Матеріал з PSYH.KIEV.UA -- Вісник психології і соціальної педагогіки

Реферат аспіранта НПУ ім.Драгоманова.

Автор: Передера Ольга Вікторівна

Вступ

Юність – перехідна фаза в розвитку людини (з 16/17 до 21/24 років). В даний період продовжується пробудження особистості, що почалося в пубертатному (підлітковому) віці, воно є „центральним пунктом, навколо якого рухається решта всього. Якщо цей процес не вдається, то особистість залишається в залежності від власного оточення, або ж застигає в позі протесту, яка характерна для періоду полового дозрівання"[8,149].Закінчення школи і вступ до вищого навчального закладу є подією, що для багатьох юнаків стає стартовою для переживання чергової вікової кризи – „кризи початку, коли відбувається пересаджування коренів на самостійний грунт"[10,255]. Дана криза визначається як нормальна, тобто є переходом від одного вікового стану до іншого. Немає людини, яка б не переживала такої кризи протягом життя, яка була би позбавлена необхідності дорослішати, зростати.Фактично, після пережитої кризи дорослішання юнаки вступають в самостійне життя, в якому є суб'єктами суспільних відносин. Саме вони визначають якість життя в суспільстві. Тому воно, суспільство, має подбати, щоб в майбутньому отримати якісний „матеріал" для самопобудови. Громада є відповідальною за те, наскільки вдало юнацтво переживе цей віковий перехід. А відповідальність передбачає перш за все відповідність зазначеній позиції. Кожен фактор соціалізації (і родина, і найближче дружнє оточення, і вищий навчальний заклад, і держава)має сприяти ефективному подоланню кризового стану. Так, наприклад, „позиція батьківства з точки зору психолога – це здатність створювати психологічно сприятливі умови для особистісного зростання юнака, атмосферу любові та підтримки з одного боку і поступову соціалізацію, засвоєння моральних норм та правил поведінки дорослого світу з іншого"[20]. Це означає, що батьки самі мають бути носіями цих норм і передавати свій досвід цілісного сприйняття світу. Адже кожен із батьків прагне, щоб дитина залишилась фізично і психічно здоровою, вдало подолала кризу юнацького віку. Багато в чому те, як особистість буде переживати складнощі, залежить від стилю життя сім'ї, способу його організації, характеру взаємин між батьками, участі їх у вихованні, правильної організації вільного часу сім'ї, ставлення самих батьків до філософських питань життя. Дослідження свідчать, що сімейні конфлікти між батьками, батьками та дітьми, застосування фізичних покарань, нерозуміння батьками дітей, відсутність батьківської уваги, підтримки дитини – усе це стає причиною того, що процес становлення особистості проходить важче, ніж звичайно. Очевидно, що сім'я має двосторонній вплив на процес становлення молодої людини. З одного боку, сім'я виступає як захисний чинник, що перешкоджає травматичному переживанню криз, з іншого – як особливий чинник, що інколи стимулює виникнення додаткових проблем. А тут іще і історичні умови піддають суворим випробуванням зазначені якості. Останнім часом змінилися державний та економічний устрої, з'являються проповідники нових церков, неефективно працюють законодавчі норми, агресивно розповсюджуються поверхневі цінності інших культур. У суб'єктивному сприйнятті багатьох з наших сучасників світ розтрощується і втрачає будь-які зовнішні умови його цілісності. Цей процес має як негативні, так і позитивні наслідки. Серед негативних – поширення соціальної дезадаптації та некомпетентності, непослідовність у вихованні, розповсюдження декларацій і вчинків, емоційна нестабільність, зниження стійкості до стресів і психотизація суспільства. Але разом з тим, опинившись без підтримки, на певному етапі виникає можливість і необхідність пошуку власного підґрунтя для розуміння і систематизації світу і створення цілісного світогляду та на вистражданих глибинних засадах. Це є умовою поновлення у багатьох випадках втраченого зв'язку поколінь.

Розділ І. Характеристика юності як вікового етапу життя людини.

Проблема вивчення психічного розвитку і, зокрема, становлення особистості є однією з основоположних у вітчизняних та зарубіжних психологічних дослідженнях. Однак у вітчизняній психології дослідження розподіляються на ті, що вивчають ранню пору життя людини (від дитинства до юності), та на ті, що вивчають зрілі етапи її життя. Розподіл обумовлюється методологічною різницею: у першому випадку людина (дитина) вивчається з точки зору психологічних і психофізіологічних симптомокомплексів, які відрізняють один вік від іншого; в другому – симптомокомплекси віку не виокремлюються, оскільки людина розглядається крізь призму її „самоздійснення" протягом усього її життєвого шляху. Інакше кажучи, дитина та період її дорослішання подається в теоріях лише як об'єкт досліджень, а доросла людина – як суб'єкт її власного життя [18]. Розглядаючи проблему дорослішання суб'єкта в процесі навчання у вищому навчальному закладі, будемо характеризувати юність як віковий етап з точки зору здатності особистості до активної діяльності по перетворенню навколишнього світу, тобто „світопобудови, створення власного життєвого простору"[10,336].Кожна фаза життя має в межах всього розвитку власне окреме завдання. Як сказав Гете: „Ідуть не тільки, щоб прийти, а щоб жити протягом шляху" [8,152]. Це стосується і юнацтва: людина протягом даного відрізку часу має вирішити ряд певних проблем. Різні психологічні школи по-різному декларують зміст завдань юнацького віку, але загалом жаданий результат – це перехід до самостійного дорослого життя внаслідок здійснення низки свідомих „життєвих виборів"[17] та подолання вікової кризи.

