Матеріал з PSYH.KIEV.UA -- Вісник психології і соціальної педагогіки

Реферат аспіранта НПУ ім.Драгоманова.

Автор: Сулима Олеся Петрівна

Вступ

Діяльність – це динамічна система відношень суб'єкта зі світом, у процесі становлення якої відбувається виникнення і втілення в об'єкті психічного образу і реалізації опосередкованих відношень суб'єкта в предметній діяльності. Діяльність може бути зовнішньою (предметною) і внутрішньою (психічною). Дослідження довели, що завжди була і буде потреба у керуванні діяльністю. Особливо гостро ця проблема постає у вищій школі, де студенти дуже часто не можуть правильно себе організувати, вчасно виявити свої помилки у побудові самостійної роботи тощо. Окрім того слід пам'ятати про пріоритети у підготовці педагогічних та науково-педагогічних кадрів, викладені у „Національній доктрині розвитку освіти України", що спрямовані на модернізацію освіти та її поліпшення. Саме тому важливим на цьому етапі буде дослідження проблеми організації управління навчальним процесом у вищій школі. Оскільки на сучасному етапі розвитку української держави увага приділяється, в першу чергу, змінам методології підготовки майбутнього фахівця, зокрема переорієнтації на формування цілісної особистості педагога, який має бути високоосвіченою та високодуховною людиною, тому слід переглянути вже накопичений досвід у підготовці вчителя та викладача, частково змінити та утвердити нову сучасну систему управління сферою освіти.Сучасна Україна на сьогодні виступає за запровадження демократизації у всіх сферах суспільства, тому, відповідно, необхідно розробити демократичний механізм управління у педагогічних навчальних закладах на засадах гуманізації та гуманітаризації. Нагальною є потреба формування у студентів національної самосвідомості на основі вивчення історії України, народних традицій, звичаїв, усвідомлення національної самобутності свого народу, підвищення мовленнєвої культури, активності, екологічної культури, природоохоронної та рекреаційної діяльності, розвитку навичок творчого використання дозвілля й дотримання здорового способу життя.Взагалі в умовах гуманізації та демократизації суспільного життя посилюється роль психологічної культури спеціаліста з вищою освітою. Отже, завданням вищої освіти є також формування у студентів – майбутніх педагогів комунікативних умінь, здатності спілкуватися з дітьми на основі принципів взаєморозуміння та взаємоповаги, готовності конструктивно розв'язувати конфліктні ситуації, що виникають у педагогічній взаємодії тощо.Усе вище зазначене дуже складно організувати у вищій школі, оскільки у вищих навчальних закладах навчаються діти з різних регіонів, з різними особливостями, традиціями, поглядами на життя тощо. Для того, щоб правильно сконструювати навчальний процес, необхідно дуже добре знати особливості управління освітою. Саме тому вважаємо за потрібне детальніше зупинитися на визначеній проблемі. З огляду на це можна виділити такі завдання цієї роботи: визначити функції та особливості управління у вищій школі, характеристики викладача-організатора навчального процесу, мотивації учіння студентів тощо.

Психологічний аналіз управління навчально-виховним процесом у вищій школі

1. Поняття про управління.

