настанови, переорієнтувати увагу з власного „Я" на „Я" іншої людини"(Т.С.Яценко). Перша у вітчизняній психології монографія, присвячена теоретичним та методологічним аспектам соціально-психологічного тренінгу, була опублікована Л.А.Петровська в 1982 році. За останні роки тренінги набули широкого використання у підготовці фахівців різних галузей. Цей метод активно застосовується в роботі з дітьми, батьками, вчителями, керівниками підприємств та організацій.

Досвід його використання відображено у працях Ю.Н.Ємельянова, В.П.Захарова, Г.А.Ковалева, Х.Міккіна, Л.А.Петровської, Т.С.Яценко, В.М. Федорчук та ін.К.Рудестам [14] виділяє наступні переваги групової форми роботи:

1. група є мікрокосмом або суспільством в мініатюрі. Досвід участі в групах допомагає у вирішенні проблем у сфері міжособистісних стосунків і може переноситись за межі групи у зовнішній світ.
2. у групі її учасники мають можливість отримати зворотній зв'язок і підтримку від інших учасників, що мають подібні проблеми або досвід. Присутність рівноправних партнерів, а не лише тренера, створює атмосферу комфорту.
3. у групі її членам можна бути не лише учасником подій, але й спостерігачем. Це дозволяє ідентифікувати себе з іншими (активними) учасниками і використовувати результати своїх спостережень при оцінці власних емоцій і вчинків.
4. нарешті, група може співдіяти особистісному зростанню. Кожна спроба саморозкриття або самозміни члена групи викликає схвальну реакцію з боку інших її учасників, і, відповідно, збільшується самооцінка особистості.

Особливе значення має використання соціально-психологічного тренінгу для формування особистісних професійно значущих якостей. Саме за допомогою групової форми роботи здійснюється актуалізація прояву особистісних якостей та їх розвиток. Таким чином, самопізнання особливостей своєї емоційної сфери (емпатійності, зокрема) , особливостей функціонування пізнавальних психічних процесів, актуалізація рівня власної саморегуляції є тим шляхом, який може забезпечити особистісний розвиток майбутніх практичних психологів [5]. Робота тренінгової групи визначається рядом специфічних принципів. Окремі керівники соціально-психологічного тренінгу називають їх нормами або правилами , проте змістовно вони майже не відрізняються [5].Так, принцип активності виражається у включенні учасників тренінгу у різноманітні вправи, виконанні певних завдань, спостереженні за поведінкою інших учасників, у програвання тієї чи іншої ситуації. Тож активність зростає, якщо члени групи мають настанову на готовність включення в дії, що відбуваються в будь-який момент.„Зараз і тут": дозвіл на обговорення тільки того, що відбувається у групі в режимі поточного часу.Використання Я-висловлювань: необхідно уникати загальних фраз типу: „Ти завжди..." або „Не говори так....". Даний принцип спрямований на уникнення безпосередніх оцінок людини за допомогою опису власних емоційних станів, оскільки вірогідність неприйняття негативного зворотного зв'язку зростає тоді, коли останнє має суто оціночний характер. Слід говорити: „ Я радію, якщо ти...", „Я нервуюсь, коли ти...."Свобода волевиявлення: право відмовитись від участі у вправі, не говорити про те, чого не відчуваєш, не погоджуватись з тим, що суперечить власним поглядам.Співпереживання та надання емоційної підтримки учасниками один одному, відкрито виявляти свої співчуття і турботи, повагу до переживання інших. Конфіденційність всього, що відбувається в групі - важливий принцип соціально-психологічного тренінгу, який є необхідною умовою створення атмосфери психологічної безпеки й саморозкриття. Учасники не бояться, що зміст їхнього спілкування може стати загальновідомим, тож це не може не впливати на досягнення основних завдань, які постають перед учасниками протягом групової взаємодії.І.І.Марасанов [7] при проведенні тренінгів керується такими правилам:

1. Вчасно розпочинати і закінчувати заняття.
2. Не відмовлятись від права сказати „ні".
3. Мати право на підтримку, допомогу від групи.
4. Слухати того, хто говорить, намагатись не перебивати.
5. Мати право висловити свою думку з будь-якого питання.
6. Повідомляти про свої труднощі, які заважають роботі групи.

Фасилітатором прийняття цих правил усіма учасниками тренінгової групи повинен виступати тренер. Досвідчені тренери рекомендують прийняті групою правила написати на великому листі паперу та вивісити його на видному місці. Протягом наступних занять тренер повинен слідкувати за дотриманням прийнятих правил і негайно звертати увагу учасників групи на їх порушення. Дотримання правил роботи тренінгової групи обумовлює ефективність їх функціонування. Це, в свою чергу, забезпечує досягнення розуміння її учасниками цілісної структури власних внутрішніх тенденцій поведінки, можливості психокорекції власних психічних якостей, осмислення власного досвіду, який набуває значущості у випадку відрефлексованості його суб'єктом. Отже, набуває особливого значення створення рефлексивного мікроклімату в групі [5]. О.Є. Блінова вважає, що створення рефлексивного середовища можливе завдяки:А) моделюванню проблемно-конфліктних ситуацій ( у розумінні І.Н.Семенова, С.Ю.Степанова, Я.О. Пономарьова);Б) утворення настановлення на кооперування, а не на конкуренцію(О.С.Анісімов, В.О.Кривошеєв, О.І.Найдьонов);В) встановлення стосунків доступності власного досвіду кожного з учасників і відкритість досвіду інших для себе. (Л.О.Петровська).(За Н.Ф.Литовченко).Враховуючи, що тренінгові методи успішно використовують в психотерапії, консультуванні, психокорекції й навчанні, цілі тренінгу можуть бути різноманітними , охоплювати різні процеси, що відбуваються в групи впродовж тренінгу та після його завершення.

