Психологічні особливості соціального становлення сучасної молоді

Матеріал з PSYH.KIEV.UA -- Вісник психології і соціальної педагогіки

Поточна версія на 10:14, 18 травня 2010

Реферат аспіранта НПУ ім.Драгоманова.

Автор: Шубка О.В.

Вступ

Тисячоліттями пристосування людини до реальності відбувалося природно і все в його житті було відносно зрозумілим. Високого положення закономірно досягав сильніший, а слабший не претендував на таке положення. Людина знала своє місце серед людей і в житті і не прагнула того, що вважала в житті неможливим. Це вносило стабільність в її життя. Землероб працював на землі, воїн був воїном, вождь - вождем. Ще в середні віки той, хто народився у сім'ї ремісника, знав, що буде спочатку підмайстром, а згодом майстром-ремісником, але ніколи - князем.Людина жила у взаєморозумінні зі своєю натурою, і, наприклад, індивід флегматичного темпераменту неспішне, але добротно робив свою справу. Людині загрожували стихія, голод, холод, пазурі тварин і ворог, але протягом тисячоліть були відпрацьовані механізми захисту від цих напастей. І людина відповідно, у згоді зі своєю натурою, долала труднощі і відбивала загрози.З кінця XIX століття життя людини принципово змінилось. Темп життя став замежовим. Зникали загрози, до яких людини призвичаювалась тисячоліттями; виникли загрози, по відношенню до яких він не мав генетичної програми захисту. Науково-технічна революція в короткі строки різко змінила спосіб життя, її умови. Відповідно драматично змінилась і адаптація (пристосування) до реального життя. Адаптація перестала залежати від зросту, фізичної сили і міцності кісток. Все більше слабшали родові зв'язки, зникали класові переваги. Пристосування людини до дійсності в наш час в більшій мірі залежать від психологічних можливостей.Об'єм інформації, яка надходить, величезна. Інформація накриває сучасну людину з головою і вона просто не в змозі переробити її, що несе їй загрозу. Окрім цього людина оточена світом машин і механізації опинилась відірваною від природи, хоча людина є частиною природи. Виникла штучна інфраструктура життя: штучне освітлення, парове опалення, синтетичний одяг, десяті поверхи, ліфти, метрополітени і рафінована їжа. Людина працює, коли у відповідності з сонячним і місячним ритмом варто відпочивати або спати. Людина мало рухається, хоча природою запрограмована на добування хліба в поті свого чола. У той же час психічні перевантаження перетворилися в щоденну реальність і стрес накладається на стрес, не даючи часу на відновлення. Число проблем і конфліктів з самим собою, з іншими, з щоденною реальністю зростає, вирішення їх все більше ускладнюється, оскільки є складним життя і складні переживання людини, яка розгублена.Демократизація сучасного суспільства, конституційні декларації відкривають перед людиною необмежені можливості, збільшуючи тим самим число бажань і прагнень, і "ремісник" прагне стати "князем". Одна в реальності люди відрізняються психологічними можливостями і "ремісників" багато, а "князь" - один. Зростає конкуренція, а з нею число тих, хто програли, що зазнали крах, незадоволених. Сучасна людина прагне встигнути не відстати, досягнути, добитися, перевершити саму себе, але нерідко всі зусилля виявляються безплідними. Слабкий прагне обігнати сильнішого, але багато не встигають, відстають, не наздоганяють, не досягають, програють, а отже дезадаптуються.Ніколи так ще проявлявся диктат свідомості над емоційним і тілесним. Якщо колись переважали м'язи над мозком, то сьогодні нівелюється людина, мозок сучасника постійно збуджений, виникає так звана "психоемоційна епілепсія". Нівелюється натура, і людина живе всупереч своїй неповторній і унікальній індивідуальності. Нівелюється навіть статева приналежність, і жінки сприйняли чоловічий спосіб життя, чоловічі цінності і бажання.Людство увійшло у еру загального незадоволення. Сучасні темпи життя не дають людини як слід психологічно призвичаїтися до того нового, що береться оточувати її: нові тенденції, нові об'єми інформації, нові суспільні віяння. Сучасна людина несеться потоком урбанізації, який стає все більше неконтрольованим. Досягнення прогресу так чи інакше призводять до кардинальних зрушень у психіці сучасної людини.Починаючи з XIX століття у психології людини почали все більше проявлятися такі негативні відчуття, як відчуття самотності, відчуття загального незадоволення своїм життям, втрата сенсу життя, втрата рівноваги, яка колись була більше присутня людині.При цьому слід зазначити, що велика частина ціннісних орієнтирів не змінилась у людини. Сюди можна віднести як людські вади так і позитивні риси: це прагнення уваги до себе, визнання своєї значущості, страх перед смертю, переживання любові, співчуття тим, хто потрапив у біду. Ще Платон (427-327 рр. до н.