Управління – це процес упливу суб'єкта на ту чи іншу систему (біологічну, технологічну) з метою організації цієї системи, збереження, видозміни її структури, підтримки, зміни режиму діяльності, її програми [14, 636]. Освітня система потребує управління, хоча відносно освіти управління має якісні відмінності: людина – це не об'єкт діяльності, на відміну від технологічної чи будь-якої іншої системи, людина вибірково ставиться до зовнішніх впливів. Саме тому процес управління освітою є дуже складним і потребує великої уваги.У вищій школі здійснюються одразу три процеси – навчання, розвиток особистості, виховання, поєднання яких має назву едукація. Результатом едукації є професійна підготовка студентів до самостійної професійної діяльності. Зокрема для студентів педагогічного університету це: оволодіння знаннями, уміннями, навичками, набуття професійних якостей – педагогічного мислення, педагогічного спостереження тощо. Для студенів загалом це: духовне зростання, остаточне формування особистості, визначення громадської позиції тощо. Забезпечувати едукацію – єдність усіх цих трьох напрямків освіти - завдання управління освітою. В управлінні процесом підготовки майбутнього педагога можна виділити дві групи проблем. Перша зумовлена особливостями відносин системи педагогічної освіти із зовнішнім середовищем (дія об'єктивних закономірностей соціального розвитку); друга пов'язана з процесами, що відбуваються всередині неї (взаємозв'язок та взаємозумовленість закономірностей її розвитку й функціонування, внутрішньосистемними суперечностями та специфічними принципами їх розв'язання у процесі управління фаховою підготовкою освітян) [4, 12].Організаційно-педагогічною основою управління процесом підготовки вчителя є сукупність мети, завдань, принципів, функцій, методів, які можна розглядати на трьох рівнях: ступенева педагогічна освіта, педагогічний навчальний заклад і педагогічний процес у вищій педагогічній школі [10, 178]. Такий системний підхід до аналізу педагогічних явищ має передумовою налагодження зв'язку між змістом, засобами й формами навчання. Реалізація принципу наступності збагачує зміст, форми й методи навчання та виховання і цим акумулює позитивні результати на всіх рівнях управління системою педагогічної освіти. Необхідно забезпечувати чутку послідовність етапів навчального процесу, оскільки кожний наступний етап складніший за попередній, а тому випадання будь-якої ланки призведе до втрати потрібних результатів. Слід також зазначити, що позитивним буде навчання тільки тоді, якщо система освіти буде правильно організованою, починаючи з шкільної освіти і закінчуючи інститутом вдосконалення вчителів і у зворотньому напрямку. Необхідна чіткість, наступність та цілісність педагогічного процесу забезпечується лише за умови правильного управління освітою. Далі буде розглянуто що входить до поняття управління освітою, його структури, завдань, функцій тощо.

2. Психологія управління

Управління та предмет його діяльності – це колективна праця конкретної організації, якою керує певний апарат управління. За умовами і складом праці усі організації суттєво відрізняються, тому у кожному випадку можна спостерігати особливі риси керування. Так, на зборах та нарадах керівник вивчає стан об'єкта, яким керує, за доповідями підлеглих, формує на цій основі нові програми дій або уточнює попередні, дає вказівки з приводу виконання прийнятого рішення. Управління навчально-виховним процесом у вищому педагогічному закладі – це планомірний вплив на його зміст, структуру, передумови ефективності з метою забезпечення високого рівня професійного становлення й особистісного зростання майбутнього вчителя й вихователя, його науково-теоретичної та практично-методичної підготовки. Процес навчання в університеті пов'язаний зі зростанням кількості завдань, винесених на самостійне опрацювання, зі збільшенням чисельності різних курсів та поглибленим вивченням певного предмету. Управлінська діяльність у вищій школі необхідна, оскільки приходячи після школи (а отже після системи навчання, організованої за іншими законами), першокурсники не можуть втрачати час, вони повинні одразу включитися у процес здобуття знань, користування бібліотекою тощо. Для цього потрібно добре організувати управлінську діяльність адміністрації вищої школи, а також безпосередніх керівників навчальним процесом: викладачів, кураторів груп, старост. Майбутня структура управління педагогічною освітою будується на основі створення різних науково-педагогічних комплексів (наприклад, схема „педагогічний клас – педагогічне училище (коледж) – педагогічний університет"), що забезпечує можливість педагогічної взаємодії учнів, студентів, вчителів та викладачів, сприяє апробації та впровадженню педагогічної науки у навчально-виховний процес, тому на перший план виступає психологія управління навчально-виховним процесом у вищій школі [10, 179].Оскільки процес управління в кожному окремому випадку носить специфічний характер, для вивчення особливостей управління потрібна спеціальна наука, якою є психологія управління.Психологія управління – це галузь психології, що вивчає психологічні закономірності управлінської діяльності. Її основна задача – аналіз психологічних умов і особливостей цієї діяльності з метою підвищення ефективності і якості роботи в системі управління [14, 636]. Підсистема, яка керує, як правило, представлена діяльністю великої сумісної групи ієрархічно взаємопов'язаних керівників. Психологія управління вивчає способи їх поєднання, що дозволяють перетворити акти їх індивідуальної діяльності у цілісну колективну управлінську діяльність. На способи такого зв'язку впливають правові повноваження керівників, характер взаємозв'язків виконуваних ними обов'язків, особливості стимулювання їх праці або навчання, статево-вікові відмінності, особисті взаємовідносини тощо. Психологія управління дозволяє виявити недосконалість способів зв'язку, що виявляють себе у різних формах – як конфлікти, відомчі бар'єри, місництво тощо. Один з найважливіших напрямків – вивчення психологічних умов забезпечення цілісного функціонування апарату управління. У вищій школі цей процес ускладнюється, оскільки потрібно забезпечити єдність трьох процесів – навчання, виховання та розвитку особистості. У зв'язку з цим можна констатувати, що психологія управління є однією з найважливіших галузей психологічної науки, яку слід брати увагу при керуванні вищим навчальним закладом.Окрім того психологія управління визначає якості та риси характеру справжнього керівника. Зокрема, виділяють управлінські властивості та  здібності та індивідуальну управлінську концепцію, що включає надзавдання, проблемний зміст, управлінські задуми та внутрішньо прийняті особистістю принципи  правила управління [2, 97]. Ця наука визначає також соціально-психологічну компетентність особистості керівника, яка полягає у дослідженні здатності індивіда ефективно взаємодіяти з оточуючими людьми у системі міжособистісних стосунків. Компетентність формується у ході засвоєння індивідом систем спілкування і входження у сумісну діяльність і полягає у таких рисах: умінні орієнтуватися у соціальних ситуаціях, правильно визначати особистісні особливості емоційні стани інших людей, вибирати адекватні способи спілкування з ними і реалізувати їх у процесі взаємодії, умінні поставити себе на місці іншого (рефлексія, емпатія).Отже, психологія управління – це наука, що допомагає налагодити процес керування організацією, колективом тощо, допомагає знайти потрібні важелі для найбільш ефективної діяльності співробітників, студентів.

