Психологічні основи художнього сприйняття

Матеріал з PSYH.KIEV.UA -- Вісник психології і соціальної педагогіки

Поточна версія на 17:19, 25 квітня 2013

Реферат аспіранта НПУ ім.Драгоманова.

Автор: Бицько Оксана Костянтинівна

Вступ

Нам не дано предугадать,

Как слово наше отзовется,     

И нам сочувствие дается,               

Как нам дается благодать... 

Ф.І.Тютчев

Величезне значення в житті людства має мистецтво. Воно виконує різноманітні функції в суспільстві: естетичну, пізнавальну, виховну, гедоністичну тощо. Твір мистецтва - це і засіб своєрідного пізнання, осмислення дійсності, вираження ставлення митця до неї, результат духовних пошуків автора, прикраса побуту, джерело насолоди тощо.Закономірно, що з давніх часів виникав інтерес до питання про характер та основи художнього сприйняття. Перші гіпотези про природу сприйняття виникли ще за античності. Значний внесок у розвиток наукових уявлень про сприйняття зробили філософи, фізики, фізіологи, художники, дослідники мистецтва, естети, літературознавці. Стійкий інтерес до проблеми художнього сприйняття виникає в кінці XIX ст. й тримається протягом усього XX ст. її досліджували психологи А.Цензінг, Г.Т.Фехнер, Л.С.Виготський [5], К.Валентайн [4], С.Бєляєва-Екземплярська [2], А.Г.Костюк [13], В.П.Ягункова [21], П.М.Якобсон [22], Н.Б.Берхін [3], у літературознавстві - представники школи рецептивної естетики Р. Яусс, В.Ізер, Дж.Куллер, Е.Герш, С.Фіш та інші.Сьогодні проблему сприйняття досліджують такі дисципліни, як філософія, естетика, фізіологія, кібернетика, психологія (в тому числі психологія мистецтва, лінгвопсихологія, етнопсихологія), а також рецептивна естетика, герменевтика тощо. Особливої актуальності набуває зазначена проблема у контексті сприйняття мистецьких творів. Адже від повноцінного сприйняття твору мистецтва залежить рівень його розуміння реципієнтом, сила та характер впливу на духовний світ людини.Мета даного реферативного дослідження: спираючись на існуючі дослідження в галузі загальної психології, етнопсихології, психології мистецтва, з'ясувати основні психологічні засади художнього сприйняття.

Розділ І. Психологічні основи сприйняття

1.1. Філософський погляд на проблему сприйняття

Філософія досліджує проблему сприйняття в гносеологічному (пізнавальному) плані. Зазначена проблема пов'язана з вирішенням основного питання філософії - про відношення буття та свідомості, а також другої його сторони - про пізнаваність світу. Кріз призму сприйняття особливо чітко виступає відмінність між ідеалізмом та матеріалізмом. Ідеалістичні вчення визнають основою всього сущого свідомість (психічне) а не матерію (фізичне) й приходять до висновків, що оформлені предмети, які сприймаються нами у просторі і часі, виступають для нас у такому вигляді лише тому, що свідомість організовує відповідним чином одержувані враження. Така логіка призводила деяких філософів навіть до заперечення існування об'єктивного світу поза свідомістю, до абсолютизації чуттєвого досвіду у процесі пізнання. Згадаємо вислів англійського єпископа Берклі: «Esse est percipi» - «бути - це бути сприйманим». «Я говорю: стіл, на якому я пишу, існує, - це означає, що я бачу і відчуваю його», - стверджував Берклі [12: 74].

Матеріалізм вирішує основне питання філософії на користь первинності матерії (природи, фізичного, об'єктивного) й розглядає свідомість (мислення, психічне, духовне, суб'єктивне) як властивість матерії. «Матеріалістичне вирішення другої сторони основного питання філософії - про пізнаваність світу - означає переконання в можливості адекватного віддзеркалення самої дійсності в людській свідомості, в пізнаваності світу та його закономірностей» [19: 346]. Спираючись на реальний досвід пізнання світу людством, матеріалісти наполягають на об'єктивному (незалежному від людської свідомості) існуванні в оточуючій дійсності предметів, якості і властивості яких і визначають характер нашого сприйняття. Поняття «сприйняття» тісно пов'язане з категорією відображення, яка в діалектико-матеріалістичній теорії пізнання виражає відношення об'єкта як первинного і образа (знання) як вторинного і характеризує матеріалістичне вирішення основного питання філософії.

Діалектичний матеріалізм показує, що специфічно людське відображення здійснюється на основі активної практичної перетворювальної діяльності. Процес людського відображення розуміється у невід'ємному зв'язку з процесом матеріальної і ідеальної творчості.Психологія досліджує сприйняття як внутрішній психологічний процес'. механізми його виникнення і протікання в людині, розвиток в ході вікових змін тощо.

1.2. Сприйняття як психофізіологічний процес

У другій половині XIX ст. уявлення про сприйняття стали однією з вагомих складових системи психологічного знання. Ранні теорії сприйняття відповідали положенням традиційної асоціативної психології. Переборення асоціонізму у трактуванні сприйняття стало можливим завдяки розвитку І.М.Сєченовим рефлекторної концепції психіки, а також завдяки представникам гештальтпсихології, які показали обумовленість найбільш важливих феноменів сприйняття незмінними відношеннями між компонентами перцептивного образу.

Побудова перцептивного образу пояснювалась інсайтом (від англ. insight - осягнення, осяяння) - особливим психічним актом осягнення, миттєвого схоплення суттєвих відношень у полі сприйняття і структури ситуації в цілому, не пов'язаним із минулим досвідом, завдяки якому досягається осмислене вирішення проблеми.Вивчення рефлекторної будови сприйняття призвело до створення теоретичних моделей цього явища, в яких важливе значення надається еферентним (відцентровим) процесам, що підлаштовують роботу перцептивної системи до характеристик об'єкта (А.В.Запорожець, А.Н.Леонтьєв). Сучасні дослідження доводять, що початкові форми сприйняття визначаються особливостями постійних сполучень стимулів. Однак розвинені процеси сприйняття знаходяться під контролем цілей, що стоять перед суб'єктом. Інтенціональний (спрямований) характер цих процесів дає можливість розглядати їх в якості перцептивних дій (В.П.Зінченко).«Філософський енциклопедичний словник» тлумачить сприйняття (від лат. perceptio - сприйняття) як «цілісне відображення предметів, явищ і подій в результаті безпосередньої дії об'єктів реального світу на органи чуття», «результат активної пізнавальної дії, спрямованої на вирішення певних завдань і здійснюваної у відповідності з соціальна виробленими нормами й еталонами» [19: 99]. За словником «Психологія» (за редакцією А.В.Петровського, М.Г.Ярошевського), «сприйняття - цілісне відображення предметів, ситуацій і подій, що виникає при безпосередній дії фізичних подразників на рецепторні поверхні... органів чуття. Разом з процесами відчуття С. забезпечує безпосередньо-чуттєве орієнтування в навколишньому світі» і є «необхідним етапом пізнання» [17: 66].

Виходячи з цих визначень, сформулюємо головні ознаки цього поняття.

1. Сприйняття - це відображення реального світу в свідомості людини. В наслідок перцептивної діяльності відбувається як би зняття зліпків з оточуючого. Результатом сприйняття (перцепції) є перцептивні образи, які в своїх істотних властивостях повторюють оригінали, що їх викликали. Система перцептивних образів у мозку людини складає внутрішню картину світу.
2. Сприйняття відрізняється від уяви (фантазії) саме тим, що відтворює в свідомості людини образи реальності, віддзеркалює зовнішній світ.
3. Таке відображення є результатом безпосередньої дії об'єктів реального світу на органи чуття. Цим перцептивні образи відрізняються від мнемічних, які зберігаються в пам'яті і можуть відтворюватися в уяві поза дією об'єктів реального світу на органи чуття, а також фантастичних, народжених безпосередньо під впливом діяльності уяви людини.
4. Сприйняття має фізіологічну природу і є результатом дії саме на органи чуття. Людина пізнає світ за допомогою органів чуття.

Згадаємо вислів Дідро: «Наші чуття - клавіші, по яких ударяє оточуюча нас природа». Поняття «сприйняття» тісно пов'язане з поняттям «відчуття» (як ціле і його частка). Окремі властивості предметів і явищ, що безпосередньо впливають на органи чуття, віддзеркалюються у свідомості людини, утворюючи відчуття. Фізіологічним апаратом відчуттів є так звані аналізатори, що складаються з рецепторів, нервових шляхів та відповідної ділянки мозку (рецепторної зони). Об'єкт реального світу впливає на рецептор органу чуття своєю певною властивістю, подразнюючи при цьому чутливі клітини рецептора. Під впливом подразнення в нервових клітинах виникає збудження, яке по аферентних нервових волокнах передається у відповідну рецепторну зону мозку. Тут цей фізіологічний процес перетворюється на психічний, і людина відчуває ту чи іншу властивість предмету або явища.5. В реальному житті відчуття майже не зустрічаються в чистому вигляді, вони входять у структуру сприйняття.

