Матеріал з PSYH.KIEV.UA -- Вісник психології і соціальної педагогіки

Реферат аспіранта НПУ ім.Драгоманова.

Автор: Пісоцький Олександр Петрович

Вступ

Проблема індивідуального стилю завжди викликала підвищений інтерес та дискусії серед психологів. Актуально розглядати зміст психологічного поняття "індивідуальний стиль" у зв'язку з активізацією процесу навчання. Проблема організації ефективного процесу навчання розглядається не тільки як оптимізація педагогічного процесу, але й з метою вивчення формування особистості та психологічного розвитку.Важливо знати не тільки, якими індивідуально-психологічними особливостями опосередковується вибір того чи іншого шляху взаємодії із предметним або комунікативним середовищем, чому навчати і як навчати, але і те, які стратегії і тактики використовують суб'єкти в процесі засвоєння знань.Вивчення особливостей організації процесу пізнання тісно пов'язане із виявленням і дослідженням шляхів прийому та переробки інформації людиною. Сукупність шляхів роботи з інформацією у психології прийнято називати терміном "когнітивний стиль". Проявляючись у пізнавальній діяльності когнітивно-стильового створення (когнітивного стилю), шляхи організації роботи з інформацією, яким суб'єкт надає перевагу, дозволяють говорити про ефективне або неефективне рішення ним пізнавальних задач, з точки зору кінцевого результату.Питання про ефективність у даних умовах конкретних стратегій, більш властивих окремим суб'єктам, тісно пов'язана із проблемами оптимальної організації тих чи інших видів навчальної, професійної діяльності для людей з різними психологічними властивостями.Рішення цього питання пов'язується із вивченням структури психологічних властивостей. Таке вивчення може допомогти у пошуку критеріїв професійного відбору з однієї сторони, а з другої * у пошуку адекватних методів підготовки та направленого навчання.Безперечно, що не всі шляхи організації роботи з інформацією, ефективні, деякі із них перешкоджають досягненню поставленої мети.Тому в процесі навчання потрібно своєчасно формувати непродуктивні стратегії і тактики у суб'єктів та навчати їх продуктивним стратегіям і тактикам з точки зору педагогаОднак, зміни стратегій і тактик тісно пов'язані із зміною індивідуально-психологічних властивостей суб'єкта, або із виникненням компенсаційних відношень у цій структурі, коли вихованцю потрібно застосовувати "невластиву йому стратегію".Займатися цією роботою поряд із педагогом повинен психолог. Він повинен своєчасно проводити психологічну корекцію для формування продуктивних стратегій і інтелектуальних навичок у суб'єктів. Це вимагає від психологів знання ефективних (продуктивних) стратегій і тактик, знайти шляхи їх формування і шляхи психокорекції, і головне - володіти цими стратегіями і тактикамиТаким чином, індивідуальний стиль пов'язаний із навчанням. Він накладає вагомий вплив на шляхи організації роботи з інформацію. На практиці розрізняють індивідуальний стиль продуктивний та непродуктивний.Дослідження психологічних особливостей людей у поєднанні із дослідженням ефективних стратегій і тактик дає змогу визначити критерії професійного відбору та адекватні методи підготовки і направленого навчання.Вивчення ефективних (продуктивних) прийомів роботи з інформацією дає змогу формувати у суб'єктів продуктивні стратегії та тактики, що в свою чергу вимагає від психологів особистісного росту, збільшення числа рефлексійних рішень, особистісної та професійної самоідентифікації, навичок продуктивної рефлексії.

