Формування ціннісних орієнтацій у юнацькому віці

Матеріал з PSYH.KIEV.UA -- Вісник психології і соціальної педагогіки

Версія за 08:47, 7 травня 2010

Реферат аспіранта НПУ ім.Драгоманова.

Автор: Гурбанська Світлана Олександрівна

Вступ

Проблеми, що пов'язані з людськими цінностями, займають одне з провідних місць у дослідженні соціальної детермінації людської поведінки, її саморегуляції та прогнозуванні. Формування ціннісних орієнтацій сприяє процесу розвитку особистості в цілому. Як один з елементів структури особистості, вони відіграють вирішальну роль у регуляції поведінки, формуванні світогляду, переконань, виборі життєвого шляху, особливо на етапі становлення професійно-трудової діяльності в юнацькому віці. Саме завдяки цінностям особистість відчуває себе цілісно в оточуючому її світі.  Світ цінностей – це насамперед світ культури, сфера духовної діяльності людини, її моральної свідомості. Особливість ситуації в суспільстві, у якій проходить формування духовності особистості, полягає в тому, що цей процес відбувається в умовах послаблення політичного та ідеологічного прессінгу, розширення соціальної самостійності та ініціативи молоді. Це веде за собою, як наслідок, критичне осмислення досвіду попередніх поколінь, нові уявлення про своє професійне майбутнє та майбутнє суспільства. У наш час втрати старих, непридатних для життя орієнтирів і тимчасового духовного бездоріжжя, в час, коли майже щоденно виповзають проповідники чужих нашій суті ідеологічних норм, що справляють руйнівний вплив на свідомість особистості, важко переоцінити значення ціннісних орієнтацій як умови розвитку особистості суб'єкта, особистості, здатної до самостійного і відповідального вибору. Особистісні цінності виступають як своєрідні відношення зі світом, які узагальнені і перероблені досвідом соціальної групи. Тому вони фактично не залежать від ситуативних факторів і, можливо, тому не завжди чітко усвідомлюються, зокрема до того часу, поки не стають об'єктом рефлексії. Дослідженням ціннісних орієнтацій студентської молоді займались Н. Є. Бондар, А. А. Козлов, З. В. Сікевич, В.Т. Лісовський, К. А. Нечаєва, І. А. Райгородська, Н. І. Стрелянова, Є. А. Подольська, А. М. Мордовець, І. Г. Попова. У ряді досліджень відмічається, що юнацький вік сензитивний для утворення ціннісної орієнтації в якості стійкої особистісної властивості, яка впливає на становлення світогляду учнів, їх відношеннь з довкіллям. Саме у цьому віковому періоді " закладається здатність об'єктивної оцінки самого себе і довкілля, що найбільше впливає на становлення закономірностей, які згодом вказуватимуть на позицію у житті вже дорослої людини". Провідною у цей час є навчально-професійна діяльність, в якій реалізується готовність юнака до самовизначення і яку вважають психічним новоутворенням цього віку [4]. Адже юнацький вік є тим періодом життя, коли індивід стає готовим не стільки до самовизначення, скільки до життя як суб'єкт власної діяльності [10; с. 152].  Особистість переходить на якісно новий – усвідомлюваний етап становлення, відбувається її друге народження [8]. Складається більш-менш цілісний світогляд та формується готовність до самовизначення. Юнак – це вже особистість як суб'єкт суспільних стосунків, що активно будує образ світу, спрямований у майбутнє. Завдяки віковим новоутворенням відкривається можливість обирати життєвий шлях і нести відповідальність за цей вибір.  У рефераті розглядатимуться такі питання: визначення поняття „особистість" та окреслення її структури; ціннісні орієнтації як складова спрямованості особистості; особливості становлення ціннісних орієнтацій у юнацькому віці; зв'язок спрямованості ціннісних орієнтацій майбутнього вчителя із загальним рівнем самоактуалізації його особистості

 Розділ I. Методологічні та теоретичні основи поняття «особистість» та проблеми цінностей

Особистість є предметом дослідження багатьох наук. Для психології поняття «особистість» є одним з центральних. Особистість є певним модусом існування людини, певною якістю, станом або проявом. Це сутність людини, те основне, головне, що відрізняє її від усіх інших біологічних видів і зближує з іншими людьми.  Особистість – це соціально зумовлена система психічних якостей індивіда, що визначається залученістю людини до конкретних суспільних, культурних, історичних відносин. Вона виявляється і формується у процесі свідомої діяльності і спілкування.

1.1. Визначення поняття „особистість" та окреслення її структури

Особистість можна охарактеризувати як особливий вимір психології людини, як особливий простір життя, на якому індивід заявляє про себе як про суб'єкт власної діяльності. Отже, суб'єктом не народжуються. Індивід стає суб'єктом своєї діяльності, а в ширшому плані – життя, протягом життєвого шляху, в процесі свого сходження до особистості [8]. Особистість розвивається формуючись. У психології і педагогіці під формуванням розуміють сукупність прийомів і способів соціального впливу на індивіда, ціллю якого є створення у нього системи певних соціальних цінностей, світогляду, просоціальних установок, виховання моральних якостей. Розвиваючись, особистість приймає певну форму – певний спосіб організації, структуру, котрий може як сприяти гармонійному розвитку, так і гальмувати його [4; с. 45].  Основу особистості складає її структура, тобто відносно стійкий зв'язок і взаємодія усіх сторін особистості як цілісного утворення.  У сучасній психології є кілька точок зору на структуру особистості.  