Книга Коула та Холла „Психологія юності" надає вичерпний перелік таких завдань:

• „досягнення загальної емоційної зрілості;
• розквіт гетеросексуального інтересу;
• досягнення загальної соціальної зрілості;
• емансипація від батьківського дому;
• досягнення інтелектуальної дорослості;
• остаточний вибір професії;
• опанування способів структурування вільного часу;
• побудова психології життя, яка би брала за основу свідому поведінку;
• досягнення ідентифікації „Я" (перцепції)"[8,152].Це погляд біхевіоризму та емпіризму.

З позиції психосинтезу Роберто Ассаджіолі обґрунтовує необхідність „духовного пробудження" особистості. Він пояснює: „Я використовую слово „пробудження" символічно, адже воно яскраво вказує на необхідність усвідомлення нової зони переживань, людина споглядає нову, досі незнану, реальність свого внутрішнього світу". Цікавим також видається той факт, що він наголошує на своєрідності переживання кризи людиною сучасною, яка є „особистістю надто розвиненою, складною , що має потужний критичний розум"[8,513].Неабияка увага приділяється юності як першому етапові дорослого життя в юнгініанській теорії. Юнг вказує, що „тільки доросла людина може піддавати свої можливості сумніву, і тому бути не в ладах з самою собою"[21], тобто переживати вікову кризу або кризу життєвого вибору. Він вказує на джерело юнацьких проблем : „Переважна більшість дотикається вимог життя, що переривають сон дитинства"[8,460]. Якщо індивід достатньо підготовлений, то перехід до професійного життя проходить безконфліктно. Але якщо є ілюзії, що контрастують з дійсністю, то відразу і виникають проблеми. Юнаки не вступають в життя без певних уявлень, що вже склалися. Інколи ці уявлення виявляються хибними, вони не відповідають тим умовам, з якими стикається молода людина в реальному житті. Досить часто це пов'язано з невиправданими сподіваннями, з недооцінкою зовнішніх труднощів, або ж з безпідставним оптимізмом чи негативізмом. Список цих причин перших усвідомлених проблем досить великий, можливі також складнощі не тільки при зіткненні суб'єктивних уявлень із зовнішніми проблемами, а і внутрішні душевні протиріччя.При ознайомленні з поглядами різних психологічних шкіл на кризу юнацького віку було би доречно пригадати вплив на перебіг цього періоду екзистенціального аспекту дорослішання (на якому роблять акцент представники гуманістичної психології), а не фізіологічного, психологічного чи соціального (хоча участь цих змінних у зростанні дитини безумовно враховується). Зміст же екзистенціального аспекту розкривався нами як процес визначення юнаком своєї смисложиттєвої позиції (тобто розуміння, інтерпретація, створення ним основ свого існування [19]).Цікаво було б звернутися до описової, „полярної, поліметричної" [7,11] характеристики даного віку, створену в рамках епігенетичної концепції Е.Еріксона. Тут йдеться про „набуття відданості та вірності"[7,12] як очікуваний результат розвитку, який може бути досягнено у групі однолітків як у провідній сфері стосунків. Тут же зазначені суттєві полярні утворення в особистості: „ідентичність – невизнання".Продовжуючи тему зарубіжних авторів, хотілося б пригадати Шарлоту Бюлер, яка висунула припущення, що юність (як і кожна фаза життєвого шляху) має власні домінуючі тенденції, мотивації[7,8]. В даному випадку „прагнення до самоздійснення" є і процесом, і підсумком пережитого юнаком чи дівчиною в цей кризовий період.На цьому ж наголошується в цікавому дослідженні американських вчених Р.Гаулда, Д.Левінсона, Д.Вейланта, які вбачають зміст життєвого вибору, що здійснюється, у „віддаленні від батьківського дому, дорослішанню, потягу до самостійності"[3,69]. При цьому домінуючим почуттям є „невизначеність".У вітчизняній психології детально розробив цю важливу епоху життя І.Кон: перехід від дитинства до зрілості він поділив на три етапи (підлітковий, юнацький вік та пізня юність, або початок дорослості). До того ж кожен період розглядається всесторонньо: „з точки зору біологічного дозрівання, в соціальному та психологічному аспектах. Так, біологічно юнацький вік – це повне завершення полового дозрівання, а початок дорослості характеризується зрілістю організму у всіх відношеннях; в плані соціальному юнацтво – це період завершення первинної соціалізації; психологічно ж юнацький вік характеризується становленням самосвідомості, образу „Я", самовизначенням, обранням професії, найважливіше психологічне новоутворення – це відкриття внутрішнього світу особистості"[7,8]. Для пізньої юності ведучий вид діяльності – праця. Окресливши таким чином головні характеристики юнацького вікового періоду, І.Кон повністю реалізував методологічні ідеї класика вікової психології, Л.С.Виготського.З-поміж вітчизняних психологів непоміченою не може залишитися постать М.С.Кагана, котрий на основі морфологічного аналізу діяльності як суб'єкт – об'єктного відношення, виділив „ціннісно–орієнтаційну"[13] діяльність як провідну для фази юності, тим самим підтвердивши смислопошуковий сенс даної вікової кризи.