Конфлікт як соціальний феномен соціального життя

Матеріал з PSYH.KIEV.UA -- Вісник психології і соціальної педагогіки

Версія за 06:41, 5 травня 2010

Реферат аспіранта НПУ ім.Драгоманова.

Автор: Кійко Тетяна Борисівна

Вступ

Конфлікти і конфліктні ситуації - безпосередня реальність наших днів. На протязі всього свого життя, хочемо ми того чи ні, але кожний з нас стикається з різного роду конфліктами.У повсякденному спілкуванні слово "конфлікт" застосовується щодо широкого кола явищ - від збройних сутичок і протистояння різних соціальних груп до службових чи сімейних суперечок , до проблем кожної особистості, які супроводжують її протягом усього життя.Як же себе поводити в конфліктній ситуації? Чи потрібно наполягати на своїй точці зору, чи краще поступитись, щоб завоювати більш вигідні позиції, які можна буде з успіхом використати надалі? В чому витоки того, що сталося?Відповісти на ці питання можна тоді, коли знаєш, що таке конфлікт.Конфлікт -це таке відношення між суб'єктами соціальної взаємодії, яке характеризується протиборством на основі протилежно направлених мотивів(потреб, інтересів, цілей, ідеалів, переконань) чи суджень (думок, поглядів, оцінок тощо). [5]Людське життя суперечливе, у ньому кожний індивід так чи інакше самовизначається й самоутверджується в процесі конфліктологічної взаємодії протягом життя.Факти свідчать, що конфлікти відіграють у житті народів, окремих людей і країн навіть більшу роль, ніж цього хотілося б самим людям: скажімо, всі прагнуть миру, проте кожен йде до нього "по-своєму" , отож виникає проблема. Найважливіша конфліктологічна проблема нашого часу -низький рівень духовності людського суспільства, що породжує складні проблемні ситуації як у пересічної особистості, так і в політика високого рангу.Конфлікт створює надзвичайно емоційну насичену установку, в якій усі психічні процеси підпадають під вплив спрямованості на боротьбу, все неначе забарвлюється афектами незадоволення, образи, обурення, гніву, створюється надзавдання, якому підпорядковується і все інше: міркування справедливості, вигоди, обережності тощо.Опоненти здатні нести матеріальні збитки і терпіти незручності, аби "не здатися", тобто не визнати себе винуватим (навіть якщо вони усвідомлюють свою провину) і не показати готовності першим піти на примирення. Буває, що досить виховані люди, які, в принципі, добре розуміють, що в конфлікті краще поступитися і піти на зустріч, абсолютно не в змозі зробити це в реальній ситуації, тобто вони наче стають рабами своєї конфліктної установки.Уникнути конфліктів та їхніх наслідків неможливо, тому й дуже важливо людям знати їхню суть, динаміку, методи та прийоми їх вирішення, прогнозування та запобігання.Мета роботи. Розглянути конфлікт як соціальний феномен соціального життя.Згідно мети дослідження в роботі поставлені наступні завдання:

1.     Проаналізувати і систематизувати теоретичні джерела з проблеми конфліктів.
2.     Розробити методичні рекомендації щодо профілактики та усунення конфліктної ситуації.

Розділ І. Конфлікт, його ознаки, функції, структура та динаміка.

Історія розвитку людства з найдавніших часів до наших днів засвідчує, що конфлікти завжди були і будуть.Над природою конфліктів уже замислювалися давньогецькі філософи. Анаксгтандр (бл.610-547 рр. до н. є.) твердив, що речі виникають із постійного руху "апейрону" єдиного матеріального начала, що приводить до виокремлення з нього протилежностей, а це означає, що воно конфліктне.[23; 23]

Античний філософ Геракліт (бл. 530-470 рр. до н. є.) вважав, що у світі все народжується через ворожнечу і розбрат, що єдиний закон, який панує в космосі, * це війна - батько і цар усього. Це перша спроба дати позитивне трактування боротьби у процесі суспільного розвитку через проблемність і конфліктність.У середні віки Фома Аквінський (1225-1274) висунув думку, що війни допустимі в житті суспільства, тобто конфлікти є об'єктивною реальністю.Георг Гегель (1770-1831) писав, що основна причина конфліктів коріниться в соціальній поляризації - між нагромадженим багатством, з одного боку, і змушеним працювати народом - з другого.Чарльз Дарвін (1809-1902) запропонував теорію еволюції, основні ідеї якої виклав у праці "Походження видів шляхом природного відбору, або збереження сприятливих порід у боротьбі за життя". Розвиток живої природи здійснюється в умовах постійної боротьби за виживання, тобто постійного конфлікту, вважав він.Вільям Самнер (1840-1910) - американський соціальний дарвініст, основним соціальним конфліктом у суспільстві вважав "конфлікт інтересів". Він, спираючись на великий історико-етнографічний матеріал, поклав початок системному вивченню норм соціальної поведінки, внутрішньогрупових і міжгрупових відносин. [13; 24-25]

