Матеріал з PSYH.KIEV.UA -- Вісник психології і соціальної педагогіки

Реферат аспіранта НПУ ім.Драгоманова.

Автор: Гуренко Наталія Василівна

Вступ

Сьогодні вже неможливо уявити наше життя без бурхливого розвитку технологій,  нескінченного обміну  інформації та процесу спілкування людей, що  представляють різні культури, мають зовсім інші  способи мислення та формування думок. На даному історичному  етапі людство переживає процес світової глобалізації, що змушує кожну освічену людину слідкувати за вимогами часу. Цей процес стосується багатьох професіоналів, які працюють у сфері лінгвістики, зокрема викладачів іноземної мови та перекладачів. Міжкультурне спілкування як сфера діяльності філологів вимагає від них чіткого усвідомлення та розуміння не лише іншого менталітету  й обізнаності в області понять та явищ, притаманних певній культурі, а й вмінні правильно  їх застосовувати у мовленнєвій діяльності.Кожна нація в ході історичного розвитку  набуває велику кількість характерних ознак, які не проникають в інші, навіть генеалогічно споріднені нації. Певні слова та словосполучення позначають народні звичаї, традиції, свята, адміністративні та політичні системи [1, 151-152].Тому  дуже важливо розрізняти ці реалії або одиниці національно забарвленого лексикону  для розуміння значення словосполучення або тексту в цілому. Поняття реалії тісно пов'язане з феноменом міжкультурного спілкування. Це спілкування людей, що належать до різних культур. Воно може бути надзвичайно важким через різні поняття про те, коли, чому і як потрібно вживати мову  [2, 22] Автор даної роботи вважає, що міжкультурне  спілкування є надзвичайно важливим фактором розуміння та правильного відтворення мови. В даній роботі описується феномен культури  і його вплив на сприйняття людиною іноземної мови. Також зазначаються основні способи формування мовленнєвої культури у майбутніх фахівців.Етнолінгвістика як окрема галузь мовознавства вивчає мову в її стосунках до культури, а також взаємодію мовних, етнокультурних і етнопсихологічних чинників у функціонуванні й еволюції мови( вплив на структуру мови вірувань, звичаїв, побуту та загалом культури народу). До сфери проблем, які вивчає етнолінгвістики належать, зокрема, проблеми табу, евфемізмів, теорія номінацій, пов'язаних з характеристиками архаїчної свідомості, в тому числі назв різних обрядів та ритуалів ( весільних, похоронних, тощо). Етнограф на основі мовних фактів може простежити розвиток культури народу, зміни в побуті, а також історично-культурні зв'язки між народами [3, 11]У різні часи різні вчені робили спроби обґрунтувати  неповторність лексичного складу й семантики окремої мови. У цьому були зацікавлені не лише лінгвісти, а й психологи ( К.Г.Юнг, В. Дільтей та Е. Шпрангер), філософи ( О.Ф.Лосєв, Ж. Руссо,   І. Гердер, А.Мюллер), психолінгвісти    ( Р.Якобсон, В.Матезіус  ) та етнолінгвісти (  О.С.Гердт, , Б. Гавранк, Й.Вахк, Т. Фрінгс, П.Лафанг, О.О. Шахматов, І.О. Бодуен де Куртене,  В.М. Жирмунський, Л.П. Якобінський, О.С. Мельничук, В.М. Русанівський, Ю.О. Жлуктенко ). Перелічені дослідження в сумі складають комплексне уявлення про даний феномен людського пізнання світу.Лінгвістика розглядає процес номінації з погляду  мовних засобів, які називають об'єкти навколишнього світу. Для лексичної системи  характерна етнічна вмотивованість виникнення назви, яка відповідає специфіці культурних традицій. В останній час думка про вмотивованість мовних знаків широко пропагується представниками теорії звукосимволізму і вчені стверджують, що звукова мотивація має фоновий характер [3, 28].Кожен етнос розглядає об'єктивну дійсність крізь призму свого менталітету. Специфіка сприйняття об'єкта зумовлена мовними ( фонетичні, морфологічні, граматичні засоби) та позамовними ( неоднакові умови життя людей, розбіжності в культурних традиціях, система суспільних відносин, господарська діяльність) факторами.     Актуальність дослідження зумовлена тим фактом, що обізнаність у сфері культури, менталітету та національно-маркованих одиниць мови іншого народу, а також вміння та навички правильно та вірно їх  застосовувати у мовленнєвій діяльності, сприяє всебічній реалізації мовної, комунікативної та соціокультурної компетенцій викладача іноземної мови вищої школи, особливо в епоху бурхливого розвитку інформаційних технологій та глобалізації. Мета роботи полягає у вивченні  взаємозв'язку між культурою та мовою, особливо  у його усвідомленні і навчанні під час формування мовленнєвої культури майбутнього викладача.

