Психологічний аналіз сприйняття студентами наукового тексту

Матеріал з PSYH.KIEV.UA -- Вісник психології і соціальної педагогіки

Поточна версія на 11:57, 13 травня 2010

Реферат аспіранта НПУ ім.Драгоманова.

Автор: Декшна Тетяна Анатоліївна

Вступ

Проблема пізнання вивчалась впродовж тривалого часу багатьма філософами та психологами. Мабуть, з того моменту, коли людина усвідомила себе як істоту розумну, здатну до сприйняття та мислитель них процесів. Звичайно, думки та вчення про пізнання змінювались разом із розвитком науки, філософії, психології та медицини.  Серед видатних філософів, що займались питанням сприйняття не можна не згадати німецького філософа, засновника герменевтики, Х.Г. Гадамера, який вивчав сприймання через слово, тобто роль мови як посередника між предметами та явищами об'єктивного світу та людською свідомістю. Багато сучасних робіт із інтерпретації тексту, сприйняття тексту використовують його праці у своїх дослідженнях. Не залишаються без уваги і роботи П.С. Виготського, М.М. Бахтіна, Г. І. Богіна,  ван Дейка, Р. Дж. Коллінгвуда та ін. Адекватне сприймання наукового тексту вимагає певних мислитель них навиків, психологічного розвитку, фонових знань у студентів. Тому у роботі розглядаються питання сприймання як психічного процесу та особливості сприймання у студентів з огляду на вікові особливості їх психічного розвитку. З іншого боку, текст створюється людьми і є продуктом соціально-культурним, тому реферат звертається до теми структурних особливостей та характеристики тексту. Вивчення психологічних особливостей сприйняття наукових текстів продовжує бути актуальним, оскілки змінюються екстралінгвістичні умови сприйняття, вимоги до структури та лінгвістичних параметрів мови наукових текстів, змінюються умови виховання та формування навиків та умінь у студентів. До того ж, знаючі особливості та труднощі сприймання можна вжити заходів щодо їх усунення або принаймні полегшення процесу сприйняття.     

1.Сприйняття наукового тексту як психологічний процес

Для детального розгляду проблеми сприйняття студентами наукового тексту слід перш за все уточнити визначення поняття «сприймання».  «Сприймання – це психічний процес відображення людиною предметів і явищ у цілому, в сукупності всіх їхніх якостей і властивостей при безпосередньому їх впливі на органи чуттів» [11, 268]. Приймаючи до уваги те, що процес сприймання відбувається у взаємозв'язку з іншими психічними процесами особистості (мисленням, мовою, почуттями, волею), можна припустити, що сприймання наукового тексту - це психічний процес відображення людиною змісту тексту при безпосередньому впливі на органи чуття. Слід зазначити, що мова поряд із вмінням абстрактного мислення відіграють в сприйманні наукового тексту провідну роль. Сприймання як один із пізнавальних процесів має такі властивості: предметність, вибірковість, цілісність, структурність, константність, осмисленіст [11, 269].  Важливою умовою успішного сприймання об'єктів дійсності є його вибірковість. Вибірковість предмета сприймання зумовлюється потребами та інтересами людини, необхідністю в знаннях, професійною спрямованістю тощо. Предметність як одна із властивостей сприймання є важливим компонентом характеристики сприймання наукового тексту студентами, оскільки предметність сприймання є набутою властивістю, що формується в процесі активної взаємодії суб'єкта з об'єктивним світом. Предметність сприймання виявляється у співвіднесенні відомостей про об'єкти із самими об'єктами як носіями певної інформації. Оскільки текст є носієм інформації, то усвідомлення наукового тексту як джерела специфічної інформації може допомогти студентам у сприйманні наукового тексту. Осмислення сприйнятого залежить від досвіду та знань особистості. Тому одні й ті самі предмети людьми різного віку, різного культурного розвитку сприймаються та осмислюються по-різному. Про адекватне осмислення в психології говорять, коли предмет чи явище сприймаються цілісно, але структурно [11, 279]. Для осмислення наукового тексту це має вагоме значення, оскільки науковий текст має притаманну лише йому структуру, про яку мова піде нижче. Для вивчення процесів приймання потрібно враховувати вікові особливості психічного та фізіологічного розвитку реципієнтів. У студентів відповідно до їх віку має бути досить великий об'єм оперативної пам'яті, досвід у мислительних процесах (аналіз, синтез), знання відповідних лексичних одиниць, творче мислення. Останнє відіграє вирішальну роль для сприйняття, оскільки цілісний текст не можна розуміти як сумарне значення окремих компонентів тексту. Лише творчий підхід дає можливість створити повну картину тексту та його значення. У сприйманні важливу роль відіграє попередній досвід, попередні уявлення особистості. Залежно від повноти змісту, спрямованості, організованості сприймане відображається у свідомості більш або менш адекватно. Зміст попереднього досвіду, спорідненість його із сприйманим об'єктом, інтерес до нього є передумовою ефективності та адекватності сприймання. Поряд із попереднім досвідом слід зазначити очікування та пресупозиції студента до сприйняття тексту, які можуть створюватись викладачем або ж самим студентом. При сприйманні тексту важливим є усвідомлення прочитаного чи почутого. Тобто сприймання тексту має відбуватись на свідомому рівні. При цьому невідомі образи та концепти асоціюються з уже відомими, тобто такими, що вже існують у свідомості конкретного студента. Далі вступають в дію процеси аналізу та синтезу образів, концептів та понять, опосередкованих через мову. Отже, для розуміння наукового тексту студенти мають володіти відповідного рівня мовною компетенцією. Охарактеризувати сприймання наукового тексту односкладно не можливо. Це складний багато структурний психологічний процес, який хоча і має суб'єктивну природу, володіє рядом об'єктивних характеристик.