е.) головним злом сучасного йому суспільства вбачав у людському егоїзмі, що витікає з комерціалізації людських відносин. Сьогодні ця риса суспільства набула особливих контрастних форм. Однак при цьому сучасній людині стали більш характерні і нові психологічні риси, які розвинулися у зв'язку з новими темпами життя і новими можливостями сучасної людини.Загальна відчуженість людей - це яскрава риса великих міст. Обмежене коло спілкування, замкнутість на своїх проблемах, відсторонення від життя інших - це плоди урбанізації, яка поширилася по цілому світу. Сучасна людини більше живе своїм внутрішнім світом, менше — світами інших людей. Через це за останні десятиліття зросло число самогубств. Людина, яка не відчуває сторонньої уваги, підтримки, втративши опору у самого себе легко піддається відчаю і не зазнавши розради накладає на себе руки. Сучасна людина - це скоріше холодний логік, ніж емоційна натура. Саме спілкування людей стало досить поверхневим, формальним. Проведені спостереження показали, що у сучасних сім'ях спілкування між дітьми і батьками відбувається виключно по побутовим потребам, менше - по внутрішнім, духовним. Тому навіть рідні люди у нашому суспільстві відчуваються покинутими, обмеженими увагою, друзями.Оточена інформаційним різноманіттям людина нерідко губиться, відчуває абсурдність оточуючого світу. Втрата сенсу життя, ідейного змісту людського буття - явище сучасного суспільства. З кожним роком ці тенденції набувають все більшого поширення, їх прояви можна спостерігати в мистецтві, в інших суспільних проявах. Людина перенаситившись подіями, ідеями, перетягуванням ідеологічних канатів нерідко просто віддається байдужості до всього, що оточує її.Нав'язування масової культури призводить до збідніння людських емоцій. Сучасна людина береться шукати більш глибоких відчуттів у неприродних речах - штучних подразниках (алкоголь, наркотики, різні форми збочень, злочини). Але це ще швидше призводить до повного збайдужіння, чи розчарування світом.Втрата сімейний ідеалів, призвела до того, що на сьогоднішній день сім'я — це вже не те місце, де можна отримати підтримку, пораду. Частіше — це джерело нових емоційних негараздів, які тільки підштовхують людину до відчуття психологічної самотності.Переживання психологічних стресів - це особлива риса сучасного людства. Знявши зі своїх плеч фізичні навантаження, полегшивши своє матеріальне існування, людина загнала себе на дорогу духовних і психологічних поневірянь. Однак людська психіка виявилася ще не достатньо адаптованою до таких психологічних навантажень.Проте, частина людей, опинившись в лещатах емоційного тиску, піддаються бажанню гуртуватися, шукають ідеали у високому, божественному, беруться вірити у релігійні ідеї.На думку деяких науковців головною причиною психологічних негараздів сучасної людини є те, що людина у більшості випадків прагне того, що їй не під силу. Через невірну оцінку реальних речей цього світу, через оманливі цінності, які вибирає людина, в невірному способі життя ховаються проблеми сучасної людини.Маніпулятивні підходи у відношенні до оточуючих - ще одна риса сучасної людини. Людина XX - XXI століття - це нерідко відмінний маніпулятор, який намагається психологічно підкорити собі подібного і отримати від нього потрібне. Психологічна гра стала новою зброєю людини, замінивши їй довбню, сильні м'язи та фізичну витривалість. Світ став нагадувати гру в маріонетки. Від політиків до пересічних керівників методи маніпуляції популярні як ніколи. Як, на жаль, маніпуляції - це переважно нечиста гра, несправжні почуття, що аж ніяк не сприяють гуртуванню людей, відкриття і об'єднання внутрішніх світів людини.Сучасній людині не вистачає часу правильно розібратися у тому, що відбувається з нею, з її близькими. Людина відвикла уповільнювати час і віддаватися прекрасному, чистому, світлому. Так, за останні десятиліття людина стала значно освіченішою, але при цьому вона стала менш мудрою. Відірвана від природи, від родинних зв'язків, вона віддалася обставинам, які їй диктує прогрес, запущений її ж руками.Людина XXI століття повинна навчитися слухати собі подібних, повинна погодитись з тим, що її погляд на речі є неєдиним і не завжди вірним. Сучасник повинен навчитися зупиняти лет своїх повсякденних справ і більше приділяти уваги оточуючим, природному довкіллю. Варто насолоджуватися мілкими дрібницями життя і не гасати за величними образами свого уявного майбутнього.Тільки такі підходи можуть повернути сучасній людині психологічне і фізичне здоров'я, можуть повернути внутрішню гармонію і гармонію з оточуючим світом.Повернення обличчям до таких простих істин як добро, милосердя, єдність - запорука здорових думок і дій. Відкидання зайвої матеріальної захланності, відкриття свого внутрішнього світу іншим — ось крок до здорового світосприйняття.

