Мартиненко С.М. Гуманістичні засади оновлення навчально-виховного процесу сучасної школи

Матеріал з PSYH.KIEV.UA -- Вісник психології і соціальної педагогіки

Мартиненко Світлана Миколаївна – завідувач кафедри початкової освіти та методик гуманітарних дисциплін Педагогічного інституту, Київського університету імені Бориса Грінченка, доктор педагогічних наук, професор.

ГУМАНІСТИЧНІ ЗАСАДИ ОНОВЛЕННЯ НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНОГО ПРОЦЕСУ СУЧАСНОЇ ШКОЛИ

Резюме У статті порушується проблема створення сприятливого навчально-виховного середовища сучасної школи на гуманістичних засадах, визначаються мета, завдання, складові змісту та технологій виховання; характеризуються основні етапи навчально-виховного процесу, а також принципи виховання, що ґрунтуються на гуманістичній основі.

Ключові слова: гуманізація; навчально-виховний процес; принципи виховання; мета, завдання і зміст виховання; виховні технології.

Summary In the present time it is the problem of creating a favorable educational environment of the modern school on humanistic principles defined goal , objectives, organization of content and technology education; describes the main stages of the educational process and the principles of education based on humanistic basis.

Key words : humanization ; educational process ; principles of education; goal, objectives and content of education; educatio

Актуальність проблеми. Сучасний етап розвитку українського суспільства характеризується як період трансформаційних процесів, зумовлений пошуком власного шляху розвитку та зміни цінностей. Україна як незалежна держава здійснює самостійний пошук шляхів формування нових соціально-економічних, політичних і духовних орієнтирів, свої ідеї, мрії та сподівання значною мірою пов’язує з молоддю. Здійснення навчально-виховного процесу в школі на гуманістичних засадах є надзвичайно актуальним і своєчасним. Молодь є активною силою політичних змін і, залежно від того, які цінності вона вносить у ці зміни, яку культуру впроваджує багато в чому буде залежати майбутнє суспільства та його трансформація.

Морально-духовне становлення дітей та учнівської молоді, їх підготовка до активної, сповненої особистісної сутності життєдіяльності є важливими складовими розвитку Української держави. Від сьогодення сучасна школа вимагає докорінного переосмислення всієї виховної системи, оновлення змісту, форм і методів духовного становлення особистості на засадах гуманізації життєдіяльності, створення оптимальних умов для самовдосконалення та самореалізації. Сучасне суспільство потребує реформування української національної системи виховання, в основу якої буде покладено провідні принципи гуманізму та демократизації. У Законі України «Про освіту», Національній доктрині розвитку освіти, Національній стратегії розвитку освіти в Україні на період до 2021 року саме ці принципи є пріоритетними [2; 3; 6; 9].

Аналіз наукових джерел засвідчив, що дослідженням окресленої проблеми займались відомі вчені, психологи, педагоги. Так, загальнотеоретичні засади гуманізації виховного процесу викладено у працях Я. Коменського, А. Макаренка, В. Сухомлинського; психологічні аспекти гуманістичного виховання розкрито у наукових розвідках І. Беха, О. Бодальова, М. Боришевського, О. Киричука, Г. Костюка, Е. Помиткіна. Концептуальні засади виховання гуманістичних цінностей учнів сформовано Н. Ганнусенко, К. Чорною. Дослідження сучасного стану розробленості проблеми щодо організації виховного процесу у загальноосвітніх навчальних закладах в умовах гуманізації суспільства дозволило констатувати, що вона потребує ґрунтовного наукового дослідження. З урахуванням зазначеного мета статті полягає в характеристиці сучасних аспектів організації виховного процесу в загальноосвітніх навчальних закладах України на гуманістичних засадах.

Виклад основного матеріалу. Аналіз нормативно-правової бази, наукових досліджень з окресленої проблеми засвідчив, що пріоритетні напрями оновлення навчально-виховного процесу сучасної школи на гуманістичних засадах викладено в Національній стратегії розвитку освіти в Україні на період до 2021 року, Програмі виховання дітей та учнівської молоді в Україні, які є важливими та дієвими для реалізації державної політики у сфері освіти, що визначає стратегію виховання підростаючого покоління в умовах становлення та розвитку громадянського суспільства. Для визначення особливостей організації навчально-виховного процесу в сучасній школі вважаємо за необхідне звернутися до аналізу змісту програми.

