Матеріал з PSYH.KIEV.UA -- Вісник психології і соціальної педагогіки

Реферат аспіранта НПУ ім.Драгоманова.

Автор: Тертична Катерина Валеріївна

Вступ

Психологія - наука про загальні психічні закономірності взаємодії людини із середовищем.Сучасна психологія являє собою дуже розгалужену систему наукових дисциплін, що перебувають на різних щаблях формування, пов′язаних з різноманітними сферами практики.Психологія вивчає, яким образом зовнішній вплив переходить до внутрішнього психічного відображення і стає регулятором нашої діяльності. А також вона вивчає загальні закономірності психічних процесів і своєрідність їхнього протікання в залежності від умов діяльності і від індивідуально-типологічних особливостей людини.Психологія взагалі має давню історію, але як самостійна наукова дисципліна є досить молодою. Її вік налічує лише близько ста років. За цей короткий історичний період вона затвердилася як відносно автономна галузь наукового знання, що вирізняється тільки їй властивою теорією, методологією, методами дослідження.Значення психології серед інших наук постійно зростає. Водночас і світ у своєму динамічному русі стає дедалі складнішим і загадковішим. Виникають нові проблеми людського існування, що вимагають нових наукових підходів, теорій, концепцій, нової методології  і нових методів дослідження психічних явищ. Проте це не означає, що все надбане раніше психологією як наукою має бути відкинуто як застаріле і непотрібне. Адже існують одвічні проблеми людського буття, глобальні питання, відповідь на які сучасна наука не може дати без урахування попереднього досвіду.Сучасна психологія являє собою дуже розгалужену систему наукових дисциплін, що перебувають на різних щаблях формування, пов'язаних з різноманітними сферами практики.Становлення і розвиток психологічної науки, структури і взаємодії її різноманітних галузей, що на сьогодні перевищують сотню, уже неможливо подати в лінійному або двомірному плані. Як слушно зауважує відомий психолог К.К.Платонов,  мова може йти лише про "дерево" психологічної науки.

Основні розділи психології як науки

1. Загальна психологія.
2. Психологія особистості.
3. Вікова психологія.
4. Акмеологія.
5. Геронтопсихологія.
6. Психологія творчості (самотворчості).
7. Диференціальна психологія.
8. Психофізіологія.
9. Історія психології.
10. Історична психологія.
11. Етнопсихологія.
12. Психологія культури.
13. Соціальна психологія.
14. Психологія праці.
15. Економічна психологія.
16. Політична психологія.
17. Психологія релігії.
18. Юридична психологія.
19. Психологія управління.
20. Психологія наукової творчості.
21. Педагогічна психологія.
22. Психологія обдарованості.
23. Медична психологія (патопсихологія, психотерапія, психогігієна).
24. Психологія аномального розвитку.
25. Радіоекологічна психологія.
26. Психологія діяльності в особливих умовах.
27. Психологія спорту.
28. Психологія соціальної роботи.
29. Консультативна психологія.
30. Психодіагностика і прогнозування.
31. Психологічна реабілітація.
32. Психофармакологія.  

Проблема становлення особистості майбутнього педагога розглядається такою галуззю психологічної науки, як педагогічна психологія.    Педагогічна психологія вивчає психологічні закономірності виховного та навчального процесів, становлення і розвиток індивідуальності, особистості й громадянина у  педагогічному процесі. Вона досліджує формування в учнів певних знань, умінь та навичок , вивчає проблеми управління процесом засвоєння прийомів і навичок інтелектуальної діяльності: виявляє психологічні фактори, що впливають на успішність процесу навчання, стосунки між педагогом і учнями, а також спілкування між учнями в колективі, індивідуально-психологічні відмінності учнів.    До більш вузьких розділів педагогічної психології належать: психологія навчання ( психологічні основи дидактики, часткових методик, програмованого навчання та ін.); психологія виховання ( управління процесом розвитку, формування особистості, самовиховання громадянина і т.п.); психологія вчителя, психологія навчально-виховної роботи з аномальними дітьми.