З давніх-давен були знайдені мудрецями постулати гармонійного життя, серед них такі як:

• любити один одного;
• бути поміркованим у своїх бажаннях;
• прагнути добра в першу чергу для інших, а тільки потім для себе;
• бути самим собою і не забувати про духовне.

Гадаємо, що і сьогодні ці думки мають використовуватись сучасниками, для того, щоб краще розуміти своє призначення на цій землі. Психологічна характеристика великих соціальних групПопередньо, перед дослідження характеристик притаманних соціальне - психологічному стану молоді, потрібно зауважити що дослідження великих соціальних груп з точки зору соціальної психології наштовхується на цілий ряд труднощів. Велика кількість методик вивчення різних процесів в малих групах часто порівнюють з відсутністю подібних методик для дослідження, наприклад, психологічного обличчя класів, сталих, великих соціальних утворень і других груп такого виду. Звідси деколи народжується твердження, що область психології великих груп взагалі не піддається науковому аналізу. Відсутність традиції в такому дослідженні ще більше украплює подібні погляди.Перед тим, як розпочати розгляд психологічних особливостей деяких конкретних великих соціальних груп необхідно виділити як мінімум ті принципові методологічні питання, без вирішення котрих такий розгляд не може бути успішним.Насамперед це питання про те, які ж групи слід розглядати в значенні "великих". Далі, яка структура психології великих груп, її основні елементи, характер їх взаємозв'язку. Це і питання про те, яке співвідношення психіки окремих індивідів, які входять в групу, з елементами цієї групової психології.Нарешті, якими методами кожна користуватися при вивченні всіх цих явищ. Одразу можна сказати, що відповіді на ці питання приходиться відшукувати не скільки в психології, скільки в соціології. Це не означає, що в психологічній літературі такі проблеми не висвітлюються, але означає те, що на них робиться недостатній наголос.Так що ж таке "велика соціальна група"? Великі соціальні групи, як правило не мають чітко вираженого кількісного визначення, а характеризуються певними специфічними ознаками, насамперед за принципами їх виникнення, формування і розвитку. Загальноприйнятим вважається розподіл великих у кількісному відношенні груп людей на два види: а) стихійно утворені спільноти, які характеризуються короткочасним терміном існування (натовп, публіка, аудиторія); б) соціальні групи, як займають певне місце в системі суспільних відносин і характеризуються чітко визначеними параметрами (етнічні групи, професійні групи, статево-вікові і т. ін.)Перший вид великих груп в силу своєї невизначеності і стихійності формування не має детального теоретичного обґрунтування. Однак увага до існування таких спільностей з боку соціальної психології повинна поглиблюватись. Насамперед це пов'язане з потенціальними можливостями впливу таких груп на формування громадської думки і групової свідомості, що може призвести до загострення соціальної напруженості (мітингова стихія, масова ейфорія під час рок-концертів, панічний стан в екстремальних ситуаціях та ін.)Для всіх виділених таким чином великих соціальних груп характерні деякі спільні признаки, значимі з точки зору соціально-психологічного аналізу і які відрізняють ці групи від малих груп.Особливий інтерес сучасної соціально-психологічної науки становить другий вид великих груп, де існують специфічні регулятори соціальної поведінки - звичаї, традиції. Тут предметом аналізу можуть бути особливі форми спілкування, тип контактів і взаємовідносин, інтереси та потреби. В той же час кожен тип цих груп має своєрідні відмінності, наприклад, етнічна група відрізняється від професійної групи і т. ін. Тому загальні характеристики великих соціальних груп повинні бути наповнені специфічним, тільки їм притаманним змістом. В зв'язку з цим для вивчення великих соціальних груп застосовують особливі методи досліджень: етнографію та етнопсихологію, порівняльні дослідження, соціологію, статистичний аналіз, психолінгвістику та ін.