2.Психологічні особливості сприйняття студентами наукового тексту

Необхідною передумовою сприйняття наукового тексту студентами є оволодіння основними поняттями у відповідній галузі наук. Поняття та терміни кодують цілі концепції, у зв'язку з чим в наукових текстах створюється концептуальний бар'єр, що виражається в існуванні закритих областей знань зі  своєю специфічною мовою. Для адекватного сприйняття тексту потрібно знати код тлумачення  та всі концепції,  пов'язані з терміном. Науковий текст характеризується великою кількістю термінів та понять, що мають абстрактну природу. Останнє вимагає  достатнього розвитку абстрактного мислення у студентів, а також високого рівня розвитку мислительних процесів, аналізу та синтезу. При сприйманні тексту діють загальні закономірності сприйняття як такого, але давайте розглянемо певні особливості.  «Необхідна умова розуміння будь-яких фактів – достатні знання та життєвий досвід, які є ключовими компонентами цього процесу». [11, 287]. У процесі сприймання наукового тексту відбувається співвіднесення старих знань з новими, тобто необхідними є фонові знання. Хоча результати психологічного дослідження щодо сприймання студентами психологічних наукових текстів довели, що сприймання наукового психологічного тексту не залежить від конкретних знань в області психології. [23].

А.А. Леонтьєв  виділяє такі типи фонових знань:

• соціальні, тобто ті, що відомі учасникам мовленнєвого акту ще до початку повідомлення;
• індивідуальні, тобто ті, що відомі лише двом учасникам до початку повідомлення;
• колективні – ті, що відомі членам певного колективу, пов'язаного професією, соціальними відносинами та ін. [10, 145].