Поставлена мета передбачала вирішення таких завдань:

• уточнити поняття культури та міжкультурного спілкування
•  встановити характерні тиси мовленнєвої культури фахівця
• визначити поняття мовленнєвого етикета
• встановити основні завдання при формуванні мовної компетенції студентів  викладачем

Для розв'язання поставлених завдань у роботі було застосовано такі методи: словникових дефініцій, описовий, компонентний аналіз, зіставно-типологічний,  контекстуально-інтерпретаційний.Практична значущість роботи полягає у збагаченні викладацького і перекладацького досвіду та розширенні викладацької  компетенції.Структура роботи. Робота складається зі вступу, 2-х розділів , загальних висновків, списку використаних джерел.У вступі обґрунтовано вибір теми, викладено основні положення, мету написання даної роботи, завдання, матеріал, практичну значущість.У першому розділі розкривається  поняття культури, її взаємозв'язок з мовою, вплив культури на правильне розуміння й відтворення змісту тексту.

У другому розділі визначаються прийоми та способи формування мовленнєвої компетенції та культури майбутнього фахівця. У висновках подаються основні практичні результати проведеного дослідження.

Розділ I Поняття культури та культурної компетенції

Багато вчених (Robert Lado, Harry Hoijer, Edward Sapir, Л.І. Олійник, Ажнюк Б., Зорівчак Р.П., Влахов С. Флорін С.) вирізняють явище культури і дають нам можливість усвідомити важливість взаємозв'язку культури і мови. Так, словник Mackmillan Essential  Dictionary  дає дефініцію культури як  спільноти, що має власні думки, віросповідання і типи поведінки [4, 167]. В свою чергу Dictionary of the English language and culture  визначає культуру як звичаї, віросповідання, мистецтво, музика та всі інші продукти людської думки,  створені певною групою людей у визначений час [5, 311 ].  За визначенням Роберта Ладо, культура – структурна система визначеної поведінки [6, 110].Сучасна концепція культури визначається Гаррі Хойджером як „ всі історично створені моделі для життя, наявні та приховані, раціональні, ірраціональні та нераціональні, що існують у певний час і формують поведінку людей". Риси та елементи культури у цьому визначенні організовані та складені в систему  або декілька систем, оскільки культура історично створена і підлягає постійній зміні [7, 554]. Едвард Сапір зазначає, що вся культурна поведінка структурована [8, 546].Міжкультурне спілкування основане на  явищі встановлення між мовленнєвих контактів. Міжмовленнєві контакти обумовлюють  вживання мовленнєвих правил власного мовного середовища під час взаємодії з представниками іншого соціуму. Це трапляється тоді, коли два чи більше співрозмовника використовують іноземну чи другу мову, але застосовують мовленнєві  правила  власної. Це може відбуватися  під час взаємодії людей, які мають спільну рідну мову, але належать до мовленнєвих спільнот з різними правилами побудови мовлення, наприклад люди, що розмовляють британським чи американським варіантом англійської мови [9,332].Якщо відбувається перенесення власних культурних звичок в іншу культуру, завжди виникають труднощі. Люди, що належать до одного культурного середовища,  не завжди можуть зрозуміти певне явище, притаманне іншому.  