Мислення
Матеріал з PSYH.KIEV.UA -- Вісник психології і соціальної педагогіки
Мислення – процес опосередкованого й узагальненого відображення людиною предметів і явищ об’єктивної дійсності в їх істотних зв’язках і відношеннях. Мислення належить до пізнавальних процесів, як і відчуття та сприймання. Проте пізнання навколишньої дійсності шляхом мислення є складнішим, ніж шляхом прямого, безпосереднього її пізнання через відчуття і сприймання. У мисленні знання отримуються не безпосередньо через органи відчуття, а опосередковано. Наприклад, людина дізнається, що на вулиці холодно не обов’язково лише тоді, коли виходить на вулицю і відчуває холод. Вона може і не виходячи туди, а лише поглянути на стовпчик термометра, який висить за вікном. Іншою особливістю мислення є його узагальнюючий характер. Саме через узагальнення ми пізнаємо внутрішню суть предметів і явищ, їх зміст і зв’язки з іншими предметами і явищами. Наприклад, ступаючи на лід і не знаючи його товщини, людина спочатку робить це дуже обережно, щоб не провалитися. Вона не знає, що буде в цьому випадку, але в минулому таке з нею траплялося. Цю якість льоду вона узагальнює і переносить на дану ситуацію. Проте узагальнення неможливе без того, щоб попередньо не виділити і відокремити властивості предмета і явища від самого предмета. Лише після такого відокремлення (абстрагування) виділені властивості поширюються на ті чи інші класи (групи) предметів. Мислення відбувається за загальними законами, спільними для всіх людей. Залежно від того, яке місце в процесі мислення займає слово, образ та дія і співвідношення між ними, розрізняють такі види мислення: наочно-дійове, наочно-образне, словесно-логічне (абстрактне). Основними формами словесно-логічного мислення є поняття, судження і умовисновки. Мислення набуває відмінних особливостей, залежно від змісту задач, у розв’язання яких воно включається. Відповідно цього говорять про мислення технічне, наукове, художнє.