Фонові знання можна також кваліфікувати з іншого боку, виділивши при цьому життєві, донаукові, наукові та літературно-художні знання. І хоча домінуючими при сприймання наукового тексту будуть наукові знання, інші типи знань допомагають створити цілісну картину розуміння тексту. Підтвердженням сприймання тексту є його розуміння, тобто розкриття сутності предметів та явищ, описаних в науковому тексті, усвідомлення зв'язків, стосунків та залежностей між ними. Сприймання тексту має мати пізнавальне завдання, залежно від якого розуміння може виявитись у порівнянні нового з уже відомим, з'ясування причин явища,  визначення сенсу та причин. Результатом змістового сприйняття тексту є створення у студентів цілісного образу змісту тексту, який включає в себе змістове значення і емоційне забарвлення. Звичайно, емоційне забарвлення сприйняття наукового та художнього текстів суттєво відрізняються. Наукові знання потребують інтелектуального їх сприймання, тобто сприймання змісту, розуміння понять і термінів, на відміну від сприймання художніх творів, сприймання в основному емоційне, коли провідну роль відіграє емоційний аспект. Звичайно, художнє сприймання відбувається в єдності з інтелектуальним, а інтелектуальне, в свою чергу, відбувається за певного емоційного переживання, що і визначає характер сприймання. Однією із основних характеристик сприймання є його вибірковість орієнтована на зацікавленість реципієнта та його внутрішню мотивацію. Сприйняття будь-якого тексту може бути різного рівня: високого чи низького. За високого, адекватного сприйняття, образ тексту має бути динамічним та мінятися в процесі сприйняття. Студент створює цілісний образ тексту, виділяючи в ньому структурні компоненти. В цьому проявляється структурність на цілісність прийняття. Студент розуміє основну думку тексту, виділяючи при цьому другорядні думки. Одним із критеріїв сприйняття тексту є уміння передати його зміст.  При адекватному розумінні наукового тексту реципієнт може відтворити зміст тексту,  підбираючи при цьому свої слова та не порушуючи цілісність тексту. Важливим при цьому є рівень розвитку мовної компетентності студента, оскільки при змістовому сприйнятті тексту студент може замінити деякі елементи тексту на елементи своєї системи змістів, не змінюючи при цьому значення тексту. Граничною особливістю сприйняття тексту студентами є уміння виділяти різні фактори, що використовуються для розпізнання слова. Тобто не лише фонетичні (графічні) особливості, я школярі молодшого шкільного віку, чи семантичні та семантико-граматичні особливості, але й вірогідні характеристики слова, що й робить сприйняття наукового тексту можливим [21, 68]. Л.С. Виготський вважає, що для розуміння тексту необхідним є відбір правильних елементів ситуації, їх правильне поєднання, а також надання кожному з них правильної ваги, впливу та значення [5, 284]. Отже, для сприймання наукового тексту студенти мають володіти навиками аналізу, уміннями вдумливого та аналітичного читання. С.Л. Рубінштейн відносить наступні фази до необхідного мислительного процесу під час сприймання тексту: усвідомлення проблемної ситуації, вирішення проблемної ситуації, фіксування доступного рішення [18, 256]. Адже відповідно до Т.А. Ван Дейка людина розуміє текст тоді, коли вона розуміє ситуацію, про яку йде мова в тексті [8, 34]. Отже, можемо припустити, що саме усвідомлення проблемної ситуації робить розуміння наукового тексту можливим. Тут слід зазначити, що проблемна ситуація може формулюватись і поза текстом - учителем. Тоді усвідомлення проблемної ситуації студентом буде процесом менш творчим, але не менш важливим для адекватного  сприймання наукового тексту.Цікавим є психолінгвістичний підхід до вивчення сприйняття наукового тексту Х.Г.  Гадамера та М.