Шляхи формування у студентів-першокурсників уміння вчитися самостійно

Матеріал з PSYH.KIEV.UA -- Вісник психології і соціальної педагогіки

Версія за 12:15, 6 травня 2010

Реферат аспіранта НПУ ім.Драгоманова.

Автор: Котова Ольга Володимирівна

Вступ

Вивчення готових відповідей напам'ять, знайдених людством, висвітлених у підручниках, постійне повторення вже відомого, калічить інтелект. Заучені положення стають рамками для думки. Вона звикає не виходити за їхні межі і боїться оступитися. Німецький письменник Б.Брехт сказав, що " людина, для якої двічі два дорівнює чотирьом, і це саме собою зрозуміло, ніколи не стане великим математиком".А як же все-таки навчити мислити? Напевно, починати треба з організації самостійної роботи. Правильно організована і систематично здійснювана самостійна робота, що увійшла в звичку, є необхідною умовою успішного навчання. Студенту-першокурснику, що не володіє ще досвідом навчання у вузі, найчастіше не відразу вдається знайти такі форми організації розумової праці, які б забезпечили найбільшу ефективність і гарну якість самостійної роботи. Зрозуміло, що в кожного учня за період перебування в школі складаються певні звички, навички, прийоми роботи з підручником. Однак, по-перше вони не завжди досконалі, а, по-друге, недостатні для застосування у вищій школі, де потрібна поглиблена робота над дуже великим і складним навчальним матеріалом. 

Тенденції розвитку вищої освіти

Сучасне суспільство у своєму стрімкому розвитку постійно жадає від індивіда адекватних змін. Людині, щоб цілком відбутися в даному суспільстві приходиться враховувати його потреби. У цьому зв'язку вища освіта здобуває першорядне значення, як один з визначальних факторів, що впливає на професійне становлення людини. Одним з показників успішності освіти є самостійність студентів, що необхідна для прийняття їм самостійних суджень і дій у процесі подолання навчальних труднощів. Сучасні соціокультурні умови диктують самоцінність ідеї неперервної освіти, коли від студентів вимагається постійне удосконалення власних знань.В умовах інформаційного суспільства потрібна принципова зміна організації освітнього процесу: скорочення аудиторного навантаження, заміна пасивного слухання лекцій зростанням частки самостійної роботи студентів. У навчанні пріоритети переміщуються з викладання на навчання як самостійну діяльність студентів в освіті. Важливо підкреслити, що навчання студента – це не самоосвіта індивіда по власній сваволі, а систематична, керована викладачем самостійна діяльність студента, що стає домінантною, особливо в сучасних умовах переходу до багатоступінчастої підготовки фахівців вищої освіти. У цьому зв'язку пропорційність між аудиторними та позааудиторними заняттями викликала пильну увагу до проблеми організації самостійної роботи студентів у цілому. Стратегічно на перший план виступає вихідний рівень самостійності, з яким прийшов абітурієнт у зіставленні з вимогами до випускника вищої школи. Види і структура самостійної роботи студентівЩо ж входить у поняття «самостійна робота студентів»? Одні вважають самостійною тільки активну творчу роботу студента, в основі якої лежать його самостійність, потреба й уміння самостійно мислити, здатність орієнтуватися в новій ситуації, самому бачити питання, задачу і знайти підхід до їх вирішення. Таке розуміння наближує самостійну роботу до творчого, і, на думку деяких дослідників, звужує це поняття. У самостійну роботу вони включають і виконуючу діяльність студента, відносячи сюди не тільки домашню самопідготовку по розширенню і закріпленню знань, але і всю сукупність його занять, у тому числі уміння слухати лекцію, писати конспект і т.п. У такому випадку будь-яка діяльність студента, при якій відбувається засвоєння знань і умінь, є самостійною роботою.У залежності від місця і часу проведення самостійної роботи студентів, характеру керування нею з боку викладача і способу контролю за її результатами розрізняють на наступні види: – самостійну роботу під час основних аудиторних занять (лекцій, семінарів, лабораторних робіт); – самостійну роботу під контролем викладача у формі планових консультацій, творчих контактів, заліків та іспитів; – позааудиторну самостійну роботу при виконанні студентом домашніх завдань навчального і творчого характеру. Звичайно ж, самостійність перерахованих вище видів робіт досить умовна, і в реальному освітньому процесі ці види перетинаються один з одним. У цілому ж, самостійна робота студентів під керуванням викладача є педагогічним забезпеченням розвитку цільової готовності до професійної самоосвіти і являє собою дидактичний засіб освітнього процесу, штучну педагогічну конструкцію організації і керування діяльністю тих, хто навчається. Таким чином, самостійну роботу студентів структурно можна розділити на дві частини: організовану викладачем і самостійну роботу, що студент будує за своїм розсудом, без безпосереднього контролю з боку викладача (підготовка до лекцій, лабораторним і практичним заняттям, залікам, колоквіумам і т.п.). Керування самостійною роботою студентів – це, насамперед, уміння оптимізувати процес сполучення цих двох частин.Зміст організованої самостійної роботи студентів може бути описаний в робочій програмі кожної дисципліни і спрямований на розширення і поглиблення знань за даним курсом, а на старших курсах – також на засвоєння міжпредметних зв'язків. Час на її виконання не повинен перевищувати норм, відведених навчальним планом на самостійну роботу з даної дисципліни. У зв'язку з цим необхідно ще на стадії розробки навчальних планів, призначаючи обсяги часу, враховувати форму організованої самостійної роботи студентів. 