Таким чином, сприйняття (перцепція) - це віддзеркалення предметів і явищ в цілому при їх безпосередній дії на органи чуття.Наші відчуття і сприйняття здатні до взаємодії. Пояснюється це тим, що в корі головного мозку всі рецепторні зони плавно переходять одна в одну, між ними немає різких меж. Це дозволяє нам сприймати тони як холодні чи теплі, мати гіркі чи солодкі спогади. Це явище синестезії - злиття декількох відчуттів в єдине ціле. Класичним прикладом синестезії є симфонічна поема А.М.Скрябіна «Прометей», до партитури якої автор включив партію «люкс» (партію світла). Психолог А.Л.Лурія наводить як приклад синестезії висловлення випробуваного ТИ з його розмови з Л.С.Виготським: «Який у вас жовтий і розсипчастий голос» [12: 96].

Сприйняття - це складний динамічний когнітивний процес, пов'язаний з усією пізнавальною діяльністю особистості.

Разом із процесами відчуття сприйняття забезпечує безпосередньо-чуттєву орієнтацію людини в оточуючому світі. Оскільки сприйняття є необхідним етапом пізнання, тому воно завжди більш-менш пов'язане з іншими процесами пізнавальної діяльності - з мисленням, пам'яттю, увагою.У процесі сприйняття відбувається аналіз і синтез отриманих нами різноманітних вражень від об'єктів оточуючого світу, тобто їх осмислення, інтерпретація. Аналітичні й синтетичні акти сприйняття виступають як єдиний процес. «Сприйняття людиною будь-якого предмету є не просто отримання чуттєвих дат зорового або слухового характеру, а завжди є осмисленням, тлумаченням побаченого, - пише П.М.Якобсон. - Бачити і осмислювати побачене - це єдиний процес, що здійснюється в акті тривалого або миттєвого сприйняття» [22: 11].7.

Сприйняття розгортається в часі, тобто має певну структуру та тривалість. Структурними одиницями процесу сприйняття у людини є так звані перцептивні дії (В.П.Зінченко), а саме: свідоме виділення того або іншого аспекту чуттєве даної ситуації, порівняння об'єктів сприйняття з тими їх відображеннями, що зберігаються в пам'яті, впізнання їх, тобто віднесення до того чи іншого семантичного класу (категорії), перетворення сенсорної інформації та подальшої побудови перцептивного образу, адекватного об'єкту сприйняття і задачам діяльності. «Закон перцепції», сформульований М.М.Ланге, будується на концепції стадіальності (фазовості) процесу сприйняття, яка передбачає зміну фаз сприйняття від більш загального характеру (виокремлюється лише загальне й дифузне уявлення про предмет) до більш конкретного, диференційованого, детального. Будь-яке відчуття, по Ланге, починається з «простого поштовху» в свідомості («щось трапилося»), потім усвідомлюється рід подразника (колір, звук, поверхня), форма предмету, місце в просторі. Ланге бачив в цьому основу всіх найпростіших психічних процесів («Психологічні дослідження», 1893).Ю.Б.Гіппенрейтер виявив генетичний зв'язок між перцептивними й практичними діями, яка проявляється в їх розгорнутому зовнішньо моторному характері. Рухи рук, що обмацують предмет, рухи очей, що слідкують за контуром, напруга м'язів гортані, які відтворюють звук, що чується - все це свідчить про те, що відбувається безперервне порівняння сприйняття з оригіналом, перевірка й корекція образу.Впізнання супроводиться особливим емоційним переживанням - відчуттям знайомості. Зустрічається також уявне впізнання - «desa vu» -«вже бачив», яке породжується наявними у свідомості асоціаціями. «Асоціація (від лат. - з'єднання) - зв'язок між психічними явищами, при якій актуалізація (сприйняття, уявлення) одного з них спричиняє за собою появу іншого». [17: 28].Розвиток перцептивних дій супроводжується значним скороченням моторних компонентів, й процес сприйняття зовнішньо набуває форму миттєвого акту «розсуду». Ці зміни обумовлені формуванням у дитини розвинених систем сенсорних еталонів й оперативних одиниць сприйняття, які дозволяють перетворити сприйняття з процесу побудови образу у відносно більш елементарний процес впізнання.

Сенсорні еталони відповідають таким суспільно опрацьованим системам сенсорних якостей, як шкала музичних звуків, система фонем рідної мови, система основних геометричних форм. Засвоюючи сенсорні еталони, дитина починає користуватися ними як своєрідними чуттєвими мірками. В результаті зростає як точність, так і довільність сенсорно-перцептивних процесів.

Усвідомлення всіх ланок сприйняття відбувається далеко не завжди. Акт інтерпретації усвідомлюється нами лише у випадку виникнення утруднення і сумнівів при сприйнятті. Найчастіше це відбувається у процесі спостереження за новим для людини об'єктом реального світу. У протилежному випадку бачення та тлумачення відбувається майже миттєво, є єдиним актом сприйняття. Тож сприйняття завжди є «думаючим», тісно пов'язане з інтелектуальною діяльністю людини. Здійснювана при впізнанні завдяки взаємодії сприйняття і пам'яті категоризація предметів, подій і ситуацій близька до понятійної категоризації. Із процесами мислення сприйняття зближує також можливість трансформації образу з метою приведення його до стану, придатного для ухвалення рішення. Подібні перетворення, часто неусвідомлювані, можуть сприяти вирішенню задач, що стоять перед суб'єктом. Таким чином, сприйняття - не пасивне копіювання миттєвої дії, а творчий процес пізнання.9. Сприйняття - це живий, цілеспрямований процес. Спрямування сприйняття визначається його мотивацією. За психологічним словником, мотивація - це «спонуки, що викликають активність організму і визначають її спрямованість» [17: 219].

Джерелами такої активності є інстинкти й потреби людини. Сприйняття (як і відчуття) має певне афективно-емоційне забарвлення, викликає позитивні або ж негативні емоції. «Емоції (від лат. emoveo -приголомшую, хвилюю) - психічне відображення у формі безпосереднього упередженого переживання життєвого значення явищ і ситуацій, обумовленого відношенням їх суб'єктивних властивостей до потреб суб'єкта» [17: 461].

Найпростіша форма емоцій - так званий емоційний тон відчуттів - безпосередні переживання, що супроводжують окремі відчуття й спонукають суб'єкта до їх збереження або усунення. Пізнання починається саме з емоцій: організм одразу ж оцінює поступаючу через органи чуття інформацію за двоїною системою: «приємно-неприємно». Дослідник П.М.Якобсон зазначає: «Сприйняття будь-якого предмету, будь-якої речі перш за все є чуттєвим пізнанням, яке засноване на відчуттях наших різних органів чуття» [22: 8].

Основними феноменами сприйняття є константність, структурність, залежність образу предмета («фігури») від його оточення («фону») та ін.

Константність (від лат. constantis - постійний) - це «відносна незалежність характеристик об'єктів, що сприймаються, від параметрів подразнення рецепторних поверхів органів чуття» [17: 171].

Виокремлюють сприйняття, адекватне реальності та ілюзії - «неадекватне відображення сприйманого предмету і його властивостей» [17: 133].

Ілюзії бувають різного роду:

• «Оптико-геометричні ілюзії», наприклад, містяться в уявному спотворенні метричних співвідношень між фрагментами зображень. Так, із двох рівних за довжиною відрізків вертикальний здається більшим, ніж горизонтальний.
• До іншого класу ілюзій відноситься феномен контрасту яскравості. Сіра смужка на світлому фоні здається темнішою, ніж на чорному.
• Зустрічаються також різноманітні установочні ілюзії, детально досліджені Д.Н.Узнадзе та його учнями.На думку Г. Гельмгольца та інших вчених, ілюзорні ефекти є результатом роботи в незвичних умовах тих же механізмів сприйняття, які за нормальних умов забезпечують його константність.

