Київський Національний університет імені Тараса Шевченка

Матеріал з PSYH.KIEV.UA -- Вісник психології і соціальної педагогіки

Версія за 08:14, 17 квітня 2010

Київський національний університет імені Тараса Шевченка (КНУ імені Тараса Шевченка) — державний вищий навчальний заклад України, розташований у місті Києві, самоврядний (автономний) дослідницький національний університет^[1].

Назви

• 1834—1917: Київський Імператорський Університет Святого Володимира.
• 1917—1919: Київський Університет Святого Володимира
• 1920—1926: Вищий інститут народної освіти імені Михайла Петровича Драгоманова
• 1926—1932: Київський інститут народної освіти імені Михайла Петровича Драгоманова
• 1933—1939: Київський державний університет
• 1939—1994 Київський державний університет імені Тараса Григоровича Шевченка (КДУ)
• 1959: Київський ордена Леніна державний університет імені Тараса Григоровича Шевченка
• 1984: Київський ордена Леніна й ордена Жовтневої Революції державний університет імені Тараса Григоровича Шевченка
• 1994—1999: Київський університет імені Тараса Шевченка (КУ)
• 1999 — по сьогодні: Київський національний університет імені Тараса Шевченка (КНУ)

Історія

Російська імперія

Київський університет був заснований наказом російського імператора Миколи І 2 листопада 1833 року як Київський Імператорський університет святого Володимира. Це був другий вищий навчальний заклад на території російської України після Харківського Імператорського університету. Початковою метою, що ставилися перед Київським університетом була боротьба із полонофільською київською інтелігенцією, яка була вороже налаштована до влади в ході Польського повстання 1830 — 1831 років. Апеляція до імені князя Володимира символізувала саме цей напрямок діяльності.

27 липня 1834 року Київський університет прийняв перших 62 студентів. Початково діяв лише один філософський факультет з двома відділеннями — історико-філологічним та фізико-математичним. 1835 року відкрився юридичний факультет, а 1847 року — медичний. Філософський згодом розділився на два самостійні факультети. З такою структурою університет працював до 1917 року.

До Жовтневої революції в університеті викладали відомі вчені: математики Б. В. Делоне, Д. О. Граве, М. А. і А. А. Дяченки, Б. Я. Букрєєв (з 1889 до 1962), фізики Й. Й. Косоногов, М. П. Авенаріус, астроном Р. Фоґель, зоологи О. О. Ковалевський, О. М. Сєверцов, О. О. Коротнєв, історики і філософи М. О. Максимович (перший ректор), М. І. Костомаров, М. В. Довнар-Запольський, В. С. Іконніков, М. П. Драгоманов, І. В. Лучинцький, Ю. А. Кулаковський, літератор М. П. Дашкевич, філолог В. М. Перетц, юристи О. Ф. Кістяківський, Г. І. Ейсман, економісти І. Зібер (один з перших пропагандистів марксизму в Росії), С. Й. Богородський, М. Х. Бунге, І. В. Вернадський (батько першого президента АН УРСР — НАНУ, академіка В. І. Вернадського), хіміки С. М. Реформаторський, М. А. Бунге, механік Г. К. Суслов, геолог М. І. Андрусов, вчені-медики В. О. Бец, Н. А. Хржонщевський,М. В. Скліфосовський, Г. М. Мінх, В. В. Підвисоцький, Ю. К. Шимановський, В. К. Високович, В. О. Караваєв, В. П. Образцов, М. М. Волкович, архітектор В. І. Беретті та інші. Частина з них були випускниками університету.

Ще з середини 19 ст. університет став одним із осередків науки і передової громадської думки в Україні. Тут вчилися члени Кирило-Мефодіївського товариства — В. М. Білозерський, Г. А. Андрузький; Т. Г. Шевченко працював в 1845-47 рр. в Археографічній комісії при університеті. До 1917 р. університет підготував близько 20 тисяч спеціалістів. Активні учасники Київсько-Харківського товариства були ініціаторами заснування недільних шкіл.

Університет названо у 1939 році на честь українського поета Тараса Шевченка. Після закінчення Петербурзької академії мистецтв він працював тут як співробітник археографічної комісії (у 1845-46 роках). Розгром у 1847 році Кирило-Мефодіївського товариства й арешт Шевченка перервали його роботу, але не знищили зв'язки поета з університетом. Після звільнення Шевченко написав «Букварь Южнорусский» для недільних шкіл, займався його розповсюдженням, листувався з першим ректором Університету Михайлом Максимовичем.