Німецький соціолог Георг Зіммель (1858-1918) вважається першим, хто запровадив у науковий вжиток термін "соціологія конфлікту". Він запропонував зайнятись аналізом "чистих форм" соціального спілкування та взаємодії. Серед таких відносин стійких форм соціальної взаємодії, як авторитет, договір, підпорядкування, співробітництво та інші, особливе місце займає конфлікт - не лише норма, а й винятково важлива форма життя. Конфлікт сприяє соціальній інтеграції, він визначає характер конкретних соціальних утворень, змінює їхні принципи й норми організації.У 60-х роках ХХст. Були опубліковані праці американського психолога Еріка Берна (1902-1970), який на основі синтезу ідей психоаналізу й інтеракціонізму (Г.Міда) створив теорію трансактного аналізу. Згідно з Е.Берном, структура особистості поєднує в собі три компоненти-стани: "дитина" (джерело спонтанних емоцій, прагнень і переживань),"родич"(потяг до стереотипів, заборон, повчання) і "дорослий"(раціональне і ситуативне ставлення до життя). У процесі взаємодії людей здійснюється трансакція. Якщо реалізується непересічна трансакція, спостерігаються безконфліктні стосунки. Якщо виникає пересічна трансакція, процес спілкування порушується і може виникнути конфлікт.Інший американський вчений М.Амстуті розвинув ідею "корисності " та "негативності" конфліктів.Конфлікти є корисними тому, що:□  можуть попередити більш серйозні проблеми, які роблять розрядку в колективі, дають змогу уникнути великого насильства, створюють можливість розв'язувати проблеми цивілізованим шляхом;□  стимулюють творчість та ініціативу; □  пояснюють позиції та інтереси його учасників тощо.Конфлікти шкідливі, оскільки не рідко ведуть до безпорядку нестабільності, насильства, уповільнюють та ускладнюють прийняття рішення тощо. [23; 28-29]Наприкінці XX ст. сприйняття конфліктології як науки й практики повністю сформувалось.Сучасним управлінцям і спеціалістам різного профілю необхідні знання в галузі конфліктології управління та профілактики конфліктів, тому і важливо в наш час вивчати основи конфліктології. Проблеми конфліктології, конфліктних ситуацій завжди цікавили науковців, політиків, практиків, народ.Для розуміння суті конфлікту важливо виділити його основні ознаки та сформулювати необхідні і достатні умови його виникнення.Основні ознаки конфлікту:

1. Наявність двох чи більше учасників з суперечливими інтересами;
2. Кожний учасник має аргументацію та засоби захисту своїх інтересів;
3. Кожний учасник конфлікту трансформує свій стан в залежності від ситуації, яка склалася і на яку здійснює вплив супротивник.Необхідними і достатніми умовами виникнення (настання) конфлікту є наявність у суб'єктів соціальної взаємодії протилежно направлених мотивів чи суджень, а також стан суперництва між ними.

