Роль внутрішнього мовлення у мисленні студентів

Матеріал з PSYH.KIEV.UA -- Вісник психології і соціальної педагогіки

Поточна версія на 08:33, 11 травня 2010

Реферат аспіранта НПУ ім.Драгоманова.

Автор: Замкова Тетяна Володимирівна

Вступ

У вітчизняній психології загальновизнаним є положення про те, що наші думки існують у мовній оболонці й тоді, коли ми думаємо мовчки, тобто не висловлюємо їх у голосному мовленні чи на письмі. Мовні засоби, за допомогою яких здійснюється внутрішня робота нашої думки, мають форму внутрішнього мовлення.Проте роль останнього не вичерпується роботою думки. За винятком, можливо, елементарних чуттєвих вражень та емоцій, воно бере участь  у всій психічній діяльності людини (студента), більшою чи  меншою мірою зв'язане з усіма психічними процесами. Ось що говорив з приводу цього наш вітчизняний лінгвіст А.Л.Погодін: "Ця мова є постійним супутником нашого свідомого духовного життя, перекладачем на мову нашої думки того, що ми чуємо, і що без неї, без допомоги цієї нашої внутрішньої мови, було б для нас позбавлене будь-якого смислу. Коли замовкає внутрішня мова, духовне життя людини або йде врозбрід, як це буває в незв'язних сновидіннях, або стає просто потоком образів, або зводиться до застиглого в нерухомості споглядання, як це спостерігається у відомих станах екстазу" [5;5]. З цим не можна не погодитися.Дослідження внутрішнього мовлення безпосередньо зв'язане, таким чином, з розкриттям природи людської свідомості. Його винятковою "питомою вагою" не тільки в системі мовної діяльності людини,  а й у її свідомому житті взагалі пояснюється й значний інтерес до проблем внутрішнього мовлення. Уже Платон згадує про феномен "внутрішніх розмов" людини з самою собою. Про них говорить схоластик середньовіччя Августін: "Коли не звучать слова, в серці своєму ніби говорить той, хто думає". А.Л.Погодін вказує на численні роздумування з приводу внутрішніх розмов людини з самою собою у християнських богословів. Абат Рішар у трактаті "Теорія звуків" (1766) висловлюється так: "Душа ніколи не створює жодної думки без того, щоб уява не дала їх в той  самий час відповідних знаків чи назв; коли міркуєш, то говориш і висловлюєшся про себе". Тут вже є спроба зв'язати внутрішню мову з процесами міркування, мислення.Та початок наукового інтересу до проблеми внутрішнього мовлення слід віднести до середини ХІХ ст. І покладений він був психіатрами, які першими звернули увагу на розлади внутрішньомовної діяльності за різних патологічних станів, зокрема під час галюцинацій, і висловили перші міркування про характер тих образів, у формі яких здійснюються процеси внутрішнього мовлення. Згодом проблемою внутрішнього мовлення займалися психологи Вюрцбурзької школи, які виявили, що розуміння абстрактних думок здійснюється за допомогою "уривкової внутрішньої мови". Велику роль у вирішенні даної проблеми відіграло твердження Л.С.Виготського про те, що без "правильного розуміння психологічної природи внутрішнього мовлення немає і не може бути ніякої можливості з'ясувати відношення думки до слова у всій їх справжній складності" [2;276] та ідея І.П.Павлова про дві сигнальні системи, про роль рухового аналізатора у вищій нервовій діяльності і про мовні кінестезії як базальний компонент мислення.Актуальність тематики даного дослідження мотивується необхідністю глибинного осмислення ролі внутрішнього мовлення у мисленні особистості (студента).Об'єктом дослідження є внутрішнє мовлення студентів.Предмет дослідження – розгляд особливостей внутрішнього мовлення у мисленні особистості (студента).Мета даної роботи: дослідити природу внутрішнього мовлення, з'ясувати функції внутрішнього мовлення, визначити роль внутрішнього мовлення у мисленні студентів.