Розглянемо деякі з них:

1. Структура особистості за С.Л. Рубінштейном включає три підструктури:

• спрямованість – проявляється у потребах, інтересах, ідеалах, переконаннях, домінуючих мотивах діяльності і поведінки, у світогляді;
• знання, уміння, навички – набуваються у процесі життя і пізнавальної діяльності;
• індивідуально-типологічні особливості – проявляються у темпераменті, характері, здібностях.

1. Структура особистості за К.К.Платоновим включає чотири підструктури:

• підструктура спрямованості – об'єднує відношення і моральні риси особистості ;
• підструктура форм відображення – індивідуальні особливості окремих психічних процесів, які формуються в процесі соціального життя;
• підструктура соціального досвіду – включає знання, навички, уміння і звички, набуті в особистому досвіді, шляхом навчання;
• підструктура біологічно обумовлена – типологічні властивості особистості, статеві і вікові особливості, її патологічні зміни, які значною мірою залежать від фізіологічнчих і морфологічних особливостей мозку.

1. Структура особистості за К.К.Ковальовим включає чотири підструктури:

• спрямованості – визначає відношення людини до дійсності, включає різні властивості, систему взаємодіючих потреб та інтересів, ідейних і практичних установок. Домінуюча спрямованість визначає всю психічну діяльність особистості ;
• можливості – включають систему здібностей, яка забезпечує успішне здійснення діяльності. Різні здібності взаємопов'язані і взаємодіють одні з одними;
• характер – визначає стиль поведінки особистості у соціальному середовищі. У ньому проявляється зміст і форма духовного життя людини. У системі характера виділяються моральні і вольові якості;
• система вправ – забезпечує саморегуляцію, самоконтроль і корекцію дій і вчинків, життя і діяльності.

1. Структура особистості за З.Фройдом:

• «Его» - виконує функції захисту від тиску соціального середовища. Напівнесвідоме «Его» опирається свідомому «Супер-его»;
• «Супер-его» - керується принципом дотримання соціальних норм.- «Ід» - керується прагненням до насолоди. Принцип Его – реальність, а спосіб його функціонування – вироблення захисних механізмів у стані тривоги. Фройд стверджував, що у залежності від виховання вже на перших стадіях дитинства виробляються способи захисту «Его», які перетворюються на риси характеру особистості дорослого. 

Отже, завершуючи розгляд основних теоретичних положень про сутність особистості, наведемо ряд визначень цього поняття, що належать відомим психологам. «Особистість – це суб'єкт і об'єкт суспільних відносин» (А.Г.Ковальов). «Особистість – суб'єкт діяльності» (О.Н.Леонтьєв). «Особистість – дієздатний член суспільства, який усвідомлює свою роль в ньому» (К.К.Платонов). «Особистість – сукупність внутрішніх умов, через які заломлюються зовнішні впливи» (С.Л.Рубінштейн).

1.2. Ціннісні орієнтації як складова спрямованості особистості

Вирішення питання про те, як суспільні цінності перетворюються в особисті є актуальним на сучасному етапі розвитку суспільних відносин.  Проблема закріплення загальнолюдських цінностей в індивідуальній свідомості відноситься до числа фундаментальних проблем людської екзистенції. Адже соціальні зміни в суспільстві істотно впливають на зміни в системі цінностей особистості. Цінності слід розглядати як узагальнені цілі і засоби їх досягнення, які забезпечують інтеграцію суспільства і водночас допомагають індивіду або групі зробити вибір своєї поведінки в значущих ситуаціях.  Засвоєння цінностей у великих соціальних групах завжди опосередковане цінностями малих груп, референтних для індивіда, а особисті цінності є генетичним похідним від цінностей соціальних груп і спільностей різного масштабу. Селекція, присвоєння і асиміляція індивідом соціальних цінностей опосередковується його соціальною ідентичністю і цінностями референтних для нього малих контактних груп, які можуть бути як каталізатором, так і бар'єром у засвоєнні цінностей великих соціальних груп, у тому числі і загальнолюдських цінностей.  Включення людини у систему суспільних відносин супроводжується формуванням своєрідних «вузлів», що об'єднують різні види діяльності в цілісні особистісні структури. Як вважає О.М.Леонтьєв, ці вузли є ціннісними утвореннями [8]. І разом вони утворюють «ядро» особистості, її основу, яка забезпечує цілісність індивідуального розвитку, а також особистісну самототожність. Особистісні цінності складають внутрішній стрижень особистості, який можна інтерпретувати як ціннісну етичну орієнтацію. Остання забезпечує цілісно-суб'єктивне розуміння окремих актів поведінки людини та сприяє побудові прогнозу її поведінки у більш широкому полі ситуацій. Ціннісне ставлення до матеріальних чи ідеальних предметів – це переживання їх бажаності (чи небажаності) для людини. Саме у такій психологічній формі духовні цінності суспільства стають суб'єктивними надбаннями особистості. А їх спонукально-регулятивна функція можлива завдяки тому, що переживання бажаності трансформується в зацікавлено-дійове ставлення. Відтепер кожний предмет буття стає для людини не індиферентною даністю, а складовою їх життя, щодо якої вона має зайняти певну морально-ціннісну позицію і активно практично-перетворювально утверджувати її. Особисті цінності набувають ціннісного статусу тільки при зверненні особистісних зусиль на свою смислову сферу, на власне «Я», тобто становлення особистісних цінностей пов'язане з динамікою процесів усвідомлення, що включають різні види вербалізації і зміщення пізнавально-особистісних зусиль на власну смислову сферу. Певна система цінностей втілюється, опредметнюється у тих чи інших конкретних феноменах, пов'язаних із відповідними формами життєдіяльності, у якій і здійснюється оволодіння цінностями, їх поступове перевтілення із явища «зовнішнього» у явище «для себе», тобто відбувається переведення цінностей суспільних у цінності суб'єктивно значущі для самого індивіда. Ціннісні орієнтації конкретної особистості формуються і функціонують на основі системи цінностей, виробленої суспільством, нерозривно і тісно пов'язані з цим утворенням. У суспільній та індивідуальній свідомості цінності виконують функцію життєвого орієнтира, моральної основи для вибору діяльності і субординації цілей. Отже, аналізуючи ціннісні орієнтації, можна робити висновки про те, яке місце та позицію займає особистість у соціальній структурі суспільства, які соціальні ролі виконує чи хоче виконувати. Такий підхід до вивчення ціннісних орієнтацій призводить до необхідності розгляду їх y контексті більш складних утворень особистості, зокрема, у структурі самосвідомості, життєвих відношень особистості, її життєвого світу в цілому, особистісного розвитку. Ціннісні орієнтації виступають як результат саморозвитку особистості, структурування відносно зовнішньої діяльності процесу реалізації і процесу розгортання особистісних цінностей і смислів. 