Тож особистісна інтеграція завершується саме кризою юності (17—21 рік), що виявляється початком становлення авторського підходу до визначення і реалізації свого власного погляду на життя і на вибір індивідуального способу життя. Початок рівня суб'єктності вбачається у формуванні реальних життєвих планів, активному освоєнні професійної діяльності, соціальної ролі дорослого, пошуку супутника життя[14].Найбільш активно суб'єктність людини розвивається в період молодості (19—28 років) — період активного соціального і професійного розвитку, коли відбувається пізнання себе в професійних ролях, переборенні життєвих труднощів.Наведений перелік поглядів далеко неповний і не претендує бути вичерпним, він лише допомагає визначитися з єдино вірними характеристиками юності як важливого (з точки зору становлення особистості) вікового етапу, логічно обґрунтовує тезу про те, що це є пора набуття самостійності у всіх її можливих проявах. При цьому можна гіпотетично (виходячи з основних завдань віку) встановити перелік проблем, що з ними стикається юнацтво. „Такі як: прагнення встановити близькі стосунки і водночас невміння знайомитися, встановлювати і підтримувати контакти, адекватно висловлювати свої бажання і почуття, недовіра до інших, до протилежної статі, страх "зради", страх розчинитися і втратити свою індивідуальність в іншому тощо. Найбільш важкі розлади в цій сфері, як правило, пов'язані з пошкодженнями батьківсько-дитинських стосунків і несвідомим відтворенням травматичних ситуацій, пов'язаних з ними, чи прагненням компенсувати брак в стосунках з батьками - знайти в іншому "ідеального батька"[13].Знаючи завдання даного вікового етапу, окресливши можливі проблемні ситуації, можемо перейти до обговорення особливостей перебігу дорослішання в період навчання у вищому навчальному закладі, а також про можливості втручання та допомоги, оптимізації цього процесу (адже не забуваємо: від отриманого „результату" залежатиме якість життя в усій державі).Типові проблеми "зростання" достатньо ефективно вирішуються на рівні "тут і тепер", тобто шляхом аналізу, більш об'ємного розгляду, відзеркалення, усвідомлення ситуацій, які складаються зараз у реальному житті, чи безпосередньо в процесі індивідуальної консультації або групового тренінгу. Це стає темою розмов в тренінгах типу "марафон", "особистісно центрована група", а також змістом сцен в психодрамі. В результаті групової роботи знижуються тривога, напруження відносно інших людей, виникає краще розуміння себе, інших, покращується вміння реалізувати свої потреби у близьких стосунках[9,10]. Звичайно, наслідки короткочасних несистематичних втручань суто індивідуальні і залежатимуть від глибини і об'єму попередніх розладів (які дуже гарно висвітлені в статті Л.М.Смольської „Фактори дитинства, що впливають на успішність в дорослому віці"). В деяких випадках цього цілком достатньо на шляху вирішення вікової кризи, в деяких - це стає тільки початком для більш тривалої психокорекції .Тут і постає питання про необхідність загальнодержавної соціальної програми для студентів, в процесі якої проробляються конфлікти дитинства, знаходяться можливості установлення більш зрілих стосунків із власними батьками, прийняття їх і себе. А внаслідок цього виникає можливість встановлювати більш реалістичні, здорові стосунки з іншими. Як висловилася одна студентка, яка усвідомила, що тривалий час "віддавала" ролі своїх батьків подругам та юнакам, але (і саме тому, що) "відмовляла" в цьому праві реальним батькам: "Бути дорослим - це вміти прощати." В цьому відбивається розуміння того, що бути дорослим - це також вміти встановлювати зрілі стосунки з людьми. Нажаль, досить часто це вміння не приходить автоматично чи природньо, особливо, коли є пошкодження стосунків на попередніх етапах розвитку особистості, і соціальна ситуація не сприяє цьому, а в ній панує конкурентна боротьба, підозрілість, відокремленість. Позитивному вирішенню психоціальної кризи юності сприяє така соціальна ситуація, яка характеризується партнерством, кооперацією, взаємоповагою, довірою. В лабораторних умовах вона може бути створеною під час групової чи індивідуальної психокоррекції, а в реальніх - це питання організації стосунків і створення відповідної соціально-психологічної атмосфери в навчальному процесі, і в усіх сферах студентського життя. Головне пам'ятати, що для другого періоду юності типовими є „максималізм і категоричність, які не завжди свідчать про принциповість"[2,65]. Особливо дані якості виражаються через негативне ставлення до думок та дій дорослих, тож фахівці мають бути готовими до скептично критичного та іронічного ставлення.

Підводячи підсумки, зауважимо, що студента, тобто юнака чи дівчину, маємо сприймати комплексно, тобто, як підкреслює О.В.Винославська, „у трьох іпостасях":

1. соціальній, яка обумовлена належністю студента до певної соціальної (академічної групи і виявляється через виконання ним функцій майбутнього фахівця;
2. психологічній, що являє собою єдність психічних процесів, станів і таких властивостей як характер, темперамент, спрямованість, здібності, від яких, власне, і залежить протікання психічних процесів та виникнення психічних станів;
3. біологічній, що включає в себе тип нервової діяльності, будову аналізаторів, безумовні рефлекси, соматичний тип, психомоторику, фізичний стан тощо.

