Психолого-педагогічна діяльність Всеукраїнської міжвідомчої координаційно-методологічної ради з питань правової освіти населення

Матеріал з PSYH.KIEV.UA -- Вісник психології і соціальної педагогіки

Поточна версія на 07:09, 12 травня 2010

Реферат аспіранта НПУ ім.Драгоманова.

Автор: Потапенко Наталія Анатоліївна

Вступ

Актуальність: Сталість суспільного розвитку, соціальні відносини, нормативи суспільного життя урегульовуються та забезпечуються саме завдяки праву. З огляду на це, необхідно аби не лише фахівці-юристи, але й кожна людина була освічена в праві, щоб кожний громадянин не лише знав, а й умів застосовувати правові знання в повсякденному житті, а отже велика увага цьому приділяється правовій освіті. Незалежна Україна зробила демократичний вибір, встановивши мету – побудувати розвинену демократичну правову державу та сформувати громадянське суспільство. Досягненню цієї мети сприяє реформування всієї системи освіти України, в тому числі і правової. Правова освіта на сучасному етапі не може полягати лише в інформаційній або просвітницькій діяльності, її завданням і основною метою має стати – навчити людину орієнтуватися у правовому просторі, дотримуватися стандартів правомірної поведінки. Правова держава і громадянське суспільство через свої інститути повинні надавати першочергового значення правовій освіті усіх громадян, формуванню у них норм правомірної поведінки і звичок, виховувати повагу до батьків, старших за віком людей. Система такої освіти має бути безперервною, починаючи з дошкільного закладу, продовжуючи у школі, вузі. Процес розвитку правової освіти в умовах трансформації суспільства обумовлений потребами забезпечення активної та легітимної участі громадян у політичному житті країни.    

В даній науковій роботі велика увага приділяється діяльності Всеукраїнської міжвідомчої координаційно-методичної ради (далі МКМР) з питань правової освіти населення України, яка спрямована на вирішення проблем самостійної готовності студентів старших курсів і випускників до праці після отримання диплома, розробки оптимального поєднання різних форм діяльності, інструменти впливу на формування особистості, її інтелекту. Як приклад, розглядається функціонування юридичних клінік України, з їх новими методологічними підходами. А також слід звернути увагу і іншому вектору діяльності Всеукраїнської МКМР з правової освіти населення – це організація правоосвітньої та правовиховної роботи серед неповнолітніх, що перебувають у закладах пенітенціарної системи. З рішенням цього завдання пов'язані проблеми підготовки науково-педагогічних кадрів, удосконалення навчально-виховного процесу, забезпечення психологічного супроводу і надання психологічної підтримки.Мета: дослідити розвиток правової освіти в Україні в роки незалежної України з урахуванням психолого-педагогічних проблем.

Завдання:

• з'ясувати ступінь розробки проблеми у вітчизняній науковій літературі;
•  обґрунтувати роль діяльності Всеукраїнської МКМР з питань правової освіти населення в процесі адаптації в соціумі засуджених неповнолітніх;
•  комплексно дослідити значення юридичних клінік щодо проблем самостійної психологічної готовності до праці та удосконалення навчально-виховного процесу;
• накреслити шляхи вирішення проблем правової освіти, соціальної адаптації та механізм втілення їх в навчальний процес.Об'єкт: процес розвитку сучасної системи юридичної освіти України.

Предмет: діяльність Всеукраїнської МКМР з питань правової освіти в системі освіти України. При написанні наукової роботи, було використано праці сучасних науковців, таких як: Головченко В., Голосніченко І., Конох М, Немитина М, Шемшученко Ю.С., а також роботи відомих дослідників: Богачова С., Горбунової Л., Гуцалової К., Дулеби М., Іллюка М. та інших.

