Конгруентність особистості у міжособистісних взаєминах

Матеріал з PSYH.KIEV.UA -- Вісник психології і соціальної педагогіки

Версія за 08:02, 30 квітня 2010

Реферат аспіранта НПУ ім.Драгоманова.

Автор: Сісецька Ольга Анатоліївна

Вступ

Серед багаточисельних проблем сьогодення, хочеться зазначити, здавалося на перший погляд, незначну, але суттєву проблему, яка тим, чи іншим чином торкається кожної особистості.Ця проблема стосується, за словами Павлова, першої та другої сигнальних систем спілкування, тобто вербальних, і невербальних засобів передачі інформації особистістю. Кожна з яких досліджена окремо багатьма вченими.Тут хочеться звернути увагу на, так званий взаємозв'язок між ними та вплив його на побудову взаємин однієї особистості із іншими поодинці чи групою в цілому.Встановлено, що в процесі взаємодії людей від 60-80% комунікацій здійснюється за рахунок невербальних засобів спілкування і тільки 20 – 40% інформації передається за допомогою вербального спілкування. Ці дані змушують нас замислитися над значенням невербального спілкування для взаєморозуміння людей, звернути особливу увагу на значення жестів і міміки людини, а також породжують бажання опанувати мистецтвом тлумачення цієї особливої мови, на якій ми усі розмовляємо, навіть не усвідомлюючи цього.Хоча спілкування за допомогою мови рухів тіла здійснюється протягом більш мільйона років, наукове вивчення цього явища почалося тільки в останні роки, і особливу популярність воно отримало в сімдесятих роках XX століття. Свідоме спостереження за своїми власними жестами і жестами інших людей є кращим способом дослідження прийомів комунікації, використовуваних самим складним і цікавим біологічним організмом * самою людиною.Розрізняють два види спілкування: вербальне і невербальне. Спілкування, здійсненне за допомогою слів називається вербальним (від латинського verbalis – словесний). При невербальному спілкуванні засобом передачі інформації є невербальні (несловесні) знаки (пози, жести, міміка, інтонації, погляди, територіальне розташування і т.д.)."Кожні зміни в душі мають своє вираження в через голос, жести, міміку", - писав Цицерон. Саме це має назву – невербальні засоби спілкування Такі засоби виконують інформаційну та регулятивну функції в процесі спілкування.Вчені впевнені в тому, що вербальні засоби використовують для передачі інформації, а невербальні для "обговорення" міжособистісних відносин.Саме співпадання того, що розповідається людиною (вербально) з тим, про що «говорить» мова її тіла (невербально) – знайшло назву конгруентність особистості. Тобто вербальна та невербальна поведінка повинна бути «відкрита», тобто щира для іншого. Тим самим невербальна поведінка може доповнювати вербальну, протидіяти їй, посилювати або пом'якшувати сказане.Невербальна поведінка менше піддається контролю, імпульсивніше і тому більшою частиною відображає внутрішні прояви.Якщо людина щира, відкрита (конгруентна), вона стає більш доступнішою для інших із такою людиною легко знайти спільну мову, вирішити конфлікт та зав'язати взаємини.

1. Взаємозв'язок між вербальними та невербальними засобами спілкування

Незалежно від культурного рівня людини, слова і рухи, що їх супроводжують можна передбачити, що деякі вчені стверджують, що добре обізнана людина за словами та фразами співрозмовника може визначити, який рух робить в даний момент людина.Отже, щоб зрозуміти висловлення, недостатньо проникнути в зміст слів, необхідно зрозуміти почуття людини, якими супроводжується даний монолог.Дослідження психологів показують, що емоції не тільки залежать від ситуації спілкування, але і впливають на його розгортання, на прояв емоційного вигляду кожного з учасників.Особливістю невербального засобу спілкування «мові тіла» є те, що його прояв обумовлено імпульсами підсвідомості. Підробити такі імпульси неможливо.Сфера почуттів * емоційна сфера, - пише П.В.Симонов, - не піддається прямому керуванню. Емоції, як і інші психічні процеси людини, регулюються центрами головного мозку, виражаються в різноманітних рухових актах - жестах, міміці, виразних рухах тіла, змінах голосу і мови".Інакше кажучи, немовні засоби нашого спілкування полегшують взаємне пристосування один до одного і створюють можливість координувати спільні дії. Вираження не язиковими засобами своїх намірів, почуттів і станів залежить від культури людини. Тому, аналізуючи немовні засоби спілкування, необхідно відповісти на питання: що виражають, як виражають, для чого виражають. Оскільки немовні засоби - знаки спілкування, те кожний з нас повинний навчитися них розшифровувати  і виробити  для себе систему еталонів немовного поведінка. А це значить - перевести мову рухів на мову слів з метою аналізу станів людини, що стоять за цими немовними засобами.Як правило, невербальне спілкування є результатом підсвідомої тактики поведінки, підсвідомих імпульсів, тому його украй важко підробити, і довіряти йому можна значно більше, ніж словам. Ми часто посилаємося на інтуїцію, говоримо про «шосте почуття», завдяки якому, наприклад, звертаємо увагу на нещирість співрозмовника. Насправді – це проста загострена увага, частіше неусвідомлена, до дрібних невербальних деталей, уміння читати несловесні сигнали і відзначати їхню розбіжність з тим, що говориться – «неконгруентність» комунікативних прийомів. Власне, ще в давнину усвідомлювали це, про що говорить саме походження слова: латинське intueri означає просто «уважно дивитися». Саме тому, а не з простої жорстокості проводячи допит обвинуваченого саджають в поліції на стілець у просторій і яскраво освітленій кімнаті – так, як від уважного слідчого не вислизне жодна деталь поведінки. На цьому ж принципі засновано широко відомий «Детектор брехні», що зазначає завдяки чуттєвим датчикам те, що ледь помітить й проаналізує око.Мова здатна точно і неупереджено фіксувати інтелектуальні розуміння людини, слугувати засобом передачі повідомлень. Саме тому мова успішно використовується для закріплення і передачі різного роду наукових ідей, а також координації спільної діяльності, для осмислення щиросердечних переживань людини, його взаємин з людьми.