Це означає, що при здійсненні будь-яких практичних заходів для вирішення проблем юнацтва, маємо брати до уваги характеристики якостей та можливостей студентів, їх вікових та особистісних особливостей в усіх зазначених напрямках.

Розділ ІІ. Психологічний супровід розвитку студентів в існуючій системі вищої освіти.

II.1. Протиріччя у розвитку сучасного студента та можливі шляхи їх вирішення.

Термін „студент" має латинське походження і в перекладі українською мовою означає людину, „що старанно працює, учиться, тобто оволодіває знаннями"[2,66].Завдяки спільному виду діяльності – навчанню, спільному характеру праці студенти утворюють певну соціально–професійну групу, провідною функцією якої є набуття відповідних знань та умінь в галузі обраної професії, навичок самостійної творчої діяльності. Успішність же всього зазначеного залежить від психоемоційного стану особистості, яка, як вже було зазначено, переживає вирішальну вікову кризу дорослішання.Становлення й розвиток юнака сьогодні відбуваються в щонайскладніших умовах, які часто є похідними від надіндивідуальних, надособистісних процесів – не тільки економічних і політичних, але й власне психологічних чи, точніше, психосоціальних[15].Актуальною в цьому контексті виявляється, скажімо, проблема конформізму як типового механізму адаптації особистості до нових умов. Зазначимо, що конформний спосіб адаптації відіграє важливу стабілізуючу роль у процесі трансформації колишньої радянської людини в громадянина демократичної держави. Цьому сприяють і ті психотехнологічні механізми впливу, що по суті залишаються такими, як і раніше (змінюється лише їх ідеологічне наповнення). При цьому, однак, якісні зрушення в громадянській самосвідомості, у готовності людей до побудови нових форм суспільного життя простежуються дуже слабко. Для досягнення більш вагомих результатів тут варто використовувати інші механізми впливу, які б стимулювали критичність, ініціативність, зацікавленість, активність особистості. І в цьому розумінні великі надії ми покладаємо на подальше вдосконалення й розвиток суб'єктної парадигми психологічної науки і педагогічної практики, що успішно розробляється[8].Зрозуміло, що глобальна соціально-економічна криза, у вирі якої ми постійно перебуваємо, поглиблює внутрішні конфлікти, життєві кризи як дорослої, так і юної, підростаючої людини, загострює всі її лиха, страждання, суперечності, надзвичайно ускладнює вибір життєвого шляху, роблячи який, індивід кладе на свої плечі важку відповідальність і за свою власну долю, і за долю своїх близьких. Тим часом подібні проблеми, насамперед пов'язані з життєвими кризами та особистісним вибором, і дотепер залишаються у вітчизняній науці дуже слабко розробленими. Ю.О.Самарин виділив ряд характерних рис та протиріч соціально - психологічного характеру, що мають місце у розвитку студентської молоді. У цей період молода людина здійснює вибір професії, оволодіває нею і починає випробовувати себе в інших сферах життя, самостійно планує свою діяльність і поведінку, активно відстоює самостійність суджень і дій. У цьому віці на основі синтезу наявних знань, життєвого досвіду, самостійних міркувань і дій формуються світогляд, етичні та естетичні погляди. Багато які з них переходять зі сфери теоретичних уявлень в сферу практичних здійснень (кохання, шлюб, створення власної сім'ї). Однак, у зв'язку з матеріальною залежністю від батьків та необхідністю підкорятися існуючому в навчальному закладі розпорядку, виникає економічне протиріччя між різноманітністю бажань і можливістю їх здійснення, яке студент інколи намагається розв'язати додатковим заробітком на шкоду своїй основній учбовій діяльності[2,65;11,1].Поєднання роботи з денною формою навчання створює ще одне протиріччя – надзвичайний дефіцит часу, який позначається або на якості навчання, або на сімейних взаємовідносинах, а у кінцевому результаті призводить до „зниження інтенсивності інтелектуального та емоційного життя"[2,65].Коли у студента виникає вибірковий інтерес до тієї чи іншої галузі знань і бажання заглибитися саме у цю галузь, ресурси часу виявляються недостатніми.Наступне протиріччя полягає у тому, що хронічно не вистачає часу на переробку постійно зростаючого потоку інформації. Знаннями ж стає тільки та інформація, що перероблена та засвоєна людиною. Отже широта інформації часто вступає в протиріччя з глибиною її осмислення.Існує ще одна особливість психічного розвитку студентів: якщо в середній школі навчання і виховання випереджають розвиток, то у вищому навчальному закладі розвиток студентів іноді випереджає навчання і особливо виховання.Окремо слід зупинитися на проблемі адаптації першокурсників до навчання у вищих навчальних закладах. Різка зміна багаторічного стереотипу роботи, до якого звикли юнак чи дівчина (динамічного стереотипу, за І.П.Павловим), іноді призводять до нервових зривів і стресових ситуацій. Перебудова динамічного стереотипу у кожного студента протікає індивідуально і залежить як від типу вищої нервової діяльності, так і від соціальних чинників.