Тривалий час у вітчизняній соціальній психології домінував класовий підхід, де визначальними позиціями були класові потреби і інтереси, традиції класів та ін. Не відкидаючи повністю теоретичні розробки цього періоду, все ж слід констатувати, що класовий підхід до оцінки соціальних явищ не витримав перевірки часом та історією і тому не може претендувати на безперечну істинність та доказовість. Більш важливою, на думку дослідників, сьогодні є проблема психологічних особливостей етнічних груп.Останнім часом у широкому науковому обігу з'явилися поняття "національний характер", "національна самосвідомість", "менталітет нації". Всі вони, по суті, еквівалентні такому поняттю як "психічний склад нації". В рамках саме цього наукового підходу пропонується проаналізувати проблему психології великих етнічних груп, тут розрізняють два напрями: а) найбільш стійкі ознаки - психічний склад (національний, або етнічний характер, темперамент, а також традиції та звичаї); б) емоційну сферу (національні, або етнічні почуття).Основною сферою проявів національного характеру є різного роду діяльність. Тому в проведенні досліджень з даної тематики слід пам'ятати, що не може бути народів "добрих" чи "менш добрих" чи з якимись іншими надзвичайними специфічно вираженими рисами. Такий підхід був би помилковим і поверховим, адже кожна національна група в своєму середовищі має безліч різноманітних представників. Не можна абсолютизувати також типові риси національного характеру, тому що тут відбувається взаємозв'язок і взаємозалежність не тільки національних, але й соціальних факторів. Саме тому в спеціальному документі ЮНЕСКО з цього приводу зазначено: "при рівних культурних можливостях для реалізації своїх потенцій середні досягнення членів кожної етнічної групи приблизно однакові". Цим самим знімається проблема якихось "чистих етнічних груп" і закривається дорога проявом агресивного націоналізму та шовінізму. Аналіз психологічних характеристик великих соціальних груп приводить до постановки принципово важливого для соціальної психології питання: яким чином елементи загальної психології "взаємодіють" з психікою кожної окремої людини, яка входить в таку групу (як то -молодь?) Дослідження того, як соціальний досвід групи, відображений в елементах її психології, "доводиться" до індивіда, не може бути виконано без участі малої групи. В рамках соціального класу, нації, професіональної групи люди об'єднуються в найрізноманітніші малі групи, створені по найрізноманітнішим причинам.Самореалізація особистості. Потреба особистості в самореалізаціїВідомо, що найбільш повне розкриття здібностей людини можливо лише в суспільне значимій діяльності. Причому важливо, щоб здійснення цієї діяльності трансформувалося не тільки ззовні (з суспільством), але і внутрішньою потребою самої особистості. Діяльність особистості в цьому випадку стає самодіяльністю, а реалізація її здібностей у даній діяльності здобуває характер самореалізації.З.Фрейд був одним з перших, хто спробував побачити в домінантних інстинктах людини потреба в самореалізації. Самореалізація, по 3. Фрейдові, локалізується в несвідомому шарі людської психіки і виявляється в "прагненні до задоволення", властивій людині з народження. Цієї інстинктивної потреби в самореалізації протистоять нав'язані суспільством імперативні вимоги культури (норми, традиції, правила і т.д.), основна функція яких складається в цензурі за несвідомим, у придушенні інстинктивних потреб.