1.1 Вербальні засоби спілкування

До використовуваних нами символів відносяться слова, жести й інтонації. Саме цими символами обмінюються люди в процесі спілкування. Відправник кодує своє повідомлення за допомогою вербальних і невербальних символів.Слова  можуть мати різні значення для різних людей. те, що людина має намір повідомити, необов'язково буде інтерпретовано таким же способом іншою людиною. Найчастіше, ті ж самі слова виражають різні значення.Значення слова інтерпретується через досвід і варіює в залежності від контексту, ситуації, у якій було використане. Оскільки кожна людина має певний досвід, і кожен акт обміну інформацією у визначній мірі є новою ситуацією. Ніхто не може бути абсолютно впевненим у тому, що співрозмовник розуміє слова, так само, як розуміє їх та людина, що доносить інформацію до інших.Для ефективного обміну інформацією необхідно повне розуміння значення слів, що використовуються і намагатися цілком зрозуміти значення, що ви вкладається в слова.Невербальні засоби спілкування є частиною орієнтованої основи спілкування. Невербальні засоби спілкування можуть розглядатися і з погляду реципієнта (слухача) як частина орієнтованої основи для його комунікативної діяльності. Під цим кутом зору невербальні "ключі" можуть бути загальними для суб'єкта (хто говорить) і об'єкта, а можуть бути значимими лише для останнього; це частина таких "ключів", що з погляду суб'єкта входить у виконавчу фазу його комунікативної діяльності. Тут виникає основна, для сучасних досліджень невербального спілкування, проблема співвідношення невербального спілкування та комунікативної (вербальної) діяльності суб'єкта. Ця проблема останнім часом детально аналізувалася в спеціальній роботі Мортона Вінера, що пропонують "поведінкові процеси" розділити на чотири класи в залежності від їхнього місця в процесі спілкування:

а) "пошукові процеси" (тобто власне орієнтовані);

б) процеси корекції ; обидва ці класи визначають спілкування;

в) регулятори, що розділяються на сигнали, що виходять від слухача і підтверджують розуміння, і сигнали, що виходять від суб'єкта "запитуючі" об'єкта про розуміння;

г) модуляції повідомлення, тобто реакції на зміну різних умов спілкування, у тому числі і на процеси, що зазначені вище. Вже з цього видно, що проблема невербальних компонентів спілкування як орієнтованої основи для суб'єкта розпадається на дві частини: проблема статистичних факторів, незалежних від динаміки процесу спілкування;- проблема динамічних факторів, що виникає під час процесу спілкування.Невербальні компоненти спілкування можуть виступати частиною виконавчої фази спілкування, не маючи значення для процесу спілкування в цілому і лише доповнюючи, уточнюючи, змінюючи розуміння повідомлення об'єктом.Вони можуть бути абсолютно не значимі для об'єкта, бути свого роду лише витратами власне вербальної поведінки.

1.2. Невербальні засоби спілкування

Про емоції людини багато говорить міміка, рухи, вегетативні прояви ("почервонів", "зблід", "спітнів"), вираз очей, розмір зіниці. Найбільш вираженими емоції проявляються на обличчі й у різних позах (задоволення, захоплення, жаху).Американський психолог Р.Вудвортс розділив емоції на шість видів:    

1. любов, щастя, радість, веселощі;   
2. подив;   
3. страх, страждання;   
4. гнів, рішучість;   
5. огиду;   
6. зневагу.Звичайно емоції асоціюються з мімікою в такий спосіб:   

• подив

• підняті брови, широко відкриті очі, опущені вниз кінчики губ, відкритий рот;    

• страх - підняті і зведені над переніссям брови, широко відкриті очі, куточки губ опущені і трохи відведені назад, губи розтягнуті в боки, рот може бути відкритим;  

• гнів - брови опущені, ніс зморщений, нижня губа випнута або піднята і зімкнута з верхньою губою;  

• сум - брови зведені, очі не яскраві, куточки губ злегка опущені;  

• щастя - очі спокійні, куточки губ підняті.Невербальні засоби спілкування виявляються в наступних варіантах:   

а) супровід мовної частини повідомлення ("...з подихом відповів: Як там добре!"); 