Основні психологічні аспекти самостійної роботи студентів

Психологічною умовою успішності самостійної роботи студентів є формування стійкого інтересу до обраної професії і методів оволодіння її особливостями, що залежать від наступних параметрів:

• взаємини між викладачами і студентами в освітньому процесі;
• рівень складності завдань для самостійної роботи;
• залучення студентів у формуючу діяльність майбутньої професії.

Як будь-який вид людської діяльності, навчальна діяльність, із психологічної точки зору, являє собою процес розв'язування специфічних задач. Відмінність навчальних задач від інших полягає в тому, що їхньою метою є зміна самого суб'єкта, яка полягає в оволодінні визначеними способами дії, а не в зміні предметів, з якими діє суб'єкт. Необхідність у постановці і розв'язанні таких задач виникає перед суб'єктом лише в тому випадку, якщо йому необхідно опанувати такими способами дії, в основі яких лежать узагальнення теоретичного типу. Розглядаючи навчальну діяльність як процес розв'язання задач, варто виділити наступні її ланки. По-перше, постановка навчальної задачі. У педагогічній психології відомо, що ціль виникає в результаті конкретизації змістовних мотивів діяльності. Функцію таких мотивів може виконати тільки інтерес до змісту засвоюваних знань. Без такого інтересу неможлива не тільки самостійна постановка навчальної задачі, але і прийняття задачі, поставленої вчителем. Тому навчання, що має за свою мету підготовку студентів до самостійної навчальної діяльності, повинне забезпечити, перш за все, формування таких інтересів. По-друге, застосування оптимальних способів розв'язування задачі. Між навчальною діяльністю під керівництвом викладача і самостійних її форм існує принципове розходження. Коли викладач веде студентів від поняття до дійсності, такий хід має силу тільки методичного прийому. Коли мова йде про формування поняття шляхом самостійної роботи з навчальними матеріалами і засобами, умови діяльності рішуче змінюються. Першим серед цих умов є формування способів логічного аналізу джерел навчальної інформації, зокрема, способи логічного аналізу інформаційних моделей, у яких фіксується зміст наукових понять, що одночасно складає одну з найважливіших задач навчання, розрахованого на підготовку студентів до самостійної навчальної діяльності. Другою важливою умовою переходу до самостійної навчальної діяльності є оволодіння продуктивними способами розв'язування навчальних задач. Забезпечення цієї умови практично неможливе без активної методологічної і методичної участі викладача. По-третє, здійснення контролю й оцінки за ходом і результатом розв'язання задачі. Формування контрольно-оцінних операцій повинно йти від оволодіння способами контролю й оцінки дії викладача й інших студентів через контроль і оцінку власної роботи під керівництвом викладача до самоконтролю і самооцінки самостійної освітньої діяльності. При формуванні годинного обсягу предмета, викладач повинен враховувати загальне сумарне навантаження студентів. Інтенсифікація освітнього процесу припускає ритмічність самостійної роботи студентів.