Як приклад можна навести бій биків та його сприйняття двома культурами( іспанською та американською). Кожному відомо, що в Іспанії бій биків – вид спорту. Він символізує тріумф майстерності та вправності над тваринною силою бика. Це розвага. Це вираження хоробрості в цій країні. Проте надзвичайно важко пояснити цю манеру поведінки звичайному американцю. У книжці „ Лінгвістика через культури" Роберт Ладо [6,114-115] досліджує це неадекватне порозуміння. Він досліджує форму, а саме: чоловік у червоному плащі, озброєний мечем,  кидає виклик і вбиває бика. Наявні певні специфічні слова та терміни: тореадор, бик, пікадор, музика. Але манера впливу на представників різних культур відрізняється. Американець, що сидить  біля мексиканця  чи іспанця, побачить ту ж саму форму. Він побачить чоловіка, вдягнутого  у відповідний одяг, озброєного мечем, що кидає виклик бику та вбиває його. Він побачить бика, якого атакує і вбиває  чоловік своїм мечем. Значення цієї події буде  для нього зовсім інше ніж для іспанця. Він побачить беззахисну тварину. Для нього це не є спорт, це жорстокість по відношенню до тварини. Тому тореадор жорстокий, глядачі жорстокі [6,114-115].Автор даного приклада вважає, що в даний момент відбувається неадекватне сприйняття реалій національної культури. І доказом цьому є мова. В англійській мові існують слова, що однаково вживаються по відношенню як до тварин так і до людей, коли в іспанській мові все по – іншому. В англійській мові тварини і люди мають „legs", а в іспанській мові люди мають „piernas" (ноги), а тварини „patas"( лапи). Так само, в англійській мові люди і тварини мають back та  neck,а в  іспанській – lomo і pescuezo. Лінгвістичний доказ свідчить про різницю у вживанні лексем, що позначають один і той же об'єкт та їх сприйняття представниками різних культур. Як результат, в іспанській культурі різниця ставлення до людини і тварини дуже велика, значно більша ніж в американській. В  іспанській культурі людина фізично не сильна, проте розумна та майстерна. В американській культурі людина, як і бик, фізично сильна. Роберт Ладо робить висновок, що за формою сприйняття об'єкту є однаковим, хоча значення є прямо протилежне [6,115-117].Зв'язок мови та культури загальновизнаний. Хоча існує певне протиріччя стосовно того, чи формує та контролює мова процес формування думок, чи лише відображає їх світосприйняття, нема сумніву, що існує певне співвідношення принаймні між словниковим складом  мови та віруваннями, цінностями та потребами людей [9,360-361].Зумовленими національно – етнічними особливостями  завжди є елементи урядових та виборчих систем ( адміністрація,  секретар, Верховна Рада, Сенат, Генеральна Асамблея, Дума),  грошові системи ( шилінг, пені, рубль, долар, гривня, тугрики, златі, крони, євро).  Національно - культурно обумовленими є також назви предметів одягу ( шотландка тартан, мокасини американських індіанців, вишиванка, кептар,   національний шотландський костюм кілт ).  Притаманними  певному мовному соціуму, в нашому випадку українському, завжди є назви національних страв, напоїв, як результат сільськогосподарських традицій та споживання певних продуктів (борщ, вареники, галушки, кутя, медок, ряжанка), еквіваленти яких відсутні в мові перекладу. Традиційно зумовлені поняття також спостерігаються в деяких національних системах мір та ваги (миля (ам.),  унція(ам.),  верства (укр.), пуд(укр.), копа (укр.) фунт(англ.), в власних назвах  та іменах святих (Святий Петро,  Івана Купала, Маковій,  Святого Миколая, Діва Марія (укр.) [1, 152].  Словниковий склад мови є відображенням національної  культури людей, показником досвіду нації, у ньому зберігається запис минулих контактів з іншими мовами та культурних запозичень. Окрім термінів в  науковій та технічній сферах, є також  багато слів, які не мають еквівалентів в іншій культурі. Тому виникає таке поняття, як міжкультурне непорозуміння. Для декого може здатися ситуація смішною, коли турецький турист в США відмовився їсти хот дог, тому що вважав, що він був зроблений з м'яса собаки, а це суперечить його релігійним переконанням. Деякі непорозуміння є набагато серйознішими, наприклад коли батьки з племені Навахи ( корінні мешканці Америки) віддали своїх дітей на всиновлення, не усвідомлюючи, що наприкінці навчального року вони не повернуться до своєї домівки [9, 360-361].