Матеріал з PSYH.KIEV.UA -- Вісник психології і соціальної педагогіки

Реферат аспіранта НПУ ім.Драгоманова.

Автор: Біленко В.А.

Вступ

В усі часи, а в сучасному суспільстві особливо, політика здійснює важливий, часто навіть визначальний вплив на життя як окремих людей, так і цілих народів. Як зазначав ще в 5 ст.. до н.е. найвизначніший мислитель античності Аристотель, своїм корінням політика сягає в суть людини, як соціальної істоти, яка спроможна на повноцінне життя лише в колективі.Проблема побудови правової, демократичної держави ставить перед українським суспільством та його політичними лідерами нові завдання та вимоги, серед яких встановлення розгорнутого діалогу між владою і кожним членом суспільства, налагодження зворотнього зв'язку держави і громадян. Надзвичайно гостро стоїть сьогодні питання відповідності діючих політиків тим вимогам, які перед ними ставляться.В останній час особливо виріс інтерес широкого загалу до особистостей, які стоять біля керма влади. Незадоволення тим перебігом і розвитком політичних і соціальних перетворень, які існують сьогодні в українській державі, все більше людей замислюються над тим, як обрати того лідера, який зміг би покращити стан справ у суспільстві, краще виконувати повноваження, які на нього покладаються. Все це значно підвищує інтерес серед широких верств населення до феномена політичного лідерства, який ми розглянемо крізь призму психологічних аспектів.Усім відомий вислів одного із мислителів про те, що революції - локомотиви історії. Тому хто ж є машиністами у цих локомотивах? Значна частина мислителів відповідала, що ними були обранці богів, герої, вожді, провідники; інша частина – що це народ, який сам влаштовує революції і творить історію. Були й такі, які стверджували, що ними є групи людей, яким народ довірив реалізацію своїх інтересів. Тобто мова йшла про окремих осіб або групу осіб, що за принципом спадковості чи права, або внаслідок обрання, призначення виділялися чи спонтанно займали перші позиції у політичній організації суспільства, ставали першими суб'єктами політичних рішень. Причому, якщо у слов'янських мовах частіше вживається слово „керівник", то в англійській – „лідер" висувається завжди „знизу – догори". Керівник – навпаки, „згори – вниз" [3].У радянській літературі, коли писали про лідерів, мали на увазі насамперед психологічні відносини, які виникають у групі, де ієрархія формувалася згори – вниз, тобто йшлося про панування і підпорядкування. Категорію „керівництво" розглядали з погляду організації діяльності групи, керування нею. Б. Паригін вважав, що лідер реалізовує між особистісні стосунки в групі, точніше, їх регулює офіційні відносини групи як певної організації. Лідерство виникає стихійно, керівництво – ні, бо воно поставлене в певні рамки, норми, воно стабільніше й надійніше [6]. Тому, вважав Б.Паригін, масштаби діяльності лідера – регіон, а маштаби діяльності керівника – соціально політична система,тобто керівники – це формальні суб'єкти державних політичних рішень. Західна ж політична наука, як звичайно, розглядала лідера як формального керівника. Основною політико-психологічною характеристикою лідера є авторитет, тобто вплив на інших, котре він робить у силу визначених заслуг, якостей або обставин. Авторитет – це форма відносин влади, необхідна будь-якому керівникові для того, щоб він міг керувати іншими людьми.Відсутність авторитету рівносильна неможливості керівництва і лідерства. У авторитету, як і у влади взагалі, є дві сторони. По-перше, це вплив керівника на підлеглих йому людей. По-друге, підпорядкування людей цьому впливові. У свій час Ф. Енгельс писав: «Усяка складна діяльність має потребу в організації.

Остання ж неможлива без авторитету, тобто:

1. без нав'язування чужої волі;
2. без підпорядкування цій волі" [7].

Авторитет підрозділяється на істинний і помилковий. Основними видами помилкового авторитету вважаються:

1. авторитет придушення підлеглих,
2. авторитет спеціально створюваної «відстані», дистанції лідера з визначеними,
3. авторитет зарозумілості лідера,
4. авторитет постійних повчань і резонерства,
5. авторитет підкупу,
6. авторитет «свого хлопця» і панібратства,
7. авторитет псевдо доброти і лібералізму у відносинах з підлеглими.