Таким чином, актуальність проблеми цінностей на сучасному етапі обумовлена рядом факторів:

1. у суспільстві відбувається зміна норм, ломка старих стереотипів. Ціннісна сфера, звільнившись від попередніх стереотипів, стає все більш самостійною і незалежною. Головні проблеми, які спричинені знаходженням життєво важливих цілей, сенсу життя і можливостей їх досягнення, стоять перед кожним. Оскільки ціннісні орієнтації знаходяться в основі вибору життєвих цінностей людини, то їх знання допомагає зясувати причини її вчинків і дій;
2. існує велика кількість теоретичних і практичних питань, що стосуються психологічної проблеми побудови ціннісно-змістовної сфери, виявлення і аналізу життєвих цінностей особистості. Зокрема, вимагають розробки питання вивчення динаміки мотиваційно-ціннісних структур, адекватних новій ситуації, що склалася, а також вивчення мотиваційно-ціннісних станів і процесу формування громадянської самосвідомості. Дослідження проблеми цінностей, яке допомогло б розкрити механізми впливу на становлення молодої людини і допомогти їй адаптуватись в нових умовах суспільно-економічних відносин, набуває важливого значення ще й тому, що проблеми, повязані з людськими цінностями, посідають одне з найважливіших місць в тих науках, які займаються вивченням особистості і суспільства. Саме цінності виступають інтегративною основою як для окремо взятого індивіда, так і для будь-якої малої чи великої соціальної групи, культури, нації, накінець, для людства в цілому.  Психологічний аспект ціннісних орієнтацій, як одного iз структурних компонентів спрямованості особистості, тісно повязаний з дослідженням її внутрішнього світу, суспільної поведінки, спрямованої на засвоєння і відтворення цінностей життя і культури. 

Психологічна структура особистості може бути охарактеризована як єдність, взаємозвязок трьох основних сторін психологічної реальності: діяльності, свідомості і особистісної сфери (остання визначається, перш за все, такими компонентами, як спрямованість і самосвідомість особистості). Послідовне здійснення цілісного підходу при аналізі особистості привело до виділення важливої узагальненої форми фіксації особистісного досвіду – «цінності», яка характеризується як єдність спрямованості особистості, виділення для неї певної сторони дійсності, певних відношень і усвідомлення у зв'язку з цим свого «Я». 

Таким чином, цінність виступає важливою характеристикою психологічної структури особистості і визначає:

1. спрямованість суб'єкта на реалізацію певних відношень, які відповідають певній цінності, спрямованість на певну діяльність;
2. зміст уявлення про своє «Я», що відповідає спрямованості;
3. виділення у свідомості певного предметно-діяльнісного змісту і його провідну роль у формуванні самосвідомості особистості. 

У зв'язку з тим, що цінність визначає особливості інших компонентів психологічної структури особистості, її розглядають в ролі центрального компонента психологічної структури особистості. 

На сучасному етапі під структурою особистості розуміємо єдність, взаємозв'язок та цілісність її елементів, які об'єднуються у чотири підструктури:

1. біологічно обумовлена структура темпераменту;
2. властиві для індивіда особливості форм психічного відображення – відчуттів, сприймання; емоцій і почуттів; мислення, памяті, волі;
3. досвід особистості (знання, вміння, навички);
4. спрямованість особистості (інтереси, прагнення, ідеали, світогляд, переконання, ставлення до себе та інших).