Серед головних труднощів, з якими стикаються першокурсники, психологи виділяють наступні[21;1,63]:

• негативні переживання, обумовлені виходом із шкільного колективу;
• невизначена мотивація вибору професії, недостатня психологічна готовність до неї;
• відсутність навичок самостійної роботи;
• невміння здійснювати психологічну саморегуляцію поведінки і діяльності, що посилюється відсутність щоденного контролю з боку викладачів;
• пошук оптимального режиму праці та відпочинку в нових умовах, налагодження побуту та самообслуговування, особливо при переході з домашніх умов до гуртожитку.

Як бачимо, зазначені труднощі не є однаковими за своїм походженням. Деякі з них мають об'єктивний характер, а інші обумовлені недоліками у довузівській підготовці, а також у вихованні в школі та сім'ї. Але так чи інакше, протиріччя, що виникають, мають значний вплив на перебіг кризи дорослішання.Тому саме на цих „протиріччях" зосереджують зараз свою увагу фахівці. Так, наприклад, ними займаються співробітники лабораторії соціальної психології особистості в м.Києві. Першим підсумком розробки цих проблем стала колективна монографія, підготовлена за редакцією завідувачки лабораторії Т.Титаренко [16;17].Титаренко та її співробітники розглядають життєву кризу як необхідний момент самодетермінації розвитку особистості, переривання поступовості, перехід до нової якості життя. У такій інтерпретації життєва криза є не що інше, як природно й соціально зумовлена можливість і форма реалізації закладеного в людині потенціалу особистісного розвитку. Але ця можливість стає дійсністю, зрозуміло, тільки за умови конструктивного виходу з кризової ситуації. Конструктивний же вихід із кризи – як нормативної, так і ненормативної – завжди передбачає особистісний вибір, у якому й експлікується, виявляється людська суб'єктність як така. Це положення – одне з найважливіших у розроблюваній психологічній теорії життєвої кризи.Не обмежуючись вивченням природи кризових станів, науковий колектив лабораторії головну увагу приділяє пошукові шляхів і засобів психологічної допомоги людям, що в цих станах перебувають. Відповідні дослідження і досвід психологічного консультування свідчать про наявність у кожної людини внутрішнього потенціалу самоорганізації, конструктивного подолання кризи. В окремих випадках психологічна допомога потрібна лише для того, щоб активізувати цей потенціал, розчистити обтяжені психотравмами, нерозв'язаними рольовими конфліктами шляхи самовідновлення. Однак така допомога, нехай і мінімальна, украй необхідна, особливо в ненормативних кризових ситуаціях. Інакше ці ситуації можуть завершитися дуже драматично і навіть трагічно. В Україні на 100 тисяч жителів припадає 30 самогубств, і значну частину їх здійснює молодь, що, власне кажучи, і недивно. Незріла, інфантильна особистість занадто гостро реагує на травмуючі ситуації, крах дитячих ілюзій призводить до втрати сенсу життя. Тому такою необхідною є превентивна психологічна підтримка в разі загрози виникнення суїцидальних спроб. Вона має бути спрямована на розв'язання проблеми адаптації індивіда до соціального середовища, на набуття навичок конструктивного реагування на життєві труднощі.Розроблені методи психологічної допомоги й підтримки активно використовуються лабораторією і в таких складних сферах, як корекція сексуальної поведінки молоді, консультативна робота з вагітними жінками, що належать до груп соціально-психологічного ризику, терапія психотравм у юнаків, психологічна підтримка онкологічних хворих. Окремий напрям діяльності лабораторії – розробка способів корекції поведінки, підвищення соціальної відповідальності ін'єкційних споживачів наркотиків і ВІЛ-інфікованої молоді.Такими є основні підсумки наукових пошуків Інституту в окресленому аспекті. Підсумовуючи їх, можна зробити окремі цілком певні висновки. Головний із них полягає, мабуть, у тому, що сучасна молода людина повинна набути свого роду „соціального імунітету, здатності протистояти маніпулятивному впливу на її психіку, навчитися робити свідомий життєвий вибір, безупинно підвищувати рівень своєї індивідуальної свободи, не переходячи при цьому межі, за якою починаються егоцентризм, егоїзм і, зрештою, саморуйнівний бунт проти суспільства"[14]. Словом, особистість повинна бути оптимально соціалізованою, однак не в розумінні розчинення індивідуального в суспільному, а з погляду ствердження в суспільстві свого суверенного, творчого, громадянського Я. Вона повинна діяти з усвідомленням свободи своїх рішень і тим самим бути відповідальною за свої вчинки.Але сприяти цьому мають не тільки такі автономні лабораторії, як та, про яку щойно йшлося, а сталі інститути психологічного супроводу, що би постійно та ефективно діяли при будь-якому закладі вищої освіти. Проблему парадигми діяльності такого роду інституцій гостро піднімає у власній статті „Толерантность и модели психологической службы в существующей образовательной системе: экопсихологическая перспектива" П.В.Лушин. Дискутуючи щодо можливостей кількох різних моделей психологічної служби (педагого – центрована, „центрована на студенті", психолого – центрована та комунікативна), він влучно зазначає, що „критерієм ефективності роботи психологічної служби є колективні зміни у просторі, що реорганізується або реконструюється. В такому випадку психологічна служба виступає в ролі не тільки суб'єкта, а фасилітатора колективних змін"[6,2]. Йдеться не скільки про те, що фасилітатор „гуманізує" позиції викладачів та студентів (роблячи їх псевдо рівними), стільки про сприяння тому, щоб кожен суб'єкт намагався би знайти власне місце, адекватне не тільки соціальному запитові, але й особистісним можливостям та прагненням.На думку Лушина, якщо загальнодержавна парадигма буде підтримувати роль „викладача – фасилітатора", саме в цьому випадку буде проводитися робота з і задля цілісної особистості, включаючи і будь-які емоційні переживання (а їх питання в період вікової кризи стоїть досить гостро). Адже на даний момент як вітчизняна, так і зарубіжна вищі школи уникають роботи з цим пластом психічного життя людини, що дорослішає. Це здійснюється всупереч тому, що більшість досліджень присвячено особистісному розвитку та росту. Виникнення під час навчального процесу неконтрольованих та спонтанних емоційних проявів (особливо неоднозначного або негативного характеру) – справа, що або карається, або є небажаною. Існує думка, що дисципліна, підтримувана в такій спосіб, є атрибутом авторитарних та директивних освітніх систем, але психологи – практики на власному досвіді переконані в існуванні так званої демократичної дисципліни („говори від себе", намагайтеся використовувати „Я", „не вимушуй себе говорити, якщо нічого сказати по суті", дотримуйся принципу „тут і тепер" та ін.). Можливо, саме така дисципліна учбового процесу сприятиме подоланню складнощів перехідного етапу в житті студентства[6].