М. Литвинова, які пов'язують процес пізнання наукового тексту з концепціями передрозуміння та розуміння, передсвідомості та свідомості. Передрозуміння тексту означає впізнавання концептуальних структур, як таких, що відповідають чи не відповідають «рефлективному змісту свідомості, який лежить в основі вихідних схем людського досвіду, що визначається традицією та має мовну природу» [24]. Концептуальні структури, які можна впізнати на основі вже існуючих в психіці кодів сприймання, усвідомлюються і складають основу «світлого поля пізнання» [24]. Одночасно з зрозумілою інформацією завжди залишаються невпізнанні концептуальні структури. Їх впізнання вимагає створення нових для студентів кодів сприйняття, а отже активізує процеси пізнання та мислення. При цьому фаза рефлексії першочергово є шумом, хаосом, оскільки є механізмом діяльності  самопізнання, і спочатку створює нерозуміння, тобто свідому потребу зрозуміти [12, 15]. Тобто для того, щоб розуміти потрібно весь час чогось не розуміти.  В процесі сприймання свідомість не може утримувати в світлому полі всю систему концептуальних структур, тобто весь зміст одразу. А тому процес формування системи змісту супроводжується розсіюванням, дисоціацією впізнаних і невпізнаних концептуальних структур, виходом їх за межі свідомого в підсвідоме [12, 15]. Таким чином формується новий концепт, який поки що не фіксується увагою. В науковому тексті простежується дві тенденції: стереотипізація  (стабілізація змісту) і прояв творчого начала. Перша сприяє формалізації мови науки. Друга тенденція дозволить говорити про конфлікт інваріантного і варіантного, старого та нового знання, що веде до виникнення бажання подолати цей внутрішній конфлікт та замінити невідоме відомим. Якщо усвідомлюються і дисоціюються всі концептуальні процеси, що сприймаються, то нові концептуальні системи не виникають. Прикладом такої системи змісту є науковий текст, який структурований на основі загальнонаукових концептах, присвячений уже вирішеній проблемі і не повідомляє нічого нового науковій спільноті. Якщо ж постійний притік невпізнаних концептуальних структур перевищує процес усвідомлення і дисоціації, система змісту вступає в режим загострення, тобто людина не встигає включити процеси пізнання і мислення і свідомість не встигає формувати нові концепти [16, 17]. В процесі сприйняття наукового тексту у студента на фоні відомого йому лексикона з'являються декілька слів чи виразів, які є йому невідомі. Включаючи вербальні асоціації, студент створює нові концептуальні структури.  Когнітивний зміст наукового тексту має складну конструкцію. Науковий текст, який описує фрагмент наукової картини світу, наповнений метафоричними моделями, які в свою чергу визначають історію розвитку концепта на основі багато численних зв'язків з іншими текстами [24]. Внутрішня мотивація та інтереси студента відіграють важливу роль при сприйнятті наукового тексту. В процесі інтерпретації сучасних наукових текстів відбуваються складні процеси рефлексії, яка проявляється як погляд на світ через інтереси, потреби і цілі реципієнта (студента). Завдяки рефлексії образ ситуації тексту порівнюється із засвоєними раніше ситуаціями, при цьому може змінюватись відношення до попереднього досвіду [16, 45]. Рефлексія є зв'язком між досвідом людини і тією ситуацією, яка представлена в тексті як предмет для засвоєння. Рефлексія актуалізується на різних рівнях: розуміння, проблематизація, корекція діяльності, розгортання творого та раціоналізаторського мислення та дій [22, 265]. Із всіх організаторських рефлексій для риторики наукових текстів найбільш важливим і близьким є розуміння наукового тексту як найважливішого елемента пізнавальної діяльності. Не слід забувати про вікові особливості сприйняття.