Різноманітність цілей обумовлена ще й тим, що вони ставляться у межах різних концептуальних підходів, шкіл тощо.І.В.Вачков [1] виділяє спільні цілі, які об'єднують різні за напрямком і змістом тренінгові групи:

• дослідження психологічних проблем учасників групи й надання допомоги в їхньому розв'язанні ;
• поліпшення суб'єктивного самопочуття й зміцнення психічного здоров'я;
• вивчення психологічних закономірностей, механізмів і ефективних способів міжособистісної взаємодії до створення основи більш ефективного гармонійного спілкування з людьми;
• розвиток самосвідомості й самодослідження учасників для корекції або попередження емоційних порушень на основі внутрішніх й поведінкових змін.
• сприяє процесу особистісного зростання, реалізації творчого потенціалу, досягненню оптимального рівня життєдіяльності й відчуття щастя й успіху [ 1].

Часто, з розвитком групи , первинні цілі переходять у особистісні цілі, які зумовлені бажанням спілкуватися з іншими учасниками, щоб встановити з ними позитивний емоційний зв'язок.Отже, тренінг має певні особливості, що відрізняє його від інших форм роботи практичного психолога, він розглядається дослідниками як групова форма взаємодії з певними правилами або принципами роботи і це вже є важливим фактором вирішення тих завдань і цілей, які постають перед учасниками тренінгу. Осмислення власного досвіду, самопізнання, розвиток особистісних якостей учасниками групової взаємодії відбувається за умови створення особливого рефлексивного середовища та, звичайно, дотримання тих правил, які існують в тренінговій групі. Перераховані особливості тренінга дозволяють говорити про можливість ( та необхідність) його використання у навчальному процесі, спрямованого на професійне становлення практичних психологів. Спробуємо розглянути основні етапи розвитку групи у тренінгу та їх змістовне наповнення.

2.Основні етапи розвитку групи в тренінгу

Взаємодія учасників тренінгу протягом спільних зустрічей, як правило веде до певних змін міжособистісних відносин, атмосфери в групі, згуртованості. Робота з удосконалення своїх здібностей спілкування, соціальної перцепції, зворотного зв'язку веде до закономірних змін у групі, які психологи різних шкіл та течій описують як етапи (стадії, фази) розвитку групи впродовж соціально-психологічного тренінгу[ ].Так, С.Кратохвіл описує три фази розвитку групи:

1. Фаза орієнтації й залежностіУчасники орієнтуються в ситуації. На цій фазі група знаходиться у великій залежності від керівника. Від нього вимагають вказівок, команд.
2. Фаза конфлікту. Проявляється тенденція до суперництва, іде кристалізація ролей. Переважають такі емоції як ворожість, напруження, тривога. Часто зустрічається відверта конфронтація з консультантом. Чим сильніша конфронтація керівника з групою, тим глибшою і змістовнішою буде робота на наступних етапах. Іноді група обирає собі об'єктом агресії одного з учасників і засуджує його за поведінку, яка відхиляється від норми, загальноприйнятої у групі.
3. Фаза співробітництва і цілеспрямованої діяльності. Формується почуття належності до групи, усвідомлення власного „МИ". Учасники відкрито розповідають про свої проблеми.

Розвинута група здатна забезпечити розвиток особистості.Серед механізмів, які лежать в основі цього процесу Кратохвіл виділяє:

• членство в групі;
• емоційну підтримку;
• допомогу іншим;
• самопізнання й самопроявлення;
• осмислення;
• відреагування;
• зворотній зв'язок та конфронтацію;
• корекційну емоційну відповідь;
• апробацію та засвоєння нового досвіду поведінки;
• одержання нової інформації й набуття навичок спілкування.

Більшість психологів вважає, що початок групового процесу пов'язаний з проявом залежності учасників і орієнтувальної спрямованості їх поведінки, а потім через вирішення внутрішньо групових конфліктів відбувається згуртування і збільшення ефективності рішення проблем , що стоять перед групою та її членами ( К.Рудестам)Один із найбільш відомих та універсальних описів групового процесу ґрунтується на теорії міжособистісних стосунків Вільяма Шютца.На ранніх стадіях існування групи в поведінці її членів відображається їх потреба у включенні в групу, тобто в набутті почуття приналежності до неї і в досягненні задовільних відносин з іншими. Пізніше виникає потреба у контролі. На цій стадії з'являється суперництво і прагнення до влади, і члени групи вступають у боротьбу за лідерство і домінування. Нарешті, на стадії зрілості групи, коли її члени встановлюють тісний емоційний зв'язок один з одним, особливого значення набувають партнерство, близькість. На цьому етапі домінуючою стає потреба у прив'язаності.Особливе місце серед існуючих моделей розвитку групи займає клієнт-центрований підхід К.Роджерса. Його модель розвитку групи ґрунтується на досвіді, який він цінує більше ніж теорію [13].

Отже, основні етапи розвитку групи за К.Роджерсом:

1. Збентеження.
2. Небажання висловлюватися розкриватися.
3. Опис пережитого.
4. Вираження негативних емоцій.
5. Вираження й дослідження важливого для особистості матеріалу.
6. Вираження спонтанних почуттів між учасниками групи.
7. Розвиток здібності зцілюватись в групі.
8. Самоприйняття і початок змін.
9. Руйнування „оболонки".
10. Налагоджується зворотній зв'язок між учасниками.
11. Зіткнення.
12. Взаємодопомога поза групою.
13. Справжнє спілкування.
14. Вираження негативних почуттів..
15. Поведінкові зміни в групі.