 1. Природа внутрішнього мовлення

Конструктивний підхід до проблеми внутрішнього мовлення вимагає насамперед визначеності самого поняття "внутрішнє мовлення", визначеності того, що ми маємо на увазі, розглядаючи дане явище.Французькі психіатри і психологи, що перші зацікавилися внутрішнім мовленням, вбачали в ньому збереження акустичних, оптичних, моторних і синтетичних образів слів. Вони розходилися в тому, які з цих образів необхідні у внутрішньому мовленні, а які не є необхідними, проте всі обмежували проблему формою словесних уявлень, що зводить внутрішнє мовлення до вербальної пам'яті. Якщо внутрішнє мовлення – це зберігання різних мовних образів, то й вербальна пам'ять полягає саме в їх зберіганні.Небезпеки такої постановки питання не бачив і К.Бюлер, з точки зору якого внутрішнє мовлення – це оптичні, акустичні або моторні уявлення, і наш вітчизняний лінгвіст А.Чікобава, який писав: "У розчленуванні думки звичайно бере участь так зване внутрішнє мовлення, тобто "уявлення слів" – акустичні, моторні, оптичні (або їх сполучення з переважанням тих чи інших уявлень)" [10;29].Питання про те, в якій формі сприймаються і потім аналізуються слова під час внутрішнього мовлення, небезпідставне. Але визначенням цього виду мовної діяльності тільки через форму словесних образів непра-вомірно звужується його поняття. Таке визначення, як слушно зазначає Б. Г. Ананьєв, є однобічно сенсуалістичним.Не розкриває природи і сутності внутрішнього мов-лення і розуміння його як "мовлення мінус звук" (М. Мюллер), як звичайне обеззвучування зовнішнього мовлення (біхевіористи), як мовлення з виключенням рухового компонента (Г.Ревеш). Воно стосується лише фонетичної характеристики внутрішнього мовлення і виявляється механістичним, якщо підходити з ним до аналізу явища в цілому.Курт Гольдштейн вбачав у внутрішньому мовленні специфічне і таке, що не аналізується, мовне переживання, яке передує моторному актові говоріння. Тут уже помітний відхід від традиційного погляду на внутрішнє мовлення, але саме поняття його не стає більш визначеним. К.Гольдштейн підкреслює зв'язок внутрішнього мовлення з голосним мовленням, та цей зв'язок обме-жується в нього переживанням. Виходить, ніби внутрішнє мовлення не має свого змісту, тим більше, що воно – переживання, яке не аналізується.Привертає увагу точка зору, яку обстоює Фр.Кайнц. Виходячи з визначення Р.Тіле, за яким внутрішнє мов-лення – це всі ті мовні процеси, що передують зовнішньо-мовному актові, Фр. Кайнц поглиблює і уточнює його. На думку Фр.Кайнца, внутрішнє мовлення є "централь-ного підготовкою дійових форм, в яких виявляється продуктивно-експресивне вживання мови (мовлення і пись-мо)", але воно є також "передумовою для імпресивно-рецептивних функцій мови, під якими мається на увазі осмислена переробка сприйнятого мовного матеріалу (розуміння і читання)" [1;111]. Фр.Кайнц вва-жає, посилаючись на А.Піка, що внутрішнє мовлення складається не тільки з мовних уявлень, а й з функціо-нальних зв'язків, воно є "складною функціональною си-стемою". Внутрішнє мовлення –  це володіння в думці системою мовних пояснювальних знаків і правилами їх прикладання, яке робить індивіда здатним користуватись окремими мовними актами, а також мовчазним форму-люванням мислительних концептів. 3 огляду на це внутрішнє мовлення – не тільки потенціальна здатність і готовність, а й актуальна   дія,  оперування мнестичним "багажем" –  мовним складом [1;111]|. Фр.Кайнц, як бачимо, підходить до внутрішнього мовлення як до функціональної системи, функціонально зв'язаної з усіма видами зовнішнього мовлення і з процесами мислення. З'ясуванню природи і специфіки внутрішнього мов-лення багато уваги приділив Л.С.Виготський. Концепція Л.С.Виготського не позбавлена суперечностей, вимагає доповнень і уточнень. Разом з тим Л.С.Виготський поклав (і в цьому його незаперечна заслуга) в основу аналізу зазначеного явища функціональний принцип. Внутрішнє мовлення, за Л.С.Виготським, це цілком особливе і своєрідне психологічне явище, що являє собою центральну ланку на шляху переходу думки у слово і слова у думку. Залишаючи поки що осторонь вислів "перехід думки у слово", ми бачимо, що Л.С.Виготський зв'язує внутрішнє мовлення з формуванням думки, хоч і обмежує момент об'єктивації думки у слові.У інших наших авторів внутрішнє мовлення – основний механізм розумової дії, що виконує функцію фіксації окремих моментів інтелектуального процесу і функцію регуляції його перебігу (А.Р.Лурія). Це – мислене мовлення, мовний механізм мислення (О.М.Соколов), мислення словами, мовлення для себе.Усі ці визначення і характеристики стосуються переважно якої-небудь однієї або кількох сторін чи особливостей досліджуваного явища. Тому жодне з них, взяте окремо, не розкриває справжньої специфіки внутріш-нього мовлення.3'ясувати, що таке внутрішнє мовлення, намагався і П.Я.Гальперін. "Внутрішнім мовленням у власному розумінні слова, – пише він, – може і повинен називатися той прихований мовний процес, який ні самоспостереженням, ні реєстрацією мовно-рухових органів вже не відкривається. Це власне внут-рішнє мовлення характеризується не фрагментарністю і зовнішньою незрозумілістю, а новою внутрішньою будовою – безпосереднім зв'язком звукового образу слова з його значенням і автоматичним протіканням, при якому власне мовний процес залишається за межами свідо-мості; в останньому зберігаються тільки окремі його компоненти, які тому й виступають без видимого зв'язку з рештою мовлення і на фоні начебто вільних від нього значень, словом, у химерному вигляді "чистого мис-лення" [3; 59].Як бачимо, тут П.Я.Гальперін говорить про "власне, внутрішнє, мовлення", "внутрішнє мовлення у власному розумінні слова". Це мовлення з'являється, за точкою зору П.Я.