Профілактика девіантної поведінки серед молоді

Матеріал з PSYH.KIEV.UA -- Вісник психології і соціальної педагогіки

Поточна версія на 16:53, 25 квітня 2013

Реферат аспіранта НПУ ім.Драгоманова.

Автор: Нікітін Володимир Олександрович

Вступ

Питання девіантної поведінки є досить актуальним і цікавим. Саме через неї проходять негативні витоки соціуму. Внаслідок відхилень від нормальної поведінки відбувається руйнація спокійного укладу життєдіяльності. Молодь є найактивнішим психологічним суб'єктом і тому прояви соціальне неприйнятної поведінки найвиразніше проявляється саме у них. В цьому віці, коли не сформований стійкий світогляд, особи найбільше піддаються зовнішньому впливу. Сприймаючи інтереси, погляди оточуючих, вони обирають, всотують їх у себе і в подальшому керуються ними. З розвитком девіантної поведінки у молоді все більше затуплюються позитивні відчуття і вона може стати резервом для майбутньої злочинності.Вивчення проблеми схильності до девіантної поведінки молоді, актуальність якої безсумнівна, потребує, насамперед, визначення її місця у системі координат більш широкого соціального змісту. Такими, на нашу думку, є проблема нормативної поведінки соціалізованого індивіда, особистості в суспільстві. Поняття норми імпліцитно містить у собі можливість відхилень від неї. Власне кажучи, говорити про нормативну поведінку можливо лише на тлі якоїсь іншої, ненормативної, такої, що відхиляється від норми, отже, є соціальне небажаною і, відповідно, соціальне не схвалюваною.Ступінь соціальної "незручності" різних видів ненормативної поведінки різниться * від таких, що викликають осуд найближчого соціального оточення, до вчинення тяжких злочинів, покарання за які передбачає повну ізоляцію особи від суспільства.Тому своєчасна, якомога більш рання психологічна діагностика схильності молоді до ненормативної поведінки, розробка комплексу заходів психологічної допомоги особистості у зазначених випадках потребує сукупних зусиль теорії і практики.Людина як особистість формується під впливом системи соціальних відносин, у яку вона включена; цей процес детермінується сукупністю соціальних норм, чинних на даний момент у суспільстві. Таким чином, соціальні норми є вимогами (правилами) суспільства щодо поведінки особистості, визначаючи характер, а також межі можливих і припустимих її проявів. Ці вимоги можуть бути закріплені в письмових джерелах (законах, статутах і т. ін.), хоча здебільшого це необов'язково. Більшість соціальних норм об'єктивуються, виражаються зовні через уявлення і зразки поведінки спільноти, що відтворюються з покоління в покоління досить регулярно й у масовому масштабі.Нормативна регуляція характеризується, перш за все, специфікою об'єкта регулювання: їй підлягають лише ті види індивідуальної поведінки, які мають масовий характер. До таких видів поведінки пред'являються певні вимоги, що виражають відповідну суспільну потребу, причому виконання цих вимог не може бути забезпечено іншими формами соціальної, економічної, психологічної детермінації. Нормативна регуляція характеризується також наявністю методів і засобів, якими особи стимулюються до виконання відповідних вимог. Такими, зокрема, є різні форми соціального контролю за індивідуальною поведінкою. Нарешті, нормативна регуляція передбачає наявність ціннісно-нормативної свідомості.Для людського суспільства характерна більш-менш стійка впорядкованість суспільних відносин, відповідна потребам суспільства у цілому чи домінуючих груп. Така впорядкованість досягається у результаті встановлення і дії соціальних норм, у яких закладено відповідний вид поведінки, її форму і характер взаємовідношень.Суспільні вимоги до особи, виражені у нормі, регламентують соціальну поведінку з різним ступенем деталізації:а)    жорстко визначається модель поведінки, конкретний варіант діянь;б)    визначається лише принципи, яким належить керуватися при виборі конкретного варіанту діянь;в) визначається лише загальна мета, для досягнення якої особа сама обирає засоби її здійснення.Ці вихідні положення слугують орієнтиром на нормативну поведінку у конкретній ситуації.Тому важливо розглянути основні поняття і теорії щодо девіантної поведінки, основні підходи до розуміння, зрозуміти її сутність та фактори, які, як каталізатори, впливають на динаміку даної поведінки. На цій базі виявити найефективніші шляхи до розв'язання проблеми, недопущення виникнення основ „поведінки відхилення" з метою стабілізації соціального середовища в моральному та правовому плані.

1. Поняття та сутність девіантної поведінки

Поведінка, що відповідає вимогам норми і нею врегульована, називається нормативною. Основне значення нормативної поведінки полягає в упорядкуванні й організації людської активності, у використанні в суспільних взаємовідносинах людей найбільш раціональних методів і засобів. Виступаючи як механізми соціальної регуляції поведінки, соціальні норми пов'язують усі прояви особистості, її поведінку з важливими інститутами сучасного суспільства, його структурою і вимогами.Зважаючи на складну соціальну структуру сучасного суспільства, у ньому одночасно існує ряд нормативних систем і підсистем. Оцінку нормативній поведінці дають соціальні спільноти (держава, суспільство, соціальні групи, громадські об'єднання, окремі індивіди) залежно від збігу поведінки з тією нормативною системою (підсистемою), якої дотримується певна спільнота. Зазвичай норма розрахована на багаторазове застосування відносно невизначеного кола об'єктів. Будь-яка норма поведінки особи серед інших не є індивідуальною, оскільки прямо чи опосередковано відображає суспільні цінності та інтереси.У суспільстві, зазвичай, є чинними багато нормативних систем (право, мораль, політичні, естетичні й організаційні норми, звичаї і традиції тощо), які взаємодоповнюють одна одну, утворюючи надзвичайно ефективний регулятор людських вчинків. Взаємодіють також санкції норм різних видів, або норма одного виду може підкріплюватися санкцією норми іншого виду (наприклад, злочин може спричинити не лише до кримінального покарання, але й до морального осуду).Бажаність чи обов'язковість дотримання норми сприймається особою поряд з іншими чинниками, які впливають на прийняття рішення. Свідомість такої бажаності чи обов'язковості впливає на формування потреб, інтересів, на прийняття рішень, поєднуючи різні елементи поведінки. Наявність позитивної чи негативної санкції вказує, що норма не може ігноруватися суб'єктом і має обов'язково братися до уваги при визначенні лінії поведінки.

