Матеріал з PSYH.KIEV.UA -- Вісник психології і соціальної педагогіки

Реферат аспіранта НПУ ім.Драгоманова.

Автор: Некрилов Дмитро Олександрович

Вступ

У зв'язку із зростаючою індивідуалізацією освіти, з огляду на надання особливої уваги особистісно-орієнтованому підходу у навчанні, збільшується роль власне особистості викладача. Його якості стають однією з важливих складових учбового процесу. Якщо ми бажаємо отримати гармонійну освічену людину, яка є метою процесу навчання у нашій державі, то маємо приділити увагу такому недостатньо вивченому компоненту, як особистість викладача.Викладач на сучасному етапі здійснює найважливішу функцію в процесі навчання: передачу певних знань, вмінь, навичок студентам чи учням, з метою створення у них найбільш повної картини світу й у майбутньому вдалого пристосування до швидкозмінних умов життя.Але, як з'ясувалося, викладач не є бездушною машиною, яка передає знання від одного покоління наступним. Викладач вносить в цей процес особистий внесок: він має коментувати цифри і факти, спілкуватися з учнями, слухати й прислухатися, вести студентів шляхом логічної думки, - інакше кажучи, саме від викладача залежить атмосфера навчання, оточуюче середовище, у якому студент здобуває знання.Ні для кого не є секретом, що переважна більшість людей доволі чітко асоціює будь-яку шкільну або університетську дисципліну із тією людиною, яка її викладала. Це іноді негативні враження, іноді - позитивні спогади. І це пояснюється сама взаємовідносинами викладача і студентів, що складаються в ході навчального процесу і, як відомо, мають психологічний характер. Тому якість цих психологічних відносин визначається перш за все рівнем психологічної підготовки викладача і його загальною культурою (і як її особливою часткою - психологічною культурою).Відповідно до зазначеного, дослідження психологічної культури стає актуальним для підвищення якості педагогічного процесу, як на рівні вищих навчальних закладів, так і на рівні шкіл.

Розділ 1. Явище психологічної культури

1.1. Сутність психологічної культури

Цікавим й навіть дивним є той факт, що загального визначення такого поняття як „психологічна культура" не включено до жодного психологічного словника [10].Втім, відсутність загального поняття певною мірою компенсується наявністю визначень психологічної культури в окремих сферах, у тому числі визначення „психологічної культури педагога" намагається дати у своїй роботі А.Б. Орлов. Він стверджує, що „подлинная психологическая культура учителя предполагает культуру его убеждений, переживаний, представлений и влияний, проявляющуюся в отношении к самому себе и к учащимся. Такая культура является результатом постепенного преодоления и изживания невротических (т.е. иллюзорных) компонентов собственного внутреннего мира в разного рода психотерапевтических по своей сути практиках" [11]Таким чином, психологічну культуру можна уявити собі, як сукупність переконань, переживань, уявлень про самого себе й педагогічного впливу. Як бачимо, навіть у визначенні психологічної культури може бути віддзеркалений внесок педагогів.Проте надане визначення має недостатньо окреслені контури й не розкриває сутності психологічної культури.

Психологічна культура може бути розкрита в трьох головних аспектах, що їх виділяє Колмогорова Л.С.:

1. у гносеологічному аспекті;
2. у процесуальне-діяльному аспекті;
3. у суб'єктивно-особистісному аспекті [8].

