Матеріал з PSYH.KIEV.UA -- Вісник психології і соціальної педагогіки

Реферат аспіранта НПУ ім.Драгоманова.

Автор: Соляна Олена Валеріївна

1. Вступ

"Якщо медикам ми довіряємо своє здоров'я, то вихователям ввіряємо моральність і розум наших дітей, ввіряємо їхню душу, а разом з тим і майбутнє нашої Вітчизни. "К. УшинськийУ «Національній доктрині розвитку освіти»  чітко сформульовані завдання  забезпечення всебічного розвитку, гармонійного і цілісного виховання  особистості, розвиток її здібностей та обдарувань, збагачення на цій основі інтелектуального потенціалу народу, його духовності й культури. При вирішенні цих завдань особлива роль належить школі, де закладається фундамент підготовки до життя, забезпечується інтелектуальне, духовне й фізичне становлення особистості, формується  цілісне світосприймання і світовідчуття. Та розвиток здібностей учнів здійснюється, насамперед, за допомогою розвитку творчого потенціалу самого вчителя, через удосконалення досвіду його творчої діяльності. Саме тому ключем до розв'язання завдань докорінного перегляду процесу цілісного, гармонійного розвитку особистості є відповідна професійна підготовка викладачів, істотне підвищення культури педагога в період його професійного становлення, що підкреслює національна програма „Вчитель".   Сьогодення нашої країни ставить перед вчителями  нові завдання щодо навчально – виховного процесу в школі. Переорієнтація виховної роботи на загально – людські ідеали в останні роки стали домінуючим завданням. Основна увага приділяється накопиченню та збагаченню емоційно – чуттєвого, сенсорного досвіду дитини, використовуючи при цьому яскраво виражені за емоційністю твори різних видів мистецтва, і що важливо,  складний процес естетичного виховання має здійснюватись не тільки на уроках образотворчого мистецтва, музики та хореографії. Наявним стає те, що сучасному вчителю повинні бути притаманні усі основні якості естетично розвиненої людини. Разом із тим вчитель повинен вміти використовувати свій естетичний арсенал з метою всебічного формування своїх вихованців. А це, безумовно, потребує додаткових спеціальних знань, вмінь та навичок.     Вчитель при багатьох параметрах виступає як елемент культури. Одна з його найважливіших педагогічних функцій – бути живим носієм певних видів діяльності та культуротворчого досвіду. У цьому й полягає питання актуальності ґрунтовної художньо – естетичної підготовки, що допомагає вчителеві подолати вузький професіоналізм, прилучитись до творчості, забезпечити розвиток емоційної культури та культури спілкування. Удосконалювання підготовки вчительських кадрів вимагає не тільки систематичного поліпшення змісту і методики їхнього навчання, але і становлення і розвитку духовної культури особистості, що забезпечує повноцінну професійну діяльність педагога в умовах суспільства, що оновлюється. Особливістю педагогічної праці є те, що, учитель покликаний допомогти дитині відбутися як особистості , і як професіоналові. Ті корінні зміни, що відбулися в суспільстві в останні роки докорінно змінили уявлення про школу, її цілях, можливостях і перспективах розвитку, гостро порушили питання про пріоритети утворення і виховання у відновленні суспільства . Сутність цих змін зв'язана зі створенням у країні цілісної системи безперервного навчання , що побудована на принципах демократизації, гуманізації, розвитку, і професійно компетентними кадрами, здатними здійснити перехід від "валового" підходу в утворенні до індивідуально - творчого виховання кожної особистості . Необхідною передумовою успішного рішення цих проблем є істотне підвищення культури педагога в період його професійної підготовки.

2. Сутність поняття "Педагогічна культура"