До останньої з цих підструктур належать ціннісні орієнтації. Отже, ціннісні орієнтації є важливим компонентом структури особистості, в них ніби резюмується весь життєвий досвід, накопичений особистістю в її індивідуальному розвитку. Це той компонент структури особистості, який являє собою певну вісь свідомості, навколо якої обертаються помисли і почуття людини і з точки зору якої вирішується багато життєвих питань. Таке розуміння ціннісних орієнтацій дає змогу пояснити та емпірично вивчати спрямованість діяльності особистості в будь-який момент її життя. 

Розділ II. Формування ціннісних орієнтацій майбутнього педагога

Ранній юнацький, або старший підлітковий, вік характеризується виробленням ціннісних орієнтацій – спрямованості на певні цінності – еталони життя. Зокрема, хлопці виявляють орієнтацію на «гарних і вірних друзів», «здоров'я», «діяльне життя», тоді як дівчата – на «кохання», «цікаву роботу», «щасливе сімейне життя». Ціннісні орієнтації розширюють межі соціальної ситуації розаитку, виводять юнака на вищий рівень стосунків зі світом. У нього формується готовність до професійного та життєвого самовизначення [13]. Провідною ж характеристикою свідомості юнака стає спрямованість у майбутнє. Юнацький вік – це вже значне коло діяльностей. Юнаки тяжіють до різних видів активності, що виявляється у широкому спектрі ціннісних орієнтацій. Зміст останніх засвідчує: якщо підліток – це «відкриття «Я», то юнак – «відкриття себе в світі». За цих умов постає завдання на впорядкування своїх стосунків зі світом, пошук свого місця у ньому [8].   

2.1. Особливості формування ціннісних орієнтацій у юнацькому віці Формування ціннісних орієнтацій майбутнього вчителя підпорядковане як впливу процесу професійного становлення, так і новоутворень юнацького віку. Питання, що пов'язані з розкриттям проблеми формування ціннісних орієнтацій у юнацькому віці, дослідженні та проаналізовані в роботах Н. Є. Бондар, Є. С. Волкова, І. В. Дубровіної, О. І. Зотової та М. І. Бобньової, Л. І. Мороз, В.В. Павленко, В.В. Пічуріна. Найважливішою характеристикою ранньої юності виступає орієнтація на майбутнє, яка створює позитивний емоційний фон ставлення особистості до себе, стимулює її активність і є основою її розвитку. Процес засвоєння цінностей життя і їх перетворення в змістовні елементи ціннісних уявлень виступає психологічною основою формування ціннісних орієнтацій особистості молодої людини.

Особливості протікання даного процесу умовно подають у вигляді трьох взаємопов'язаних етапів :

• на першому етапі відбувається переоцінка цінностей та ідеалів, якими керувалась особистість до цього. А тому власний досвід життєдіяльності виступає важливим джерелом ціннісних орієнтацій;
• на другому етапі засвоєння цінностей проходить не лише шляхом утворення цілісних функціональних одиниць емпіричних уявлень, а й комунікативних – через засоби масової інформації і пропаганди;
• необхідною умовою, основою третього етапу є діяльність, виражена в особистих внутрішніх відношеннях до об'єктивних умов свого буття.

Усвідомлення свого місця в майбутньому, своєї життєвої перспективи є центральним новоутворенням психічного і особистісного розвитку в цьому віці. Проблеми ціннісних орієнтацій юнацького віку торкається Н. Є. Бондар при дослідженні формування особистісної репрезентації життєвого шляху.  она вважає, що юнацький вік є порою життєвого, соціально-рольового, професійного, особистісного, морального самовизначення та індивідуалізації (усвідомлення власної неповторності).  

Юність потребує від особистості знання власних можливостей та перспектив. Ця вимога задовольняється у процесі вироблення власного світогляду, смисложиттєвого та ціннісного вибору, формування життєвих планів та програм . Саме юнацький вік є сензитивним для утворення ціннісної орієнтації як стійкого елемента життєвої перспективи. Основними характеристиками ціннісних орієнтацій є їх зміст та ступінь сформованості ієрархічної структури. За результатами дослідження студенти зосереджують свою увагу переважно на життєвій перспективі. В усвідомленні ціннісних аспектів життєвого шляху спостерігається тенденція до недиференційованого або слабкодиференційованого відображення ціннісних орієнтацій. У кожного другого юнака або дівчини існує конфлікт у ціннісній сфері між професійними та позапрофесійними цінностями. Для більшості характерна мотивація, орієнтована на вирішення проблем власної самореалізації, спілкування, навчання та майбутньої професії. Серед домінуючих цінностей переважають " вічні " для цього віку : " цікава робота ", " дружба ", "щасливе сімейне життя ", " любов ". Щодо сімейної та професійної життєвої лінії уявлення юнацтва наближаються до середньостатичних. Стосовно освітніх, кар'єрних, добробутних перспектив справедливим є висновок про їх завищенність, нереалістичність.     