Індивідуалізація самостійної роботи студентів, включає:

• збільшення питомої ваги інтенсивної роботи з більш підготовленими студентами;
• розподіл заняття на обов'язкову і творчу частини (для всіх, хто намагається самостійно справитися з більш важкими і нестандартними задачами, додатковими питаннями, учбово-проблемними ситуаціями ).
• регулярність консультацій з тими, кого навчають;
• вичерпне та своєчасне інформування про тематичний зміст самостійної роботи, термінах виконання, потреби в допоміжних засобах, формах, способах контролю й оцінці підсумкових результатів та обов'язковим порівнянням з очікуваними.  

Організація самостійної роботи студентів

Основні форми організації самостійної роботи студентів у вітчизняному і закордонному вищому навчальному закладах власне кажучи не мають відмінностей і визначаються наступними параметрами:

 зміст навчальної дисципліни;  рівень освіти і ступінь підготовленості студентів;  необхідність упорядкування навантаження студентів при самостійній роботі. Виходячи з цих параметрів, можуть бути запропоновані наступні форми організації самостійної роботи студентів :  реферати (з дисциплін гуманітарного і соціально-економічного блоку);  семестрові завдання (по загальнотехнічним і спеціальним дисциплінам);  курсові роботи (по загальтехнічним і спеціальним дисциплінам);  курсові проекти (по загальтехнічним і випускаючим кафедрам);  атестаційні роботи бакалавра, спеціаліста, магістра.

Форму організації самостійної роботи студентів пропонують кафедри, розробляючи робочі програми дисциплін. При цьому вони можуть встановити й інші форми, не зазначені вище, якщо з ними погоджується науково-методична рада з напрямку (чи спеціальності).

Якщо говорити про технологічну сторону, то організація самостійної роботи студентів може містити в собі наступні складові:

1. Технологія добору цілей самостійної роботи. Добір цілей визначається Державним освітнім стандартом і конкретизацією цілей по курсам , що відбивають введення в майбутню професію, професійні теорії і системи, професійні технології й ін. Крім того, цілі самостійної роботи повинні відповідати структурі готовності до професійної самоосвіти.
2. Технологія добору змісту самостійної роботи студентів. Підставами добору змісту самостійної роботи є Державний освітній стандарт, джерела самоосвіти (література, досвід, самоаналіз), індивідуально-психологічні особливості студентів (навченість, вміння навчатись, інтелект, мотивація, особливості навчальної діяльності).
3. Технологія конструювання завдань. Завдання для самостійної роботи повинні відповідати цілям різного рівня, відбивати зміст кожної пропонованої дисципліни, включати різні види і рівні пізнавальної діяльності студентів.
4. Технологія організації контролю.Включає ретельний добір засобів контролю, визначення етапів, розробку індивідуальних форм контролю.

На прикладі розглянемо, якими критеріями повинен керуватися викладач при організації самостійної контрольної роботи. А саме:

1. обсяг кожного завдання повинен бути таким, щоб при чіткому знанні матеріалу студент встиг би викласти відповідь на всі питання поставленого завдання в письмовому виді за відведений для контрольної роботи час;
2. усі завдання повинні бути однакової складності;
3. при всьому розмаїтті проблеми кожне завдання повинне містити питання, що вимагають досить чітких відповідей, наприклад, дати визначення, написати формулу, зобразити графік, скласти схему, привести чисельні значення яких-небудь показників, виконати аналіз схеми, процесу і т. ін.;
4. у кожному завданні повинні бути питання за матеріалом, що підлягає самостійному вивченню за навчальною літературою;
5. при обмеженій кількості питань по прочитаному лекційному матеріалу не повинно бути двох чи декількох завдань з однаковими питаннями. Виконання описаної структурної організації завдання, при проведенні контрольної роботи, гарантує самостійне й ефективне її виконання кожним студентом. 

