Підготовка майбутнього викладача вищої школи: психологопедагогічний ракурс
Матеріал з PSYH.KIEV.UA -- Вісник психології і соціальної педагогіки
Автори: Мороз О.Г., Юрченко В.І.
Пріоритетна увага в реформуванні вищої освіти в Україні має надаватися підготовці нової генерації науково-педагогічних кадрів національної еліти, здатної трансформувати в собі нову освітньо-світоглядну парадигму національно-державного творення, гуманістичного вознесіння самоцінності особистості вихованця.
Підготовка та атестація науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації здійснюється в Україні насамперед через аспірантуру і докторантуру, система якої запозичена з радянської пори і є досить розгалуженою. За умови ефективного функціонування, вона є безсумнівно значущою щодо піднесення науково творчого потенціалу країни. Водночас, повністю забезпечити систему вищої освіти (особливо для вищих навчальних закладів І-II рівня акредитації) висококваліфікованими фахівцями, які б відповідали сучасній професіограмі викладача вищої школи, вона не може. Думка про те, що вчорашній випускник педагогічного навчального закладу за умови отримання ґрунтовної науково-теоретичної і методично-практичної підготовки може успішно справитися і з новими функціями викладача вищої школи видається непереконливою. Причина цього не лише у дії відомого принципу Л.Дж. Пітера: "В ієрархії кожен індивідуум має тенденцію підніматися до свого рівня некомпетентності" [2, 49]. Маючи і навіть вищу педагогічну освіту (яка зорієнтована переважно на підготовку шкільного педагога), ефективний (чи потенційно такий) вчитель, закінчивши аспірантуру і захистивши дисертацію зустрічається з принципово іншою педагогічною системою. Сам по собі і попередній його педагогічний досвід у школі не сприяє успішній його адаптації до умов вузівського викладання, а в силу консерватизму і недостатньої лабільності педагогічного мислення нерідко може бути і гальмом цього. Це зумовлено, на наш погляд, тим, що будь-який вид діяльності, як відомо, ставить перед суб'єктом певні вимоги. Педагогічна діяльність має також свої структурні, змістовні і функціональні особливості, які повинні враховуватися як при розробці кваліфікаційних характеристик фахівця, так і організації педагогічної освіти. Однак педагогічна освіта переважно орієнтована на підготовку шкільних учителів, діяльність яких має суттєві відмінності від діяльності викладача вузу. Ситуація ускладнюється ще й тим, що частина викладачів вузу (особливо І-ІІ рівня акредитації) не має навіть базової педагогічної освіти, що суттєво позначається на результатах педагогічної діяльності попри на їх значний практичний виробничий чи науково-дослідницький досвід.
Таблиця
Професійно-рольові особливості діяльності викладача вищого навчального закладу
| Характеристики діяльності | Викладач вищої школи | Учитель загальноосвітньої школи |
| Мета діяльності | Забезпечення становлення особистості студента як майбутнього спеціаліста, передача йому науково-професійного досвіду. | Передача знань, умінь і навичок, розвиток і виховання особистості, підготовка школярів до свідомого вибору професії. |
| Об'єкт діяльності | Студент - людина пізньої юності або ранньої дорослості - достатньо зріла особистість, професійно спрямована. | Дитина і підліток, юнак чи дівчина – особистість, яка формується і чутлива до педагогічного впливу. |
| Характер діяльності | Органічно вміщує в собі наукову і педагогічну роботу. | Переважно педагогічно зорієнтовано. |
| Форми діяльності | Переважно лекційна у поєднанні з семінарсько-практичними заняттями. | Переважно класно-урочна в поєднанні з позакласною навчально-виховною роботою. |
| Засоби діяльності | "Висловлює публічно свої наукові погляди" (С.І.Гессен) відповідно до логіки науки. | Викладає свій предмет відповідно до логіки шкільної дидактичної системи. |
| Зміст діяльності | Розвиток науки і передача результатів наукового відкриття іншим, залучення студентів до самостійної навчальної і науково-пошукової роботи. | Вдосконалення дидактико-методичної системи, яка сприяє навчальної дисципліни учнями; професійна самоосвіта. |
| Характеристики діяльності | Викладач вищої школи | Учитель загальноосвітньої школи |
| Особливості взаємин з тими, хто навчається | Опосередковані спільними професійними інтересами, навчально-професійною і науковою діяльністю. | Опосередковані процесом і результатами навчальної діяльності. |
| Роль педагога | Джерело професійної ідентифікації майбутнього спеціаліста, організатор науково-дослідницької школи. | Організатор діяльності дитини, приклад для наслідування, джерело соціалізації особистості. |
Науково-педагогічна діяльність викладача вищої школи - це не просто поєднання педагогічної діяльності, до якої його готували у вузі і яку він реалізовував у школі, і наукової діяльності, досвід якої здобутий в процесі роботи на дисертаційним дослідженням. Науково-педагогічна діяльність викладача - це принципово відмінна філософія професійної життєдіяльності. "Вища наукова школа, чи університет, є ... неподільна єдність викладання і дослідження. Це є викладання через дослідження, яке здійснюється на очах тих, хто навчається" [1,310].
Постає нагальна потреба розробки і реалізації моделі викладача вищої школи, яка має враховувати як національно-культурні традиції функціонування освітньо-виховного простору, так і сучасні прогресивні світові тенденції педагогічного поступу.