Функції конфліктів у суспільстві вивчалися завжди. Нині їх досліджують науковці-теоретики, практики-конфліктологи й медіатори, бо життя динамічне й розмаїте.Л.Козер (США) у 1956 р. видав книгу «Функції соціальних конфліктів» кожен його аналіз дотепер залишається класичним взірцем опису саме функцій конфліктів.Конфліктологи дійшли висновку, що правомірно виокремлювати дві функції будь-якого типу конфліктів: позитивну (конструктивну) і негативну(деструктивну).Конфлікт - джерело розвитку. Це найпозитивніша його функція. Вона набирає форму кризи й стимулює зміни в суспільстві.Конфлікт - сигнал до змін. Осмислюючи типи критичних ситуацій, Ф.Е.Василюк підкреслює позитивну роль, "потребу" внутрішніх конфліктів для життя: "Вони сигналізують про об'єктивні суперечності життєвих стосунків і дають змогу вирішити їх або ж довести до реального зіткнення, що може закінчитися згубно для особистостей". Аналогічну сигнальну функцію конфлікти виконують і в міжособистісних стосунках.Конфлікт — можливість зближення. Інколи бувають проблемні ситуації, які можуть зближувати людей. Соціологи чиказької школи стверджували, що "конфлікт - це можливість розмовляти відверто", коли особистості, поспілкувавшись, мають порозумітися.Конфлікт - це можливість розрядки напруження, "оздоровлення" відносин. Досить активно використовується в педагогічній практиці. А.С.Макаренко рекомендує вирішувати його методом "вибуху". Вибухом він називав доведення конфлікту до останньої межі, до такого стану, коли немає можливості для будь-якої тяжби між особистістю й суспільством, коли ребром поставлене питання - бути членом суспільства чи вийти з нього.Структура конфлікту.У структурі конфлікту можна виділити такі основні поняття: учасники конфлікту, умови перебігу конфлікту, образи конфліктної ситуації, можливі дії учасників конфлікту, наслідки конфліктних дій. Учасниками конфлікту можуть бути окремі індивіди, соціальні групи, організації, держави й т. д. З точки зору соціальної психології, що досліджує особистісні, міжособистісні та міжгрупові конфлікти, найтиповішими сторонами конфлікту є окремі аспекти (риси) особистості, самі особистості та соціальні групи. За такої класифікації учасників можливі конфлікти типу: риса особистості — риса особистості, особистість — особистість, особистість — група, група — група. В соціально-психологічному плані учасники, конфлікту характеризуються передусім мотивами, цілями, цінностями, установками тощо.Конфлікт суттєво залежить від зовнішнього контексту, в якому він виникає і розвивається. Важливою складовою є соціально-психологічне середовище, що представлене різними соціальними групами з їх специфічною структурою, динамікою, нормами, цінностями та ін.Вплив учасників конфлікту та умов його перебігу ніколи не здійснюється безпосередню. Опосередковуючою ланкою є образи конфліктної ситуації, які утворюються в кожного учасника конфлікту. Ці внутрішні картини ситуації включають уявлення учасників про самих себе (свої мотиви, цілі, цінності тощо), уявлення про протилежну сторону конфлікту та уявлення про ситуацію, в якій склалися і вирішуються конфліктні стосунки. Саме суб'єктивні образи, а не реальність є безпосередньою детермінантою конфліктної поведінки. Ці образи зумовлюють можливі дії, що визначають різні боки конфлікту. Оскільки ці дії взаємообумовлені, вони стають «взаємодіями» (протидіями), визначають стратегію поведінки, яка виражаєтеся не стільки словами, скільки діями. [15]Наслідки конфліктних дій уплетені в контекст конфлікту. Вони включені в конфлікт на ідеальному рівні: учасники конфлікту мають певний образ можливих результатів і відповідно до цього вибирають свою поведінку. Але й самі реальні наслідки конфліктних дій с складовим елементом процесу конфліктної взаємодії. Усвідомлення цих результатів, корекція своїх уявлень про конфліктну ситуацію — важливий бік конфліктної взаємодії.[15]Динаміка конфлікту.Важливою характеристикою конфлікту є його динаміка. Динаміка конфлікту як складного соціального явища знаходить своє відображення в двох поняттях :етапи конфлікту і фази конфлікту.Етапи конфлікту відображають суттєві моменти , які характеризують розвиток конфлікту від його виникнення і до вирішення. Тому значення основного змісту кожного з етапів конфлікту важливе для його прогнозування, оцінки і вибору технологій управління цим конфліктом.Основні етапи конфлікту.

1. Виникнення і розвиток конфліктної ситуації. Конфліктна ситуація створюється одним чи декількома суб'єктами соціальної взаємодії і є передумовою конфлікту.
2. Усвідомлення конфліктної ситуації хоча б одним із учасників соціальної взаємодії і емоційне переживання ним цього факту. Наслідками і зовнішніми проявами подібного усвідомлення і пов'язаних з ним емоційних переживань можуть бути зміна настрою, критичні висловлювання на адресу свого потенційного супротивника, обмеження контактів з ним і т.д.
3. Початок відкритої конфліктної взаємодії. Цей етап виражається в тому, що один із учасників соціальної взаємодії, який усвідомив конфліктну ситуацію, переходить до активних дій(в формі заяв, попереджень тощо), направлених на нанесення шкоди "супротивнику". Інший учасник при цьому усвідомлює, що дані дії направлені проти нього, і, в свою чергу, починає активно діяти проти ініціатора конфлікту.
4. Розвиток відкритого конфлікту. На цьому етапі учасники конфлікту відкрито заявляють про свої позиції і висувають вимоги.
5. Розв'язання конфлікту. В залежності від змісту, розв'язання конфлікту може бути досягнуто двома методами: педагогічним (бесіда, прохання, пояснення тощо) чи адміністративним (переведення на іншу роботу, звільнення, рішення комісії, наказ керівника, рішення суду і т. д.).

Фази конфлікту безпосередньо пов'язані з його етапами і відображають динаміку конфлікту перш за все з точки зору реальних можливостей його розв'язання.Основними фазами конфлікту є :

1. початкова фаза;
2. фаза підйому;
3. пік конфлікту;
4. фаза спаду.Співвідношення фаз і етапів конфлікту.Фаза конфлікту Етап конфлікту Можливості розв 'язання конфлікту(%)Початкова фаза Виникнення і розвиток 92% конфліктної ситуації; усвідомлення конфліктної ситуації... Фаза підйому Початок відкритої 46% конфліктної взаємодії Пік конфлікту Розвиток відкритого Менше 5% конфлікту Фаза спаду ___ Біля 20%. Отже, при опрацьовуванні літературних джерел, ми прийшли висновку, що конфлікт може бути деструктивним в одному плані та конструктивним в іншому, відігравати негативну роль на одному етапі розвитку і позитивну - на іншому.