Цим забезпечується загально превентивна дія норми.Уява про небажані наслідки поведінки включає інші елементи:

1. знання про те, що за даний вчинок встановлено відповідальність;
2. знання про ступінь суворості цієї відповідальності;
3. передбачення невідворотності такої відповідальності.

Усе це формує нормативну поведінку особи, спрямовує її відповідно до суспільне корисних вимог.Але нормативна поведінка не є єдиним різновидом людської поведінки. У всякому разі, навряд чи можна говорити, що "усвідомлюємо ми це чи ні, але ми завжди діємо у відповідності з тією чи іншою нормою" і що "людина завжди здійснює нормативну поведінку"1. У дійсності багато людських діянь не є нормативними не лише тому, що вони здійснюються всупереч нормам, але здебільшого через те, що норми поведінки існують не з кожного конкретного питання людських взаємовідносин. Отже, поняття ненормативної поведінки включає два різновиди: а) поведінка, не врегульована нормою, і б) поведінка, що суперечить нормі2, їх поєднує та обставина, що в обох випадках особа керується не існуючою нормою поведінки, а діє згідно самостійно прийнятому рішенню.Можливість ненормативної поведінки обумовлена тим, що людська свідомість здатна виходити за межі будь-яких стереотипів і випрацьовувати нові, раніше не існуючі варіанти поведінки. Корисна ненормативна поведінка відрізняється творчим початком; розпочинаючи з індивідуальних діянь невеликих масштабів, воно здатна набути розповсюдження і стати, у свою чергу, соціальною нормою. Така поведінка сприяє руху вперед, вирішенню актуальних задач. Але існує й інша ненормативна поведінка, що є шкідливою для суспільства, перешкоджає його розвитку. У даному разі маємо соціальну1    Кудрявцев В.Н. Социальные отклонения и их предупреждение. Механизмы социальной деформации // Вопросы философии. — 1989. — № 3. - С. 15-21.2    Кудрявцев В.Н. Правовое поведение: норма и патология. - М.: Наука, 1982. - 287 с.патологію, що викликає негативну соціальну реакцію і вимагає використання різних засобів соціального контролю1.Як вже зазначалося, похідним від "соціальної норми" є поняття "соціальні відхилення", це два умовних полюси осі - "соціальне значима поведінка". Соціальні відхилення різноманітні, як і соціальні норми, але їх розмаїтість вища: норма типова, а відхилення завжди індивідуалізоване.

Так само, як соціальні норми, вони характеризуються певними спільними властивостями, а саме:

1.  наявність невідповідності між вимогами єдиної нормативної системи і потребами особистості;
2.  однакова спрямованість відхилень, що зустрічаються в подібних групах (прошарках) населення;
3.  масовість, поширеність і усталеність у часовому і територіальному розрізах за певних соціальних умов2.

Відхилення від соціальної норми - поняття більш складне і багатопланове, чим, наприклад, поняття правопорушення, що обмежено відомими ознаками об'єкту, суб'єкту, об'єктивної і суб'єктивної сторін і, як правило, відноситься до одиничного конкретного вчинку (до серії точно визначених дій). При відхиленні ж від соціальної норми йдеться про найрізноманітніші форми поведінки (діяльності), що за різними параметрами не укладаються в діючі стандарти.Соціальні відхилення в історичному аспекті виступають як явища мінливі і відносні, тому й їхня соціальна оцінка повинна бути суто конкретною: те, що раніш розцінювалася як норма, у силу зміни способу життя може набути характеру відхилення і, навпаки, відхилення може стати нормою (наприклад, зміни в сімейно-шлюбних відносинах від патріархальної сім'ї до повної сексуальної свободи партнерів).Бандурка A.M., Бочарова С.П., Землянская Е.В. Психология управления. - Харьков: Фортуна-Прес, 1998. - 256 с.2 Кудрявцев В.Н., Нерсесянц B.C., Кудрявцев Ю.В. Социальные отклонения. Введение в общую теорию. М.: Юридическая литература, 1984. - 320 с.

За аналогією з кримінологічними приписами, показниками соціальних відхилень можуть бути:

1. стан - абсолютне число одиниці поведінки, що відхиляється від норми, на певній території за визначений період часу;
2. динаміка - сукупний якісний показник, що характеризує зміну стану;
3.  рівень - число одиниць поведінки, що відхиляється від норми, у розрахунку на одиницю населення;
4.  структура - співвідношення відхилень різних видів у соціумі.

Сукупність перерахованих ознак свідчить про те, що девіантні відхилення- це явища, що мають тенденції поширення в суспільстві. Цим вони відрізняються від ексцесів — випадкових чи екстраординарних дій.Множинність соціальних відхилень потребує певної їх класифікації, яких у науковій літературі можна знайти декілька. Найбільш поширеним є розподіл відхилень на різні види в залежності від типу норми1, що порушується (право, мораль, правила організації та ін.). При цьому негативні відхилення поділяються на злочини, інші правопорушення (адміністративні, цивільні, трудові, земельні й ін.), аморальні вчинки тощо. Практичне значення даної класифікації пов'язане з тим, що від неї залежить розходження застосовуваних санкцій, а також процедур виявлення і покарання винних. За характером норм, що порушуються, можна виділити соціальні відхилення у місцевому, регіональному, національному і міжнародному масштабах, причому тут йдеться не про територіальну, а про нормативну підставу розподілу: деякі різновиди поведінки являють собою порушення норм права, моралі, звичаїв, що існують у даному регіоні, інші ж - є порушенням загальновизнаних норм і принципів міжнародного права і моралі.1 Медведев B.C. Професійна деформація співробітників пенітенціарних установ. — Київ: Київський інститут внутрішніх справ, 1996. - 185 с.Існує класифікація девіацій в залежності від елементів їхньої внутрішньої структури1.