Враховуючи, що тренінговою групою зі студентами керує тренер викладач, вона може мати стадії, які можуть мати свої особливості. Так, Г.А.Цукерман і Б.М. Мастеров [16] пропонують такі етапи розвитку групи, якою керує тренер:

1. Перший етап: укладання психологічного контакту, входження в ситуацію „ тут і зараз", згуртованість, розкріпачення, перший зворотній зв'язок.
2. Другий етап: особистісна проекція, самопізнання, поглиблення зворотних зв'язків.
3. Третій етап: перехід до вільного саморозкриття й обговорення проблем.
4. Четвертий етап: зміна контакту, піднесення міжособистісної динаміки в групах.
5. П'ятий етап: вихід із „тут і зараз", соціальна реабілітація, завершення роботи в групі.

При переході від етапу до етапу, а також тоді коли виникає „гальмування" в груповій динаміці, названі вище автори рекомендують організувати рефлексію процесу, обговорюючи питання „що відбувається з нашою групою", відповідати на нього дозволяється словесно або поведінковою метафорою. Поданий вище аналіз різних концептуальних підходів щодо типів групової динаміки показав подібність і відмінність у характеристиці етапів її розвитку. Більшість авторів у аналізі групової динаміки дотримуються гуманістичних цінностей і норм поведінки. Це означає, що при проведенні тренінгів варто враховувати не тільки етапи розвитку групи, а й дотримуватися відповідних моральних цінностей і норм, якими також опановують члени групи ( людина відповідальна за свої думки, почуття, дії, тобто вона сама може вільно обирати модальності внутрішнього світу) [15]. Проте нам здається, що етапи розвитку групи в тренінгу, який проводиться у вищій школі і спрямованому на професійне становлення майбутнього практичного психолога, можуть мати певні відмінності, порівняно з етапами розвитку, що представлені у тих класичних підходах до цієї проблеми, які представлені в нашій роботі вище. Тож можна говорити про необхідність інтеграції даних підходів ( хоча точка зору Г.А.Цукермана і Б.М. Мастерова є важливою для нас і може бути розглянута в першу чергу).В цілому, врахування закономірностей групової динамічних процесів і уміння використовувати їх у тренінговій роботі дозволяє підвищити ефективність групових форм роботи.

3.Керівник тренінгової групи

Основне завдання впродовж тренінгу, й особливо на перших заняттях – створення умов, які є необхідними для активної самостійної й продуктивної роботи кожного учасника над собою. Позиція консультанта-тренера, його стиль (авторитарний, ліберальний, демократичний) і методи роботи з групою не можуть бути весь час протягом проведення тренінгу одноманітними. Водночас, дослідники визначають певний перелік особистісних рис, якими повинен володіти тренер.

За І.В.Вачковим [1] в такий перелік включається:

• концентрація на клієнтові, бажання й здатність йому допомогти;
• відкритість до відмінних від власних поглядів і суджень, гнучкість, терплячість;
• емпатійність, сприйнятливість, здатність створювати атмосферу емоційного комфорту;
• автентичність поведінки, тобто здатність демонструвати групі справжні емоції, переживання;
• ентузіазм та оптимізм, віра в здатність учасників до змін і розвитку;
• врівноваженість, терпимість до фрустрації, високий рівень саморегуляції;
• впевненість в собі, позитивне самоставлення, адекватна самооцінка, усвідомлення власних конфліктних потреб, мотивів.
• багата уява, інтуїція; високий рівень інтелекту.

Створення довірливої атмосфери й підтримки сприяє готовності й здатності керівника до емпатії. Емпатія може бути визначена як здатність поставити себе на місце іншого. Використання емпатії не є самоціллю керівника, вона йому необхідна, щоб не тільки відчувати членів групи, а й демонструвати їм, що їх розуміють[15].Для того, щоб налагодити стосунки, які сприяють можливості впливу на іншу людину шляхом емпатії, керівнику тренінгу слід виявити в спілкуванні такі аспекти взаємин, як позитивне ставлення, повага, щирість, позиція не оцінювання, безпосередність і конгруентність.Таким чином, ефективність групової роботи часто зумовлюється не лише фаховою підготовкою тренера, а рисами його особистості.Багато авторів (І.Ялом, Л.Петровська, С.Кратохвіл, К.Рудестам, Т.Яценко, І.Вачков) надають великого значення дослідженню стилів поведінки, функцій і ролей керівників груп. На думку Рудестама [14] психотерапевт може виступати в 4-роьх ролях (функціях):По-перше, експерта. Тренер в будь-який момент існування групи має можливість прокоментувати один чи декілька процесів (це може бути коментар з приводу окремих поведінкових актів, або більш складні розмірковування про наміри і мотиви).Ці коментарі допомагають членам групи зрозуміти, як вони себе ведуть, як їх поведінка відображається на інших. Однак, якщо керівник занадто захоплюється наданням інформації, відповідями на питання і взагалі своєю роллю експерта, група стає схожою на учбовий клас. В якості каталізатора керівник групи співдіє розвитку подій в ній самим фактом своєї присутності. Він спонукає групу до дій і звертає її увагу на відчуття і турботи її членів. Керівник в даному випадку використовує свою майстерність, щоб допомогти членам групи побачити і зрозуміти, що відбувається в групі. Тут вимагається специфічні поведінкові навички, включаючи відверту, теплу і співчутливу манеру спілкування. Керівник групи –це ще й аранжувальник поведінки її членів. В цій ролі він намагається полегшити обмін питаннями, почуттями й інформацією і допомогти групі у рішенні її проблем і в досягненні цілей, це включає вміння попереджати неприпустиму поведінку учасників, виразити межі припустимої поведінки, захистити учасників групи від необґрунтованих нападів з боку інших її учасників, а також визначати внески окремих учасників в роботу групи.Керівник групи може грати роль зразкового учасника. Залежно від форми роботи з групою керівник може займати позицію як активного учасника, так і аутсайдера. Активна участь керівника в групі допомагає її членам відчути повагу до себе й турботу. Якщо участь керівника і відвертість були спонтанними і справжніми, вони можуть бути прикладом високого рівня міжособистісного функціонування, на якому інші члени групи можуть навчатися. Вміння керівника бути зрозумілим, відкритим, турботливим та ефективним у своїх діях співдіє виробленню корисних навичок у членів групи.