Розділ І. Напрямки вивчення стильових феноменів

1. 1. Когнітивний напрямок вивчення стильових феноменів

Історії психології відомо чотири напрямки вивчення стильових феноменів: „когнітивні стилі, стилі лідерства та керівництва, індивідуальні стилі діяльності, стилі життя."[ 17,163] Передумовами вивчення стильових феноменів стали уявлення А.Адлера, засновника індивідуальної психології. Саме його вважають основоположником одного із напрямків вивчення * когнітивних стилів.Поняття "стиль" було використане А.Адлером для пояснення індивідуальної своєрідності життєвого шляху особистостіІндивідуальні деформації в організмі та психіці, а також дефекти соціальних взаємовідносин дитини у сім'ї та поза нею створюють умови для постійного виникнення загрози заниженої або негативної соціальної оцінки.Тому із раннього дитинства створюється особлива індивідуальна стратегія і тактика поведінки, за допомогою якої людина захищається від усвідомлення свої неповноцінності і намагається досягти домінування. А.Адлер звертається до поняття стиль як до "характеристики системи цілей, які ставить перед собою людина, захищаючи свою соціальну повноцінність". [16]Стиль життя індивід не створює, але стиль формується, завдяки властивостям організму та соціальним умовам.Починаючи з Г.Олпорта, поняття "стиль" застосовується для рішення зовсім іншої проблеми, для пояснення єдиного особистісного джерела багатообразності функціональних психічних проявів.Під стилем розуміється характеристика особистості "інструментального порядку" В.Штерна. Г.Олпорт до характеристики особистості відносить "шляхи та прийоми, за допомогою яких забезпечуються мотиви, і ті функціонально-динамічні особливості, за допомогою яких формуються операції". [16]На початку 50-х років ставиться задача більш тісно зближення особливостей особистості та сприймання, які виражаються в необхідності зрозуміти соціальну детермінованість та індивідуальні відмінності в сенсорно-перцептивні організації. Однією із цікавих і багатообіцяючих спроб рішення проблеми особистісної зумовленості психічного у руслі когнітивної психології стало виділення когнітивних стилів, які виступають об'єднуючим початком між мисленням і особистістю, відображаючи міру диференціації афективного від інтелектуального, поєднують у собі індивідуальні відмінності потребнісно-мотиваційного та перцептивного порядку. [19]Поняття когнітивних стилів залучалося для пояснення природи стійких особистісних конструктів у пізнавальній діяльності Основоположниками когнітивно-стильового напрямку вважають таких вчених як Р.Гарднер, Дж.Кляйн, Г.Уткін.Г.Уікіним у 1956 р. було використане поняття стиль для характеристики пізнавальної сфери суб'єкта Цей напрямок продовжує своє існування і сьогодні. Дослідниками виділено більш ніж 20 різних стильових конструктів. Разом з тим . визначаються і загальні відмінні ознаки: стиль є інструментальна характеристика перцептивної та інтелектуальної діяльності людини; він стійкий у часі і в різних ситуаціях; стиль відображає якісну своєрідність психічної діяльності Найбільш поширеним та найбільш визнаним є визначення німецького психолога Г. ЮтаусаКогнітивні стилі - це гіпотетичні конструкти для позначення переваги використовування людиною способів сприйняття, мислення та дій [9]Когнітивні стилі та їх параметри виділяють в залежності від того, чи беруться за основу особливості сприйняття, формування понять, класифікації, прийняття рішення чи проблемне мислення.Перша підстава для класифікації -дифференційованість від поля сприйняття. У психології "поле" - сукупність переживань суб'єктом актуальних збудників його активності; характеризується поведінка суб'єкта у тій чи іншій ситуації в залежності від прийнятої ним орієнтації. [16]

Поняття "диференційованість поля було введене Г.Уткіним, та визначене, як біполярна якість особистості, яка може варіювати у межах від полезалежності до поленезалежності. [9]Ним були виділені полезалежний (глобальний, залежний від даного поля сприйняття)га поленезалежний (незалежний від даного поля сприйняття) когнітивні стилі. [12]Визначення залежності-незалежності від поля було сформульоване Г. Уіткіним та його групою під час вивчення особливостей організації сприйняття у людей із різними індивідуально-психологічними характеристиками. Конструкт полезалежності оснований на гіпотезі про психологічну диференціацію. [17]Суть даної гіпотези полягає у тому, що психологічні системи індивідуальності людини, розвиваючись, приймають вигляд все більшої прогресивної диференціації (другими словами, все більш структуризуються та впорядковуються). Цей процес у свою чергу призводить до збільшення артикульованості сприйняття, тобто до посилення здібності людини аналізувати та структуризувати свій життєвий досвід. Згідно із поглядами Г. Уіткіна та його групи, психологічна диференціація пов'язана із такими ж процесами в інших психологічних структурах, взаємопов'язаних із нею. [17]Таким чином, психологічна диференціація у декількох областях відображаються у степені артикульованості суб'єкта.Полезалежність - поленезалежність, перш за все, відображає міру поєднання особистісних та пізнавальних параметрів індивідаДіагностується ступінь полезалежності за допомогою тестів вміщення фігур (ТВФ), які були розроблені Г. Уіткіним та його співавторами.У цих тестах від респондента вимагається відшукати деяку просту фігуру на пред'явленому малюнку більшої чи меншої складності.Існують індивідуальна форма тесту "Вміщені фігури" та групова форма тесту.Друга підстава для класифікації - тип реагування. Відносно типу реагування виділяється рефлексивний та імпульсивний когнітивні стилі. Рефлективність-імпульсивність розуміється як стійка тенденція суб'єкта показувати у ситуації невизначеності повільну реакцію, при більш підготовленій відповіді, або швидку реакцію при меншому ступені дослідження стимульного поля, і, як наслідок, більшою кількістю помилок [12]Рефлексивність-імпульсивність охоплює тенденцію до рефлексії у процесі прийняття рішення при дуже складних умовах, а саме: коли декілька можливих альтернатив складають основу для вибору однієї, найбільш ймовірної.Вперше у американській психологічній літературі когнітивний стиль "рефлексивність-імпульсивність" був описаний у працях Джорджа Кагана Дане поняття було введене для розведення індивідуальних особливостей поведінки при вирішенні задач. [9]Найбільш кращим матеріалом для дослідження цього стилю стали завдання, які дозволяють легко розкрити стратегію респондента у процесі прийняття рішення, серед множини данихВизначення змінної "рефлексивність-імпульсивність" втілюється в більшості випадків за допомогою тесту встановлення відповідності, який був розроблений Д. Каганом.У даному тесті респондент повинен порівняти контурне зображення знайомого йому предмета із шістьма схожими на нього малюнками та знайти ідентичне зображення. Вимірюється латентний час правильної відповіді та фіксується кількість помилкових рішень. [9]Третя основа для класифікації - особливості сприйняття та уявлень, яка описується параметром "ригідність".Ригідність - це ускладнення у зміні наміченої суб'єктом програми діяльності в умовах, об'єктивно вимагаючи їх перебудови.Когнітивна ригідність полягає у труднощах перебудови сприйняття та уявлень у зміненій ситуації. [16]Ригідність - це міра здібності суб'єкта перемагати інтерферуючі фактори і орієнтуватися на них у реалізовуючих способах дій. [12]