Гальперіна, на 5-му, останньому етапі форму-вання розумових дій, на якому мовний процес "стає ав-томатичним, виходить із свідомості, стає у повному розу-мінні внутрішнім". Все ж інше, що передує цьому етапові, проте здійснюється в думці, – це – "зовнішнє мовлення про себе", яке є засобом "явно мовного і довільного мислення". "Зовнішнє мовлення про себе" характеризується беззвучним промовлянням слів з чітким словесно-понятійним його членуванням.Таким чином, ми маємо: 1) власне внутрішнє мов-лення;2} беззвучне промовляння слів, яке є "зовнішнім мовленням про себе".Перше – це діяльність, що лежить за межами свідомості, ніяк не виявляється і не фіксує-ться, "мовлення без мови" [8;156].Але якщо внутрішнє мовлення – тільки те, що перебуває за межами свідомості, тобто несвідоме чи підсві-доме, воно може бути лише формою розумової навички, а не розумової дії, не мислення, оскільки мислення – діяльність свідома, і людська свідомість найповніше роз-кривається в мисленні. Якщо внутрішнє мовлення – не-досяжний для свідомості процес, то з нього слід виклю-чити внутрішній діалог, всю внутрішню підготовку процесу обміну думками, свідомо кероване і контрольоване міркування, тобто те, що ніхто не назвав би зовнішнім мовленням.П.Я.Гальперін зауважує, що реєстрація мовних ру-хів і самоспостереження не виявляють участі мови в про-цесах мислення тільки тоді, коли інтелектуальна діяль-ність не зустрічає на своєму шляху труднощів. З цим можна погодитись, це стверджується дослідженням мов-них кінестезій під час виконання стереотипних, легких, знайомих розумових завдань. Та з цього ніяк не випливає, ніби ми маємо справу з внутрішнім мовленням тільки тоді, коли мислительна діяльність не зустрічає труднощів, а коли вона їх зустрічає, ми маємо справу з  "зовнішнім  мовленням про себе".3 концепцією П.Я.Гальперіна не можна погодитись. Ю.А.Самарій цілком слушно зауважує, що П.Я.Гальперін реформує поняття внутрішнього мовлення: "За П.Я.Гальперіним, внутрішнє мовлення – це мовлення, що виходить за межі свідомості, позбавлене свідомого контролю, мовлення без мови, а розумові дії – це дії  "в умі", проте без участі розуму, тобто такі, що теж ви-ходять за межі свідомості…"[8;156].У внутрішньому мовленні не все підконтрольне, не все усвідомлюється в кожному пункті цього процесу. Як пра-вило воно – засіб, а не мета. Наша свідомість часто не скеровується на мовну форму як таку, остання далеко не завжди   виступає   і   об'єктом  для  самоспостереження. Крім того, самоспостереження – не настільки надійний, адекватний засіб наукового пізнання внутрішнього мовлення, щоб йому можна було цілком довіряти. Питання треба ставити принципово: чи свідома, а отже,  чи усві-домлювана внутрішня розумова діяльність? Так. Але від того, що вона свідома і усвідомлювана, вона не перестає бути внутрішньою діяльністю, не стає зовнішньою діяльністю про себе. Та й що таке "зовнішнє мовлення про себе"? За П.Я.Гальперіним, внутрішнє мовлення характеризується безпосереднім зв'язком звукового образу слова з його значенням, але є "зовнішнє мовлення про себе" теж мовчазне, незвучаще, отже, йому теж властива "нова внутрішня будова", і, отже, воно теж внутрішнє. Виходить,  що в терміні "зов-нішнє мовлення про себе" немає потреби, він лише вносить плутанину в розуміння внутрішнього і зовнішнього мовлення, оскільки  "зовнішнє мовлення про себе" не може виконувати функцію спілкування, бо насправді воно вже не є зовнішнім.Щоб позбутися цієї плутанини, слід виділити те головне, що характеризує внутрішнє мовлення як спе-цифічне явище.Мовна діяльність людини – це єдиний процес, підпорядкований певним закономірностям рефлекторної роботи мозку. Але положення про єдність мовної діяль-ності не заперечує того загальновідомого факту, що вона може здійснюватись у різних формах, серед яких ми розрізнюємо звичайне голосне, або зовнішнє, і внутрішнє мовлення. Останнє характеризується насамперед беззвучністю; воно переважно приховане, тобто не розраховане на безпосереднє сприймання іншими людьми. Воно вторинне, похідне від зовнішнього.Але вторинність внутрішнього мовлення, його без-звучність та інші ознаки зумовлені його функціональними особливостями, які й повинні бути покладені в основу аналізу цього виду  мовної діяль-ності.Головна специфічна особливість внутрішнього мов-лення полягає в специфічності, своєрідності тих функцій, які воно виконує. Якщо звичайне – усне й писемне – мовлення  виконує функцію спілкування та обміну думками, то внутрішнє мовлення безпосередньо цієї функції не виконує. Воно виконує психологічно внутрішні функції: внутрішньої роботи думки, планування, підготовки процесу спілкування та обміну думками.Функціональною своєрідністю внутрішнього мовлення зумовлюється своєрідність його структурно-динамічних та семантичних особливостей, тобто тих особливостей що, як вже зазначалось, кладуться деякими авторами в основу розуміння внутрішнього мовлення і тому не забезпечують його адекватного розуміння.Не беручи до уваги характеристики внутрішнього мовлення з боку його функцій, не можна подолати однобічності в його вивченні, неправомірного підкрес-лення якихось одних його особливостей і недооцінки інших, ігнорування функціональної специфіки внутріш-нього мовлення неминуче призводить до заперечення його своєрідності як особливого виду мовної діяльності і навіть до заперечення існування самого внутрішнього мовлення.Мова виникла з потреби спілкування об'єднаних в суспільство людей. Але мова, як історична категорія, не залишалась незмінною – вона розвивалася разом з суспільством, якому належала. Її розвиток ішов через збагачення мов-ного матеріалу, словникового складу, зміни і вдосконалення граматичної структури. Він ішов також через диференціацію її функцій та утворення, в міру ускладнення процесу спілкування і породжуваних ним нових потреб, нових видів мовлення і внутрішнього мовлення зокрема.