Мотивація, контроль і ефективність самостійної роботи студентів

Ефективна реалізація самостійної роботи залежить від зацікавленості в досягненні результату, тобто від стійкої мотивації.

Основні види мотивації самостійної роботи студентів:

1. Зовнішня мотивація – залежність професійної кар'єри від результатів навчання у вузі.
2. Внутрішня мотивація – схильності студента, його здатності до навчання у вузі. Нею можна керувати в період довузівської підготовки шляхом використання тестів при виборі спеціальності, обґрунтованої рекомендації при визначенні напрямку освіти.
3. Процесуальна (навчальна) мотивація. Виявляється в розумінні студентом корисності виконуваної роботи. Потрібне психологічне налаштування студента на важливість виконуваної роботи як у плані професійної підготовки, так і в плані розширення кругозору, ерудиції фахівця. Необхідно переконливо показати (довести), що результати самостійної роботи допоможуть йому краще зрозуміти лекційний матеріал, лабораторні роботи.

Контроль самостійної роботи студентів не повинен бути самоціллю для викладача, а насамперед – стати мотивуючим фактором освітньої діяльності студента. Варто включати результати виконання самостійної роботи у показники поточної успішності, у білети і питання на заліку (іспиті), від оцінок яких залежить рейтинг студента, остаточна оцінка, а, отже, стипендія чи її розмір. Багатьом студентам важливий моральний інтерес у формі суспільного визнання (приємно бути першим на факультеті, спеціальності, у групі). При цьому важливо прагнути до того, щоб на молодших курсах самостійна робота ставила за мету розширення і закріплення знань і умінь, що здобуваються студентом на традиційних формах занять. На старших курсах самостійна робота повинна сприяти розвитку творчого потенціалу студента. Завдання можуть носити індивідуальний, бригадний чи комплексний характер. Однак контроль виконання самостійної роботи, звіт по самостійній роботі повинні бути індивідуальними. Творчий початок у самостійній роботі не може бути жорстко прив'язаним до шкали «молодших-старших». Критерій тут один – індивідуальні схильності і, головне, здатності конкретного студента.

Для ефективності самостійної роботи необхідно виконати ряд умов:

1. Забезпечення правильного сполучення об'єму аудиторної і самостійної роботи.
2. Методично правильна організація роботи студента в аудиторії і поза нею.
3. Забезпечення студента необхідними методичними матеріалами з метою перетворення процесу самостійної роботи в процес творчий.
4. Контроль за організацією і ходом самостійної роботи, що заохочує студента якісно її виконувати. Ця умова в той чи іншій формі з необхідністю повинна бути присутньою у перших трьох, щоб контроль став не стільки адміністративною, скільки саме повноправною дидактичною умовою, що позитивно впливає на ефективність самостійної роботи у цілому. Перша умова полягає в необхідності оптимального структурування навчального плану не тільки в змісті послідовності вивчення окремих курсів, але і розумного співвідношення аудиторної і самостійної роботи. Велику роль тут грає правильне визначення трудомісткості різних видів самостійних робіт, таких як курсові проекти і роботи, розрахунково-графічні роботи, інші завдання. Складанню такого плану повинне передувати серйозне вивчення бюджету часу студента, оснащеності методичною літературою й облік національних традицій у системі освіти. Друга умова – це методично раціональна організація роботи. Важливо поступово змінювати відносини між студентом і викладачем. Якщо на перших курсах викладачу належить активна творча позиція, то в міру просування до старших курсів ця послідовність повинна деформуватися в бік спонукання студента працювати самостійно, активно прагнути до самоосвіти. Виконання завдань самостійної роботи повинні вчити мислити, аналізувати, враховувати умови, ставити задачі, вирішувати виникаючі проблеми, тобто процес самостійної роботи поступово повинний перетворюватися у творчий. У цьому можуть допомогти нові інформаційні технології. Як показує досвід, студент із великим інтересом вирішує поставлені задачі (курсове і дипломне проектування, контрольні задачі, різні інші домашні завдання), коли використовує сучасні пакети чи сам програмує рішення тієї чи іншої задачі. У ході вирішення він глибше пізнає сутність предмета, вивчає літературу, шукає оптимальні способи вирішення. Це стимулювання інтересом. За таким кроком повинно випливати стимулювання студента у формі інтересу однокурсників і викладачів до проробленої роботи (консультації викладача, інформація про «рейтинг студента» по виконуваних завданнях і т.п.). Третя умова – це забезпечення студента відповідною учбово-методичною літературою. Сформована ситуація у вищій школі не дозволяє забезпечити студента необхідною літературою, виданої в центральних видавництвах. З огляду на наші економічні умови і можливості поліграфічної бази, напевно, варто рекомендувати в такому випадку перехід на електронні видання, лекційних матеріалів викладачів, що зараз уже частково реалізується. Разом з тим, перехід на такий спосіб спілкування зі студентом вимагає розробки електронного методичного матеріалу. Крім того, в більшості університетів існує могутнє інформаційне джерело – Internet. Особливо варто виділити можливості забезпечення навчальною і методичною літературою дистанційне навчання з використанням інформаційних комп'ютерних технологій, зокрема, комп'ютерних освітніх середовищ, спеціально побудованих і організованих для розміщення навчальних матеріалів з обліком педагогічних і дидактичних вимог. Під дистанційним навчанням варто розуміти будь-яке віддалене навчання як певний спосіб організації освітнього процесу (учбово-комунікаційна взаємодія опосередкована), що може бути використане у всіх формах навчання (очна, заочна, екстернат, навчання з використанням засобів телекомунікації, поштового переписування та ін.). Саме дистанційне навчання покликане скоротити аудиторне навантаження й збільшити частку самостійної роботи студента. У цьому зв'язку для ефективності самостійної роботи студентів необхідно всіляко розробляти і здобувати електронні підручники і навчальні програми. Комп'ютеризація освітнього процесу, що в умовах багаторівневої структури освіти є активізуючим чинником самостійної роботи студентів, коли студент виробляє уміння самостійно вибирати джерела інформації, прилучається до етики міжнародного спілкування з навичками економії часу, опановує мистецтвом об'єктивної і цільової оцінки власного потенціалу, своїх ділових і особистісних якостей.Одним з варіантів упровадження нових технологій може стати створення і використання електронних підручників, що дозволяють постійно обновляти вихідну інформацію у виді мінливих прикладів і статистичних даних, змінювати параметри моделей, що сприяє кращому з'ясуванню їх особливостей. Використання електронного підручника дозволить підсилити взаємозв'язки навчальних дисциплін, а також взаємозв'язок науково-дослідної й учбово-методичної роботи.  

Навчання самостійній роботі

При вирішенні задач формування здатності учнів до самостійної роботи виникає проблема для всього педагогічного колективу. Вона полягає в цілеспрямованому навчанні студентів, змісту цієї роботи. Таке навчання включає формування прийомів моделювання самої навчальної діяльності, визначення учнями оптимального розпорядку дня, усвідомлення і послідовне відпрацьовування ними раціональних прийомів роботи з навчальним матеріалом, оволодіння прийомами заглибленого і в той же час динамічного (швидкісного) читання, складання планів різноманітних дій, конспектування, постановки і вирішення учбово-практичних задач. Великий інтерес у цьому плані можуть представити запропоновані А. К. Марковою прийоми навчальної роботи.