На думку І.Ялома [18], керівник може виступати у двох основних ролях:

1. технічного експерта ( коментує процеси, які відбуваються в групі, акти поведінки окремих членів, надає інформацію, що допомагає групі рухатись в потрібному напрямку).
2. еталонного учасника ( демонструє бажаний і доцільний зразок поведінки, підсилює динаміку соціального научіння через досягнення групової незалежності та згуртованості)

Отже, під час тренінгу роль керівника полягає в тому, щоб задати, а потім підкріпити необхідні норми групового спілкування. Бути керівником у тренінговій групі, „значить бути частково художником, частково вченим, поєднати почуття та інтуїцію зі знанням методів і концепцій"( К. Рудестам). Для ефективного виконання керівником його функцій вимагається почуття часу і творче застосування широкого спектра вмінь та навичок. Професійно орієнтований тренінг „Самопізнання та саморегуляція"Реалізація програми самопізнання та саморегуляції особистості у процедурно-організаційному аспекті пропонується у вигляді тренінгових занять. Принципова схема організації тренінгу відповідає самій природі розвитку й удосконалення самопізнання: як свідчать результати досліджень (П.М.Чамата, І.І.Чеснокова, М.Келесі, В.Несбі), в онтогенезі самопізнання розвивається шляхом аналізу своєї поведінки й особистісних якостей на основі зіставлення їх з поведінкою й особистісними якостями інших людей, а також на основі здійснених ними оцінних суджень, пізнання світу речей та міжособистісних стосунків.Оптимальна кількість учасників тренінгової групи -8-15. [11]. При подальшому збільшенні групи відбувається зниження особистісних внесків учасників у групову роботу, наростає громіздкість проведення й обговорення вправ, зменшується рівень емпатійності та теплоти у внутрішньо групових стосунках, збільшується можливість непостійності, нерегулярності відвідування занять учасниками, що здійснює дестабілізуючий вплив на групову роботу.Тренінгові заняття повинні проводитись регулярно. Найбільш зручне місце для проведення тренінгів – спеціально обладнане приміщення. Специфіка академгрупи, де проводить тренінг, вносить деякі корективи у прийняті процедури: місцем проведення тренінгу може бути і звичайна аудиторія, але необхідний хоча б достатній простір для того, щоб група могла розміститися на стільцях по колу; аудиторія повинна бути одна й та ж, інакше нестабільність місця роботи групи обумовить непродуктивне витрачання часу на освоєння простору. При комплектуванні групи треба намагатися включати студентів, які мають тісні неформальні стосунки до різних тренінгових груп: необхідність тісно взаємодіяти з малознайомими людьми обумовлює активізацію процесів осмислення окремих компонентів свого Я-образу, усвідомлення необхідності самовдосконалення[5].Оскільки тренінги вносяться у розклад і студенти повинні відвідувати їх як і звичайні заняття, - виникає і вимагає спеціального обговорення проблема мотивації учасників тренінгової групи.Пропонована нижче програма тренінгових занять, спрямованих на вдосконалення самопізнання і саморегуляції, ґрунтується на концептуальних підходах до формування особистості майбутніх практичних психологів (В.Г.Панок, Н.В.Чепелєва).Зокрема, один з рівнів системи організації підготовки практичних психологів – особистісний передбачає формування у студентів гуманістичної спрямованості особистості, діалогічності як центрального її компонента, здатності до професійної ідентифікації та ряду професійно - значущих якостей ( Н.В.Чепелєва).

Аналіз досліджень з проблеми підготовки практичних психологів показав, що можна виділити комплементарні до особистості практичного психолога якості, наявність яких обумовлює забезпечення особистісного зростання клієнта в процесі індивідуальної і групової роботи:

1. Емпатійність (К.Роджерс, І.Юсупов, Н.В.Чепелєва);
2. Соціальний інтелект (М.О.Амінов, М.В.Молоканов);
3. Діалогізм (Н.В.Чепелєва);
4. Комунікативна компетентність (Р.Кеттелл,); автентичність (К.Роджерс); відкритість, теплота(Ю.М.Ємельянов).
5. Рефлексія (Н.І.Пов'якель);
6. Несуперечлива, позитивна Я-концепція (Р.Мей, С.М.Хоружий);
7. Емоційна стійкість (І.Юсупов).