 2. Роль внутрішнього мовлення у мисленні студентів

Внутрішнє мовлення є знаряддям мислення, формою внутрішньої  роботи, існування мислительних дій. Воно виконує функцію підготовки процесу обміну думками, – отже, безпосередньо включається в мислительну, пізнавальну діяльність людини. Внутрішнє мовлення і виникло з потреб пізнавальної діяльності, і розвивається в міру її ускладнення. Тому його аналіз ведеться переважно з точки зору забезпечення інтелектуальних функцій, його особливості (розгорнутість – скороченість, предикативність – субстантивність тощо) пов'язуються з характером, змістом і метою розумової діяльності. При цьому має місце навіть деяка інтелектуалізація внутрішнього мовлення, тенденція звести його функції до власне інтелектуальної сфери. Проте, застерігаючи проти обмеження участі внутрішнього мовлення в психічному житті мислительними функціями, слід підкреслити, що саме в пізнавальній діяльності студента внутрішнє мовлення відіграє винятково важливу роль.Внутрішнє мовлення включається в такі пізнавальні процеси студентів, як сприймання, пам'ять, уява, увага.Особливо ж значна його роль у мисленні як діяльності переважно другосигнальній. Це не означає, що в зазначені вище пізнавальні процеси, зокрема в чуттєве пізнання, внутрішнє мовлення може включатися, а може й не включатися. Його участь і в них є необхідною. Воно неминуче включається в чуттєве пізнання, оскільки останнє ніколи не виступає в людини (студента) у, так би мовити, чистій формі, а зв'язане з її досвідом, знаннями, є діяльністю цілеспрямованою, свідомою, отже, опосередкованою роботою другої сигнальної системи. Разом з тим чуттєве пізнання – це чуттєва, першосигнальна діяльність, змістом якої є образи конкретних предметів і явищ, їх окремі властивості. Як першосигнальна, ця діяльність здійснюється відповідними специфічними засобами, яких не може замінити слово – чи то голосне, чи то "німе". За допомогою мови студент організовує чуттєву діяльність, належним чином скеровує її, контролює. За допомогою мови здійснюється також певна внутрішня обробка чуттєвого матеріалу, впорядкування, групування, відбір і оцінка з точки зору мети діяльності, відповідності дійсності, повноти, естетична оцінка тощо.Порівняно з цим участь внутрішнього мовлення в процесах мислення студентів характеризується новими якостями. Воно стає безпосереднім носієм мисленого змісту як форма існування понять і засобом здійснення мислительних операцій – аналізу й синтезу, порівняння, узагальнення, систематизації, абстрагування. Спинимося детальніше на тих функціях внутрішнього мовлення, якими воно безпосередньо і нерозривно зв'язане з мисленням.