В статті Sociolinguistics and  language teaching М.Савій-Троік [9,361] пише, що за допомогою граматики у певних мовах вказується на розподілення та організацію часу та простору. У класичній грецькій мові майбутній час позначає події минулого, а минулий час – події майбутнього, тобто протилежно тому, як їх уявляють в англійській мові.  Люди, які говорять на азіатських мовах, окрім їхньої неспорідненості, розділяють інтерпретацію формування пасивної форми у реченнях, саме це може спричиняти серйозне непорозуміння  в перекладі на англійську мову. Пасив в англійській мові вживають з різних причин: підкреслити об'єкт дії,  підкреслити агент дії, зосередитися  на  довершеності дії. Наприклад:The boy was operated on the next day. (підкреслити об'єкт дії)The factory was managed by two brothers.( підкреслити агент дії)One day a letter was brought to the hospital. (підкреслити об'єкт дії)Many mistakes have been made. ( зосередитися  на  довершеності дії)This cannot be seen through the microscope. (підкреслити об'єкт дії)Для встановлення відмінностей у інтерпретації пасивної форми в англійській та азіатських мовах, візьмемо за приклад два речення: John baked a cake.The cake was baked by John.Для людей, що говорять на азіатських мовах ( китайська, японська), ці два речення можуть мати різне  значення, оскільки  підмет пасивного речення вважається  „ жертвою" дії. Тому, перше речення буде лише констатацією факту, а друге речення означає, що агент зробив щось погане. Навіть люди, які вільно розмовляють англійською, але походять з Китаю або Японії, продовжують робити цю помилку [9, 361].Професійна  компетенція викладача під час процесу навчання студентів вимагає культури мовлення  та вміння її використання з урахуванням певної комунікативної  ситуації. Лінгвосоціокультурна компетенція розглядається Шейлою Ремзі як складова загальної професійної  компетенції. Достатнє володіння соціокультурним кодом соціуму, до якого належить  комунікат, є тією базою, за допомогою якої легко можна оволодіти кодом іншомовної  культури. Вербальне та невербальне кодування має соціокультурну обумовленість. Культуру в цьому розумінні  розділяють  на суб'єктивну та об'єктивну [10, 9]. Суб'єктивна культура складається з вже сталих моделей поведінки, цінностей, значень, які відповідають інтересам та знанням певної соціальної групи. Об'єктивна   ж культура складається з національно – зумовленим ставленням до балету, музики, мистецтва [10, 9].Саме поняття культури – абстрактне, тому що є продуктом думки [11, 275]. При вивченні культури вивчаються загальні правила, загальні припущення та загальні цінності, що є фундацією зовнішньої поведінки людини. В інтеркультурній комунікації необхідно брати до уваги той факт, що комуніканти як несвідомо, так інколи з певним наміром, роблять крос культурні порівняння. Такі порівняння робляться для  пристосування до процесу сприйняття, оцінки та поведінки комунікантів відповідно до  певної ситуації. Цей процес включає вивчення специфіки іншої культури,  вміння застосування набутих  знань в контекстно – визначеній інтеракції для уникнення невизначеності та пов'язаного з цим емоційного дискомфорту [11, 275]. Комунікація на любому рівні базується на володінні „ соціальним контекстом" та „ соціальною культурою", де під  „ соціальним контекстом" розуміється врахування минулого досвіду людства, а під „соціальною культурою" – знання реалій з різноманітних сфер життя, історії, культури народу [12].