Якщо дотримуватися властивої юриспруденції характеристики поведінки за допомогою чотирьох основних елементів (суб'єкт, об'єкт, об'єктивна і суб'єктивна сторони), одержуємо наступне:

1. за суб'єктом поведінки можна виділити поведінку окремих громадян, посадових осіб; діяльність трудових колективів і їхніх органів, а також неформальних соціальних груп;
2. за об'єктом поведінки, що відхиляється, її можна, по-перше, віднести до різних сфер суспільного життя (економіка, суспільно-політична діяльність, культура, побут і т.п.); по-друге, розглядати під кутом зору різної соціальної спрямованості (проти інтересів особистості, соціальної чи групи суспільства в цілому); по-третє, можуть бути виявлені конкретні цінності й інтереси, що виступають як безпосередні об'єкти правопорушень чи аморальних вчинків (життя, здоров'я, честь і гідність особи, майно, суспільний порядок);
3. за об'єктивною стороною можна виділити соціальні відхилення, вчинені шляхом дії або бездіяльності; вчинені одноразово або тривалі в часі; в

чинені в тих чи інших умовах місця і часу;

1. за суб'єктивною стороною девіантна поведінка характеризується різною мотивацією, цілями, різним ступенем передбачення і бажання можливих наслідків.

Переважна частка соціально-негативних дій вчиняється навмисне, хоча їхні результати суб'єкти передбачають далеко не повною мірою.Згідно ще одній класифікації, що визначається суб'єктивною стороною девіацій, вони поділяються на дві групи:а) девіантна поведінка, орієнтована на зовнішнє середовище (екстравертивна) - вона може бути цільовою, заздалегідь запланованою (корисливі та інші цілеспрямовані протиправні діяння й аморальні вчинки) або афективною (насильницькі злочини, сварки в родині);1 Куличенко В.В., Столбовой В.П. Профессиональная деформация сотрудников уголовного розыска: сущность и пути профилактики. - Киев: КВШ МВД СССР, 1990. - 196 с.б) девіантна поведінка, орієнтована суб'єктом на самого себе (інтровертивна) - пияцтво й алкоголізм, наркоманія, самогубство та ін.

2. Психологічні та соціальні фактори формування девіантної поведінки

Слід зазначити, що психологічні традиції вивчення такого складного явища, як девіантна поведінка, складалися в основному в соціологічних школах. Дослідження соціологів кінця XIX * початку XX ст. Ж. Кетле, Е. Дюркгейма, Д. Дьюі, М. Вебера, Л. Леві-Брюля та ін. встановили зв'язок між девіантної поведінкою і соціальними умовами існування людей. Статистичний аналіз різних аномальних проявів (злочинності, самогубств, проституції), проведений Ж. Кетле та Е. Дюркгеймом, показав, що число аномалій кожен раз неминуче зростало в періоди воєн, економічних криз, соціальних потрясінь, що спростовувало теорію "вродженого" злочинця і свідчило про соціальні корені цього явища.Для його означення Е. Дюркгейм ввів поняття аномії як стану послаблення нормативної системи суспільства, що викликається різкими змінами. Цей термін істотно модифікував Р. Мертон: на його думку, аномія є результатом конфлікту чи неузгодженості між "культурою" і "соціальною структурою", нормальними, законними засобами і спонуканнями до пошуку нових (незаконних) засобів задоволення потреб. Р. Мертон виділяє п'ять шляхів "анемічного пристосування" як реакції на анемічну напругу за різних форм адаптації: конформність, інновація, ритуалізм, ретритизм і бунт.Конформізм (відповідність) є єдиним типом недевіантної поведінки. Інновація припускає згоду зі схвалюваними даною культурою цілями при використанні соціальне не схвалюваних засобів їхнього досягнення (наприклад, шантаж, рекет); ритуалізм заперечує цілі даної культури, але згоден використовувати соціальне схвалювані засоби; ретритизм (відступ) спостерігається у випадку, коли людина одночасно відкидає і цілі, і соціальне схвалювані засоби їхнього досягнення (наприклад, бродяги, наркомани). І, нарешті, бунт - прагнення замінити старі цілі і засоби новими.Типи девіацій, за Р. Мертоном, виникають із комбінації двох перемінних (мета і засоби її досягнення), при цьому рольова поведінка може варіюватися. Анемічна теорія не пояснює, якими повинні бути умови, щоб з'явилася та чи інша форма адаптації; її основна заслуга полягає в обґрунтуванні положення, що емпірично встановлені норми девіантної поведінки тісно пов'язані з положенням девіантної особистості в рамках соціальної структури суспільства. Т. Парсонс розширив типологію анемічних пристосувань Р. Мертона і сформулював вісім типів девіантної поведінки. Він пояснює виникнення девіантних мотивацій недосягненням очікувань. Аномія - це стан, у якому цінності і норми не є більше вказівкою, як правильно поводитися, і тому втрачають свою значимість. Основною причиною аномії є парадоксальність системи цінностей, центральне місце в якій займають цінності особистого успіху і його досягнення.У рамках соціологічного підходу можна виділити інтеракціоністський напрям (Ф. Танненбаум, І. Гоффман, Е. Лемерт, Г. Беккер) і структурний аналіз. Основним положенням першого є теза, що девіантність - не іманентна властивість соціальної поведінки, а лише наслідок оцінки (стигмації, "таврування") її як девіантної. Отже девіація обумовлена здатністю впливових груп суспільства нав'язувати певні стандарти. Аналіз причин девіантної поведінки спрямований у даному випадку на вивчення явищ і чинників, що визначають чи впливають на приписування статусу девіанта окремим особам1.