Рівень ригідності, яка проявляється суб'єктом, зумовлюється взаємодією його особистісних якостей і характером соціального середовища, включаючи ступінь» складності задачі, її зацікавленості для нього (суб'єкта), наявність небезпеки, монотонність стимулуЧетверта підстава для класифікації - когнітивна диференційованість. У залежності від когнітивної диференційованості виділяють параметри "простота-складність".У основі виділення даного стилю лежить концепція "особистісних конструктів" Дж. Келлі (відомий американський психолог).Суть даної концепції полягає у тому, що організація психічних процесів особистості визначається тим, як вона конструює майбутні події. [16]Людина трактується як дослідник, який постійно будує свій образ дійсності за допомогою індивідуальної системи категоріальних шкал - особистісних конструктів - і висуває гіпотезу про майбутні події на основі свого образу дійсності. Не підтвердження цих гіпотез призводить до більшої чи меншої перебудови системи особистісних конструктів, яка дозволяє збільшити адекватність послідуючих суджень.Когнітивна складність - міра понятійної диференціації, багатообразності і впорядкованості категорій, які застосовуються для класифікації об'єктів зовнішнього світу і соціального оточення. [19]Когнітивна складність визначається кількістю основ для класифікацій, якими індивід свідомо чи несвідомо користується при диференціації об'єктів будь-якої змістової області.Діагностується за допомогою методики репертуарних решіток, розробленої Дж. КелліП'ята підстава для класифікації - особливості побудови класифікації на її основі виділяється когнітивний стиль "узагальненість категорій" із параметрами -"глобальне-специфічне".Поняття "глобальне-специфічне" було введене Р. Гарднером, відомий американський психолог. [9]Узагальненість категорій відображає детальність катетеризації і описується як широкий або вузький "діапазон еквівалентності".Індивіди характеризуються спектром еквівалентності, якщо поділяють знайомі об'єкти на більше число груп малого об'єму, відповідно індивіди характеризуються широким спектром еквівалентності, якщо створюють меншу кількість груп більшого об'єму. [12]Перевага більшої чи меншої узагальненості категорій спостерігається у розумінні значень слів та в оперуванні поняттями, у феномені константності форми, величини та освітленості, а також у здібності відрізняти людей один від одного у процесі сприйняття та диференційовано їх оцінювати. [9] Діагностуються методиками та класифікацією.Шоста підстава для класифікації - концептуалізація, яка описується параметрами "абстрактність-конкретність"."А6ярактшсть-конкретшсть" розглядається як рівні концептуальної диференціації.Поняття концептуальної диференціації ввели Г. Шродер та його колеги. Воно описує рівень абстрагування при сприйнятті та інтегративну складність мислення. [9]При конкретній концептуалізації інформація сприймається в жорсткій просторово-часовій прив'язаності до джерела, вміщуються у наглядні, відносно нерухомі схеми, що може вести до її огрубілості та спотворення. На протилежному полюсі - при абстрактній концептуалізації - інформація переробляється у відповідності із широкими ієрархічними правилами зв'язку, включається в більш загальні понятійні системи і як наслідок, є більш доступною для використання. [9]Абстрактність є необхідною умовою категоризації. За її допомогою формуються узагальнені образи дійсності, які дозволяють виділити в ній значимі для діяльності зв'язки та відношення об'єктів, відгородивши їх від інших. Діагностуються методиками на узагальнення.Таким чином, психологи виділяють різні когнітивні стилі та їх параметри, в залежності від того, як підстава лежить в основі класифікації. Дослідниками виділено та теоретично обґрунтовано шість підстав, на основі яких виділено когнітивні стилі: диференційованість поля, тип реагування, ригідність, когнітивна диференційованість, особливості побудови класифікації, концептуалізація.Найбільш теоретично обґрунтовані і набули найбільше визнання когнітивні стилі, які були виділені на основі диференційованості поля та типу реагування.При дослідженні когнітивних стилів "полезалежність поленезалежність" зарубіжні дослідники відмітили, що ступінь залежності від поля сприйняття - суттєвий момент, який визначає структуру, та направленість психічних процесів.Використання особистістю внутрішніх референтів (орієнтація на себе) свідчить про незалежність від поля оточення, впливу зовні. Ця незалежність однозначно виражається у перевазі аналізу як сприйняття, так і в мисленні; тут вона виступає як загальна характеристика відображення всіх рівнів дійсності, являє собою вміння людини розкласти той, чи інший предмет (ситуацію) на окремі частини, згідно з умовами задачі.Аналогічно розглядається полезалежність, в основі якої лежить недостатнє вичленення "Я" від "не-Я", як наслідок - використання зовнішніх референтів (орієнтація на оточення), що втілюється в "синтетичності" та синкретичності пізнавальної сфери суб'єкта Синтетичність однаково (без змін) проявляється від сприйняття до мислення; вона рівнозначна оперуванню складними, склеєними поняттями чи образами, у невмінні виділити компоненти структури пред'явленого стимулу. [19]Полезалежність - поленезалежність звично розглядається у якості "пронизуючої" характеристики, яка пронизує усі рівні психічного розвитку. Це підтверджують кореляційні відношення між залежністю - незалежністю і самооцінкою особистості, рівнем її інтелектуального розвитку і т.д.Стійкі відмінності у переважаючих перцептивних стратегіях тягнуть за собою і відмінності у навчальній діяльності. Поленезалежні люди вчаться у цілому краще, ніж полезалежні. Особливо вірогідна перевага у випадках завдань, тісно пов'язані із сприйняттям, які базуються на наглядному уявленні матеріалу та потребуючих тонких сенсорних відмінностей. [9]Гуднау робить висновок, що незалежні від поля індивіда включаються у процес навчання скоріше як його активні учасники, ніж глядачі. Тому в ефективності навчання незалежних від поля суб'єктів ведучу роль відіграє у них наявність внутрішньої мотивації. Навчання ж поле залежних суб'єктів є більш ефективним у ситуаціях негативного підкріплення. [7]Особливості сприйняття, які переважають у суб'єкта є індивідуально-типовими, але одночасно з цим залежать відвіку індивіда [9]Постулювалося збільшення поленезалежності із віком. Найбільш точні дані були отримані у лонгітюдному дослідженні двох груп, одна з яких спостерігалась із 8 до 13 років, а друга із 10 до 24 років. Було зафіксовано зростання незалежності поля 17 років. У подальшій роботі ця змінна залишалась на місці. [9]При цьому індивідуальна ступінь полезалежності є на диво стабільною : хто сприймав полезалежно у 10 річному віці, зберігає цей тип сприйняття і в 24 роки. [9]Дана закономірність є справедливою і для інших параметрів когнітивного стилю: їх вираженість змінюється на протязі онтогенетичного розвитку, але залишається на рідкість стабільною у кожної даної людини. [9]При вивченні когнітивного стилю рефлексивність –імпульсивність експериментальне було показано, що ті люди, які відповідають дуже швидко, багато помиляються (імпульсивність), в той час коли ті респонденти, які використовують паузи для пошуку альтернативи, частіше праві у відповіді.Суб'єкт із вираженою імпульсивністю бажає швидкого успіху, після того, як прочитає завдання одразу дає відповідь, але майже завжди невірну. Суб'єкти, що використовують у процесі пізнання рефлексивні стратегії (надалі будемо умовно їх називати "рефлексивними") навпаки намагаються не допускати помилок. Вони довго думають над завданням, розглядаючи можливі рішення.Рефлексивні індивіди тільки після цього дають відповіді. [3] Каган, Пірсон довели, що за час відповіді тексту прямо пов'язаний із кількістю окремих поглядів на фігури. [11]Чим більший час відповіді, тим більше окремих поглядів на стандарт і варіант. "Рефлексивні" респонденти більш точно оцінюють стимули.Драйк довів, що рефлексивні респонденти послідовно збирають більше інформації про стимули перед відповіддю Другі дослідники підтвердили ці висновки та описали специфічні стратегії (скануючі), які використовують у своїй пізнавальній діяльності рефлексивні респонденти та респонденти із вираженою імпульсивністю (на далі імпульсивні").