ІІ.2. Філософсько – психологічний портрет студента як зрілої особистості.

Говорячи про поступальні зміни, характерні для юнацького віку, зогляньмося на бажаний результат (отриманий внаслідок подолання протиріч, про які вже йшлося раніше), який був би оптимальним з точки зору і особистості студента, і суспільства, в якому він живе. Для підсилення яскравості картини, зробімо невеличкий екскурс в систему філософських уявлень про сучасну людську постать.Якщо розглядати особистість як „текст, то цей текст протягом життя є безумовно відкритим для певних поступальних і стрибкоподібних змін, що їх підштовхує життєвий вибір. Кожний вибір змінює співвідношення фігури і фону, створюючи нове ціле, новий текст, новий гештальт"[17].Не кожне світоперетворення, що здійснюється завдяки виборові, можна вважати за розвиток, тобто прямування в прогресивному напрямі. Вибори бувають і випадкові, і помилкові, і регресивні. Варіантів зміни життєвої парадигми завжди чимало, особливо, коли людина вступає у доросле життя.Змальовуючи портрет особистості, наголосимо на тому, що в сучасній науці крім діалектики, з'являється ще одна потужна, така, що претендує на універсальну, методологія – синергетика. Нагадаємо, що первинно автор синергетичного підходу професор Г.Гакен підкреслював, що синергетика вивчає системи, які складаються з великої, дуже великої кількості компонент або підсистем, котрі складно взаємодіють. Слово "синергетика" означає "спільну дію", підкреслюючи узгодженість функціонування частин, що відтворюється в поведінці системи як цілого [1;16]].Чому для нашого змалювання портрету зручною є саме синергетика? Не лише тому, що синергетика сьогодні має статус метанауки, від самого зародження покликаної відіграти роль комунікатора між різними науками. І не тому, що, на думку палких прихильників синергетики, вона має найближчим часом набути статусу філософської теорії, а можливо, і замінити діалектику.Головним аргументом для залучення синергетичного контексту в психологічне дослідження є спроба нового розуміння системного підходу, розуміння далеко не такого механістичного, як раніше. Саме синергетика вивчає загальні закономірності еволюції (розвитку в часі) систем будь-якої природи. І, нарешті, саме синергетика дає змогу побачити самостворення нових систем, суб'єктність у її глибинному, базальному сенсі. У синергетиці, яка примирює такі два екстремістські підходи до вивчення тих чи тих феноменів, як редукціоністський і голістичний, розгляд явищ відбувається на проміжному, не мікро* і не макро-, а мезоскопічному рівні. Ця обставина має таке суттєве значення, що синергетику визначають як науку про самоорганізацію. Згідно із сучасними уявленнями, хаос на одному рівні може приводити до впорядкування, самоорганізації на іншому. Психологічне мислення легко погоджується з цим твердженням.Прагматична філософія синергетики артикулюється в знаряддєво-операційному розумінні мови, яке виявляється в усвідомленні її незавершеності, незакінченості, відкритості, метафоричності, тобто її процесуально-гештальтного характеру.В рамках такого синергетичного підходу особистість у сучасному постмодерністському світі називають новим, нейтралізованим Я, про яке дедалі частіше пишуть представники наративної психології [4,89;10,342]]. Це нове Я є чимось рухливим, плинним, таким, що відчуває на собі вплив "голосів людства" і не поспішає створювати свій окремий суто індивідуальний текст. Для нього важливіше бути в контексті, "вписуватися", не випадати (саме ця тенденція прослідковується в юнацькому віці). Філософія постмодернізму, як відомо, вважає, що істину можна виміряти лише суб'єктивним досвідом. Замість ілюзії істини як недосяжної мети головною цінністю стає творчість. Ідеться про готовність до перманентного переоцінювання себе і світу, себе та інших, власного минулого, теперішнього і майбутнього. Як пише А.Блатнер, головним завданням психотерапії в добу постмодернізму є необхідність допомогти людям переорієнтуватися на мету творчої ефективності, тобто зробити вибір на користь творчості.Серед характерних особливостей постмодернізму – надлишок вибору у зв'язку з тисячами порад, пропозицій, рекомендацій, перед якими опиняється людина. Усі ці заклики апелюють до безлічі бажань, пробуджують різні частини Я, що потребують задоволення. Добре, якщо вдається визнати ці різні Я частковими, не цілісними. Тоді легше звернутися до самодисципліни, від чогось відмовитися, щось таки обрати [17]].