З цієї точки зору читачі поділяються на три групи:

1. середній читач, тобто той, на кого орієнтується автор при написанні тексту;
2. читач, що не досяг середнього рівня;
3. читач, тезаурус якого перевищує тезаурус автора.

Зрозуміло, що для студентів третьої групи корисна інформація в тексті рівна нулю, але з іншого боку можна сподіватися на абсолютно адекватне сприйняття наукового тексту. Друга група буде мати труднощі у сприйманні, і корисність інформації буде у такому випадку низькою. У першої групи можна сподіватись на адекватне сприймання тексту, хоча певні кліше і мовні звороти можуть бути зайвими для цієї категорії студентів. Слідкуючи за закономірностями сприйняття тексту студентами, можна помітити цікаву тенденцію щодо активності та творчості дій студента. Зрештою сприйняття тексту може обмежуватись лише сприйняттям понять, може перейти у судження і навіть у дії вищого порядку – в умовиводи. З вище сказаного можемо зробити висновки, що сприйняття як таке – суб'єктивне, а сприйняття наукового тексту – відносне.

3.Особливості структури та характеристика наукового тексту

Текст – це матеріальний об'єкт матеріального світу, а отже, він має характеристики, які можна описати.  Саме слово «текст» означає «тканина, сплетіння», (лат. textus). Тому важливо знати, що і як поєднується. В будь-якому разі текст – це цілісне і зв'язне поєднання знакових одиниць. При чому під цілісним мається на увазі не сума частин, а структурна функціональна цілісність. При сприйманні саме ця характеристика наукового тексту  відрізняє сприймання студента від сприймання, скажімо, школяра. Студент має відрізняти не лише фонетичні, графічні, семантичні, але й структурні компоненти наукового тексту. При вивченні сприймання наукового тексту не можна не звернутись до робіт Г.І. Богіна та Б.Б. Бахтіна, які описують проблеми наукової текстової комунікації, що включає в себе поняття діалогічності. Це поняття асоціюється з теорією Бахтіна про характер пізнання як складної взаємодії між текстом, що вивчається та контекстом, в якому реалізується пізнавальна та оцінювальна думка вченого. Дослідники процесів наукового пізнання та наукового стилю мови підкреслюють, що в мові науки «діалог» представляє собою об'ємне і неоднорідне явище, що вбирає в себе основні діалогічне ознаки, що спостерігаються в самому науковому тексті та поза ним [19, 123]. На матеріалі різних жанрів (монографія, стаття, рецензія, реферат, анотація, довідник тощо) чітко прослідковуються взаємно обумовленні процеси рефлексії двох діалогів. По-перше, це діалог між текстом та його адресатом, по-друге це сутність, іманентна тексту і втілена в такій його характеристиці як адресованість [4, 56]. Розчеплення значення на світ в тексті та світ поза текстом не є новою, але характерологічною особливістю наукового пізнання і наукового тексту, і визначається екстралінгвістичними факторами, серед яких основними є форми суспільного пізнання з відповідними видами діяльності [7, 267].  Такий підхід є важливим для визначення адресатності та адресентності наукового тексту. В тексті фіксується мовленнєва мислительна діяльність автора, яка розрахована на відповідну діяльність читача – сприйняття. Так утворюється відома тріада: автор – текст - читач. Будь-який текст розрахований на чиєсь сприйняття. Спеціаліст-учений пише з метою передати свої спостереження та висновки, які студенти будуть вивчати як наукові тексти та будувати на їх основі свої власні системи теоретичної побудови знань в певній галузі наук. Це робить роботу науковців глибоко соціальною. Людина взагалі сприймає світ через призму базових категорій, які відображають колективне уявлення та суспільний устрій та  впорядковують соціальні відносини.  