б) сигналу про протилежний зміст (фальшивий тон, "по очах було видно, що це не так").Звідси відповідь: хочете довідатися правду про емоційний стан людини - дивитеся йому в обличчя.Мовлення містить у собі безліч повідомлень у так званих невербальних елементах спілкування, серед яких можна назвати наступні. Пози, жести, міміка. У цілому вони сприймаються як загальна моторика різних частин тіла (рук - жестикуляція, обличчя – міміка, пози – пантоміма). Ця моторика відображає емоційні реакції людини. Невербальне спілкування найчастіше використовується для встановлення емоційного контакту із співрозмовником і підтримки його в процесі бесіди, для фіксації того, наскільки, добре людина володіє собою, а також для отримання інформації про те, що люди в дійсності думають про інших або про певну ситуацію. Жести. Виразні рухи руками називають жестами.Жест може сказати багато про що. І, звичайно, ми усі з дитинства знаємо, що першим подає руку старший, якщо спілкуються люди однієї статі, і першою подає руку жінка, якщо співрозмовники різної статі. Порушення цього правила є помилкою.Рукостискання. Неодмінним атрибутом будь-якої зустрічі і прощання є рукостискання. Воно може бути інформаційним, особливо його інтенсивність і тривалість. Занадто коротке, мляве рукостискання дуже сухих рук може свідчити про байдужність. Навпаки, тривале рукостискання і занадто вологі руки свідчать про сильне хвилювання. Коротке рукостискання поряд з посмішкою і теплим поглядом демонструє дружелюбність. Однак затримувати руку партнера у своїй руці не варто: у нього може виникнути почуття роздратування (він начебто потрапив у капкан).Жести і пози. У практиці ділової взаємодії виділяють декілька основних жестів, що відображають внутрішній стан людини. Дійсно, рухи руками і тілом передають багато повідомлень про людину. По-перше, у них виражається стан організму і безпосередні емоційні реакції. Це дозволяє скласти певну думку про темперамент людини.По-друге, пози і рухи тіла виражають багато рис характеру людини, ступінь його впевненості в собі, скутість або розкутість, обережність або настирливість.По-третє, у позах і жестах проявляються культурні норми, засвоєні людиною.По-четверте, жестам і позам приписують умовні символічні значення. Таким чином, вони здатні передати точну інформацію.Жести відкритості свідчать про щирість і бажання говорити відверто. До цієї групи знаків входять жести такі, як "розкриті руки" і "розстібання піджака".Жест "розкриті руки" полягає в тому, що співрозмовник протягає вперед у ваш бік свої руки долонями нагору. Цей жест демонструє бажання піти назустріч і установити контакт.Жест "розстібання піджака" також є знаком відкритості. Люди відкриті і дружньо налаштовані часто розстібають і навіть знімають піджак у вашій присутності. Досвід показує, що угода між співрозмовниками, що знаходяться розстібнутих піджаках досягається частіше, ніж між тими, хто залишався в застібнутих піджаках. Той, хто змінює своє рішення в сприятливу сторону, звичайно розтискає руки й автоматично розстібає піджак.Жести підозри і скритності свідчать про недовіру, сумніви в правдивості, про бажання щось приховати і сховати від вас. У цих випадках співрозмовник машинально потирає чоло, скроні, підборіддя, прагне прикрити лице руками. Але найчастіше намагається не дивитися на вас, відводячи погляд убік. Інший показник скритності — непогодженість жестів. Якщо ворожа людина до вас, або яка захищається, посміхається, то це означає, що він за штучною посмішкою намагається навмисно сховати свою нещирість.Жести і пози захисту є знаками того, що співрозмовник відчуває небезпеку або загрозу. Найбільш розповсюдженим жестом цієї групи знаків є руки, що схрещені на грудях. Руки тут можуть займати три характерні позиції.Просте схрещення рук є універсальним жестом, що означає оборонний або негативний стан співрозмовника. У цьому випадку варто переглянути те, що ви робите або говорите, тому що співрозмовник почне уникати розмови. Потрібно також врахувати і те, що цей жест впливає на поведінку інших людей. Якщо в групі з чотирьох чоловік або і більше ви схрестили руки в захисній позиції, то незабаром можна чекати, що й інші члени групи наслідують ваш приклад. Правда, цей жест може означати також спокій і впевненість, але це буває тоді, коли атмосфера бесіди не носить конфліктного характеру.Якщо крім схрещених на груди рук співрозмовник ще стискає пальці в кулак, то це свідчить про його ворожість або наступальну позицію. Жести міркування й оцінки відображають стан розмірковування і прагнення знайти рішення проблеми. Розмірковування супроводжується жестом "рука біля щоки". Цей жест свідчить про те, що вашого співрозмовника щось зацікавило. Залишається з'ясувати, що ж спонукало його зосередитися на проблемі.Коли співрозмовник підносить руку до обличчя, спираючи підборіддя на долоню, а вказівний палець витягає уздовж щоки (інші пальці знаходяться нижче рота) — це є красномовним свідченням того, що він критично сприймає ваші доводи.Жести сумніву і непевності найчастіше проявляються в почісуванні вказівним пальцем правої руки за мочкою вуха бічну частину шиї.Дотик до носа або його легке потирання — також знак сумніву. Коли вашому співрозмовнику буває важко відповісти на ваше питання, він часто вказівним пальцем починає торкатися або потирати ніс. Іноді люди потирають ніс тому, що він чешеться. Однак ті, хто чеше ніс, звичайно роблять це енергійно, а ті, для кого це служить жестом, лише злегка його потирають.Жести і пози, що свідчать про небажання слухати і прагнуть закінчити бесіду. Якщо під час бесіди ваш співрозмовник опускає віки, то це сигнал про те, що ви для нього стали нецікаві або просто надокучили, або ж він почуває свою перевагу над вами. Якщо ви помітили подібний погляд у свого співрозмовника, то врахуйте наступне: необхідно щось змінити, якщо ви зацікавлені в успішному завершенні розмови.