3. Об'єктивні можливості управління системою освіти

Людство виробило перевірену часом форму передачі досвіду – навчання, освіти. Цією формою передачі досвіду є культура. Культура – це соціальний прогрес творчої діяльності людства, це досягнення людства на певний час у сферах буття. Ще Л.С.Виготський обґрунтував теорію про культурно-історичний розвиток людини, яку було прийнято у всьому світі. Згідно з цією теорією всі вищі психологічні функції – результат засвоєння або привласнення культури людства, дитина має усвідомити культуру свого соціуму. Л.С.Виготський стверджував, що культурні знаки, насамперед знаки мови, служать своєрідним засобом, оперуючи яким, суб'єкт, впливаючи на іншого суб'єкта, формує власний зовнішній світ [13, 46]. Стратегія повинна реалізувати ідею провідної ролі навчання у процесі розвитку. Розвиток дитини дорівнює сходженню її до культури. Щоб людина стала свідомою, вона має засвоїти культуру, долучитися до неї. Культура – це ідеал, до якого прагне дитина – бути дорослим.Мета і зміст освіти залежить від рівня розвитку культури, історичного розвитку суспільства. Це дуже просто простежити на прикладі паралельного вивчення розвитку суспільства та культури: навчання у період первіснообщинного ладу існувало у дуже примітивній формі і стосувалося в першу чергу практичних навичок, які допомагали б виживати; з розвитком наук рабовласницький (на території сучасної України - феодальний) лад приносить розвиток культури: живопису, скульптури, ораторства – і водночас появу перших шкіл. На сучасному етапі розвитку культури спостерігаються високі вимоги до рівня знань і вмінь студентів, що зумовлено стрімким розвитком культури. Культура змінюється, розвивається і відповідає змінам стратегій, змістові, меті освіти.  

У ХХ ст. відбулися зміни трьох стратегій виховання і навчання:

1. Академічна – мета засвоєння знань, умінь, навичок.
2. Технологічна (середина ХХ ст.) – мета розвитку здібностей дитини. Основна увага приділялася методам розвитку дитини.
3. Гуманістична – увага спрямовується на розвиток особистості, оскільки саме особистість становить цінність.

Отже, з огляду на вище зазначене можна зробити висновок, що у ХХ ст. на перший план вийшов культурологічний підхід до освіти, основна увага приділяється розвиткові всебічно розвиненої особистості, культурної та науково обізнаної, розумної, свідомої та гідної.