Структурний аналіз пропонує два пояснення причин девіації:

1. культурологічне, коли причиною девіації є конфлікти між нормами субкультури (етнічними, релігійними, політичними тощо) і пануючої культури (С. Селін, О. Турк та ін.);
2. конфліктологічне (К. Маркс, Р. Квінін, І. Тейлор та ін.), де девіація є наслідком соціально-економічною протиріч.

Російська соціологічна школа пояснює девіантну поведінку двома причинами: а) розбіжністю вимог норми з вимогами життя, з одного боку, і б) невідповідністю вимог життя інтересам даної особистості - з іншого. У більш1 Кондратьев Я.Ю. Загальна характеристика психологічного забезпечення оперативно-службової діяльності органів внутрішніх справ: Лекція / К.: МВС України. НАВСУ, 2002. -39с.широкому смислі тут можна говорити про протиріччя між стабільністю і мобільністю суспільства як системи. Суспільство, з одного боку, орієнтує індивіда на конформну поведінку, що є умовою соціальної стабільності, а з іншого боку - об'єктивно вимагає від нього ініціативності, тобто виходу за рамки загальноприйнятих стандартів. Тому соціалізація особистості завжди містить у собі елементи як конформізму, так і нонконформізму1. Щоб знайти адекватні підходи до сучасної постановки проблеми девіантності в контексті психологічної науки, корисно проаналізувати також досвід західних традицій, орієнтованих на теорії соціокультурної динаміки і соціальної стратифікації (П. Сорокін); теорію соціальних детермінант колективної поведінки (Дж. Смелзер); концепцію необхідності девіантів для суспільства (Е. Еріксон); теорію деструктивності соціального конфлікту як однієї з форм девіантної поведінки (Д. Кретч, Р. Кратчфілд); теорію фрустрації (Дж. Долард, Л. Беркович); теорію диференційованого зв'язку (Е. Сазерленд), центральною тезою якої є те, що особистість засуджується тільки тоді, коли установка, що сприяє порушенню закону, переважає над установкою негативної оцінки подібних дій2.Дещо інший напрям - пояснення джерел і причин девіантної поведінки. Таких теорій також достатньо багато: одні вважають, що люди схильні до певних типів поведінки за своїм біологічним складом, і що "кримінальний тип", зокрема, є результатом деградації на більш ранні стадії еволюції (Ч. Ломброзо); інші пов'язують девіантну поведінку з особливостями будови тіла (Е. Кречмер, X. Шелдон), аномаліями статевих хромосом (П. Джекобе, Й. Ланге, У. Прайс); треті обґрунтовують психологічне пояснення девіації "розумовими дефектами", "дегенеративністю", "слабоумством", запрограмованістю відхилень (Т. Херші, М. Вольфганг). Культурологічне пояснення девіацій базується на визнанні "конфлікту між нормами культури" (Селлін, Міллер); етогенетичне -1    Кондратьев Я.Ю. Роль керівника ОВС в удосконаленні правоохоронної діяльності/МВС України, НАВСУ. - К. - с.15 .2 Бобнева М.И. Психологические проблемы социального развития личности // Социальная психология личности. — М.: Наука, 1979, с.48детермінованістю функціонуючих у даній культурі (окремих субкультурах) правил, аналогічних граматичним ("соціальна граматика" Р. Харре)1.Якщо соціологічні теорії пояснюють девіантну поведінку впливом зовнішніх (об'єктивних) чинників, то психологічні підходи до розуміння механізмів девіантної поведінки, базуючись на соціологічних, спрямовують зусилля на визначення чинників суб'єктивних. Як і в першому випадку, єдності тут немає, що цілком зрозуміло з огляду на надзвичайну складність самого феномену "особистість". Але узагальнення накопиченого у цьому напрямі досвіду, на нашу думку, є необхідним для розуміння витоків девіантної поведінки молоді2.Найбільш загальним критерієм у межах будь-якого психологічного підходу є здатність суб'єкта до адаптації. У західній психології і психотерапії критерій адаптивності вважається найбільш універсальним і в той же час найбільш комплексним. Вітчизняна психологія розглядає адаптацію лише як один із аспектів психічного розвитку, що часом утрачає своє провідне значення, зокрема, коли йдеться про прогресивний, хоча і нерівномірний розвиток творчих здібностей, пов'язаних із процесом формування особистості та виникненням якісних новоутворень (Л.С. Виготський, П.П. Блонський, Б.Г. Ананьев, В.М. Мясищев та ін.).До цього висновку приходять і деякі зарубіжні психологи, наприклад, М. Герберт. Він вважає організуючим "ядром" особистості "Я-концепцію", що характеризується як її інтеграцією (відсутність внутрішніх протиріч і гармонійні погляди на життя), так і відносною автономією (здатність до незалежної, самостійної поведінки). Автономія, у свою чергу, передбачає наявність впевненості в собі та високу позитивну самооцінку; невпевненість і низька самооцінка стають джерелом порушень адаптації та аномалій розвитку3.1    Медведев B.C. Професійна деформація співробітників пенітенціарних установ. — Київ: Київський інститут внутрішніх справ, 1996, С.79.2    Куличенко В.В., Столбовой В.П. Профессиональная деформация сотрудников уголовного розыска: сущность и пути профилактики. - Киев: КВШ МВД СССР, 1990, С.15.3 Бондаренко А.Ф. Психологическая помощь: теория и практика. - Изд. 3-е, испр. и доп. - М.: Независимая фирма "Класс", 2001, С. 68.Основним джерелом відхилень у психоаналізі звичайно вважається постійний конфлікт між несвідомими потягами ("Id") і соціальними обмеженнями природної активності дитини ("Ego" і "Super-Ego"). Нормальний розвиток особистості визначається при цьому наявністю оптимальних захисних механізмів, що врівноважують сфери свідомого і несвідомого; у іншому випадку, зокрема, при невротичному захисті, формування особистості набуває аномального характеру. Неофрейдисти, відмовившись від уявлень про виключно сексуальну етіологію девіацій, пояснюють їх дефіцитом емоційного контакту, теплого спілкування з матір'ю в перші роки життя, відсутністю почуття безпеки і довіри (К. Хорні, Д. Боулбі, Г. Салліван, Е. Еріксон та ін.)1.Дещо інше уявлення про відхилення можна знайти в "індивідуальній психології"" А. Адлера2. Відповідно до його поглядів, дитина з'являється на світ із двома базовими почуттями-прагненнями:а)    почуття неповноцінності і прагнення до досконалості як компенсація цього почуття;б)    соціальне почуття спільності і прагнення до встановлення значимих соціальних відносин.Розвиток соціальне значимих здібностей чи, за А. Адлером, "компенсація на корисній стороні життя", веде до формування почуття власної цінності, до домінування почуття спільності над індивідуалістичним прагненням до переваги. У випадку "компенсації на марній стороні життя" почуття неповноцінності трансформується в комплекс неповноцінності, що складає основу неврозу, або в зворотний бік цього комплексу - "комплекс переваги", що може виявлятися, наприклад, у ригідній позиції "вундеркінда", не готового до систематичної праці і рівноправного спілкування з однолітками. При цьому джерелом відхилень є не стільки самі комплекси, скільки нездатність індивіда встановити адекватний контакт із навколишнім середовищем1.1    Бурлачук Л. Ф. Исследование личности в клинической психологии (на основе метода Роршаха).—К.: Вища школа, 1979, С. 64.2    Бурлачук Л Ф., Грабская Н.И., Кочарян А.С.. Основы психотерапии. - К.: Ника-Центр, 1999, С. 112.