У тому випадку, коли співрозмовник хоче швидше закінчити бесіду, він непомітно (і часом неусвідомлено) пересувається або повертається убік дверей, при цьому його ноги обернені до виходу. Поворот тіла і положення ніг указують на те, що йому дуже хочеться піти. Показником такого бажання є також жест, коли співрозмовник знімає окуляри і демонстративно відкладає їх убік.Жести, що свідчать про бажання навмисно затягти час, звичайно зв'язані з окулярами. Для того щоб затягти час з метою обміркувати остаточне рішення, співрозмовник робить наступні жести: постійно знімає і вдягає окуляри, а також протирає лінзи. Якщо ви спостерігаєте один з цих жестів відразу ж після того, як запитали людину про його рішення, то найкраще буде помовчати в чеканні. Якщо партнер знову надягає окуляри, то це означає, що він хоче ще раз "переглянути факти".Жест "розходжування" служить знаком того, що не слід квапитися. Багато співрозмовників прибігають до цього жесту, намагаючись "потягнути час", щоб розв'язати складну проблему або прийняти важке рішення. Це дуже позитивний жест. Але разом з тим, хто ходить із боку в бік, розмовляти не слід. Це можа порушити хід його думок і перешкоджати прийняттю рішення.Жести упевнених у собі людей з почуттям переваги над іншими. Про це говорять жести, такі, як "закладання рук за спину з захопленням зап'ястку". Від цього жесту варто відрізняти жест "руки за спиною в замок". Він говорить про те, що людина засмучена і намагається взяти себе в руки. Цікаво, що чим більше сердить людину, тим вище пересувається його рука по спині. Саме від цього жесту пішов вислів "візьми себе в руки". Це поганий жест, що використовується для того, щоб приховати свою нервозність.Жести непорозуміння можна назвати жестами витиснення, оскільки вони виявляються внаслідок приховування своїх думок. Збирання неіснуючих ворсин з костюму є одним з таких жестів. Співрозмовник, що збирає ворсин, звичайно сидить, розвернутим від інших, і дивиться у бік. Коли співрозмовник постійно збирає ворсини з одягу, це є ознакою того, що йому не подобається усе, що тут говориться, навіть якщо на словах він з усім згоден.Жести, сигналізують про бажання закінчити розмову або зустріч і виражаються в направленні корпусу вперед, при цьому обидві руки лежать на колінах або тримаються за бокові краї стільця. Якщо кожен з цих жестів з'являється під час розмови, то варто брати ініціативу у свої руки і першим пропонувати закінчити бесіду. Це дозволить вам зберегти психологічну перевагу і контролювати ситуацію.Крім розглянутих раніше поз і жестів існують і інші, котрі не менш красномовно передають той або інший внутрішній стан співрозмовників. Так, за допомогою потирання долонь передаються позитивні чекання. Зчеплені пальці рук означають розчарування і бажання співрозмовника сховати своє негативне ставлення до того, що він почув.Міміка має дуже велике значення в практиці ділової взаємодії. Саме обличчя співрозмовника завжди привертає погляд. Вираження обличчя забезпечує постійний зворотний зв'язок: за цим ми можемо зробити висновок, зрозуміла нас чи людина ні, чи хоче він щось сказати у відповідь. Міміка свідчить про емоційні реакції людини.Оскільки обличчя є як би своєрідним перехрестям, на якому вираженні невербальні особливості, мімічні аспекти є найбільш чіткими.Головний показник почуттів - міміка, тобто вираз обличчя (очей, бровей, губ).Мімічні засоби - рухи мімічних м'язів обличчя і повороти голови. Це умовні знаки (кивання головою), що вказують рухи - поворот голови у певний бік.Очі допомагають тим хто спілкується встановити візуальний контакт. Дивитися на того, хто спілкується означає не тільки зацікавленість, а й допомагає зосередитися на тому, що він говорить. Під час бесіди та людина, що говорить і та, що слухає то дивляться, то відвертаються один від одного, відчуваючи, що постійний погляд заважає співрозмовнику зосередитися. Найоптимальніша тривалість погляду не більш 10 секунд. Обговорюючи неприємні речі, ми не дивимося на співрозмовника з ввічливості і розуміння емоційного стану учасника спілкування. Погляд означає не тільки зацікавленість, але й зосередженість на темі розмови, причому значно легше підтримувати візуальний контакт, коли розмова приємна, аніж коли конфліктна. В останньому випадку утримування від прямого візуального контактову є проявом увічливості та розуміння емоційного стану партнера по спілкуванню, а наполегливий погляд — ознака ворожості, втручання в особисті переживання. Наполегливий і пильний погляд сприймається нами як втручання в особисті справи. Більш того, такий погляд сприймається як ознака ворожості і створює в нас несприятливе враження.Візуальний контакт допомагає керувати розмову. Якщо той хто говорить періодично дивиться в очі слухачу, то відводить їх убік, це означає, що він ще не закінчив говорити. В кінці своєї розмови, суб'єкт, як правило, дивиться прямо в очі співрозмовника, як би повідомляючи: "Я все сказв, тепер ваша черга".Важливо знати та свідомо використовувати такі характеристики візуального контакту: відведення погляду вбік, погляди скоса чи, навпаки, визивно прямі, погляди крадькома — ознака ворожості, готовності до конфлікту, моргання очима — подив, зляканість, широко відкриті очі — привітність, задоволення (у сполученні з посмішкою), відсутній, пустий погляд — утома, нудьга.Знання про особливості візуального контакту не тільки дозволяють діагностувати та нейтралізувати прояви, що утруднюють професійне спілкування, а й цілеспрямовано створювати такі, що сприяють оптимальній взаємодії.Останніми при перерахуванні невербальних засобів спілкування були названі мимовільні прояви фізіологічних реакцій, до яких належать потіння, пересихання в роті, що супроводжується ковтанням, облизуванням губ, посилене пульсування, порушення дихання, розширення зіниць, збліднення тощо. Усі ці прояви, що практично не підвладні свідомому контролю, свідчать про значні труднощі, яких зазнав співрозмовник, і повинні фіксуватися як додаткові діагностичні ознаки.Брови. Людина може піднімати одну або дві брови нагору й опускати вниз, зводити їх, підводячи при цьому очі то нагору, то вниз убік. Такі рухи можуть мати різне значення:

1. Прагнення звернути на себе увагу:
2. Виражати подив, здивування:
3. Міміка, що супроводжує питання:
4. Вираження незадоволення, несхвального ставлення до чогось:Губи.

Загально відомо, що щільно стиснуті губи відображають замислення, вигнуті губи - сумнів або сарказм. Посмішка, як правило, виражає дружелюбність, потребу в схваленні. У той же час посмішка як елемент міміки і поведінки залежить від регіональних і культурних впливів: так, жителі півдня схильні посміхатися частіше, ніж жителі північних районів. Посмішка, супроводжується піднятими бровами. У той час посмішка з опущеними бровами означає перевагу. Губи можна випинати, виставляти, відстовбурчувати, виражаючи відповідні емоції.Вирази обличчя й етикет. Варто подивитися у вітрину магазина і піймати власне віддзеркалення, як ми його автоматично змінюємо. Немає чи непотрібної похмурості, чи досить воно доброзичливе, що чи приємно оточує? Сприятливий вираз власного обличчя теж варто довести до автоматизму.Посмішка призначена іншим людям, щоб їм з вами було гарно, радісно і легко. Тому психологи радять: частіше посміхатися.Міміка і жести також виражають почуття людини:   

а) схвалення/несхвалення;  

б) порозуміння/непорозуміння;  

в) рішучість/нерішучість;  

г) співчуття/байдужість;  

д) захват/розпач;       

е) терпимість/нетерпимість (подив, розгубленість, питання й ін.).Варто пам'ятати, що жести і міміка - лише доповнення до людської мови. Навіть при самому активному темпераменті варто утримуватися від бурхливого жестикулювання. Подібність з вітряним млином не прикрашає людини.Інтерпретація жестів, поз і інших компонентів невербального спілкування не завжди буває однозначної. Невербальні компоненти спілкування дуже значимі в перші хвилини знайомства.

Отже, що ж найбільше істотно в цей початковий момент спілкування?По-перше, необхідно показати зацікавленість у майбутній бесіді, готовність до конструктивного співробітництва, відкритість для нових ідей і пропозицій. Як цього досягти? При ділових зустрічах варто звернути увагу на позу, погляд, жести. Поведінка повинна бути природною, але від деяких звичок, якщо вони існують, усе-таки варто відмовитися.Навички невербального спілкування Рівні вербального і невербального спілкування постійно переплітаються і впливають один на одного. Невербальне поведінка може змінити зміст слів, збагатити словесний зміст, ілюструвати слова або навіть їх замінити. Думають, що з цих двох компонентів спілкування невербальний є більш важливим. Як відзначає R.Birdwhistell (цит. по G.M.Gazda, 1989), "слова, використовувані в мові, містять у собі не більш 35% соціальних змістів, висловлюваних у спілкуванні". Тому очевидно, що терапевтові особливо важливо орієнтуватися в тім, що в групі не висловлюється словами, але виражається невербально. Навички невербального поведінка здобуваються в повсякденному житті (F.Davis, 1973). Ними користуємося і "читаємо" невербальне поведінка інших людей автоматично, не усвідомлюючи цього. Тому, як би ми ні хотіли часом сховати щирий зміст того, про що говоримо, нас видають невербальні реакції, сховані за словами. Важливо не тільки вміти угадувати зміст невербальних сигналів учасників, але й орієнтуватися у своїх невербальних реакціях, а найкраще намагатися, щоб слова відповідали почуттям. Не слід забувати, що учасники групи в спілкуванні також більш-менш успішно "читають" невербальні знаки. Дослідження показують, що в спілкуванні більше довіряють невербальної інформації, чим вербальної. Коли зауважуємо протиріччя між вербальними і невербальними реакціями, навіть не усвідомлюючи останніх, ми їм довіряємо більше (з цим бувають зв'язані наші сумніви у висловленнях співрозмовника – "щось не так у його словах"). Як указує G.M.Gazda (1989), невербальні реакції допомагають реалізувати чимало важливих цілей у спілкуванні.

1. Допомагають виразити почуття. Виконаний A.Mehrabian і S.R.Ferris (1967) статистичний аналіз ефективності каналів вербального і невербального спілкування показав, що розподіл по ефективності таке: вербальне вираження – 7%, голос – 38% і вираження особи – 55%.
2. Доповнюють, змінюють, ілюструють і збагачують вербальні висловлення.
3. Регулюють участь у спілкуванні. Невербальними сигналами ми виражаємо як своє бажання продовжувати бесіду, так і прагнення закінчити або уникнути неї.
4. Формують визначені почуття в партнера при спілкуванні.
5. Є важливою формою реагування в міжособистісних відносинах.
6. Виражають увагу в спілкуванні. Невербальні елементи особливо важливі для правильного слухання співрозмовника. Своєю невербальною поведінкою ми можемо демонструвати як зацікавленість і увагу, так і байдужість. Ефективне спілкування можливо, коли людина намагається точніше, відправляти і приймати повідомлення. Для цього необхідно вміти слухати. Вислуховування фактів і почуттів – це вислуховування повідомлення цілком. Надходячи так, ми розширюємо свої можливості зрозуміти ситуацію і даємо звістку про поважне відношення до того, що в дійсності людина, що говорить, намагається передати нам.Професор Кит Дэвис приводить 10 правил ефективного слухання. Перестаньте говорити. Неможливо слухати розмовляючи.

1. Допоможіть що говорить розкріпачитися. Створіть у людини відчуття волі. Це часто називають створенням атмосфери, що дозволяє.
2. Покажіть що говорить, що ви готові слухати. Необхідно виглядати і діяти зацікавлено. Слухаючи, намагайтеся зрозуміти, а не шукати приводів для заперечень.
3. Усунете дратівні моменти. Не малюйте, не постукуйте по столі, не перекладайте папера. Чи буде спокійніше в кабінеті, якщо закрити двері?
4. Сопереживайте що говорить. Постарайтеся встати в положення що говорить.
5. Будьте терплячими. Не заощаджуйте час. Не переривайте що говорить. Не поривайтеся вийти, не робіть кроків у напрямку до дверей.
6. Стримуйте свій характер. Розсерджена людина додає словам невірний зміст.
7. Не допускайте суперечок і критики. Це змушує що говорить зайняти оборонну позицію, він може замовчати або розсердитися. Не сперечайтеся. Саме перемігши в суперечці, ви програєте.
8. Задавайте питання. Це підбадьорює суб'єкта і показує йому, що ви слухаєте.
9. Перестаньте говорити! Це наставляння йде і першим, і останнім, тому що всі інші залежать від нього.

