Терещенко Л.А., Кесьян Т.В. Формування патріотичної свідомості учнівської молоді

Матеріал з PSYH.KIEV.UA -- Вісник психології і соціальної педагогіки

Терещенко Л.А., канд. психол. наук, старший наук. співробітник

Кесьян Т.В. молодший наук. співробітник Інститут психології імені Г.С. Костюка

ФОРМУВАННЯ ПАТРІОТИЧНОЇ СВІДОМОСТІ УЧНІВСЬКОЇ МОЛОДІ

Анотація. У статті розглядається розуміння патріотичного виховання cучасної молоді як громадян України, що носить національний характер, базується на національних традиціях українського народу, є ідейною силою національної свідомості.

Ключові слова. патріотизм, патріотичне виховання, національні традиції, національна свідомість.

Аннотация. В статье рассматривается понимание патриотического воспитания современной молодежи как граждан Украины, которое носит национальный характер, базируется на национальныхтрадициях украинского народа, является идейной силой национального сознания.

Ключевые слова. патриотизм, патриотическое воспитание, национальные традиции, национальное сознание.

The article deals with understanding the patriotic education of the youth of today as citizens of Ukraine, which is national in nature, based on national traditions of the Ukrainian people is the ideological force of national consciousness.

Keywords. patriotism, patriotic education, national traditions, national consciousness.

Постановка проблеми. Проблема формування патріотичної свідомості учнівської молоді завжди є актуальною. Адже першоосновою могутності будь-якої держави, джерелом її розвитку є не економічний добробут, не військова потужність, не високі технології, а громадяни, їхнє небайдуже ставлення до власної долі та долі Вітчизни. Патріотизм є найважливішим механізмом самозбереження народу. Відродження патріотичної ідеї стабілізує міжетнічні, соціально-економічні і політичні відносини в державі, сприяє згуртуванню народу для досягнення спільної мети.

Мета статті полягає у розкритті розуміння патріотичного виховання сучасної молоді.

Виклад основного матеріалу. В умовах економічної кризи, спотвореного переходу до ринкових відносин, відбувається інтенсивний процес соціальної та моральної деградації значної частини молоді, тому притупляються природні потреби у пізнанні й творчості, втрачається інтерес до чесної праці, знецінюються духовні ідеали. Певна частина сучасної молоді байдуже ставиться до ідеї незалежності України. Глибокий та системний аналіз філософської, психолого-педагогічної літератури доводить, що сучасне виховання, зокрема патріотичне, має здійснюватися в умовах національного виховання.

Демократизація суспільного життя, докорінне реформування освіти, гуманізація і гуманітаризація навчально-виховного процесу, утвердження національної системи навчання і виховання, підвищення статусу української мови як державної є важливими умовами формування глибокого патріотизму, громадськості, національної свідомості особистості. Для успішного будівництва демократичної, правової й цивілізованої Української держави необхідно, щоб підростаючі покоління мали високу національну свідомість і самосвідомість. Особлива історична відповідальність покладається на українські педагогічні та психологічні кадри, високе покликання яких – виховувати національно свідомих, палких патріотів, гідних громадян незалежної України, які працею рук і зусиллям мозку будуть сприяти підвищенню добробуту розвитку науки і культури рідного народу.

2014 та 2015 навчальні роки припали на період боротьби України з російською агресією, тимчасову окупацію Автономної Республіки Крим та міста Севастополя. З огляду на виклики, які постали перед країною, педагогічним та психологічним працівникам необхідно внести корективи у практику виховної роботи та захисту прав дітей шкільного віку. Головним завданням патріотичного виховання є формування патріотизму, а на сучасному етапі становлення української державності ця проблема набуває особливого значення.

Національна свідомість – основа патріотичного виховання, це глибинне усвідомлення своєї етнічної належності та своєрідності історичної долі, невід’ємним атрибутом кожної нації. Вона свідчить про зрілість народу як самочинного суб’єкта історичного процесу, є показником морального здоров’я, духовних та інтелектуального потенціалу особистості [5].