Помилковий авторитет завжди заснований на розбіжності інтересів того, хто керує людьми, і самих цих людей. Переслідуючи свої особисті цілі, такий лідер часто йде на відвертий обман, використовуючи перераховані вище психологічні прийоми для насильницького (у буквальному або переносному, психологічному змісті) нав'язування своєї волі людям і перебільшення свого значення. А саме: волі, що суперечить їхнім справжнім інтересам.Істинний авторитет — це такий вплив на людей, така влада над ними, що відповідають справжнім інтересам цих людей і які саме тому добровільно приймаються цими людьми.Істинний авторитет — це з'єднання впливу керівника з власними інтересами людей. Істинний авторитет звичайно складається з двох доданків. По-перше, це формальний (офіційний) вплив, зв'язаний з авторитетом організації і посади, посади, що займає керівник. По-друге, це неформальний (неофіційний), чисто людський вплив, зв'язаний з особистими якостями керівника.Тільки оптимальне з'єднання цих взаємозалежних доданків є основою істинного авторитету. Покладання лише на один з них небезпечний.Тут виникає природне запитання: а чи реально однаково успішно сполучити і те, і інше? Чи може той самий керівник володіти досить високими діловими (що забезпечують інструментальний, звичайно формалізований вплив) і людськими (що забезпечують емоційний, звичайно неофіційний вплив) якостями? Людина, що наміряється стати досить ефективним лідером, повинна до цього прагнути. Якщо цього немає, то звичайно виникають компромісні варіанти — наприклад, так зване колективне керівництво, що включає людей і з тими, і з іншими якостями. Так, наприклад, дуже часто «добрий», людяний лідер свідомо підбирає собі жорсткого, ділового заступника. Тоді між ними виникає взаємодоповнюючий поділ неформального і формального впливу.Що ж є головним: перша чи друга група якостей? Усе залежить від сфери діяльності керівника. У виробничій сфері найважливішу роль грає перша. У політиці головною завжди є друга: адже це робота з людьми. Авторитет політика складається в процесі спілкування і зв'язаний з формуванням довіри людей до нього, визнанням привілею його психологічних якостей, правильності і справедливості його дій. Це й обумовлює добровільне підкорення йому людей [4].Політичний «образ» стрижень — стрижень психології лідера. Стрижнем політичної психології лідера є той політичний «образ» («схема», «модель»)світу, що є присутнім у будь-якої людини з певного віку, однак виражений у всіх по-різному.Для політичного лідера найбільш характерна наявність незвичайно яскравого і деталізованого образу світу поряд із сильним прагненням здійснити, затвердити, реалізувати його. Останнє прагнення є найбільш сильним мотивом участі людини з лідерськими якостями в політиці. Включаючись в неї, він неминуче прагне до владних важелів, саме які і надають можливість найбільшою мірою упредметнити свій образ-схему світу.У структурі цього образу-схеми центральне місце займає образ самого себе, свого «Я» взагалі й у політиці зокрема. Психологічний аналіз даного утворення поки мало розроблений. Можна припустити, слідом за іншими дослідниками, що цей образ самого себе центрований на власному імені людини. Підтвердженням цьому може слугувати часом нав'язливе прагнення до увічнення свого імені, що властиво більшості політиків, а також увага до імені-псевдоніма, свого роду «кличці», що відрізняє найбільш екзальтований і тому демонстративний тип політичних лідерів — революціонерів.Певна річ, що в структурі образу самого себе в політика присутні уявлення про особистий простір і час, у якому він діє, а також прагнення до визнання і схвалення, без якого взагалі не може відбутися політик. Невипадково західні дослідники в пошуках психологічних пояснень подій жовтня 1917 року в Росії надають великого значення спадкоємним серцево-судинним хворобам В. И. Ульянова. Те саме «учора було рано», а «завтра буде пізно» цілком піддається цікавому психологічному трактуванню. Знаючи про причини смерті батька і діда, Ленін не міг не думати про своє самопочуття і про те, що вступає у вік підвищеного ризику інсульту. Ілюстрацією прагнення до визнання і схвалення є, по суті справи, біографія будь-якого політичного діяча.Особливе місце в психології політичного лідера займають індивідуальні норми і цінності, що, як правило, не до кінця відповідають загальноприйнятим міркам і тому виділяють лідера. Лідер зобов'язаний внутрішньо бути інноватором, «злочинцем» у буквальному значенні слова — людиною, що переступає старі, звичні норми, цінності і навіть закони. Хоча зовні лідер звичайно повинний бути традиціоналістом — це явище являє собою одну з різновидів так званого парадоксу лідера, що буде докладно розглянуто далі.