 2.1. Функції внутрішнього мовлення

Одна із таких функцій полягає в тому, що внутрішнє мовлення є засобом розуміння чужих думок.Мова – безпосередня дійсність думки. Існуючи в мовній формі для нас самих, думки й можуть бути передані тільки за допомогою мови. Іншого шляху для їх адекватної передачі не існує. Отже, розуміння чужих думок – це сприймання і розуміння того мовного матеріалу, в якому думки передаються, стають надбанням інших людей, входять у скарбницю духовної культури. Сприймання ж і розуміння мовного матеріалу здійснюється на основі нашої другосигнальної  мовної діяльності.Думка, як говорив І.М.Сєченов, може бути зрозуміла і засвоєна тільки тоді, коли вона входить ланкою до складу нашого особистого досвіду. Щоб зрозуміти чужу думку, треба співвіднести її з особистим досвідом, установити зв'язки між нею і власними знаннями і більше того – включити її в систему власних знань. Розуміння чужих думок вимагає значної внутрішньої роботи нашої власної думки: аналізу, синтезу, зіставлення, різних логічних операцій. Щоб зрозуміти чужу думку, треба усвідомити значення окремих слів, в яких думка передається, і їх комплексів, граматичну структуру і емоційно виразні компоненти мовлення того, чия думка є предметом нашого розуміння. І процесуально, і по суті  розуміння чужих думок означає переклад конкретних значень чужої мови у наші власні смислові структури. А це здійснюється у внутрішньому мовленні.З приводу ролі внутрішнього мовлення в процесах розуміння, думки різних авторів збігаються. Вони слушно підкреслювали, що розуміння – активний процес, в який включена наша власна мовна діяльність і який здійснюється на її основі. Так, Л.А.Погодін говорив, що чужі слова сприймаються як комплекси звуків, у слова вони перетворюються для нас уже нашим власним апаратом мови [5;30] і що внутрішнє мовлення є перекладачем на мову нашої думки того, що ми чуємо [5;5] . Аналогічну думку обстоювала О.П.Кауфман. "Внутрішнє мовлення, – зазначає О.П.Кауфман, – є не тільки підготовкою для говоріння, а й ґрунтом для розуміння. Доки слова не починають якось звучати у внутрішньому мовленні, вони і не розуміються" [1;106]. П.П.Блонський писав: "У даний момент розмови…той, хто говорить, і ті, що дійсно слухають, думають про одне й те саме, можливо, тільки інакше ставляться до нього… Говорити в цьому разі означає думати вголос, слухати означає думати про себе" [1;106].Ці положення знаходять цілковите підтвердження в практиці розуміння людьми чужих думок. Розуміння чужої мови це, таким чином, функція внутрішнього мовлення. При розладах внутрішнього мовлення ця його функція випадає зовсім або частково, що більшою чи меншою мірою позначається на процесах розуміння.Щось подібне можна викликати експериментально, коли, слухаючи, думати й говорити про себе що-небудь інше. За такої ситуації відбувається поєднання слухання чужої мови з власною думкою, яка оперує іншим змістом. І, звичайно, одна з цих діяльностей виявляється утрудненою або зовсім неможливою. Якщо ми думаємо про своє, то хоч і чуємо чужі слова, але не розуміємо їх: чужа мова, як кажуть не доходить до нашого "психічного слуху". За даними А.Н.Соколова, слова, які ми сприймаємо, в такому разі звучать "просто як шум". Якщо ж ми слухаємо й намагаємося зрозуміти те, що чуємо,  то нам дуже важко здійснювати водночас іншу мислительну роботу.Звичайно, помилково було б увесь процес розуміння зводити до внутрішнього мовлення. Тому, коли ми говоримо, що розуміння чужої мови – це функція внутрішнього мовлення, то тільки в тому значенні, що воно здійснюється на основі внутрішньомовленнєвої діяльності як єдності форми і змісту. В цьому значенні розуміння – це функція особистості, яка визначається рівнем її психічного розвитку взагалі і тих засобів, з допомогою яких здійснюється процес розуміння зокрема. Розуміння, як певна робота думки, здійснюється засобами внутрішнього мовлення і за участю його механізмів. Механізм розуміння як свідомої, цілеспрямованої діяльності – мовний чи внутрішньомовний. Він не зводиться до повторення чужої мови, яку сприймає суб'єкт. Цей механізм набагато складніший.