Національна свідомість включає:

- любов до України, історичного й самобутнього образу свого народу; - віру в духовну силу народу та його призначення причетності силу волі й відповідальність за те, щоб народ України посів почесне місце в цивілізованому світі; - уміння осмислювати історію, культуру, рідну мову мистецтво, цінності, мораль, звичаї, обряди, символіку свого народу, нації, рідного краю систему вчинків, що є наслідком любові до Батьківщини, віри, відповідальності, осмислення; - готовність свідомо служити інтересам України.

Складові національної свідомості:

- сприйняття оточуючого світу та ставлення до нього; - усвідомлення національно-етнічної належності; - ставлення до історії та культури своєї національно-етнічної спільноти; - ставлення до представників інших націй і національностей; - патріотичні почуття та патріотична самосвідомість; - усвідомлення національно-державної спільності [5].

Основою національної свідомості виступає національна самосвідомість.

М.Й. Боришевський визначає національну самосвідомість як «усвідомлення особистістю себе часткою певної національної (етнічної) спільноти та оцінку себе як носія національних (етнічних) цінностей, що склалися в процесі тривалого історичного розвитку національної спільноти, її самореалізації як суб'єкта соціальної дійсності».

Національна самосвідомість – це «відносно стійка, усвідомлена, що переживається як неповторна, система уявлень індивіда про себе як про представника певної нації» (A.C. Баронін). Національна самосвідомість – це сукупність поглядів, знань, оцінок, ідеалів, що відображають специфічний зміст, рівень і особливості уявлень представників національної спільності про минуле, сучасне і майбутнє свого розвитку, про місце та призначення серед інших спільнот і характер взаємовідносин з ними. Національна самосвідомість відображає ступінь засвоєння елементів загально національної свідомості окремими представниками нації [2].

Важливими психологічними механізмами формування національної самосвідомості виступають національна ідентифікація та рефлексія Вирішувати проблему формування істинної національної самосвідомості за К.Чорною можливо лише у зв’язку з духовним розумінням Батьківщини. Тому що «Вітчизна – це дух народу в усіх його виявах і творіннях, а національність означає своєрідність цього духу» О.Вишневський виділяє три етапи розвитку патріотичної свідомості дитини та людини взагалі:

1. Етап раннього етнічно-територіального самоусвідомлення є основою, фундаментом патріотичного виховання і здійснюється переважно в батьківській родині та в школі. Він припадає на дошкільний і молодший шкільний вік. На цьому етапі формується почуття патріотизму.

2. Етап національно-політичного самоусвідомлення, припадає на підлітковий вік, коли дитина з лона сім’ї та школи переходить у громадське середовище. На цьому етапі відбувається приєднання юнацтва до різноманітних дитячих й молодіжних громадських, політичних організацій і об єднань, які в змозі допомогти виховати сьогоднішнього школяра, завтрашнього громадянина України.

3. Етап державницько-патріотичного самоусвідомлення, коли поняття «національного» виходить за межі етнічності та сягає рівня державності. Характерними рисами даного етапу є вияв любові, поваги до своєї держави як головної мети нації. Таким чином, проходження даних етапів свідчить про громадянсько-патріотичну зрілість людини.

Отже, національна самосвідомість – це самоусвідомлення та самооцінювання власного "Я" як представника певної національності, свідомого та активного виразника національних інтересів, невід'ємної частки свого народу, його національного духу і долі.

Виокремлюють два рівні національної самосвідомості:

1) низький (досить часто підсвідомий) – емоційно відчужене співпереживання власної єдності з іншими представниками етнічної спільноти (етнічна ідентичність);

2) високий – раціональне, глибоке усвідомлення національної належності (національна ідентичність).