Отже, рефлексивні респонденти не тільки витрачають більше часу, оцінюючи свої інтереси, але також збирають більше інформації, на якій основують свої рішення і роблять це більш систематично, ніж імпульсивні. [9]"Рефлексивна" дитина більш переживає за якість своєї продукції мислення, ніж "імпульсивна". Вивчення особистісних характеристик та соціальних впливів дають змогу побачити, що "рефлексивна" дитина у порівнянні із "імпульсивною" є більш здібною підтримувати увагу, є менш агресивною і є менш песимістичною у подоланні перешкод. [11]Більшість американських дослідників вважають, що рефлексивність більш ефективніша ніж імпульсивність: академічна успішність "рефлексивних" суб'єктів", як правило, вища ніж "імпульсивних" суб'єктів. Спроби навчати "імпульсивних" дітей ефективних стратегій призводить до поліпшення результатів учнів у вирішенні задач у ситуації невизначеності, та ситуації проблемного характеру. [3]Таллінські психологи дійшли до висновку, що найбільш вірогідний спосіб зробити "імпульсивних" більш "рефлексивними" - це навчання їх скануючої стратегії із одночасним проговоренням того, що вони роблять, а також і у використанні найбільш кращого матеріалу для тренування. Таке навчання є найбільш ефективне, якщо проводиться дорослим або ровесником, яким симпатизує "імпульсивна" дитина [11]Батьки чи вчителі, які допомагають дітям збільшити стурбованість з приводу якості виконання мислительного завдання, безпосередньо збільшують їх рефлексивність. [11]Показники досліджень когнітивних стилів "рефлексивність-імпульсивність" корелюють із показниками досліджень когнітивних стилів "полезалежність-імпульсивність". [9]Досліджуючи когнітивний стиль, який описується параметром "ригідність", було встановлено, що при ригідному контролі суб'єкти схильні переоцінювати зовнішні відзнаки стимульного поля. Суб'єкти із гнучким контролем ригідності більш диференційовано оцінюють зовнішню ситуацію. [12]Індивід із гнучким контролем ригідності, як творча особистість не піддається ригідним звичкам, труднощам, які перешкоджають вільному і активному рухові його особистості вперед. Він має волю і здібність не піддаватися зовнішньому тискові, не проявляти конформності, трансформувати себе у світі власних цілей та цінностей. Він, індивід, який намагається досягнути більш вільного і творчого стану для себе і близької йому людської суті. У рамках свого життєвого стилю він вірить, що майбутнє людини є результатом його власної діяльності [ 8 ]У працях російського психолога Русалова В.М. виділено чотири формальних показника, які складають гіпотетичну структуру когнітивного стилю "простота-складність":1. когнітивна диференційованість - міра різноманітності оцінки подій і великій кількості шляхів застосування особистісних конструктів;2. когнітивна консистентність(розрізняється консистентність конструктів та подій (- міра внутрішньої логічності, цілісності систем, які застосовуються для аналізу важливих подій життя;3. когнітивна адаптивність - міра пронизливості особистісних конструктів для нового досліду, їх здібність бути застосованими для незвичної оцінки подій. [17]Таким чином, аналізуючи результати психологічних досліджень можна зробити такий висновок: найбільше досліджені та описані когнітивні стилі "полезалежність-поленезалежність" та "рефлексивність-імпульсивність.Дослідники віддають перевагу суб'єктам у яких більша ступінь вираженності поленезалежності та рефлексивності.Вираженість параметрів даних когнітивних стилів змінюється на протязі онтогенетичного розвитку, але залишаються на рідкість стабільними у кожної даної людини [9]Між когнітивними стилями "поленезалежність-полезалежність" та "рефлексивність-імпульсивність" існує позитивна кореляція.