Так, у Програмі розкрито особливості сучасної соціокультурної ситуації виховання дітей та учнівської молоді в Україні, визначено передумови для оновлення змісту та технологій виховання, формування гуманістичних цінностей та зразків громадянської позиції, виконання освітою своєї виховної, культурологічної місії (стабілізація суспільного життя та соціально-економічного положення громадян, модернізація освіти, гуманізація навчального процесу, посилення його виховного потенціалу). Зазначено, що існують також сприятливі передумови для розвитку виховання як пріоритетної сфери соціального життя країни, для підвищення її статусу та потенціалу, досягнення якісно нових результатів у духовно-моральному, громадянському, трудовому, художньо-естетичному, екологічному вихованні. Водночас визначено, що соціальний фон виховання продовжує залишатися недостатньо сприятливим, що зумовлено як негативними тенденціями розвитку цивілізації загалом, так і станом українського соціуму (поглиблення кризи в державі, сім’ї, інтенсивна інформатизація суспільства, глобальні екологічні проблеми, міжнаціональні конфлікти, загострення протиріч на релігійному ґрунті, хвиля сепаратизму, тероризму тощо).

Цілком очевидно, що мета і завдання виховання визначаються потребою сучасного суспільно-економічного розвитку нашої країни. З огляду на зазначене, метою виховання є «становлення громадянина України, патріота своєї країни, готового самовіддано розбудовувати її як суверенну, незалежну, демократичну, правову і соціальну державу, здатного виявляти національну гідність, орієнтуватися у своїх обов’язках і правах, цивілізовано відстоювати їх, сприяти громадянському миру і злагоді в суспільстві, поводитися компетентно, бути конкурентоспроможним, успішно реалізуватися в соціумі як громадянин, сім’янин, професіонал, носій культури» [7, с.10]. Очікуваним результатом є ідеал виховання, що полягає у формуванні всебічно та гармонійно розвиненої, національно свідомої, високоосвіченої, життєво компетентної, творчої особистості, здатної до саморозвитку і самовдосконалення.

Варто наголосити також, що пріоритетною умовою повноцінного становлення особистості є сприятливе навчально-виховне розвивальне середовище. Загальновідомо, що виховання, навчання і розвитку є взаємопов’язаними компонентами єдиного педагогічного процесу. Єдність цих процесів зумовлена їхньою спрямованістю на формування соціальної зрілості, реалізацію творчих здібностей особистості. Доцільно організоване за змістом і формою середовище містить у собі потужний виховний потенціал, «уводить особистість у світ світоглядних ідей, формує соціальні настанови та ціннісні орієнтації, розвиває гуманістичну спрямованість особистості, її духовні та матеріальні потреби: знайомить із зразками моральної поведінки, з формами спільної діяльності та спілкування особистості з колективом» [7, с.13]. Освітній процес має організовуватись таким чином, щоб питома вага навчальної інформації про навколишній світ гармонійно поєднувалася з інформацією, пов’язаною з особистісним становленням, процесом удосконалення моральної свідомості й поведінки дітей та учнівської молоді.

Таким чином, стає очевидним, що особистісно орієнтований і гуманістично спрямований навчально-виховний процес сприяє реалізації поставлених завдань – формуванню цілісної картини світу, збагаченню морального досвіду дитини, уявлень про зв’язок навколишнього світу і внутрішнього життя особистості. Діяльність суб’єктів навчально-виховного процесу спрямована на забезпечення сприятливих умов для всебічного та гармонійного розвитку особистості, її соціально-педагогічної підтримки, зміцнення фізичного й психологічного здоров’я, реалізацію творчого потенціалу, формування ціннісного ставлення до світу та самої себе.

Наступне, на чому варто зосередити увагу, це сучасний зміст виховання в Україні, що складає «науково обґрунтовану систему загальнокультурних і національних цінностей та відповідну сукупність соціально значущих якостей особистості, що характеризують її ставлення до суспільства і держави, інших людей, самої себе, праці, природи, мистецтва» [7, с.15]. Система цінностей і якостей особистості розвивається і виявляється шляхом власного ставлення. Цей процес передбачає поєднання інтересів особистості – вільного саморозвитку і збереження своєї індивідуальності; суспільства – саморозвиток особистості має здійснюватися на моральній основі; держави, нації – діти мають зростати стали національно свідомими громадянами, патріотами, здатними забезпечити країні гідне місце в цивілізованому світі.