1. Ситуація в сучасній освіті

Не так давно у Міносвіти й науки України відбулося обговорення проекту Національної доктрини розвитку освіти України у XXI столітті.Сама собою доктрина стане стратегічним документом, який діятиме, щонайменше, двадцять років. Про те, що «підготовка вчителя і педагога є центральним завданням модернізації освіти, засадничим принципом державної освітньої політики», що «держава забезпечує розробку й удосконалення нормативно-правової бази професійної діяльності вчителя та його соціального захисту» тощо, йдеться в розділі «Педагогічні кадри». В наступному параграфі  «Соціальне забезпечення і захист учасників освітнього процесу»: «держава гарантує соціальне забезпечення і захист працівників освіти. Вирішення цієї проблеми здійснюється шляхом підвищення соціальних витрат на систему освіти, зарплати та стипендії, проведення активної соціальної політики».Якість підготовки педагога за останні роки погіршилась. До того ж за цей час зі школи пішли найкращі вчителі. Чимало з тих, хто залишився, не відповідають вимогам, які ставить перед школою сучасна вища освіта і високотехнологічне виробництво.У зв'язку з низьким соціальним статусом учителя, цю професію обирає не найталановитіша частина молоді. За даними досліджень, 25—40% випускників педагогічних навчальних закладів не мають позитивної мотивації до своєї професії. В системі української освіти працюють лише 8% педагогів-новаторів, негативно ставляться до інновацій майже чверть учителів.Загалом сьогодні українських педагогів готують 62 вищі педагогічні навчальні заклади, 19 структурних підрозділів вузів III—IV рівнів акредитації та 15 класичних університетів. На думку фахівців, мережа вищих навчальних закладів, що забезпечують підготовку працівників освіти, задовольняє потреби країни у педагогічних кадрах. Та, незважаючи на це, кадрова проблема в системі освіти залишається гострою. Школи залишають учителі, причому переважно молоді, констатують дослідники.Сьогодні, на думку дослідників, дві причини зумовлюють відплив учителів зі школи — матеріальна і моральна. Суспільство перестало шанувати вчителя. Викладання у школі стало непрестижним. Класи переповнені, внаслідок чого погіршується дисципліна, у дітей зникає інтерес до навчання. Особливо серйозна проблема — фемінізація школи, що зайшла вже надто далеко. 83% працівників освіти — жінки. Щоправда, останнім часом у педагогічні вузи стало більше вступати юнаків. Однак чи всі вони підуть працювати до школи після навчання, це ще питання. Українська педагогічна освіта за своєю суттю є конгломератом дисциплінарних знань. При детальнішому аналізі впадає в око, з одного боку, відсутність фундаментальних дисциплін для вчительської професії, таких як філософія освіти, когнітивна психологія, едукологія; а з іншого — панування деформованого предметоцентризму, коли, скажімо, викладачі-гуманітарії залишаються зовсім некомпетентними в інших дисциплінах.У вищих навчальних закладах зменшився курс психолого-педагогічних дисциплін. А курс педагогічної майстерності не читається зовсім! До нуля зведено педагогічну практику. Учительська професія, як ніяка інша, вимагає практичної підготовки. Проте на педагогічну практику у вузах виділяється час лише на четвертих та п'ятих курсах. Усі інші види практики (безперервна, суспільно-корисна, літня виховна, в педагогічних загонах та ін.) вже  забуті.Дослідження показали: близько третини вчителів мають низький професійний рівень, понад половина — середній і лише 10—15 відсотків — високий. Отже, резюмують дослідники, сьогоднішня система педагогічної освіти, як і освіта України загалом, не має ефективних механізмів реагування на ситуацію, що змінюється. Тому педагогічна освіта не може залишатися в тому стані, в якому вона перебуває нині.Тільки комплексний підхід може допомогти реалізувати головні завдання реформування освіти.

На думку відомих вітчизняних та зарубіжних педагогів, психологів (О.В. Бондаревська, М.Б. Євтух, І.А. Зязюн, В.А. Семиченко, О.І.Савченко Б.С. Гершунський), криза в освітянській сфері проявляється на фоні цілого ряду факторів, а саме:

• падіння престижу оволодівати  вищою освітою;
• низький рівень оснащення сучасними засобами навчання освітніх закладів;
• фінансування системи освіти по залишковому принципу;
• некваліфікована підготовка нової генерації педагогічних  кадрів;
• "витікання інтелекту" з освітньої сфери;
• відсутність ефективних,  конкурентноздатних систем поширення передових форм, методів навчання та виховання.Аналіз наукових досліджень дозволив нам виділити певні позитивні процеси в освіті та суспільному житті, які сприяють професійному становленню педагогів:
• демократизація  та гуманізація суспільного, політичного, духовного життя країни;
• розвиток антропологічних наук;
• рух освітніх та виховних інституцій у напрямку до світових культур;
• створення та вдосконалення системи неперервної освіти;
• гуманізація та комп'ютеризація освіти;
• зацікавленість у розробці нових виховних технологій, які сприятимуть здійсненню високоякісного педагогічного процесу;
• відновлення вітчизняних виховних та навчальних традицій;
• створення достойних умов для творчої самореалізації педагога, психолога, соціального працівника, розвитку їх професійної творчості;
• авторизація педагогічного досвіду.Необхідно зазначити, що існують певні явища, які суттєво пригнічують  процес професійного вдосконалення педагогів, а саме:
• зниження загального культурного та морального рівня суспільства;
• політизація суспільства;
• соціальна незахищеність;
• відсутність єдиного педагогічного та інформаційного простору.

2. Становлення особистості майбутнього педагога.

2.1. Модель викладача нового часу

Тепер, коли визначилися з факторами, що гальмують або стимулюють розвиток професійного становлення педагога, правомірно поставити питання про вимоги, що їх висуває громадськість до особистості педагога.Головною вимогою сьогодні є тенденція до гуманізації педагогічної діяльності, у вмінні педагога здійснювати особистісно – орієнтоване навчання, яке задовольняє освітні вимоги студентів, у його здібності здійснювати соціальний, правовий захист і підтримку своїх вихованців.Такі підходи передбачають суттєві зміни у  свідомості педагогічної громадськості, які пов'язані з технологіями навчання та виховання, ціннісними орієнтаціями педагога у сучасній культурно-освітянській ситуації, їх гуманістично педагогічній позиції.Необхідно зазначити, що, чим повніше проявляються професійні якості педагога як суб'єкта свого життя та професійної діяльності, тим більше він відкритий для засвоєння і творчого переосмислення кращих прикладів світової та вітчизняної педагогічної культури.Отже, провідна роль у  професійному становленні педагога належить особистості самого педагога.  Культурно-педагогічна атмосфера та психологічний клімат, який існує в освітньому закладі є головними факторами, що спонукають кожного педагога до розвитку професійної компетентності і професійного саморозвитку. Проте зовнішні умови не прямо впливають на педагога, а переломлюються через внутрішні умови його розвитку: його здібності, життєвий професійний досвід, цінності орієнтації, Важливою характеристикою являються професійна педагогічна самосвідомість, тобто комплекс уявлень педагога про себе як професіонала.