В 1848 при університеті (1-й поверх) засновано хірургічну клініку В. О. Караваєва, де оперував також М. І. Пирогов. У січні 1847 в актовому залі концертував Ференц Ліст. Тут відбувалися виставки передвижників. У 1861—1919 щомісяця видавалися «Университетские Известия», працювало 10 наукових товариств: дослідників природи, фіз.-математичне, фіз.-хімічне, хірургічне, історичне Нестора-літописця, юридичне… В 1883 було засновано університетську мед. клініку (тепер.бульвар Шевченка № 17). 1880 в університеті було проведено випробування першої в світі системи одночасного телеграфування і телефонування по одному й тому ж дроту (винахідник Г. Г. Ігнатьєв). У 1915-16 університет було евакуйовано в Саратов, в 1919-20 до університету були приєднані Вищі жіночі курси, Київський юридичний інститут та інші учбові заклади.

СРСР

Протягом 1920-32 на базі університету функціонували інститути народної освіти ім. Драгоманова (до 1930), соціального виховання, професійної освіти, фізико-хіміко-математичний. В 1933 університет відновлено у складі 7 факультетів. У 1939 закладові присвоєно ім'я Т. Г. Шевченка. В 1942-43 Київський університет злито з Харківським в Об'єднаний український університет і евакуйовано до м. Кзил-Орди Казахської РСР. Незважаючи на заподіяні нім.-фашист. окупантами руйнування (висаджено в повітря головний корпус, знищено кабінети, бібліотеки), в січні 1944 університет відновив свою діяльність (визволення Києва 6.11.1943). У 1949 функціонувало 12 факультетів. 1960 року в університеті відкрито факультет студентів закордонних держав.

Україна

Указ Президента України від 21 квітня 1994 р. установив, що Київський університет імені Тараса Шевченка є національним університетом зі статусом самоврядного (автономного) державного вищого навчального закладу, який здійснює свою діяльність відповідно до власного Статуту.

25 листопада 1999 року Леонід Кучма збільшив автономію університету, підпорядкувавши його Президенту України, і прирівняв посаду ректора університету до статусу міністра України. Через дев'ять років, 5 травня 2008 року, Віктор Ющенко віддав вказівку реформувати Київський університет, з метою перетворити його на головний навчально-науковий центр України ^[2]. Він також надав університету права на затвердження індивідуальних умов прийому абітурієнтів, визначення чисельності студентів, слухачів, аспірантів, докторантів, здобувачів наукових ступенів кандидата та доктора наук^[2].

29 липня 2009 р. Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 795 про Київський університет, згідно якої університету надано статус самоврядного(автономного) дослідницького національного вищого навчального закладу, передбачення збільшення протягом 2011—2012 років на 30 відсотків розмірів посадових окладів, ставок погодинної заробітної плати науково-педагогічних та наукових працівників і на 20 відсотків — стипендії студентів університету, також починаючи з 2011 року під час складання проекту Державного бюджету України мають бути закладені кошти для організації стажування 200 науково-педагогічних та наукових працівників, 1000 студентів і аспірантів Університету у провідних зарубіжних науково-навчальних центрах, фінансування наукових досліджень в обсязі не менш як 25 відсотків коштів державного бюджету, що передбачаються для його утримання, придбання обладнання та новітніх засобів навчання, проведення реконструкції навчальних корпусів, спортивного комплексу, стадіону, інженерних мереж і доріг, спорудження Палацу студентів, будівництва житлового будинку на 200 квартир для співробітників та гуртожитків для студентів Університету (не менш як на 2000 місць), упорядження території Ботанічного саду імені академіка О. Фоміна, облаштування на території Канівського природного заповідника (Черкаська область) пам’ятних історичних місць, пов’язаних з іменем Т. Г. Шевченка[1].

Кампуси і корпуси

Після заснування університет містився у приватних приміщеннях на Печерську; йому було присвоєно ім'я святого Володимира. Зараз головний корпус університету (1837-42, архітектор В. І. Беретті) міститься на вулиці Володимирський 60, окремі гуманітарні факультети — на бульварі Шевченка 14 (колишня Перша гімназія, О. В. Беретті), ряд факультетів — на вулиці Академіка Глушкова 6 (1954-70-і, В. Є. Ладний, В. Є. Коломієць, інж. В. Я. Дрізо) та вулиці Васильківській 90; бібліотека (1939, В. О. Осьмак і П. Ф. Альошин) та ректорат університету (40-і рр. 19 ст.) на вулиці Володимирський 58 та 64.