Чимало сторінок присвячує характеристиці потреби в самореалізації 3. Фромм. Він зв'язує її з потребами людини в ідентифікації і цілісності. Людина, відзначає Фрейд, відрізняється від тварини тим, що він прагне вийти за межі безпосередніх утилітарних запитів, хоче знати не тільки те, що необхідно йому для виживання, але і прагне пізнати сенс життя і сутність свого "Я". Ця Самореалізація досягається індивідом за допомогою вироблюваної їм системи орієнтацій у спілкуванні з іншими людьми. "Ідентизація" і є те "відчуття", що дозволяє індивіду з повною підставою сказати про себе як про "Я", і соціальне середовище активно впливає на цю потребу. Потреба в самореалізації, по Фромму, є екзистенціальна потреба - психічний стан, вічне і незмінне у своїй основі. Соціальні умови здатні змінити лише способи її задоволення: вона може знайти вихід у творчості й у руйнуванні, у любові й у злочині і т.д.Для мислителів матеріалістів, не підлягає сумніву, що прагнення людини до самореалізації має не інстинктивне, а філогенетичне її походження і, зобов'язано своїм існуванням "другій людській природі", що містить у собі: а) трудовий спосіб існування; б) наявність свідомості; в) специфічний людський вид взаємин між людьми - спілкування за допомогою другої сигнальної системи. Завдяки цьому людина стала "суспільною твариною". Але соціальне становлення людини супроводжувалося формуванням і такій фундаментальній, суто людській потребі - прагнення до відособлення. Саме прагнення до відособлення, що стало можливим на визначеній історичній ступіні розвитку суспільства, з'явилося передумовою розвитку людської індивідуальності, а отже і потреби в самореалізації. Таким чином, звідси випливає, що потреба, прагнення до самореалізації - родова потреба людини.Особливість потреби в самореалізації полягає в тому, що задовольняючи її в одиничних актах діяльності (наприклад, написання роману, створення художнього твору) особистість ніколи не може задовольнити її цілком.Задовольняючи базову потребу в самореалізації в різних видах діяльності, особистість переслідує свої життєві цілі, знаходить своє місце в системі суспільних зв'язків і відносин. Було б грубою утопією конструювати єдину модель самореалізації "взагалі". Самореалізації "взагалі" не існує. Конкретні форми, способи, види самореалізації в різних людей різні. У полівалентності потреб в самореалізації виявляється й находить відображення людська індивідуальність.От чому, говорячи про всебічну і гармонічно розвитій особистості, потрібно підкреслювати не тільки багатство і всебічність її здібностей, але і (що не менш важливо) багатство і різноманіття потреб, у задоволенні яких здійснюється всебічна самореалізація людини. Як один з напрямків соціально-психологічного становлення молоді можна виділити акценти диференціації психіки молоді, що реалізуються за допомогою певних функцій . Серед найважливіших можна виділити такі:— ідентифікації, що розкриває постійну потребу людини в розумінні своєї групової належності (відповідності і виробленні придатних для себе засобів участі при вираженні та відстоюванні інтересів даної спільноти. Трансформація політичної системи, що спричиняє глибоке навантаження на психіку людей яку ми спостерігаємо в Україні сьогодні, неминуче породжує кризу ідентичності, скасовує одні ідентифікаційні практики і потребує нових. Нестабільність, яка притаманна для нашого суспільства, породжує велику кількість людей, соціальний тип яких не співпадає з нормативною особистістю (Р. Лінтон) - та особистість, риси якої найкращим чином виражають дану культуру. Без сформованої ідентичності, як то соціальної, національної, особистісної, людина випадає з системи соціальних координат, її підхоплює швидкоплинний потік подій, що спричиняє хаотичний пошук необхідного захисту, який нерідко виливається в агресію, протиправні вчинки, прагнення "сильної руки", ностальгію за "світлим минулим".— орієнтації, що характеризує прагнення людини до змістовного відображення психічних явищ, розуміння власних можливостей при реалізації прав і свобод в конкретній політичній системі. Специфіка сучасного стану суспільства впливає на характер-ціннісно-нормативної системи, викликаючи такі ознаки як послаблення, розхитаність та детермінуючи її нечіткість, цільову невизначеність, суперечливість, відносність етичних оцінок.