Прийоми значеннєвої переробки тексту, укрупнення навчального матеріалу, виділення в ньому вихідних ідей, принципів, законів, усвідомлення узагальнених способів рішення задач, самостійна побудова студентами системи задач визначеного типу:

 прийоми культури читання (наприклад, так званого «динамічного читання» великими синтагмами) і культури слухання, прийоми короткого і найбільш раціонального запису (виписки, плани, тези, конспекти, анотації, реферати, рецензії, загальні прийоми роботи з книгою);  загальні прийоми запам'ятовування (структурування навчального матеріалу, використання особливих прийомів мнемотехніки з опорою на образну і слухову пам'ять);  прийоми зосередження уваги, що спираються на використання студентами різних видів самоконтролю, поетапну перевірку своєї роботи, виділення «одиниць» перевірки, порядку перевірки і т. ін.;  загальні прийоми пошуку додаткової інформації (робота з бібліографічними матеріалами, довідниками, каталогами, словниками, енциклопедіями) і її збереження в домашній бібліотеці;  прийоми підготовки до іспитів, залікам, семінарам, лабораторним роботам; прийоми раціональної організації часу, обліку і витрат часу, чергування праці і відпочинку, важких усних і письмових завдань, загальні правила гігієни праці (режим, прогулянки, порядок на робочому місці, його освітлення й ін.).Очевидно, що тут приведено як загальні прийоми організації розумової праці, так і конкретні прийоми навчальної роботи, наприклад роботи з текстом. Сформованість останніх може служити однією з головних передумов і в той же час основою самостійної роботи студентів над усіма навчальними предметами.У цілому самостійна робота учнів ґрунтується на правильній з погляду навчальної діяльності організації його аудиторної навчальної діяльності. Зокрема, це відноситься до зв'язку і переходу від зовнішнього контролю вчителя до самоконтролю студента і від зовнішньої оцінки до формування його самооцінки, що у свою чергу припускає удосконалення контролю й оцінювання самим учителем.

Відповідно позитивна відповідь на питання про те, чи може в студента формуватися здатність справжньої самостійності роботи, залежить від спільних дій педагогів і тих хто навчаються, усвідомлення ними особливостей цієї роботи як специфічної форми діяльності, що пред'являє до її суб'єкта особливі вимоги і приносить йому інтелектуальне задоволення.Програма навчання самостійній роботі повинна носити суто індивідуальний характер і включати:

• діагностику тим, хто навчається власної пізнавальної потреби в розширенні, поглибленні, сукупності знань, одержуваних у вузі;
• визначення власних інтелектуальних, особистісних і фізичних можливостей, зокрема об'єктивна оцінка вільного від відвідування навчального закладу часу;
• визначення мети самостійної роботи – найближчої і віддаленої, тобто відповідь на питання, чи потрібна вона для задоволення пізнавальної потреби чи, наприклад, для продовження навчання;
• самостійний вибір студентом об'єкта вивчення й обґрунтування цього вибору для себе (як такий об'єкт, наприклад при вивченні іноземної мови, може виступити історія Англії, поезія, музика Німеччини, мистецтво Франції і т. ін.);
• розробка конкретного плану, довгострокової і найближчої програми самостійної роботи. Добре, якщо робота з педагогом у навчальний час може служити прикладом складання такої програми;
• визначення форми і часу самоконтролю. Доцільно, щоб формою контролю учень обрав виконання конкретного виду роботи (креслення, проект, переклад, реферат та ін.), що комусь потрібна, необхідна, тобто щоб результати роботи були особистісно значимі і для нього, і для інших.Звичайно, учнів, зайнятих такою самостійною роботою, може бути мало, але умови її організації повинні дозволити включитися в неї кожному.

Самостійна робота, що є специфічною формою навчальної діяльності, вимагає попереднього навчання вчителем студентів прийомам, формам і змісту цієї роботи. Це підкреслює важливість організуючої і керуючої (різним ступенем гнучкості) функцій вчителя та в той же час необхідність сприйняття студентом себе як справжнього суб'єкта навчальної діяльності.Самостійна робота першокурсника, розглянута в загальному контексті його самоосвіти, являє собою вищу форму його навчальної діяльності за критерієм саморегуляції і цільової спрямованості; вона може диференціюватися в залежності від джерела керування, характеру спонукання та ін. 