Трансформація образу об'єктивної дійсності відбувається під впливом цілісних утворень особистості: установок, змістових утворень, «картини світу». За змінами особливостей сприйняття ілюзій можна визначити глобальні характеристики і якості людини - його стан в ситуації сприйняття (утомленість, активність), характер і тип особистості, статус і самооцінку, схильність навіюванню тощо.Видатний психолог Л.С.Виготський висунув цікаву і революційну для свого часу (20-30-ті pp. XX ст.) ідею суб'єктивного спотворення дійсності як основної особливості сприйняття. Говорячи про обмеженість безпосереднього досвіду людини, він зазначає: «Наш досвід укладений між двома порогами, ми бачимо лише маленький острівець світу... Психіка вибирає стійкі точки дійсності серед загального руху. Вона є острівці безпеки в гераклітовому потоці. Вона є орган відбору, решето, що проціджує світ і змінює його так, щоб можна було діяти. В цьому її позитивна роль - не у віддзеркаленні... а в тому, щоб не завжди вірно відображати, тобто суб'єктивно спотворювати дійсність на користь організму)) [5: 347-348]. Наше знання про предмет часто виправляє і доповнює інформацію, яка поступає ззовні в процесі сприйняття. Так, тарілку ми сприймаємо як круглу, навіть якщо дивимося на неї під певним кутом. Тож можемо казати про соціальність людського сприйняття.12.

Відчуття грають величезну роль в житті людини. Одна з найголовніших життєвих потреб - потреба у нормальному потоці інформації, вражень від оточуючої дійсності. Органи чуття збирають цю інформацію й утворюють сенсорні канали, які живлять мозок людини новими враженнями. Нестача кожного з сортів інформації (відчуттів) викликає сенсорну депривацію (сенсорний голод), який здійснює негативний вплив на психофізичний стан людини. Видатний фізіолог І.М.Сєченов першим прийшов до висновку про необхідність повноводного потоку відчуттів для повноцінної психічної діяльності людини.Довготривала дія явища (предмета) на органи чуття викликає адаптацію - пристосування органу чуття до діючого подразника. Адаптація призводить до послаблення емоційного забарвлення відчуттів та сприйняттів.

1.3. Фактори впливу на процес сприйняття

Сприйняття людини визначається кількома факторами, а саме:

• якостями та властивостями об'єкту сприйняття;
• умовами, за яких відбувається рецептивна діяльність;
• особливостями суб'єкту сприйняття.Об'єкт реального світу, що безпосередньо сприймається, впливає своїми фізичними властивостями на органи чуття спостерігача, визначаючи їх відображення у свідомості людини у вигляді перцептивних образів.

Проте, зміст і якість перцептивних образів залежить не тільки від тексту сприйняття (властивостей об'єкту реальності), а й від контексту цього процесу. Контекст сприйняття визначають, перш за все, умови, за яких відбувається рецепція. Так, в темряві сприйняття певних об'єктів часто спотворюється або ж стає взагалі неможливим.

До контексту сприйняття відносять також особливості сприймаючої особи.Людське сприйняття обумовлюється всією психологічною структурою особистості, до якої входять ЇЇ спрямованість (потреби, мотиви, інтереси, установки, смаки, схильності, стереотипи, ідеали, ментальність), спроможність (можливості, здібності, дарування, обдарованість), особистісні якості (характер, темперамент).

Залежність сприйняття від особистості реципієнта називається в психології апперцепцією. Психологічний словник дає таке визначення цього поняття: «Апперцепція (від лат. ad - до, perceptio- сприйняття) - залежність сприйняття від минулого досвіду, від загального змісту психічної діяльності людини і її індивідуальних особливостей» [17: 24].

Життєвий досвід індивіда забезпечує висунення ним гіпотез про особливості сприйманого об'єкту, його осмислене сприйняття. Розрізняють стійку апперцепцію - залежність сприйняття від стійких якостей особистості (світогляду, переконань, освіти і т.п.) і тимчасову апперцепцію, в якій позначаються ситуативно виникаючі психічні стани (емоції, експектації (очікування, вимоги щодо норм виконання індивідом соціальних ролей), установки і т.п.).

Фактор, що значно впливає на якісні й кількісні показники сприйняття людини - це її установка на сприйняття. А.Баронін дає таке визначення цього поняття: «Під установкою розуміється готовність, схильність суб'єкта, що виникає при передбаченні їм появи певного об'єкту і забезпечує стійкий цілеспрямований характер протікання діяльності по відношенню до даного об'єкту» [1: 63]. Теорія установки створена в працях Д.Н.Узнадзе і його школи. Узнадзе розвинув уявлення про установку як «цілісну модифікацію суб'єкта», його готовності до сприйняття майбутніх подій і здійснення в певному напрямі дій, що є основою його доцільної виборчої активності. «Установка виникає при зустрічі двох чинників - потреби і ситуації задоволення потреб, визначаючи спрямованість будь-яких проявів психіки і поведінки суб'єкта» [17: 421].

Установки грають величезну роль в житті людини. Вони виникають непомітно, то у вигляді звичаю, то у вигляді звички, то у формі приєднання до думки оточуючих. Деколи установки діють як упередження, затуляють від людини реальні факти, спотворюючи сприйняття того чи іншого факту дійсності.

Яскравим прикладом використання психологічної установки з метою впливу на величезні маси людей є, на нашу думку, передвиборча кампанія, коли до вироблення такої установки було задіяні засоби масової інформації. Особливим видом установки, що впливає на процеси сприйняття й самосприйняття, є так звана Я-концепція - відносно стійка, більш-менш усвідомлена «система уявлень індивіда про самого себе, на основі якої він будує свою взаємодію з іншими людьми і ставиться до себе» [17: 475].

Це цілісний образ власного Я, що складається з таких компонентів:

• когнітивний - образ своїх якостей, здібностей, зовнішності, соціальної значущості і т.п. (самосвідомість);
• емоційний - самоповага, себелюбство, зарозумілість, самоприниження і т.п.;
• оцінювально-вольовий - прагнення підвищити самооцінку, завоювати пошану та інше.

У ході сприйняття людиною інформації, несумісної з її внутрішніми переконаннями (установками), виникає так званий когнітивний дисонанс (психологічний дискомфорт). Теорія когнітивного дисонансу (Л.Фестінгер, 1957) пояснює вплив на людську поведінку системи когнітивних елементів (вірувань, думок, цінностей, намірів і т.д.) Вироблені в дитинстві чи протягом життєдіяльності, або ж успадковані разом з архетипами колективного несвідомого, установки можуть визначити не тільки те, що і як треба бачити, але багато в чому обумовлюють всі види сприйнять, формують внутрішню картину світу. На думку Б.Ф.Поршнєва, інформація між людьми проходить через своєрідний фільтр довір'я і недовір'я [12: 88].

«Чуттєва стихія речей і явищ - звуки, форми, кольори, запахи, контури предметів - виступає в нашому сприйнятті то з більшою, то з меншою силою, залежно від установок нашого сприйняття», - пише П.М.Якобсон [22: 8].Впливає на процес сприйняття також наша увага (довільна і мимовільна), що становить основу спостережливості. На значення цього явища вказує скульптор А.С.Голубкіна: «Багато чого ми не бачимо тільки тому, що не вимагаємо від себе цієї здатності, не примушуємо себе розглядати і розуміти, мабуть, вірніше сказати, не знаємо, що можемо бачити» [6: 12].

Цікавим у цьому плані є один із листів І.С.Тургенєва. У ньому письменник розповідає про власну роботу з виховання сприйняття, яку він проводив у молоді роки: «Перш, ніж лягти спати, я кожний вечір роблю маленьку прогулянку по двору. Вчора я зупинився і почав прислухатися.Ось різні звуки, почуті мною:Шум крові у вухах і дихання.Шерех - безугавний лепет - листя.Тріск коників: їх було четверо у деревах надворі.Риби чинили на поверхні води легкий шум, схожий на звуки поцілунку.Від часу до часу падали краплі з легким сріблястим звуком.Ламалася якась гілка. Хто зламав її?Ось глухий звук... що це? Кроки по дорозі? Або шепіт людського голосу?І раптом якнайтонше сопрано комара, яке лунає над вашим вухом» [16].

Наша спостережливість, уміння точно побачити в речах оточуючого світу їх чуттєву сторону становить основу культури сприйняття.Рівень нашого сприйняття визначається також отриманими у процесі життєдіяльності знаннями, вміннями, навичками, досвідом, культурою (в тому числі культурою сприйняття).

Ці фактори впливають на:

• яскравість перцептивного образу,
• розуміння сприйнятого,
• швидкість сприйняття,
• формування установки сприйняття.

На якість рецептивної діяльності впливає:

• фізичний та емоційний стан реципієнта в момент сприйняття,
• наявність та фізичні можливості його органів чуття,
• вік сприймаючої особи тощо.

Отже, сприйняття - це цілісний, складний, динамічний, цілеспрямований когнітивний процес відображення безпосередньо діючих на органи чуття об'єктів зовнішнього (об'єктивного) світу. Продуктом цього процесу є перцептивні образи, що утворюють внутрішню (суб'єктивну) картину світу.