Поки виділимо головне: парадокс полягає в тому, що дійсний лідер зобов'язаний сполучати важко сумісне. З погляду емоційного схвалення людей, він не повинний ламати нічого звичного : адже будь-які зміни обертаються втратою чогось, а люди ніколи не люблять втрат. Лідер зобов'язаний бути консерватором і «охоронцем », гідним породженням своєї політичної системи, суспільства, групи. Але з іншого боку, для розвитку того ж суспільства, для досягнення нового рівня життя він зобов'язаний бути інноватором, повинен уміти ставити і досягати нові цілі. А це значить, неминуче руйнувати щось звичне. Щоб стати: лідером, треба бути ідеальним дітищем політичної соціалізації. Але, щоб залишатися їм, треба вступити у своєрідний конфлікт «батьків і дітей».Г. Холландер вказував, що сучасний лідер одержує від членів групи «кредит ідіосинкразії» («що можна Юпітеру, те не дозволено бикові») однак цей кредит не безмежний, як у традиційного племінного вождя. Згідно Дж. Джонсу і X. Джерарду, один з обов'язків лідера — інновація: перевірка нових способів взаємодії з зовнішнім світом, установлення нових, стандартів життя. Для цього лідер і має кредит довіри — він не повинний бути конформістом, інакше втратить статус. Проте — ще один парадокс — право на нонконформізм виростає з усієї попередньої конформістської поведінки цієї людини. Згідно з Дж. Картрайтом, члени групи здобувають статус конформність, а статус дозволяє бути нонконформістами.Проблема в тому, що все це важко сполучити. Звідси і не буває "вічних" лідерів: рано чи пізно кожен із них порушує баланс між емоційною прихильністю людей до старого і раціональним розумінням неминучості нового, схиляється в якусь одну сторону, і в результаті неминуче примножує число своїх ворогів. У всіх перед очима ще недавні приклади М. Горбачова, з одного боку, і Б. Єльцина — з іншого [5].У психології політичного лідера образ-схема світу, сконцентрована на образі самого себе, включаючи уявлення про інших людей, різних існуючих у житті об'єктах і явищах. Вони структуровані і ієрархізовані, вибудовані «по перевагах» у відповідності зі значимістю людей, об'єктів і явищ. Значимість визначається роллю цих речей у реалізації головного мотиву діяльності — прагнення до влади заради увіковічення цього образа-схеми. Відповідно, одні уявлення ближчі до системоутворюючого центру, образу самого себе, інші ж вилучені і знаходяться як би на периферії.Світова політика дає багато прикладів яскравих, видатних лідерів власних «образів», «схем» і «моделей" світу. Так, добре відома трохи шаржована «карта світу» Р. Рейгана. Загальними стали поняття «модель світу» імама Р. Хомейні; «світовий план» Мао Цзедуна. Відома і схема перебудови, описана А. Гітлером у «Майн Кампф», і ін.Такі образи-моделі світу, що підкоряють собі і визначають політичну поведінку лідерів, мають два джерела. З одного боку, це психологія особистості самого лідера, її особливості. З іншого боку — вплив середовища, культури, факторів соціалізації. Головна проблема, з якою стикаються всі лідери і їхній визначені, складається в адекватності лідера хоча б трьом параметрам. По-перше, лідер і його образ світу повинні бути адекватні реальній ситуації. По-друге, вони повинні бути адекватні об'єктивним інтересам групи, співтовариства і світу в цілому. По-третє, лідер повинний бути адекватний самому собі. Фактично усе упирається в три головних питання: а) чи потрібні даний лідер і його «образ світу» у даній конкретній ситуації? б) чи не шкідливий він з погляду інтересів оптимального розвитку? в) чи може він реалізувати свій образ, чи відповідають його «амбіції» його ж «амуніції»?Психологічні особливості лідерства (на відміну, скажемо, від інституціональних особливостей) пов'язаних з тим, що лідерство завжди існує в системі тих чи інших суб'єкт-суб'єктних відносин і взаємодій. Їхніми суб'єктами можуть виступати як окремі індивіди, так і групи чи навіть усе суспільство, а взаємодії можуть розвертатися як між індивідами, групами, суспільствами, так і між індивідами і групами, індивідами і суспільствами, групами і суспільствами. Таким чином, виходить, що лідерство — це процес нерівної взаємодії між суб'єктами, що характеризується відносинами домінування і підпорядкування [9].Визначаючи поняття «лідер" політико-психологічно, будемо виходити, по-перше, з того, що людина-лідер завжди є активним суб'єктом процесу лідерства (нерівної взаємодії); по-друге, людина-лідер виконує, у силу свого положення, визначенні функції. Функція регуляції взаємин через різні форми домінування-підпорядкування є найбільш істотною і самою загальною характеристикою лідера. Таким чином, виникає психологічне розуміння лідера: це суб'єкт процесу взаємодії, що виконує базову функцію регуляції взаємин через різні форми домінування-підпорядкування заради досягнення тих чи інших цілей особистості, групи чи суспільства.