Останній з могікан
Матеріал з PSYH.KIEV.UA -- Вісник психології і соціальної педагогіки
Штрихи до психологічного портрету ювіляра
Соловієнка Валентина Олександровича
Для багатьох він був раніш і зараз залишається просто Валентином, Валіком, бо подорослішав та змужнів у них на очах. Адже майже півсторіччя Валентин Соловієнко працює у вищому педагогічному навчальному закладі, який колись називався КДПІ імені О.М. Горького, а зараз - НПУ імені М.П. Драгоманова.
–Валентину – три чвертинки? Не може бути, невже? – кажуть старожили, і починають рахувати і підраховувати, і головою кивати - напевно, так, бо це ж коли було? З Ніколенком починав. І не помітили, як роки промайнули.
А вперше опинився Соловієнко у цих стінах ще у 1952 році, вступивши вчитись на педфак. На факультеті у той час викладали такі корифеї психології як Г.С. Костюк, П.Р. Чамата, Д.Ф. Ніколенко, які і заклали у Валентина інтерес до науки та любов до предмету, що триває усе життя.
У 1956 році закінчив навчання, отримавши диплом з відзнакою та спеціальність викладача педагогіки і психології. Після цього - викладав психологію у Немирівському педучилищі, що у Вінницькій області. Потім - навчався в аспірантурі НДІ психології, а з 1960 року Соловієнко викладає у КДПІ імені. О.М.Горького;
Починав працювати на прославленій, відомій у межах усього колишнього СРСР кафедрі психології, де працювали вже навіть тоді знані вчені В.І Абраменко, Т.І. Константинова, Н.І Курило, О.І. Кульчицька, Н.Ф. Пічко, П.Д. Шевченко, М.Й. Ярославський та інші. Ще зовсім молодий тоді Валентин зумів не загубитися серед видатних науковців, виробити свою наукову позицію і стати далеко не останнім серед великих.
У 1970 році успішно захистив кандидатську дисертацію. Після цього не раз отримував пропозиції очолити кафедру психології в інституті удосконалення. Погодився на це лише після наполегливої вимоги з міністерства. Важко далось йому рішення перейти в інший навчальний заклад.
Я три ночі не спав перед тим, як туди перейти, - згадує Валентин Олександрович, – переживав, як це я залишу інститут Горького. Вважав, що керівництво-це не моє, проте коли там працював, довелось багато поїздити, двічі був у Німеччині, читав лекції, їздив на семінари, що проводились у Ризі, Баку, Москві, Вільнюсі та інших містах колишнього СРСР.
Але недовго витримав на керівній посаді та без рідного інституту Валентин Олександрович, через два роки вже і повернувся на свою кафедру. У той час його колегами по роботі стали В.В. Власенко, О.П Долинна, Л.В. Долинська, М.В.Левченко, Т.М. Лисянська, Л.Г. Подоляк, О.В. Скрипченко, Уманець Л.І. та інші відомі вчені.
Майстер викладання, чудовий оратор, фахівець своєї справи, автор багатьох наукових праць, глибокий знавець будь-якої галузі психології - Валентин Олександрович найбільше уваги присвятив курсу методики викладання психології, яку майстерно читає багато років. Він виховав багато поколінь викладачів психології, які запроваджують розроблені ним підходи до викладання психології у школах, педагогічних коледжах та вузах України.
І мені пощастило бути серед тих студентів, яких вчив викладати психологію Валентин Олександрович. Що найбільше запам'яталось?
Пряма спина, світле, хвилясте волосся, розмашиста хода, широкий крок, і мова - чітка, виразна, голосна - як для багатьох, і кожен звук промовляється - так, щоби почули, та ще й підкреслюється виразним жестом – так, щоб зрозуміли, та ще й повтор і наголос - щоби запам'ятали.
Таким він був тоді - коли ми, першокурсники, заповнювали собою та новим обладнанням нове висотне приміщення, опановуючи не лише психологію, але й нові коридори та стіни, столи і стільці приміщень гуманітарного корпусу, що по вулиці Тургєнівській.
До Солов'я - як ми, студенти, його називали між собою - завжди можна було підійти запросто - з будь-яким питанням, проханням, як до старшого товариша, брата, сусіда по парті. Нам здавалось, що він настільки свій, що його можна по-приятельськи хлопнути по плечу та запитати: " Ну що, брат Соловей, як справи?".