Розділ II. Прояви особистості в конфліктній ситуації.

В конфліктології розрізняють п'ять типів конфліктних особистостей. Перший тип * демонстративний. Для цього типу притаманні такі характеристики поведінки: 

а) хоче бути в центрі уваги;

б) любить добре виглядати в очах інших;

в)його відношення до людей визначається тим, як вони до нього відносяться;

г) йому легко даються поверхневі конфлікти, милується своїми стражданнями і стійкістю;

д) добре пристосовується до різних ситуацій;

e) раціональна поведінка виражена слабо, більш притаманна поведінка емоційна;

є) планування своєї діяльності здійснюється ситуативно і слабо втілюється в життя;

ж) кропіткої, систематичної роботи уникає;

з) не уникає конфліктів, в ситуації конфліктної взаємодії почуває себе непогано.Другий тип - ригідний. Під час конфлікту він підозрілий, володіє завищеною самооцінкою, постійно вимагає підтвердження своєї значимості, прямолінійний і не гнучкий, з великими труднощами приймає точку зору оточуючих, пошану з боку оточуючих сприймає як належне, вираження недоброзичливості з сторони інших сприймає як образу, мало критичний по відношенню до своїх вчинків, хворобливо образливий, дуже чутливий по відношенню до вигаданої чи дійсної несправедливості.

Третій тип - некерований. Для нього характерним є :

а) імпульсивність, недостатній власний контроль;

б)непередбачуваність ;

в) поведінка зухвала, агресивна;

г)несамокритичність;

д) високий рівень домагань;

e) в власних невдачах звинувачує інших;

є) запальний, тому досить часто в конфлікті не звертає уваги на загальноприйняті норми спілкування;

ж) недостатній розвиток здатності співвідносити свої вчинки з цілями і обставинами;

з) з минулого досвіду (навіть гіркого) бере дуже мало.Четвертий тип - надточний. Люди цього типу висувають підвищені вимоги до себе, до інших, причому робить це так, що людям з якими він працює, здається, що він присікується; володіють підвищеною тривожністю; надмірно чутливі до деталей; інколи раптом розривають відношення з друзями, знайомими тому, що їм здається, що їх образили; страждають від себе самих, переживають свої невдачі, інколи розплачуються за низ навіть хворобами (безсонням, головними болями тощо); стримані Е зовнішніх, особливо емоційних, проявах; слабо відчуває реальні відносини Е групі.П'ятий і останній тип - "безконфліктний".

Для людей, яким притаманний даний тип конфліктної особистості, характерним є :

а) нестійкість в оцінках і поглядах;

б) легка навіюваність;

в) внутрішнє противоріччя;

г) деяка непослідовність поведінки;

д) недостатнє бачення перспективи;

e) залежність від поглядів і думок оточуючих;

є) надмірне прагнення до компромісу;

ж) недостатньо розвинута сила волі;

з) такі люди не замислюються глибоко над наслідками своїх вчинків та причинами.

Розділ ІІІ. Стратегії поведінки в конфліктах та шляхи їх розв'язання.