1. 2. Індивідуальні стилі діяльності

У радянській психології найбільшого поширення набули дослідження індивідуального стилю діяльності. Це пояснюється діяльнісним підходом у радянській психологічній науці, засновником якого був О. М. Леонтьєв. Тому не випадково, що в кінці 60-х рр. У якості предмета дослідження стильової характеристики було поняття „ індивідуального стилю діяльності". Поняття "індивідуальний стиль діяльності" ввів відомий радянський психолог Є.А. Клімов.Індивідуальний стиль діяльності * це узагальнена характеристика психологічних особливостей людини, які формуються та проявляються у її діяльності. [16]Дослідження індивідуального стилю діяльності склало цілу наукову течію, засновником і теоретиком якої став В.С.Мерлін. Розмірковуючи над природою стилю як особистісного конструкту, вчений прийшов до відкриття дуже важливих закономірностей, що мають відношення до всіх стильових характеристик. Перший із цих аспектів пов'язаний із поняттям зони невизначеності, як умови формування стилю. На думку вченого виконання будь-якої діяльності людиною залишає їй можливість виявити власну індивідуальність у постановці проміжних цілей, виборі засобів для їх досягнення і реалізації самої діяльності. Тому „ стиль виникає там, де є свобода самовираження". [1,17] Коли ж діяльність жорстко регламентована і алгоритмізована, то в такій ситуації індивідуальному стилю важко проявитися. Людина, яка бачить перед собою різноманітність способів виконання діяльності, ніби обмежується якимось одним, який і складе стиль її діяльності. Зона невизначеності суб'єктивно зумовлена: там де одна людина бачить велику кількість рішень, інша - лише одне. Тому, зовнішня і внутрішня свобода є умовою виникнення стилю діяльності. Другий аспект, що був відкритий під час досліджень індивідуального стилю діяльності, полягає в тому, що для його формування необхідна особистісна включеність у діяльність. Стиль формується лише за умови позитивного відношення до діяльності і прагненні зробити її як можна краще. Про це свідчать дослідження, які були проведеш на різних професійних і вікових групах. Третій аспект, що був пов'язаний з розробкою індивідуального стилю діяльності акцентує увагу на системостворюючу функцію. Так як Мерлін розглядав індивідуальність як складну ієрархічну систему, що включає в себе різні рівні організації - від біохімічного до соціально-психологічного, взаємопов'язуючою ланкою між якими є індивідуальний стиль діяльності. Таке положення стилю зумовлено тим, що він є конструктом, який формується найпізніше і спирається при цьому на уже сформовані індивідні та особистісні якості, пов'язуючи їх між собою. Більш того, у дослідженнях було виявлено, що стиль часто виконує компенсаційну функцію, допомагаючи людині при виконанні діяльності.У структурі індивідуального стилю діяльності В. С. Мерлін виділив три основні компоненти: стиль операцій, стиль дій або реакцій і стиль ціле покладання, але в емпіричних дослідженнях останній компонент практично не вивчався і основний акцент було зроблено на перших двох". [17,165]

1.3. Стилі лідерства і керівництва

Наступний напрямок вивчення стильових феноменів - вивчення стилів лідерства і керівництва Він бере свій початок у працях Ф. Фідлера та К. Левіна. У масштабі цього напрямку також розрізняються різні підходи до проблеми, які визначаються як можливіший, багатомірно-функціональний (Р. Л. Кричевський); особистісний, біхевіористський, системний (Т. Ю. Базаров). Різна також і кількість стилів, які виділяються дослідниками: від двох - до семи.Найменш розроблений напрямок „стилі життя".