Висновки

У керуванні самостійної роботи можна відзначити три сторони: організаційну, методичну і контрольну. Усе сказане підкреслює необхідність спеціальної, враховуючої психологічну природу цього явища, організації самостійної роботи не скільки вчителем, скільки самим учнем. У процесі такої організації повинна бути прийнята до уваги специфіка навчального предмета. У той же час організація самостійної роботи піднімає цілий ряд питань, що свідчать про готовність до неї самого студента як суб'єкта цієї форми діяльності.Не менш важливою ланкою самостійної роботи є чітко належний контроль за її виконанням, що здійснюється викладачем після її виконання студентами.З методичної точки зору, перш за все варто вказати студенту не тільки «що» учити, але і «як» учити. Це можна робити усно, наприкінці чергового заняття. Необхідне створення спеціальних посібників, методичних вказівок, рекомендацій і навчальних програм, що передбачали б організацію самостійної роботи.

Для виконання вимог освітнього стандарту годинного обсягу і відповідної організації самостійної роботи необхідно:

• сформувати достатній ступінь підготовки студентів до самостійної праці, визначити рівень самодисципліни студентів;
• розробити нормативи по визначенню обсягів позааудиторної самостійної роботи для викладача і для студента, здійснювати календарне планування ходу і контролю виконання самостійної роботи;
• наявність спеціальної учбово-методичної літератури, причому поряд з конспектами лекцій, збірниками задач і інших традиційних матеріалів, їх електронні версії (тим більше, що багато студентів сьогодні мають домашні комп'ютери);
• необхідні нові покоління тренажерів, автоматизованих навчальних і контролюючих систем, що дозволяли б студенту в зручний час і в звичному для нього темпі самостійно здобувати знання, уміння, навички;
• висока забезпеченість комп'ютерною технікою, доступною для викладачів і студентів;
• посилення консультаційно-методичної ролі викладача;
• можливість вільного спілкування між студентами, між студентами і викладачем;
• перебудова традиційних форм навчальних занять, звільнивши їх від шкільних прийомів навчання.

Природно, що проблема формування у студентів-першокурсників уміння вчитися самостійно переростає в проблему попереднього підвищення навчальної мотивації (особливо внутрішньої мотивації на процес і на результат діяльності), виховання інтересу до навчання. При цілеспрямованому формуванні всі спонукання, пов'язані з пізнавальною активністю, стають більш усвідомленими і діючими, підсилюється їх регулююча роль у навчальній діяльності, зростають активність студентів у перебудові мотиваційної сфери. Позитивні мотиваційні зміни, формування інтересу до навчання відбуваються в результаті зміни, удосконалювання цілісної особистості студента.

Список використаної літератури

1. Вербицкий А.А. Самостоятельная работа студентов младших курсов /Высш. шк. России. 1995. №3.
2. Выготский Л.С. Педагогическая психология /Под ред. В.В. Давыдова. - М.: Педагогика, 1991. - 480 с.
3. Зимняя Н.А.. Педагогическая психология. - М.: Логос. 2003. - 384 с.
4. Кабанова–Меллер Е.Н. Психология формирования знаний и навыков. - М. 1982.
5. Карандашев Ю.Н. Психология развития. Ч 1. Введение. - Минск, 1997.
6. Немов Р.С. Психология в трех книгах. Книга 2 Психология образования. 2-е издание. – М.: Просвещение,1995
7. Подласый И.П. Педагогика: Учебник для студентов высших педагогических учебных заведений. - М.: Просвещение, 1996. - 432с.
8. Попов Ю.В., Подлеснов В.Н., Садовников В.И., Кучеров В.Г., Андросюк Е.Р. Практические аспекты реализации многоуровневой системы образования в техническом университете: организация и технологии обучения. - М., 1999. - 52 с.