Розумна постановка питання зводиться не до повного уникнення конфліктів, а до намагання навчитись правильно вирішувати конфліктні ситуації, робити їх корисними, якщо це можливо.Коли людина знаходиться в конфліктній ситуації, для більш ефективного вирішення проблеми необхідно вибрати певний стиль поведінки, що властивий Вам, враховуючи при цьому стиль інших людей, а також природу самого конфлікту.Існує п'ять основних стилів вирішення конфлікту. Вони описані і широко використовуються в програмах навчання управління справами, в основі яких лежить система, що називається методом Томаса-Кілмена (метод розроблений Кеннетом У. Томасом та Ральфом X. Кілменом у 1972 році), Система дозволяє створити для кожної людини свій власний стиль вирішених конфлікту. Основні стилі поведінки в конфліктній ситуації пов'язані з загальним джерелом будь-якого конфлікту - неспівпаданням інтересів двох чи більше сторін.Стиль поведінки в конкретному конфлікті визначається тою мірою, якою людина хоче задовольнити власні інтереси (діючи пасивно чи активно) та інтереси іншої сторони (діючи сумісно чи індивідуально).Якщо представити це у графічній формі, можна отримати сітку Томаса Кілмена, що дозволяє визначити місце та назву для кожного з п'яти основних стилів вирішення конфлікту.    Сітка Томаса-Кілмена         Міра, якою людина    Стиль конкуренції    Стиль співробітництва    Активна діянамагається задовольнити        Стиль        власні інтереси        компромісу            Стиль ухилення    Стильпристосування    Пасивна дія    Індивідуальні дії                      Сумісні діїМіра, якою людина намагається задовольнити інтереси іншої сторони    Якщо почати зі сторони, на якій відмічені активні та пасивні дії, то, якщо реакція пасивна, людина буде старатися вийти з конфлікту; якщо вона активна, то людина намагатиметься вирішити його.Верхня частина сітки розкриває сумісні дії. Якщо людина надає перевагу сумісним діям, то вона буде намагатися вирішити конфлікт разом з іншою людиною чи групою людей, які в ньому задіяні. Якщо ж надає перевагу індивідуальним діям, то вона буде шукати свій шлях вирішення проблеми, чи шлях уникнення її вирішення.Коли скласти разом ці дві частини сітки, вийде матриця з п'яти стилів. Нище коротко описані кожен із згадуваних стилів.Стиль конкуренції.Як показує сітка, людина, що використовує стиль конкуренції, досить активна і в переважній більшості йде до вирішення конфлікту своїм власним шляхом. Вона не дуже зацікавлена у співробітництві з іншими людьми, зате здатна на вольові рішення. Згідно опису динаміки процесу Томасом та Кілменом, людина намагається, в першу чергу, задовольнити власні інтереси, не враховуючи інтереси інших, спонукуючи їх приймати своє власне вирішення проблем. Для досягнення своєї мети, така людина використовує свої вольові якості, і якщо її воля досить сильна, то це їй вдається.Ось приклади тих випадків, коли варто використовувати цей стиль:-    кінцевий результат дуже важливим для людини, і вона робить велику ставку на своє вирішення проблеми;-    людина має достатньо авторитету для прийняття рішення і очевидним є те, що запропоноване їй вирішення - найкраще;-    рішення необхідно прийняти швидко, і людина має достатньо влади для цього;-    коли людина відчуває, що в неї немає іншого вибору і їй нема що втрачати.Стиль ухилення.Другий з п'яти основних підходів до вирішення конфліктної ситуації реалізується тоді, коли людина не відстоює свої права, не співпрацює ні з ким для знаходження рішення проблеми чи просто ухиляється від вирішення конфлікту. Цей стиль можна використовувати, коли проблема, якої торкаються, не дуже важлива для людини, коли вона не хоче тратити сили на її вирішення, чи коли вона відчуває, що, знаходиться в безнадійному положенні.Нижче наведені найбільш типові ситуації, в яких рекомендується використовувати стиль ухилення:-    напруга дуже велика, і людина відчуває необхідність послаблення напруги;-    людина знає, що не може або навіть не хоче вирішувати конфлікт на свою користь;-    людина хоче виграти час, можливо, для того, щоб отримати додаткову інформацію;-    ситуація дуже складна і людина відчуває, що вирішення конфлікту вимагає надто багато від неї;-    намагатися вирішити проблему негайно - небезпечно, оскільки відкриття та обговорення конфлікту може тільки ускладнити ситуацію.В дійсності, відхід або відстрочка від вирішення конфлікту може бути досить вдалою та конструктивною реакцією на конфліктну ситуацію. Стиль пристосування.Третім стилем є стиль пристосування. Він означає те, що людина діє сумісно з іншою, не намагаючись відстоювати власні інтереси. Томас і Кілмен говорять, що людина діє у такому стилі, коли "жертвує" своїми інтересами на користь іншої людини, поступаючись їй чи її жаліючи.Оскільки, використовуючи цей підхід, людина відсуває свої інтереси в сторону, то краще так чинити тоді, коли вклад в даному випадку не дуже великий, чи коли ставка на позитивне рішення проблеми не дуже велика.Стиль пристосування може нагадувати ухилення. Однак, основна відмінність в тому, що людина діє разом з іншою, приймає участь в ситуації та погоджується робити те, чого хоче інша людина.