Коли ми говоримо про постмодерністську особистість, то маємо на увазі часткову втрату індивідуальної своєрідності, точніше втрату жорсткої визначеності, єдиноголосся за рахунок практично безмежної відкритості, поліфонічності, здатності до розвитку. Постійні зміни відповідно до мінливого середовища є для такої постмодерністської особистості нормою життя, якої ніхто не декларує, навіть не помічає. І все ж підкреслимо, що такі кардинальні зміни відбуваються далеко не з кожною особистістю. Більшість людей залишається на традиційному рівні світосприймання та світоперетворень. Позаяк „нова особистість стає більш відкритою та гнучкою системою, певні її підсистеми можливо перебудовувати, перетворювати на нові тексти, змінюючи, наприклад, жанр, додаючи нові деталі чи інтерпретації. Так, на власне минуле вона сьогодні дивиться саме як на свою власність, трактуючи його по-новому, пропонуючи собі пригадувати не лише певні трагічні обставини, а і їх іронічне бачення сьогоднішніми очима. Вона має авторські права на своє життя і дедалі активніше ними користується"[5,3].Що ж саме важливе на шляху до набуття особистісної зрілості?Дуже важливим є так званий діалоговий тип особистості, відкритої, креативної та зорієнтованої на довіру до іншого, тобто схильної до досягнення стійкої інтерсуб'єктивної згоди. Особистість не може розвиватися поза значущими стосунками, які складають психологічний простір життєвого світу.Такі характеристики особистості, як циркулярність, самореферентність, автопоетичність, комунікативність, діалогічність, є для руху вперед ключовими.Цікавою та узагальненою видається структурно–описова характеристика зрілої особистості, яку виклав О.С.Штепа (див.дод.). Спираючись на аналітичний огляд класичної та сучасної літератури з проблематики зрілої особистості, в перелік якої увійшли роботи таких науковців, як К.Юнг, Г.Олпорт, В.Штерн, А.Маслоу, Кострома, Дж.Стівенса, Саллівана, Р.Кегана, Ф.Перлза, К.Абульханової-Славської, Г.Абрамової. А.Реана, Л.Лєпіхової, Т.Титаренко та ін., він уклав власний, авторський перелік відповідних рис. До них увійшли наступні: „синергічність, автономність, контактність, самоприйняття, креативність, толерантність, відповідальність, глибинність переживань, децентрація, життєва філософія"[12,10-11;12,4-5]. Коротка характеристика рис є такою. Синергічність характеризує здібність до цілісного сприйняття світу та людей, до розуміння взаємопов'язаності суперечностей. Автономність виявляється у вмінні довіряти власним судженням та діяти відповідно до них, наявності власної, незалежної від оточення, системи цінностей. Контактність характеризує здібність до швидкого встановлення глибоких контактів з людьми. Само прийняття – безоцінкове позитивне ставлення до себе, незважаючи на існуючі недоліки. Креативність – здатність до загостреного сприймання дисгармонії, створення чогось нового, чого раніше не було, творче спрямування. Децентрація – здатність розглядати явища з різни х точок зору, розуміння і прийняття того, що інші люди можуть сприймати щось по-іншому, вміння відтворювати точку зору іншого. Толерантність – терпимість до різних думок, неупереджене ставлення до людей та подій. Відповідальність – визнання себе автором певного вчинку і прийняття на себе його наслідків. Глибинність переживань – це досвід різноманітних переживань, відчуття гармонії зі світом, здатність до вершинних – особливо радісних – та „плато – переживань", за яких відбувається нове ставлення до світу. Життєва філософія – це усвідомлення людиною власної реальності у контексті навколишнього світу.Цікавим є припущення, що самоактуалізована особистість не завжди є зрілою, і що самоактуалізація певною мірою кристалізує особистісні якості, тобто заперечує процес зростання. Якщо гіпотетично приймемо це твердження як істину, то цікаво можна розставити наголоси в пріоритетах розвитку сучасного студента :що є найбільш важливим – професійне чітке самовизначення чи розвиток духовних рис особистості? Відповідь можна знайти, на мою думку, тільки в контексті кожної окремої особистості, з її унікальним досвідом минулого та особистісним потенціалом. Отже, наполягати на чіткому сталому портретові – безглуздя, можливо і доцільно лише окреслити сучасні філософськи підходи до розуміння людини (особливо юнака) та гнучкий перелік рис, які передбачені ними, а решта – справа професіоналів –практиків, які безпосередньо допомагають зростати новому поколінню молоді в нашій державі.