Цей комплекс включає такі складові:

• засвоєння  педагогам норм, правил, моделі своєї професії (вимог до педагогічної діяльності та спілкування, до особистості вихованця і т.д.) як еталон для усвідомлення своїх професійних та людських  якостей. Якщо педагог не усвідомлює, яким спеціалістом повинен він бути, як він повинен моделювати свою поведінку та стосунки з оточуючим світом, йому буде важко себе критично аналізувати та оцінити. На основі загальної освіченості формується професійне кредо педагога, його особиста концепція педагогічної праці та діяльності, із якої виходить його професійна поведінка;
• усвідомлення таких якостей у інших людей або колег, порівняння себе з  професіоналом середньої кваліфікації, як абстрактним, так і в образі колеги або керівника;
• оцінювання себе як професіонала з позицій інших людей: адміністрації, колег, студентів, керівництва;
• самооцінка та самоаналіз педагогом своїх окремих сторін, тощо

А як стати педагогом – фахівцем в умовах розвитку сучасного суспільства? Одні твердять, що для цього потрібен великий досвід. Інші вважають, що потрібно мати талант. Все це так, але з цих міркувань виходить, що п'ять років навчання студент мусить або ж чекати, коли по справжньому візьметься за педагогічну діяльність, або ж сподіватися на те, що здібності якось виручать. Це не завжди зумовлює ре-зультат. Молодий педагог нерідко виявляє високий рі-вень професіоналізму, про що свідчать конкурси "Вчи-тель року". І не лише в таланті тут справа. Педагогічний талант може і не виявитися, якщо вчитель не усвідом-лює, задля чого він працює, куди спрямовані його зусил-ля, тобто не розуміє суті і технології педагогічної діяль-ності.Не чекати закінчення ВНЗ, а саме в студентські роки набувати професіоналізму. Потрібна щоденна і наполег-лива праця над розвитком своїх здібностей до педагогічної діяльності, формуванням професійної позиції, вихову-ванням уміння спілкуватися з людьми, у процесі органіч-ної взаємодії розв'язувати завдання навчання та вихо-вання.Сучасний навчальний процес надає широкі можливості для виховання особистості майбутнього педагога, яке головним чином залежить від педагогічного співтовариства та оточуючого середовища. Тому робота педагогічного колективу повинна бути спрямована на формування ціннісних орієнтацій студентів, організаторських здібностей, пошукової активності та інших пріоритетних для обраної сфери діяльності якостей, яке, безумовно, здійснюється в ході професійної підготовки.Розробляючи модель спеціаліста який відповідає новим вимогам, треба формувати і модель викладача нового часу, тому що в умовах глибоких і всебічних суспільних перетворень студент особливо потребує позитивного виливу авторитету викладачів, а саме їх особистісних професійних якостей, які б відповідали обраному фаху, задовольняли потреби студентів та вимоги сучасного суспільства. Без сумніву, цей процес повинен бути систематичним, безперервним і цілеспрямованим.     Сучасний учитель повинен бачити і розуміти індивідуальність кожної людини, адекватно реагувати на його особисті прояви, створювати педагогічні та психологічні перспективи для осмислення різних суперечливих явищ оточуючого середовища та життя суспільства.

Тому треба зробити акцент на вихованні у майбутніх учителів таких професійних якостей як:

• комунікабельність;
• успішність;
• діловитість;
• мобільність.