Гносеологічний аспект включає у себе норми, знання, цінності, символи, значення. Якщо мова йде про норми, то це саме культурні норми, які має засвоїти людина.Під знанням тут розуміється психологічне знання.Цінності співвідносяться з уявленням про ідеал, про бажане й тим самим складаються значну частку телеології людини. Засвоєння загальноприйнятих цінностей, їх пізнання й переломлення у свідомості людини є важливою складовою включення людини у культурний розвиток суспільства.Під символами розуміють культурний засіб поєднання зі світом за допомогою знаків. Значення розкривається шляхом трактування цих символів.В цілому гносеологічний аспект розкриває психологічну культуру як культуру віддзеркалення в людині того комплексу, який у своїй сукупності зветься „досвідом усього людства". Від культури сприйняття цього досвіду залежить орієнтування людини в світі, у якому вона живе.Наступним важливим аспектом є процесуально-діяльний. Головним напрямом цього аспекту є вирішення питання про зміст тієї активності, яка лежить в основі освоєння культури [8].Звісно, що будь-яке освоєння включає у себе усі потрібні характеристики діяльності, починаючи від мотивації діяльності через процеси й операції її здійснення до результатів й подальшої їх оцінки. Освоєння культурного простору - це той процес, який може скеровуватися педагогами. Принаймні, вони намагаються це робити. Одним з досягнень на цьому шляху слід вважати винахід проблемного підходу, відповідно до якого діяльність має носити проблемний характер. Зрозуміло, що усі складові діяльності повинні мати певний рівень культури.Третім важливим аспектом, який розкриває сутність психологічної культури, є суб'єктивно-особистісний аспект. Він включає до свого складу культуру спілкування, мови й мовлення, поведінки, культуру почуттів, культуру мислення тощо [8].Культура спілкування передбачає засвоєння певних вмінь, без яких повноцінне та якісне спілкування неможливе. Інакше кажучи, це вміння взаємодіяти з іншою людиною за допомогою вербальних та невербальних засобів.Культура мови - надзвичайно актуальна сучасна проблема. Річ у тім, що мова є досить динамічною категорією. І часто мова змінюється у зв'язку із подальшим розвитком суспільства, глобалізація якого призводить до певної глобалізації у мовному просторі. Жодна сучасна мова не може позбутися того впливу, який на неї оказує так званий прогрес. Сам по собі процес інтернаціоналізації мов та їх взаємопроникнення начебто веде й до їх збагачення, проте він є прямим шляхом до спрощення мови. Тому коли ми боремося за чистоту мови, тим самим ми намагаємося хоч якось затулитися від впливу цього процесу.Крім того, значною проблемою є культура мовлення - тобто вербальної взаємодії із співрозмовником. Треба не тільки вміти чітко формулювати й висловлювати власну думку ( це вміння ведення монологу), але й вміти сприймати думки співрозмовника (вміння ведення діалогу), й вміти слідкувати за думками кількох співрозмовників одразу (вміння ведення полілогу).Культура поведінки загалом є нормативно-регулятивною категорією, хоча визначальними тут можуть бути й особистісні якості.Дуже складним розділом є культура почуттів, бо надзвичайно важко звести у певні рамки й межі те, що формується на несвідомому рівні і знаходить прояв у вигляді емоцій. Емоційний стан людини, хоча й може бути керованим, проте застосовувати його може у такому вигляді далеко не кожна людина.Культура мислення - надзвичайно важливий аспект особистісної культури. Вона передбачає свідому організацію власного мислення й надзвичайну самоорганізацію людини взагалі. Інакше кажучи, культура мислення є передумовою для формування того, що називається особистісною культурою.Загалом, визначальним серед трьох наведених головних аспектів психологічної культури не можна назвати жоден з них, оскільки вони є невід'ємними компонентами цього явища на тому рівні, який розглядається.

1.2. Складові психологічної культури

Складові психологічної культури визначені Колмогоровою Л.С. наступним чином:

1. психологічна грамотність;
2. психологічна компетентність;
3. ціннісно-смисловий компонент;
4. рефлексія;
5. культуротворчість [8].

Першим рівнем психологічної культури є психологічна грамотність. Климов Є.А. приділяв йому особливу увагу, стверджуючи, що „минимальный необходимый уровень психологической культуры -психологическая грамотность" [7].Що ж розуміється під цим словосполученням? Насамперед, під психологічної грамотністю розуміють увесь той комплекс психологічних знань, вмінь та навичок, що їх напрацювала психологічна наука до сучасного часу; людина, яка претендує на психологічну грамотність, має володіти цим комплексом, її психологічний кругозір має також постійно розширюватися, щоб людина перебувала в курсі сучасних поглядів науки.Психологічна компетентність - це зовсім інший рівень розвитку психологічної культури. Займаючись дослідженнями інтелекту, зокрема його психологічними феноменами, Холодна М.А. сформулювала таке визначення компетентності: „Компетентность - это особый тип организации предметно-специфических знаний, позволяющий принимать зффективные решения в соответствующей области деятельности" [13].Як бачимо, щоб отримати власне поняття психологічної компетентності достатньо вказати, що відповідною діяльністю є психологічна діяльність. Але може виникнути питання: якщо психологічна грамотність передбачає володіння комплексом ЗВН, то чим вона відрізняється від психологічної компетентності?Ключовим словом, яке відрізняє компетентного фахівця від грамотного, є слово „ефективність". Грамотна людина знає, розуміє й застосовує, а компетентна - може застосовувати свої знання ефективно. Як бачимо, тут на визначальні позиції виведено результативність застосування психологічних знань. Щоправда, певної шкали для визначення цієї результативності не розроблено.Ціннісно-смисловий компонент охоплює сукупність особистісно-значимих й особистісно-цінних спрямувань, ідеалів, переконань, точок зору, відносин, вірувань в області психології людини, його діяльності, взаємовідносин з оточуючими. Таким чином, ціннісно-смисловий компонент віддзеркалює внутрішній світогляд людини, що знаходить себе у продуктивному цілепокладанны та наданні життю людини певного особистісного сенсу. При цьому, звісно, рівень зазіхань людини буде залежати від рівня її психологічного розвитку.Четвертою складовою психологічної культури є рефлексія.Під рефлексією у цьому напрямі розуміють відслідковування цілей, процесу та результатів власної діяльності по присвоєнню психологічної культури, а також усвідомлення тих власних внутрішніх змін, які при цьому відбуваються.П'ятою складовою психологічної культури є культуротворення.Це пояснюється тим, що людина не тільки є творінням чи продуктом культури, але й сама виступає у ролі її творця. Об'єктами психологічної творчості виступають образи, цілі, символи, поняття, дії, відношення, цінності й переконання. Створюючи їх, людина збагачує культуру, як у глобальному сенсі, так й власну.