Червоний корпус

На фасаді головного корпусу встановлено пам'ятний знак викладачам і студентам університету, меморіальну дошку Шевченку Т. Г. та меморіальну дошку Штабу винищувального батальйону. На фасаді гуманітарного корпусу встановлено меморіальну дошку М. І. Пирогову та меморіальну дошку А. В. Луначарському.

Будинок Головного («Червоного») корпусу університету (вул. Володимирська, 60); збудований у 1837-42 рр. у формах класицизму за проектом архітектора Вікентія Івановича Беретті (1781—1842 рр.). Будівля являє собою величезний замкнений корпус з внутрішнім двором, довжина фасаду сягає 145.68 м. Стіни корпусу пофарбовано у червоний колір, чавунні бази та капітелі колон — у чорний. Це відповідає кольорам стрічок ордену Святого Володимира (заснований у 1782 р.), чиє імя носив університет, тому девіз ордену «Користь, честь і слава» (лат: «Utilitas, Honor et Gloria») був і його девізом. Зведений на вершині пагорба, будинок університету суттєво вплинув на формування архітектурного обличчя Києва в XIX столітті.

Жовтий корпус

Будинок Гуманітарного («Жовтого») корпусу університету (бульв. Т.Шевченка, 14); збудований в 1850-52 рр. у формах класицизму за проектом архітектора Олександра Вікентійовича Беретті (1816-95 рр.), сина В. І. Беретті, автора проекту Головного корпусу університету. Будинок належав Першій гімназії (в гімназії викладали визначні історики М. Берлінський та М. Костомаров, серед вихованців — художники М.Ге та В.Левандовський, історик М. Закревський, економіст М. Бунге, поет М.Гербель, скульптор П. Забелло, письменники М. Булгаков та К. Паустовський, майбутні академіки Є. Тарле та О. Богомолець, А. Луначарський). У 1919 р. в будинку гімназії жив перший президент Академії Наук України академік В. Вернадський. З 1959 року будівля є учбовим корпусом університету.

Бібліотека Максимовича

Будинок Бібліотеки університету ім. М.Максимовича (вул. Володимирська, 58); збудований у 1939-40 рр. у стилі неокласицизму за проектом архітекторів В. О. Осьмака та П. Ф. Альошина як гуманітарний корпус університету. Бібліотечні фонди складають 3.52 млн. видань. Це найбільша за розмірами своїх фондів наукова університетьська бібліотека в Україні.

Будинок бібліотеки разом з будинком філії № 1 Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського (вул. Володимирська, 62), збудованим за проектом тих же архітекторів у 1929-30 рр., та Головним («Червоним») корпусом університету складає цілісний архітектурний ансамбль.

Університетське містечко

Забудова комплексу нових корпусів університету ведеться з 60-х років XX століття на південно-західній околиці Києва (навпроти Національного Центру Виставок і Ярмарків). Автору проекту — архітектори В. Є. Ладний, М. П. Будиловський, В. Є. Коломіець, інженер В. Я. Дризо.

Проект комплексу споруд інститутів міжнародних відносин і журналістики (вул. Мельникова, 36) розробили архітектори «Київпроекту» О. Носенко, І. Шпара, Ю. Духовичний, О. Кліщук та Я. Віг. Їх проект у 1995 р. був удостоєний Державної премії України в галузі архітектури.

Ботанічний сад

Університетський Ботанічний Сад [2] імені Академіка Олександра Васильовича Фоміна (1869—1935 рр.) закладений у 1839 році за планом архітектора В. І. Беретті ботаніком Р. Е. Траутфеттером. Загальна площа складає 22.5 гектара, в колекції саду понад 10 тисяч видів, форм та сортів рослин.

Кліматрон в Ботанічному Саді імені Академіка О. В. Фоміна; висота його після реконструкції 1977 р. складає біля 33 метрів і є найбільшою в світі. Перший оранжерейний комплекс збудовано у 1846-49 рр. для колекції тропічних та субтропічних рослин, яка налічує зараз понад 2 тисяч одиниць і є однією з найбільших в Європі.