Розділ І: Місце Всеукраїнської МКМР з питань правової освіти населення в процесі соціально-психологічного розвитку засуджених неповнолітніх

Як відомо, причиною зростання кількості вчинків підлітків, які входять у протиріччя з прийнятими у суспільстві правилами, моральними нормами, традиційно вважаються неблагополучні сім'ї, будинки-інтернати, у яких діти зростають в режимі постійної нестачі батьківської уваги та родинного тепла. У переважній більшості випадків саме ці фактори стають вирішальними для подальшого розвитку дитини, а постійний дефіцит уваги з боку дорослих, емоційно-відсторонені відносини між батьками та дітьми, педагогічна занедбаність стають чинниками, які негативно впливають на механізм становлення особистості. Залежно від того, як нація, громада ставиться до свого наймолодшого громадянина і як він, в свою чергу, відносяться до свого найстаршого, визначається міра, котрою вимірюється соціальність нації, її гуманізм, духовність [2,141].    

У нашій державі склалась непроста ситуація з цією найбільш вразливою категорією населення. Адже реалії сьогодення, втрата виховних орієнтрів та ідеалів, суб'єктивні та об'єктивні труднощі призводять до збільшення кількості функціонально неспроможних сімей і, як наслідок, до негативного, деструктивного формування особистості дитини, алкоголізації, наркотизації підлітків та молоді.    

Звернемо увагу на процес ресоціалізації засуджених, який починається з перших днів їх перебування у спеціальній виховній установі зі складання індивідуальних програм ресоціалізації фахівцями-психологами та педагогами з урахуванням індивідуальних особливостей кожного неповнолітнього, його поведінки, психічного стану, ступеня соціальної занедбаності та строку покарання. Для забезпечення отримання неповнолітніми засудженими державного освітнього мінімуму, в кожній спеціальній виховній установі функціонують загальноосвітні школи ІІ – ІІІ ступенів, які працюють за навчальними планами середніх загальноосвітніх шкіл. Але актуальним залишається питання підвищення кваліфікації вчителів цих шкіл, недосконалості та значної застарілості матеріально-технічної бази, відсутність достатньої кількості сучасних підручників та навчальних посібникі, необхідного правового врегулювання функціонування загальноосвітніх шкіл спеціальних виховних установ, розробки спеціальних навчальних програм для таких установ. Вдосконалення навчально-виховного процесу засуджених неповнолітніх неможливе без наукового супроводу, використання потенціалу працівників наукових установ. Дієвим чинником формування у засужених свідомого прагнення до відновлення їх соціального статусу є створення сприятливих умов для підвищення освітнього рівня за допомогою навчання у вищих навчальних закладах за заочною (дистанційною) формою навчання [11,85]. Разом з тим питання створення можливості для здобуття засудженими вищої освіти на сьогодні не має нормативного закріплення. Крім необхідності нормативно-правового врегулювання цієї проблеми, однією з основних умов її вирішення є розширення співпраці установ виконання покарань з вищими навчальними закладами. Соціологічні дослідження стану правової культури та правосвідомості молоді свідчать про відсутність пізнавального інтересу, соціально-правової активності, нормативного мислення, шанобливого ставлення до рідної мови, культури, традицій, а висока етика міжлюдських стосунків взагалі втратила значення. Зарозуміле ставлення деякої частини підлітків до себе і оточуючих знаходить прояви у відкритій неповазі до людей, незалежно від їх віку та соціального статусу, що призводить не лише до порушення дисципліни, а й прав та свобод людини і громадянина [5,25]. Найбільш поширеними видами порушення студентами дисципліни є: систематичні запізнення на лекції, прогулювання пар, критика особистих якостей викладача та організації навчального процесу, використання вульгарної лексики та образливих висловлювань, недбайливе ставлення до майна навчального закладу та навмисне його псування тощо. Подібні негативні явища спостерігаються майже у всіх вузах України. Зазначене унеможливлює досягнення основної мети навчального процесу – формування всебічно розвиненої, творчої особистості, яка буде здатна до самовдосконалення та самореалізації, адаптації в соціокультурному оточенні.    Д

о педагогічних та науково-педагогічних працівників висунуто вимоги щодо додержання норм педагогічної етики (морально-психологічна сторона діяльності педагога), професійної моралі (повага до студента, розуміння його душевного стану), поваги гідності осіб, які навчаються у вищих навчальних закладах, стриманість, витримка, прищеплення їм любові до України, виховання їх у дусі українського патріотизму і поваги закону. На жаль, зворотного обов'язку студентів не передбачено.