1.3. Чинники формування психологічної культури

Психологічна культура формується під впливом кількох чинників. Переважна їх більшість може бути віднесена до зовнішніх. На суспільному рівні до них слід віднести: економічні; соціальні; етнічні; релігійні тощо.Вказані чинники формують певний базовий рівень психологічної культури (як частки загальної культури), на який кожна людина орієнтується, знаходячись у цьому суспільстві, та надбудовує вже власну психологічну культуру (так би мовити, індивідуальний рівень).

Індивідуальний рівень психологічної культури визначається наступними чинниками:

1. базовий рівень психологічної культури суспільства;
2. педагогічний вплив;
3. вплив батьків;
4. вплив однолітків або колективу;
5. власна психологічна діяльність.

Серед зазначених чинників слід відзначити, що власна психологічна діяльність (і надбання через неї власного психологічного досвіду) є найважливішим для формування того, що зветься особистістю, але цей чинник, нажаль, є найменш впливовим.Найбільший вплив має базовий рівень психологічної культури суспільства, оскільки він визначає усі подальші чинники. Педагогічний вплив та вплив батьків знаходяться приблизно на однаковому рівні.Вплив колективу або однолітків, який є найменш контрольованим, може розглядатися як один з найголовніших (але слід пам'ятати, що й він визначається впливом попередніх трьох чинників й незначним власним досвідом) [2].Саме власний психологічний досвід робить людину індивідуальністю.

Розділ 2. Професіоналізм викладача

2.1. Поняття про професіоналізм

Слово „професіоналізм" походить від слова „професія". Вже навіть на цьому рівні визначення етимології слова з'ясовується, що воно вказує на певний рівень спеціалізації людини у роботі за обраним фахом.Дуже щільно до поняття „професіоналізму" наближається поняття „компетентність". Втім, професіоналізм є більш широким поняттям. Його можна окреслити як особливий тип поведінки, властивий людині, яка займається тією чи іншою справою.

Серед усіх якостей, якими наділена людина, кілька можна назвати рисами професіонала:

1. ефективність результату діяльності;
2. володіння спеціальними знаннями та вміннями;
3. здатність до творчості (креативність);
4. відповідальність за свою діяльність;
5. свідомість діяльності;
6. наявність певної професійної етики.

Як бачимо, професіоналізм включає у себе компетентність як складову частину, тому що компетентність (згідно вже наданого визначення) - це тип організації знань, який дозволяє ефективно діяти. Ні про свідомість діяльності, чи усвідомлення її наслідків, ні тим більше про етику діяльності тут не йдеться.Відповідно у кожній професії формується певне підгрунтя для розвитку професіоналізму та професійних відносин. Професія викладача не є виключенням [6].