До аналізу ціннісних орієнтацій студента звертається В. В. Пічурін, досліджуючи структуру та динаміку життєвої позиції особистості. В основу життєвої позиції особистості він ставить цінності. Осмислення особистістю диференційованості своєї системи цінностей виступає конкретним показником усвідомлення свого життєвого шляху, перспетиви. При цьому найбільш значущі для людини цінності, на його думку, будуть в першу чергу визначати її життєву позицію, а значить відігравати вирішальну роль в її професійній діяльності. Більшість молодих людей пов'язує своє уявлення про майбутнє з отриманням цікавої і захоплюючої роботи, яка вимагає глибокої професійної підготовки. У процесі професійної підготовки, з однієї сторони, необхідна самореалізація як постійний елемент практичного вираження свого" Я" , а з другої – осмислення власної духовності постійного зворотнього звязку між власними вчинками і цінностями, між активністю і самоконтролем, між особисто запропонованими перспективами і досягнутими результатами . На думку В. Т. Лісовського , на престижність тієї чи іншої професії серед молоді впливає не тільки популярність її в суспільстві, але й система цінностей, прийнята соціальними і професійними групами, сім'ями та самим індивідом .  

Випускники шкіл відрізняються певним відношенням ціннісних орієнтацій і оцінкою реальної життєвої ситуації:

1. групу складають учні, ціннісні орієнтації і домагань яких не відповідають їх можливостям і здібностям. Вони розчарування, думають про зміну свого статусу;
2. група – це ті, що зіткнулися з конфліктом цінностей і , не зумівши здійснити свої домагання, змирилися з цим. У них відбулося ніби зниження рівня ціннісних орієнтацій;
3. групу склали учні, які, зіткнувшись з конфліктною ситуацією, не змогли здійснити свої життєві домагання, перебудовують ціннісні орієнтації у відповідності з тим становищем, в яке їх поставили;
4. група – ті, хто, не зумівши досягти своїх життєвих планів, знаходять задоволення в соціальному пристосуванні, в пасивному ставленні до життя;
5. групу увійшли ті, хто, не реалізуавши своїх життєвих планів, розчарувавшись, не хочуть займатися певною діяльністю. 

Саме у представників двох останніх груп при певних обставинах можуть відбуватися істотні зміни ціннісних орієнтацій. При сприятливих обставинах ці ціннісні орієнтації стають більш адекватними (поповнюють перші три групи). У протилежному випадку – особистість може стати на шлях асоціальної поведінки. Юнацький вік співпадає із навчанням у вузі. Саме на першому курсі формується відношення молодої людини до навчання, до майбутньої професійної діяльності, продовжується активний " пошук себе ", формуються якості професійно грамотного сучасного спеціаліста. І тут велику роль відіграє успішна адаптація до нових для них вузівських умов. 

Виділяють такі три форми адаптації студентів – першокурсників :

1. формувальну... (стосується пізнавально-інформаційного пристосування до нового середовища, до структури вищої школи, до змісту навчання в ній, її вимог до своїх обов'язків);
2. суспільну... ( відбувається процес внутрішньої інтеграції груп студентів-першокурсників та інтеграції цих же груп зі студентським оточенням в цілому);
3. дидактичну... ( стосується підготовки студентів до нових форм і методів навчальної роботи у вищій школі). Важливим компонентом ціннісної самосвідомості є її життєві орієнтації. Вони виконують функції включення суб'єкта в тій чи іншій формі соціальної діяльності і виступають як відносно самостійні, функціонально єдині підсистеми ціннісних уявлень про певні сфери діяльності і пов'язані з ними соціальні цінності. 

Життєва орієнтація формується в залежності від того, носієм яких цінностей є те чи інше коло занять для людини, і якого значення набувають дані цінності в її свідомості. Як компонент молодіжної свідомості, життєва орієнтація включає в себе всі характерні для ціннісних орієнтацій рівні :

• емоційний, що характеризується, в першу чергу, соціальними почуттями;
• когнітивний, що виражає свідому спрямованість на форми життєдіяльності;
• поведінковий, що виражає готовність зайнятися тією чи іншою діяльністю.

В юності проходять глибокі зміни в системі життєвих цінностей, відбувається ломка уявлень, відмова від ілюзій, з'являються нові погляди, переконання, оцінки. Деякі автори відмічають, що в процесі здійснення життєвих планів молодь зустрічається з певними труднощами, і її ціннісні орієнтації формуються під суперечливим впливом різних факторів. Серед всієї багатообразності факторів, що впливають на ціннісні орієнтації молоді: система освіти, діяльність політичних організацій, трудового колективу, засобів масової пропаганди, ідеал, місце проживання, рівень політичних знань, професійна зацікавленість, твори мистецтва і літератури, психологічні характеристики особистості, виділяють і підкреслюють роль сім'ї. Також на формування ціннісних орієнтацій молоді більш відчутно починають впливати такі фактори, як телебачення, радіо, кіно, вивчення суспільних наукових дисциплін, самоосвіта. Характерною рисою ранньої юності є формування життєвих цілей, планів. Життєвий план виникає, з одного боку, в результаті узагальнених цілей, котрі ставить перед собою особистість, як наслідок побудови "піраміди" її мотивів, становлення усталеного ядра ціннісних орієнтацій, які підпорядковують собі поодинокі прагнення, що минають, з іншого боку – це результат конкретизації цілей і мотивів. Безпосередній вплив на життєві цінності особистості справляють цілі та інтереси суспільства, ідеалогічні установки, моральні та правові норми, соціальні цінності.