Отже, існують суттєві підстави для виділення у програмі тренінгу самопізнання та саморегуляції окремих боків зі специфічними цілями та завданнями, що у своєму поєднанні повинні бути спрямованими на пізнання та вдосконалення студентами власних особистісних властивостей та якостей, важливих для професійної діяльності практичного психолога. Одночасно передбачається, що така побудова курсу тренінгу може допомогти вирішити один з аспектів проблеми мотивації студентів до участі у тренінгових заняттях, сформувати ставлення до них як до можливості професійного вдосконалення.Таким чином, участь у пропонованій нижче системі тренінгових занять ( у ході яких здійснюється послідовні рефлексивно-оцінні дії, спрямовані на репрезентацію у свідомості студентів змісту образу майбутньої професійної діяльності) сприяє формуванню професійного самовизначення майбутніх практичних психологів, а програма тренінгу самопізнання та саморегуляції тому і отримала назву „ професійно – орієнтованої"[5]. Основною умовою ефективності тренінгових занять, крім стійкої позитивної мотивації її учасників, є поєднання тренінгової роботи зі спеціально організованою учбовою діяльністю студентів, яка включає самодіагностику і зворотній зв'язок ( у процесі виконання психогімнастичних вправ, участі у групових дискусіях, рольових іграх), а також складання та реалізація індивідуальних програм особистісного самовдосконалення.

Кожне заняття змістовно поділяється на 3 етапи:

1. рефлексивний. На даному етапі учасникам надається можливість усвідомити особливості своїх пошукових та конструктивних дій, зафіксувати власні труднощі самопізнання, що забезпечує мотиваційне включення у роботу групи; об'єктивування й усвідомлення особливостей власних принципово важливих у майбутній професійній діяльності особистісних якостей здійснюється за допомогою прийомів „дистанціювання" ( виділення у якості об'єктів аналізу своїх думок, вражень, поведінки тощо) та „децентрації" ( завдяки виконанню завдань, пов'язаних із необхідністю реагувати на ситуацію від імені іншої особи).Спонуками до постійного рефлексування виступали також фіксація і чітке формулювання своїх труднощів при виконання завдань, необхідність надавати зворотній зв'язок іншим учасникам групи. Активізації рефлексивних процесів сприяли також запозичені з психодрами прийоми проведення рольових ігор - обмін ролями, „двійники";
2. експериментальний або власне учбовий, пов'язаний з оволодінням студентами конкретними знаннями про характеристики певних психологічних особливостей, з розвитком смаку до експериментування;
3. інтегруючий, протягом якого майбутні практичні психологи мають змогу результати власної пошуково-перетворювальної активності асимілювати в уже наявну систему психологічних знань, умінь і навичок.

