Проколієнко Людмила Микитівна

Матеріал з PSYH.KIEV.UA -- Вісник психології і соціальної педагогіки

Поточна версія на 13:34, 4 листопада 2011

Фото: Проколієнко Людмила Микитівна

Проколієнко Людмила Микитівна (1927–1989) – український психолог, доктор психологічних наук, професор, член-кореспондент АПН СРСР.

Освіта

• Л.М. Проколієнко в 1951 р. закінчила Київський державний педагогічний інститут імені О.М. Горького (нині НПУ імені М.П. Драгоманова),

• в 1954 р. – аспірантуру з психології в цьому ж інституті.

Науковий і професійний шлях

• Тривалий час працювала доцентом, професором кафедри психології, проректором із наукової роботи КДПІ імені О.М. Горького.

• У 1976 р. захистила докторську дисертацію «Психологія засвоєння граматичних знань учнями середнього шкільного віку».

• У 1983–1989 рр. очолювала Науково-дослідний інститут психології УРСР.

Наукові ідеї

Праці Л.М. Проколієнко присвячені широкому колу питань вікової та педагогічної психології. Серед проблем, у розробку яких вона зробила помітний внесок, – психологічні аспекти програмування, алгоритмізації і комп’ютеризації навчання, формування моральних якостей в умовах шкільного і сімейного виховання, психологічні умови становлення гармонійної особистості дитини тощо.

Багато уваги приділила питанням формування допитливості в дітей дошкільного віку, їх розумовому розвитку, розвитку пізнавальної активності школярів в умовах використання різних способів оволодіння знаннями та багатьом іншим. Характеризувала явище допитливості як таке, що має своєрідну психологічну природу і розвивається в процесі формування людини як особистості та проходить певні стадії відповідно вікових особливостей розвитку людської психіки. Допитливість є якістю особистості, яка спрямовує її пізнавальні потреби на всіх етапах життя і в різних видах діяльності: у грі, навчанні, праці. Вона, як правило, спрямовується на пошук невідомого, непізнаного чи незрозумілого, яке не є якоюсь «абсолютною пустотою», якою взагалі не можна оперувати, а завжди пов’язується з чимось уже відомим, даним; вона є джерелом активності людини, прагненням повно, глибоко і різнобічно відображати навколишню дійсність.

Допитливість, як стверджує Л.М. Проколієнко, породжує і забезпечує функціонування пізнавального інтересу, який є емоційно забарвленим виявом потреби людини. Допитливість, з одного боку, є причиною виникнення інтересу, а з іншого – формою його існування. Реалізуючись в інтересі, допитливість немовби зберігає його, не даючи можливості йому згаснути. Допитливість через інтерес постійно збуджує «механізм» пізнання. У сформованої особистості допитливість часто збігається з інтересом. Порівнюючи допитливість дорослої людини і дитини дошкільного віку, Л.М. Проколієнко відмічає, що в першої вона завжди має вибірковий характер, тоді як у другої – може бути спрямована на велике коло предметів, часто навіть протилежних за своїм змістом і функцією. На її думку, формування допитливості має розпочинатися з піклування про розвиток і вдосконалення відчуттів та сприймань, про органи відчуття, за допомогою яких дитина ознайомлюється із зовнішнім світом. Це є сенсорне, або чуттєве виховання. Його не слід відривати від раціонального, мисленого, бо чуттєве і раціональне – дві взаємозв’язані сторони єдиного процесу розумового розвитку.

Л.М. Проколієнко зазначає, що розвиток допитливості в дитини можливий при достатньо розвинутій і вихованій у неї образній та емоційній пам’яті, Завдяки якій у неї збільшується кількість уявлень про зовнішній світ, збагачується знаннями її розум, створюється можливість міркувати, висловлювати судження, цікавитись більшою кількістю предметів і явищ.

Вчена доводила, що допитливість є не лише якістю особистості – вона може бути і як розумова дія, і як спосіб пізнання, і як стимул і спосіб міркування. Приховані сторони і властивості дійсності, які не можна відчути, безпосередньо сприйняти, пізнаються за допомогою мислення. Тому виховання мислення дитини є однією з основних і важливих умов формування допитливості. Адже дитина прагне пізнати причинно-наслідкові зв’язки в природі, у відносинах людей саме тоді, коли в неї виникає потреба їх пізнати, коли вона може їх зрозуміти. Важливим засобом формування допитливості є заняття з ліплення, малювання, аплікації. Життєдайним джерелом для формування допитливості є великий чуттєвий досвід, який нагромаджується тоді, коли дитина не лише дивиться, а й бачить, не лише слухає, а і чує, коли по-новому відкриває для себе світ у звуках, барвах, поетичних рядках, яскравих малюнках і ніжних мелодіях, коли починає тонко і глибоко відчувати красу світу, радість життя через відчуття і сприймання.

Чільне місце в науковій спадщині Л.М. Проколієнко посідають праці, присвячені проблемі розумового виховання дитини, яке вона розглядає як «активну організацію і спрямування її розумового розвитку». На її думку, провідну роль у розумовому розвитку дитини відіграє навчально-виховна робота. Пасивність, бездіяльність дитини негативно позначається на її розумовому розвитку. Найбільш сприяє розумовому розвитку дитини спонукання її до пізнання дійсності, особливо до внутрішнього, спонтанного прагнення до пізнання; збудження спостережливості й допитливості; заохочення до створення образів уяви; активізація пригадування; навчання розкривати зв’язки і відношення між предметами і явищами та вміння робити логічні висновки.

У своїй науковій діяльності Л.М. Проколієнко багато уваги приділяла вдосконаленню педагогічної освіти, підвищенню психологічної грамотності вчителів, удосконаленню змісту, форм і методів навчання, успішно розробляла ідеї свого вчителя Г.С. Костюка, які насамперед пов’язані з впровадженням досягнень психологічної науки в практику навчання та виховання дітей.

Л.М. Проколієнко зробила суттєвий внесок у розвиток вітчизняної психологічної науки. Їй належить більше 100 друкованих праць.

Основні наукові праці

• «Методика викладання української мови в школі»,

• «Дошкільна педагогічна психологія»,

• «Психологія засвоєння граматичних знань підлітками»,

• «Вікова психологія»,

• «Формування допитливості в дітей дошкільного віку»,

• «Загальна, вікова та педагогічна психологія»,

• «Сімейне виховання. Підліток» та ін.

Використаний матеріал із Приходько Ю.О., Юрченко В.І. Психологічний словник-довідник. - К.: Каравела, 2012. - 328 с.