Ми знали – Валентин Олександрович підкаже, допоможе, роз'яснить - спрацьовував багаторічний досвід роботи комсомольським ватажком. І зрозуміє, і заступиться якщо треба перед грізним деканом або завідуючим. Нібито вчора сам із студентської лави - ніякого тиску авторитетом, хоча сам вже і кандидат наук, і має безліч праць.
Він чимось нагадував нам Маяковського, так, як ми його уявляли собі. Саме такий - високий, стрункий, голосний, завзятий. Завжди підтягнутий, посміхнений, доброзичливий ( до речі, багато красунь на нього заглядались. Та й він любив).
Таким він був й залишається і зараз. І майже не змінився за життя, і знов такий - пряма спина, виразний рух, широкий крок. І любить всіх.
В усьому – поведінці, судженнях, питаннях, рухах, діях, вчинках, умовисновках, і, звичайно, у ставленні до людей – простежується справжній фахівець, психолог, який усе життя несе знання, добро й тепло у людські душі.
І стиль його спілкування із студентами є дійсно гуманним, спрямованим на особистість.
- Я не ставлю двійок. Двійка не має виховного впливу - частенько каже Валентин Олександрович, Мотивація! Ось що повинно стимулювати студента до опанування змістом.
Непересічна особистість, в якій, на мій погляд, без усяких суперечностей поєднуються протилежності, що роблять його одночасно і загадковим, і відкритим. Відвертий, щирий – та в чомусь таємничий. З безмежним почуттям гумору – та одночасно серйозний. Іронічний та прискіпливий у ставленні до себе та добросердечний, навіть поблажливий до інших. Вдумливий та зосереджений у той же час трохи по-вченому розсіяний. Чутливий, уважний до усього - та одночасно спокійний.
Проте завжди – з добром та миром до кожного, і все йому цікаво. Напевно, саме допитливість та небайдужість - то є провідні риси його особистості, які і стали визначальними на життєвому шляху.
І дотепер, продовжуючи славні традиції людинознавства, закладені вченими, з якими йому пощастило спілкуватись, дружити та працювати, Валентин Олександрович є зразком порядності, щирості, бездоганної чесності, відповідального ставлення до життя, оточуючих людей, науки. Він є носієм тих вічних цінностей, які мають перейти у спадок майбутнім поколінням викладачів - драгоманівців від їх вчителів, ім'я котрих навічно увійшло у скрижалі вітчизняної психологічної науки.
Кузьменко В.У. , проф. кафедри психології та педагогіки
Перечитавши складений психологічний портрет, зрозуміла, що він недостатньо повний. Тому довелось доповнити його пропонованими нижче прозовано-віршованими та романтично-гумористичними рядками, які, на мою думку, повніше відображують сутність ювіляра в усій багатогранності та складності його поетичної натури.
Та хто не знає Солов'я? Він нібито тут змалку, від колиски,
на кафедрі і за столом, та з ручкою в руках. Конспект перевіря.
"Людина- то є центр буття!"- живе за принципом таким.
"Студент- це теж людина!" – нагадує щодня.
Безсребренік та альтруїст, не встигнуть зупинити- вже!
Подарував, відніс, переписав на когось – "Хай пам'ятає солов'я!"
Він дійсно Соловей! Бо зовні непомітний, а як затьохкає про психологію у вузі та підготовку фахівця - заслухаєшся!
Байдуж до зверхності до почестів і звань, ще більше до грошей- "Мені хвата..."- махне рукой.
Проте уважний до науки, ще більше - до людей.
І тут - безмежний в доброті своїй. І щирості.
У просторі пересувається як вітер - ось поруч був, і вже його нема. Куди подівсь? Не ваша справа,
бо він давно отримав право
іти туди... куди захоче!
Як птах, розправивши крила, де серцю спокій є.
Багато зроблено, і маємо надію, що зробить ще - напише, прочитає, доповість, примружившись, підкаже,
заохотить, сам тест складе та сам його розв'яже,
питання визначить і сам на нього відповість.
Коротше кажучи – навчить.
Романтик він і донжуан, а інколи по скорпіонські критикан,
та рідко критикує інших - частіше себе,
як кожен із останніх з могікан.
І хто ж не любить Солов'я? Таких нема.