3. Методика профілактики девіантної поведінки серед молоді

Методика профілактики девіантної поведінки серед молоді - це сукупність методів попередження і недопущення у молоді відхилень від соціально позитивної поведінки. Найбільш ефективно цей вид діяльності проводиться за допомогою клінічної юридичної освіти. Цей комплекс ввібрав у себе систему прийомів, способів, підходів, за допомогою яких студенти вищих навчальних закладів проводять заняття у інших навчальних закладах (школах, коледжах, інститутах, університетах, академіях), виховних і виправно-трудових установах. Данні заняття спрямовані на засвоєння молоддю інституцій правової системи, що в свою чергу буде забезпечувати злам її негативних поглядів, інтересів, сприятиме і оптимізації світогляду. Згідно з цим напрямком студенти-юристи можуть брати в роботу справи, що представляють "суспільний інтерес" і дозвіл яких може викликати соціальну зміну або сприяти прийняттю прогресивного суспільного законодавства. Відповідно до цієї думки, студенти і викладачі права мають інтелектуальну волю для участі в справах, що мають соціальну забарвленість, навіть, якщо приватні практичні юристи не можуть дозволити собі цього, унаслідок необхідності заробляти гроші. Ця мета викликає багато протиріч в усьому світі. Багато представників юридичної професії і громадськості вбачають у цьому необґрунтоване втручання з боку університетів, що повинне бути вище політики. Особливо вони незадоволені, коли університетська клініка займається суспільне корисною роботою на кошти, що утворяться від збору податків державою2.Історія руху Street law розпочалася із 70-х років у Вашингтоні, коли група студентів університету Джорджтаун (серед яких був також Ед О'Браєн, який у даний час є головою організації Street law) разом зі своїм професором вирішили проводити лекції з основ права для школярів із бідних районів міста, а також для осіб, які відбувають покарання у в'язницях і виправних колоніях для2 Всеукраїнський науково-практичний семінар - тренінг „Зміст і методи освітнього процесу в юридичній клініці - 2002 - стор. 5,6.неповнолітніх. Незабаром ця ідея розповсюдилася на території всієї країни. У даний час програми Street law діють в більш ніж 40 американських університетах і є найбільш поширеною формою клінічного навчання, без якої не обходиться жодна правова школа у цій країні.Основною групою адресатів Street law до цих пір були старшокласники, але існують також різновиди програми, направлені на різноманітне і широке коло осіб, як наприклад, учні молодших класів, студенти неюридичних факультетів, юнаки і дівчата, котрі перебувають у виховних і виправних закладах, ув'язнені і т.п.У 80-х роках Street law поширилося також в Південно-Африканській Республіці. Основоположником цього руху в ПАР був професор університету в Дурбані, в провінції Натал, Дейвід Маквойд Мейсон. В Південно-Африканській Республіці університетські програми Street law застосовувалися для навчання так званих „paralegals" -осіб, які походять з бідних прошарків суспільства і не мають юридичної освіти; їх завданням була допомога сусідам і родичам консультаціями в розв'язанні нескладних юридичних проблем (як отримати допомогу по безробіттю, як укласти договір найму, які правила спадкоємства тощо).В 90-х роках Street law надзвичайно швидко поширилося в країнах Латинської Америки (Болівії, Чилі, Еквадорі і Сальвадорі), Південної Азії (Індії, Бангладеш), в країнах Центральної та Східної Європи (Македонії, Чехії, Словакії, Румунії, Молдові, Польщі, Білорусії, Литві, Латвії, Естонії, Росії та Україні), в Монголії та Середній Азії (Киргизії, Казахстані, Узбекистані).З 1998 року Street law поширюється і в Україні під назвою „Практичне право". Цю програму реалізує інформаційно-методичний центр „Дебати" за фінансової та організаційної підтримки багатьох міжнародних організацій, зокрема Міжнародного фонду „Відродження", USAID, COLP1, Інституту відкритого суспільства (США), ... та інших. За цей час було проведено інтенсивне навчання для бажаючих брати участь у програмі. Сьогодні „Практичне право" презентоване командою авторів і кваліфікованих фахівців - тренерів, які мають відповідні міжнародні сертифікати і запроваджують програму в Україні. 1."Практичне право" передбачає базу уроків, на яких застосовуються численні технології, педагогічні прийоми.