4. Функції управління, їх психологічний аналіз

Засвоєння соціального досвіду відбувається через власну діяльність, активність того, хто навчається. Культура – це сила, яка запрошує, а людина може прийняти це виклик або відмовити у його прийнятті. Чи може людина сама засвоїти цей соціальний досвід? Ні, оскільки у дитинстві її оточення занадто обмежене (сім'я), відповідно вона не може правильно визначити спілкування з іншими людьми, вона не може охопити усіх галузей науки тощо. Саме тому суспільство готує спеціальних посередників, які передають дитині досвід – вихователів і вчителів. Дитина сама виявляє активність, проте для більшої ефективності вона повинна взаємодіяти з людиною, яка її вчить.

Для характеристики процесу взаємодії вчителя і учня, викладача і студента у процесі управління треба вирішити такі питання:

1. Якою організацією освіти досягається наступність між різними ланками навчання і виховання?
2. Яка очікується результативність педагогічної взаємодії: питання про мету виховання і навчання?
3. Яким матеріалом треба забезпечувати педагогічну взаємодію?Відповідь на цей блок питань дає зміст освіти.
4. Якими засадами здійснюється педагогічна взаємодія? Питання про методичне забезпечення педагогічної взаємодії, питання про стиль викладання.
5. Якими впливами досягається найвищий рівень педагогічної взаємодії, питання про стиль.

Відповідь на ці питання у розкритті функцій управління.

З психологічного погляду функції розглядаються у двох аспектах: 

1. прямий (авторитарний) – той, хто вчиться, повинен відповідати стандарту; формування людини йде лише з боку тих, хто навчає; учень – об'єкт прикладних зусиль вчителя
2. опосередковане регулювання – створюються умови для самореалізації і само актуалізації особистості;

учень – суб'єкт власної активності; це гуманістична модель управління, яка зараз реалізується починаючи з дошкільного віку  

Слід зазначити, що необхідним є чітке визначення функцій. оскільки практика породжує багато питань.

Зокрема, це такі питання як:

• Як залучити студента до творчого процесу і процесу самовиховання?
• Як стимулювати їх працю?
• За якими ознаками фіксувати зростання студента як особистості?
• Як забезпечити розвиваюче навчання?
• Які повинні бути критерії оцінювання? тощо.

Ці завдання дозволили визначити такі функції управління [4, 17]:

1. Постановка цілей навчання.
2. Прогнозування його результатів.
3. Прийняття рішень.
4. Організація і виконання поставлених завдань.
5. Забезпечення комунікації, взаємодії, спілкування викладача та студентів.
6. Контроль та оцінка знань студентів.

У свою чергу наслідки, тобто результативність навчання, визначають за такими критеріями:

• професійними і соціально значущими якостями (професійна модель), які визначають професійну майстерність, компетентність;
• професійну спрямованість, ставлення студента до професії, майбутньої діяльності;
• оскільки саме від цього залежить успішність (тут постає питання мотивації діяльності).

Проте процес навчання та виховання дуже часто породжує суперечності на зразок як накопичити знання і вміння та поєднати їх з гармонійним розвитком; офіційно зафіксувати результати і реальне просування вперед; задоволення результатом сьогодення і націленість на майбутнє тощо.Провідною характеристикою студента повинна стати його пізнавальна активність, творчість (оскільки він навчається діяльності), вищим показником активності є самоуправління, самовиховання – це бажаний кінцевий результат. Отже, центром і точкою відліку у системі педагогічної освіти є особистість того, хто навчається, потреба його загального й професійного розвитку.Функцію управління у вищій школі у першу чергу здійснюють викладачі. Основне завдання їх діяльності – викликати інтерес до предмету, сформувати мотиви, потребу у знаннях, сприяти розгортанню своїх внутрішніх потенційних можливостей. У творчості особа стверджує формування себе, розвиває свої можливості у самостійній творчій роботі, породжує свій власний суб'єктивний світ. У цьому процесі відбувається прирощення до себе чогось нового. Ця здатність особи називається креативністю (чинник творчих здібностей людини) [8, 189]. Найкращі умови для навчання – збіг мети і мотивів (хочу і повинен). Скороченням у розвитку називається процес, коли людина починає ставити питання: навіщо це мені? Результати навчальної праці у більшості випадків залежать від ставлення до роботи, а не від виконання, її складності тощо.Варто зауважити, що в управлінні навчальним процесом слід застосовувати діагностику та прогнозування – передбачати результати. На основі прогнозів відбувається планування (тобто визначення стратегії і тактики); на основі прагнення приймається рішення. Цей процес пошуку і вибору дій забезпечує досягнення мети навчання. Для досягнення цієї мети важливо, щоб творчий викладач запровадив інноваційні форми і методи управління діяльністю студентів або застосував адекватні методи і ситуації.