Ось найбільш характерні ситуації, в яких рекомендується стиль пристосування:-    людину не особливо хвилює те, що сталося;-    людина хоче зберегти мир та добрі відносини з іншими людьми;-    людина розуміє, що кінцевий результат набагато важливіший для іншої людини;-    людина вважає, що інша людина може отримати з цієї ситуації корисний урок, якщо вона поступиться своїм бажанням.Поступаючись, погоджуючись чи "жертвуючи" своїми інтересами на користь іншої людини, можна пом'якшити конфліктну ситуацію та встановити гармонію.Стиль співробітництва.Четвертним є стиль співробітництва. Використовуючи цей стиль, людина бере активну участь у вирішенні конфлікту та відстоює свої інтереси, але при цьому намагається співпрацювати з іншою людиною. Цей стиль потребує більш довгої роботи в порівнянні з іншими підходами до конфлікту, оскільки людина з початку "викладає на стіл" потреби та інтереси обох сторін, а потім обговорює їх. Цей стиль особливо ефективний коли сторони мають різні приховані потреби. В таких випадках буває важко визначити джерело незадоволення.Для успішного використання стилю співробітництва необхідно затратити деякий час на пошук прихованих інтересів та потреб, для розробки способу задоволення справжніх бажань з обох сторін.Такий підхід рекомендується використовувати в описаних нижче ситуаціях:-    вирішення  проблеми  дуже  важливе  для обох сторін, і ніхто не хоче повністю відмежуватись;-    є час попрацювати над проблемою, що виникла;-    опоненти хочуть поставити на обговорення деякі ідеї та попрацювати над їх вирішенням;-    обидва сторони мають однакову владу та не помічають різницю в положенні, щоб "на рівних" шукати вирішення проблеми.Співробітництво є дружнім, мудрим підходом до вирішення завдання визначення та задоволення інтересів обох сторін. Однак, це потребує певних зусиль. Обидві сторони повинні затратити на це деякий час, вони повинні зуміти пояснити свої бажання, виразити свої потреби, вислухати одне одного, а потім напрацювати альтернативні варіанти вирішення проблеми.Стиль компромісу.В середині сітки знаходиться стиль компромісу. Людина дещо поступається своїми інтересами, щоб задовольнити їх частково, і інша сторона робить те саме. Іншими словами, людина погоджується на часткове задоволення свого бажання і часткове виконанню бажання іншої людини. Компроміс досягається на більш поверхневому рівні в порівнянні з співробітництвом.Нижче перечисленні типові випадки, в яких стиль компромісу найбільш ефективний:-    обидві сторони мають однакову владу і мають взаємовиключні інтереси;-    інші підходи до вирішення проблеми виявилися неефективними;-    задоволення бажання має для людини не дуже велике значення, і воно може дещо змінити поставлену на початку мету;-    компроміс дозволить зберегти взаємовідносини та отримати хоча б щось ніж все втратити.Компроміс часто є вдалим відступом чи навіть останньою можливістю прийти до будь-якого вирішення.Важливо зрозуміти, що кожен з цих стилів ефективний тільки в певнимПрофілактика конфліктів.Профілактика конфліктів сприяє просвітництву та популяризації конфліктологічних знань. Тому важливо вивчати психологію конфліктів, конфліктних особистостей, причини і суть конфліктогенів та психологію майбутніх керівників.У конфліктологічній літературі вирізняють первинну і вторинну профілактику конфліктів (Н. Пов'якель, А. Тимохіна). Первинна психопрофілактика конфліктів полягає насамперед у психологічній освіті. Вторинна психопрофілактика передбачає безпосередню роботу в групах ризику, напруги, протистояння, в групах із високим потенціалом конфліктогенності та ескалації конфліктів.Для попередження конфліктів потрібно знати різновиди типових конфліктогенів:

•  погрози і накази;

•  негативна й необгрунтована критика, зауваження та негативні оцінки;

•  насмішки;

•  зневажливий тон, неввічливе ставлення;

•  приниження гідності, прізвиська;

•  хвальба;

•  безапеляційність і категоричність у судженнях та висловлюваннях;

•  перебивання іншого, підвищення голосу тощо для самоствердження за рахунок приниження й знецінення інших;

•  нав'язування порад;

•  приховування важливої інформації;

•  нав'язування конкурентних відносин;

•  допити, що заганяють "в кут", або такі, що викликають "почуття провини";

•  відмови від переговорів, обговорення складної проблеми;

•  різка заміна проблеми;

•  заспокоєння запереченням;

•  порушення етики тощо.Важливим засобом попередження конфліктів є насамперед врахування особливостей поведінки конфліктних особистостей, які нерідко страждають на різні комплекси; особистостей, невдоволених своїм статусом у суспільстві, в сім'ї, організації, що потребують постійного задоволення болючого самолюбства й зняття внутрішньої напруги.Ефективним методом профілактики та попередження конфліктів є уникнення конфліктних типів. В. Андреєв рекомендує:

•  не прагнути будь-що домінувати;

•  бути принциповим, проте не боротися лише заради принципів;

•  пам'ятати, що прямолінійність — це добре, проте не завжди;

•  частіше посміхатися (посмішка мало коштує, проте дорого цінується);

•  пам'ятати, що традиції — це добре до певної міри;

•  говорити правду потрібно, але це потрібно робити вміло;

•  прагнути бути незалежним, але не самовпевненим;

•  не перетворювати настирливість у надокучливість;

•  не чекати справедливості для себе, якщо ти сам несправедливий;

•  не переоцінювати своїх здібностей і можливостей;

•  не виявляти ініціативи там, де її не потребують;

•  виявляти доброзичливість;

•  виявляти витримку й спокій у будь-якій ситуації;

