Матеріал з PSYH.KIEV.UA -- Вісник психології і соціальної педагогіки

Бучма В.В. старший науковий співробітник лабораторії психології навчання Інститут психології імені Г.С. Костюка НАПН України

ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ У КОНТЕКСТІ СЬОГОДЕННЯ

Анотація. Стаття присвячена проблемі національної ідентичності в підлітковому віці. Розглянуто особливості комунікативних здібностей у підлітків, схильних до агресивної поведінки. Доведено, що агресивна поведінка може призвести до негативних наслідків ідентичності і самоідентичності.

Ключові слова: національна ідентичність, комунікативні здібності, агресивна поведінка.

The article is devoted to the national identity problem in adolescence. Much prominence is given to the communicative abilities peculiarities of the teenagers, inclined to the aggressive behaviour. The aggressive behaviour is proved to be resulted in the negative identity and self-identity outcomes. Key words: national identity, communicative abilities, aggressive behaviour.

Постановка проблеми. Актуальність дослідження проблеми національної ідентичності зумовлена сучасним станом розвитку української держави. Зміни, що відбулися в нашій державі за останній рік стали причиною виникнення низки гострих проблем у всіх сферах суспільного життя (політичній, економічний, моральній, духовній тощо). Необхідність розв’язання цих проблем вимагають зростання рівня освіти, інтелектуального і духовного потенціалу українського народу, формування його національного світогляду. Проблема національної ідентичності особистості підлітка особлива актуальна у контексті сьогодення. Становлення національної ідентичності особистості відбувається в умовах соціально-економічних реформ і пов’язане з засвоєнням підлітками суспільно значимих норм і цінностей. Проблемам соціальної, етнічної та національної ідентичності особистості присвячено багато досліджень як вітчизняних так і зарубіжних науковців. Однак аналіз наукової літератури з зазначених проблем свідчить про те, що недостатньо розглянутими залишаються питання формування національної ідентичності дітей підліткового віку.

Україна як незалежна держава, будувалася за національним принципом. Тому питання національної ідентичності, формування демократичних засад політичного розвитку, втілення суспільно-політичних ідеологій, зокрема, засвоєння тих їхніх положень, які будуть найбільш сприйнятливими в сьогоднішніх умовах життєдіяльності нашої держави і наразі залишаються доволі значущими. Слід зазначити, що сукупність вище згаданих питань є показником реального стану суспільно-політичного, соціально-економічного та культурно-національного розвитку кожної країни. В психології формування національної ідентичності досліджується у контексті розвитку національної самосвідомості. Ідентичність це відповідність самому собі, це засвоєний і особистісно прийнятний образ себе у всьому багатстві ставлення особистості до оточуючого світу, відчуття адекватності і стабільного володіння власним «я», не залежно від змін «я» здатність особистості до повсякденного вирішення завдань, які виникають перед нею, на кожному етапі її розвитку. Засновник теорії ідентичності Е. Еріксон виділяє вісім стадій розвитку ідентичності, на кожній із яких людина повинна зробити вибір між двома альтернативними фазами вирішення вікових і ситуативних задач розвитку. Характер цього вибору впливає на майбутній процес життєдіяльності особистості в розумінні його успішності чи неуспішності [5]. Основною стадією для формування почуття ідентичності є п’ята стадія, яка охоплює 11 – 20 років (підлітковий та юнацький вік). Формування ідентичності неможливо без розгляду кризи ідентичності як неминучого етапу на шляху саморозвитку особистості від втраченої раніше ідентичності до набуття нової, більш зрілої [5]. При сприятливих умовах протікання кризи ідентичності в підлітків формується почуття ідентичності, при несприятливих - навпаки, формується ідентичність, яка пов’язана з сумнівами щодо себе, свого місця в суспільстві, життєвої перспективи. В сьогоднішніх умовах розвитку українського суспільства підлітки і юнаки не завжди спроможні зрозуміти свою приналежність до даного суспільства, до майбутньої професії, усвідомити свою національну ідентичність. Зокрема, А.В. Гусєва і Л.Г. Комашко наголошують на те, що сучасна криза ідентичності проявляється в різних формах. А саме: депресія і апатія, безглузда жорстокість, різни форми залежності, намагання втекти від реального світу, в алкоголізмі, вживанні наркотиків тощо [4].