Вчені в своїх практичних і теоретичних роботах спираються саме на соціальний досвід попередніх поколінь професіоналів, закріплений в наукових текстах, на знання та досягнення, які вже включенні в систему побудови науки. В процесі пізнавальної діяльності мова має вирішальне значення [10, 348], оскільки вона опосередкує взаємодію між людиною і навколишнім світом. Мова наукового тексту залишає широкий аспект для окремого вивчення, оскільки саме слово є тією найменшою структурною ланкою, за допомогою якої автор вербалізує реальність. Інформаційні ж перевантаження в умовах демократизації мови ставлять до мови наукових текстів жорсткіші вимоги. Цей процес диктує оптимальність мовного оформлення, оскільки розвиток суспільства певною мірою визначається рівнем організованості мови як одного із елементів суспільства. Щоб дати адекватний опис мовної структури тексту, потрібен аналіз не лише лінгвістичних, але й екстралінгвістичних факторів. Перш за все на формування тексту впливають види змістовної інформації. В залежності від інформації вибирається спосіб викладення: опис, розповідь, роздуми. Останні включають концептуальну інформацію, що виражається у вигляді суджень, умовиводів, філософських та психологічних узагальнень у формі підсумків та висновків. Чистота та виразність мовлення сприяють адекватному сприйманню наукових текстів. Чистоту мовлення як одну із характеристик мови наукового тексту можна тлумачити не тільки як відповідність нормі, але й як відповідність моральній стороні людської свідомості. Для наукового тексту ця характеристика мови є принципіальною і необхідною умовою його адекватного сприймання. Поняття виразності мовлення в тексті має різний зміст. Виразність буває інформаційною та чуттєвою. Перша досягається логічністю та фактологічністю. Наприклад, виразність в науковому тексті досягається шляхом доведення, аргументованості, на відміну від художнього тексту, де виразність досягається шляхом створення наглядної образності. Виходячи із вищесказаного, можна зробити висновок, що кожен текст як цілісний мовленнєвий твір оцінюється за цілим комплексом критеріїв. Основними складовими цих критеріїв є інформаційно-структурні (логічність, зв'язність і цілісність, точність, ясність, зрозумілість, доступність) та стилістичні (правильність, чистота та культура мовлення) характеристики тексту. Проте є інші характеристики тексту, які пов'язані, але прямо не відносяться до мови. Наприклад, науковий текст має високий рівень інформативності, через що створюється певне напруження в процесі сприймання. Напруження створюють схеми, формули, цифри, символи, терміни, що є носіями ємкої наукової інформації. В науковому тексті надається перевага нейтральним, редукуючим та описувальним номінаціям. В наукових текстах частіше, ніж в художніх використовуються замінники, що редукують текст та стилістично нейтральні універсальні назви, наприклад «явище», «випадок», а також вирази на зразок «у цьому відношенні», «у цьому смислі» та ін. Але звернуті фрази можуть призвести до неточностей, не чіткого вираження думки, до логічних зміщень. Тому текст, враховуючи такі особливості мовленнєвого знака, повинен орієнтуватись на взаємовідношення знака та змісту. Не зайвим буде прокоментувати співвідношення диктума та модуса в науковому тексту. В науковому тексті перевага надається диктуму. Текст може складатись лише з диктуму, але не може лише з модусу, тому що немає інформації для інтерпретації. Тема-рематична послідовність в науковому тексті має особливе значення для адекватного його сприйняття, оскільки саме чітке дотримання такої структури тексту запобігає логічним пропускам та сприяє розумінню. Як пише Н.В. Данилевська [23] науковий текст має нормативно-прагматичні або раціонально-логічні особливості, що об'єднують норми, пов'язані з традиціями наукового викладення, з канонами, яких має дотримуватись автор, щоб залишатись в рамках стилю і мати право очікувати бажаних результатів. Наприклад, типовими для наукового тексту є логічність, точність, ясність, аргументованість викладення тощо. Нормативно-риторичні особливості пов'язані з умінням творчо переробляти норму, створювати метафори, користуватися виразними засобами вербального і невербального характеру, структурувати частини тексту, інше. Такі риторичні засоби активізують процес розуміння в свідомості реципієнта та служить для поглиблення адекватності діалогу між автором та читачем. Але найскладнішим для описання риторичним засобом є інтелектуальна експресія. Вона об'єднує даний момент мовлення з попереднім чи наступним етапом викладення, що створює одне єдине ціле наукового тексту. Повертаючи час від часу пам'ять читача до яких-небудь концептуально значимих моментів та акцентуючи на них увагу, автор поступово досягає глибокого та найбільш вірного розуміння реципієнтом складного наукового змісту цілого тексту, а відповідно і нового наукового знання, заради якого власне і складався текст.  