Термін "Педагогічна культура" поки ще не одержав загальноприйнятого наукового визначення, отже, досліджуючи зазначений феномен стосовно до професійної діяльності вчителя, йдемо від загального до частки, логічно йти від виявлення культурних параметрів особистості педагога до професійної своєрідності їхнього прояву в педагогічний діяльності. У науковій літературі можна зустріти безліч , часом різних між собою, визначень культури. Ще в 1964 році американські дослідники А. Кребер і К. Клакхон зібрали 257 визначень культури і ще більш 100 спроб визначити це поняття описово. Кожне з цих визначень охоплює окремі, іноді досить істотні сторони культури, іноді випускаючи з виду інші, не менш істотні, справи тут не тільки в недостатній глибині пізнання феномена культури, проникнення в його сутність і природу, а скільки в надзвичайній складності і багатогранності самого цього явища. Останнім часом зріс інтерес у філософії як факторові соціального розвитку. Дослідники все частіше приходять до переконання, що саме соціально-культурні ознаки окремого суспільства накладають відбиток на соціально-історичну динаміку розвитку світу в цілому. Саме в останні роки і сформувалися філософія культури - наука, спрямована на філософське збагнення культури як універсального і всеохоплюючого  феномена. Проблематика філософії культури вперше зачіпалася софістами, що розглядали, насамперед , антиномію культури і природи. У системі сучасного наукового знання поняття "культура" відноситься до числа фундаментальних. У повсякденній свідомості під культурою часто розуміють культурність особистості, відносячи сам термін до оцінних понять, широко вживають словосполучення "культура розуму", "культура почуттів", "культура поводження ", "фізична культура". Культурологи підрахували кількість визначень культури в сучасній літературі - понад 500.  Це визначає  багатомірність феномена культури, тим, що культура виражає глибину людського буття. 

2.1 Якості учителя, необхідні для формування  педагогічної культури

Виділимо наступні якості вчителя, необхідні для формування його педагогічної культури: 

1. Ціннісні орієнтації особистості вчителі . Відомо, що знання,уміння і навички без включення їх у систему суспільно-значимих цінностей людини, його моральних відносин здатні "розтрощити духовні". Утворена людина, у якої відсутні належні моральні підвалини, найчастіше використовує придбані знання в сугубо прагматичних, особистих цілях учитель без моральності й ідеалів ніколи не стане носієм культури.
2. Моральні якості невід'ємні від гуманістичної спрямованості особистості вчителя, визначення пізнання іншої людини, відношення до людини як до найбільшої цінності, лише за умови оточення відповідальності перед майбутнім і любові до дітей починається формування педагогічної культури. Досить актуальні слова Н.А. Бердяєва про те, що "остаточно втрачає свідомість цінності людського життя , неповага до особистості досягає дивовижних розмірів... обожнюванням голої людської волі, звільненої від усякої святині - із цим ніяких цінностей створити не можна". Тому однією з ведучих якостей особистості , що необхідна для розвитку педагогічної культури є "комунікативне ядро особистості ", що припускає готовність людини до повноцінного між особистісного спілкування;
3. Педагогічна культура невіддільна від культури зовнішнього вигляду,культури мови, естетичної культури, різнобічних інтересів і духовних потреб педагога. У цьому зв'язку показниками сформованості педагогічної культури є інтереси і духовні потреби вчителя;
4. Без прагнення до постійного самовдосконалення, що у свою чергу визначається усвідомленням своїх недоліків і умінням у свою чергу їх виправити, здатністю вчителя до самоконтролю і самоаналізу, побудовою проблеми дій по самовихованню, учитель не може характеризуватися як носій високої культури. Він має право учити доти , поки учиться сам - це заповідь повинна стати професійним кредо сучасного вчителя. Тому прагнення до постійного самовдосконалення є однією з основних якостей особистості педагога високої педагогічної культури.

Таким чином, важливим складовим компонентом педагогічної культуриє особистісні якості вчителя, що багато в чому визначають рівень його професіоналізму.

2.2 Психолого - педагогічні знання, вміння та навички, що необхідні у формуванні педагогічної культури

Не менш важливим компонентом педагогічної культи, на думку Я.А. Коменского, Н.К. Крупской, Л.В. Луначарского, Н.М. Бавченкова, В.М. Галузинского, В.В. Гаврилюка, В.В. Запевиной, Н.В. Кузьміній, О.З. Красновой, Е.Ф. Логиновой, А.И. Лобач, А.Н. Растрыгиной, та інших , є професійні знання.   Професійні знання, будучи освоєні вчителем у логіку відповідних наук, прямо і безпосередньо не стають "керівництвом до дії". Необхідність психолого-педагогічних знань виражається не в механічному їхньому присвоєнні, а в осмисленому їх підборі, оцінці, у побудові на їх основі концептуальної схеми власної діяльності. Постаючи у виді когнітивних основ для прийняття педагогічних рішень, вони, як правило, існують у свідомості вчителя в скороченому виді . Їхнє усвідомлення і розгортання здійснюється тільки в екстремальних для вчителя умовах.   У величезній кількості знань необхідно виділити ядро, яке потрібнопедагогові завжди у всіх видах його педагогічної діяльності і яке визначає його педагогічну культуру. Функції педагога різноманітні - викладач навчальних дисциплін, учитель-вихователь, учитель - класний керівник та ін.  В.С. Ільїн, у моделі випускника педвузу включає методологічні, теоретичні, методичні знання та технологічні, котрі є основою оволодіння конкретними практичними прийомами . И.Я. Лернер представляє 4 клани знань: методологічні, загально педагогічні, прикладні, приватно -  прикладні.  