Лідер не може існувати поодинці, тому обов'язково повинний існувати ще один елемент даної дидактичної суб'єкт-суб'єктної структури. Її «другий елемент» визначають по-різному. Найчастіше зустрічаються наступні визначення: лідер і інші члени групи, лідер і послідовники, лідер і визначені. Виберемо найбільш лінгвістично нейтральне поняття — «визначені ». Усякий визначений є, так само як і лідер, суб'єктом процесу взаємодії. Однак на цьому їхня подібність закінчується. Основною характеристикою визначеного є те, що він дозволяє себе вести. Іншими словами, він делегує іншій людині (лідерові) права й обов'язки регуляції їхніх взаємин. Отже, визначений — це другий суб'єкт процесу взаємодії, що делегує першому суб'єкту права й обов'язки регуляції взаємин через різні форми домінування-підпорядкування.Домінування і підпорядкування як основа лідерства. В усіх приведених вище визначеннях, для уточнення характеру відносин і способів реалізації лідерських функцій, використовуються поняття «домінування» і «підпорядкування». Домінування являє собою, насамперед, відносини нерівності, нав'язані лідером «зверху". А саме: відносини очевидної нерівності. Домінування реалізується в чотирьох основних сферах. По-перше, як вплив, авторитет — варіанти психологічного домінування. По-друге, як насильство в тих чи інших формах — це варіанти силового домінування. По-третє, як підкуп — варіанти економічного домінування. По-четверте, як власне політична влада — варіанти політичного домінування. Підпорядкування також є відношенням очевидної нерівності, однак їхнім головним суб'єктом виступають визначені. Таким чином, підпорядкування — це відносини очевидної нерівності, у яких визначені приймають чуже домінування чи вимагають його від лідера [1].Влада, вплив і механізми впливу лідера на визначених. У системі відносин, які фіксуються поняттями «домінування-підпорядкування», знаходять своє визначення і такі поняття, як «влада » і «вплив». Влада, з політико-психологічної точки зору, — це система відносин домінування — підпорядкування в тій чи іншій сфері, реалізована трьома основними способами: а) регулюванням норм, б) визначенням цінностей, в) демонстрацією зразків поведінки. Приведені три способи реалізації відносин домінування-підпорядкування охоплюють практично весь спектр можливостей реалізації цих відносин. Так, регулювання норм лідером припускає нормування ним поведінки своїх визначених. Визначення лідером цінностей пов'язаний з залученням ним своїх визначених у визначену систему цінностей. Демонстрація лідером зразків поведінки означає практично неминуче прийняття їх, наслідування ним з боку визначених ним людей.Вплив являє собою фіксований момент у відносинах домінування-підпорядкування, що виражає визначенні зусилля лідера для досягнення цілей особистості, групи чи суспільства в цілому. Сукупність особливих способів впливу складає суть психологічних механізмів лідерства. Ці способи впливу реалізуються у формах зараження, навіювання, переконання і наслідування. Таким чином, психологічні механізми лідерства реалізуються в чотирьох основних формах.По-перше, це зараження — емоційний вплив, здійснюваний через передачу певного психічного стану і несвідоме засвоєння, визначеними і відтворення даного стану.По-друге, це навіювання — емоційно-вольовий, цілеспрямований, не аргументований вплив, здійснюваний через передачу некритично сприйманої інформації і припускає її прийняття і виконання.По-третє, це переконання — вербальний вплив, здійснюваний у раціональних чи псевдо раціональних формах через пропоновану інформацію і досягнення свідомої згоди з нею.По-четверте, це наслідування — вплив, здійснюваний через демонстрацію конкретних, наочних зразків поведінки і їхнє прийняття і відтворення [2].Індивідуальний стиль і функціональні варіанти лідерства. Лідер завжди, усвідомлено чи не усвідомлено, маніпулює визначеними. У широкому розумінні, поняття «маніпуляція» означає систему чи просто сукупність способів впливу на людей. Більш точне визначення маніпуляції — усвідомлене використання системи способів впливу лідером заради досягнення своїх цілей. Маніпуляція здійснюється через усвідомлене створення лідером умов, що стимулюють необхідну поведінку визначених. Наявність у лідера таких здібностей і відповідних умінь, навичок визначається поняттям індивідуального стилю (способу) лідерства. Індивідуальний стиль (спосіб) лідерства — це сукупність властивих даному лідерові форм, прийомів, методів структурування відносин домінування-підпорядкування з визначеними і впливу на них.Терміни, приведені вище, не викликають особливих питань і труднощів у розумінні. Більш докладного розгляду вимагають такі поняття, як «тип лідера» і «індивідуально-психологічні риси лідера» [8].Визначивши лідера як суб'єкта процесу взаємодії, що виконує функцію регуляції взаємин через різні форми домінування-підпорядкування, логічно говорити про різні варіанти лідерства в залежності від основного використовуваного ним механізму. Трохи вище, розглядаючи поняття «влада», ми зафіксували, що відносини домінування-підпорядкування можуть бути реалізовані трьома основними способами: регулюванням норм, демонстрацією зразків поведінки, визначенням цінностей.