2. Механізми взаємовпливу в міжособистісних стосунках

     Вищезазначене свідчить, що спілкування — це не просто обмін інформацією, воно передбачає взаємну активність партнерів. Успішність спілкування залежить від рівня соціальної чуттєвості до людей, психологічної пильності та емоційної чутливості. При нерозвиненості однієї з цих складових спілкування може стати не результативним чи взагалі не відбутися.Для успіху в спілкуванні важливим є особливостей міжособистісних взаємин. Для ефективного обміну інформацією необхідно прийти до розуміння щирого значення слів, що використовується і домогтися розуміння значення, що вкладається в слова (емоційного контексту).Поряд зі словесним (вербальним) спілкуванням необхідно враховувати невербальну мову людей.Якщо висловлювання особистості не співпадає з іншим, говорять про вербально-вербальну неконгрентнітсь. Частини тіла таж можуть виражати різні повідомлення.Наприклад, рухи, орієнтовані по напрямку до співрозмовника, відкритий прямий погляд, лице промовляють про бажання говорити, але при цьому одна рука прикриває рот, ноги складені навхрест, голос звучить невпевнено.Або на обличчі може світитися посмішка, а в очах відображена туга. У такому випадку можна говорити про невербально-невербальну неконгруентність.Усе це дозволяє зробити висновок, це досягнення конкретних результатів у взаєминах з партнерами, співрозмовниками або просто колегами, то вам необхідно опанувати хоча б азами вербального і невербального, спілкування та конгруентного вираження Останнім часом неконгуентність розглядається як соціально психологічний феномен, що робить істотний вплив на характер міжособистісних відносин, ефективність взаємодії, вірогідність інформації, яким обмінюються учасники побудови міжособистісних взаємин. На сьогоднішній день найбільш розповсюдженим є визначення обману (неконгруентності) як навмисного, навмисного введення в оману співрозмовника /13/. Однак Д. И. Дубровский /2/, з іншими авторами використовують поняття ненавмисного обману (неконгруентності). Він пов'язує цей вид введення в оману з благородними, доброзичливими намірами, з відсутністю злого умислу. Однак ця характеристика не відображає його навмисність, хоча і має велике значення під час аналізу проблеми в спілкуванні. У цьому випадку майже кожна людина, що передає правдиву інформацію (тобто таку, в дійсності якої вона суб'єктивно переконана), може бути названою лицемірною уже хоча б у силу відносності критеріїв щирості. Крім того, інформація може не повною мірою відповідати дійсності в результаті омани, через помилки сприйняття, впливу механізмів психологічного захисту особистості й інших неусвідомлюваних явищ. Перекручування інформації, що надається людиною, може бути результатом серйозних психічних патологій, таких як порушення свідомості, пам'яті, наявності нав'язливих ідей або маячні, хворобливих мотивів, слухових галюцинацій. Природно, що ошуканець може досягти своєї мети тільки за умови, що його дії будуть схованими від об'єкта. Прагнення сховати свої дії від передбачуваної жертви також потрібно розглядати як один з ознак обману, що проявляється в (неконгруентності). Отже, якщо навмисне введення в оману розглядати в рамках безпосереднього професійного (ділового) спілкування, то неправду ми можемо визначити як відповідне вербальне повідомлення (інформацію) і як процес передачі партнерові цього повідомлення. Неправда в такий спосіб стосується в основному комунікативної сторони спілкування. Обман же виступає як феномен, що, імовірно, зв'язаний із усіма трьома традиційно виділюваними сторонами спілкування: комунікативної, перцептивної і інтерактивної. У цьому випадку логічним буде визначення обману в спілкуванні як навмисного введення в оману партнера з використанням особливостей обміну інформацією, закономірностей сприйняття і взаєморозуміння, а також механізмів взаємодії в процесі спілкування. Визначаючи неправду, О. Липпман /4/ звертає увагу на те, що вона є вольовим актом, оскільки вводячи в оману партнера по спілкуванню, суб'єкт переборює внутрішні і зовнішні гальмуючі фактори. Як такий фактор він розглядати вже саму одночасну присутність у свідомості брехуна комплексу неправильних уявлень і комплексу вірних, щирих представлень. До гальмуючих факторів, можна віднести побоювання викриття неправди, моральні норми, що ним проповідуються. У той же час С. Л. Рубинштейн підкреслює, що «вольовий акт – це не абстрактна активність, а активність, що укладає в собі і самообмеження. Сила волі полягає не тільки в умінні здійснювати свої бажання, але й в умінні придушувати деякі з них, підкоряючи одні з них іншим і кожне з них – задачам і цілям яким особисті бажання повинні бути підлеглі. Воля на вищих своїх ступінях – це не проста сукупність бажань, а відома організація них. Вона припускає далі здатність регулювати свою поведінку на підставі загальних принципів, переконань, ідей. Воля вимагає самоконтроль, уміння керувати собою і панувати над своїми бажаннями...» /7, С. 596/. Розглядаючи обман як специфічний елемент діяльності в рамках міжособистісного спілкування, необхідно згадати про співвідношення понять «діяльність» і «спілкування». У вітчизняній філософії і психології виділяється кілька підходів до аналізу їхнього зв'язку. Один з них полягає в тому, що спілкування розглядається як специфічний вид діяльності (комунікативна діяльність). З урахуванням цього підходу, ми можемо розглядати обман як комунікативна дія. Розгляд обману як дії дає підстави установити його співвідношення з поняттям «нещирість (щирість)» («конгруентність /неконгруентність»). А.