Найбільш повний зміст психолого-педагогічних знань, що необхідні для формування педагогічної культури представлені І.Я. Зязюном , він виділяє наступні знання: 

1. Методологічні (знання загальних принципів вивчення педагогічнихявищ, закономірностей соціалізації навчання і виховання);
2. Теоретичні (знання цілей, принципів змісту методів і формпедагогічної діяльності і закономірностей формування і розвиткуособистості дитини );
3. Методичні (знання основ методики навчання і виховання);
4. Технологічні (знання способів і прийомів навчання і виховання).

Професійні знання вчителя характеризуються і такою важливою особливістю, як особистісна забарвленість. Знання науки, весь багаж культури, захопленість педагога сприймаються як його власна позиція. Майстерність педагога в "оживленні", і натхненні знання. Які не просто передаються з книг в аудиторію, а викладаються як свій власний погляд на світ . Професійні знання вчителя звернені, з одного боку, до науки, з іншої до учнів.  Варто помітити, що складність навчання вчителів полягає у складності прилучення до професійної компетентності - професійні знання формуються відразу на всіх рівнях: методологічному , творчому, методичному і технологічному. Що жадає від студентів досить розвитого професійного мислення, здатного відбирати, аналізувати і синтезувати придбані знання в досягненні педагогічних цілей, представляти їх у технологічній формі. Без достатнього рівня професійних знань найчастіше залишаються нерозвиненими інтереси, потреби, професійно - значимі якості особистості і тим більше ускладнюється їх реалізація. Професійні знання самі по собі не визначають педагогічну культуру вчителя. Педагогічна культура визначається відношенням до цих знань, вмінням учителя розпоряджатися цими знаннями, використовувати їх для свого   професійного зросту . Тільки в тому випадку, якщо знання перейдуть у розряд переконань, вони стануть показниками педагогічної культури вчителя. В.А. Сластьонін пише про те, що знання педагога повинні бути співвіднесені з рішенням конкретних педагогічних задач . "Практична реалізація цих задач перетворює знання в інструмент професійної діяльності вчителя ". Отже, для того, щоб бути здатним до передачі культурних цінностей і культурно - значимого досвіду, необхідні не тільки знання, але і сформованість загально педагогічних і професійних знань і умінь, тобто вчитель повинний вміти застосувати отримані знання на практиці. Вміння, придбані майбутнім вчителем у процесі навчання, виступають показником якості засвоєних знань, складають його ядро, є одним з ведучих компонентів культури вчителя .Визначимо комплекс базових вмінь, що необхідний майбутньому педагогові для успішного розвитку своєї педагогічної культури - це діагностичні, комунікативні, проективні, конструктивні, аналітичні й ін.

2.3 Педагогічний досвід як один з компонентів педагогічної культури

Педагогічна діяльність настільки складна і багатогранна, що її не може забезпечити одна лише педагогічна основа: вона спирається на емоційну сферу, на все багатство духовного світу педагога, на його педагогічний досвід, що складають професійно-педагогічні знання і практично засвоєні навички й уміння. На думку А.В. Барабнщикова, С.С. Муцинова, Т.Ф. Белоусовой, Н.Е. Воробйова, Т.В. Івановій , В.К. Сухонцевой і інших , педагогічний досвід є важливим компонентом педагогічної культури. У структури досвіду можна виділити 3 рівні: 

1. Загальнокультурний . Є втіленням загального соціального досвіду, накопиченого людством у процесі розвитку культури на цьому рівні досвіду маємо справу з морально-етичними, естетичними відносинами особистості, загальнолюдськими цінностями.
2. Індивідуальний досвід (повсякденний ). Цей рівень, так званого, здорового глузду. Тут представлений весь унікально - неповторний досвід у виді почуттів, емоційно - пофарбованих спогадів, звичок і т.д. Загальнокультурний досвід тільки через індивідуальний.
3. Професійний досвід - це досвід, накопичений у діяльності як праці, тобто діяльності, обумовленої значними, стійкими соціальними цілями. У цьому досвіді сумується і загальнокультурний і індивідуальний досвід.