Зокрема, основними методами є:

• S кожен учить кожного - тільки факти;
• S метод "ажурної пилки";
• S займи позицію;
• S метод "прес";
• S дебати;
• S мозковий штурм;
• S обігравання ролей і моделювання ситуацій;
• S аналіз правової ситуації.

2. Дамо детальну характеристику наведених методів.Кожен учить кожного - тільки факти.Кожен з учнів отримує картку інформації, на якій записано певну інформацію (витяг з законодавства, опис певних ситуацій). Кожен отримує різні карточки, але в класі може бути декілька учнів з однаковою карткою інформації. Протягом певного часу учні ознайомлюються з викладеною інформацією. Після того починається "броунівський рух". Учні хаотично ходять по класу і в парах розповідають один одному інформацію, яка викладена в картках. Учитель залишається спостерігачем і при потребі направляє рух. Даний метод є ефективним засобом ознайомлення учнів з певним обсягом інформації.Метод "ажурної пилки".Цей метод є дуже ефективним для засвоєння великого обсягу однорідного матеріалу за короткий час. Клас ділиться на групи, причому потрібно, щоб квадрат числа груп приблизно дорівнював кількості учнів в класі (для класу з 25 учні - маємо 5 груп по 5 осіб). Це так звані домашні групи. Кожен учень у' Басай В. Д., Король В. В. Курс практичного права - 2003 - стор. 11, 12. 2 Басай В. Д., Король В. В. Курс практичного права - 2003 - стор. 26.групі отримує певний номер, колір чи знак. У групах учням роздається матеріал для ознайомлення, але не весь, а його частина. Отже, всі групи отримують різний матеріал. Протягом певного часу учні ознайомлюються з інформацією. Після закінчення ознайомлення учні розходяться по інших групах (т. зв. експертних) так, щоб в кожній групі був один учень з кожної групи (тобто всі учні, що мали однаковий номер в домашніх групах). В експертних групах учні по черзі розповідають про ту інформацію, з якою ознайомились.Займи позиціюЦей метод використовується для вирішення суперечливих питань, що породжують діаметрально протилежні позиції.У розглянутих питаннях можуть виступати обґрунтовані протилежні точки зору, наприклад, що однакові права можуть бути щонайкраще досягнуті за допомогою виправлень до конституції або що суворий контроль за зброєю становить собою належний спосіб стримування злочинності.Вправа ініціюється вчителем, котрий досить детально роз'яснює питання, так щоб діаметрально протилежні позиції були цілком зрозумілими. Можна їх якось виділити, відповідно розташувавши і записавши на дошці. Учні повинні обдумати свою позицію і записатись до однієї з груп. На добровільній основі вони й знаходять аргументи на користь тієї чи іншої позиції. Протягом дискусії можна змінювати позицію.Метод "прес".Метод "ПРЕС" також використовується у випадках, коли виникають суперечливі питання, та при виконанні вправ, де необхідно визначитись у своїй позиції із суспільної проблеми, що обговорюється.Мета цього методу: цей метод надає учням можливість під час уроків виробити аргументи або висловити власну думку з дискусійного питання. Метод допомагає учням сформулювати думку в чіткій і стислій формі.Порядок проведення: 1. Роздайте матеріали, в яких зазначено чотири етапи методу „ПРЕС":ПОЗИЦІЯ: Я вважаю, що... (висловіть власну думку, проясніть вашу точку зору).ОБҐРУНТУВАННЯ: ...тому, що... (наведіть причину виникнення цієї думки, тобто на чому ґрунтуються докази на підтримку вашої позиції).ПРИКЛАД: ... наприклад... (наведіть факти, що підтверджують ваші докази, вони підсилять вашу позицію).ВИСНОВКИ: ... тому ... (узагальніть свою думку, зробіть висновок про те, що слід робити; тобто, це є заклик прийняти вашу позицію).Поясніть механізм етапів "ПРЕС" - методу і дайте відповідь на можливі запитання. Наведіть приклад до кожного з етапів. Приклад використання цієї формули може бути такий:*Я проти того, щоб люди палили в приміщеннях.'Паління шкідливе як для курця, так і для осіб, котрі не палять і перебувають у приміщенні.'Наприклад, дослідження показали, що пасивне паління призводить до раку. Тому я проти того, щоб люди палили в приміщеннях.Перевірте, чи розуміють учні механізм застосування методу.Етапи можна адаптувати, пропонуючи учням юдити кілька варіантів своїх думок або прикладів.Коли формула буде зрозуміла всім учням, починайте вправу.ДебатиІнтерактивна методика у формі дебатів вже набула широкого поширення в навчальних закладах України завдяки діяльності Дебатного центру та фінансової підтримки міжнародних фондів. Однак дані формати майже неможливо використовувати протягом звичайного уроку через їх часові рамки і структуру. Брак місця унеможливлює використання їх у даному посібнику, метою якого є лише ознайомлення із принципами, за якими відбуваються дебати. Перед учнями ставиться конкретна позиція, яка обов'язково повинна бути дискусійна, тобто давати можливості до дискусії з двох протилежних сторін. Як правило, учням потрібно повідомляти тему за тиждень до дебатів та вказувати джерела, які можна використовувати при підготовці до дебатів. Учні формують команди, зорієнтовані на ствердження та заперечення. Склад команд не повинен перевищувати 4-х осіб. Кожен учень готує промову, яка повинна послідовно продовжувати позицію команди. Функції судді виконує вчитель. Він також попередньо встановлює часові рамки та порядок виступів. Даний метод варто використовувати як підсумок певного блоку уроків, присвячених одній темі.Мозковий штурмМозковий штурм - це ефективний метод колективного обговорення, пошук рішення за якого здійснюється шляхом вільного вираження думок всіма учасниками.Цей метод був уперше використаний близько десяти років тому співробітником рекламного агентства "Batter. Barton. Durstine and Osborn company" Алексом Ф.Осборном. Він визначив "мозковий штурм" як метод, що дозволяє групі людей використовувати свої інтелектуальні можливості для швидкого й ефективного рішення поставленої задачі на манер військ швидкого реагування (командос). За останні роки цей метод став настільки популярний, що його почали регулярно використовувати навіть такі великі компанії, як Дженерал Електрик, Дюпон, Ю Ес Стіл, Ай-Бі-Ем. Названий метод також запозичили державні структури і громадські, неурядові організації.Принцип „мозкового штурму" простий. Ви збираєте групу людей, ставите їм завдання і просите всіх учасників обговорення висловлювати свої думки стосовно вирішення цього завдання. Ніхто не має права висловлювати на цьому етапі свою думку про ідеї інших учасників "штурму" або давати їм оцінку.Як показує практика, шляхом "мозкового штурму" усього за кілька хвилин можна одержати кілька десятків ідей. Кількість ідей не є самоціллю, а лише є основою для вироблення найбільш розумного рішення. У "мозковому штурмі" без якого-небудь тиску повинні взяти участь усі присутні. Окремі ідеї можуть повторюватись. На думку фахівців, „мозковий штурм" можна вважати вдалим, якщо висловлені під час першого етапу п'ять або шість ідей послужать згодом базою для потенційних Рішень проблеми.Методика проведення:Ведучий вибирає тему дискусії і запрошує учасників.Ведучий дає учасникам "мозкового штурму" завдання і розповідає про його правила:-мета "штурму" - запропонувати найбільшу кількість варіантів вирішення задачі;- змусьте працювати свою уяву, не відкидайте жодної ідеї лише тому, що вона суперечить загальноприйнятій думці;- розвивайте ідеї інших учасників;- не намагайтеся дати оцінку запропонованим ідеям - цим ви займетеся набагато пізніше.Ведучий призначає секретаря, що буде записувати усі ідеї, що з'являться. Під час обговорення він встановлює порядок виступів, намагається втягнути в дискусію всіх присутніх, стежить за тим, щоб всі учасники мали рівні можливості висловити свою думку. При порушенні ким-небудь з учасників правил проведення "мозкового штурму" ведучий негайно втручається в обговорення. Перший етап продовжується до тих пір, поки з'являються нові ідеї.Ведучий оголошує коротку перерву, щоб учасники налаштувалися на критичний лад мислення. Після перерви починається другий етап. Тепер учасники "мозкового штурму" групують і розвивають ідеї, висловлені під час першого етапу (причому список ідей можна    роздрукувати І роздатиучасникам). Розсортувавши ідеї по групах, учасники приступають до їхнього аналізу, вибираючи з великого числа лише ті, котрі, на їхню думку, можуть допомогти знайти відповіді на поставлені питання.Тепер ведучий може підвести підсумки дискусії. Він запитує в учасників, чи намагалися вони діяти в командному ключі під час пошуків рішення. Якщо "мозковий штурм" не приніс бажаного результату, варто обговорити причини невдачі.1Обігравання ролей і моделювання ситуаціїОбігравання ролей: учасники відчувають, думають і/або діють як інші люди і „обіграють" визначену проблему або ситуацію.Мета обігравання чи моделювання ситуації — визначити ставлення до конкретної життєвої ситуації, набути досвіду шляхом гри.Перші заняття повинні бути простими і поступово ускладнюватися, якщо ми хочемо, щоб обігравання ролей стало не просто вправою в драматичному мистецтві.Спочатку не очікуйте бездоганного виконання. Надайте учням кілька можливостей потренуватися в обіграванні ролей і моделюванні історичних та сучасних ситуацій.