5. Управління учінням студентів

5.1. Визначення мети і змісту навчання

Головна мета вищої школи – професійна підготовка студентів. Ця мета конкретизується професіограмою, на основі якої складається програма навчання з кожного предмета.Учіння – це діяльність студента, мета учіння визначається індивідуальними потребами, мотивами вступу до цього закладу. Якщо потребою є оволодіння професією, то мета учіння і навчання будуть співпадати. Психологи визначають, що мета і плани складають ядро життєвої перспективи студента. Образ свого майбутнього – це орієнтир у навчальній діяльності студента, орієнтир для його професійного самовизначення.У системі педагогічної освіти особистість проходить три стадії розвитку, які потрібно враховувати у процесі навчання. На першому етапі – допрофесійної підготовки – формуються мотиваційна готовність до вибору професії педагога. На етапі базової професійної освіти особистість оволодіває професією вчителя. На третьому етапі – професійно-педагогічної діяльності – особистість досягає професійної зрілості [10, 178]. Отже, у педагогічній освіті управління процесом професійної підготовки спеціаліста слід розглядати насамперед як управління формуванням особистості студента як майбутнього вчителя, тобто регулювання процесу професійного становлення та особистісного зростання студента педагогічного навчального закладу. Отже, мета і зміст навчання залежать від того, на якому з названих етапів розвитку знаходиться особистість.

5.2. Забезпечення мотивації учіння студентів

На основі оцінки різних складових навчальної діяльності (методів, засобів, змісту) складається навчальна мотивація студентів. Змістом мотивації є:

1. професійна вмотивованість;
2. пізнавальність;
3. прагматизм (задоволення матеріальних потреб);
4. мотив особистісного престижу [14, 339].

Мотиви учіння визначають вибіркове ставлення (і загальне до навчальної діяльності) до окремих предметів.

Мотиви поділяються на дві великі групи:

1. зовнішні (не мають відношення до майбутньої професії);
2. внутрішні (мотиви, які мають пряме відношення до професії).

Тут виділяються такі підгрупи: прагнення до успіху та його досягнення (при демократичному стилі управління); уникання невдачі (при авторитарному стилі управління).Студент є причиною, джерелом своєї поведінки, його ставлення до навчання визначає його відповідальність за успіхи, тому важливо враховувати особливості „Я-концепції" (відносно стійкої, усвідомленої більшою чи меншою мірою неповторної системи уявлень індивіда про самого себе, на основі якої він будує взаємодію з іншими людьми і ставиться до себе) та її складових (зокрема, реального Я, соціального Я, ідеального Я тощо). Студент повинен одержувати задоволення від процесу учіння, усвідомлювати мету, засоби їх досягнення, концентрувати увагу, думки, почуття, тобто відчувати включення у роботу. Такий ідеальний стан виникає при гармонійному поєднанні вимог до себе і здібностей, інакше підвищується тривожність, негативне ставлення до процесу учіння. Ставлення до окремих предметів визначається ставленням до викладача, тому викладач повинен звернути увагу на створення відповідної мотивації у навчанні. При позитивній мотивації формується індивідуальний стиль діяльності студента.

5.3. Організація пізнавальної активності та

творчого мислення студенівПитання про власне організацію процесу навчання, про забезпечення механізмів засвоєння знань потребує визначити зміст поняття „знання". Знання – 1) це складова свідомості людини;      2) це результат пізнання чогось нового;3) це те загальне, що створюється при відображенні окремих предметів, їх узагальнення; виникнення таких абстрактних понять, як психіка, свідомість, почуття [13, 260; 14, 212].Знання не лише формує погляд на світ, а й змінює ставлення до нього, тобто набування знань має виняткове значення. 