Ідентичність є одним із аспектів самосвідомості. Самосвідомість являється специфічною формою спілкування індивіда з самим собою, внаслідок якого, суб’єкт отримує уявлення про наявність в себе конкретних ознак, на базі власних інтересів і вчинків. Значну роль в цьому відіграє самооцінка особистості – афективна оцінка індивіда про самого себе [2]. Позитивній «Я» - концепції особистості, притаманне упевненість особистості у здібностях до певного роду діяльності, негативній «Я» - концепції притаманне внутрішнє не прийняття себе, відчуття своєї неповноцінності. «Я» - концепція є відіграє важливу роль у формуванні ідентичності особистості [3]. Становленню позитивного Я-образу сприяє адекватне сприйняття особистістю себе і інших, що можливо лише через спілкування. Згідно західної моделі національної ідентичності, нації розглядаються як культурні спільноти, члени яких об’єднані спільною історичною пам’яттю, міфами, символами і традиціями. Ентоні Д. Сміт вважає, що національна ідентичність «сьогодні не тільки глобальна, а й усе прониклива». Це означає, що індивіди будь-якого суспільства причетні до тієї чи іншої етнічної спільноти, «внутрішня правда» якої визначає їхнє ставлення до світу, ідентифікує їх у мовному, культурному, релігійному тощо аспектах, іншими словами, позначається на всьому їхньому житті. Отже, нехтування важливістю національної ідентичності в глобалізацій них умовах сучасного світу здатне породжувати нові і нові непорозуміння, особливо у випадках виникнення різного роду конфліктів [8].

Мета статті полягає у вивченні ролі спілкування в процесі соціалізації дітей підліткового віку. Так як саме у сфері спілкування відбувається розвиток національної самосвідомості, що пов’язане з становленням моральної, духовної, громадянської та національної ідентичності. Виклад основного матеріалу. Зміни, які відбуваються сьогодні в політичній, економічній і духовній сферах нашого суспільства відіграють певну роль у поведінці дітей підліткового віку. Як було зазначено вище, саме в цьому віці стає актуальним процес становлення своєї особистості, ідентичності. В підлітковому віці відбувається формування ціннісних орієнтацій, спостерігається зацікавленість світоглядними, релігійними, естетичними питаннями, проблемами моралі. Традиційно основним новоутворенням підліткового віку є «почуття дорослості», яке виявляється у кількох напрямках: почуття дорослості в морально-етичній сфері, у прагненні наслідувати поведінку дорослих. Проте, ще одним новоутворенням цього віку є розвиток самосвідомості. Усвідомлення підлітками себе це усвідомлення даної системи відносин, розуміння різниці між нею та іншими системами відносин (батьків, однолітків, дорослих). Єдиним способом відокремити власне “Я” від “Я” інших людей в підлітковому віці - є активна взаємодія з ними , яка, іноді, відбувається у формі протесту та негативізму.

Саме в цьому полягає процес соціалізації підлітків як один з головних етапів становлення його самосвідомості. Зазначимо, що процес соціалізації підростаючого покоління в сучасних умовах викликає особливе занепокоєння. Серед молоді непоодинокими стали випадки підвищення рівня ворожості, агресії та насилля. Однак найгостріше проблема агресивної поведінки постає у підлітковому віці, коли здійснюється перехід до нового етапу розвитку особистості. Треба зазначити, що агресивна поведінка підлітків не пов’язана з порушенням правил і норм встановлених суспільством відокремлюється від асоціальної поведінки. Становлення агресивної поведінки – складний і багатогранний процес, в якому діє ціла низка чинників. Часто агресивні прояви в поведінці підлітків виконують функцію адаптації в оточуючому середовище. Також агресивна поведінка постає як спосіб задоволення потреби в спілкуванні. [6]. Спілкування є провідною діяльністю підліткового віку і є головним чинником соціалізації особистості підлітка. Тому якість процесу спілкування на цьому віковому етапі істотною мірою залежить від сформованості комунікативної здатності (здатності до спілкування). Слід зазначити, що комунікативні здібності особистості мають насамперед соціальну природу, їх розвиток здійснюється на основі індивідуально-психологічних особливостей у певному соціальному середовищі, специфічному в соціокультурному та етнопсихологічному відношеннях на конкретному етапі розвитку суспільства. Зауважимо, що саме підлітковий вік є сенситивним для розвитку комунікативних здібностей, оскільки в цьому віці значно розширюється коло спілкування. Нерозвинені у свій час комунікативні здібності виявляються на наступних етапах життєвого шляху особистості в її комунікативній діяльності, нездатності гнучко поєднувати свою активність з активністю інших людей. Особливої уваги педагогів, психологів та інших працівників освіти вимагає проблема конфліктів у спілкуванні в підлітковому віці. Однією з причин цього є наявність агресивних дій в поведінці підлітків.