Життєві плани залежать від завдань, які визначаються об'єктивними умовами життя та ціннісними орієнтаціями студента та умовно поділяються на :

• професійно-освітні (отримати цікаву улюблену роботу, підвищити свою кваліфікацію, отримати вищу освіту);
• суспільно-політичні (розширити свій політичний кругозір, брати участь в суспільному житті);
• романтико-пізнавальні (побувати в інших містах і країнах);
• особистісно-сімейні (знайти вірних друзів, створити сім'ю, виховати дітей справжніми людьми);
• матеріально-побутові (добитися гарного матеріального становища, створити хороші житлові умови). 

Життєві плани молоді формуються на основі її уявлень про об'єкт вибору, із врахуванням значимості для неї професійного самовизначення, а також самої праці. На професійне самовизначення молоді впливають цінності, що виражаються в життєвій орієнтації (на працю, сім'ю, дозвілля). 

Цікавою на наш погляд, є змістовно-процесуальна модель професійного самовизначення, серед складових компонентів якої знаходимо :

1. усвідомлення цінності чесної (суспільної-корисної) праці (виступає ціннісно моральною основою самовизначення);
2. загальна орієнтація в соціально-економічній ситуації в країні і прогнозування перспектив її зміни (врахування конкретної соціально-економічної ситуації і прогнозування престижності обраної професії);
3. виділення віддаленої професійної цілі і її узгодженість з іншими важливими життєвими цілями (дозвілля, сімейними, особистісними). 

У практиці виховної роботи зі студентами часто ігноруються професійні вимоги до їх життєвих позицій. А тому слід мати на увазі, що вимоги до професійно-значущих цінностей, їх формування є важливим моментом у становленні ціннісної сфери студента, формуванні стійких життєвих поглядів та професійних переконань.

2.2. Зв'язок спрямованості ціннісних орієнтацій майбутнього вчителя із загальним рівнем самоактуалізації його особистості

 Представники гуманістичної психології розглядають ціннісні орієнтації як один із показників самоактуалізації особистості. Самоактуалізація особистості – це складний саморух до повного розкриття власних можливостей та здібностей, який відбувається протягом всього життя та має свої особливості на різних етапах особистісного та професійного становлення. Рівень самоактулізації визначає особистісно-професійне зростання майбутнього спеціаліста. Саме самоаналіз, самоусвідомлення та самовдосконалення забезпечують подальшу інтеграцію особистості вчителів на більш високому рівні розвитку. Саме прагнення до самоактуалізації мотивує особистість до розвитку і вияву своїх можливостей, робить її вільною у виборі власного життєвого шляху. Крім того, реалізація потенцій людини робить її психологічно зрілою, здатною до творчості. Самоактуалізація особистості впливає на рівень підготовки майбутнього професіонала. Усвідомлення майбутніми вчителями завдань та вимог професії, а також своїх особистісних характеристик та їх відповідність вимогам вчительської діяльності виступають важливою умовою особистісно-професійного зростання студента педвузу. Результати дослідження, проведеного на студентах Кам'янець-Подільського державного педагогічного університету показали відмінності в рівнях самоактулізації особистості студентів – вчителів першого і випускного курсів. На першому курсі зафіксовано лише низький, нижче середнього, середній та вище середнього рівні самоактуалізації. На п'ятому курсі зафіксовано всі рівні самоактуалізації особистості. Разом з тим, студентів з високим рівнем виявлено невеликий відсоток – 5,26%. Студентів з вище середнього та низьким рівнем самоактуалізації виявлено значно менше. Таким чином, це свідчить про те, що навчально-виховний процес вузу, спрямований на професійне становлення майбутнього спеціаліста, позитивно впливає на загальні показники самоактуалізації особистості. 

До ієрархії цінностей студентів з високим рівнем самоактуалізації входять:

• свобода, незалежність;
• активне діяльне життя;
• чиста совість, чесне життя;
• матеріально забезпечене життя;
• здоров'я;
• повага оточуючих;
• розширення своєї освіти, кругозору;
• цікава робота. 

Отже, ми прийшли до висновку, що досліджувані з високим рівнем самоактуалізації надають перевагу духовним ціннісним орієнтаціям:"чиста совість, чесне життя", "повага оточуючих", "свобода, незалежність". У респондентів даної групи наявні і ціннісні орієнтації самовдосконалення ("розширення своєї освіти, кругозору") та простежується орієнтація на загальнолюдські ціннісні орієнтації, що відповідає ідеалу самоактуалізованої особистості. Порівнюючи ієрархію ціннісних орієнтацій студентів з вище середнього та середнім рівнями самоактуалізації особливих відмінностей в залежності від курсу навчання ми не помітили. Очолюють ієрархію, як свідчать відповіді, загальнолюдські ціннісні орієнтації: здоров'я, щасливе сімейне життя, матеріально забезпечене життя, наявність вірних друзів. Виявлено також у даних студентів професійні цінності, а саме : "цікава робота", "спілкування з дітьми", "успіх у кар'єрі". Наявні альтруїстичні ціннісні орієнтацї: "мирне становище в країні", "чесне життя". Серед цінностей, що є пріоритетними для сучасних студентів, переважають духовні ціннісні орієнтації: "спілкування з людьми", "мистецтво", "повага оточуючих", "чиста совість", "віра". У студентів з нище середнього та низьким рівнями самоактуалізації особистості переважають загальнолюдські (життєві, особистісні) ціннісні орієнтації. Таким чином, як бачимо, між рівнем самоактуалізації особистості і змістовною спрямованістю ціннісних орієнтацій існує певний зв'язок. Зокрема, у студентів з високим, вище середнього та середнім рівнем самоактуалізації ми виявили співпадання загальнолюдських, професійних цінностей, наявність альтруїстичних цінностей, акцент на духовні цінності, тобто переважання гуманістично-демократичної спрямованості системи ціннісних орієнтацій. 