Ефективність професійної діяльності викладача залежить не тільки і не стільки від знань і навичок, скільки від здатності використовувати надану в педагогічних ситуаціях інформацію різними способами й у швидкому темпі. А це приходить тільки з досвідом. Безпосередніми джерелами педагогічного досвіду є досягнення науки, у тому числі науки про людину, її виховання і розвиток , передовий педагогічний досвід, особистий досвід і вироблені на його основі мислення й інтуїція педагога. "Якщо досвід запліднений науковими знаннями, якщо він вдумливо аналізує, то його дозрівання відбувається швидше, він стає важливим джерелом творчих рішень і проектів. У протилежному випадку поняття "досвід" буде відбивати тільки стаж і нічого більше ", - пише В.И. Загвязинский.3. Педагогічна творчість як системотворчий компонент   педагогічної культури   Навіть високий рівень розвитку знань і умінь марний , якщо йому не властивий активний творчий потенціал особистості вчителя . Педагогічна творчість є системотворчим компонентом педагогічної культури, що виділяє у своїх працях А.В. Барабанщиків, Т.Ф. Белоусов, С.Б. Елканов, Т.В. Іванова, А.И. Лобач, Л.А. Нейштатд, М.Н. Скаткин та інші . Педагогічна діяльність не може бути, однозначна, вона завжди припускає гнучку шкалу рішень , що залежить від багатьох обставин. Таке розуміння її сутності відкриває простір творчості, розвиток новаторства учителя , народженню передового досвіду, збагаченню педагогічної науки через його вивчення й узагальнення. Як справедливо помітила О.А. Абдуллина: "творчо працюючий учитель не тільки спирається на досягнення педагогічної науки, але і разом з тим збагачує педагогічну теорію". „Педагогічна культура характеризується як науково-творча діяльність, яку необхідно заохочувати і розвивати у студентів педагогічних навчальних закладів,  вона розвиває в них здатність і навички до самостійного рішення проблем і розвиває якості особистості , необхідні для наукової праці, розвиває в студентів високу готовність до суспільного і політичного життя"... /Х. Маркерт/. У сучасних психолого -  педагогічних дослідженнях педагогічна діяльність розглядається як одна з різновидів творчості. Але більш глибоко проблема педагогічної діяльності розглядається в роботах В.И. Загвязинского, В.А. Кан-Калика, Н.В. Кузьміній , В.Ф. Ломова, М.Р. Львова , И.П. Раченко, М.М. Потагиника й інших .  Педагогічна творчість розглядається авторами як не якась окрема сторона педагогічної праці, а найбільш істотна і необхідна". Праця вчителя не допускає один раз засвоєного алгоритму дій, це постійний творчий пошук оптимальних рішень педагогічних задач, експеримент, що жадає від учителя цільного і твердого характеру, педагогічних здібностей, педагогічної майстерності. В узагальненій формі сутність творчості визначається як діяльність, що породжує якісно щось нове і відрізняється неповторністю, оригінальністю, суспільно-історичною унікальністю. Маючи багато загального з іншими видами творчості, педагогічна творчість має своєрідність. По-перше, для педагогічної творчості характерна "регламентованість" у часі і просторі . Викладач обмежений у часі кількістю годин , що приділяються на вивчення конкретної теми, розділу , обмежений аудиторним часом і т.д. У ході заняття виникають передбачувані і не передбачувані ситуації, що вимагають кваліфікованого рішення . По-друге, спостерігається тривалість пошуків педагога. Результати діяльності педагога втілюються в знаннях, уміннях, навичках, формах діяльності майбутніх фахівців і оцінюються дуже відносно. Розвинені аналітичні, прогностичні, рефлексивні й інші здібності викладача дозволяють на основі часткових результатів передбачати і прогнозувати результат його професійної діяльності. По-третє, характеризується співтворчістю викладача зі студентами, колегами-викладачами в педагогічному процесі, що заснований на єдності мети професійної діяльності. Викладач вузу, вчений і педагог, як фахівець у визначеній області знань, у ході навчально - виховної роботи, виробничої практики демонструє своїм студентам творче відношення до професійної діяльності. По-четверте, відрізняється залежність прояву творчого педагогічного потенціалу викладача від методичного, технічного оснащення навчально-виховного процесу. Стандартне і нестандартне навчальне устаткування, технічне забезпечення методична підготовка викладача і психологічна готовність студентів до спільного пошуку характеризують специфіку педагогічної творчості. По-п'яте, виявляється умінням викладача керувати особистим емоційно-психічним станом. Викликати адекватну поведінку в діяльності студентів, здатністю педагога організувати спілкування зі студентами як творчий процес, не придушуючи їхню ініціативність і винахідливість, створюючи умови для повного творчого самовираження і самореалізації. Творча активність діяльності вчителя характеризується: необхідністю, оригінальністю, динамізмом, мобільністю, рухливістю, пластичністю мислення, розвиненою уявою, ініціативою, постійним пошуком нового , прагненням досягти нового. Особливості педагогічної творчості дозволяють зрозуміти повніше взаємозв'язок педагогічної творчості і педагогічної культури, їхню взаємозумовленість. Однією з умов виникнення педагогічної творчості є висока загальна і педагогічна культура вчителя,  володіння майстерністю, вмінням оптимально обирати методи і прийоми навчання і виховання. Друга умова - соціальний досвід, вміння бачити в сьогоденному розвитку завтрашні задачі.  Говорячи про шостий взаємозв'язок педагогічної культури і педагогічної творчості, можна затверджувати , що педагогічна культура являє собою явище динамічне , що постійно змінюється в процесі свого розвитку, що здобуває всі нові відтінки і риси. Резюмуючи вищесказане , можна зробити висновок , що найчастіше серед структурних компонентів педагогічної культури називають: особистісні якості /66,9%/, професійні знання /66,2%/ і уміння /56,8%/, педагогічний досвід /16,8%/, творчий підхід до рішення педагогічних задач /30%/.