Намагайтеся постійно змінювати види занять.У цих двох методах є чотири основних компоненти:

1. Попереднє планування і підготовка до уроку вчителя.
2. Підготовка і навчання учнів.
3. Активна участь класу в занятті.
4. Докладне обговорення й обмірковування заняття.

Оскільки учні іноді відчувають незручність або соромляться, подібні заняття повинні проводитися у вільній, невимушеній обстановці; учні повинні зрозуміти, що в них є можливість по-різному реагувати. Практика допоможе їм набратися впевненості.Не слід забувати, що, входячи у роль, ми приводимо в рух емоції, спогади, гальмування. Тому після проведення гри має відбутися вихід дітей із ролей. Для цього провадиться детальне обговорення ситуації.

Кожен з учасників повинен відповісти на питання:

• Як ви себе почували в тій чи тій ролі?
• Що подобалося під час гри, а що - ні?
• Яким чином цей досвід може вплинути на ваше подальше життя?

1 Басай В. Д., Король В. В. Курс практичного права - 2003 - стор.67 Аналіз правової ситуації Для розбору певної справи слід звертати увагу на основні моменти:

1. факти: що відбулося? Хто є учасниками справи? Що ми про них знаємо? Які факти важливі? Які другорядні?
2. проблеми: якими законами, нормами права регулюється ситуація? В чому полягає конфлікт? Яке питання нам треба вирішити, розв'язуючи ситуацію?
3. аргументи: які аргументи можуть бути наведені (обов'язково з використанням законодавчої бази на захист кожної із сторін у справі).
4. рішення: яке буде вирішення ситуації? Чому саме таке? Які можуть бути наслідки такого рішення?

Формою впровадження програми "Практичне право" в життя є урок із всієї сукупності уроків, ми хочемо акцентувати увагу на наступних:

1. У мене є права.
2. Навчання-світло!
3. Хто нас оберігає?