Розквіт університетської освіти в ХУШ-ХІХ століттях (Харківський, Київський університети, Києво-Могилянська академія та ін.) сформував образ професора університету: численність наукових знань; наявність власної школи викладання; педагогічна майстерність; вільнодумство; честолюбство вченого; толерантність. Г.С. Сковорода свого часу боровся проти схоластики та обмеженості мислення частини викладачів. Т.Г.Шевченко з любов'ю писав про високе покликання педагогів, що метою свого життя вважали самовіддане служіння народу.
Відповідно до нової філософії освіти викладач вищої школи в сучасних соціокультурних умовах вбачається не просто транслятором науково-культурного і професійного досвіду (з цим успішніше можуть справлятися новітні інформаційні технології), тим більше носієм незаперечної істини, яка має бути засвоєна студентом. Центральний тягар в синкретичній (діалогічній) культурі припадає на індивідуальність та індивідуальну свідомість, визнання права на власну думку і позицію іншого, незалежно від соціально-рольової позиції, яку він обіймає. Ще П.П. Блонський писав: "Ми не збираємося навчити студента "всьому", але ми повинні навчити його самостійно, протягом усього майбутнього життя, коли поряд не буде ні лекторів, ні викладачів, вивчити все, що йому потрібно".
Гуманістично-орієнтована суб'єкт-суб'єктна модель навчального процесу у ВНЗ вимагає як відмінної соціально-психологічної системи взаємодії між студентом і викладачем, так і зміщення аспектів у побудові професіограми особистості викладача та розробці критеріїв його педагогічної майстерності. Вже недостатньо лише поєднувати педагогічну спрямованість своєї діяльності з науково-пошуковою активністю, важливо і те, на якому ментально-духовному тлі це відбувається, наскільки викладач здатний проявляти моральний професіоналізм. Гуманістична парадигма передбачає концентрування учбового процесу не на навчальній дисципліні, а на особистості студента, його професійному становленні і особистісному зростанні. Задля цього сам викладач має бути високого рівня самоактуалізованості, особистісної і громадянської зрілості.
У педагогіці вищої школи вважається загальновизнаним, що професійні вимоги до педагога повинні складатися з трьох основних комплексів: загальногромадянські риси; властивості, що визначають специфіку педагогічної професії; спеціальні знання, уміння і навички з предмету (спеціальності).
Професійна діяльність викладача вищої школи вимагає наявності певних особистісних якостей, соціально-психологічних рис і педагогічних здібностей. Серед них основні такі:
- Загальногромадянські риси: широкий світогляд, принциповість і стійкість переконань; громадянська активність і цілеспрямованість; національна самосвідомість, патріотизм і толерантність щодо інших народів і культур; гуманізм і соціальний оптимізм; високий рівень відповідальності і працелюбність.
- Морально-психологічні якості: чесність і ясність у взаєминах з людьми; високий рівень загальної і психологічної культури; повага до професіоналізму інших і наукової спадщини; акуратність і охайність; дисциплінованість і вимогливість.
- Науково-педагогічні якості: науково-педагогічна творчість; професійна працездатність; активна інтелектуальна діяльність, науковий пошук; педагогічне спрямування наукової ерудиції; педагогічна спостережливість; педагогічна уява і інтуїція; володіння педагогічною технікою; активна інтелектуальна діяльність, науковий пошук; гнучкість і швидкість мислення у педагогічних ситуаціях; висока культура мови і мовлення (фонетична чіткість, лексична науковість і точність, експресивність, емоційність і виразність); володіння мімікою, тоном голосу, поставою, рухами і жестами.
- Індивідуально-психологічні особливості: високий рівень соціального сприйняття і самопізнання; висока інтелектуально-пізнавальна зацікавленість і допитливість; інтерес до розвитку потенційних можливостей студентів і потреба в педагогічній діяльності з ними; позитивна "Я- концепція", високий рівень домагань; емоційна стійкість, витримка й самовладання; саморегуляція, самостійність і діловитість у вирішенні життєво важливих завдань; твердість характеру.
- Професійно-педагогічні здібності: адекватне сприйняття студента і безумовне прийняття його як особистості; педагогічний оптимізм; проектування цілей навчання і прогнозування шляхів професійного становлення майбутнього спеціаліста; конструювання методичних підходів і здатність передбачати можливі результати; організаторські і комунікативні здібності; духовно-виховний вплив на академічну групу і особистість студента, організація розвиваючої інтеракції.
Окреслена модель викладача вищої школи реалізується в НПУ імені М.П. Драгоманова при організації навчання майбутніх викладачів у магістратурі і аспірантурі. Це передбачає окрім підвищення науково-теоретичного і. фахового рівня спеціалістів також і поліпшення їх психолого-педагогічної підготовки. Результати ж обстеження засвідчують наявність суттєвих прогалин у психолого-педагогічних знаннях як складової гностичного компоненту педагогічної діяльності викладача ВНЗ.
З огляду на це кафедрою педагогіки та психології вищої школи розроблені програми теоретико-практичних курсів "Психологія вищої школи", "Педагогіка вищої школи", "Основи педагогічної майстерності викладача", "Методологія і методи науково-педагогічних досліджень" загальним обсягом більше 400 аудиторних годин, які читаються аспірантам і магістрантам всіх спеціальностей. Планується організація перепідготовки викладачів-науковців, які не мають педагогічної освіти. Це, на наш погляд, має призвести до підвищення ефективності вищої освіти, покращання якості підготовки спеціалістів вищої кваліфікації.
Література
- Гессен С.И. Основы педагогики. Введение в прикладную философию. – М.: Школа - Пресс, 1995. – 448с.
- Питер Л. Дж. Принцип Питера, или Почему дела идут вкривь и вкось: Пер. с англ. -М.: Прогресс, 1990. – 320 с.