Розділ II. Стильові конструкти як індивідуально-типологічні передумови ефективної професійної діяльності

2. 1. Концепція професійного стилю діяльності

Сьогоднішній стан дослідження стильових феноменів знаходиться на межі інтеграції. Розрізняється дві сторони явищ: стилі як індивідуально-своєрідні психологічні системи окремих людей і стилі як сукупність відмінних ознак діяльності (стилі професійної діяльності). „Генезис останніх такий: вони виникають у процесі становлення і розвитку професії, фіксуються у її продуктах, закріплюються у логіці використаних засобів праці; вони є результатом суспільної практики і досягнень видатних професіоналів, ці стилі в подальшому існують незалежно від своїх творців. Вони стають своєрідними еталонами, нормативами для людей, які оволодівають даною діяльністю". [17,167]Таким чином, стильовий конструкт включає в себе мінімум два види стилів, які Володимир Толочек (російський дослідник у сфері професійних стилів) називає об'єктивовані стилі * існують незалежно до окремого суб'єкта і які відображають об'єктивні закономірності організації компонентів середовища, є стійкими і логічно завершеними конструктами; індивідуальні стилі - виконують функцію структурування і взаємозв'язку індивідуальності людини із середовищем, відрізняються індивідуальною своєрідністю, варіативною змінністю, ієрархією рівнів, різним ступенем розвитку і адекватності, формується спонтанно і спрямовано, свідомо і несвідомо.Структурно - функціональна організація стилю є трирівневою системою: суб'єктивно зручні умови діяльності; структура; тип організації діяльності.Під суб'єктивно зручними умовами діяльності розуміється сплав свідомого і несвідомого. Це один із первинних факторів формування індивідуального стилю діяльності, який детермінує потім І наступні рівні, характеристики. Це свого роду „ минуле" суб'єкта, його емоційна пам'ять і емоційні оцінки, що відіграють помітну роль у його адаптації до умов середовища, до вимог діяльності і спрямовують цю адаптацію до певної частини простору діяльності.Наступний рівень - структура. Його складають праксичні компоненти ,конкретні практичні дії, що опосередковують взаємодію між суб'єктами і суб'єкта з об'єктом. Це вже є „теперішнє" стилю - постійне формування і удосконалення його практичних компонентів.Третій рівень - (тип організації діяльності) - вищий рівень адаптації суб'єкта до вимог діяльності. До цього рівня слід віднести те, що відображає когнітивні (мисленнєві) аспекти діяльності: тактики, планування, оцінки ситуації, прогнози. Тобто це „ майбутнє" системи, що характеризується можливістю втілення , привласнення оцінок, схильність „ відторгнення" від дійсності.Така концепція єдиного стилю автором якого є (російський дослідник у сфері стилів) відкриває поле для досліджень: об'єктивований стиль співвідноситься з рівнем „структура" індивідуального стилю, тобто об'єктивований стиль майже ідентичний структурі індивідуального стилю. Саме ця обставина відкриває можливість досліджень у галузі професійної підготовки фахівця у системі Людина - Людина.На сьогодні ця концепція „виявила себе гарним знаряддям дослідження і корекції стилю в області спорту і управлінської діяльності". [17,167]

Структурна організація стилю дає можливість розглядати досліджувані стилі у поєднанні двох факторів: діяльнісного (середовище) і суб'єктивного (інтерперсональність).На основі такого підходу автором виділяються чотири основні групи стилів:

а) адаптації( організації і структурування психічної діяльності певній сфері її прояву - когнітивній, емоційній, моторній) - локальні стилі взаємозв'язку індивідуальності із специфічними зовнішніми умовами. До них можна віднести когнітивні стилі, емоційні стилі, стилі дії(моторики).Ця група стилів відображаєте, як людина орієнтується у середовищі, відображає і виражає свою індивідуальність, яким чином організується моторна, емоційна і когнітивна сфери;

б) діяльності (будуються з урахуванням об'єктивних компонентів середовища - системи дотику індивідуальності із трудовими, професійними, технологічними системами. До них належать традиційно досліджувані індивідуальні стилі діяльності. Ця група стилів характеризує як людина включається у професійно-трудові системи;

в) взаємодії - системи дотику індивідуальності із соціальними структурами, процесами , окремими суб'єктами. Це все стилі співучасті, взаємодії людини з іншими в будь-яких соціальних та соціотехнічних системах (стилі керівництва, педагогічної діяльності);

г) відношення - системи дотику індивідуальності з соціумом, сукупністю умов життя. Ці стилі відображаються особистісні смисли особливості сприймання світу, використання його продуктів, цінностей( стилі життя, поведінки).Автор цього підходу пропонує використовувати для розгляду стилів і третій фактор, який є детермінуючим - індивідуальність людини(своєрідність та рівень психічного розвитку, професійної готовності - тобто індивідуальний стиль, рівень його сформованості і адекватності індивідуальним особливостям людини і вимогам діяльності.Таким чином, трьохрівнева структурно-функціональна організація стилю намагається інтегрувати всі знання, які були набуті у дослідженнях про всі відомі на сьогодні когнітивні стилі, емоційні, моторні і поєднати їх із середовищ ним фактором і фактором індивідуальності людини: рівнем психічного розвитку, професійною готовністю. Урахування цих умов, особливостей стилю відкриває можливості для професійної підготовки фахівців.