Згідно дослідження, для першокурсників найбільш значущими виявились :

1. я легко відрізняю кохання від простого сексуального захоплення;
2. я ніколи не боюсь бути самим собою;
3. не лише честолюбиві люди думають про свої позитивні якості;
4. більша частина того, що я роблю, приносить мені задоволення;
5. я впевнений у собі. 

Випускники виділили ті ж самі ціннісні орієнтації, змінивши лише ранг кожної з них.Як бачимо, очолюють ієрархію цінності, що вказують на загальнолюдські, особистісні, ціннісні орієнтації (любов), духовні ціннісні орієнтації (задоволення від роботи) та пов'язані з особистісним зростанням студента – першокурсника, а саме: впевненість у собі (статусні ціннісні орієнтації), сміливість бути самим собою. Студенти з низьким показником рівня самоактуалізації особистості опосередковано показали у своїх відповідях невміння грунтовно приймати рішення . рівень самоаналізу низький при високій самооцінці (ніколи не боюсь бути самим собою), що зумовлює некритичну впевненість у собі та імпульсивну спонтанність поведінки. А це все в сукупності і зумовлює низький рівень самоусвідомлення, обмежує особистість в планах і засобах самовиховання і саморозвитку. Аналіз цінностей показав, що у студентів з показниками самоактуалізації вище норми зростає впевненість в собі(в обох групах ця цінність зайняла перше місце), прагнення до самостійності та критичної оцінки подій і вчинків як своїх, так і інших людей. У студентів з низьким рівнем самоактуалізації значно знижується впевненість в розрізненні загальнолюдських цінностей, адекватність в сприйманні інших людей, самокритичність. Однак, це не заважає їм "жити з відчуттям щастя", що свідчить про низький рівень самоаналізу та самокритичності. Таким чином, виявлений зв'язок між загальним рівнем самоактуалізації особистості та змістом ціннісних орієнтацій майбутніх вчителів проявляється в тому, що студенти з більш високим індексом самоактуалізації особистості більш реально сприймають довкілля і характеризують його таким як воно є, а не таким, яким хотілося би його бачити. Вони менш емоційні та більш об'єктивні у своєму сприйманні, не бояться зізнатися, що не мають однозначних рішень з якихось питань чи поглядів на життя. Студенти цієї групи приймають себе в основному такими, якими вони є, проте, бачать свої недоліки і шляхи самовдосконалення. Ці показники і є власне ознаками самоактуалізованої особистості достатньо високого рівня, що дозволяє їм свідомо та цілеспрямовано здійснювати власне професійне становлення. У студентів даної групи, крім загальнолюдських (особистісних), духовних, статусних, моральних ціннісних орієнтацій, виявлено і альтруїстичні ціннісні орієнтації ("захищаючи власні інтереси, люди, звичайно, не забувають про інтереси оточуючих"), що одночасно є свідченням позитивних ціннісних орієнтацій випускника не тільки як особистості взагалі, але і як спеціаліста-педагога. Таким чином, проведене дослідження дозволяє зробити висновок про те, що зміст ціннісних орієнтацій тісно пов'язаний із загальними характеристиками самоактуалізації особистості майбутніх вчителів: чим вищий рівень самоактуалізації, тим більш вони приймають професійні, моральні і духовні обов'язки.  Етап професійної освіти і підготовки в основному триває (враховуючи різні категорії осіб) з 16 до 22-23 років [9]. К.Д.Ушинський називав цей період вирішальним, коли остаточно закладається фундамент ціннісних орієнтацій, вимальовується проекція головних напрямків пошуків самореалізації на інших вікових етапах. Нормальний психо-соціальний розвиток у цьому віці, на думку представника его-психології Еріка Еріксона повинен призвести до досягнення інтегрованої ідентичності. Завдання, з яким зустрічаються юнаки, полягає у тому, що зібрати в одне ціле всі знання про самих себе (які вони сини та дочки, студенти, спортсмени, музиканти та інше) та інтегрувати ці численні образи себе в особисту ідентичність, яка є усвідомленням як минулого, так і майбутнього, яке логічно випливає з нього. Нездатність юнаків та дівчат досягт особистої ідентичності призводить до того, що Еріксон називав кризою ідентичності. Криза ідентичності або рольове зміщення найчастіше характеризується нездатністю обрати кар'єру або продовжити освіту. Чимало осіб, що страждають від специфічного для цього віку конфлікту, гостро відчувають свою безталанність та душевний розлад. Вони відчувають свою непристосованість, деперсоналізацію, відчуження та іноді кидаються у бік «негативної» ідентичності – протилежної тій, яку їм настійливо пропонують батьки та однолітки [9; с. 79].Експериментальне дослідження актуальних життєвих проблем київського студентства (І.Маноха) показало, що серед головних – пошук смислу власного існування, бажання особистого щастя, можливості самореалізації здібностей, прфесійне самовизначення. Психолого-педагогічна наука досить чітко визначає умови становлення особистості професіоналом, накреслює шляхи формування професійно важливих якостей особистості.