Саме ці найважливіші професійні якості допоможуть майбутньому спеціалісту бути неординарною людиною, створити навколо себе мікроклімат довіри, культури, організованості, успіху.Слід зазначити, що успішність будь-якого педагогічного процесу неможлива без ефективної взаємодії між викладачем та його вихованцем, яка певною мірою залежить від особливостей педагога, взаємоповаги, довіри, спільних інтересів. Саме взаємодія дає можливість проявити свою індивідуальність, сприяє саморозвитку та самоствердженню майбутнього вчителя.Щоб допомогти студентам у засвоєнні знань, розвинути їх професійні та індивідуальні якості, викладач сам повинен відповідати вимогам професіонала. У процесі навчання студенти намагаються наслідувати імідж талановитих педагогів, прагнуть бути схожими на них, але тут важливим є і збереження своїх особистих якостей. Усі вищезгадані важливі професійні якості слід починати формувати вже на початку професійної підготовки майбутніх учителів.Ж.П. Вірна основну увагу звертає на „ранню професіоналізацію" (навчання, оволодіння первинними навичками і знаннями, імітація дій і поведінки дорослих) і „пізню професіоналізацію" (застосування навичок научіння як засобу для отримання соціально і особистісно значущих  результатів).Формування професійних якостей не здійснюється само по собі, для цього необхідна спеціально організована діяльність викладача. Цей складний процес відбувається за певних умов і передбачає використання педагогом сукупності дослідницьких, пошукових, творчих за своєю суттю методів та прийомів (створення ситуації успіху, рольові та ділові ігри, брейн-ринги, бесіди, дискусії, інтерв'ювання, мозкові атаки та інші). Ці методи та прийоми допомагають створити ситуації максимально наближених до реальних, вимагають від студентів аргументовано відстоювати свою точку зору, уважно слухати опонентів, концентрувати увагу на рішенні проблеми, що безумовно сприяє розвитку таких важливих професійних якостей як мобільність, успішність, комунікабельність та діловитість."Виховна сила виливається тільки з живого джерела людської особистості" (К.Д Ушинський), а тому незаперечним є благодійний вплив високорозвинутої особи викладача на формування особистості студента. Саме взаємини системи "студент - викладач" є тією соціально-психологічною цариною, де чи не вперше розгортається професійне самоствердження майбутнього вчителя, формується його професійна самосвідомість, закладається модель професійної поведінки і діяльності фахівця.Процес соціалізації особистості майбутнього вчителя розпочинається задовго до вступу його до педагогічного навчального закладу і продовжується під час навчання як у формі цілеспрямованого впливу, так і нерегульованої взаємодії з соціально-професійним середовищем. Започатковується професійно-рольова ідентифікація студента, яка сучасною психологією розглядається саме як один із найважливіших механізмів соціалізації. Вона пов'язана, насампереред із прийняттям студентом нової соціально-рольової позиції майбутнього педагога, формування соціально-професійного аспекту його "Я-концепції", інтеріоризацією гуманістичних цінностей, виробленням відповідних професійно-педагогічних настанов.Професійна підготовка майбутнього вчителя полягає не лише в опануванні ним професійно-необхідними знаннями, уміннями і навичками, які передбачені навчальними планами і програмами, у ході здійснення навчального процесу чи під час проходження педагогічної практики. На професійно-рольових настановах, нормах і очікуваннях студентів позначаються і інші чинники, які нерідко є прихованими і через це некерованими. Соціально-професійний досвід засвоюється майбутнім педагогом не лише через логіку науки і зміст відповідної навчальної дисципліни, завдяки тієї професійно-наукової інформації, яка повідомляється викладачами вузу на лекціях чи семінарських заняттях, або в процесі самостійної навчальної роботи. Майбутній вчитель набуває своєї професійної ідентичності, збагачує і коригує (нерідко підсвідомо) власне уявлення про модель педагогічної діяльності і через відображення професійних дій і вчинків, поведінки викладачів у перебігу дидактико-педагогічної взаємодії з ними: стиль педагогічного спілкування викладача, манери його професійної поведінки, прояв особистісних і професійних якостей тощо. Все це може впливати на розширення когнітивної основи соціально-професійного аспекту "Образу-Я", коригуючи і трансформуючи уявлення студента про себе як майбутнього педагога. Через це керівництво процесом професійної підготовки майбутнього вчителя має зважати і на повсякденне включення спостереження студента за реалізацією викладачами педагогічного навчального закладу певної моделі професійної поведінки, яке відбувається під час взаємин із ними. "Неформальна" соціалізація здійснює настільки глибокий вплив, що нерідко зумовлює свідомий вибір до професійної кар'єри , що позначається, зокрема на ідентифікації майбутнього вчителя.Ті зміни, які відбуваються в системі ціннісних орієнтацій, спрямованості особистості, "Я-концепції" студентів протягом навчання їх у педагогічному навчальному закладі, для більшості із них є більш значущі, ніж просто рівень їх професійної проінформованості, методичної підготовленості чи широти загального кругозору. Через це в педагогічній освіті єдино прийнятливим може бути лише суб'єкт-суб'єктивний підхід, який означає, що процес соціалізації особистості майбутнього вчителя (її формальний і неформальний аспекти) має відбуватися насамперед під час розвивальної взаємодії в системі "студент-викладач". Ідентифікація студента з викладачем допомагає йому набути професійної ідентичності: зміцнити професійно-педагогічну спрямованість скоригувати "Образ-Я", підвищити професійну самооцінку, інтеріоризувати професійно-рольові цінності і угодити їх зі структурою власного "Я". Особливо важливе значення мають взаємини студента з викладачами для формування гуманістичних орієнтацій і способів поведінки майбутнього вчителя, зокрема альтруїстичних почуттів і відношень особистості, почуття власної гідності і прийняття самоцінності іншої людини, педагогічного оптимізму і співчуття, розуміння дитини, здатності відгукнутися на її проблеми і радощі та бути готовим надати їй своєчасну допомогу і підтримку.Взаємини "студент-викладач" розгортаються найперше в навчально- педогогічній діяльності, яка є провідною для майбутнього вчителя, особливо на перших курсах навчання його в педагогічному навчальному закладі. Проте, в ній мають місце відомі суперечності, зокрема між цілями діяльності викладача – навчати і студента-навчатися. Окрім цього, існує бар'єр у спілкуванні через відмінності соціально-рольових позицій його суб'єктів, що ускладнює процес набуття професійно-педагогічної ідентичності майбутніми педагогами. Одним із шляхів оптимізації взаємин у системі "студент-викладач" є вибір  таких способів дидактико-педагогічної взаємодії у процесі розв'язання навчально-педагогічних задач, які б вирішували внутрішні суперечливості навчальної діяльності і наближувати майбутніх учителів до реалізації педагогічних функцій, які важливі для їх майбутньої педагогічної діяльності.