2.2 Інтелектуальний потенціал та когнітивні стилі практичних психологів

Розглядаючи питання про професійно необхідні якості практичного психолога, важливо над усе поставити успішність його професійної діяльності. Слід також узяти до уваги, що практикуючий психолог буде мати певну спеціалізацію: діагностика, консультування, корекція, реабілітація та ін. Кожна із спеціалізацій буде вимагати певної підготовки, набору навичок, особистісних рис та якостей.Професійні задачі, що вирішує практичний психолог, ставлять вимоги до його особистісних якостей, які у свою чергу впливають на ефективність діяльності.Дослідники виділяють чотири блоки професійних якостей психолога:спрямованість та мотиви професійної діяльності;соціально * перцептивні якості;Якості особистості, що пов'язані із процесами обробки інформації(Соціальне мислення - розуміння людей, їх дій та прагнень, вміння розкрити характер міжособистісних стосунків, розрізняти основні та другорядні риси в структурі особистості і т. п.; критичність мислення, професійна рефлексія);Якості особистості, що пов'язані із передачею інформації, впливом на інших людей, спілкування з ними.Особливо важливим є третій блок особистісних властивостей особистісних якостей психологів, що передбачає оперування інформацією. Безперервні зміни у об'єкті дослідження, необхідність швидкої корекції власних дій в залежності від стану і відповідних реакцій клієнта, вміння вийти з конфліктних і перед конфліктних ситуацій, здатність швидко і точно використовувати свої знання при постановці діагнозу і психотерапевтичних впливах - всі ці моменти ставлять певні вимоги до швидкості перебігу розумових процесів, до аналітико-синтетичної функції мислення.Наступна особливість діяльності психолога полягає у використанні оперативної психодіагностики(діагностика без статистики). Цей аспект діяльності потребує високорозвиненої здібності до аналітико-синтетичної діяльності, що дозволяє ставити практично вірний психологічний діагноз, точно оцінюючи тонкощі станів свідомості, психіки. Подібна діяльність надзвичайно складна за змістом і обмежена жорсткими часовими рамками.Четвертий блок, так як і третій, пов'язаний із оперуванням інформацією, а якщо бути більш точним - здібністю застосовувати інформацію(знання). Здібність до застосування інформації у когнітивній психології співвідноситься із поняттям "інтелект". Тому можна зробити висновок, що ефективність діяльності практичного психолога визначається рівнем його інтелектуального розвитку. Г.Олпорт вніс даний психологічний феномен до переліку особистісних якостей, які необхідні для адекватного розуміння людей. Розуміння людей - це дуже складний процес з'ясування зв'язків між минулими і сьогоднішніми вчинками, між експериментальною поведінкою і внутрішніми якостями, між причиною і наслідком і т. ін.Дослідники відмічають, що значною складовою професійної придатності практикуючого психолога є інтелект, особливо його вербальний компонент(В.Панок, Н.Чепелєва та ін.) Саме інтелект забезпечує ефективний аналіз рис та якостей особистості, дає змогу долати стереотипи (як особисті так і професійні), є центральним механізмом розуміння поведінки іншої людини. Важливим компонентом інтелекту є соціальний інтелект. Соціальний інтелект пов'язується із здатністю урівноважувати психологом власної поведінки, що сприяє добрим стосункам із людьми. Для того, щоб тактовно говорити і діяти, необхідно прогнозувати більш вірогідні реакції іншої людини. Соціальний інтелект пов'язаний зі здатністю виголошувати швидкі, майже автоматичні судження про людей. Разом з тим соціальний інтелект має більше стосунку до поведінки, ніж до оперування поняттями, його продукт - соціальне пристосування, а не глибина розуміння (Г.Олпорт)Оперування інформацією визначається способами та прийомами роботи з нею. Для позначення даної особливості когнітивна психологія має у своєму понятійному апараті відповідний термін - когнітивний стиль. Когнітивні стилі - індивідуально-своєрідні особливості сприйняття, мислення та дій(Клаус).Таким чином, розвинений інтелект і сформовані продуктивні способи і прийоми роботи з інформацією(когнітивні стилі) визначають успішність професійної діяльності психологів. Можна зробити припущення, що ефективність обробки інформації практичним психологом можна досягнути за рахунок розвитку у нього - інтелектуального потенціалу, до складу якого входять такі особливості інтелектуальної діяльності як інтелект та когнітивні стилі. Розвиваючи когнітивні стилі особистості практичного психолога, одночасно впливатимемо і на його інтелект. А добре розвинені дані психологічні феномени будуть визначати інтелектуальний потенціал професіонала.На даному етапі дослідження слід взяти до уваги, що до цього часу дослідження когнітивних стилів базувалися лише на одній із його функцій -регулюючій, в той час, як друга функція - участь у побудові ментального образу ситуації, нівелювалася. Необхідно проаналізувати описані когнітивні стилі у психологічній літературі і вичленити серед них такі, що складають основу для діяльності практичних психологів. Наступним етапом буде розробка відповідного спецкурсу по розвитку когнітивних стилів під час вузівської підготовки студентів до майбутньої професії.