Особи, які навчаються у вищих навчальних закладах, мають право на:

• вибір форми навчання; безпечні та нешкідливі умови навчання, праці, побуту;
• користування навчальною, науковою, виробничою, культурною та ін. базами вищого навчального закладу;
• участь у науково-дослідних, дослідно-конструкторських роботах, конференціях, симпозіумах, представлення своїх праць для публікацій;
• участь в обговоренні та вирішенні питань удосконалення навчально-виховного процесу, науково-дослідної роботи, обрання навчальних дисциплін за спеціальністю у межах, передбачених освітньо-професійною програмою підготовки та робочим навчальним планом;
• участь у формуванні індивідуального навчального плану;
• моральне та матеріальне заохочення за успіхи у навчанні та активну участь у науково-дослідній роботі;
• безкоштовне користування у вищих навчальних закладах бібліотеками, інформаційними фондами, послугами навчальних, наукових та ін. підрозділів закладу та інше [4,101].    

Раніше молода людина, міцно тримаючись за соломинку, робила все можливе, щоб її особистий рейтинг відповідав запитам вищого закладу освіти. Тому питання культури та етики поведінки майже ніколи не порушувалось. Тепер все навпаки, заклад освіти ладен переступити через загальноприйняті в суспільстві норми поведінки і моралі, пропускаючи все, аби утримати у вузі молоду людину.    

Отже, для регулювання всіх вище перерахованих проблем, покликана діяльність Всеукраїнської МКМР з питань правової освіти населення України. Хочеться звернути увагу, що її діяльність є різновекторною. Так, 30 червня 2006 року у м. Запоріжжі відбулось чергове її засідання, під головуванням Лідії Горбунової – заступника голови Всеукраїнської МКМР з питань правової освіти населення, заступника Міністра юстиції України. Предметом розгляду на цьому засідання, поряд з іншими, стали питання організації правоосвітньої та правовиховної роботи серед неповнолітніх, що перебувають у закладах пенітенціарної системи. Під час засідання було вироблено низку рекомендацій, які мають реалізувати зацікавлені органи та установи, зокрема Міністерство освіти і науки України, Міністерство юстиції України, Міністерство України у справах сім'ї, молоді та спорту та інші. Було схвалено рекомендації щодо здійснення вреглювання питання навчання неповнолітніх засуджених, зокрема розроблення спеціальних навчальних програм для середніх загальноосвітніх шкіл і професійно-технічних училищ спеціалізованих виховних установ з урахуванням особливостей соціально-психологічного розвитку засуджених неповнолітніх у колоніях у поєднанні з трудовою діяльністю; підготовка Примірного статуту середньої загальноосвітньої школи ІІ – ІІІ ступенів у спеціальній виховній установі та Положення про середню загальноосвітню школу спеціальної виховної установи, проведення семінарів-практикумів для вчителів правознавства, розширення кола професій, яким навчаються неповнолітні засуджені у професійно-технічних училищах виховних колоній, розроблення програми соціальної адаптації осіб, звільнених з місця позбавлення волі; підготовка та розповсюдження серед виховних колоній інформаційного довідника з адресами та телефонами державних органів і установ, які опікуються проблемами соціальної адаптації неповнолітніх; долучення громадських організацій до проведення заходів, спрямованих на підвищення ефективної адаптації, налагоження роботи та розширення мережі молодіжних клубів, гуртків за інтересами тощо; сприяння поповненню бібліотек, що знаходяться в установах виконання покарань, методичною, художньо-публіцистичною, історичною літературою, літературою з психології, надання допомоги у методичному та матеріально-технічному забезпеченні, активного впровадження таких форм роботи, як консультування, бесіди, надання соціальної допомоги неповнолітнім, котрі звільнилися з місця позбавлення волі [3,134].    

Вирішено також, що органам юстиції та міжвідомчим координаційно-методичним радам з правової освіти населення, до яких територіально належать спеціальні виховні колонії, спільно з місцевими органами виконавчої влади та місцевого самоврядування необхідно запровадити роботу консультпунктів з надання безкоштовної допомоги психолога та правової допомоги неповнолітнім; активізувати роботу щодо підготовки та розповсюдження серед неповнлітніх інформації з роз'ясненням окремих положень чинного законодавства стосовно прав та обов'язків неповнолітніх; сприяти залученню до волонтерської роботи студентської молоді вищих навчальних закладів, а також поліпшенню умов перебування неповнолітніх засуджених у спеціальних виховних установах у взаємодії з піклувальними радами.    