2.2. Складові професіоналізму викладача

Викладач працює у особливому середовищі - середовищі людей, тобто його професійний зв'язок з предметами, символами, образами не є провідним. Бо ефективність діяльності викладача оцінюється по рівню засвоєння студентом переданих останньому знань, вмінь, навичок. Або, кажучи більш точно, по рівню набутого студентом професіоналізму у своїй галузі [3].Отже, викладач, будучи професіоналом у своїй галузі, має сприяти створенню певного професійного рівня у студента можливо навіть іншої спеціалізації (наприклад, лекції з політології можуть читатися фізикам або хімікам). Як бачимо, мова тут не йде про передачу безпосередніх знань за фахом.Справа у тім, що саме таким чином відбувається формування професійного рівня у майбутнього фахівця, у тій його частині, яка виходить за межи знань - це професійна етика, це професійне усвідомлення власної діяльності, це формування відповідальності за результати власної діяльності, це створення певної бази для майбутньої творчості фахівця, через надання його надлишкових знань й створення певного кругозору [12].

Таким чином, професіоналізм викладача містить у собі:

1. спеціальні ЗВН (як підгрунтя для діяльності);
2. компетентність (як здатність ефективно використовувати перші);
3. загальний рівень культури особистості (як умова реалізації та передачі ЗВН);
4. творчі здібності (як база для подальшого власного розвитку та пристосування до змінних умов праці).

Таким є перелік мінімальних рис, властивих професіоналу-викладачу.

Розділ 3. Місце психологічної культури у професіоналізмі викладача

3.1.Психологічна культура як складова культури викладача

Тепер, коли з'ясовано, що розуміється під психологічною культурою та з яких складових формується професіоналізм викладача, можна стверджувати, що психологічна культура займає одну з провідних ніш у поведінці людини [5].Психологічна культура є складовою загальної культури викладача (на одному рівні з тими, що звуться „педагогічною культурою" та „політичною культурою" тощо). Проте психологічна культура є визначальною для багатьох рис професіонала [5].Так, якщо психологічна культура майже не впливає на спеціальні ЗВН фахівця, то усі інші риси професіонала безпосередньо пов'язані із нею.Жоден фахівець не може усвідомлювати сенс власної діяльності, не маючи культури мислення.Будь-яка професійна етика має обов'язково спиратися на культуру спілкування та культуру поведінки.Врешті решт, ефективність діяльності викладача прямо залежить від його психологічної культури.Зауважимо, що викладач може мати різний рівень психологічної культури. Так, психологічна грамотність допомагає викладачеві орієнтуватися у тих психологічних ситуаціях, які трапляються під час навчального чи виховного процесів, але для вдалого, ефективного вирішення цих ситуацій психологічної грамотності вже не досить - викладача тут повинен бути психологічно компетентним (а це вже зовсім інший рівень психологічної культури).Втім, найважливішим виявляється вплив ціннісно-смислового компоненту, оскільки він віддзеркалює внутрішній світогляд людини, і особистість викладача через цей компонент має часто неусвідомлений вплив на студентів.Рефлексивна здатність викладача буде сприяти пробудженню й розвитку рефлексії у студентів, звісно за тієї умови, що вони хоч трохи поділяють погляди свого викладача.І нарешті, культуротворчість теж є неусвідомленою частиною психологічної культури викладача, оскільки він вже сам по собі є носієм усіх видів культури - з усіма їх перевагами й недоліками - для студентів, що навчає.

3.2. Шляхи підвищення психологічної культури викладача

Для того, щоб підвищити психологічну культуру викладача, необхідно змінити чинники її формування.Що може стимулювати власну психологічну активність людини? Найбільш радикальним шляхом є спрямування її в умови складної психологічної практики, де людина мала б зіткнутися з психологічними ситуаціями, які б стосувалися її безпосередньо (тобто людина повинна вирішувати власні психологічні проблеми, або щонайменше проблеми, до яких вона не байдужа; але якщо ці проблеми будуть занадто складні, то людина замість цінного психологічного досвіду може отримати психологічну травму), у відповідності до наявного рівня розвитку психологічної культури.Викладач - це зріла людина, тому такі чинники, як вплив батьків чи педагогічний вплив є для неї вже минулим етапом через те, що авторитет зазначених осіб перекривається власним авторитетом. Але ці чинники є важливими для формування психологічної культури особистості, тому їх слід розглядати як чинники впливу на наступні покоління. Тобто, якщо ми бажаємо сформувати високу психологічну культури у дитини (майбутнього викладача) ми маємо починати з формування цієї високою психологічної культури у її батьків й вчителів.Вплив колективу є постійним чинником (проте сам колектив може змінюватися). Психологічна культура колективу не може бути підвищена раптово й штучно одразу до високого рівня.Найголовнішим чинником виступає базовий рівень психологічної культури суспільства, але він є продуктом історичного розвитку. Якщо ми бажаємо здійснювати вплив на цьому рівні, ми маємо здійснювати радикальні зміни у масштабі всього суспільства.