Кожне заняття звичайно починається з привітань учасників, надання емоційної підтримки, тим хто її потребує. Після того, як фасилітатор визначить готовність групи до роботи, учасникам повідомляється мета і завдання поточного завдання. Виконання кожного з запланованих заходів завершується її обговоренням, про у деяких випадках використовується прийом незавершеної дії, коли особливо емоційно та інтелектуально насичене завдання залишається без рефлексивного аналізу, спільного обговорення, які переносяться на наступне заняття з метою стимулювання творчо-пошукової активності учасників групи.Традиційно, до серед методичних прийомів виділяють такі базові методи, як групова дискусія і ситуативно - рольові ігри. До допоміжних відносять психогімнастику та проективний малюнок.Групова дискусія є колективним обговоренням певної проблеми, кінцевою метою якої є досягнення єдиної думки. Це спільне обговорення будь-якого суперечливого питання, яке дозволяє змінити думку, позиції і настанови учасників групи в процесі безпосереднього спілкування. Така форма спілкування дозволяє зіставити протилежні позиції. Побачити проблему з різних боків, уточнити взаємні позиції. Отже, груповою дискусією називається така публічна суперечка, метою якої є з'ясування й зіставлення різних точок зору, визначення істинної думки, знаходження правильного вирішення проблеми[15]. Для активізації учасників у груповій дискусії можна використовувати процедури такого типу, як висловлювання по колу або метод естафети, коли кожний передає слово тому, кому вважає за потрібне, а для висловлювання дається певний проміжок часу.Поширеними методами в груповій роботі, й даному професійно зорієнтованому курсі є ігрові методи. Дослідники виділяють ситуаційно-рольові, дидактичні, творчі, ділові та ін. [1]. Гра є ефективною ще й тому, що може використовуватись на різних етапах групової динаміки. На першому етапі, тобто на початку групової взаємодії, гра сприяє подоланню напруженості, розкріпаченню, а отже, й включенню учасників групової взаємодії в роботу. Часто гра стає засобом діагностики й самодіагностики, допомагає творчо виразити своє „Я", подолати відчуженість, відкритися, що є важливим для досягнення поставлених цілям та завданням тренінгу „ Самопізнання та саморегуляція". В тренінгу велика увага приділяється психогімнастичним вправам, оскільки в результаті їх використання відбуваються зміни в стані групи як цілого, окремих її учасників, а також може бути отриманий матеріал, усвідомлення й обговорення якого дозволять просунутись вперед й у змістовному плані. Н.Ю.Хрящева зазначає, що поняття „психогімнастика" є умовним[11]. Цим поняттям позначають дуже широке коло вправ: письмових, усних, вербальних та невербальних. Вони можуть виконуватись в невеликих групах по 2-3 чоловіка або всіма членами групи разом, бути спеціалізованими і впливати переважно та ту чи іншу психологічну характеристику, можуть носити більш універсальний характер ( Н.Ю.Хрящева). Іноді під психогімнастичними вправами розуміють тільки такі, котрі спрямовані на зміну стану групи як цілого або кожного учасника окремо. Підтримуючи таку думку, Н.Ю. Хрящева притримується необхідності позначення поняттям „психогімнастика" і тих вправ, які спрямовані на отримання досвіду, що відповідає змістовній цілі тренінгу. Функції, які виконують психогімнастичні вправи такі: функція діагностики емоційного стану учасників групи, вони дозволяють орієнтуватись у розвитку процесів групової динаміки і стимулювати їх. Крім того, психогімнастичні вправи можуть застосовуватись для розширення уявлення про себе й інших під час осмислення, зворотного зв'язку. На нашу думку, їх доцільно використовувати у професійно зорієнтованому тренінгу „ Самопізнання та саморегуляція" саме тому, що змістовно психогімнастичні вправи відповідають тим цілям і завданням, які постають перед учасниками в процесі групової взаємодії. Таким чином, в даному тренінгу використовуються методи, які є загальноприйнятими для групової роботи, поєднуючись у різних конфігураціях, та за умови дотримання певних правил принципів роботи в групі, відповідного рівня підготовки тренера, вони забезпечують вирішення всіх поставлених завдань. Аналіз досліджень з проблематики підготовки майбутніх практичних психологів та особливостей проведення групової форми роботи дозволяє говорити про суттєві підстави виділення у програмі тренінгу самопізнання та саморегуляції окремих блоків зі специфічними цілями та завданнями, що у своєму поєднанні повинні бути спрямованими на пізнання та вдосконалення студентами власних особистісних властивостей та якостей, важливих для професійної діяльності практичного психолога. Так, на першому етапі роботи студенти знайомляться з психологічними контекстами функціонування тренінгової групи, з правилами та можливостями тренінгових занять. Також при цьому відбувається усвідомлення необхідності вдосконалення особистісних професійно важливих якостей практичного психолога. Серед інших блоків групової роботи - тренінг самопізнання емпатійності. Емпатія розглядається як особливий спосіб осягнення іншої людини, але не раціональне осмислення її проблем, а прагнення емоційного відгукування на них. Фактично розвинута у людини емпатія - це запорука успіху в тих видах діяльності, які потребують проникнення у внутрішній світ партнера по спілкуванню.Поняття "емпатія" введене в психологію Е.Тітченером, який об'єднав філософські ідеї про симпатію з теоріями "вчувствования" Е.Кліффорда та Т.Ліпса. "Психологічний словник" трактує емпатію як осягнення емоційного стану, проникнення в переживання іншої людини, вслухання у переживання особистості [10].Близьким до поняття "емпатія" є поняття "співпереживання ",яке розроблялось ще М.М.Бахтіним і значущість якого трактувалась ним не в плані співчуття , злиття з іншим ,а з обов`язковою вимогою збереження свого місця поза іншим ,із збереженням своєї творчої точки зору .А.Адлер розглядає емпатію як одну з креативних функцій особистості, а Р.Мей, говорячи про емпатію, підкреслює її виключну роль не лише в консультативному процесі, а й у діяльності всіх тих людей чия професія пов'язана з впливом на особистість [8].Отже, коли виникає емпатія ,виникає і вплив-тимчасовий (він проявляється, наприклад, у використанні у процесі спілкування одних і тих же жестів, голосових інтонацій і у перейманні психічного стану іншої людини тощо) і загальний ,більш стійкий (проявляється у перейманні однією людиною особистісного паттерна або ролі іншого).Емпатія ґрунтується на вмінні правильно уявляти собі, що відбувається з іншою людиною ,що вона переживає, до чого прагне, як сприймає і оцінює себе і навколишній світ [6].Вважається що першим хто вказав на визначальне місце емпатії в консультативному процесі і визначив її як одну з необхідних умов для терапевтичної зміни індивідуальності під час міжособистісної взаємодії консультанта з клієнтом був К.Роджерс:"Спосіб спілкування з іншими, що називається емпатією, багатогранний. Це означає увійти у суб'єктивний перцептивний світ іншого і відчути себе там як дома .Це означає бути чутливим до мінливих почуттів іншого". Роджерс відносить емпатію до наймогутніших терапевтичних засобів ,оскільки вона "розкріпачує, стверджує, повертає відчуття належності до роду людського навіть самим заляканим пацієнтам"[ 13].Отже, протягом декількох занять студенти зосереджуються на особливостях своєї емоційної сфери, намагаються зафіксувати зовнішні прояви окремих емоцій, виявляють рівень відповідності зовнішнього прояву власних психічних станів та реальних переживань, підвищують чутливість до невербальних характеристик міжособистісної взаємодії.Наступний блок групової роботи – тренінг самопізнання інтерперсональних умінь.Професія психолога в комунікативному плані виступає прикладом спеціальних здібностей, які вимагають інтерперсональних умінь, тобто таких якостей особистості, що забезпечують успішну взаємодію між людьми, взаєморозуміння, організацію спільної діяльності. Складовими системи інтерперсональних умінь науковці називають готовність до контактів, уміння їх підтримувати, уміння зберігати емоційну рівновагу в процесі спілкування, високу чутливість, емоційну привабливість для інших людей. Н.В. Чепелєва однією зі складових професійної компетентності практичного психолога називає комунікативну. Основний механізм, який забезпечує її становлення – діалог, що виявляється у взаємодії смислових позицій суб'єктів взаємодії, у результаті відбувається синтез нових професійних смислів, а також починає розвиватися одна з важливих професійно значущих якостей психолога - практика – діалогізм [17]. Остання включає діалогічну інтенцію, безумовне прийняття іншого, вміння встановлювати ефективні контакти з людьми, професійну рефлексію, здатність вести професійно орієнтований діалог. Саме актуалізація та розвиток даних складових інтерперсональних умінь відбувається в межах тренінгу самопізнання та саморегуляція.Когнітивною основою комунікативної компетентності особистості Н.Ф.Каліна називає соціальний інтелект [4], який виступає специфічним утворенням, що забезпечує ефективність соціальної активності особистості. Серед конструктів, що втілюють функціональну структуру соціального інтелекту, - уміння шукати необхідну інформацію, рефлексія на кінцеву мету, інтерес до людей, здатність до асиміляції нетрадиційного досвіду. Результати сучасних досліджень функціональної структури соціального інтелекту визначають змістовну наповненість наступного блоку тренінгу - самопізнання соціального інтелекту та антиципації, в якому студенти виявляють власний рівень розвитку соціального інтелекту. В процесі групової роботи відбувається розвиток здатності до реконструкції і перетворення уявлень як складових операціональної сторони прогностичної діяльності, розвиток здатності до висування та верифікації гіпотез як складової операціональної сторони прогностичної діяльності, підвищення мотивації до самовдосконалення соціальної активності та соціального інтересу [5]. Тренінг самопізнання Я- концепції та ресурсів особистісного саморозвитку – важливий блок професійно орієнтованого тренінгу. У психологічній літературі, як вітчизняній, так і зарубіжній, нема єдності у трактуванні поняття „ Я- концепції". Найбільш фундаментальне дослідження цього феномену належить Р.Бернсу, який визначив Я- концепцію як динамічну систему уявлень людини про себе, що включає: усвідомлення своїх фізичних, інтелектуальних та інших якостей, самооцінку, суб'єктивне сприймання зовнішніх чинників впливу на особистість.