Людське сприйняття тісно пов'язане з усіма пізнавальними процесами й ширше - всією психічною діяльністю людини. Воно визначається фізичними властивостями об'єкту сприйняття, умовами сприйняття та особистісними характеристиками реципієнта. Процес сприйняття є соціальне обумовленим.Визначальне значення для перевірки та корекції перцептивного образу має включеність сприйняття в процеси практичної діяльності, спілкування й наукового дослідження.

Розділ II. Національні особливості сприйняття

Сприйняття різних народів має певні відмінності, які визначаються особливостями національного характеру, етнічною ментальністю, системою цінностей, соціальними нормами і еталонами, структурою національної свідомості, етнічної картини світу тощо. Ці відмінності сформувалися під впливом природних умов (географічне розташування, клімат), що визначають спосіб життя етносу, історичних подій, релігійних вірувань тощо.«Етнічна картина світу * єдина когнітивна орієнтація, фактично невербалізоване, імпліцитне вираження розуміння членами кожного суспільства, у тому числі і етнічної спільності, «правил життя», диктованих соціальними, природними і «надприродними» силами. Уявляє собою зведення основних допущень і припущень, зазвичай не обговорюваних, але таких, що спрямовують і структурують поведінку представників даної спільноти» [1:21].

Останнім часом етнічна картина світу досліджується через поняття цінності і ціннісної орієнтації, що стимулює і регулює тип поведінки, якому віддається перевага. Психологічний словник визначає цінність як поняття, що використовується для «позначення об'єктів, явищ, їх властивостей, а також абстрактних ідей, що втілюють у собі суспільні ідеали й виступають завдяки цьому як еталон належного» [17: 442].Сприйняття народом світу залежить від етнічних установок. «Етнічні установки - готовність особи сприймати ті або інші явища національного життя і міжетнічних відносин і відповідно до цього сприйняття діяти певним чином в конкретній ситуації. Етнічні установки фокусують в собі переконання, погляди, думки людей щодо історії і сучасного життя їх етнічної спільності і взаємозв'язків з іншими народами, людьми інших національностей». [17: 467].

Сприйняття світу представниками певної нації залежить від національної психології, компонентами якої є національний характер та темперамент, національне почуття, національна самосвідомість, особливості складу розуму, звичаї, традиції, вдача. Специфічні особливості національної психології є продуктом певних історичних умов та культурних впливів. Вони фіксуються у відповідних стереотипах, що входять до структури національної самосвідомості. «Етнічні стереотипи - відносно стійкі уявлення про моральні, розумові, фізичні якості, властиві представникам різних етнічних спільнот. У змісті етнічних стереотипів, як правило, зафіксовані оцінювальні думки про вказані якості. Крім цього у змісті етнічних стереотипів можуть бути присутні і приписи до дії відносно людей даної національності» [17: 467]. В.М.Павленко і С.О.Таглін [15] так визначають структуру національної самосвідомості:

Таблиця 1.Структура національної самосвідомості особистості Компоненти    Зміст компонентівОбраз національної спільноти    Знання про національну проблематику взагалі та емоційно-ціннісне ставлення до нихЗнання про свою національну спільноту та емоційно-ціннісне ставлення до нихОбраз типових рис члена національної спільноти (національний автостереотип)    Знання про інші національні спільноти та емоційно-ціннісне ставлення до нихУявлення про типові риси члена своєї національної спільноти (національний автостереотип) та емоційно-ціннісне ставлення до нихУявлення про типові риси членів інших національних спільнот (національний гетеростереотип) та емоційно-ціннісне ставлення до нихСамообраз індивіда як члена національної спільноти    

Ступінь ідентифікації себе з національною спільнотою;переживання належності до національної спільноти. Автостереотипи - погляди, судження, оцінки (як правило, позитивні), що відносяться до певної етнічної спільноти, її представників. Гетеростереотіпи - сукупність оцінних думок про інші народи, які можуть бути як позитивними, так і негативними, залежно від історичного досвіду взаємодії даних народів.Національний характер (за визначенням Е.А.Баграмова) - це відображення у психіці представників нації своєрідних історичних умов її існування, сукупність деяких особливостей духовного обличчя народу, які проявляються у притаманних його представникам традиційних формах поведінки, сприйняття навколишнього середовища і які відображені в національних особливостях культури, інших сферах суспільного життя» [14].Із поняттям «національний характер» тісно пов'язане поняття «національний менталітет». І.Г.Дубов визначає національний менталітет як «своєрідність бачення особистістю навколишнього світу і специфіка реагування особистості на цей світ, що детермінуються економічними і політичними умовами в історичному аспекті» [14: 16].Кожна людина (кожний етнос) сприймає світ крізь призму власного менталітету. Це явище в психології називається «ефект призми».В.В.Кочетков у праці «Психологія міжкультурних відмінностей» порівнює особливості сприйняття оточуючого світу американців та росіян: «В американській культурі людина відокремлена від природи; в російській - залежить від неї. В американській культурі існує чітке розмежування між суспільною і приватною власністю, в російській - спільна власність переходить в приватні руки без великих розкаянь совісті. У американців час біжить швидко, у росіян поволі. Американці вважають, що все неамериканське погано, росіяни вважають, що все російське погано. В американському сприйнятті існує тенденція до спрощення заради аналізу: число даних параметрів зменшується до релевантних; в російському - до ускладнення, число параметрів збільшується для отримання «голографічної картини». В оцінках навколишнього світу американці роблять наголос на позитивних аспектах, росіяни - на негативних (результат завжди розглядається як посередній)» [14: 29].Національні особливості сприйняття зафіксовано й у ментальності українців. На думку М.Грушевського, Н.Костомарова, О.Кульчицького, В.Липинського, українському менталітету притаманні такі чотири системоутворюючих ознаки:інтровертність вищих психічних функцій в сприйнятті оточуючоїдійсності що виражається в концентрації на фактах, проблемахвнутрішнього, особово-індивідуального світу;сентиментальність, чутливість, емпатія, прояви любові до природи,барвистого естетизму народного побуту;анархічний індивідуалізм, який проявляється в різних формахопосередкованого прагнення до особистої свободи з відсутністюорганізації, стійкості і дисципліни.Домінування емоцій і почуттів над волею і інтелектом повідношенню до екзистенціального значення [1].Ментальність людини визначається не тільки її свідомістю, що формується під впливом життєвого досвіду, отриманих знань, а й недовідомим, честь відкриття якого, як відомо, належить Фрейду. «Несвідоме -

1. сукупність психічних процесів, актів і станів, обумовлених явищами дійсності, у впливі яких суб'єкт не віддає собі звіту;
2. форма психічного відображення, в якій образ дійсності і ставлення до неї суб'єкта не виступають як предмет спеціальної рефлексії, складаючи нероздільне ціле» [17: 38].

Учені вирізняють індивідуальне і колективне несвідоме. К.Юнг розробив концепцію про архетипи колективного несвідомого. Архетип (від грец. archetipos - первообраз) «означає суть, форму, і спосіб зв'язку успадкованих несвідомих первообразів і структур психіки, що переходять з покоління в покоління» [1: 57]. Згідно концепції К.-Г.Юнга, архетип - це структурні елементи людської психіки, які приховані в колективному несвідомому, загальному для всього людства. Фундамент духовного життя складає успадкований досвід попередніх поколінь, який утворений сукупністю архетипів. Архетипи задають загальну структуру особистості, структурують розуміння світу, себе і інших людей. Архетипи «лежать в основі творчості і сприяють внутрішній єдності людської культури, роблять можливим взаємозв'язок різних епох розвитку і взаєморозуміння людей» [17: 26].Набір архетипів обмежений, але у кожної людини вони наповнюються конкретним змістом, мають безліч символічних репрезентацій, визначуваних культурними або особистісними чинниками.

К.Юнг наводить приклад, як та або інша форма єдності, що представлена в міфах про «початок часів», знаходить відображення в різних символах:

1. єгипетський небесний змій, що кусає свій власний хвіст (оуробор);
2. китайський Тайцзи - має круглу форму, вмістище всіх протилежностей;
3. світове яйце філософів;
4. rotundum алхіміків;
5. двостатеві істоти, подібні Пуруші, в індуїзмі та ін.

К.-Г.Юнг зробив спробу класифікувати різні народи за психологічними функціями, такими як мислення, емоції, відчуття, інтуїція. Якщо домінує якась одна функція, вона визначає психологічний тип нації: розумовий, емоційний, сенсорний, інтуїтивний. Кожен з них , до того ж, може бути інтровертованим або ж екстравертованим в залежності від поведінки по відношенню до об'єкту. Екстравертований тип: зверненість особи (етносу) до оточуючого світу. Інтровертованний тип: фіксація інтересів особи (етносу) на явищах власного внутрішнього світу, яким вона надає вищу цінність. На думку К.Г.Юнга, Схід, наприклад, є інтровертованою расою, спрямованою на свій внутрішній світ. Основна психічна функція, притаманна монголоїдам, - це, як правило, інтуїція.