Звертає на себе увагу й те, що технологія навчально-виховного процесу є послідовним розгортанням педагогічної діяльності та спілкування, спрямованих на досягнення конкретної мети у педагогічній системі та її підструктурах. Педагогічний процес формує особистість у міру того, як спрямовує її власну діяльність, а не підміняє її. Педагог створює умови, за яких моральна цінність зачіпає вихованця “за живе”, продукує рефлексивний процес, надає цінності високої значущості, особистісного смислу. Складовими виховних технологій є форми організації (індивідуальні, групові, колективні), методи як способи впливу на дітей та учнівську молодь (педагогічна вимога, переконання, приклад, привчання, прогнозування, громадська думка, самопізнання, самоаналіз, саморегуляція), прийоми та засоби виховання. Виховні технології ґрунтуються не на механізми зовнішнього підкріплення (заохочення й покарання), а на рефлексивно-вольових механізмах, співпереживанні та позитивному емоційному оцінюванні, які апелюють, насамперед, до самосвідомості та творчого ставлення вихованців до суспільних норм і цінностей. Аналіз психолого-педагогічної літератури дозволив визначити також сутність і зміст навчально-виховного процесу як складної динамічної системи, що охоплює такі складові, як: мету, завдання, закономірності, принципи, форми, методи, прийоми, засоби, технології, моделі й очікуваний результат.

Вважаємо за необхідне, розглянути основні етапи навчально-виховного процесу сучасної школи, до яких віднесено:

1. Опанування норм і правил поведінки. На цьому етапі учні мають не лише глибоко засвоїти правила, а й зрозуміти їхню сутність, зумовленість правил і норм поведінки потребами економічного розвитку суверенної України. Джерела здобуття знань про норми і правила поведінки різноманітні: слово вчителя, його особистий приклад, приклади інших людей, цікава книжка, стаття в газеті, журналі, інформація з Internet-джерел тощо.

2. Формування переконань. У процесі формування переконань педагог має застосовувати різноманітні методи і прийоми, які дають змогу домогтися глибокого усвідомлення учнем суспільних норм і правил поведінки. Шляхом формування переконань є організація досвіду правильної поведінки, створення ситуацій, які потребують визначення позиції в дії, тренування з метою здійснення правильних дій.

3. Формування почуттів учня полягає в тому, що замість байдужого ставлення до важливих явищ життя виникає адекватне позитивне емоційне ставлення. Необхідно, щоб виховний вплив на учня мав емоційне забарвлення, вміщував переживання певних положень, правил і норм поведінки.

4. Вироблення вмінь і навичок у поведінці. Цей етап передбачає опанування учнями вміннями й навичками діяти у процесі суспільних відносин відповідно до чинних норм і правил поведінки, позанавчальній діяльності.

5. Самовиховання особистості учня, під час якого особистість прагне розвивати творчі здібності, задовольнити власні інтереси.

Певна річ, кожен із виокремлених нами етапів навчально-виховного процесу безпосередньо впливає на формування особистості, розвиток її індивідуальних особливостей. Без знання закономірностей, принципів і етапів навчання і виховання, діяльність школи як цілісної системи ніколи не буде ефективною. Варто, на нашу думку, зупинитися детальніше на принципах виховання, тому що вони є пріоритетними в організації навчально-пізнавальної діяльності учнів. Саме ці принципи базуються на гуманістичній основі.

Принципи виховання в умовах гуманізації суспільства – це вихідні положення, основні правила ефективної організації навчально-виховного процесу, які охоплюють:

• Уміле поєднання педагогічного керівництва з розвитком ініціативи та самодіяльності учнів. Важливою умовою розвитку ініціативи і самостійності особистості є діяльність учнівського самоврядування. Учнів важливо ставити перед необхідністю робити вибір, приймати самостійні рішення, брати активну участь у їх виконанні. Вчитель має поступово зменшувати втручання у поведінку дітей, розвивати їхню відповідальність та саморегуляцію. Кінцевою метою виховання є формування самостійної особистості, здатної керувати своєю поведінкою на підставі засвоєних моральних норм і цінностей. Таким чином, у вихованні треба рухатись від зовнішньої мотивації і контролю поведінки дітей до розвитку в них самоорганізації і самоконтролю.