В. Петровский /5/, С. Л. Рубинштейн /7/ і інші вчениі підкреслюють, що діяльність завжди здійснюється у визначеній системі відносин людини з іншими людьми. Її результати впливають на навколишній світ, на життя і долі інших людей. Отже, така специфічна дія, як обман також буде вимагати відповідного відношення суб'єкта до партнера по спілкуванню. Це відношення і є нещирість (неконгруентність). Щирість (конгруентність) у відношенні до іншої людині припускає відкритість, довіру, розуміння і прийняття його цілей і особистості. Людина може не обманювати свого партнера по спілкуванню, але в той же час і не бути щирим. Пізнання і взаємний вплив людей один на одного — обов'язковий елемент всілякої спільної діяльності, незалежно від того, що є її метою (досягнення матеріального результату, виховання тощо). Від того, як люди відображають та інтерпретують зовнішність і поведінку, багато в чому залежить характер їх взаємодії і діяльності та результати, яких вони досягають.Отже, людина виступає щодо партнерів по спілкуванню не тільки як об'єкт і суб'єкт впливу, а й одночасно як суб'єкт пізнання. Основними процесами, завдяки яким людина сприймає та переробляє інформацію, що надходить від іншої людини, є сприймання, мислення та уявлення.Певні закономірності виявляються при сприйманні та розумінні психічних станів, зокрема, емоційних. Так, найбільш точно ідентифікуються подив, відраза, гірше — горе, гнів, позитивні емоції.Взаємовплив спрямований на формування сталих оцінок, учинків, що характеризуються подібністю. Це сприяє зближенню, поєднанню інтересів і ціннісних орієнтацій — відбувається процес уподібнення членів однієї групи. Механізмами взаємовпливу є імітація, навіювання, конформність, переконання.Імітація — неспрямований вплив, що не ставить перед собою спеціальної цілі, але має кінцевий ефект і є найпростішою формою відображення людиною поведінки інших людей. На основі імітації пізніше формуються інші регулятори взаємовпливу — навіювання, конформність, переконання. Вони регулюють норми міжособистісного спілкування. Норми, у свою чсріу, визначають характер міжособистісних стосунків. Наявність відпрацьованих норм демонструє однозначність у розумінні та оціїщі подій.Навіювання — найменш усвідомлюваний процес — грунтується на некритичному наслідуванні зразків поведінки іншої людини. Навіювання може бути пряме (коли один із партнерів по спілкуванню ставить перед собою таке завдання) і непряме, мимовільне.Конформність, на відміну від навіювання, є процесом свідомої зміни оцінок, установок, поведінки під впливом групи. Це виражається у свідомій зміні ціннісних орієнтацій, прийнятті групових норм, очікувань та ролі, яку нав'язує група. Міра прийняття особистістю зовнішніх оцінок і норм поведінки свідчить про ступінь її конформності. Прийняття норм може мати поверховий характер або ж глибинний, пов'язаний зі зміною диспозицій особистості. Соціальні ролі особистості показують, як глибоко вона сприймає груповий тиск, виявляючи певну конформність.Слід чітко розрізняти конформність як ситуативне явище та конформізм як рису характеру Конформність виявляється в повсякденному житті, оскільки людині доводиться узгоджувати свою поведінку з іншими людьми, з певними соціальними нормами. Конформізм як особистісна риса — це готовність людини змінювати власну поведінку, роль, думки та переконання відповідно до нав'язаних їй норм, оцінок.Переконання — процес свідомого прийняття оцінок, думок і стереотипів поведінки, що належать групі. У процесі переконання відбувається звертання в основному до раціональних сторін психіки, досвіду, знань, логічного мислення, хоча все це не виключає участі емоцій та почуттів.У повсякденній практиці спілкування явища навіювання, конформності, переконання ідуть поряд. Вплив людини на людину — процес багатоплановий, проте можна виділити кілька його загальних умов. Ступінь конформності та переконаності залежить від того, хто є суб'єктом впливу. Тут відіграють велику роль такі фактори, як соціальний статус особи, належність її до певної організації, вік, професія, популярність та ін. Вплив на людину буде ефективнішим, якщо він здійснюватиметься у присутності інших людей.Міжособистісний взаємовплив залежить від ступеня визначеності чи невизначеності фактів і подій, завдяки яким приймаються ті або інші рішення. Дослідники виявили таку залежність: за умов високої визначеності 'Іавдань вірогідність зміни оцінок і думок менша, а адекватність їх вирішення виша; за умов високої невизначеності завдань вірогідність зміни оцінок більша, адекватність менша.Суттєвим моментом взаємовпливу є стосунки симпатій та антипатій. Міжособистісні симпатії «нав'язують» більшу згоду, антипатії * незгоду. Симпатії роблять людей більш «відкритими» до взаємовпливу, антипатії, навпаки, — ізолюють їх один від одного. Людина малосприйнятлива до думок та оцінок людей, яким вона не симпатизує Причому антипатії можуть суттєво погіршувати сутність взаємовпливів. Тому оптимальними вважаються такі стосунки, які найменше пов'язані з симпатіями й антипатіями і спрямовані на ефективність діяльності.Проте міжособистісні взаємовпливи можуть приводити і до характерологічних змін. У процесі спільного життя люди не тільки набувають загальних рис, що робить їх схожими один на одного, а й виробляють протилежні характерологічні властивості. Так, за даними досліджень, наявність у батька такої риси, як домінантність, спричинює формування в дитини зворотної риси — пасивності, але домінантність матері позитивно впливає на формування цієї риси в дитини. Загалом закономірність міжособистісних стосунків, що демонструє зближення психологічних рис у людей, названо -законом "міжосабистісного уподібнення", а частковий його прояв - ефект "поляризації" особистісних рис — формується у процесі тривалих стосунків.