•  реалізувати себе у творчості, а не в конфліктах.Важливою умовою профілактики виникнення й ескалації конфліктогенів, як стверджують Г. Ложкін і Н. Пов'якель, має бути підвищення психологічної культури та психологічної освіти, які сприятимуть:

•  запобіганню застосування конфліктогенів у спілкуванні;

• самовдосконаленню сфери спілкування, оволодінню культурою спілкування та поведінки;

•  самовдосконаленню особистості й позбавленню егоцентризму, агресивності та схильності до маніпулювання, підвищенню самооцінки, поваги до себе та інших;

•  підвищенню стресостійкості та формуванню толерантності до фрустрації, "імунітету" на ситуативні та "комунальні" конфліктогени спілкування;•    формування в особистості усвідомлення й рефлексії чужих (але значущих для себе) і своїх конфліктогенів.Правила безконфліктного спілкування:

1. Не застосовуйте конфліктогени, оскільки вони активізують конфліктне поле суперечностей.
2. Не відповідайте конфліктогеном на конфліктоген, бо він є резервуаром конфліктів. Психологи твердять, що в такому разі збільшується сила конфліктогенів. Краще прагніть до потреби і налагодження гарних стосунків.
3. Здатність сприймати почуття іншої людини, розуміти її думки у психології називається емпатією. А тому доброю порадою для всіх буде: "Виявляйте симпатію до співрозмовника". Адже якась причина його привела до вас, то будьте мудрими. У такому разі виникає інший стан психіки з іншими роздумами. Психологи вважають, що тут спостерігається поняття, протилежне конфліктогенові — доброзичливі помисли щодо співрозмовника. Сюди належить все, що поліпшує настрій людини: похвала, комплімент, дружня усмішка, увага, цікавість до особистості, співчуття, поважливе ставлення до співрозмовника як до рівного собі тощо.
4. Спонукайте себе на доброзичливі помисли. Цього навчають психологи. Кожен із нас потребує позитивних емоцій, тому людина, яка є джерелом доброзичливих помислів, стає бажаним співрозмовником, навіть коли до неї було дещо упереджене ставлення.[13]Тому надзвичайно важливо проводити роботу з попередження й профілактики конфлікту.

Робота з мотивами, а не самим конфліктами дає можливість встановлювати об'єктивні та суб'єктивні передумови мотивів; попереджати конфліктні ситуації; прогнозувати розвиток конфліктів та виключити появу мотиву в майбутньому. Розв'язавши конфлікт, ми залишаємо «коріння» його виникнення недоторканим, а спрогнозувавши ситуацію, усунувши мотив, ми не даємо можливість виявитися конфлікту в майбутньому.

Висновки

Історія розвитку людства з найдавніших часів до наших днів засвідчує, що конфлікти завжди були і будуть. Тому проблеми конфліктології, конфліктних ситуацій завжди цікавили науковців, політиків, практиків, народ.Для розуміння суті конфлікту важливо виділити його основні ознаки, структуру, динаміку, функції і т.д.Ознаки конфлікту:

1. Наявність двох чи більше учасників з суперечливими інтересами;
2. Кожний учасник має аргументацію та засоби захисту своїх інтересів;
3. Кожний учасник конфлікту трансформує свій стан в залежності від ситуації, яка склалася і на яку здійснює вплив супротивник.У структурі конфлікту можна виділити такі основні поняття: учасники конфлікту, умови перебігу конфлікту, образи конфліктної ситуації, можливі дії учасників конфлікту, наслідки конфліктних дій. Етапами конфлікту є:

1. Виникнення і розвиток конфліктної ситуації.
2. Усвідомлення конфліктної ситуації хоча б одним із учасників соціальної взаємодії і емоційне переживання ним цього факту.
3. Початок відкритої конфліктної взаємодії.
4. Розвиток відкритого конфлікту
5. Розв'язання конфлікту.Всі функції конфліктів науковці поділяють на дві групи: позитивні та негативні.Розумна постановка питання зводиться не до повного уникнення конфліктів, а до намагання навчитись правильно вирішувати конфліктні ситуації, робити їх корисними, якщо це можливо.Для правильного розв'язання конфлікту потрібно знати п'ять стилів поведінки в конфліктній ситуації:Відхилення (запобігання, відхід).