Висновки

В даній реферативній роботі при розгляді зазначеної теми спираючись на синергетичний, системний підхід, було надано описову характеристику студента; на основі класичної та сучасної літератури, проведено огляд основних характеристик, завдань та складнощів розвитку, а також, не претендуючи на беззаперечність та універсальність, авторка привела в загальних рисах дефініції соціально-психологічного супроводу у вищому навчальному закладі для оптимізації проживання кризи дорослішання.Тож, щоб вдало подолати цей складний етап свого життя студент має адаптуватися як член нової групи. Перш ніж виявити себе як особистість, він має засвоїти діючі в групі норми, тобто „бути таким, як усі". Потім проходить демонстрація своєї індивідуальності, і наостанок – інтеграція, тобто збереження лише тих індивідуальних рис, які відповідають необхідності та потребам групового розвитку, а також власним потребам зробити значущий внесок у життя вищого навчального закладу.Якщо студенту не вдається подолати труднощі кризової адаптації, то в нього можуть сформуватися такі якості, як конформність, безініціативність, може з'явитися невпевненість в собі, що призводить до зниження самооцінки. А всі зазначені якості далеко не сприяють вдалому життєвому вибору. Дієвим засобом розвитку та шляхом попередження зазначених проблем можу бути студентське самоврядування, адже воно веде академічну групу до рівня розвитку колективу, а він, в свою чергу сприяє формуванню у студентів позитивних якостей особистості.Шляхів багато, кожен з них в тій чи іншій мірі реалізується в наших вищих навчальних закладах, але вирішення проблеми підготовки життєздатних юнаків – справа не суто вищої освіти, а і сім'ї, і держави, і, безперечно, самих студентів.

Список використаних джерел

1. Айседора Хеер. Визначення соціальної роботи 21-го століття // Практична психологія та соціальна робота. – 2005, №9, с.63 – 76с.
2. Винославська О.В. Психологічні особливості студентської групи // Практична психологія та соціальна робота. – 2005, №7, с.65 – 87с.
3. Вірна Ж.П. Освіта як автобіографічний факт особистості // Практична психологія та соціальна робота. – 2005, №11, с.68 – 84с.
4. Кон И.С. Открытие Я. – М.: Политиздат, 1978. – 450с.
5. Красновський В.М. Соціальна ситуація розвитку старшокласника: звернення до інтерпретації її особливостей та шляхів гуманізації // Практична психологія та соціальна робота. – 2005, №6, с.3 – 87с.
6. Лушин П.В. Толерантность и модели психологической службы в существующей образовательной системе: экопсихологическая перспектива // Практична психологія та соціальна робота. – 2005, №6, с.1 – 87с.
7. Моргун В.Ф., Ткачева Н.Ю. Проблема периодизации развития личности в психологии. Учебное пособие. – М.: Изд-во Моск.ун-та, 1981. – 84с.
8. Психология возрастных кризисов: Хрестоматия/ Сост. К.В.Сельченок. – Мн.: Харвест, 2003. – 560с.
9. Смольська Л.М. Фактори дитинств, що впливають на успішність в дорослому віці // Практична психологія та соціальна робота. – 2005, №7, с.9 – 87с.
10. Титаренко Т.М. Життєвий світ особистості: у межах і за межами буденності. – К.: Либідь, 2003. – 376с.
11. Хлівна О.М., Федотова Т.В. Здорова особистість в світлі гуманістичної моделі А.Маслоу та акмеологічного підходу // Практична психологія та соціальна робота. – 2005, №9, с.1 – 76с.
12. Штепа .С. Особистісна зрілість як динамічна особистісна структура // Практична психологія та соціальна робота. – 2005, №8, с.10, №9, с.4 – 75с.
13. http://www.ukma.kiev.ua/ua/nauka/confer/dni_nauki/arhiv/DS_1998/social_s/soc_scho/lysenko.htm. Проблема стосунків в юнацькому віці.
14. http://www.newacropolis.org.ua/ua/lud2002.htm/chepa1.htm. Самореалізація людської самості: віковий аспект.
15. http://politicon.iatp.org.ua/mag/sljularevski2.htm. М.Слюсаревський:"Ми" і "Я" у світі, що змінюється.
16. 16. http://politicon.iatp.org.ua/mag/titarenko1.htm.Т.Титаренко:Природа вибору: шляхи самоорганізації особистості у її життєвому світі.
17. http://politicon.iatp.org.ua/mag/sesia2002/tytaren02.htm.Т.М.Титаренко:Критерії готовності до здійснення життєво важливого вибору.
18. http://politicon.iatp.org.ua/mag/sesia2002/tytaren02.htm.Ю.Лановенко. Типологія адаптаційного подолання кризи підліткового віку.
19. http://www.politik.org.ua/vid/magcontent.php3?m=6&n=28&c=428.Ю. Лановенко. Переживання суб'єктом свого дорослішання.
20. http://pi.zen.ru/arhiv/2002/007/lyudi.shtml. Газета "Пятое Измерение" / Раньше люди взрослели за 40 лет. Теперь - за 20.
21. http://politicon.iatp.org.ua/mag/popik1.htm.І.Попик:Психологічні особливості конфліктних стосунків між викладачем і студентом у вузі.

---

---