4.Шляхи полегшення сприймання студентами наукового тексту

Оскільки сприйняття наукового тексту студентами має ряд певних особливостей і може викликати труднощі, досвідченні викладачі та науковці мають заповнити ту проміжну ланку, яка б наблизила студента до змістового сприйняття наукового тексту. Вихідною для такого підходу була теорія М. Бахтіна про те, що ми вичитуємо в  тексті те, що нас цікавить: "Смыслами я называю ответы на вопросы. То, что ни на какой вопрос не отвечает, лишено для нас смысла" [1, 350] Але така зацікавленість пов'язана із запитанням, тобто з тим, що є поки що невідомим. Схожу ідею висував і англійський історик Р. Дж. Коллінгвуд, коли писав: "Вы никогда не сможете узнать смысл сказанного человеком с помощью простого изучения устных или письменных высказываний, им сделанных, даже если он писал или говорил, полностью владея языком и с совершенно честными намерениями. Чтобы найти этот смысл, мы должны также узнать, каков был вопрос, на что написанное или сказанное им должно послужить ответом" [9, 339]. Відповідно до цього, попередня постановка проблеми або ж попереднє питання може значно полегшити сприйняття наукового тексту студентами. Коли він буде знати відповідь на яке запитання він шукає чи читає. На думку М. Бахтіна процес пошуку відповіді на запитання робить невідоме формально відомим, а незнайомий текст знайомим, таким, що частково належить реципієнту. Таке знайомство є фрагментарним. Тобто відшукавши в тексті частково відповідь на поставлене запитання або ж виділивши незнайоме, студент знаходить фрагмент тексту формально знайомим. Цей зрозумілий фрагмент висвітлює в темному фоні всього тексту нові фрагменти, пов'язані з ним, що робить їх теж зрозумілими. Відбувається розширення зони зрозумілого: виникають все нові і нові зв'язки з раніше незв'язним, знаходяться відповіді на запитання, що виникають в процесі розуміння. Таким чином викладач має не лише ставити конкретні запитання, але й спонукати студентів до постановки запитань в процесі сприйняття для забезпечення адекватного розуміння змісту тексту. Тобто вивести підсвідоме розуміння на свідомий рівень.  Як один із методів полегшення сприймання поряд із постановкою проблеми можна поставити установку сприйняття. За висновками Є.М. Сийпола в залежності від установки перед сприйманням тексту, результати різнились майже на 100% [24]. Суть експерименту полягала у тому, що слухачам начитувались слова без змісту, але такі, що звучали подібно до реальних слів. Одній групі повідомляли, що слова пов'язані із тваринами, іншій – із подорожуванням. В результаті перша група чула 11% слів, пов'язаних із темою подорожування, і 63% - з темою тварин. Друга група, навпаки, чула лише 14% слів з теми тварин і 74% - з подорожування. Науковий текст має мати чіткий зміст та чітке вираження думки. Неясності, які знижують доступність та зрозумілість тексту, можуть виникати при перенасиченні наукового тексту вузькоспеціальною термінологією та при ускладненому синтаксисі. Неясності провокуються відсутністю дефініцій при термінах. У всіх цих випадках критерій ясності та доступності вимагає однозначного використання номінацій і визначення їх, коли є сумніви в знанні їх адресатом. Навіть загальний графічний вигляд тексту, його поділ на абзаци, глави може піднімати рівень його доступності або ж занижувати його. Наприклад, текст офіційного ділового чи інструктивного документу, не поділений на абзаци, стає надзвичайно складним і незрозумілим, якщо об'єм речень в тексті через міру великий. Такі ж складнощі виникають при довгих переліках правил, рекомендацій, інструкцій і т.д. Так виникає необхідність поділу складних по об'єму синтаксичних побудов. Велике значення для полегшення сприймання мають фонові знання, уміння їх активізувати та творчо використовувати для розуміння наукового тексту. Утруднення сприймання може пояснюватись цілим рядом причин. Наприклад, складністю самої думки автора, несподіваністю та незвичністю такої думки, заплутаністю викладу та вираження думки, відхиленням думки в сторону, і в решті решт незнайомим словом. Незрозумілість може бути ненавмисною та навмисною. Навмисна неясність часті зустрічається в художніх текстах і не є характерною ознакою наукового тексту.Незнайомі слова в науковому тексті мають бути поясненні. Додаткова інформація може подаватись у різних формах: визначення, пояснення, уточнення, приєднання. Чим більше вказується ознак предмета, тим повніша складається про нього уявлення. Слід враховувати при цьому обізнаність студентів в даній галузі та тематиці, щоб пояснення не виявились зайвими та не переобтяжили текст. Виділення, курсив, додаткові знаки в тексті не є додатковою інформацією, але вони полегшують сприймання тексту шляхом забезпечення ціленаправленого пошуку потрібної інформації. Полегшенню сприймання наукового тексту сприяє також зниження напруженості викладення. Ненапружений текст – це логічно розвернутий текст без пропусків змістових ланцюжків, без стрибків в тема-рематичних послідовностях. Отже, полегшувати сприймання тексту так само як і ускладнювати його можуть багато факторів, на які слід звертати увагу авторам наукових текстів, учителям та студентам.

Висновки

Для вивчення процесів приймання потрібно враховувати вікові особливості психічного та фізіологічного розвитку реципієнтів. У студентів відповідно до їх віку має бути досить великий об'єм оперативної пам'яті, досвід у мислительних процесах (аналіз, синтез), знання відповідних лексичних одиниць, творче мислення. У сприйманні важливу роль відіграє попередній досвід, попередні уявлення особистості. Зміст попереднього досвіду, спорідненість його із сприйманим об'єктом, інтерес до нього є передумовою ефективності та адекватності сприймання. Поряд із попереднім досвідом слід зазначити очікування та пресупозиції студента до сприйняття тексту, які можуть створюватись викладачем або ж самим студентом. Необхідною передумовою сприйняття наукового тексту студентами є оволодіння основними поняттями у відповідній галузі наук. Науковий текст характеризується великою кількістю термінів та понять, що мають абстрактну природу. Останнє вимагає  достатнього розвитку абстрактного мислення у студентів, а також високого рівня розвитку мислительних процесів, аналізу та синтезу. Сприйняття будь-якого тексту може бути різного рівня: високого чи низького. За високого, адекватного сприйняття, образ тексту має бути динамічним та мінятися в процесі сприйняття. Студент створює цілісний образ тексту, виділяючи в ньому структурні компоненти, розуміє основну думку тексту, виділяючи при цьому другорядні думки, може передати зміст тексту, підбираючи при цьому свої слова та не порушуючи цілісність тексту. Важливим при цьому є рівень розвитку мовної компетентності студента. Саме усвідомлення проблемної ситуації робить розуміння наукового тексту можливим. Внутрішня мотивація та інтереси студента відіграють важливу роль при сприйнятті наукового тексту. В процесі інтерпретації сучасних наукових текстів відбуваються складні процеси рефлексії, яка проявляється як погляд на світ через інтереси, потреби і цілі студента. Слідкуючи за закономірностями сприйняття тексту студентами, можна помітити цікаву тенденцію щодо активності та творчості дій студента. Зрештою сприйняття тексту може обмежуватись лише сприйняттям понять, може перейти у судження і навіть у дії вищого порядку – в умовиводи. З вище сказаного можемо зробити висновки, що сприйняття як таке – суб'єктивне, а сприйняття наукового тексту – відносне.