Відповідно до цього, виділяються три основних варіанти лідерства:

1. лідер-«організатор»,
2. лідер-«демонстратор»
3. лідер-«аксиолог».

Лідер-«організатор» — варіант лідера, що регулює відношення домінування-підпорядкування на основі нормування поведінки суб'єктів взаємодії. Лідер-«демонстратор» — варіант лідера, що регулює відношення домінування-підпорядкування на основі демонстрації тих чи інших зразків поведінки. Нарешті, лідер-«аксиолог» — варіант лідера, що регулює відношення домінування-підпорядкування на основі залучення визначених у визначену систему цінностей.Аналіз відомих у політичній психології типів і типологій лідерства, покаже: що практично усі відомі дослідження лідерства вивчали один з цих трьох варіантів. Одні робили об'єктом уваги організаторську, управлінську функцію лідера. Інші воліли вивчати ціннісну складову лідерства. Треті розглядали лідера як об'єкт для наслідування і наслідували його. Настільки ж правомірними були і спроби виділяти проміжні варіанти, що являють собою сукупність різних якостей лідера.Три описаних варіанти лідерства добре корелюють з визначеними способами впливу, що складають психологічні механізми лідерства. Наслідування як спосіб впливу найбільше відповідає варіантові «демонстратора», переконання — «організаторові», зараження — «аксиологу».Багаторівнева структура і психологічні риси особистості лідера. Традиційно в психології виділяють три основні підструктури чи рівні структури особистості: біологічний, психологічний, соціальний чи соціально-психологічний. У відношенні політичного лідера вони можуть бути доповнені політико-психологічним рівнем.

Більш докладно, однак, можна говорити про п'ятирівневу структуру властивостей і якостей лідера.