Менш всього, цьому сприяє традиційна (інформаційна)  модель навчання, за якою навчальний матеріал загалом подається в готовому вигляді або через пояснення його викладачем на занятті, або через самостійне опрацювання обов'язкових джерел інформації:

• опанований матеріал відтворюється студентами на наступному чи підсумковому занятті і оцінюється викладачем;
• має місце тверда регламентація змісту, темпу, методів і організаційних форм навчання тощо.

При цьому майбутній вчитель перебуває в позиції "учня" практично протягом всього періоду навчання, за винятком хіба що педагогічної практики, коли він змушений самостійно реалізовувати ті педагогічні функції, які фактично до цього цілеспрямовано не розвивалися і не затребувалися від нього.Отже, головним завданням процесу підготовки майбутнього вчителя з погляду на його особистісне зростання має бути забезпечення організаційних умов для створення сприятливого соціально-психологічного клімату в педагогічному навчальному закладі, за якого студенти і викладачі залучаються в єдиний процес спільної навчально-педагогічної діяльності на основі принципів демократизації міжособистісних взаємин, творчо в активності і професійно-особистісного самозатвердження.

2.2. Складові педагогічної  майстерності

Гуманістична спрямованість — найголовніша характе-ристика майстерності. Що становить спрямованість осо-бистості? Ідеали, інтереси, ціннісні орієнтації. Гуманіс-тична спрямованість — спрямованість на особистість іншої людини, утвердження словом і працею найвищих духовних цінностей, моральних норм поведінки й стосун-ків. Це вияв професійної ідеології вчителя, його цінніс-ного ставлення до педагогічної дійсності, її мети, змісту, засобів, суб'єктів. Слід ураховувати той факт, що діяль-ність вихователя зіткана з педагогічних драм, якщо дра-мою вважати зіткнення думок, боротьбу за утвердження позиції. Причому, що вищий рівень майстерності, то чіткіша виявляються конфлікти, бо новизна систем, які пропонуються талановитими вчителями, часто натрапляє на опір сталих поглядів.Гуманістична спрямованість є виявом здатності бачи-ти великі завдання у малих справах. Вона дає змогу оці-нювати свою діяльність з точки зору не лише безпосе-редніх, а й опосередкованих результатів, тобто тих пози-тивних індивідуальних змін у життєдіяльності і структурі особистості своїх вихованців, частковим організатором яких він є сам як особа, відповідальна за якість організа-ції виховного процесу.Підвалиною педагогічної майстерності є  професійна компетентність. Знання вчителя звернені, з одного боку, до дисципліни, яку він викладає, а з другого — до учнів, психологію яких мусить добре знати. Готуючись до уро-ку, вчитель обмірковує його зміст, методику, враховує особливості сприймання учнів цього віку, класу, власні можливості. Отже, зміст професійної компетентності — це знання предмета, методики його викладання, педаго-гіки і психології. Важливою особливістю професійних педагогічних знань є їх комплексність, що потребує від учителя вміння синтезувати матеріал для успішного роз-в'язання педагогічних задач, аналізу педагогічних ситу-ацій, що зумовлюють необхідність осмислення психоло-гічної сутності явищ, вибору засобів взаємодії. Розв'я-зання кожної педагогічної задачі актуалізує всю систему педагогічних знань учителя, які виявляються як єдине ціле.Майстерність педагога — в "олюднюванні", натхнен-ності знання, яке не переноситься з книг в аудиторію, а висловлюється як власний погляд на світ. На грунті про-фесійних знань формується педагогічна свідомість — принципи і правила, які є засадовими щодо дій і вчин-ків учителя. Ці принципи і правила кожний педагог ви-робляє на підставі власного досвіду, але осмислити, усві-домити їх можна лише за допомогою наукових знань, що потребують систематичного поповнення. Слід заува-жити, що складність навчання вчителя, набуття профе-сійної компетентності полягає і в тому, що професійне знання має формуватися водночас на всіх рівнях: мето-дологічному, теоретичному, методичному, технологічно-му. Це потребує розвинутого професійного мислення, здатності добирати, аналізувати й синтезувати здобуті знання у досягненні педагогічної мети, уявляти техноло-гію їх застосування.Проте швидкість набуття майстерності не регламенту-ється лише накопиченням професійних знань. Справді, студентові, який добре вчиться в педагогічному вузі, не завжди легко на педагогічній практиці в школі. Є індиві-дуальні передумови успішної діяльності, стимулятори професійного зростання — здібності.Отже, третім елементом у структурі педагогічної май-стерності є  здібності  до педагогічної діяльності. Вони залежать від особливостей перебігу психічних процесів, що сприяють успішній педагогічній діяльності. Аналіз пе-дагогічних здібностей здійснено у низці фундаменталь-них досліджень.Якщо говорити про генеральну здібність, що об'єднує всі провідні, то вона  найточніше визна-чена Н. В. Кузьміною — це чутливість до людини, яка росте, до особистості, яка формується.