 2.2. Роль мови і мислення у внутрішньому мовленні студентів

Внутрішнє мовлення є засобом не тільки розуміння чужих думок, а й нашого власного думання, самостійного розв'язування мислительних задач. Воно включається в самий процес народження й становлення думки, є формою її внутрішньої роботи і разом з тим знаряддям її формування. Тому, коли ми говоримо, що мова – це безпосередня дійсність думки, що мислення і мова складають нерозривну, природну єдність, що мислення людини – це мислення насамперед словесне, –  ми повинні передусім мати на увазі єдність, інтимний зв'язок мислення і мовлення. Мова є формою існування готових думок, засобом обміну думками. Та це тільки один, але не єдиний аспект зв'язку мислення і мови. Інший його аспект – зв'язок "мисленого" й "словесного" в самому процесі формування думки.Так, Біне говорив, що в тій частині, в якій думка позбавлена образів, вона здійснюється у внутрішньому мовленні.Цілий ряд сучасних зарубіжних психологів теж не заперечують   участі   мови  у мислительній функції.  Г.Ревеш   вважає, що  мислення і мова – різні   явища: вони   не збігаються   за своїми   функціями,   намірами, структурою і законами. Різниця між ними полягає і у відносній незалежності змісту однієї функції від змісту іншої. Проте різниця між мисленням та мовою ще нічого не говорить про незалежність існування однієї діяльності від іншої. Мови без мислення не існує, крім хіба частого повторення асоціативно зв'язаних слів (мовні автома-тизми). Та й ці автоматизовані акти вже раніше "прой-шли через сферу мислення". Але й мислення зв'язане з мовою нерозривно й необхідно. Це доводиться аналізом так званого безсловесного  мислення. Це   мислення незвучаще ("тихе"), інтуїтивне  і підсвідоме.  Незвучаще мислення здійснюється з участю внутрішнього мовлення, і його зв'язок з мовою незаперечний. Інтуїтивне мислення зв'язане з мовою за походженням, оскільки  воно здій-снюється    на основі    інших    думок, і за результатом, оскільки кожна догадка вимагає   уточнення, розчлену-вання, розвитку. Інтуїтивне мислення не є повноцінним, воно входить  у повноцінне мислення  як його   окремий момент. Це саме зауваження Ревеш робить і щодо підсвідомого   мислення. Функція мови в області підсвідо-мого не припиняється завдяки тому, що мова  виступає у двох функціях: "дійовій" і "прихованій". Участь при-хованої   мовної функції не завжди дає  знати про себе свідомості, проте вона є незаперечною. Існування "при-хованого" мовлення породжує ілюзію можливості мис-лення без мови. Але це тільки ілюзія. Зміст "безсловес-ної" думки з самого  початку   має певну, хоч ще й не готову синтаксичну структуру (у вигляді логічної схеми речення). Навіть   у  художній   творчості   (архітектура, живопис), де мислення    здійснюється   в образах,   воно зв'язане з мовою через досвід,  мету і напрямок діяль-ності людини [1;110].Аналогічну думку висловлює, хоч і менш чітко, Фр.Кайнц. Як правило, – говорить він, – чорновий начерк думки, якщо він позбавлений мовної допомоги і під-тримки, не виходить за межі невиразних намірів і безформних уривкових регуляцій, а більшість придатних думок виникає лише завдяки внутрішньому чи зовніш-ньому мовленню.Мислення і мова — це дві різні функції, два різних процеси, які, проте, взаємно впливають  один на одного [1;111]. Мова не є тільки структурою  формальних зовнішніх знаків, в які "одягається"  мислений   зміст, що прагне до прояву; вона активно сприяє всім мислительним актам і навіть там, де, зазначає Кайнц, наш розум, освічений   і   вихований   за   допомогою   мови,   відмов-ляється від її допомоги [1;111].Думки студентів існують у мовній оболонці і тоді, коли вони думають про себе. При цьому зв'язок між мис-ленням і мовою не слід розуміти так, ніби він є, з одного боку, "чисте" мислення, а з другого, мовна діяльність, що "входить" у мислення або обидві взаємодіють між собою. Єдність мислення і мови, з якої виходить вітчизняна психологія, виступає, і про це багато говорив у свій час Л.С.Виготський [2;40], у значенні слова. Слово є знаряддям думки тому, що воно щось означає. Разом з тим думка існує в слові. Тому, коли ми говоримо про роль мови в мисленні, про участь у ньому внутрішнього мовлення, ми маємо на увазі саме те, якими мовними засобами користується мисляча людина (студент), розв'язуючи розумове завдання, в якій мовній формі здійснюється її (його) мислительна діяльність.Поза мовною формою чи мовною діяльністю в лю-дини немає думки. З цієї точки зору вислів А.