2.4 Педагогічна  інтуіция

Незважаючи на різноманіття компонентів педагогічної культури, рідко зустрічається такий важливий компонент, як педагогічна інтуїція. Педагогічна інтуїція є одним із системотворчих компонентів педагогічної культури, що визначає миттєвий і безпомилковий вибір методу, прийому , слова, інтонації. Педагогічна діяльність не мислитися без чуття, передбачення, інтуїції, імпровізації. Якщо врахувати неповноту і приблизність інформації, який розташовує педагог, різноманіття можливих варіантів, обмеженість часу для пошуку рішень, то стає поняттям, що в таких умовах точний розрахунок дуже часто просто неможливий, а інтуїтивне передбачення може виявитися точніше всяких логічних викладень. Інтуїція, педагогічне чуття часте заміняють досвідченому вчителеві логічні міркування. Поняття "інтуїція" не є поняттям устояної й однозначно визначеним . Словники дають самі різні визначення: "Знання, що виникає без усвідомлення шляхів і умовного одержання" /85/; "здатність збагнення істини "шляхом прямого її розсуду, без підстави за допомогою доказу".   Інтуїція є складним феноменом , що розглядається у філософської (гносеологічної , естетичної), психологічної (психологія творчої діяльності, психологія особистості , психологія мислення, психологія емоцій, психологія прийняття рішень ) і різний спеціальної (біологічної, медичної , нейрофізіологічної і іншої ) літературі. Але більш важливими з погляду вивчення сутності інтуїції є філософські і психологічні теорії. Філософія розглядає інтуїцію лише як продукт пізнавальної діяльності людини . Вивчення конкретних механізмів рішення пізнавальних задач не складає задачі філософії, ця задача в першу чергу психології. У цілому психологія є тією ланкою, без якої неможливо створити повноцінного феномена інтуїції. Якщо філософський аспект розгляду інтуїції полягає в з'ясуванні способу одержання, зміни, руху  знання, у пошуку методологічної основи, у з'ясуванні соціальних коренів, то психологічний - у розгляді феномена інтуїції з погляду  психологічної діяльності і станів з'ясування діючих механізмів психіки. Цей підхід важливий і тому, що дозволяє розглядати інтуїцію в будь-якому конкретному виді діяльності. У психології інтуїція розглядається як новотвір у психології людини, заснований на знаннях і досвіді , що визначає дії людини без попереднього аналізу, миттєво, але натхненно. Вона допомагає знайти правильне рішення в умовах недостатньої інформації і часу, на основі орієнтованого пошуку й екстраполяції. А такий дефіцит завжди величезний там, де справа стосується живої людини. Педагогічна інтуїція не випадкове явище, а закономірний і важливий компонент творчої діяльності вчителя, його педагогічної культури, що виступає як засіб оперативного коректування педагогічного задуму. По джерелам виникнення інтуїція може бути почуттєвою (у тому числі фізіономічною) та інтелектуальною (творчою). Загалом інтелектуальна інтуїція - це збагнення істини розумом, а почуттєва - це пізнавальна діяльність: результат невербалізованої істини у виді поняття, закону, ідеї. Тут образно-емоційні форми мислення приводять до "прориву" невербалізованих образів, емоцій у форми слова, до словесного формулювання розумових образів або вибудовуванню асоціативного ланцюга по самих несподіваних підставах . Почуттєва інтуїція - це перетворена діяльність (практична), у якій знання "знання виникає й існує" тобто грає допоміжну гарматну роль, де вербалізовані, логічні поняття входять в образно-емоційні моделі мислення, де безпосереднє мислення може бути невербалізованим, а втіленим відразу в дію, образи частіше наочні і зв'язані саме з почуттєвим рівнем. Компоненти (доданки) почуттєвої інтуїції: гостра спостережливість, чіпка пам'ять, швидкі асоціації, бездоганна логіка. Основний принцип почуттєвої інтуїції - принцип тесту: по деталях про ціле .  Багато досвідчених педагогів володіють у досконалості почуттям інтуїції. Вищим проявом інтуїції є інтелектуальна (творча) інтуїція, тобто по визначенню Е.Н. Князєва "досягнення стану інсайту, саме добудовування - перехід від простої структури до складного, саморозвиток, ускладнення первісної структури.  Творча інтуїція виникає в людини тільки на рівні вищого прояву майстерності, коли є вже глибокі знання свого предмета і необхідний досвід, коли необхідна інформація виводиться з-під контролю свідомості, витісняється автоматизму, відпускається в підсвідомість. У результаті звільняється поле для вільного конструювання, для гри розуму, для інтуїтивного бачення . Крім того, успіх виникнення інтуїтивного рішення залежить від того, наскільки удалося дослідникові звільниться від шаблонів, переконатися у непридатності раніше відомих шляхів і разом з тим скоротити захопленість задачею . У своєму розвитку творча ініціатива проходить кілька етапів. Англійський учений Г. Уоллес виділяє 4 стадії: підготовку (охоплення максимально можливої розмаїтості елементів знання), дозрівання (переоцінка цінностей знання), осяяння (проривши в незнане) і перевірку. Центральним моментом вважається - інтуїтивне охоплення очікуваного результату.

Та навіть вищий рівень сформованості знань, умінь і навичок, розвиненість необхідних особистісних якостей не забезпечують повного становлення педагогічної культури, тому що залишається несформованої педагогічна ініціатива, що припускає: 

1. Здатність до прогнозування, умінню вгадати, передбачити всі ті ситуації, що можуть виникнути в ході педагогічної діяльності; 2. Здатність до педагогічної імпровізації, нестандартному, несподіваному підході до організації навчально-виховного процесу;
2. Евристичне мислення, швидку орієнтацію, гостру спостережливість, чіпку пам'ять, бездоганну логіку;
3. Широта асоціацій, легкість асоціювання окремих понять.
4. Здатність студента до дізнавання, до розпізнавання образа по деталі, до згортання розумових операцій, до аналогії;
5. Ступінь оперативності прийняття рішень в умовах дефіциту часу й інформації.