Розділ 2 Мовленнєва культура фахівця = 2.1 Мовленнєвий етикет =

Як зазначає Бабенков С.І. [13], культура мовлення сучасних підлітків постійно знаходиться під впливом соціальних змін, як позитивних, так і негативних, що відбулися в нашій країні особливо в останні десятиліття. Прийнято розрізняти вищий і нижчий рівень мовленнєвої культури людини. Нижчий рівень – перший ступінь оволодіння літературною мовою: правильність мовлення та дотримання норм літературної мови. Правильним мовленням називають таке мовлення людини, в якому не допускаються помилки у вимові, у вживанні слів та їхньому утворенні, у побудові речень. Вищим рівнем мовленнєвої культури прийнято вважати правильне і гарне мовлення: людина не тільки не допускає помилок, але й вміє щонайкраще будувати своє висловлення; найбільш повно розкриває його тему і головну думку; відбирає найбільш придатні слова і конструкції з урахуванням того, до кого й за яких обставин він звертається. Головна мета кожної культурної людини полягає в збагаченні свого мовлення, його удосконалюванні. Необхідно навчитися відчувати свого співрозмовника, уміти відбирати найбільш придатні для кожного випадку слова та конструкції.  Формування у підлітків навичок користуватися правилами культури спілкування, як й культури загальної поведінки з оточуючими, повинне відбуватися в процесі систематичної виховної роботи. Дуже важливо ознайомити учнів з правилами ввічливості, яка виявляє повагу до гідності іншої людини, показати як поводитися в тій чи іншій ситуації (знання етикету поведінки), як правильно встановлювати і підтримувати мовний контакт (знання мовленнєвого етикету). Кожна людина повинна дбати не тільки про культуру свого мовлення, а й про мовний етикет (сукупність мовних засобів, які регулюють нашу поведінку в процесі мовлення). С.К. Богдан зазначає, що "мовний етикет українців є унікальною, універсальною моделлю їх мовної діяльності" [14;432]. Головне призначення етикету – встановлення сприятливого контакту між людьми, регулювання їх взаємин на основі принципу ввічливості. Якщо студент не буде знати прийнятих у суспільстві правил мовного етикету, не буде володіти вербальними формами вираження ввічливості, йому буде важко встановлювати ділові контакти і він не зможе на високому рівні здійснювати процес спілкування. Кожен студент вищого навчального закладу повинен знати етикетні одиниці, якими виражається вітання, прощання, вибачення, мовленнєві одиниці, що супроводжують прохання, формули подяки, конструкції побажальної модальності, типізовані фрази ритуалу знайомства, етикетні формули звертань тощо. Викладачі повинні бути обізнані з основними правилами  ведення мовлення. Для різних видів мовленнєвої діяльності суспільство формує певні правила їх здійснення. Правила ведення мовлення, чи етикет мовлення, поділяються на правила для мовця і слухача.

Виділимо насамперед правила для мовця:

1. Доброзичливе ставлення до співрозмовника, повага до адресата.
2.  Необхідно виявляти доречну у певній ситуації ввічливість (враховувати стать, вік, службовий чи суспільний статус тощо). Потрібно знімати надмірну категоричність.
3.  Мовцеві не рекомендується ставити в центр уваги своє "я", нав'язувати свої думки й оцінку подій.
4.  Необхідним для мовця є відокремлення власного "я" слухача у центр уваги.
5.  Мовцеві треба вміти вибирати тему для розмови, доречну в кожній ситуації, яка є цікавою, зрозумілою партнерові.
6.  Мовець повинен стежити за логікою розгортання тексту, за тим, щоб висновки не протирічили задуму бесіди.
7. Мовець повинен пам'ятати, що межа смислового сприйняття і концентрації уваги у слухача – обмежені.
8. Мовцеві необхідно постійно відбирати мовні засоби відповідно до вибраної тональності тексту, орієнтуючись не тільки на адресата, але й на ситуацію спілкування загалом, на офіційність або неофіційність ситуації.
9.  Мовець повинен пам'ятати, що в усному контактному безпосередньому спілкуванні слухач не тільки чує, але й бачить його, отже, сприймає жести, міміку, пози, загальну манеру триматися при розмові й культуру поведінки.

Правила для слухача:

1.  Необхідно перервати всі справи й уважно вислухати мовця.
2.  Слухаючи, необхідно доброзичливо, з повагою і терпляче ставитися до мовця, бути тактовним.
3.  Намагатися не перебивати мовця, не вставляти недоречних зауважень, не переводити власне слухання у говоріння.
4.  Слухаючи, треба перевести в центр уваги мовця та його інтереси.
5.  Необхідно вміти вчасно оцінити мовлення співрозмовника, погодитися чи не погодитися з ним, відповісти на питання.
6.  Необхідно перервати всі справи й уважно вислухати мовця.
7.  Слухаючи, необхідно доброзичливо, з повагою і терпляче ставитися до мовця, бути тактовним.
8.  Намагатися не перебивати мовця, не вставляти недоречних зауважень, не переводити власне слухання у говоріння.
9.  Слухаючи, треба перевести в центр уваги мовця та його інтереси.
10.  Необхідно вміти вчасно оцінити мовлення співрозмовника, погодитися чи не погодитися з ним, відповісти на питання.