Чікобави про те, що зміст думки розчленовується за допомогою внутрішнього мовлення, що "мислене" "розмінюється" на "словесне" [10;29], не можна визнати вдалим, він відбиває хибне твердження, ніби зміст думки існує до втілення його в мові. А.Чікобава говорить з приводу цього: "Слово втілює думку, в словах розчленовується думка, точніше зміст думки: те, що є в свідомості до його вираження в мові, не що інше, як зміст думки. Виступає він, звичайно, то у вигляді сприймання, то у вигляді уявлення (загального чи нерозчленованого)" [10;28].Той факт, що мислення тісно зв'язане з чуттєвим пізнанням світу і практичною діяльністю, що відчуття та сприймання є першоджерелом людських знань, зов-сім не означає, ніби змістом думки є чуттєві образи. Якби це було так, то мислення не мало б своєї специ-фіки як опосередковане й   узагальнене    відображення об'єктивної дійсності в її істотних зв'язках і відношен-нях.Зміст думки втілений у значенні слова. Інша справа, що і слово потребує опори в сприйманнях та уявленнях, що чуттєві засоби полег-шують перебіг мислительного процесу. Але неправильно було б відривати зміст думки від слова, яке в такому разі і справді залишалось би "готовим платтям, в якому думка робить свій вихід", а самий процес народження думки – "чистим мисленням", вільним від фетишів асо-ціаційної психології – образів слів звукових, зорових, рухових [1;112].Факт інтимного, безпосереднього зв'язку мислення і мови стверджується реєстрацією іннервації мовнорухових органів під час мовчазного   виконання   розумових завдань. Як   показали   дослідження   А.Н.Соколова [7;133 – 137], при розв'язанні  студентом  мислительних задач не тільки має  місце прихована артикуляція, а й відмічається певна її залеж-ність  від ступеня  складності  мислительних   задач.  За даними цих досліджень, виникнення сильних мовнорухових імпульсів  прихованої   артикуляції зв'язане  із сло-весною фіксацією завдань, логічними операціями з ними, утримуванням проміжних результатів  цих операцій і формулюванням відповіді "про себе". Імпульси особливо чітко фіксуються при виконанні студентом нестереотипних і багатокомпонентних    завдань    (розв'язання  ним  арифметичних прикладів і задач у кілька дій, читання і переклад іно-земних    текстів    студентами, що    недостатньо   володіють даною мовою, перефразування  текстів,   запам'ятовування і пригадування словесного   матеріалу, письмовий   виклад думок   тощо), виконання    яких   вимагає    розгорнутого мовного аналізу й синтезу і, отже, зв'язане з посиленим збудженням відповідних мовних центрів.Поряд з цим має місце і редукція (зменшення) мовнорухових імпульсів під час виконання стереотипних завдань, що не вимагають утримування в голові проміж-них результатів, при читанні текстів рідною мовою, насиченості мислительних задач чуттєвим матеріалом. Проте явище редукції не тільки не заперечує, а під-тверджує, що мовнорухові імпульси відбивають дина-міку думки, є її виявом і показником того, що мислительна діяльність – це водночас і  мовна   діяльність, що мислення   здійснюється    на    основі   мовних    механізмів.Водночас слід звернути увагу на дані про форму внутрішнього мовлення в студентів з яскраво вираженим слуховим або зоровим типом. Виконуючи мислительні завдання, перші ніби чують звучання слів, якими оперують, другі –  бачать їх. Ніяких інших образів у них при цьому не помічається.Відомо також, що неможливо одночасно уважно слухати когось і думати про щось своє, що, отже, сто-ронні мовнослухові подразники заважають внутрішньому мовленню студентів, при цьому перешкоди виникають насамперед для їх слухового компонента. Той факт, що при глибокому зосередженні на предметі думки студенти не чують нічого з того, що відбувається нав-коло, навіть зверненої до них з розмови (вони її, можливо, й чують, але вона до них "не доходить"), також означає, що мовнослуховий аналізатор, зокрема його коркові центри, максимально зайняті внутрішньою роботою думки.Про участь слухового та зорового компонентів внут-рішнього мовлення у процесах мислення студентів свідчать і на-ведені дані про редукцію мовних кінестезій – явище, яке можна пояснити лише посиленням слухового чи зорового компонента внутрішнього мовлення. Цей висновок ло-гічно випливає з того положення, що внутрішнє мов-лення є активізацією слухових, зорових та рухових мовних зв'язків або в їх сукупності, або з переважанням рухових, зорових чи слухових.   