Дана форма поводження вибирається тоді, коли індивід не хоче відстоювати свої права, співробітничати для вироблення рішення, утримується від висловлення своєї позиції, ухиляється від суперечки.Протиборство, конкуренція характеризується активною боротьбою індивіда за свої інтереси, застосуванням усіх доступних йому засобів для досягнення поставлених цілей: застосуванням влади, примусу, інших засобів тиску на опонентів, використанням залежності інших учасників від нього.Поступливість, пристосування. Дії індивіда спрямовані на збереження сприятливих відносин з опонентом шляхом згладжування розбіжностей за рахунок власних інтересів.Співробітництво означає, що індивід активно бере участь у пошуку рішення, що задовольняє всіх учасників взаємодії, але не забуваючи при цьому і свої інтереси. Передбачається відкритий обмін думками, зацікавленість всіх учасників конфлікту у виробленні загального рішення. Дана форма вимагає позитивної роботи й участі всіх сторін.При компромісі дії учасників спрямовані на пошуки рішення за рахунок взаємних поступок, на вироблення проміжного рішення, що влаштовує обидві сторони, при якому особливо ніхто не виграє, але і не втрачає.Загальні рекомендації з вирішення конфліктної ситуації можуть бути зведені до наступного:

1. Визнати існування конфлікту, тобто визнати наявність протилежних цілей, методів в опонентів, визначити самих цих учасників. Практично ці питання не так просто вирішити, буває досить складно зізнатися і заявити вголос, що ти знаходишся в стані конфлікту зі співробітником по якомусь питанню. Іноді конфлікт існує вже давно, люди страждають, а відкритого визнання його ні, кожний вибирає свою форму поводження і впливу на іншого, однак спільного обговорення і виходу із ситуації, що створилася, не відбувається.
2. Визначити можливість переговорів. Після визнання наявності конфлікту і неможливості його вирішити "з ходу" доцільно домовитися про можливість проведення переговорів і уточнити, яких саме переговорів: з посередником чи без нього і хто може бути посередником, задовольняючим обидві сторони.

З .Погодити процедуру переговорів. Визначити, де, коли і як почнуться переговори, тобто обмовити терміни, місце, процедуру ведення переговорів, час початку спільної діяльності.

1. Виявити коло питань, що складають предмет конфлікту. Основна проблема полягає в тому, щоб визначити в спільно використовуваних термінах, що є предметом конфлікту, а що ні. Уже на цьому етапі виробляються спільні підходи до проблеми, виявляються позиції сторін, визначаються точки найбільшої розбіжності і точки можливого зближення позицій.
2. Розробити варіанти рішень. Сторони при спільній роботі пропонують кілька варіантів рішень з розрахунком витрат по кожному з них, з урахуванням можливих наслідків.
3. Прийняти погоджене рішення. Після розгляду ряду можливих варіантів, при взаємному обговоренні і за умови, що сторони приходять до угоди, доцільно це загальне рішення представити в письмовому виді: резолюції, договорі про співробітництво і т.д. В особливо складних чи відповідальних випадках письмові документи складаються після кожного етапу переговорів.
4. Реалізувати прийняте рішення на практиці. Якщо процес спільних дій закінчується тільки прийняттям проробленого і погодженого рішення, а далі нічого не відбувається і не міняється, то таке положення може з'явитися детонатором інших, більш сильних і тривалих конфліктів. Причини, що викликали перший конфлікт, не зникли, а тільки підсилилися невиконаними обіцянками. Повторні переговори проводити буде набагато складніше.Отже, знаючи все про конфлікти та конфліктні ситуації, ми зможемо не лише уникати їх, а й навчитись правильно вирішувати конфлікти, робити їх корисними, якщо це можливо.

Список використаної літератури:

1. Гайдук Н. Концептуальні засади застосування посередництва при розв'язанні конфліктів // Педагогіка і психологія професійної освіти. -Львів, 2003. - №6. с.147-157.
2. Гришина Н.В.Психология конфликта. - Санк-Петербург, 2000
3. Грошев И.В. Гендерные, половые и личносные различия поведения в конфликтах // Мир психологии - 2005. - №2 - с.93-119.
4. Дронье А. Розв'язування конфліктів: Основні принципи успішного керівництва// Все для вчителя - 1999 - № 10 - с. 22-23.
5. Емельянов С.М. Практикум по конфликтологии, - СПб., 2003. Ю.Еникеев М.И. Общая и социальная психология. - М., 1999.
6. Ефимова Н.С. Психология взаимопонимания. - М. -2004.
7. Калошин В. Педагогічний конфлікт: причини, способи розв'язання// Поч.школа- 1999- №5- с. 5-7.
8. Конфликтология. - Ростов-на-Дону.2000.
9. Конфліктологія :Підручник / Л.М.Герасіна, М.І.Папанов. - Харків, 2002.
10. Ложкин Г.В. Практическая психология конфликта. - К., 2000.11.Нагаєв В.М. Конфліктологія. - К., 2004.
11. Палеха Ю.І Типологія конфліктів // Палеха Ю.І.Основи психології та педагогіки. - К. 1999.
12. Пірен М.І. Конфліктологія. К.-2003.
13. Почебут Л.Г., Чикер В.А Организационная социальная психология – СПб 2000. – С.155-178.
14. Трофімов Ю.Л. Психологія. -К. -2001.