Основне завдання української освітньої політики – забезпечення сучасної якості освіти на підставі збереження її фундаментальності, відповідності актуальним та перспективним потребам особи, суспільства і держави. Модернізація освіти – політичне та загальнонаціональне завдання. Інтереси суспільства та держави у сфері освіти не завжди збігаються з інтересами самої системи освіти, а тому визначення напрямів такої модернізації та розвитку не може обмеживатись рамками Міністерства освіти і науки України. Мета модернізації освіти полягає у створенні механізму сталого розвитку системи освіти. Активними суб'єктами освітньої політики повинні стати всі громадяни України, інститути державної влади різного рівня, органи місцевого самоврядування, різрі суспільні інститути [6,155].    

Від рівня, якості, характеру, змісту правосвідомості здебільшого залежить те, якою буде поведінка людини в суспільстві – правомірною соціально корисною чи неправомірною, соціально шкідливою і небезпечною [1,151]. Аналіз результатів дослідження громадської думки студентів стосовно їх правових знань дозволяє зробити висновок про недостатній рівень правової культури студентської молоді. А тим часом правова культура – це така система правових цінностей, які відображають у правовій формі стан свободи особи. Це вияв не тільки державно-правового досвіду конкретних соціальних спільнот, але й індивідів у матеріальних і духовних продуктах життєдіяльності, у навичках і цінностях, що впливають на їх юридично значущу поведінку. Тобто, володіючи високою правовою культурою, громадяни спроможні вільно себе орієнтувати, виходячи з визначення соціальної цінності права, власної обраної поведінки.    Розвиток правової культури помітно гальмується недосконалим законодавством. В той же час ця проблема зовсім не знімає потреби у правовому вихованні людини, а тим більше молодої. Суспільство потребує підсилення цілеспрямованої діяльності держави щодо передачі юридичного досвіду, систематичного впливу на свідомість і поведінку людини з метою формування відповідних позитивних уявлень, поглядів, ціннісних орієнтацій, установок, що забезпечують додержання, виконання і використання юридичних норм [15,89].    Д

ля цього, без сумніву, необхідно переглянути програми правової освіти студентської молоді з урахуванням інтересів цієї соціально-демографічної групи, адже побудова дійсно демократичної, правової держави, проголошеної Конституцією України, обумовлює суттєве підвищення правосвідомості громадян, їх правової культури, неухильне дотримання законодавства. Успішне вирішення цих завдань залежить від багатьох чинників, але, не в останню чергу, від рівня організації правової освіти та виховання населення країни, потреба в яких зростає, про що свідчать опитування громадської думки студентської молоді.

Розділ ІІ: Психолого-педагогічна складова діяльності юридичних клінік в Україні

Однією з головних цілей розбудови правової демократичної держави-України та її незалежного розвитку є дотримання принципів верховенства права та демократії, втілення у реальне життя гасла „держава для людини", забезпечення прав і свобод кожного згідно з європейськими нормами. Досягненню цієї мети сприяє реформування всієї системи освіти України, в тому числі і правової. З плином часу зростає престижність юридичної професії через значне збільшення попиту на юристів. На сьогодні зміни в правовій освіті торкнулися не лише дошкільних, загальноосвітніх, середніх закладів, а й вищих навчальних закладів. Якщо на 1990 рік в Україні було сім навчальних закладів, які готували юристів, то на сьогодні створено і діють близько 320 вищих навчальних закладів та їх структурних підрозділів різної форми власності. Але перед юридичними вузами постало ряд проблем, вирішення яких слід зробити негайно, так як вони готують юристів, які завтра ж вирішуватимуть долю іншої людини або сприятимуть державі у захисті її інтересів. Це невідповідність вузів як державної, так і іншої форми власності ліцензійним вимогам щодо професорсько-викладацького складу, навчально-методичного, матеріально-технічного забезпечення. Однією з причин неякісної підготовки правників є також низький рівень підготовленості учнів у загальноосвітній школі. Все це призводить до формального опанування студентами правовими знаннями, а тим паче, практичними навичками у їх застосуванні [10,6].    