• Безумовне позитивне ставлення до особистості. Цей принцип вимагає від учителя з повагою та доброзичливістю ставитись до всіх вихованців, поважати їх індивідуальність, своєрідність, неповторність. Без цього неможливо створити сприятливий психологічний мікроклімат, а, отже, й досягти дієвого виховання.

• Опора на позитивне у дитинстві. Цей принцип передбачає виявлення у кожного учня позитивних якостей і, беручи їх за основу, розвиток інших, недостатньо сформованих.

• Поєднання поваги до особистості дитини з об’єктивною вимогливістю до неї. «Якомога більше вимогливості до вихованця і якомога більше поваги до нього», – неодноразово повторював А. Макаренко. Розкриваючи сутність цієї вимоги, він зазначав, що мірою поваги до особистості має бути міра вимогливості: чим більше я тебе поважаю, тим більше від тебе вимагаю (оскільки вірю в тебе, твої сили і можливості).

• Прихованість виховних впливів. Виховання є партнерською педагогічною взаємодією. Успіх навчально-виховного процесу залежить не лише від змісту, який вкладає у нього педагог, скільки від того, як сприймають його учні. Якщо діти розуміють спілкування вчителя з ними як спеціально організований процес, призначений лише для того, щоб змінити їхні переконання і ціннісні орієнтації, то ефективність такого виховного впливу значно зменшується.

• Єдність і послідовність вимог до виховання. Цей принцип вимагає, щоб уся громадськість, суспільні інститути, причетні до виховання, діяли спільно, ставили перед учнями узгоджені вимоги, доповнюючи і підсилюючи виховний вплив. Єдність і цілісність навчально-виховного процесу забезпечуються тісною взаємодією всіх його учасників. Якщо виховні впливи не узгоджуються, на успіх розраховувати марно.

• Врахування вікових та індивідуальних особливостей учня. Ефективність виховання значною мірою залежить від знання педагогом своїх вихованців, їхніх вікових та індивідуальних особливостей, потенційних можливостей і потреб. Учень розглядається не просто як об’єкт, а, насамперед, як суб’єкт гуманістичного розвитку, формування гуманістичної свідомості та гуманістичної поведінки.

Висновки. Підсумовуючи викладене, вважаємо за необхідне зазначити, що до гуманістичних засад оновлення навчально-виховного процесу сучасної школи варто віднести також мету, завдання, шляхи оптимізації навчально-пізнавальної діяльності, оновлення її змісту, форм і методів, які сприяють гуманізації навчального середовища.

Список використаної літератури

1. Бех І.Д. Особистісно орієнтоване виховання / І.Д. Бех. – К.: ІЗМН, 1998. – 204 с.

2. Державна національна програма «Освіта» (Україна ХХІ століття) // Освіта. – 1993. – №44–46. – 62 с.

3. Закон України «Про освіту»: За станом на 8 груд. 2006 р. / Верховна Рада України. – офіц. вид. – К.: Парлам. вид-во, 2006. – 40 с. – (Сер. "Закони України").

4. Мартиненко С.М. Особливості підготовки майбутніх учителів початкових класів до виховної діяльності / С.М. Мартиненко // Нова педагогічна думка. – 2005. – № 4. – С. 61–63.

5. Матвієнко О.В. Виховання молодших школярів: теорія і технологія / О.В. Матвієнко. – К. : ВД «Стилос», 2006. – 543 с.

6. Національна доктрина розвитку освіти : затверджена Указом Президента України від 17 квітня 2002 р. № 347/2002 // Освіта України. – 2002. – 23 квітня (№ 33). – С. 4– 6.

7. Національна програма виховання дітей та учнівської молоді в Україні // Світ виховання. – 2004. – № 4 (5). – С. 6 – 31.

8. Національна стратегія розвитку освіти в Україні на період до 2021 року : СХВАЛЕНО Указом Президента України від 25 червня 2013 р. №344/2013. – Електронний ресурс. – http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/344/2013 – [Заголовок з екрану]