— адаптації; що виражає потребу людини в пристосуванні до мінливого людського середовища, умов здійснення (виконання) її прав та владних повноважень. У кризовому суспільстві, коли спостерігається послаблення ціннісно-нормативної системи, свідомість характеризується нечіткістю, невизначеністю, що викликає у громадян стан болісної адаптації до нинішніх умов, котрий супроводжується психологічними "захворюваннями": депресіями, хронічними стресами, неврозами. Соціологічні опитування населення країни показують зростання відсотка тих, хто бажає сильної влади у державі. Межі між нормою та патологією розмиваються, аномія стає нормою в суспільстві.Пізнавальною, на наш погляд, виступає класифікація моделей соціальної адаптації особистості до вироблених в суспільстві культурних норм залежно від того, чи визнають люди пануючі цінності та дотримуються правил досягнення ціннісних благ, запропонована Р. Мертоном. Використовуючи зазначену класифікацію, можна визначити основні моделі адаптації, характерні для сучасного українського суспільства. Так, інноваційна модель адаптації, яка характеризується тим, що особистість приймає цілі спільності; але намагається їх досягти незвичайними, можливо неприйнятними засобами, розповсюджена в нових переделітних стратах сучасного українського суспільства, яких відрізняє "досягнена" мобільність, пов'язана з наживою (згідно знаменитого вислову "мета виправдовує засоби").Наступна модель соціальної адаптації - ритуалізм - виявляється в тому, що людина не визнає цілі та цінності свого суспільства, але дотримується "правил, гри" та поводить себе відповідно до уявлень про припустимі засоби їх досягнення. В нашому суспільстві зазвичай це "сімейна карма" дітей із шару української інтелігенції. Серед молодої генерації нашого суспільства досить широко розповсюджена модель соціальної адаптації - есксипизм, яка характеризується відкиданням домінуючих цілей та приписаних суспільством засобів їх досягнення, виявляється у віддаленні від соціальної реальності в свої екстравагантні світи. Цю модель часто називають "моделлю паралельного існування", визнанням власної чужості і неможливістю протистояти стереотипам, що склалися в суспільстві. Значній частині громадян властива конформна модель адаптації, яка розкривається в тому, що особистість приймає цілі даної культури та суспільства і намагається здійснити їх легальними, запропонованими засобами. Розглядаючи питання адаптації, слід зазначити, що дослідники Т. Адорно, К. Хорні та інші неомарксисти й неофрейдисти дійшли парадоксального висновку: "нормальна" особистість сучасного суспільства - це невротик. Розпад системи спільностей, де були загальноприйнятими сталі цінності викликав те, що в наш час будь-яка соціальна роль людини змушує її "грати" в новій системі цінностей, переваг, стереотипів (перебуваючи вдома, на роботі, в транспорті, в кав'ярні, в магазині людина весь час змінює соціальні "маски"). При цьому її Super - EGO (нормативна структура особистості, совість, мораль, значима традиція) набуває форми розмитої, плюралістичної. — соціалізації, що характеризує набуття людиною певних навичок та властивостей, які дозволяють їй реалізовувати в тій чи іншій системі влади свої громадянські права, політичній функції та інтереси. В сучасному українському суспільстві, коли деякі функції політичної культури послаблені, соціалізація втрачає свій орієнтир. У значної кількості громадян України спостерігається невизначеність політичного вибору, що часто пов'язується з не інформованістю і частково пояснює політичний інфантилізм, в тому числі - серед молоді. Подібні ситуація небезпечна для внутрішньополітичного життя, оскільки легітимне усвідомлення соціального світу є нестійким, хистким і залежним від випадкових впливів. З цього приводу слід зазначити, що для сучасного суспільства характерний більш значний вплив стихійної соціалізації населення, і молоді зокрема, ніж цілеспрямованої.