Будучи важливим регулятором поведінки, я –концепція відіграє потрійну роль:

• сприяє досягненню внутрішньої інтерпретації набутого досвіду.
• визначає характер і особливості інтерпретації набутого досвіду.
• слугує джерелом очікувань стосовно власної поведінки самого себе.

Я- концепція формується у людини в процесі соціальної взаємодії як незворотній і завжди унікальний результат психічного розвитку, як відносно стійке психічне утворення , в той же час може характеризуватися внутрішніми змінами. Це системне психічне утворення накладає чіткий відбиток на всі прояви людини – від дитинства до глибокої старості. На відміну від ситуативних Я-образів (якою особистість бачить, відчуває себе у кожний даний момент), я-концепція створює у людини відчуття своєї постійної визначеності, самототожності, власної адекватності [5].Наявність позитивної, несуперечливої Я-концепції - одна з найважливіших умов ефективної професійної діяльності практичного психолога, особистість якого виступає основним знаряддям, інструментом надання психологічної допомоги (Р.Мей, Ю.Альошина, О.Ф.Бондаренко). Тому центральним моментом системи тренінгових занять, пропонованих для майбутніх практичних психологів, є створення умов для обґрунтованого й аргументованого визначення особливостей їх власної Я-концепції, надання підтримки у розвиткові позитивної Я-концепції, віднаходження рецептів самовдосконалення. Таким чином студенти протягом декількох занять прояснюють особливості власної Я-концепції та ціннісно-мотиваційної сфери особистості, осмислюють різноманітність виявлень Я-концепції., аналізують життєві стратегії, розвивають впевненість в собі та своїх можливостях.Враховуючи те, що особистість психолога розглядається як відкрита система, набуває особливого значення його здатність до саморегуляції, тому доцільно в межах професійно орієнтованого тренінгу самопізнання та саморегуляція звернути увагу на психологічну саморегуляцію та на основи аутотренінгу, зокрема. У широкому смислі поняття „ психологічна саморегуляція" означає один з рівнів регуляції активності живих систем, для якого характерно використання психічних засобів відображення і моделювання реальності. (О.О.Конопкін). У більш вузькому трактуванні це поняття визначається, наприклад, як регуляція суб'єктом різних психічних станів, процесів за допомогою власної психічної активності, як вплив людини на себе завдяки словам та мислєнневим образам.(Л.С. Шубіна, Л.П.Гримак).Отже, головною особливістю методів саморегуляції станів є спрямованість їх на формування адекватних внутрішніх засобів, які дозволяють людини здійснити спеціальну діяльність по зміні свого стану. За своїм змістом методи саморегуляції є способами активного самовпливу, і тому основною функцією тренера групи виступає управління процесом формування внутрішніх засобів у суб'єктів впливу, забезпечення адекватних умов їх освоєння та засвоєння. Студенти протягом занять знайомляться з цілями і процедурами аутотренінгу, обговорюють значення оволодіння психологом методами саморегуляції, здійснюють апробацію окремих технік і прийомів розслаблення. В процесі групової роботи формуються навички довільного розслаблення окремих груп м'язів у стан спокою, відбувається освоєння повної релаксації у стані спокою.І, нарешті, заключне тренінгове заняття, є пов'язаним з підведенням підсумків, на якому відбувається обмін отриманими знаннями, їх узагальнення, визначаються основні напрямки саморозвитку, усвідомлюється позитивний досвід самопізнання. Таким чином, професійно орієнтований тренінг „Самопізнання та саморегуляція" має такі особливості, які однозначно свідчать на користь його використання в навчальному процесі. При включенні у групову взаємодію студенти отримують можливість розвивати професійно значущі особистісні якості, отримати зворотний зв'язок від інших учасників групи, надати їм підтримку. Кожне тренінгове заняття має відповідну структурну будову (як і весь курс), чітко визначаються цілі, завдання кожного заняття, підводяться підсумки у вигляді рефлексії студентів щодо проведеної спільної роботи. В структурі самого курсу наявні розділи, які вміщують заняття, спрямовані на самопізнання різних сфер психічної діяльності. Поряд з такими методами як психогімнастика, ігровими методами використовується психомалюнок, психодіагностичні методики, студенти використовують також рефлексивний щоденник, виконують домашні завдання.Отже, аналіз наукової літератури з даної проблеми дозволяє зробити висновок про можливість та необхідність використання психологічного тренінгу у вищій школі, і, у підготовці майбутніх практичних психологів, зокрема. Це, на нашу думку, пов'язано з особливостями підготовки даних спеціалістів, їх професійним зростанням, яке включає не просто набуття необхідних знань, але й досвіду, що скоріше „проживається" ніж набувається. Психологічний тренінг має певні особливості, які його відрізняють. Необхідність дотримуватись чітко визначених правил або принципів роботи, визначена кількість учасників тренінгу, чітко окреслені завдання та цілі групової роботи - все це ставить тренінг на особливе місце в підготовці майбутніх психологів. Професійні значущі особистісні якості ( такі як емпатійність, комунікативність, соціальний інтелект, рефлексія та ін. ) ефективно розвиваються саме в груповій формі роботи, оскільки саме в групі її учасники отримують потрібний досвід взаємодії, надають підтримку, зворотний зв'язок, зростають особистісно, і, це не лише тому, що група є „соціумом в мініатюрі", але й тому, що цьому сприяє особлива рефлексивна атмосфера, яка створюється не лише самими учасниками, а й – тренером – викладачем. Важливим є ролі та особистісні якості керівника тренінга, його здібність виступати в якості фасилітатора групової взаємодії. Саме вміле керівництво дозволить студентам здійснювати самопізнання, вдосконалити свої професійні вміння.  Необхідність включення студентів у тренінгову роботу пов'язана ще й з тим, що вони в своїй майбутній практичній професійній діяльності повинні використовувати тренінги для вирішення професійних завдань, і , звичайно, є позитивним ознайомлення з тренінговою роботою саме в навчальному процесі (хоча питання про розвиток тренерських якостей     студентів постає більше на старших курсах). В цілому, психологічний тренінг „Самопізнання та саморегуляція" має всі ознаки, що характерні для групової форми роботи, проте ми повинні враховувати й ті особливості, які обумовлюються самим навчальним процесом, а саме, наприклад, той момент, що учасники групи - студенти, що навчаються на одному факультеті, в одній групі, а, отже, добре знають один одного ( а ми пам'ятаємо - продуктивніше, коли в тренінговій групі малознайомі або незнайомі люди). Крім того, постає потреба в спеціально обладнаному приміщенні, а, його часто в умовах вузівської підготовки може не бути. Проте, незважаючи на це психологічний тренінг є потрібним, тим більше, що за його допомогою у студента створюється образ майбутньої професійної діяльності, усвідомлюється відповідність даному образу, а, отже, є можливості для професійного зростання.