Спираючись на дослідження, можна виокремити такі шість провідних здібностей до педагогічної діяльності:

1. комунікативність — професійна здатність педагога, що характеризується потребою у спілкуванні, готовніс-тю легко вступати в контакт, викликати позитивні емоції у співрозмовника й відчувати задоволення від спілкування;
2. перцептивні здібності — професійна проникливість, пильність, педагогічна інтуїція, здатність сприймати і ро-зуміти іншу людину.
3. динамізм особистості — здатність активно впливати на іншу особистість;
4. емоційна стабільність — здатність володіти собою, зберігати самоконтроль, здійснювати саморегуляцію за будь-якої ситуації, незалежно від сили зовнішніх чинни-ків, що провокують емоційний зрив;
5. оптимістичне прогнозування— прогнозування роз-витку особистості з орієнтацією на позитивне в ній і пе-ретворення всієї структури особистості через вплив на позитивні якості;
6. креативність — здатність до творчості, спроможність генерувати незвичні ідеї, відходити від традиційних схем, швидко розв'язувати проблемні ситуації.

Здібності до педагогічної діяльності можна оцінити залежно від того, як швидко йде професійне навчання.Четвертий елемент педагогічної майстерності — педа-гогічна техніка як форма організації поведінки вчителя. Знання, спрямованість і здібність без умінь, без володін-ня способами дій не є гарантією високих результатів. Педагогічна техніка — це вміння використовувати пси-хофізичний апарат як інструмент виховного впливу, це прийоми володіння собою (своїм організмом, настроєм, мовленням, увагою й уявою) і прийоми впливу на інших (вербальними і невербальними засобами).Елементи педагогічної майстерності дають змогу з'ясу-вати системність цього явища в педагогічній діяльності.

Високий рівень майстерності надає нової якості всій ро-боті педагога:

• формується професійна позиція, що аку-мулює в собі вищі рівні спрямованості, знань і готовно-сті до дії;
• розвинуті знання стають інструментом для самоаналізу і вияву резервів саморуху;
• високий рівень здібностей стимулює саморозкриття особистості, а вдос-коналення педагогічної техніки — пошук результату, адек-ватного задумові.

В оволодінні майстерністю можна виокремити кілька рівнів.Елементарний рівень. У вчителя наявні лише окремі якості професійної діяльності. Найчастіше — це володін-ня знаннями для виконання педагогічної дії, володіння предметом викладання. Проте через брак спрямованості на розвиток учня, техніки організації діалогу продуктив-ність його навчально-виховної діяльності е низькою.Базовий рівень. Учитель володіє основами педагогічної майстерності: педагогічні дії гуманістично зорієнтовані, стосунки з учнями і колегами розвиваються на позитив-ній основі, добре засвоєно предмет викладання, мето-дично впевнено і самостійно організовано навчально-виховний процес на уроці. Цього рівня, як правило, до-сягають наприкінці навчання у вузі.Доскналий рівень. Характеризується чіткою спря-мованістю дій учителя, їх високою якістю, діалогічною взаємодією у спілкуванні. Вчитель самостійно планує і організовує свою діяльність на тривалий проміжок ча-су, маючи головним завданням розвиток особистості учня.Творчий рівень. Характеризується ініціативністю і твор-чим підходом до організації професійної діяльності. Вчи-тель самостійно конструює оригінальні педагогічне до-цільні прийоми взаємодії. Діяльність будує, спираючись на рефлексивний аналіз. Сформовано індивідуальний стиль професійної діяльності.

2.3. Гуманізація навчального процесу в педагогічному навчальному закладі.

Формування творчої, достатньо самореалізованої особистості майбутнього вчителя – головне завдання педагогічної освіти, розв'язання якого значною мірою залежить від викладача вищого педагогічного навчального закладу. Він постає в ролі "вчителя вчителів", педагогічні діяння якого позначаються не лише на особі студента, а й опосередковано через діяльність майбутнього вчителя на особистостях дітей. Зайшовши в аудиторію, викладач повинен зважати на те, що тут навчається майбутнє освіти і педагогіки.Звичайно, важливе значення для покрашення рівня педагогічної освіти має і запровадження в навчальний процес сучасних інформаційних технологій, і вдосконалення навчальних планів і програм, і забезпечення новітньою літературою, і покращення умов життя студентів тощо. Проте головною трансформуючою силою залишається викладач: високий рівень його професіоналізму і педагогічної майстерності, доброчинні якості, гуманістична налаштованість на розливальну педагогічну взаємодію.Гуманізація педагогічного процесу покликана подолати невиправданий дидактичний гегемонізм у вищій школі, за яким завдання навчання повністю подавлюють завдання формування майбутнього вчителя перш за все як особистості. Результатом депересоналізації і знеособлення навчання у педагогічному навчальному закладі є дипломований молодий вчитель, який успішно склав сотні екзаменів і заліків, але позбавлений творчої ініціативи і індивідуальності, зашарований педагогічними догмами і професійними стереотипами, невпевнений у собі і обтяжений внутрішньоособистісними конфліктами. Пройшовши "школу" моносуб'єктивного навчання, коли головною і неподільною діючою особою був викладач, студент засвоює досвід авторитарного педагогічного петризму, який скоріш за все складатиме основу моделі його майбутньої педагогічної поведінки.    Одним із чинників гуманізації навчального процесу в педагогічному навчальному закладі є високий рівень психологічної компетентності викладачів, яка є складовою їх загальної психологічної культури . Встановлено , що недостатній рівень психологічних знань є причиною багатьох помилок і упущень педагогів. Сюди відносяться і перебільшення ролі пам'яті у процесі навчання поряд з недооцінкою мислення, і недемократичний стиль спілкування, який є причиною різноманітних ускладнень у взаєминах з вихованцями, і наявність стереотипів у сприйманні та оцінюванні тих, хто навчається.