Як стверджують результати соціологічних досліджень, молода частина населення України основну інформацію про політику, політичні відносини отримує із джерел, які важко або цілком неможливо контролювати - це газети, журнали, телебачення.

1. інтеграції (дезінтеграції);
2. одним із завдань політичної культури в Україні є збалансування інтересів різних груп, що забезпечуватиме можливість співіснування їх в рамках політичної системи, збереження цілісності держави та її взаємовідносин із суспільством в цілому;
3. пізнавальна функція, що озброює знаннями, необхідними для успішної діяльності в сфері політики, для формування кожною людиною своєї особистої компетентної думки з питань політики й політичного життя. Особливе значення тут мають знання політичних і правових норм, законів країни, політичних принципів, способів політичного управління суспільством, структури й функцій політичної системи тощо. В Україні це питання вкрай актуальне і потребує вирішення на державному рівні, про що більш детально йдеться далі— нормативно-регулююча функція, котра виявляється в прямому або опосередкованому впливі на поведінку людей та організацій щодо сприйняття ними політичних подій, оцінки існуючих політичних систем та їх окремих політичних елементів, політичних діячів, посадових осіб апарату управління, а також впливу на процес підготовки та прийняття політико-управлінських рішень і т.п. Якщо ці рішення приймаються відповідно до існуючої в суспільстві (домінуючої) політичної культури, то це надзвичайно позитивно впливає на всі процеси політичного життя;
4. виховна функція, яка виявляється в тому, що політична культура сприяє інтелектуальному розвитку особистості, розширенню його кругозору за рахунок набутих політичних знань. Особливо сильний виховний на особистість спостерігається тоді, коли засвоєння знань пов'язується з формуванням стійкого інтересу до соціального життя, виробленням певних установок на суспільно-політичну діяльність, у підвищенні соціальної активності особи, визначенні нею свого місця і ролі в житті суспільства.Реалізацію функцій соціально-психологічної ідентифікації можна звести до такої формули: одержання соціально-психологічних орієнтирів перетворення цих знань у внутрішні переконання людей, класу, соціальної групи — перетворення переконань в адекватні їм практичні дії.

Використана література:

1. В.И.Гарбузов. Человек - жизнь - здоровье. - СПб, 1995.
2. Социология: наука об обществе: учебное пособие. - Харьков, 1997.
3. Фридман Л.И., Кулагина И.Ю. Психологический справочник учителя. - М.: Просвещение. 1991.
4. Социальная психология. Под ред. Предвечного Г.П., Шерковина Ю.Н. - М.: Политиздат. 1975.