Література:

1. Вачков И.В. Основы технологии группового тренинга. Психотехники: Учебное пособие.-2-е изд., перераб. и доп. - М.: Изд-во «Ось»-89,2000.-224с.
2. Джонсон, Девід В. Соціальна психологія: тренінг міжособистісного спілкування / Пер. з анг. В.Хомика. -К.: Вид. дім „КМ Академия",2003.-288с.
3. Емельянов Ю.Н. Активное социально-психологическое обучение. - Л.: Изд. ЛГУ,1985.-166с.
4. Калина Н.Ф. Диагностика социального интеллекта личности// Журнал практикующего психолога.-1999.-№ 5.-с.159-178.
5. Литовченко Н.Ф. Професійно орієнтований тренінг самопізнання та саморегуляції. Навчально-методичні матеріали для тренінгових занять студентів педагогічних вузів. - Ніжин:НДПУ,2002.- 72с.
6. Малибруда Е. Я – Ты – Мы: психологические возможности улучшения общения. – М., 1986.
7. Марасанов Г.И. Социально - психологический тренинг. - М.: „Совершенство", 1998. - 208с.
8. Мей Р. Искусство психологического консультирования. – М., 2001. – 192с.
9. Петровская Л.А. Компетентность в общении. Социально-психологический тренинг. - М.: Узд - во МГУ, 1989. - 216с.
10. Психология. Словарь / Под общ. ред. А.В.Петровського. – М., 1990. – С.463-464.
11. Психогимнастика в тренинге/ Под редакцией Н.Ю.Хрящевой. -СПб.: „Речь", Институт Тренинга, 2001. - 256с.
12. Основи практичної психології/ В. Панок, Т.Титаренко, Н.Чепелєва та ін. :Підручник. К.: Либідь, 1999.-536с.
13. Роджерс К. О групповой психотерапии / Пер. С анг.-М.:Гиль-Эстель,1993.-191с.
14. Рудестам К. Групповая психотерапия. - СПб.:Питер,2000.-384с.
15. Федорчук В.М. Соціально-психологічний тренінг „Розвиток комунікативної компетентності викладача". Навчально-методичний посібник. - Кам'янець -Подільський: Абетка,2003.- 240с.
16. Цукерман Г.А., Мастеров Б.М. Психология саморазвития.-М.:Интерпракс,1995.-288с.
17. Чепелєва Н.В. формування професійної компетентности в процесі вузівської підготовки психолога-практика // Актуальні проблеми психології. - К.: Інститут психології АПН України.-1999.- с.271-279.
18. Ялом И. Теория и практика групповой психотерапии.-СПб.:Питер,2000.-640с.
19. Яценко Т.С. Методы активного социально - психологического обучения: Метод рекомендации для студентов педагогических институтов.-Ч.2.-К.:РУМК,1991.-56с.

---

---