Зрозуміло, що психологічні знання викладача можуть існувати в різних формах:

• психологічна інформація, яка засвоєна ним протягом навчання в педагогічному навчальному закладі і шляхом самоосвіти;
• психологічна компетенція як особистісне надбання, яке виявляється в психологічних настановах і цінностях;
• втілення знань психологічних закономірностей і власної психологічної компетенції в повсякденне життя і педагогічну практику.

Можна гадати, що психологічна компетенція викладача реалізується, насамперед, у його взаєминах зі студентами. Через це, характер між особистісних взаємин, які формуються у системі "студент – викладач", потрібно розглядати як один із критерії оцінки психологічної компетенції викладача, рівня усвідомленості, адекватності і дієвості його психологічних знань.Викладачі мають потребу у спілкуванні зі студентами (91,2%), однак вони дуже часто не знаходять відгуку у студентів. Якщо ж воно ініціюється лише викладачем, то проходить малопродуктивно і не завжди досягає поставлених цілей через прояв відомих бар'єрів такого спілкування (неузгодженість цілей і інтересів суб'єктів спілкування; мотиваційно-ціннісна невідповідність; статусно-рольова відмінність; смисловий бар'єр тощо). Нормативність спілкування задається, зазвичай, викладачем, який репрезентує перш за все себе. Лише 23,7% викладачів усвідомлюють наявні труднощі і проблеми у взаєминах зі студентами, з них 72,2% усю вину за ці труднощі "покладають" виключно на студентів ("Студенти безвідповідально ставляться до своїх обов'язків", "Не рахують з часом викладача", "Своєю поведінкою змушують робити зауваження під час занять" і т.п.). Лише окремі опитані викладачі (9,8%) висловлюють про взаємини зі студентами як двосторонній процес і труднощі пов'язують з обома суб'єктами взаємодії.Вибір діалогічної стратегії комунікативної взаємодії зі студентами визначається, насамперед, рівнем психологічної компетенції і загальної психологічної культури викладача.

Вона повинна мати у своєму складі бодай таку програму-мінімум:

• усвідомлення практичних завдань вищої педагогічної школи, які можуть розв'язуватися психологами і психологічними засобами;
• розуміння своєрідності психологічного аналізу вчинків і діяльності студентів;
• засвоєння знань про психологічні особливості студентського віку та науково-психологічні основи становлення особистості майбутнього вчителя протягом професійного його навчання;
• опанування науковими методами діагностики індивідуальних психологічних особливостей студента та показників його особистісного і професійного зростання;
• активізація самопізнання та професійно-педагогічного самовдосконалення тощо.

Психологічна компетенція викладача є передумовою високого рівня його професіоналізму і педагогічної майстерності за умови його цілеспрямованості і активності, самостійності педагогічного мислення, реалізації запланованої програми професійно-педагогічної дії. Особливе значення має при цьому мотивація педагогічної діяльності і професійної самоосвіти і самовдосконалення.Як відомо, психологічна компетенція викладача є наслідком його психолого-педагогічної освіти та самоосвіти, ментально-духовного осягнення соціального досвіду і власного життєвого надбання у стосунках із оточуючим світом. Водночас встановлено , що психологічна компетентність педагога потребує суттєвого збагачення і коригування в двох напрямках. По-перше, підвищення рівня психологічних знань, про педагогічну діяльність, особистість педагога і особистість того, хто навчається. По-друге, формування операційних сторін професійного мислення педагога і, перш за все, професійного самоаналізу і соціально-перцептивних здібностей. Психолого-педагогічної підготовки студентської пори недостатньо, а педагогічний досвід сам по собі не підвищує рівень психологічної компетентності педагога. Задля цього у викладача має бути цілком усвідомлена позитивна мотивація самоосвіти в галузі психологічних знань. Пілотажне  вивчення читацьких формулярів педагогічних працівників  свідчить про зворотнє: лише 17% викладачів - не з дисциплін психолого-педагогічного циклу – скористалися протягом навчального року бодай одним джерелом літератури психологічного змісту. Що ж до літератури з проблем психології вищої школи і, зокрема, з психологічних основ підготовки майбутнього вчителя в умовах педагогічного навчального закладу, то вона потребується в бібліотеці лише викладачам психології і педагогіки.Відповідаючи на запитання анкети, 86,3% викладачів зазначили, що знайомляться з новітніми психолого-педагогічними дослідженнями у фахових часописах, однак назвати бодай одну актуальну проблему, яку розробляє сучасна психологія вищої школи, змогли лише 20,4% із них. Таке нехтування педагогами-практиками науково-теоретичними здобутками вітчизняних і зарубіжних вчених – спеціалістів із психології і педагогіки вищої школи позначається на ефективності навчального процесу у педагогічному навчальному закладі і якості підготовки майбутніх педагогів.