Національна ідентичність – це усвідомлення людиною власної належності до певної національної групи, що має свою назву, власну історичну територію, спільні міфи, історичну пам'ять, спільну масову громадську культуру, свою мову, спільну економіку, однакові для всіх юридичні права та обов'язки. До структури національної ідентичності як складової національної самосвідомості належать три компоненти:

1) когнітивний – знання про національну спільноту та знання про себе як члена даної спільноти;

2) емоційно-оцінний – національна самоповага чи зневага, національна гордість чи сором тощо;

3) поведінковий – відповідні дії та вчинки, що зумовлені двома попередньо згаданими компонентами.

Патріотизм (від патріот – грец. земляк, співвітчизна) – любов до Батьківщини, до свого народу, одне із найглибших почуттів, розвинутих і закріплених багатовіковими традиціями країни і народу [1].

Основою національно-патріотичного виховання учнів є формування патріотичних поглядів і переконань, які розвиваються та закріплюються у процесі їх навчально-пізнавальної та суспільно корисної діяльності.

Технологія формування національно-патріотичних рис учня передбачає виділення таких основних компонентів у процесі соціалізації особистості:

1) формування духовного світу особистості учня в умовах розбудови державності України;

2) врахування основних засад становлення та розвитку особистості, світогляду, переконань;

3) постійне збагачення пам'яті, розвиток громадянського мислення, вироблення національно-свідомого ставлення до навчання, самоосвіти;

4) розвиток позитивних емоцій та громадянської гідності;

5) формування творчої особистості як могутнього стимулу духовного життя громадянина незалежної країни [1;4].

Патріотизм передбачає гордість за матеріальні і духовні досягнення свого народу, своєї Батьківщини, бажання збереження її характерних особливостей, її культурного надбання та захищати інтереси своєї громади, народу в цілому.

Психологи визначають патріотизм як певне моральне ставлення й оцінку особистістю елементів вітчизни. У конкретно-історичному розгляді, з'явившись внаслідок розвитку людського суспільства, соціально-моральне, у своїй основі, патріотичне почуття набувається особистістю не лише через біологічну спадковість, а неодмінно під впливом соціального середовища, виховання (соціалізації) у широкому розумінні слова. Всі елементи освітньої системи мають важливе значення у формуванні національної свідомості й патріотизму, проте особлива роль відводиться школі у здійсненні національного виховання, оскільки найвідповідальніший етап формування особистості припадає на шкільні роки. При цьому варто згадати про вікові особливості школярів.

Психологами доведено, що: - у 6-7 років дитина отримує перші відомості про етнічну приналежність;

- у 8-9 років дитина чітко ідентифікує себе зі своєю етнічною групою на основі національності батьків, місця проживання, рідної мови, культури тощо. Приблизно в цей час пробуджуються і національні почуття;

- в 10-11 років у дитини формується національна самосвідомість в повному обсязі [3].

Зрозуміло, що ці періоди життя діти проводять у шкільних закладах освіти, від змісту навчання та виховання яких залежить формування таких національних рис, як патріотизм, громадянськість, національна свідомість.

Під час емпіричного дослідження ми вивчали, які громадянські обов’язки для учнівської молоді є пріоритетними. Респондентами були учні старших класів (15-17 років). Так, більшість (82%) своїм громадянським обов’язком вважає насамперед здобуття освіти. Однак, при цьому, дуже незначна частина учнівської молоді прагне бути обізнаною із суспільно-політичними подіями в країні (22,8%). Лише третина учнівської молоді хоче бути корисною суспільству, турбуватися про довкілля, не завдавати своїми вчинками шкоди іншим громадянам.

Отже, у сучасних політичних і соціально-економічних умовах переважна більшість учнівської молоді насамперед думає про власні інтереси, не пов’язуючи їх зі своїм громадянським обов’язком. Громадянин будь-якої держави є одночасно громадянином світового співтовариства. У цьому сенсі патріотизм і культура міжнаціональних відносин тісно пов’язані між собою. Звідси складовою патріотизму є толерантність у міжнаціональних відносинах. Однак лише п’ята частина респондентів засвідчила, що одними зі своїх громадянських обов’язків є толерантне ставлення до громадян іншої національної приналежності (18,7%) й повага до культури і традицій інших народів, що проживають в Україні (25,7%).