Завдання викладача у процесі навчання:

1. перевести набування знань у процес власної пізнавальної діяльності (підвищується власна активність);
2. забезпечити мету, мотиви, засоби і результати навчання діяльності;

Знання – не лише зміст пізнавальної діяльності, а її результат. Тому слід переносити акцент зі знання на самоосвіту. Процес пізнання – складна розумова діяльність. Вона полягає поєднанні трьох психічних процесів: сприймання, мислення та пам'яті. Розуміння наукового матеріалу – це мисленнєвий процес, який спрямований на відображення істотних ознак предмета або явища. Розуміння передбачає варіантність способів бачення одного явища в різних зв'язках та відношеннях, використання знань у нових умовах уміння формулювати питання до тексту, адекватне відтворення смислу тексту, здатність до узагальнення, висновків, критична оцінка прочитання, складання схем, таблиць. Завдання викладача – навчити студента розуміти текст, а потім запам'ятовувати. Мета професійного навчання – навчити професійно мислити, що виявляється в умінні вирішувати професійні завдання.Вирішення практичних завдань вимагає аналізу, синтезу та порівняння (мисленнєва діяльність, яка потребує зусиль, напруження волі). Процес мислення включається у сприймання. Вища форма мислення – творче (дивергентне) мислення. Репродуктивне (конвергентне) мислення діє за алгоритмом, зразком; дає один результат. У людини виникає раптова інтуїція (унікальний інстинкт здогадки). Вона тісно пов'язана з логічним міркуванням. Отже, тут мова йде про творчу діяльність (їй передує накопичення знань з певної галузі) – перехід кількості ідей у нову якість. Новизна творчого акту має подвійний характер: з одного боку суб'єктивність – нове для себе, для свого досвіду – та об'єктивність – нове для суспільства взагалі. Іноді на одне питання особа може дати кілька правильних відповідей. Отже, розвиток людини – це приклад суб'єктивного характеру творчого мислення. Процес психічного розвитку – суб'єктивний творчий процес.Будь-яка життєва проблема потребує нестандартного вирішення; творчість виявляється у мисленні, почуттях, роздумах, конкретному ставленні до якогось явища, здатності сприймання нового. Креативність – це здатність до сприймання та утворення нового. Педагог має спрямовувати студента у цій справі, коригувати його фрагментарні творчі здобутки, допомагати у осмисленні, систематизації тощо.

Стадії творчого процесу (В.П.Зінченко):

1. Виникає нова тема, завдання. Початок необхідності вирішення цього завдання.
2. Ситуація аналізується, усвідомлюється проблема ситуації, завдання.
3. Формулюється гіпотеза, усвідомлюються протиріччя, уточнюється проблема
4. Починається пошук шляхів вирішення проблеми – єдність свідомого і несвідомого.
5. Виникає ідея як вирішення завдання (інсайд).
6. Виникнення та реалізація остаточного варіанту ідеї.

Творчому процесові заважає висока комфортність, тривожність, емоційна пригніченість, слабка мотивація діяльності, низька самооцінка.

5.4. Контроль і перевірка знань і умінь студентів

Контроль і перевірка знань і умінь студентів відіграють особливу роль в управлінні. Система контролю, що існує на сьогодні не є досконалою. Контроль повинен здійснюватися за такими показниками, які б відповідали психолог-педагогічній моделі сучасного спеціаліста з вищою освітою й могли б визначатися за допомогою системи психодіагностичних процедур.У теорії управління – це відносно самостійна функція, яка виявляє наскільки результат навчання відповідає меті, чи співпала мета навчання й мета учіння.

Принципи контролю та оцінювання [10, 191]:

• систематичність (важливо робити зріз знань за певною системою, щоб перевірити знання усіх студентів);
• об'єктивність (у жодному випадку не слід переносити власне ставлення до особи студента на його оцінювання);
• всебічність (необхідно охопити знання з різних розділів предмету, що вивчається).

Ці принципи беззаперечні, проте вони ставлять ряд певних проблем, зокрема, це такі питання: Які вимоги до засвоєння знань (репродуктивні чи творчі)? Що перевіряти (знання, уміння чи навички)? Як співвіднести об'єктивні критерії оцінки з необхідним врахування індивідуальних особливостей? тощо.

При оцінюванні слід уникати таких помилок:

• помилка ореола (оцінювання кращих студентів групи);
• логічна помилка;
• поблажливість (до найслабших і найсильніших);
• тенденційність (якщо студент на першому занятті отримав „незадовільно" або „відмінно", це не означає, що далі він теж буде виявляти той самий рівень знань).

Система контролю повинні сприяти розвиткові самоосвіти й самоконтролю.