Таким чином, педагогічна інтуїція – один  з ведучих компонентів педагогічної культури, найважливіша якість педагога, що визначає моментальний і безпомилковий вибір методу, прийому , слова, інтонації.  Серед комплексу проблем удосконалення висщей школи первісне значення у сучасних умовах має постійне підвищення якості підготовки та виховання викладачів, зміцнення стосунків вищей школи із практикою. Психологія висщей школи розкриває психологічні закономірності цілеспрямованої теоретичної та практичної підготовки спеціаліста у зв'язку з його всебічним розвитком, демонструє зв'язок між діяльністю, особистістю студента та різноманітними педагогічними впливами  на них, змістом виховання в цілому. Вона характеризує особистість та діяльність викладача, керівництво навчальним процесом та виховної роботи, розкриває умови формування особистості студента та його професійно - важливих якостей. Психологічне вивчення мети та завдань підготовки майбутніх викладачів є важливою умовою для вірного визначення змісту, принципів і методів виховання та навчання студентів. Для істотного поліпшення навчальних планів та планів з виховної роботи, поглиблене дослідження психологічних вимог до майбутнього викладача, до його духовної культури, того місця, що займає викладання предметів та проведення виховної роботи у формуванні його особистості. Підготовка майбутніх викладачів у вузі підлегла визначеним психологічним закономірностям, у яких виражаються істотні психологічні умови і передумови розвитку і формування особистості майбутнього викладача. Успішність навчально-виховного процесу обумовлена великою кількістю факторів, кожен з яких є надзвичайно важливим, і тому нехтування будь-якого з них обов'язково призводить до непорозумінь і зниження його ефективності. Одним із основних, якщо не найбільш вагомий чинник, що забезпечує результативність процесу навчання є безпосередньо сам педагог, який бере на себе роль вчителя і вихователя. Зокрема саме до особистості майбутнього педагога висувається ряд надзвичайно серйозних вимог. Серед них можна виділити головні, без виконання яких неможливо стати висококваліфікованим викладачем, та другорядні, які власне не є обов'язковими для педагога, але саме вони розкривають неповторність його особистості, формують зокрема індивідуальність, що в змозі навчати й виховувати іншу особистість. Як основні, так і другорядні вимоги відносимо до психології діяльності та спілкування педагога. Зокрема високий рівень педагогічної культури викладача   – одна із головних й постійних вимог. Теоретичний аналіз психолого-педагогічної літератури дозволив прийти до висновку, що педагогічна культура, будучи специфічним додатком загальної культури, являє собою більш інтегральну соціальну якість особистості викладача, що поєднує процес і результат педагогічної діяльності, узагальнений показник професійної компетентності і ціль професійного самовиховання.  Педагогічна культура - це усвідомлена система, що містить у собі професійно - значимі особистісні якості педагога, професійно - необхідні знання, вміння і навички, педагогічний досвід, творчий підхід до рішення задач навчання і виховання, педагогічну інтуїцію; цілісна система, що має власну організацію та вибірково  взаємодіє з навколишнім середовищем.

Список використаної літератури:

1. Андрущенко В.П. Проблеми і перспективи розвитку вищої освіти в Україні на зламі століть //
2. Галузинський В.М., Євтух М.В. Основи педагогіки та психології вищої школи в Україні. – К., 1995.
3. Коляденко С.М., Юрчук О.О. Деякі питання соціалізації особистості у творчий спадщині В.О. Сухомлинського // Теоретичні та методичні засади соціально-педагогічної підготовки вчителя. - Київ-Житомір.: Державний педагогічний інститут. 2001
4. Мороз О.Г., Сластьонін В.О., Філіпенко Н.І. Підготовка майбутнього вчителя: зміст та організація. Навч. посібник. – К., 1997.
5. Мороз О., Юрченко В. Підготовка майбутнього викладача вищої школи: психолого-педагогічний ракурс//Наукові записки: Зб. наук. стат. НПУ ім.М.П.Драгоманова. – К.: НПУ ім.М.П.Драгоманова, 2001.
6. Немов Р.С. Индивидуальный стиль деятельности педагога// НемовР.С. Психология: В 3кн. – Кн.2. Психология образования. – М.:Владос,1998.
7. Нісімчук А.С., Падалка О.С., Шпак О.Т. Сучасні педагогічні технології: Навчальний посібник. – К.: Просвіта, 2000.
8. Педагогика и психология высшей школы / Отв. ред. С.И. Самыгин. – Ростов-на-Дону: Феникс, 1998.
9. Степанишин Б.І. Особа викладача інституту та шляхи її формування//Рідна школа. – 1992.
10. Щербань П. Сутність педагогічної культури//Вища освіта України. – 2004. -
11. Якунин В.А. Педагогическая психология. – СПб.: Полиус, 1998. – 639с.

---

---