Патріотизм є синтезом духовно-моральних, громадянських, світоглядних якостей особистості, які проявляються в любові до Батьківщини, до громадян своєї держави, у прагненні берегти історичну спадщину поколінь, примножувати кращі традиції народу, у відстоюванні національних інтересів, дотриманні національної та релігійної терпимості.

Учнівська молодь розуміє, що патріотизм і національна самосвідомість інтегрують кожну людину в життєвий простір Батьківщини, створюють єдиний образ нації. Більше того, 54,7% учнів вважають, що кожен громадянин повинен дбати про розвиток своєї країни. Проте результати дослідження свідчать, що педагогам і психологам варто докласти чимало зусиль, щоб спонукати учнівську молодь від теоретичного розуміння цієї тези до переходу до практичних дій, які принесуть користь суспільству.

Висновки:

Мета українського національного виховання – створення національного типу особистості, виховного ідеалу – гармонійної і всебічно розвиненої людини – українця з багатогранними знаннями, глибокою національною самосвідомістю, високими інтелектуально-творчими, духовно багатими і естетичними якостями, патріотичними почуттями та працьовитістю. Цей ідеал базується на засадах народних чеснот українців і християнської моралі. Пріоритетним напрямом процесу виховання юного громадянина України є формування і розвиток у школяра національної самосвідомості, яку можна формувати і розвивати такими методами як лекція, бесіда, диспут, метод прикладу.

Патріотичну свідомість учнівської молоді потрібно формувати під час навчально-виховної роботи, водночас прищеплюючи їм моральні цінності. Педагогам і шкільним психологам необхідно комплексно впливати на всі компоненти патріотичної свідомості: переконання, систему знань, потреби і мотиви поведінки, ціннісні установки, дбання про етнічне самоусвідомлення учнівської молоді, бажання здійснювати корисні справи для громади. Педагоги і шкільні психологи мають бути готовими до непростих запитань з боку учнів стосовно сучасної політичної ситуації в країни; дітям потрібно давати правдиві пояснення витоків та перебігу ситуації, розповідати про ті зусилля держави і громадянського суспільства, що докладаються для відбиття зовнішньої агресії проти України, відновлення миру та порядку в країні. Шкільні психологи повинні надавати психологічну підтримку школярам, педагогам, батькам, допомагати їм долати стреси й страхи, «перемикати» на конструктивну діяльність. Задля консолідації суспільства необхідно, з одного боку, враховувати полікультурність українського суспільства, з іншого – посилити патріотичний характер навчання та виховання. Зусилля педагогів і психологів мають бути спрямовані на виховання учнів у дусі патріотичного обов'язку, готовності до військової служби та захисту України, повазі до національного та міжнародного законодавства, засад демократичної, правової держави.

Список використаних джерел

1. Кононенко П., Усатенко Т. Концепція української національної школи – родини //Концептуальні засади демократизації та реформування освіти в Україні. Педагогічніконцепції.– К.: Школяр, 1997. – С. 123–133. 2. Концепція громадянського виховання особистості в умовах розвитку української держави //Педагогічна газета. – 2000. – № 6 (72), червень. – 6 с. Философский словарь /Под ред. И. Т. Фролова.– М.: Политиздат, 1986. – С. 358. 3. Хорламова О. Л., Кравченко Т. В. Виховання у дітей в сім’ї патріотизму як життєвої цінності //Виховання патріотизму у дітей та молоді в сучасних соціально-економічних умовах: Матер. Звітної наук.-практич. конф. – К., 1999. – С. 34 – 37. 4. Чорна К. І. Патріотизм – духовна цінність молодих громадян України //Цінності освіти і виховання. Науково-методичний збірник /За заг. ред. О. В. Сухомлинської. – К., 1997. – С. 209–212. 5. Чорна К. І. Зміст патріотичного виховання школярів в умовах державотворчого процесу в Україні //Виховання патріотизму у дітей та молоді в сучасних соціально-економічних умовах: Матер. звітної науково-практичної конференції. – К., 1999. – С. 12–14.