У кожному суспільстві етикет поступово розвивався як система правил поведінки, система дозволу й заборон, що формують загалом моральні норми. Етикет і мовлення тісно пов'язані між собою. Манера мовлення, стиль, дозвіл чи заборона говорити одне й не говорити інше, вибір мовних засобів як маркер приналежності до певного середовища – все це наявне в наших мовленнєвих виявах. Мовленнєвий етикет можна визначити як правила, що регулюють мовленнєву поведінку. Це широка зона одиниць мови й мовлення, яка словесно виражає етикет поведінки, дає нам в руки ті мовні багатства, які є в кожному суспільстві для вираження неконфліктного ставлення до людей, а етикет регулює складний вибір доречного засобу конкретною людиною, для її конкретного адресата, у конкретному випадку, ситуації.

2.2  Формування мовної компетенції студентів  викладачем

Особливу увагу треба приділяти виховному потенціалу позакласних заходів на морально-етичні теми. Внаслідок їх систематичного проведення виробляються навички та звички культурної поведінки підлітків при спілкуванні, які поступово стають якостями особистості. Позакласні заходи допоможуть учням правильно аналізувати різноманітні ситуації у спілкуванні, оцінити свою мовленнєву культуру та інших, оволодіти формулами мовленнєвого етикету та нормативними правилами поведінки у суспільстві.Важливо використовувати такі види виховної роботи, як бесіда, анкетування та тестування. Під час проведення бесіди можна обговорити моральне наповнення художніх фільмів, узнати ставлення підлітків до сучасної реклами та телевізійних передач, позитивні та негативні якості різноманітних ЗМІ. Використання анкет та тестів допоможе вихователю проаналізувати стан та рівень загальної культури учнів, їх моральні цінності, уподобання. Вивчення іноземної мови, знання традицій та етикету спілкування інших народів світу створить передумови для спорудження міцного фундаменту загальної культури студента. Цілком зрозуміло, що така робота вимагає від вихователя великої уваги та сумлінності і не може бути виконана за короткий час. Вона повинна проводитися поступово. Потрібно наполегливо допомагати підліткам оцінювати та аналізувати свою мовленнєву поведінку та поведінку інших, опановувати правила спілкування, оволодівати уміннями приймати участь у діалозі культур. Мовленнєва ситуація визначається такими обставинами, які змушують людину щось сказати (або брати участь у мовленнєвій діяльності). Під мовленнєвою ситуацією розуміють складний комплекс зовнішніх умов спілкування і внутрішніх реакцій співрозмовників, що знаходять вираження в якому-небудь висловлюванні (тексті). Інакше кажучи, для виникнення мовлення необхідні автор його та адресат, тема, місце і час мовлення, його причина і мета. Культура мовлення суспільства – це один із найяскравіших показників стану його моральності, духовності і загальної культури. [15;44]. Культурою мови називають "дотримання усталених мовних норм усної і писемної літературної мови, а також цілеспрямоване, майстерне використання мовно-виражальних засобів залежно від мети й обставин спілкування" [15;263].  Кожний, хто отримує сьогодні вищу освіту, повинен вчитися глибоко пізнавати тонкощі рідної мови, сприймати красу слова.

Висновки

Культура спілкування – частина культури поведінки людини у суспільстві. Культура поведінки – сукупність форм щоденної поведінки людини (у побуті, у спілкуванні з іншими людьми), у яких знаходять зовнішнє вираження моральні та естетичні норми такої поведінки. Культура поведінки не буває поза культурою спілкування, і навпаки. Мовленнєвий етикет – важливий компонент національної культури. У мові, мовленнєвій поведінці, усталених формулах (стереотипах) сформувався багатий народний досвід, неповторність звичаїв.Культура мовлення - це духовне обличчя людини. Вона свідчить про загальний розвиток особистості, про ступінь прилучення її до духовних багатств рідного народу й надбань усього людства. Основою мовленнєвої культури є грамотність, тобто дотримання загальноприйнятих літературних норм у користуванні лексичними, фонетичними, морфологічними, синтаксичними і стилістичними засобами мови. Але цим поняття мовленнєвої культури не вичерпується. Мовлення має бути не тільки правильним, а й лексичне багатим, синтаксично різноманітним. Треба активно розвивати своє мовлення: усно й письмово викладати думки, виправляти себе, перебудовувати сказане, шукати  найкращі й найдоцільніші варіанти висловлювання.Культура мовлення тісно пов'язана з культурою мислення. Якщо людина ясно, логічно мислить, то й мовлення в неї ясне, логічне. І навпаки, якщо влюдини немає думок, якщо вона говорить про те, чого не розуміє або не знає,то й мовлення в неї плутане, беззмістовне, захаращене зайвими словами,непотрібними красивостями. Мовлення тоді гарне, коли воно якнайповніше і якнайточніше передає думки чи малює образи і легко сприймається, зрозуміле.Грамотне, багате мовлення — не тільки ефективний засіб передачі й сприйняття думок та образів. Це вияв поваги до людей, з якими спілкуєшся, до народу,  який створив цю мову.