3. Типи міжособистісних стосунків

Оцінка міжособистісних стосунків передбачає проведення їхньої класифікації. Так, виділяються стосунки знайомства, приятелювання, дружби, Коли один з партнерів сприймає ці стосунки тільки як знайомство, а інший — як дружбу, то виникає непорозуміння. Тому міжособистісні стосунки можна визначити як взаємну готовність партнерів до певного типу почуттів, домагань, очікувань, поведінки. М. Обозов пропонує таку класифікацію міжособистісних стосунків: знайомства, приятелювання, товариські, дружні, любовні, подружні, родинні, деструктивні Вона спирається на кілька критеріїв: глибину стосунків, вибірковість щодо партнерів, функції стосунків.Головним критерієм розрізнення міжособистісних стосунків є рівень включення особистості в стосунки. У структурі особистості виділяють такі рівні: загальновидові, соціокультурні, психологічні, індивідуальні. Найбільше включен-ня індивідуальних характеристик особистості відбувається у дружніх, подружніх стосунках. Стосунки знайомства, приятелювання обмежуються включенням у взаємодію переважно видових та соціокультурних особливостей особистості.Другий критерій — вибірковість щодо партнерів — можна визначити як кількість ознак, що мають значення для встановлення та відтворення стосунків. Найбільшу вибірковість виявляють стосунки дружби, подружні, кохання, найменшу * знайомства. Середня кількість осіб, уведених у стосунки знайомства особистості, 150-500, приятелювання – 70-150, стосунки дружби охоплюють 2-3 особи.Функції стосунків виявляються в розрізненні їх змісту, психологічного смислу для партнерів. Додатковими критеріями розрізнення міжособистіених стосунків є дистанція між партнерами, тривалість та кількість контактів, норми стосунків, вимоги до умов контакту. Загальна залежність тут така — з поглибленням стосунків скорочується дистанція, збільшується частота контактів.Міжособистісні стосунки є найбільш значущими для особистості Неофіційність, особиста значущість, емоційна насиченість становлять основу для впливу міжособистісних стосунків на особистість.Соціальна спільність людей може бути представлена великими і малими групами. Вони є не лише показниками чисельності колективу, але й об'єктами соціальної психології з певним набором ознак і властивостей.Велика група — це кількісно не обмежена умовна спільність людей, виділена на основі певних соціальних ознак.До великих груп відносять класи, нації, народності. Цс об'єкти, що вивчаються соціологами, етнографами, політологами.Мала група характеризується невеликою кількістю контактуючих індивідів, об'єднаних спільними цілями або завданнями.Великі та малі групи можуть бути реальними та умовними. Реальні групи - об'єднання людей на основі реальних стосунків (ділових, особистісних). Умовні групи -об'єднанння людей на основі певної умовної ознаки (вік, стать, національність).До класифікації груп включають також мікрогрупи (діади, тріади). З урахуванням суспільного становища групи поділяють на формальні та неформальні, за рівнем розвитку - на колективи (високий рівень),корпорації, асоціації та дифузні групи (низький рівень). За значущістю особистості групи поділяються на референтні {високий ступінь впливу) та групи належності.Дещо відокремленим предметом вивчення як соціальної психології, так і інших дисциплін (кримінології тощо) є група - безструктурне скупчення (натовп) людей, які не мають чітко усвідомлених спільних цілей, але зв'язані одне з одним подібністю емоційного стану і спільним об'єктом впливу.Натовп поділяють на чотири види: оказіональний - складений із людей, втягнутих у натовп з цікавості ; конвенціональний – ґрунтується на цікавості до якоїсь розваги; експресивний – тут підґрунтям є загальне вираження ставлення до певної події; діючий натовп, який поділяють на агресивний, панічний і повстанський.

Висновки

Підводячи підсумки над вищезгаданим, варто звернути увагу, розвиток якісних міжособистісних взаємин під час щирого (конгруентного) спілкування  особистістю.Конгруентність особистості набувається під час наполегливої особистісної праці або під час психотерапії.Ті прояви некогруєнтної поведінки пов'язані із багатофакторними чинниками, такими, як:* виховання дитини батьками, вчителями та іншими людьми, які є значимими для неї в певний період розвитку;- соціальне оточення та культура певного регіону чи країни;- намагання сподобатися іншим, що тягне за собою нещирість (неконгрентність) і стосунках;- приховування потаємних потягів, прагнень, що не співпадають із системою загальноприйнятих людських та особистісних цінностей та ін. З точки зору психолога некогруєтність провокує невротичну хворобу особистості, її нещирість не тільки перед іншими але й перед самим собою.

Список використаної літератури

• Дубровский Д.И. Обман. Философско-психологический анализ. – М.: Изд-во «РЭЙ», 1994. – 120 с.
• Аллан Пиз. Язык телодвижений. * Н.Новгород,1992.
• Белянин В.П. Введение в психолингвистику. * М.,1999.
• Браим И.Н. Этика делового общения. * Минск, 1996.
• Закатов А. В. Ложь и борьба с нею. – Волгоград: Нижневолжское книжное издательство, 1984. – 197 с.
• Знаков В.В. Западные и русские традиции в понимании лжи: размышления российского психолога над исследованиями Пола Экмана / Экман П. Психология лжи. – СПб.: Издательство «Питер», 1999. – 272 с.
• Леонтьев Л.А. Психология общения. * М.,1998.
• Липпман О., Адам Л. Ложь в правде. – Харьков: Юридическое издание Украины, 1929. – 189 с.
• Общая психология: Учеб. для студентов пед. ин-тов/ А. В. Петровский, А. В. Брущлинский, В. П. Зинченко и др.; Под ред А. В. Петровского. – М.: Просвещение, 1986. – 464 с.
• Пашковська Т.А. Феномен нещирості / Проблеми пенітенціарної теорії і практики. – Бюлетень Київського інституту внутрішніх справ, № 7, 2002. – С. 328 – 334.
• Пиз. А. Язык телодвижений. Как читать мысли других по их жестам. * Нижний Новгород, 1992.
• Реформатский А.А. Введение в языкознание. * М.,1998. Речевые секреты / Под ред. Т.А.Ладыженской. - М: Просвещение,1992.
• Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии – СПб.: Питер, 2001. – 720 с.
• Справочник практического психолога/ под ред. Таланова В.Л. – М.: «Сова», 2005. – 928 с.
• Харский К.В. Благонадёжность и лояльность персонала. – СПб.: Питер, 2003. – 496 с.
• Хрестоматия по социальной психологии. – М.:1994.
• Экман П. Психология лжи. – СПб.: Издательство «Питер», 1999. – 272 с.