 Висновки

Отже, слід вважати головною специфічною рисою внутрішнього   мовлення   функціональну   відзнаку: воно виконує функції обдумування, планування, регуля-ції діяльності студента, його внутрішньої   підготовки  до процесу спілку-вання та обміну думками, тобто психологічно внутрішні функції.Визнання     функціональної     своєрідності     внутріш-нього   мовлення, як   основної  в   його   характеристиці, усуває всі ті суперечності  й непогодженості, які ще до цього часу мають місце в розумінні   зазначеного виду мовної діяльності й зокрема того, що вважати внутрішнім мовленням. Різні точки зору на те, що слід вважати внутрішнім мовленням, є свідченням    недооцінки    саме   функціональної його своєрідності  як такої, що спричиняється  до своє-рідності його   структурно-динамічних,   граматичних  і семантичних особливостей.Виходячи в характеристиці внутрішнього мовлення з його функціональної своєрідності, слід і вважати ним всю ту мовну діяльність, яка здійснює психологічно внутрішні функції, функції внутрішньої роботи думки в широкому її розумінні. Особливості внутрішнього мовлення перебувають у тісній залежності насамперед від змісту тієї діяльності студента, в яку це мовлення включається. Змістом діяльності ви-значається більша чи менша розгорнутість або скороченість внутрішнього мовлення, а отже, й смислова навантаженість, автоматизованість чи усвідомленість і контрольованість, предикативність чи субстантивність.Внутрішнє мовлення виникає з потреб пізнавальної діяльності студентів і розвивається в міру її ускладнення. Саме в пізнавальній діяльності студентів воно відіграє винятково важ-ливу роль. Воно зв'язане з усіма видами пізнавальної діяльності, з усіма пізнавальними процесами. Більшою чи меншою мірою ним опосередковуються відчуття та сприймання; складний і інтимний його зв'язок з пам'яттю, особливо словесно-логічною, творчою і репродуктивною уявою, довільною увагою. За допомогою внутрішнього мовлення студенти організовують чуттєву діяльність, здійснюють певну "внутрішню обробку" чуттєвого матеріалу, його впорядкування, мислене гру-пування та відбір, оцінюють з точки зору мети діяль-ності, відповідності дійсності тощо.Особливу ж роль виконує внутрішнє  мовлення в мисленні як діяльності переважно другосигнальній. Тут воно   стає безпосереднім   носієм   мисленого   змісту  як форма існування понять, засіб здійснення різних мислительних операцій. Участь   внутрішнього   мовлення   в мисленні студентів   визначається     насамперед   тим, що   воно є: а) засобом розуміння чужих думок; б) знаряддям на-шого   власного  думання, самостійного   розв'язування мислительних   задач;в)   засобом    підготовки   процесу обміну думками.Це специфічні функції внутрішнього мовлення, якими забезпечується мислительна діяльність студентів.

 Список використаної літератури

1. Баєв Б.Ф. Психологія внутрішнього мовлення. – К.: Вища шк., 1966. – 193с.
2. Выготский Л.С. Мышление и речь. – М.: Лабиринт, 1996.
3. Гальперин П.Я. К вопросу о внутренней речи, "Доклады АПН РСФСР", 1957, № 4.
4. Макарова Л.Л., Синельников В.М. Загальна психологія: методичні розробки семінарських занять. Навч. посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2005. – С. 165 – 170.
5. Погодин А.Л. Язык как творчество, "Вопросы теории и психологии творчества", т.4, 9., 1913.
6. Трофімов Ю.Л., Рибалка В.В., Гончарук П.А та ін. Психологія // За ред. Ю.Л.Трофімова. – К.: Либідь, 1999. – С.293 – 298.
7. Соколов А.Н. Внутренняя речь при изучении иностранных языков, "Вопросы психологии", 1960, № 5.
8. Самарин Ю.А. О концепции так называемых "умственных действий" П.Я.Гальперина, "Вопросы психологии", 1959, № 5.
9. Ушакова Т. Речь человека в общении. – М., 1989. – С. 10 – 60.
10. Чикобава А.С. Введение в языкознание, ч.1, М., 1952.