5.5. Шляхи досягнення оптимізації взаємодії викладача і студента

Для оптимізації педагогічної взаємодії викладача і студентів як умови підвищення ефективності навчального процесу управління нею необхідно здійснювати такі напрямки [4, 56]:

1. забезпечення наступності педагогічної взаємодії викладачів і студентів на різних етапах професійного навчання майбутніх педагогів, поступовий обмін між викладачами та студентами соціально-рольовими функціями;
2. аналіз особливостей особистості викладача та студента, які є умовою і результатом їхніх стосунків у процесі навчання;
3. перехід від індивідуально-спільного (фронтальне чи паралельне навчання) до спільно-взаємодійного типу організації навчання (групові форми навчання, ділові ігри, „мозкові штурми", дискусії тощо);
4. вияв рівня задоволення викладачів і студентів педагогічною взаємодією і виявлення труднощів, що стоять на заваді;
5. науково-методичне забезпечення та психологічний супровід (діагностика, консультація, психокорекція тощо) педагогічної взаємодії;
6. аналіз і оцінка результатів педагогічної взаємодії.

Відомі психологи (Б.Г.Ананьєв, Ш.А.Амонашвілі та ін.) визначили головні риси керівника управління:

1. сміливість і рішучість;
2. самоконтроль;
3. чіткість рішень;
4. почуття справедливості;
5. ясність планів;
6. звичка працювати старанно;
7. привабливість особистості;
8. співчуття і розуміння;
9. досконале володіння ситуацією;
10. готовність взяти відповідальність на себе;
11. співпраця, співробітництво.

Висновок

Отже, у ході дослідження було зроблено такі висновки:

1. Професійна якість сучасного фахівця потребує цілої системи особистісних якостей, соціально-психологічних рис і професійних здібностей, формування яких є найважливішим завданням управління процесом у вищому навчальному закладі.
2. Управління навчальним процесом у вищій педагогічній школі за нових соціально-економічних умов має важливе теоретико-методологічне та науково-практичне значення.
3. Важливого значення набуває принцип єдності управління та самоуправління у педагогічному процесі, зокрема через організацію самостійної навчальної діяльності студентів.
4. При управлінні процесом освіти необхідно враховувати особливості особистості, яка навчається, і особистості, яка навчає, тобто студента і викладача. Також забезпечувати взаємодію, взаємозв'язок та взаєморозуміння між цими суб'єктами навчального процесу.
5. Для поліпшення педагогічної освіти на сучасному етапі розвитку держави необхідним є концептуальне переосмислення психолого-педагогічних умов управління підготовкою викладача.

Література

• Болюбаш Я.Я. Організація навчального процесу у вищих закладах освіти: Навчальний посібник. – К., 1997.
• Дьяченко М.И., Кандыбович Л.А. Психология высшей школы: Учеб. пособие. – Мн., 1993.
• Заїка Е.В. Психологічні питання організації самостійної роботи студентів вузів // Практична психологія та соціальна робота. – 2002. –  № 5-6.
• Карамушка Л.М Психологія управління закладами середньої освіти: Монографія. – К., 2000.
• Кремень В. Про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах у 2001/2002 навчальному році // Педагогічна газета. – 2000. - № 11. – С. 1-2.
• Левина М.М. Функциональное моделирование процесса обучения // Новые исследования в педагогических науках. – М., 1970. – № 2. – С. 13-18.
• Навчальний процес у вищій педагогічній школі / За ред. О.Г.Мороза. – К., 2000.
• Организация учебно-воспитательного процесса в педагогическом вузе: Учеб. пособие. – Л., 1984.
• Основы педагогики и психологии высшей школы / Под ред. А.В.Петровского. – М., 1986.
• Падалка О.С., Мороз О.Г. Психологія та педагогіка вищої школи. – К., 2003.
• Поторій Я.І. Особливості ціннісно-мотиваційної сфери студента // Практична психологія та соціальна робота. – 2002. –  № 2.
• Психологический словарь / Под ред. В.П.Зинченко, Б.Г.Мещерякова. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Педагогика Пресс, 1996.
• Скрипченко О., Долинська Л., Огороднійчук З. та ін. Загальна психологія: Курс лекцій. К., 1997.
• Словарь психолога-практика / Сост. С.Ю.Головин. – Мн.: Харвест; М.: АСТ, 2001.

---

---