Таблиця 2.Класифікація етнічних спільнотЕтнічна спільність    Психологічний тип (за К.Г.Юнгом)Китайці     Інтроверти, що відчувають Японці     Інтуїтивні інтроверти Араби     Розумові інтроверти американці     Розумові екстраверти англійці     Інтроверти, що відчувають Народи Південної Америки     Відчуває екстраверти іспанці     Відчуває екстраверти французи     Відчуває екстраверти італійці     Відчуває екстраверти німці     Інтроверти, що відчувають Норвежці, шведи     Інтроверти, що відчувають Народи Африки     

Інтуїтивні екстраверти Етноси відрізняються між собою не тільки мовою, культурою, психічним складом, але й невербальними засобами спілкування, серед яких жести, міміка, інтонація, паузи, поза, погляд і т.д. Кожна етнічна група має свій стереотипний набір невербальних реакцій на ті або інші подразники, що може призвести до певних непорозумінь у процесі їх сприйняття представниками інших етносів. Так, народи з екстравертною психологічною установкою (італійці, іспанці, африканці, американці) дотримуються дальньої дистанції в спілкуванні, використовують прямий погляд в обличчя співбесідника, часто до нього торкаються. Народи з інтровертною установкою (китайці, японці, англійці, німці) використовують, навпаки, ближню дистанцію, проте уникають дотиків і прямих поглядів співбесідника».

Існують відмінності в психологічному сприйнятті часу представниками етнічних спільнот.

Американський нейролінгвіст Тед Джеймс називає два основні типи ліній часу.

Лінія часу, за Тедом Джеймсом, - це суб'єктивне його переживання, яке представляється в уяві суб'єкта [1: 242]. Критерієм встановлення двох типів лінії часу став її напрям по відношенню до суб'єкту сприйняття.

Перший тип - «поруч із часом», або англо-європейський, коли лінія часу йде зліва направо. «Минуле з одного боку, а майбутнє - з іншою, і обидва знаходяться в полі зору людини прямо перед нею. Люди цього типу мають послідовне, лінійне уявлення про час, їм притаманна пунктуальність. Вони частіше за все зберігають своє минуле у вигляді диссоційованих образів (статичних візуальних образів або образів, не включених у переживання, що розглядаються і чуються з боку) [1: 243].

Другий тип - «крізь час», або арабський: лінія часу витягується, «пронизуючи» людину спереду наскрізь таким чином, що одна її частина (зазвичай минуле) виявляється позаду нього невидима, через що йому доводиться повертатися назад, щоб її побачити. Люди цього типу не можуть отримувати вигоду з минулого або майбутнього, розташованого перед ними.

Вони завжди знаходяться в теперішньому моменті. Такі люди не пунктуальні. Вони знаходяться усередині своєї часової лінії, їх спогади частіше асоційовані (при відтворенні яких людина бачить події на власні очі, сприймаючи їх всіма органами чуття, в більшості випадків мають форму динамічних образів). Тед Джеймс приходить до висновку, що переважно всі східні етнічні групи сприймають лінію часу «крізь себе», тоді як західні народи представляють лінію часу «поруч собою».Психологія народу виявляється в продуктах його духовної діяльності: фольклорі, віруваннях, малюнках, письмових творах тощо.

«Культура спільноти - це сукупність творінь, цінностей і способів поведінки, які прийняті і визнані етнічною спільністю і набули важливе соціальне, етичне і моральне значення для її членів, визначаючи поведінку, що вважається «обов'язковою», наприклад правила пристойності, правила спілкування та т.д.» [1: 61].«... культура ніколи не була і ніколи не буде відвернуто-людською, вона завжди конкретно-людська, тобто національна, індивідуально-народна і лише в такій своїй якості висхідна до загально людяності. Окремі явища культури стають загальнолюдськими саме тому, що вони в своєму єстві глибоко національні» [1: 78].

Культурні твори завжди містять в собі культурний код певного народу. Сприйняття інокультурного тексту передбачає його декодування.Зіткнення людини із чужорідною культурою може призвести до так званого культурного шоку (A.Furnham, S.Bochner, 1986). Культурний шок - це шок від нового, від зустрічі з новою культурою [14: 48]. Досвід нової культури є неприємним або шоковим, тому що він може призвести до негативної оцінки власної культури, а також тому що він несподіваний.

Оберг (A.Furnham., S.Bochner, 1986) - 6 аспектів культурного шоку:

1. Напруга, до якої призводять зусилля, що вимагаються для досягнення необхідної психологічної адаптації.
2. Відчуття втрати або позбавлення (друзів, статусу, професії, власності).
3. Відчуття знедоленості представниками нової культури або відкидання їх.
4. Збій в ролях, ролевих очікуваннях, цінностях, відчуттях і самоідентифікації.
5. Несподівана тривога, навіть огида і обурення в наслідок усвідомлення культурних відмінностей.
6. Відчуття неповноцінності від нездатності співволодіти з новим середовищем [Коч: 49-50].

Теорія ціннісних відмінностей (A.Furnham, S.Bochner, 1986) пояснює культурний шок зіткненням різних систем цінностей. A.Furnham, S.Bochner ввели поняття «культурної дистанції». Величина культурного шоку залежить від культурних відмінностей. Індекс культурної дистанції (CDI) включає фіксацію відмінностей між культурами по темах: клімат, одяг, їжа, мова, релігія, рівень освіти, матеріальний комфорт, структура сім'ї, звичаї залицяння (сватання) [14: 53].

Вивчення етнічної специфіки перцепції (кольорів, геометричних фігур, ілюзій) призвело вчених до висновків про наявність міжкультурних відмінностей сприйняття, які проявляються у константності («неілюзійність») сприйняття (У.Беверідж, Г.Олпорт), у вибірковості сприйняття (Дж.Беррі), у сприйнятті перспективи (глибини малюнка) (А.Брімл, У.Хадсон, Я.Дереговський). Це уможливило вивчення цілісних етнічних «перцептивних (або когнітивних) стилів» - певних способів здійснення психічної діяльності, характерних для певних етнічних груп (Дж.Даусон, Дж.Беррі, М.Уобер) [15: 227].

Кінцева якість перцептивних здібностей вихованця залежить від типу засвоєння малюком сенсорних еталонів (кольору, форми, розміру тощо) та характеру дії, виконуваної з даними еталонами. «Отже, шлях до розуміння етнічних особливостей перцептивної діяльності передбачає визначення особливостей сенсорних еталонів та перцептивних дій, засвоєних особою в ході етновиховного процесу» [15: 228].

Існують міжетнічні відмінності в переживанні зорових ілюзій:

Оптико-геометричні ілюзії (ілюзія Мюллера-Лайєра, горизонтально-вертикальна ілюзія) характерні для сприйняття «цивілізованих народів», відсутні (або виражені значно слабше) в перцептивній діяльності представників «традиційних суспільств». Такі відмінності у перцепції пов'язані з міжетнічними відмінностями в наборах сенсорних форм-еталонів, з особливостями предметного оточення та матеріальної культури етносу.

Результат перцепції залежить від якості сенсорних еталонів: наприклад: використовуються в ролі еталонів форми геометричні фігури (трикутник, коло, квадрат) чи конкретні фігурні предмети (тарілка, дзеркало, стремено).Отже, кожен народ світу має свою етнічну психологію, ментальність, яка проявляється в етнічній картині світу, етнічних стереотипах, установках тощо. Ці фактори визначають національний код кожної культури. Продукти культурної діяльності народу містять свій культурний код.Сприйняття інокультурного тексту утруднюється необхідністю декодування інокультурної інформації, тобто переводу її на мову власної культури. Чим більшою є відмінність інокультурного тексту від звичного для представника певного етносу, тим більшою є вірогідність культурного шоку.

Профілактикою культурного шоку є підготовка до рецепції інокультурного тексту.На заваді адекватного сприйняття інокультурного тексту інколи стоїть ментальність реципієнта, яка проявляється в певних стереотипах сприйняття, негативних установках на сприйняття інокультурної інформації, що суперечить його життєвим переконанням, поглядам, внутрішній картині світу.

Розділ III. Проблема художнього сприйняття

3.1. Дослідження художнього сприйняття в психології

Особливою формою сприйняття є так зване естетичне сприйняття.П.М.Якобсон в «Психології художнього сприйняття» пише: «Процес знайомства людини зі всією сферою прекрасного в цілому - чи буде це краса людських відносин, неповторний вигляд природи, чи буде це значний витвір мистецтва - є естетичним сприйняття» [22: 5].