Література

1. Korunets I.V.  Theory and practice of translation. – Vinnytsya : Nova Knyha Publishers, 2001. – 448р.
2.  Trudgill P. Language and society. – Penguin English, 1992. – 22 p.
3.  Кочерган М.П.  . Вступ до мовознавства. – К.Видавничий центр „ Академія", 2001. – 368c.
4.  Mackmillan Essential  Dictionary,20035. 
5.  Dictionary of the English language and culture, Longman group UK Limited, 1992.
6.  Lado R. Linguistics across cultures. – The University of Michigan press, 1957. – 123р.
7.  Hoijer H. The relation of Language to Culture. – Chicago: University Chicago Press, 1953. – 554 p.
8.  Sapir E. The Status of Linguistics as a Science. – Berkeley and Los Angeles: University California Press, 1949. – 546p.
9.  Lee Mc Ray S. Nancy H. Hornberger.  Sociolinguistics and  language teaching.- Cambridge University Press. – 437р.
10.  Ramsey Sh. Creating a Context. Methodologies in Intercultural Teaching and Training // Experiential Activities in intercultural learning, edited by   H. Ned Seely. – Yarmouth, ME: Intercultural Press, 1996. -  C. 7-27
11.  Олійник Л.І.. Інтеркультура та формування лінгвосоціокультурної  компетенції. Проблеми семантики слова, речення та тексту. Збірник наукових праць. Вип.9/ Відп.  ред.  Н.М. Корбозерова. – 2003. – С. 274-27912.
12.  Ажнюк Б. Культурна адаптація українців в країнах поселення (США і Канада)// Інтеграція України у світове товариство. Матеріали науково – практичної конференції, Київ, 19-20 грудня 1998. – С.227 – 235.13.
13.  Бабенков С.І. (Горлівський державний педагогічний  інститут іноземних мов)// Інтеграція України у світове товариство. Матеріали науково – практичної конференції, Київ.
14.  Богдан С.К. Мовний етикет українців: традиції і сучасність. – К.: Рідна мова, 1998. – С.430–452.15. 
15.  Бикова Г.П. Українська мова та культура мовлення: Навчальний посібник для студентів заочної форми навчання. – К.: НАУ, 2002. – 122 с16.
16.  Гладіліна Г. Г., Сеніна В. К. Питання мовленнєвої культури та стилістики. К., 1997.17.
17.  Діденко А. Н. Сучасне діловодство: Навч. посібник. 2-ге вид., перероб. і доп. К., 2000.18. 
18.  Ділова українська мова: Навч. посібник / За ред. О. Д. Горбула. К., 2000.19.
19.  Діловодство й архівна справа: Терміни та визначення. Видання офіційне. К., 1994.20.
20.  Кочан І. М., Токарська А. С. Культура рідної мови: Збірник вправ і завдань. Львів, 1996.21.
21.  Культура української мови: Довідник / За ред. В. М. Русанівського. К., 1990.22.
22.  Паламар Л. М., Кацавець Г. М. Мова ділових паперів: Практ. посібник. 4-те вид. К., 2000.23.
23.  Українська мова як державна в Україні: Зб. матеріалів. К., 1999. 24.
24.  Український правопис. 4-те вид., випр. й доп. К., 1993.25.
25.  Шевчук С.В. Українське ділове мовлення: Підручник. – К.: Література ЛТД, 2003. – 480 с.26.
26. Шкуратяна Н. Г., Шевчук С. В. Сучасна українська літературна мова. К., 2000.

---

---