Професія юриста багатогранна. На першому плані мають бути навички і особистісні характеристики юриста, високий рівень його моральності, правосвідомості та правової культури. Юридична освіта має бути спрямована на підготовку висококваліфікованих фахівців. Для цього юридичні вищі навчальні заклади повинні таким чином змінити систему правової освіти, зокрема зміст навчальних програм юридичних вузів, поклавши в їх основу доктрину природного права, а отже доктрину верховенства права, а не юридичного позитивізму, щоб їх випускники не лише багато знали та багато вміли, а й володіли високою правовою культурою. Життя підказує, що до юридичної практики необхідно долучатися ще будучи студентом.    

З поміж вад практичної підготовки студентів слід виділити майже повну відсутність практики ознайомлення останніх з оформленням офіційних документів. Враховуючи, що досить значна кількість випускників все ж таки йде працювати у комерційні структури, то дане упущення значно зменшує їх шанси зробити це кваліфіковано та на достатньо професійному рівні [12,8].    

Враховуючи зарубіжний досвід, одним з ефективних методів реформування правової освіти у вищих юридичних закладах, слід визнати створення при юридичних вузах України юридичних клінік, де студенти під керівництвом досвідчених викладачів і практичних працівників застосовують свої теоретичні знання на практиці, одночасно надаючи правові послуги малозабезпеченим верствам населення України. Саме зараз іде процес реформи й удосконалення стандартів юридичної освіти. Отже, метою наукової роботи являється аналіз проблем у сфері правової освіти юридичних вищих навчальних закладів, дослідження ефективності роботи при юридичних вузах юридичних клінік як різновиду розширення навчально-практичної бази, перспективи уніфікації їхньої роботи при всіх вузах України.         

„Юридична клініка" – це формування у вигляді навчально-пракичного центру, який функціонує на базі вищого навчального закладу ІІІ – ІV рівня акредитації, що здійснює підготовку спеціалістів за напрямами „Правознавство", „Право і правоохоронна діяльність", за ініціативою вузу чи громадської організації у спільній діяльності з вузом, до складу якого входять викладачі-куратори та студенти вищих курсів і метою діяльності якого є здійснення науково-дослідницької та навчально-методичної діяльності щодо розширення правосвідомості й вдосконалення механізмів отримання навиків правозастосовної, правозахисної та правоосвітньої діяльності для соціально-вразливих верств населення шляхом налагодження механізму навчально-практичної роботи студентів-правників [8,15].    

На кінець 2006 року 18 юридичних клінік діяло в 17 регіонах України, а конкретніше у Волинській, Львівській, Одеській та Сумській областях. Звернувши увагу на сусіда України – Росію, то поява юридичних клінік в цій країні також відноситься до періоду 1996-1998 рр. [14,109]. Лише ефективних перших 4-5 років діяльності юридичних клінік було доведено перед державними органами й установами, іншими професійними організаціями та об'єднаннями свою здатність ефективно і якісно працювати у відповідальній сфері послуг для суспільства.

Життєздатність та перспектива розвитку юридичних клінік підтверджується тим, що за порівняно невеликий проміжок часу вони:

• суттєво утвердилися в структурі ряду вузів;
• діють з метою надання населенню безкоштовної юридичної допомоги;
• користуються попитом серед населення;
• дозволяють студентам творчо реалізуватися, розкрити свій інтелектуальний потенціал;
• являються зв'язуючою ланкою між традиційним навчальним процесом і майбутньою практичною діяльністю.    