Висновок

Таким чином, ми розглянули загальні психологічні аспекти такої поведінки, яка називається девіантною.Кримінальна хроніка свідчить про зростання злочинності внаслідок наповнення її молодими особами. Від алкоголізму, наркоманії, токсикоманії згодом вищенаведена поведінка в багатьох випадках переростає в суспільне небезпечну, кримінальну.Отже, можна зробити висновок, що вищенаведений тип поведінки є досить небезпечним явищем, яке потребує детального розгляду і вирішення. Одним із базових шляхів профілактики девіантної поведінки є клінічна юридична освіта. Цей комплекс є досить ефективною сукупністю методів попередження соціально неприйнятої поведінки, про що свідчить зарубіжна практика.Сучасна юридична освіта повинна органічно поєднувати доктринальні знання і практичний досвід. Російський професор А. Люблінський ще у 1901 році писав: "У той час, як на медичних, математичних, філологічних факультетах значна частина учбового часу присвячена практичним заняттям, студенти-юристи мають постійно справу лише з книгами і лекціями, вивчаючи право виключно теоретично і залишаючись практично без будь-якого знайомства з юридичною практикою. Така система в результаті призводить до сумних наслідків. Юристи, які лише закінчили університетський курс, при першій спробі застосувати свої знання на практиці, працюючи адвокатами, службовцями, виявляються зовсім безпорадними, вони потребують вказівок інших осіб часто по самій азбуці юридичної практики".Американський дослідник даної теми Кеннет Талант також цілком справедливо зазначає: "Випускники юридичних вузів, які отримали традиційну юридичну освіту з використанням методу читання лекцій у великих аудиторіях, відчувають себе неготовими опитувати і консультувати клієнтів, складати і подавати юридичні документи, здійснювати підготовку у справі, брати участь у процесі, опитувати свідків і виступати у суді. Справа в тому, що їм не вдається застосовувати навички свого знання матеріального права, отриманого в аудиторії, в реальних ситуаціях, в яких опиняються їх клієнти. Вони також вважають, що не отримали досвіду у розумінні ролі юриста у суспільстві".Саме юридична клініка дозволяє найбільш повно реалізувати практичну направленість навчання. Тому необхідність ввести в навчальну програму юридичних факультетів спецкурс "Юридична клініка" зумовлена специфікою підготовки висококваліфікованих спеціалістів у галузі права.В Україні даний рух лише починає формуватись. Тобто він знаходиться на початковому етапі: лише деякі університети використовують цю течію. Ми пропонуємо організувати в нашій рідній академії гуртки спеціально підготовлених курсантів, які б відвідували інші навчальні заклади і за допомогою технологій програми „Практичне право" налаштовували, переконували молодь щодо прерогативи позитивного типу над негативним типом поведінки, на дотримання у їхній діяльності норм моралі, етики, права тощо.Крім того, курсанти здобудуть необхідні навички роботи з потенційними правопорушниками, що позитивно сприятиме їх підготовленості. Після закінчення НАВСУ вони вийдуть впевненими в своїх силах у практичній роботі і саме такі правоохоронці найбільш ефективно будуть вести боротьбу зі злочинністю і захищати права, свободи та інтереси громадян.

Використана література

1. Кудрявцев В.Н. Социальные отклонения и их предупреждение. Механизмы социальной деформации // Вопросы философии.— 1989. — № 3. - С. 15-21.
2. Кудрявцев В.Н. Правовое поведение: норма и патология. - М.: Наука, 1982.-287 с.
3. Кудрявцев В.Н., Нерсесянц B.C., Кудрявцев Ю.В. Социальные отклонения. Введение в общую теорию. М.: Юридическая литература, 1984. - 320с.
4. Бандурка A.M., Бочарова С.П., Землянская Е.В. Психология управления. - Харьков: Фортуна-Прес, 1998. - 256 с.
5. Медведев B.C. Професійна деформація співробітників пенітенціарних установ. — Київ: Київський інститут внутрішніх справ, 1996. - 185 с.
6. Медведев B.C. Психологія професійної деформації співробітників органів внутрішніх справ. Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня доктора психологічних наук. - К.: 1999. -21с.
7. Медведев B.C. Проблеми професійної деформації співробітників ОВС (теоретичний та прикладний аспект).-К.: НАВСУ, 1999. - 9,5 д.а.
8. Медведев B.C. Психологічна служба пенітенціарних установ у 3-му тисячолітті. // Проблеми пенітенціарної теорії і практики.-К.: РВВ КІВС, 2000. - №5.-0,5 д.а.
9. Куличенко В.В., Столбовой В.П. Профессиональная деформация сотрудников уголовного розыска: сущность и пути профилактики. - Киев: КВШ МВД СССР, 1990. - 196 с.
10. Кондратьев Я.Ю. Головні проблеми та перспективи використання психологічних знань у діяльності керівників ОВС. - К.: НАВСУ, 2000. - 23 с.
11. Кондратьев Я.Ю. Загальна характеристика психологічного забезпечення оперативно-службової діяльності органів внутрішніх справ: Лекція / К.: МВС України. НАВСУ, 2002. - 39 с.
12. Кондратьев Я.Ю. Роль керівника ОВС в удосконаленні правоохоронної діяльності/МВС України, НАВСУ. - К. - 19 с.
13. Бобнева М.И. Психологические проблемы социального развития личности // Социальная психология личности. — М: Наука, 1979. - 198 с.
14. Бондаренко А.Ф. Психологическая помощь: теория и практика. - Изд. 3-е, испр. и доп. - М.: Независимая фирма "Класс", 2001. - 336 с.
15. Бурлачук Л. Ф. Введение в проективную психологию. — Киев: Ника - Центр, 1997.-134 с.
16. Бурлачук Л. Ф. Исследование личности в клинической психологии (на основе метода Роршаха).—К.: Вища школа, 1979.— 176с.
17. Бурлачук Л.Ф. Психодиагностические методы исследования личности. — Киев: О-во Знание УССР, 1982, — 17 с.
18. Бурлачук Л Ф., Грабская Н.И., Кочарян А.С.. Основы психотерапии. - К.: Ника-Центр, 1999. - 278 с.
19. Всеукраїнський науково-практичний семінар - тренінг „зміст і методи освітнього процесу в юридичній клініці - 2002 - С. 70.
20. Басай В. Д., Король