3.3. Психологізація як шлях удосконалення освіти

На сучасному етапі майже не підлягає сумніву той факт, що виникла необхідність у психологізації освіти. Мажура Г.П. прямо й відверто вказує, що „психологизация образования является условием и критерием его дальнейшего развитая" [9].Річ у тім, що без суттєвих рухів у цьому напрямі ми навряд чи зуміємо вирішити проблеми, що їх ставить перед нами гуманістична парадигма освіти, яка ставить до центру уваги людину з її унікальністю.Не виникає сумнівів, що психологічна культура, як вже невід'ємний компонент культури викладача, має бути підвищена. Але оскільки закладання психологічної культури відбувається головним чином у молодому віці, слід визнати, що для підвищення психологічної культури викладача потрібні певні зміни в освітньому процесі.І найголовнішу роль тут має зіграти психологізація освіти, починаючи з рівня вищої школи і закінчуючи загальноосвітянським рівнем [4].Психологізація у вищій школі має відбутися, щоб створити певний потенціал викладачів (насамперед у педагогічних вузах), які б у подальшому передавали його своїм вихованцям. Таким чином вже відбувалося б закладання певного рівня психологічної культури викладачів середньої школи.Наступним етапом є психологізація як суспільне явище, коли вже під впливом педагогів середньої ланки буде відбуватися надбання певного рівня психологічної культури будь-якою людиною, що закінчить середню школу.

Висновки

Складне явище психологічної культури ще не є повністю дослідженим й потребує подальшого прискіпливого вивчення.Головними складовими психологічної культури є психологічна грамотність та психологічна компетентність, які разом з рефлексією можуть бути віднесені до свідомого компонента психологічної культури.Ціннісно-смисловий компонент та культуротворчість частіше виступають як несвідомі компоненти психологічної культури, але від того їх вплив не стає менш значущим.Визначальним чинником, який формує психологічну культуру, слід визнати, нажаль, базовий рівень психологічної культури суспільства. Індивідуальна психологічна культура набувається завдяки власному психологічному досвіду, якість цього досвіду залежить від психологічної грамотності особистості.Психологічна культура є важливою й невід'ємною складовою професіоналізму викладача (втім, й інших фахівців також) через те, що вона значною мірою визначає його загальну культуру.Існує необхідність загальної психологізації освіти на всіх її рівнях (або щонайменш на рівні вищої та середньої школи), оскільки іншим чином підвищити загальний рівень психологічної культури суспільства неможливо. Нехтування цим процесом ставить під загрозу саму реалізацію гуманістичної парадигми в освіті.

Літepaтуpa

1. Анисимов О.С. Психологические особенности педагогического мышления в системе высшего образования. (http://www.voppsy.ru/1987/876/87606.htm).
2. Газман О.С. Воспитание: цели, средства, перспективы. Новое педагогическое мышление. - М.,1989.
3. Голева З.В., Данилевич А.К. Творческая реализация профессиональных функций в педагогическом процессе. (http://www.voppsy.ru/1987/876/87606.htm).
4. Гринько О.В. проблема формирование профессионально-перцептивной культуры специалиста // Вестник ПГЛУ 1, 2004.
5. Демина Л.Д., Ральникова И.А., Лужбина Н.А. Психологическая культура как фактор становления профессионала. (http://psy.tsu.ru/problems_psy.php).
6. Исаев И.Ф. Профессионально-педагогическая культура преподавателя. - М., 2002.
7. Климов Е.А. Введение в психологию труда. - М., 1988.
8. Колмогорова Л.С. Становление психологической культуры личности как ориентир современного образования. (http://bspu.ab.ru/journal/pedagog/pedagog 3/atl4h).
9. Мажара Г.П. Психологизация образования - условие и критерий его развития, (http://vlad-sadovsk.chat.ru/magazin4/articlel.htm).
10. Марасанов Г.И. Культура как психологическое понятие. (http://psychol.ras.ru/cont/marasan.htm).
11. Орлов А.Б. Психология личности и сущности человека: парадигмы, проекции, практики: пособие для студентов психологических факультетов. - К., 1995.
12. Симанова Т.А. Психолого-акмеологическая характеристика личности профессионализма (http://psy.tsu.ru/problems_psy.php).
13. Холодная М.А. Психология интеллекта: парадоксы исследования. - М., 1997.

---

---