З метою оперативного вирішення питань координації і методичного забезпечення правової освіти діє, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, Всеукраїнська МКМР з питань правової світи населення України. У червні 2004 року у м. Луцьку під головуванням міністра юстиції України Олександра Лавриновича відбувся черговий її з'їзд, де винесено рекомендації щодо створення Міжвідомчої робочої групи, до якої мають увійти представники Міністерства освіти і науки, Міністерства юстиції та Академії правових наук України, головною метою діяльності якої є – підготовка нормативно-правових актів щодо програми „Юридичні клініки України", що регулюватимуть питання інтегрування юридичних клінік у навчальний процес вищих навчальних закладів ІІІ – ІV рівня акредитації. Перші юридичні клініки були створені за підтримки Міжнародного фонду „Відродження", підтримка мережі яких ним буде здійснюватися до 2008 року. За підрахунками, підтримання діяльності однієї юридичної клініки обходиться вузу у вартість навчання двох студентів за рік, тому потрібно підготувати базу для переходу їх на самофінансування, т. я. на бюджетне фінансування на даному етапі їхнього розвитку не слід сподіватися [9,25]. До роботи юридичної клініки студенти залучаються за добровільною згодою. Послугами юридичної клініки користуються найбільш вразливі групи суспільства: малозабезпечені громадяни, інваліди, пенсіонери, яким надається безоплатна юридична допомога. З 2004 року розпочалася робота над розробкою спецкурсів, навчально-методичних матеріалів, підручників, що допоможуть уніфікувати роботу юридичних клінік у всіх вузах України.    Донедавна, відсутність нормативно-правової бази для функціонування юридичних клінік в Україні не давала їм можливості повноцінно розвиватися. Але з часом їх діяльність отримала підтримку з боку влади. Щоправда, популярність та результативність юридичних клінік принесли як позитивні, так і негативні наслідки. В Україні за різних мотивацій, розумінь і підходів почали масово створювати формування, які називали клініками, що в дійсності не відповідало їхній природі та суті. Це призвело до реорганізації мережі клінік у Асоціацію юридичних клінік України, метою діяльності якої визначено підтримувати цінності, цілі й завдання «юридичного клінічного руху» [7,130]. У вересні 2005 року на черговому з'їзді Всеукраїнської МКМР у Херсоні також було піднято питання про затвердження та організацію роботи груп з підготовки нормативно-правових актів, які б регулювали питання інтегрування юридичних клінік. І як наслідок, результатом довготривалої роботи, стало прийняття Етичного кодексу юридичних клінік, визначено типовий тематичний план до навчального курсу «Основи юридичної клінічної практики». Наказом Міністерства освіти і науки України „По затвердження Типового положення про юридичну клініку вищого навчального закладу України " від 03.08.2006 №592 було офіційно заявлено про створення юридичних клінік в Україні [13,16].

Виходячи із змісту наказу, основною метою юридичної клініки є:

• підвищення рівня практичних знань, умінь, навичок студентів юридичних спеціальностей;
• забезпечення доступу представників соціально-вразливих груп суспільства до правової допомоги;
• формування правової культури громадян;
• підготовка та навчання студентів у дусі дотримання й поваги принципів верховенства права, справедливості та людської гідності;
• розширення співробітництва вищих навчальних закладів, що здійснюють підготовку фахівців-юристів, із судовими, правоохронними органами, органами юстиції, державної влади і місцевого самоврядування, з іншими установами та організаціями;
• впровадження в навчальний процес елементів практичної підготовки студентів-правників у сфері юридичних послуг.    

Загальне керівництво юридичною клінікою здійснює керівник вищого навчального закладу ІІІ – ІV рівня акредитації – ректор, начальник, директор тощо. Керівник юридичної клініки призначається на посаду рішенням керівника вузу, що здійснює підготовку фахівців за напрямом „Право", за поданням керівника факультету, інституту, філії тощо. Структуру та чисельність співробітників юридичної консультації теж визначає керівник вузу.    

Таким чином, діяльність юридичних клінік, відповідаючи існуючим в суспільстві багаточисельним потребам, стала об'єктивною реальністю. Наприкінці 2005 р. започатковано професійне періодичне видання з проблематики юридичної клінічної освіти, що допоможе широко висвітлювати суть і природу клінічної діяльності, обговорювати проблеми та перспективи її подальшого розвитку. Впродовж 2007-2008 років передбачено зосередити увагу на загальнодержавному рівні на підвищенні ефективності діяльності Міжвідомчої робочої групи, впровадженні навчальних програм і курсів для юридичних клінік у навчальні плани та їх затвердженні на рівні Міносвіти і науки, продовженні діяльності асоціацій як в частині розробки Національної програми правової освіти населення, так і розбудови системи правової освіти України.