Сприйняття різних творів мистецтв він виокремлює в особливий вид естетичного сприйняття - художнє сприйняття, яке має власні характерні риси та якості.Питання про характер художнього сприйняття досліджували естетики, художники, мистецтвознавці.

Усі вони відзначали наявність у процесі художнього сприйняття переживання естетичного задоволення. На чому це ґрунтується? Дослідники художнього сприйняття давали різні відповіді на це питання.Представники «математичної естетики» (А. Цензінг) шукали джерело естетичного задоволення в пропорціях різних частин твору мистецтва.Такою пропорцією, на їх думку, є золотий перетин, тобто таке відношення розподілу лінії, при якому лінія відноситься до більшого відрізка, як останній до меншого. Про золотий перетин як довершену пропорцію говорили ще античні скульптори.«Експериментальна естетика» (Вебер, Фехнер) висунула формулу про кількісне співвідношення між інтенсивністю наших відчуттів та силою подразників. Був проведений ретельний експериментальний аналіз естетичного значення різних ліній, форм, кольорів, їх комбінацій. Представники цього напрямку прийшли до висновків, що лінія, форма, поєднання кольорів, дані ізольовано, набувають для людини самостійне значення, їх сприйняття інколи набуває певної складності, викликаючи низку асоціацій.Інтерес викликають дослідження сприйняття музичних творів (Валентайн, С.Бєляєва-Екземплярська), які показали, що музика пробуджує в людині безліч зорових образів та асоціацій.

С.Бєляєва-Екземплярська в статті «Про психологію сприйняття музики» [2] робить висновок, що процес сприйняття витворів мистецтва (музики) будується на участі в ньому двох чинників:

1. прямого (сприйняття змісту та побудови твору),
2. непрямого (різні асоціації, викликані ходом розвитку твору).

Асоціації різняться за тематикою, що залежить від інтересу слухачів, їх устремлінь, життєвого досвіду. Послідовний розвиток цих асоціацій відбувається у відповідності до зміни вираженого в музиці емоційного настрою, музичної думки, визначається ходом динаміки музичного образу. Причому сприйняття одних слухачів більше залежить від першого чинника, інших - від другого.А.Г.Костюк приходить висновку, що сприйняття музики є становленням суб'єктивного художнього образу слухача, адекватність якого (відповідність тому, що замислив і створив композитор) залежить від культури сприйняття суб'єкта і від складності твору [13]. Низька культура сприйняття визначає фрагментарність сприйняття твору мистецтва, а високий музичний рівень забезпечує структурно-цілісне сприйняття.Значний внесок у вирішення проблеми художнього сприйняття (зокрема літературного твору) вніс С.Л.Виготський у своїй праці «Психологія мистецтва». Він говорить про взаємозв'язок сприйняття з почуттями та уявою людини й первоступеневе значення останніх як основи естетичної реакції: «Проблема сприйняття є одна з найважливіших проблем психології мистецтва, але вона не є центральною проблемою... В мистецтві актом чуттєвого сприйняття, звичайно, тільки починається, але не завершується реакція, і тому психологію мистецтва доводиться починати не з того розділу, який має справу зазвичай з елементарними естетичними переживаннями, а з інших двох проблем - почуття та уяви» [5: 237-238].Певний вклад в розвиток психології художнього сприйняття здійснили дослідження сприйняття театральних постановок і кінокартин, на які вказує М.П.Якобсон [22: 28-29]. В них акцентується увага на вікових особливостях сприйняття, аналізується вплив твору (кінофільму з певним сюжетом) на подолання установок, випередженості, стереотипів сприйняття та т.д.Досліджуючи сприйняття живописних і скульптурних творів різними глядачами, К. Валентайн у роботі «Психологія краси» [4: 85] приходить до висновку про наявність психологічних типів сприйняття.

Він виокремлює 4 таких типи:

1. суб'єктивний тип (сприйняття характеризується живим переживанням різного роду емоцій, наявністю живих образів);
2. об'єктивний тип (вислови торкаються композиції картини, угрупування предметів, різноманітності зображених предметів, колористики, гри світла і тіні і т.д.);
3. асоціативний тип (сприйняття картини викликає низку різних асоціацій, певним чином пов'язаних із характером картини);
4. експресивний тип (сприймаючі «вживаються» в картину, навіть кольорам надаються експресивні якості). Названі типи сприйняття можуть бути відзначені і при сприйнятті творів інших видів мистецтва.

Вони не є характерною особливістю людини, а залежать від різних умов.

Ягункова В.П. називає 2 психологічних типи сприйняття:

1. характеризується відносним переважанням наочно-образних елементів в сприйнятті,
2. характеризується відносним переважанням словесно-логічного компоненту [21].

Аналізуючи дослідження Кюте про соціальні схеми, П.М.Якобсон указує на висновки останнього щодо наявності стереотипів сприйняття [22: 32]. Він зазначає, що характер ставлення людини до твору мистецтва залежить від кількох моментів, які зазвичай людиною не усвідомлюються. Це звички сприйняття, відомі схеми розуміння і тлумачення відносин між людьми, стереотипи сприйняття, надбані в процесі життєвої практики.

3.2. Сутність та риси художнього сприйняття

Художнє сприйняття твору мистецтва * дуже складений й одночасно цілісний процес. П.М.Якобсон у праці «Психологія художнього сприйняття» висловлює думку про те, що окремі елементи художнього твору в складному контексті сприйняття з'єднуються і виступають у вигляді певних цільностей, частин закінченого твору, що «укладаються в систему образів, в систему різносторонньо даного предмету мистецтва» [22: 35].

Однак ці елементи впливають на формування нашого цілісного враження від художнього твору. Цілісний процес художнього сприйняття іноді здійснюється досить швидко і проходить без усвідомлення ряду істотних ланок, виступає у свідомості людини в формі цілісного результату - у вигляді оцінок, думок, переживань.Сприйняття витворів мистецтва може досягати різного ступеня складності і повноти. Таке сприйняття, залежить, перш за все, від автора твору, який намагається вплинути на свідомість читача, розбурхати його почуття. Все в творі: і його назва, і структура, і система художніх образів, і арсенал засобів художньої виразності - спрямоване на вирішення цієї стратегічної задачі автора. «Витвір мистецтва прагне впливати всім комплексом своїх засобів на духовний світ людини і притому за допомогою того спеціально побудованого віддзеркалення життя, яке в ньому відбите» [22: 57]. У праці «Психологія мистецтва» Л.С.Виготський погоджується з поглядом Геккена на художній твір як на «сукупність естетичних знаків, спрямованих до того, щоб порушити в людях емоції» [5: 7-8], приєднується до думки філософа Христіансена, який встановив, що «метою зображення предметного в мистецтві є не чуттєвий образ об'єкту, але безобразне враження предмету» [5: 58].

У процесі художнього сприйняття (на відміну від сприйняття побутових речей) ми обов'язково бачимо автора, індивідуального або ж колективного, сприймаємо його голос, усвідомлюємо його ставлення до зображеного. Ступінь «присутності» автора у творі може бути різною, але він завжди є. Тож говорять про діалог автора і читача (споглядача, глядача тощо).Присутність автора в художньому творі можна пояснити тим, що художній твір - це завжди засіб самовираження художника, трибуна, з якої він проголошує (у формі образів, а інколи і прямо) свої ідеї, погляди на життя, на мистецтво тощо. Твір завжди є відбитком авторського свідомого (ідеї, побудова, система образів) й несвідомого (індивідуального й колективного). Приховані в колективному несвідомому архетипи, на думку К.-Г.Юнга, складають основу творчості, визначають послідовність образів, що спливають у свідомості при пробудженні творчої активності. Архетипи, на думку вчених, складають основу всіх вражень. Так, В.Зеленський в післямові до «Аналітичної психології» К.Г.Юнга зазначає, що «суб'єктивне переживання тісно пов'язане з архетипами і здійснюється через виражені символічним чином певні універсальні міфологічні мотиви або архетипові образи. Останні є основними компонентами будь-яких релігій, міфологій, легенд і казок всіх часів і народів». [9].