Астрономічна обсерваторія

Астрономічна обсерваторія Київського університету [3] (вул. Обсерваторна, 3) заснована в 1845 році. Спершу планувалося розмістити університетську обсерваторію в приміщенні головного корпусу університету (про що свідчать наявні архітектурні проекти будівлі), однак пізніше вирішили побудувати для неї окрему будівлю. Це завдання знову довірили Вікентію Беретті, за чиїм проектом вона і була побудована в 1841—1845 роках і офіційно відкрита 7 лютого 1845 року.

Учені й викладачі Київського університету зробили гідний внесок у розвиток науки та суспільно-політичної думки.

• історики й філологи М. О. Максимович, М. І. Костомаров, В. Б. Антонович, І. В. Лучицький, М. П. Драгоманов,М. С. Грушевський,В. М. Перетц, О. І. Білецький, А. Ю. Кримський, Є. В. Тарле, Д. В. Табачник, Сушицький Теоктист, О. В. Романович-Славатинський;
• юристи К. О. Неволін, М. Д. Іванишев, М. Ф. Владимирський-Буданов, О. Ф. Кістяківський;
• економіст М. І. Зібер; П. П. Бідак; Є. В. Дяченко
• математики В. П. Єрмаков, Д. О. Граве, М. М. Боголюбов, А. В. Скороход, Гнєденко Б. В., М. Й. Ядренко, А. М. Самойленко;
• механіки І. І. Рахманінов, Г. К. Суслов, П. В. Воронець;
• фізики М. П. Авенаріус, М. М. Боголюбов, М. М. Шіллер, Й. Й. Косоногов; А. П. Александров (з 1975 — президент АН СРСР)
• філософи М. О. Алданов, В. Ф. Асмум,М. О. Бердяєв, В. С. Горський, О. С. Забужко, М. В. Попович (з 2001 року — директор Інституту філософії НАНУ), П. В. Копнін, А. В. Луначарський, Г. І. Челпанов, Л. І. Шестов, В. І. Шинкарук
• хіміки С. М. Реформатський; А. К. Бабко, А. М. Голуб, А. Т. Пилипенко, А. У. Кіпріяно, Бабічев;
• геологи К. М. Феофілактов, В. М. Чирвинський, М. І. Андрусов, П. А. Тутківський;
• ботаніки І. Ф. Шмальгаузен, С. Г. Навашин, К. А. Пурієвич, О. В. Фомін, М. Г. Холодний;
• зоологи К. Ф. Кеслер, О. О. Ковалевський, О. М. Северцов, О. О. Коротнєв,
• біохімік О. В. Палладін;
• журналісти Л.І.Ройтман, О.В.Ткаченко, Ю.В.Макаров, Ю.О.Горбань, М.Єфросиніна
• кібернетики В. М. Глушков, І. І. Ляшко
• медики В. О. Бец, М. С. Скліфосовський, Ф. Г. Яновський, В. П. Образцов, М. Д. Стражеско, Й. О. Рустицький, І.Ф. Сабанєєв, К. Сапєжко.
• громадські та політичні діячі: В. М. Білозерський, М. Х. Бунге, П. Б. Аксельрод,М. І. Міхновський, В. К. Винниченко, М. С. Урицький, І. І. Огієнко, В. В. Шульгин, Г. Й. Удовенко, Л. М. Кравчук, А. М. Зленко, В. М. Чорновіл,М. Н. Саакашвілі, В. С. Брюховецький, В. М. Литвин, Л. М. Черновецький, Д. В. Табачник, М. В. Томенко, В. Ф. Шевченко, А. В. Шевченко, О. Б. Рибачук, В. С. Шевченко.

З університетських стін вийшла ціла плеяда визначних діячів науки культури:

• політолог О. В. Картунов;
• письменники М. П. Старицький, М. Т. Рильський, А. П. Свидницький, В. І. Самійленко, Я.Івашкевич, М. О. Булгаков, О. Є. Корнійчук, К. Г. Паустовський,
• композитори М. В. Лисенко, Л. М. Ревуцький, М. А. Завадський.

Інститути й факультети

На сьогодні Київський національний університет імені Тараса Шевченка — це багатогалузевий навчально-науковий комплекс, який об'єднує 15 факультетів (біологічний, географічний, геологічний, економічний, історичний, кібернетики, механіко-математичний, підготовчий, радіофізичний, психології, соціології, фізичний, філософський, хімічний, юридичний), 5 навчальних Інститутів (журналістики, міжнародних відносин, філології, військовий, післядипломної освіти), Центр підготовки та перепідготовки іноземних громадян, Центр українознавства, Науково-дослідний інститут фізіології, Ботанічний сад, Зоологічний музей, Наукову бібліотеку, Інформаційно-обчислювальний центр, Астрономічну обсерваторію, Видавничо-поліграфічний центр, Канівський державний заповідник.