Висновки

Отже, для регулювання всіх вище перерахованих проблем, покликана діяльність Всеукраїнської МКМР з питань правової освіти населення України. Хочеться звернути увагу, що її діяльність є різновекторною. Розвиток правової культури помітно гальмується недосконалим законодавством. В той же час ця проблема зовсім не знімає потреби у правовому вихованні людини, а тим більше молодої. Суспільство потребує підсилення цілеспрямованої діяльності держави щодо передачі юридичного досвіду, систематичного впливу на свідомість і поведінку людини з метою формування відповідних позитивних уявлень, поглядів, ціннісних орієнтацій, установок, що забезпечують додержання, виконання і використання юридичних норм. Особливої уваги заслуговують середні загальноосвітні школи ІІ – ІІІ ступенів у спеціальній виховній установі, в яких навчаються та проходять адаптацію засуджені неповнолітні. Недосконала і малорозвинена система державних заходів щодо підтримки ре соціалізації індивіда тільки заважає сформувати його внутрішню мотивацію до успішної інтеграції і відновлення його соціального статусу. Для пенітенціарної системи нашої держави важливого значення набуває проблема приведення змісту прав та свобод засуджених відповідно до міжнародних стандартів.    

А щодо діяльності юридичних клінік, то хотілося, щоб професійні представники різних сфер юриспруденції сприймали їх не тільки як деяку данину моді, котра скоро пройде, не як сліпе копіювання західного досвіду, але і як можливість відпрацювати не тільки окремі форми та методи викладання, а й методичні підходи. Форми та методи діяльності юридичної клініки можна застосовувати до всіх без виключення галузей права та навчальних дисциплін. Клінічна юридична освіта позитивна в тому смислі, що не являється радикальним засобом реформування системи вузівської освіти, а здійснює плавне вростання в неї нових методологічних підходів, сучасних форм і методів викладання, служить індикатором виявлення білих плям та недоліків традиційної системи освіти.

Література:

1.  Богачов С. Державі потрібні висококваліфіковані юристи. // Право України. – 2005. – №11. – С.150-153
2. Богачов С. Правова освіта на Львівщині (за матеріалами віїздного засідання Всеукраїнської міжвідомчої координаційно-методичної ради з питань правової освіти населення). // Право України. – 2005. – №8. – С.140-143
3. Богачов С.Роль правової освіти у приведенні змісту прав та свобод засуджених до міжнародних стандартів. // Право України. – 2006. – №8. – С.127-133
4.  Головченко В., Потьомкін А. Правові механізми формування правосвідомості студентів. // Право України. – 2006. – №4. – С.100-103
5. Голосніченко І. Правосвідомість і правова культура у розбудові Української держави. // Право України. – 2005. – №4. – С.24-25
6.  Горбунова Л. Роль правової освіти в утвердженні верховенства права. // Право України. – 2006. – №4. – С.154-159
7. Гуцалова К. Міністерство юстиції планує здійснювати законотворчу діяльність та й надалі опікуватися питаннями правової освіти населення. // Юридичний журнал. 2004. – №6. – С.129-130
8. Дулеба М. Допоможе і навчить юридична клініка. // Урядовий кур'єр. – 2006. – 22 грудня. – С.5
9.  Дулеба М. Шляхи розвитку „юридичних клінік" України: стан та перспективи. // Юридичний Вісник України. – 2005. – 25 червня-1 липня, №25. – С.15
10.  Іллюк М. Правова освіта: професіонали і волонтери. // Юридичний Вісник України. – 2005. 1-14 січня, №1. – С.6
11.  Конох М., Хрідочкін А. Правова свідомість і правова культура студентської молоді у дзеркалі громадської думки. // Право України. – 2006. – №3. – С.82-85
12.  Мешерякова Н. Держава, яка чує дітей. // Юридичний Вісник України. – 2005. - 22-28 січня. - №3. – С.8
13. Наказ Міністерства освіти і науки України „Про затвердження Типового положення про юридичну клініку вищого навчального закладу України" від 03.08.2006 №592 // Юридичний журнал. – 2006. – №9. – С.16-17
14.  Немытина М. О методологических подходах в современном клиническом юридическом образовании. // Право и образование. – 2004. – №4. – С.105-110
15.  Шемшученко Ю.С. Вибране. – К.: Юридична думка, 2005. – 592 с. (+фотоархів).