Акмеологія
Матеріал з PSYH.KIEV.UA -- Вісник психології і соціальної педагогіки
Акмеологія (від гр. akmē – розквіт, вершина; вищий ступінь чогось + гр. logos – слово, поняття, вчення) – науковий напрям, який розвивається на перетині природничих, гуманітарних, суспільних і технічних дисциплін, що вивчає феноменологію розвитку людини, її найвищі творчі досягнення на віковому етапі зрілості.
Предметом акмеології є об’єктивні й суб’єктивні чинники, які сприяють або перешкоджають досягненню вершин професіоналізму, творчого довголіття, а також закономірності в організації навчання професіоналізму майбутніх фахівців, удосконалення і коригування діяльності. На думку засновників цього наукового напряму (Н.О. Рибніков, Б.Г. Ананьєв, О.О. Бодальов, Н.В. Кузьміна), зрілість людини і вершина цієї зрілості («акме») – це багатомірний стан дорослої людини, що охоплює значний етап її життя і свідчить, як вона відбулася як фізичний індивід, як громадянин, як особистість, як фахівець, як сім’янин тощо. Цей стан ніколи не є статичним, а характеризується більшою-меншою варіативністю і мінливістю.
Дослідженнями зрілості дорослої людини з позицій різних наук було встановлено, що не відбувається, як правило, одночасного досягнення ступені зрілості людини за всіма характеристиками, оскільки бувають різні темпи в їх змінах. Деякі вчені розглядають акмеологію лише з позиції вищого рівня професійної майстерності людини. При цьому на міждисциплінарному рівні розглядається зміст феномена професіоналізму, простежується залежність між ним та іншими властивостями людини, шляхи досягнення професіоналізму, а також способи попередження професійної деформації. У зарубіжній психології не прийнято виділяти акмеологію як відносно самостійний напрям досліджень, а психологію зрілості розглядають як один із розділів психології розвитку.