Університет є співзасновником трьох інститутів та двох коледжів. В цих структурах вчаться понад 30 тис. студентів.

В університеті здійснюється підготовка та перепідготовка фахівців з 31 напрямку й 81 природничих та соціально-гуманітарних спеціальностей і 157 спеціалізацій за ступеневою системою — бакалаври (4 роки) та спеціалісти (1 рік) або магістри (1,5-2 роки).

Щорічний конкурс до університету становить понад 3 чол. на місце, а на окремих факультетах — 6-11 чол. Це свідчить про високий рейтинг Київського університету.

В університеті працюють понад 2000 науково-педагогічних та понад 1000 наукових працівників на 160 кафедрах. Вчені ступені і звання мають понад 72 % викладачів, зокрема 18,25 % (371) викладачів — доктори наук, професори; 12 академіків та 19 членів-кореспондентів державних академій. Щороку науковцями та викладачами університету публікуються монографії, підручники, навчальні посібники та наукові статті, у тому числі за кордоном і у фахових виданнях.

Нагороди та репутація

Київський національний університет імені Тараса Шевченка в 2009 році зайняв перше місце серед 234 вітчизняних вузів в загальнонаціональному рейтингу найкращих українських навчальних закладів Компас-2009, проведеного спільно журналом Корреспондент та компанією «Систем Кепітал Менеджмент» (СКМ) при підтримці Світового банку, при складанні якого враховувалася думка працедавців, випускників вишів та експертів.

За версією Webometrics Ranking of World Universities КНУ єдиний з українських вишів увійшов до 100 кращих університетів Центральної та Східної Європи (97 місце) (критерій рейтингу - кількість згадок про університет в Інтернет, за тим же критерієм він зайняв 1-е місце в рейтингу найпрестижніших вузів України ^[3], однак не увійшов до 500 європейських університетів ^[4] і зайняв лише 1613-е місце серед 6000 найкращих університетів світу ^[5].

За показниками моніторингу наукових установ та вищих навчальних закладів відповідно до рівня міжнародного цитування наукометричної бази даних SCOPUS станом на 15.01.2009, Київський національний університет імені Тараса Шевченка зайняв перше місце в рейтингу 75 вітчизняних вишів за критерієм статистики цитованості публікацій університетських науковців. Кількість цитувань у Scopus: 1.Київський національний університет імені Тараса Шевченка 7294/14695 ^[6].

Згідно проведеному у 2008 році загальнонаціональному рейтингу Компас (ініціатори — «Систем Кепітал Менеджмент» (СКМ) і Добродійний фонд «Розвиток України»), що ґрунтувався на думці працедавців, про відповідність знань і навичок випускників вітчизняних вузів запитам ринку праці, перше місце рейтингу серед 228 українських вузів посів Київський національний університет імені Тараса Шевченка (Київ)^[7].

Згідно з рейтингом університетів проведеним тижневиком "Дзеркало тижня" в 2007 році Київський університет так само зайняв перше місце серед 200 українських вищих навчальних закладів усіх форм власності ^[8].

В 2005 році в рейтингу Корресподент.net Лучшие вузы Украины глазами работодателей Київський університет зайняв перше місце ^[9].

В Радянському Союзі Київський державний університет (КДУ) входив у першу трійку найкращих університетів країни (разом з Московським та Ленінградським).

Київський державний університет відзначений за якість освіти почесною грамотою ЦК ВЛКСМ, ВЦСПС та комітетом всесоюзного змагання віщих шкіл та технікумів при газеті «Комсомольська правда» у 1935 році.

Отримав Першу премію Соцзмагання ВИШів, ВТИШів та технікумів України ім. Третьої Сталінської П'ятирічки за 1938—1939 рр. з таким формулюванням «за зразкову організацію роботи в боротьбі за високу якість підготовки радянських фахівців серед 90 кращих інститутів».

19 серпня 1959 року Київський державний університет ім. Т. Г. Шевченка отримав Орден Леніна.

26 квітня 1984 року на честь власного 150-річчя Київський державний університет ім. Т. Г. Шевченка отримав Орден Жовтневої Революції «за видатні досягнення в області розвитку народного господарства, науки і культури».

Посилання

• Офіційна сторінка Київського Національного Університету імені Тараса Шевченка