Таким чином, архетипи лежать а основі творчості і в основі вражень від продукту творчості, що складає основу взаєморозуміння, діалогу творця і реципієнта.Провідну роль у художньому сприйнятті виконує сам твір: значність його художнього змісту, коло ідей і відчуттів, які воно викликає. «Змістовний відгук, що збагачує духовний світ людини, може викликати тільки справжній витвір мистецтва», - наголошує П.М.Якобсон [22: 37-38].Сприйняття твору мистецтва передбачає як сприйняття його змісту (що зображено), так і форми (як зображено), що породжує відповідні емоції (емоції форми і емоції змісту). На це звернув увагу Л.С.Виготський. У праці «Психологія мистецтва» він висуває ідею подолання матеріалу (змісту) твору художньою формою: «Тільки в даній своїй формі художній твір здійснює свій психологічний вплив. Інтелектуальні процеси виявляються тільки частковими і складовими, службовими і допоміжними в тому зчепленні думок і слів, яке і є художня форма» [5: 44]. Ще Л.М.Толстой указував на те, що порушення форми твору негайно веде до порушення художнього ефекту. У листі до М.М.Стахова від 23 квітня 1876 року Толстой викладає вислів Брюллова: «Поправляючи етюд учня, Брюллов в кількох місцях трохи зачепив його, і поганий, мертвий етюд раптом ожив. «Ось, ледь-ледь зачепили, і все змінилося», - сказав один із учнів. «Мистецтво починається там, де починається ледь-ледь», - сказав Брюллов, висловивши цими словами найхарактернішу рису мистецтва» [18: 45].«Основою естетичної реакції, - пише Л.С.Виготський - є викликані мистецтвом афекти, що переживаються нами зі всією реальністю і силою, але знаходять собі розряд в тій діяльності фантазії, якої вимагає від нас кожен раз сприйняття мистецтва.

Завдяки цьому центральному розряду надзвичайно затримується і пригнічується зовнішня моторна сторона афекту, і нам починає здаватися, що ми переживаємо тільки примарні почуття. На цій єдності почуття і фантазії і засновано будь-яке мистецтво. Найближчою його особливістю є те, що воно, викликаючи в нас протилежно спрямовані афекти, затримує теж завдяки початку антитези моторний вираз емоцій і, зіштовхуючи протилежні імпульси, знищує афекти змісту афектами форми, приводячи до вибуху, до розряду нервової енергії. В цьому перетворенні афектів, в їх само згорянні, у вибуховій реакції, що призводить до розряду тих емоцій, які тут же були викликані, і полягає катарсис естетичної реакції» [5: 262-263].На думку психолога П.М.Якобсона, наше сприйняття може проходити кілька етапів («сходинок»} - від поверхневого сприйняття до усвідомлення сутності, глибинного змісту твору. Перший етап - початкове осмислення твору митця: що зображено, які предмети, дійові особи, стосунки між героями тощо. Наступний етап - споглядання твору, занурення в «чуттєву стихію предмету» [22: 43]. «Прагнення сприйняти чуттєве багатство, дане в творінні художника, спеціально його відчути є істотна особливість художнього сприйняття. Це прагнення створює основи для переживання чуттєвої краси твору, його фарб, форм, звуків, їх тонких нюансів» [22: 44]. Таке занурення забезпечує наступний етап - сприйняття художнього образу в мистецькому творі, осягнення його сутності: «Для нашого сприйняття виявляється, що перед нами не просто скульптура, що показує людину, а що це образ героя, або мислителя...» [Там же]. Саме на цій сходинці сприйняття, на думку П.М.Якобсона, виникає жива, усвідомлена реакція на витвір мистецтва того, хто сприйняв, пізнав художній образ. Висота злету думки у процесі осягнення художнього образу залежить, по-перше, від сприймаючої особи, її ставлення до життя і людей, масштабності художнього мислення, по-друге, від характеру художнього образу, його ідейного навантаження. На цій сходинці сприйняття «в характер осмислення і переживання того, що створив і виразив художник, може включитися весь світ моральних почуттів людини» [22: 46]. У ході подальшого поглиблення сприйняття твору мистецтва людина починає сприймати й осмислювати не тільки художній образ, втілений у ньому, але й весь твір мистецтва як значне явище. «Тут художнє пізнання доходить вже до найвищих щаблів, оскільки в акт сприйняття, в процес осягнення твору включається вся людська особистість з її світоглядом, ідеалами, моральними почуттями, ставленням до життя » [22: 48].У процесі сприйняття художнього твору відбувається його інтерпретація. Кожна деталь твору набуває для реципієнта особливого, символічного значення, допомагає усвідомити зміст зображеного, тож розглядається більш уважно, диференційовано, ніж у життєвих ситуаціях. З точки зору психології, художня деталь виконує функцію стимулу (подразника), що впливає на нашу свідомість, актуалізує попередній життєвий і мистецький досвід, викликає певний асоціативний ряд, пробуджує почуття, оцінюється, інтерпретується.Важливим фактором сприйняття є умови, за яких відбувається спілкування реципієнта із твором, а через нього - з автором. Картина та скульптура краще сприймається в музеї або в картинній галереї в оточенні інших творів мистецтва, де вона краще вписується в інтер'єр, є невід'ємною часткою гармонійного цілого. Художній фільм краще подивитися в кінотеатрі, де все призначене для цього, де ні реклама, ні зайві розмови, ні сімейні події - ніщо не заважає процесу сприйняття.

Сприйняття художнього твору (як і сприйняття речі, події, явища) значною мірою залежить від сприймаючої особи: її особистісних якостей, підготовленості до такого сприйняття, характеру естетичного досвіду, кола інтересів, установки тощо. Наша установка на сприйняття опосередкована всією нашою культурою. У ній міститься очікування емоцій, передбачення певного роду вражень, отримання насолоди від зустрічі з прекрасним. Спеціальні приміщення для сприйняття творів мистецтва (музеї, театри) створюють умови для виникнення такої установки.

У разі відсутності очікуваних емоцій людина відчуває невдоволення, розчарування.Емоції, які ми отримуємо в процесі естетичного сприйняття, кардинально відрізняються від емоцій, що народжуються за звичайних життєвих обставин. Такі емоції «переживаються в особливому контексті свідомості» [22: 59]. П.М.Якобсон зазначає, що «печаль, обурення, смуток, які виникають при сприйнятті витвору мистецтва, забарвлюються інакше, ніж тоді, коли вони виникають в контексті реальних людських відносин» [Там же]. Але естетичні почуття можуть з'явитися лише за таких умов, коли людина віддається враженню від споглядання витворів мистецтва, готова «співпереживати» з тим, що там зображено. Естетичні почуття мають специфічні якості. По-перше, вони виникають тільки в контексті художнього сприйняття, мають певні особливості їх переживання. Людина усвідомлює, що тільки «співпереживає», а не є учасником подій. Естетичні емоції не пригнічують людину, як, скажімо, реальний жах, а переживаються з елементом відомої відчуженості. По-друге, не дивлячись на всю різнобарвність естетичних емоцій, на їх різний зміст і силу, в них завжди присутня естетична радість, естетичне задоволення. Усвідомлення людиною обумовленості своїх переживань контекстом сприйняття не виключає можливого впливу цих емоцій на людину. Говорять про «заражуваність» естетичних переживань, їх очищаючу дію. Під впливом естетичних почуттів людина здатна відчути душевне очищення від дрібних себелюбних прагнень і почуттів - катарсис, «І в цій очищаючій дії від різних переживань, що виникли від сприйняття твору мистецтва, - пише П.М.Якобсон, - полягає особлива радість, радість незвичайного пізнання, що з'являється в процесі художнього сприйняття» [22: 61]. Таким чином, «в процес переживання з приводу сприйнятого включається вся людина з властивими їй оцінками, ідеалами, моральними переконаннями, уявленням про своє призначення.

І все це пожвавлюється (актуалізується) під час процесу художнього сприйняття, народжує живе ставлення до сприйнятого» [Там же]. Разом з тим це ставлення теж може в свою чергу змінитися під впливом отриманого враження від споглядання краси мистецтва.Л.С.Виготський доводить соціальну обумовленість естетичних почуттів. «Самі почуття, які викликає художній твір, суть почуття, соціальне обумовлені» [5: 27-28]. Підтвердження своєї думки психолог знаходить у Бухаріна: «Один з найбільших знавців Єгипту, Ерман, стверджує, що в єгипетському живописі людське тіло зображається в різних формах залежно від соціальних рангів: натуралістично - у простих смертних, стилізовано - у начальницьких». Виготський пояснює: «Тут форма (стилізація людської фігури) абсолютно явно несе функцію повідомлення соціального почуття, яке в предметі, що зображається, відсутнє і надається йому мистецтвом» [5: 28].Конкретний процес сприйняття витвору мистецтва у всіх людей має індивідуальний характер, відрізняється як за рівнем емоційної сприйнятливості, так і характером змісту уявлень, що виникають у процесі сприйняття одного й того ж твору мистецтва. Це залежить від багатьох факторів: емоційного досвіду людини, інтересів, естетичного смаку, властивого людині типу сприйняття, рівню емоційного розвитку людини, фізичного й психологічного стану в момент сприйняття, умов, за яких протікає цей процес, установки на сприйняття, здатності людини до повноцінного сприйняття творів мистецтва.Відомо, що людина тільки в певному віці здатна сприймати твори мистецтва як такі. В ранньому віці дитина не має уявлення про предмет мистецтва. Розвиток сприйняття предметів мистецтва проходить у процесі зростання дитини ряд етапів. У переддошкільному віці дитина сприймає витвір мистецтва не як зображення, а як реальність. Дошкільник молодшої групи усвідомлює, що картина є зображення, але виявляє до неї дійове ставлення: торкається, гладить тощо.