Нами було проведено дослідження комунікативних здібностей (як складової здатності до спілкування) у підлітків, схильних до агресивної поведінки. У якості досліджуваних були обрані учні підліткового віку з високим індексом агресивності. Індекс агресивності визначався згідно опитувальники Басса-Даркі в сукупності з «Hand - тестом». Також використовувались наступні методики: тест на визначення потреби у спілкуванні Ю.М. Орлова, методика В. Бойка «Діагностика перешкод» у встановлені емоційних контактів. У підлітків, схильних до агресивної поведінки спостерігається низький рівень комунікативності, відсутність навичок конструктивної взаємодії з оточуючими, які дають змогу розв’язувати конфлікти, не провокуючи при цьому бійок з небажаними наслідками, пасивність в спілкуванні нерідко є причиною конфліктних, нестійких взаємовідносин підлітків з оточуючими людьми. Як правило, однолітки уникають спілкування з агресивними дітьми, а дорослі карають за подібну поведінку, тим самим посилюючи прояв агресії в поведінці підлітка. Таким чином, агресивні дії в поведінці підлітків є перешкодою на шляху їх соціалізації. Спілкування в підлітковому віці є засобом навчання і виховання, фактором формування і розвитку особистості підлітка. Порушення спілкування в процесі навчання негативно впливає на поведінку підлітка та на його ставлення до учбової діяльності, яка є предметом суспільної оцінки, а також визначає становище підлітка серед оточуючих його людей (Л І. Божович). Спілкування є головною детермінантою емоційного життя людини. Однією з особливостей підліткового віку є пошук емоційних контактів серед однолітків. Тому важливо звернуть увагу на набуття підлітками досвіду емоційних стосунків з оточуючими людьми. Розвиток емоційних контактів в цьому віці суттєво впливає на прояв особистісних можливостей людини в подальшому. Для підлітків, схильних до агресивної поведінки характерним є недовіра й обережність стосовно оточуючих, які, на їх думку, здатні заподіяти шкоду. Така установка знижує потребу і готовність до спілкування. З одного боку, низький рівень комунікативності в поєднанні з спрямованістю на встановлення емоційних стосунків свідчить про те, що відносини з оточуючими людьми будуються підлітками за принципом «подобається – не подобається». Відповідно до цього принципу, стосовно тих, хто «не подобається» підлітки виявляють агресію. З іншого – прагнення підлітків до соціальних контактів, при відсутності спрямованості на щирі емоційні стосунки з оточуючими пов’язано з реалізацією потреби в самореалізації, яка характерна для підліткового віку. Емоційна нестійкість як особистісна риса підлітків, схильних до агресивної поведінки, спричинює труднощі в спілкуванні з однолітками. Таким чином, їх соціальні контакти супроводжуються негативними емоційними переживаннями.

Висновки. Комунікативні здібності відіграють важливу роль у процесі соціалізації підлітка. Тому їх розвиток в цьому віці є однією з найважливіших задач діяльності педагогів, психологів та інших працівників освітньої сфери. Актуалізація потреби в спілкуванні з однолітками, перехід на якісно новий рівень взаємовідносин з дорослими, прагнення до самореалізації та самоствердження створює передумови для формування в підлітків комунікативних здібностей, які, в свою чергу, можуть бути засобом профілактики агресивної поведінки. Агресивна поведінка може призвести до негативних наслідків ідентичності і самоідентичності. Емпіричні дослідження в Україні виявили, що, нажаль, національна ідентичність не є провідною для деяких її громадян. Освітній простір повинен створити умови для становлення національної ідентичності молоді.

Нагальним завдання школи, як одного з багатьох соціальних інститутів, повинно стати створення особистісного підходу до навчання і виховання. В процесі особистісного навчання можливо формування національно свідомої особистості учня, розвиток його самосвідомості, створення умов для самореалізації. Основою гармонійної, високорозвиненої національної самосвідомості є позитивна ідентичність зі своєю національною спільнотою, яка характеризується позитивним Я-образом та позитивним ставленням до представників інших націй. Суспільні цінності повинні стати ціннісними орієнтаціями особистості. Стійка система ціннісних орієнтацій характеризується можливістю вільного і свідомого вибору цілей, видів і способів діяльності, вибором пріоритетного напряму життєвого шляху та можливістю самореалізації. Україна повинна бути найвищою цінністю для кожного її громадянина як спільна батьківщина в існуючих кордонах. Ціннісні орієнтації мають бути піднесені до рівня загальнонаціональних. Повинна існувати культурна і психологічна сприйнятливість до надбань інших націй. Становлення національної ідентичності повинно супроводжуватися толерантним ставленням до інших націй, їх духовного і культурного досвіду.

Список використаних джерел.

1. Альбуханова-Славская К.А. Стратегия жизни. – М., 1991.- 384 с. 2. Бернс Р. Развитие Я - концепции и воспитание: Пер. с англ. – М.: Прогресс, 1986. 3. Гуменюк О. Психологія Я – концепції: навчальний посібник. – Тернопіль: Економічна думка, 2004. 4. Гусєва А.В. Кризи суспільних систем і психічне здоров’я особистості / Гусєва А.В., Комашко Л.Г. // Збірник наукових праць К-ПНУ імені Івана Огієнка. – 2010. – с. 196-204. 5. Ериксон Е. « Идентичность: юность и кризис». – М.: Прогресс, 1990. 6. Іванова В.В. Причини та форми агресивної поведінки підлітків // Практична психологія та соціальна робота. - № 5. – 2000. – с. 14-16. 7. Маслюк А.М. До питання становлення національної самосвідомості. Круглий стіл присвячений науковій творчості відомого українського психолога І.О. Синиці. «Наукова спадщина І.О. в контексті сучасної педагогічної психології». – К.: «Інформаційно-аналітичне агентство», 2014. – с. 41-42. 8. Сміт Е.Д. Національна ідентичність / Е.Д. Сміт / Пер. з англійської П. Таращука. К.: Основи, 1994. – 224 с.

---

---