Бібліографія

1. Бахтин М.М. Эстетика словесного творчества. - М.: Искусство,
2. 1979. – 350с.
3. Богин Г.И. Разные подходы к вопросу о схемах понимания текста // Текст в языке и речевой деятельности: состав, перевод и автоматическая обработка. - М., - 1987.
4. Воробьева М.Б. Некоторые особенности научного произведения обзорного характера // Общие и частные вопросы исследования функциональных стилей. - М.: Наука, -1988.
5. Воробьева О.П. Текстовые категории и фактор адресата. - Киев, - 1992.
6. Выготский П.С. Мышление и речь. - М., - 1999.
7. Дридзе Т.М. Текстовая деятельность в структуре социальной коммуникации. Проблемы семиосоциопсихологии. - М., - 1984.
8. Дридзе Т.М. Язык и социальная психология. - М., - 1980.
9. Дейк ван Т.А. Язык. Познание. Коммуникация: Пер. с англ. / Сост. В.В. Петрова; Под ред. В.И. Герасимова; Вступ. ст. Ю.Н. Караулова и В.В. Петрова. - М., - 1989.
10. Коллингвуд Р.Дж. Идея истории: Автобиография. - М.:Наука, -
11. 1980. – 339с.
12. Леонтьев А.А. Психология общения. - Тарту, - 1974.
13. Максименко С.Д. Загальна психологія. – Вінниця: Нова Книга, -
14. 2004. -701с.
15. Мамардашвили М. Как я понимаю философию... / Сост. и предисл. Ю.П.
16. Мурзин Л.Н. Язык, текст и культура // Человек - текст - культура: Коллект. монография/ Под ред. Н.А.Купиной, Т.В.Матвеевой. Екатеринбург, - 1994
17. Мурзин Л.Н. О лингвокультурологии, ее содержании и методах // Русская
18. разговорная речь как явление городской культуры/ Под ред. Т.В.Матвеевой. - Екатеринбург: "АРГО", - 1996.
19. Мурзин П.Н., Штерн А.С. Текст и его восприятие. - Свердловск, -
20. М.: Прогресс, - 1990. – 344с.
21. Огурцов А.П. Дисциплинарные исследования и научных коммуникации // Системные исследования. - М., - 1980.
22. Петрушевская Л.С. Лингвистические сказочки // Собр. Соч.: Т.5. - М., - 1996
23. Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии. - СПб., - 1999.
24. Славгородская Л.В. Научный диалог. Лингвостилистические проблемы. - Л.: Наука, - 1986.
25. Современная философия: Словарь и хрестоматия. - Ростов-на-Дону:
26. Феникс, - 1996. – 59с.
27. Штерн А.С. Перцептивный аспект речевой деятельности (эксперементальное исследование). СПб., - 1992.
28. Щедровицкий Г.П. Схема мыследеятельности - системно-структурное строение, смысл и содержание // Системные исследования: Методологические проблемы: М., - 1987.
29. http://fixed.ru/prikling/russmen/konc/kvoprmvoghwh.html
30. http://iling.nw.ru/grammatikon/child/kos.html.
31. Siipola Е. М. 1935. A Study of Some Effects of Preparatory Set. «Psychol. Monogr.», 46, № 210.