Діти цієї вікової категорії отримують яскраві враження від картинок, але для них це всього лиш чуттєві якості речей, а не твір мистецтва. Подальший розвиток культури художнього сприйняття пов'язаний із опануванням мови мистецтва, отриманням специфічних знань, накопиченням досвіду спілкування з мистецькими творами, формуванням художнього смаку, пробудженням інтересу до художнього пізнання.Розмірковуючи над можливостями розвитку художнього сприйняття, П.М.Якобсон зазначає: «Для зростання художнього сприйняття... важливо виникнення уміння подумати про нього, оцінити його і відповідним чином віднестися до тих або інших епізодів, частин, елементів художнього твору, але не менш важливо не втратити при цьому здатності безпосередньо віддатися враженню від твору, здібності віднестися до нього цілісно» [22: 77].Отже, сприйняття твору мистецтва (художнє сприйняття) має свої особливості, пов'язані з умовним характером мистецтва та установкою на отримання позитивних емоцій від спілкування з твором мистецтва. Воно напряму залежить від культури реципієнта, його естетичного досвіду, особистісних якостей і установок; умов сприйняття і якостей самого художнього твору.

Висновки

1. Сприйняття - складний психофізіологічний процес, що забезпечує орієнтацію людини в навколишньому світі. Фізіологічною основою перцепції є органи чуття, які забезпечують відображення безпосередньо діючих на них об'єктів зовнішнього світу в свідомості реципієнта. Продуктом цього процесу є перцептивні образи, що утворюють внутрішню картину світу.
2. Сприйняття - це стадіальний (фазовий) процес, що складається з низки послідовних перцептивних дій, усвідомлення яких людиною відбувається не завжди.
3. Перцепція - когнітивний процес, пов'язаний з іншими процесами пізнавальної діяльності людини - мисленням, пам'яттю, уявою. Воно є часткою всього психічного життя людини: спрямовується мотивацією і тісно пов'язане з емоційною сферою людини (є чуттєвим пізнанням).
4. Сприйняття залежить від об'єкту сприйняття, умов, за яких протікає цей процес, і самого реципієнта (його характеру, можливостей і спрямованості на сприйняття). Залежність сприйняття від особистості реципієнта називається в апперцепцією.
5. Народи світу мають свої етнічні особливості перцепції, пов'язані з психологічним складом нації (самосвідомістю, національними особливостями мислення, національним почуттям, особливостями національного характеру), традиціями, звичаями, установками, авто - та гетеростереотипами, етнічною картиною світу.
6. Зіткнення людини із чужорідною культурою може призвести до культурного шоку, викликаного різними системами цінностей. Величина культурного шоку залежить від культурних відмінностей, що фіксуються індексом культурної дистанції (CDI).
7. Продукти культурної діяльності народу містять свій культурний код, що потребує дешифровки у процесі їх сприйняття представниками інших національностей.
8. Художнє сприйняття (сприйняття різних творів мистецтв) - особливий вид естетичного сприйняття, яке має власні характерні риси та якості, пов'язані з умовним характером мистецтва та установкою реципієнта на отримання позитивних емоцій від спілкування з твором мистецтва - естетичного задоволення. Із психологічної точки зору, художній твір -«сукупність естетичних знаків, спрямованих до того, щоб порушити в людях емоції» (Геккена).
9. Художнє сприйняття твору мистецтва - дуже складений й одночасно цілісний процес. Окремі елементи художнього твору в складному контексті сприйняття з'єднуються і виступають у вигляді певних цільностей, частин закінченого твору.
10. Сприйняття твору мистецтва може проходити кілька етапів («сходинок») - від поверхневого сприйняття до усвідомлення сутності, глибинного змісту твору.
11. Поява естетичної реакції пояснюється (Л.С.Виготський) законом знищення формою змісту (матеріалу).
12. Естетичні почуття мають специфічні якості, вони виникають тільки в контексті художнього сприйняття, мають певні особливості їх переживання. У них завжди присутня естетична радість, естетичне задоволення. Вони є соціальне обумовленими.
13. Найвищою естетичною реакцією є катарсис - очищення, духовне піднесення, в якому задіється вся особистість людини. Катарсис спроможний значно впливати на формування установок, певних якостей особистості.
14. Якість сприйняття художнього твору залежить від складності, значності та довершеності художнього твору, умов сприйняття, якостей реципієнта: його культури сприйняття, моральних переконань, естетичного досвіду, освіченості, психологічного типу сприйняття, віку, психологічних установок, упереджень, стереотипів сприйняття тощо.
15. Становлення та розвиток художнього сприйняття проходить ряд етапів у процесі зростання дитини й пов'язаний із опануванням мови мистецтва, отриманням специфічних знань, накопиченням досвіду спілкування з мистецькими творами, формуванням художнього смаку, пробудженням інтересу до художнього пізнання.

Список використаних джерел

1. Баронин Анатолий Станиславович. Этническая психология. - К.: Тандем, 2000. - 264 с.
2. Беляева-Экземплярская С.Н. О психологии восприятия музыки. - М.: Русский книжник, 1924. - С. 62.
3. Берхин Н.Б. Общие проблемы психологии искусства. - М.: Знание, 1981. - 64 с. - (Новое в жизни, науке, технике. Сер. «Эстетика»; № 10).
4. Валентайн К. Психология красоты.
5. Выготский Лев Семенович. Психология искусства. Анализ эстетической реакции. Изд. 5. Испр. и доп. Комментарии Вяч. Вс. Иванова и И.В. Пешкова. - М.: Лабиринт, 1997. - 416 с.
6. Голубкина А.С. несколько слов о ремесле скульптора. - М.: Советский художник, 1960. - С. 12.
7. Горелов И.Н., Седов К.Ф. Основы психолингвистики. Учебное пособие. - 3-е изд., перераб. и доп. - М.: Лабиринт, 2001. - 304 с.
8. 8. Жабицкая Л.Г. Чтение служит таланту: О специфике восприятия художественной литературы писателем // Проблемы комплексного изучения восприятия художественной литературы. Сборник научных трудов. - Калинин: КГУ, 1984. - С. 17-27.
9. Зеленский В. Послесловие // Юнг К.Г. Аналитическая психология. - М., 1995.-С. 291.
10. Ищук Г.Н., Кедрова М.М. Восприятие художественной литературы в комплексном изучении // Проблемы комплексного изучения восприятия художественной литературы. Сборник научных трудов. - Калинин: КГУ, 1984. - С. 3-8.
11. Клочек Г.Д. Поетика і психологія. - К.: Т-во «Знання» УСРС, 1990.- 48 с. - (Сер. 6 «Духовний світ людини»; № 7).
12. Коломинский Я.Л. Человек: психология: Кн. для учащихся ст.классов. - 2-е изд., доп. - М.: Просвещение, 1986. - 223 с.: ил.
13. Костюк А.Г. Некоторые вопросы восприятия музыкальногопроизведения // Вопросы психологии. - 1963. - №2.
14. Кочетков. В.В. Психология межкультурных различий. - М.: ПЕРСЭ, 2002.-416 с.
15. Павленко В.М., Таглін С.О. Етнопсихологія: Навч. посібник. - К.:Сфера, 1999.-408с.
16. Письма Тургенева к Полине Виардо и его французским друзьям. -М., 1900.-С.75.
17. Психология. Словарь / Под общ. Ред. А.В.Петровского, М.Г.Ярошевского. - 2-е изд., испр. И доп. - М.: Политиздат, 1990. -494с.
18. Толстой Л.Н. Письмо Н.Н.Страхову 23 апреля 1876 г. - Поли. Собр.Соч., Т.62. - М., 1953. - с. 127-128. - С.45
19. Философский энциклопедический словарь / Редкол.: С.С.Аверинцев, А.Араб-Оглы, Л.Ф.Ильичев и др. - 2-е изд. - М.: Сов. энциклопедия, 1989. - 815с.
20. Юнг К.Г. Аналитическая психология. - М., 1995.
21. Ягункова В.П. Индивидуально-психологические особенности школьников, способных к литературному творчеству // Развитие способностей школьников. - М.: Изд-во АПН РСФСР, 1963
22. Якобсон Павел Максимович. Психология художественного восприятия. - М.: Искусство, 1964. - С.85.