1. Біологічний рівень припускає аналіз таких факторів, як вік, спадковість, темперамент, стать, стан здоров'я лідера і т.д. Ці якості виступають детермінантами поведінки і визначають деякі особистісні риси. Темперамент, наприклад, додає індивідуальну своєрідність поведінці , вчинкам, позначається на особливостях емоціонального вираження поглядів. Вікові характеристики також відіграють роль у прояві різних рис і психічних функцій. Серед біологічних характеристик мають значення і чисто фізичні дані, які визначають витривалість, силу, енергійність, працездатність лідера.
2. Психологічний рівень структури особистості включає, насамперед, розгляд основних психічних функцій і психічних процесів — таких, як воля, емоції, сприйняття, пам'ять, здібності, інтелект, характер лідера і т.д.
3. Соціально-психологічний рівень структури особистості включає такі компоненти, як мета лідера, розділювані ним групові цінності, інтереси, світогляд, мотиви поведінки, звичні для нього норми, розділювані ним стереотипи, установки , відносини і т.д.
4. Політико-психологічний рівень структури особистості лідера вимагає розгляду особливостей його політичної соціалізації, розділяємих ним політичних цінностей, особливостей його політичного вибору, властивих йому норм і прийнятих ним зразків політичної поведінки і т.д.
5. Соціальний рівень структури особистості відображає загально соціальні позиції і погляди лідера на суспільство і світ у цілому.Таким чином, визначивши основні рівні, на яких виявляється головна якість особистості лідера — образ його «Я» і заснований на ньому «образ світу».

Що ж і як виявляється конкретно? Як уже зазначалося, психологічно в першу чергу виявляються особливості образа самого себе, «психологічного образу» життя людини і його психологічний образ світу і життя.Тобто основні індивідуально-психологічні риси лідера — це, насамперед, особливості образа самого себе і «психологічного образа" життя як способу структурування психологічного простору особистості, що вимагають чи дозволяють регулювати відносини, що будуються за принципом домінування-підпорядкування.

Вони виявляються на п'ятьох основних рівнях:

1. біологічному,
2. психологічному,
3. соціально-психологічному,
4. політико-психологічному
5. соціальному.

Так виглядають основні поняття і параметри, що дозволяють розглядати політичну психологію лідера як, насамперед, найбільш «сучасного » громадянина, що процвітав у процесах політичної соціалізації і політичної участі.

Висновок

Проведене дослідження дозволяє зробити наступні висновки. Як вже говорилося, інститут лідерства виник дуже давно, коли ще в примітивних суспільствах виникла необхідність в керівництві.  Політичний лідер – це людина, котра керує не тільки політичними процесами, але і здійснює функції по управлінню суспільством, може змінювати хід подій і спрямованість політичних процесів. Політичному лідеру потрібно мати природні якості, такі як сила характеру, воля, тонка інтуїція, рішучість. Професійні якості лідера заключаються в аналітичних здібностях, в умінні швидко і точно орієнтуватися в ситуаціях, аргументовано протистояти чужим думкам. Вчені, які займаються дослідженням політичного лідерства, змогли класифікувати його на основі особистих якостей лідера, конкретної ситуації, іміджу і стилю поведінки.

Література:

1. Ашин Г.К. Элитология в системе общественннх наук //общественные науки и современность. - 2003. - №4.
2. Єгорова-Гантман Е. В. і ін. Політиками не народжуються. Як стати і залишитися ефективним політичним лідером. — М.: Ніколо М, 1993.
3. Жискар д'Естен Валери. Власть и жизнь. - М.,1990. - С. 11-18.
4. Кирилюк, Кремень, Ирхин. Психология и политика. -К., 1993. -Гл. VI.
5. Кобилянська Е., Лабковська Е. Поведінка політиків пророчити можна // Незалежна газета. —1993. — 31 березня.
6. Мохонова О.А. Лідерство: суть та структурні компоненти//Нова політика - № 2. - 2000. - С. 50-56.
7. Ольшанський Д. В. Політико-психолопчний словник. — М.: Академічний проект, 2002.
8. Пахарев А. Стиль політичного лідерства. Фактори формування та складові. // Нова політика. - 2001. - № 5. - С. 51-54.
9. Сало I. Анализ індивідуальних якостей политичного лідера як суб'екта політики // Політ. Читання. - 1993. - № 4.

---

---