Зокрема, відумий сучасний дослідник проблем профорієнтації Е.А.Клімов вказує на пять прoфесійно-цінних якостей особистості. Це:

1. Громадянські якості.
2. Ставлення до праці і прoфесії.
3. Інтереси, нахили до даної сфери діяльності.
4. Спеціальні здібності, навички, знання, досвід. 

Автор наголошує, що кожна професійно важлива якість, якщо вона розглядається ізольовано, не може бути єдиною підставою для вирішення питання про професійне самовизначення особистості. Отже, аналіз різних аспектів становлення особистості у юності та ранній молодості дозволяє стверджувати, що підготовка до професійного самовизначення та сам процес оволодіння професією є важливою умовою досягнення самоідентичності. Ось чому навчально-виховний процес як у старших класах школи, так і вищих навчальних закладах освіти, повинен сприяти молодим людям у пошуках себе у майбутній професії. 

Висновки

Юнацький вік є сензитивним для утворення ціннісної орієнтації як стійкого елемента життєвої перспективи. Основними характеристиками ціннісних орієнтацій є їх зміст та ступінь сформованості ієрархічної структури.  Характерною рисою ранньої юності є формування життєвих цілей, планів, які залежать від завдань, що визначаються об'єктивними умовами життя та ціннісними орієнтаціями студента та умовно поділяються на: професійно-освітні, суспільно-політичні, романтико-пізнавальні, особистісно-сімейні, матеріально-побутові. Життєві плани молоді формуються на основі її уявлень про об'єкт вибору, із врахуванням значимості для неї професійного самовизначення, а також самої праці. Професійна підготовка у вузі не повинна обмежуватись лише передачею певних знань і формуванням професійних навичок. Вона повинна мати тісний зв'язок із професійною орієнтацією особистості, із формуванням певної системи цінностей, які є характерними для представників тієї чи іншої професії .  

Усвідомлення майбутніми вчителями завдань та вимог професії, а також своїх особистісних характеристик та їх відповідність вимогам вчительської діяльності виступають важливою умовою особистісно-професійного зростання студента педвузу. Найбільш складною є виховна робота з молоддю у періоди соціальних та економічних криз, швидких і кардинальних змін, коли старші покоління значною мірою втрачають свій авторитет у молоді, а отже їх виховуючий вплив зменшується. Суспільство шукає нові цінності і вже на їх основі реформує систему освіти і виховання [9; 7].  

Отже, ціннісні орієнтації є важливим компонентом структури особистості, в них ніби резюмується весь життєвий досвід, накопичений особистістю в її індивідуальному розвитку. Це той компонент структури особистості, який являє собою певну вісь свідомості, навколо якої обертаються помисли і почуття людини і з точки зору якої вирішується багато життєвих питань. Таке розуміння ціннісних орієнтацій дає змогу пояснити та емпірично вивчати спрямованість діяльності особистості в будь-який момент її життя.

Список використаних джерел

1. Бондарчук Е.И., Бондарчук Л.И. Основы психологии и педагогики. – К., 1999. С – 20-65.
2. Вікова і педагогічна психологія / За ред. Гамезо та ін. – К., 1984. С – 54-62.
3. Возрастная и педагогическая психология / Под ред. А.В.Петровского. – М., 1979. С – 13-87.
4. Дубровина И.В. Школьная психологическая служба: Вопросы теории и практики. – М.: Педагогика, 1991. – 232 с.
5. Климов Е.А. Психология профессионала: Избранные психологические труды. – Воронеж, 1996. С – 78-102.
6. Ковалев А.Г. Личность воспитывает себя. – М., 1983. С – 63-87.
7. Корнєв М.Н., Коваленко А.Б. Соціальна психологія . – Київ, 1995. – 303 с.
8. Леонтьєв А.Н. Избр. психол. произведения: В 2 т. – М.: Педагогика, 1983. – Т.2. – С. 90-170.
9. Макарова Л.І., Й.М. Гах. Основи психології і педагогіки. – К., 2005.–111 с.
10. М'ясоїд П.А. Загальна психологія. – К., Вища школа. – 2001. – 487 с.
11. Рубинштейн С.Л. Принципы и пути развития психологии. М., 1959.С – 45-132.
12. Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии: В 2 т. – М.: Педагогика, 1989. – Т.1. – С. 100-167.
13. Основи психології / За ред. О.В. Кирийчука, В.А. Роменця. – К., 1997.С – 19-76.
14. Педагогіка / За ред. М.Д. Ярмаченка. – К., 1986. С – 75-79.
15. Педагогика / Под ред. Ю.К. Бабанского. – М., 1998. С – 87-158.