Це стає зрозумілим, якщо розглянути деякі актуальні завдання психології вищої школи як галузі психологічної науки:

1. Розробка психолого-педагогічної моделі фахівця з вищою освітою з врахуванням профілю спеціальності і освітньо-кваліфікаційного рівня підготовки (молодший спеціаліст, бакалавр, спеціаліст, магістр);
2. Дослідження психологічних особливостей структури і змісту діяльності студентів і викладачів вищих навчальних закладів І-IV рівнів акредитації і пошук шляхів підвищення її ефективності;
3. Визначення динаміки і закономірностей становлення особистості майбутнього спеціаліста протягом періоду професійного навчання;
4. Виявлення психолого-педагогічних передумов успішного опанування спеціальністю і розробка проблеми профорієнтації і профвідбору абітурієнтів до вищих навчальних закладів;
5. Розробка критеріїв і показників професійного становлення і особистісного зростання майбутнього спеціаліста та відпрацювання надійних методів їх діагностування;
6. Встановлення механізмів адаптації студентів-першокурсників до умов навчання у вищій школі і формування психологічної готовності випускників до самостійної професійної діяльності;
7. Виявлення закономірностей та розробка шляхів оптимізації професійно-педагогічного спілкування і налагодження розливальної взаємодії викладачів і студентів;
8. Дослідження соціально-психологічних особливостей функціонування студентської академічної групи і механізмів її впливу на особистість студента;
9. Розробка психологічних основ формування педагогічної майстерності і педагогічно-наукової творчості викладача вищої школи.

Висновки

Дослідники переконані: які б реформи не відбувалися в освіті, які б не пропонувалися ідеї щодо її змісту та найновіших технологій, вони завжди будуть недостатніми. Оскільки найважливішою ланкою поліпшення якості освіти був і залишається вчитель. Серед вічних професій учительська посідає особливе місце, вона – початок усіх професій, усіх діянь людства. Змінюються умови й засоби виховання, та незмінним залишається головне призначення вчителя – навчити людину бути Людиною.Завдання педагогічного вузу— допомогти студентові опанувати основи майстерності для усвідомленого і про-дуктивного початку професійної діяльності: сформувати гуманістичну спрямованість, дати ґрунтовні знання, розвинути педагогічні здібності, озброїти технікою взає-модії, підготувати до професійного аналізу великого ро-змаїття педагогічних ситуацій.Одним з головних факторів становлення особистості майбутнього педагога є психологічна компетенція викладачів педагогічного вузу. Розв'язання завдання підвищення психологічної компетенції викладачів вищої школи як чинника гуманізації навчального процесу потребує,  по-перше, налагодження чіткої системи підготовки викладачів вищих навчальних закладів І-IV рівнів акредитації. Перспективним тут вбачається навчання майбутніх викладачів у магістратурі, де особлива увага надається психолого-педагогічній підготовці. Позитивний досвід цього є в нашому Національному Педагогічному Університеті імені М.П.Драгоманова, де магістратура відкрита на кожному факультеті і магістрантів готують майже з усіх педагогічних спеціальностей. По-друге, у вищих навчальних закладах має функціонувати психологічна служба, одним із напрямків роботи якої є проведення заходів щодо пропаганди психологічних знань серед педагогічних працівників, підвищення рівня їх психологічної культури.Заради підвищення рівня психологічної компетентності викладачів у деяких навчальних закладах проводяться психолого-педагогічні методичні семінари на такі теми як "Психологічні особливості різних форм організації навчання у вищих навчальних закладах І-ІІ рівнів акредитації", "Гуманізація навчального процесу в педагогічному навчальному закладі" та ін. Провідні фахівці університетів в галузі психології читають лекції на актуальні теми сучасної психологічної науки, проводять з групами викладачів психологічні тренінги, зокрема тренінги спілкування. Особлива увага надається взаєминам викладачів зі студентами: кожного семестру проводиться опитування студентів, виявляються труднощі у професійно-педагогічному спілкуванні. Все це – важлива психологічна умова гуманізації вищої педагогічної освіти, поліпшення якості підготовки майбутніх педагогів.

Література

1. Дубасенюк О.А. Дослідження професійно – педагогічної спрямованості майбутніх учителів. /Вісник Житомирського педагогічного університету/ Випуск 6, 2000р.
2. Козиев В.Н. Психологическая компетенция учителя в контексте взаимоотношений учителя и учащихся // Профессиональные потребности учителя и психолого-педагогические знания: Сб. науч. труд. – М.: НИИ обр. взр., 1989. – С.41-45.
3. Педагогічна майстерність: підручник / І.А. Зязюн, Л.В. Крамущенко, І.Ф. Кривонос та ін.; За ред. І.А. Зязюна – К.:Вища шк., 1997. – 349с.
4. Словарь практического психолога /Сост. С.Ю. Головин. – Минск: Харвест, 1998. – 800с.
5. Фіцула М.М. Педагогіка навчальний посібник для студентів вищих педагогічних закладів освіти К.: „Академія" 2000. – 542с.
6. Чепелєва Н.В. Психологічна культура вчителя // Психологія: Зб. наук. праць. Вип.. 4 /7/. – К.: НПУ, 1999. – С.22-26.
7. Юрченко В. Вплив взаємин між студентами і викладачами на "Я-концепцію" майбутнього вчителя // Освіта і управління. – 1997, №1. - С.119-123.
8. http://www.rusnauka.com/pedagog1.htm. Грабовська Т.О. Фактори впливу на професійне становлення педагога
9. http://www.rusnauka.com/pedagog1.htm. Дорогих Р.В. Педагогічні та психологічні умови формування професійних якостей майбутніх учителів у процесі навчальної взаємодії.

---

---