Висновок

Проблема когнітивного стилю тісно пов'язана із проблемою індивідуального стилю діяльностіІндивідуально-психологічні відмінності у пізнавальній діяльності людини зводяться до переважаючих у неї тих чи інших перцептивних стратегій, які є вираженням когнітивних стилів.Когнітивні стилі - це гіпотетичні конструкти для позначення переваги використання людиною способів сприйняття, мислення, та дій. (9)Розуміння когнітивного стилю як конструкта дає змогу зрозуміти, по-перше, взаємодію пізнавального (когнітивного) і особистісного компонентів при вирішенні ситуацій невизначеності і, по-друге, інтерпретації особистісного фактора як включеність пізнавальних структур, як індивідуальної стійкості когнітивних стилів у якості шляхів пізнання та дій суб'єкта (12)Параметри когнітивного стилю були введені для описання та розрізнення індивідуальних відмінностей переробки інформації. Також вони виявились умисними для пояснення між індивідуальних особливостей у навчальній діяльності.Проблему стилю слід розглядати у контексті проблеми професійної підготовки фахівців у системі Людина - Людина.Передумовою формування індивідуального стилю можна вважати вступ суб'єкта до спеціальної діяльності. Відразу ж відбувається процес самовизначення суб'єкта у сукупності умов діяльності - щось більше відповідає його індивідуальності, щось менше відповідає.Оволодіння діяльністю і пристосування до її вимог відбувається поетапно. Спочатку її забезпечує „структура" стилю, потім підтримує тип організації діяльності (найбільш доцільні стратегії і тактики).На формування індивідуального стилю паралельно впливає і інший зовнішній фактор - суб'єктивний (інтерперсональний).Отже, кожного хто вступає на шлях професійної діяльності, вона зустрічає вихідною структурованістю своїх компонентів і структурно-функціональними відношеннями між ними(компонентами). Простір діяльності також структурована „розподілено" між її учасниками (суб'єктом і педагогом, наставником, керівником), що передбачає симбіоз їх конкуренції - співробітництва.Стиль професійної діяльності мало змінюваний. Різні ієрархічні рівні індивідуального стилю змінні у різному ступені.У феномені „суб'єктивно зручні умови діяльності" наявні усвідомлене та неусвідомлене відображення фізіологічних та психофізіологічних адекватних режимів діяльності, характеру взаємодії з партнерами.Когнітивні компоненти ( тип організації діяльності ) найбільш гнучкі і змінні. Але їх змінність обмежується виконавчим органом (мислительними стратегіями та тактиками ), індивідуальними схильностями суб'єкта, рівнем професіоналізму.Результат професійної діяльності залежить від „індивідуальних особливостей суб'єктів, від адекватності когнітивних стилів, індивідуального стилю , його відповідності умовам і завданням діяльності."[17,172]

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

• Бологова Е. И., Либин А. В. О проявлении когнитивного стиля в проектировочной деятельности будущего учителя// Психологические условия формирования личности будущего учителя. М., 1988
• Брунер Дж. Психология познания. М., 1977.
• Величковский Б. М. Современная когнитивная психология. М. , 1982
• Вопросы психологии познавательной деятельности: [ Сб. научи, тр.]. М., 1980
• Зарубежные исследования по психологии познания. М., 1977
• Егорова М. С. Природа межиндивидуальной вариативности показателей когнитивного стиля. * Автореф. канд. дис. - М., 1983
• Келле А. Гуманистическая психология * третий путь психологии? // Психологические исследования познавательных процессов и личности. М., 1983
• Климов Е. А. Индивидуальный стиль деятельности от типологических свойств нервной системы. * Казань. 1969
• Когнитивные стили: Тезисы научного * практического семинара. Таллин, 1986
• Корнилова Т. В., Парамей Т. В. Подходы к изучению когнитивных стилей// Вопросы психологии, 1984 * №4
• Мерлин В. С. Очерк интегрального исследования индивидуальности. М., 1986
• Найссер У. Познание и реальность: Смысл и истоки когнитивной психологии. М., 1981
• Познавательные процессы и способности в обучении. М., 1990
• Психология. Словарь//Под ред. А. В. Петровского. М., 1989.
• Развитие и диагностика способностей. М.,1991.
• Стиль человека: психологический анализ /Под. Ред. А. В. Либина. – М.: Смысл, 1998.
• Тихомирова И.В. Стилевые и продуктивные характеристики способностей: типологический подход // Вопросы психологии. -1988. * №3.-С.106-114
• Холодная М.А. Психология интеллекта: парадоксы исследования. -М. * Томск. - М.: Барс, Томск: Изд-во Томского ун-та, 1997.
• Шкуратова И.П. Исследование особенностей общения в связи с когнитивным стилем личности: Дис... канд. психол. наук: 19.00.04 // ЛГУ. * Л., 1983.

---

---