Леонтьєв Олексій Миколайович
Матеріал з PSYH.KIEV.UA -- Вісник психології і соціальної педагогіки
(Створена сторінка: '''Олексій Миколайович Леонтьєв''' (*5 лютого 1903, Москва — †21 січня 1979, Москва) — російський ...) |
|||
| (3 проміжні версії одного користувача не показані) | |||
| Рядок 1: | Рядок 1: | ||
| − | '''Олексій Миколайович | + | '''Леонтьєв Олексій Миколайович''' (1903–1979) – російський [[Психолог|психолог]], філософ і педагог. Фахівець у галузі загальної, вікової, експериментальної, інженерної, когнітивної [[Психологія|психології]], проблем методології. Доктор психологічних наук, професор, дійсний член АПН СРСР, почесний доктор цілої низки зарубіжних університетів, у тому числі й Сорбонни (Франція). |
| − | + | О.М. Леонтьєв закінчив факультет суспільних наук Московського університету (1924). Професійну діяльність розпочав у Московському інституті психології. У 1930 р. переїхав до Харкова, де працює на посадах завідувача сектором Всеукраїнської психоневрологічної академії та завідувача кафедри психології Харківського педагогічного інституту. Після повернення до Москви (1936) працює в Інституті психології, де захищає докторську дисертацію «Генезис чутливості й основні етапи розвитку психіки» (1940). Під час війни (1942–1943) – науковий керівник військового шпиталю на Уралі. З 1943 р. – завідувач лабораторії, а згодом відділу дитячої психології Інституту психології, з 1949 р. – завідувач кафедри психології Московського державного університету імені М.В. Ломоносова, з 1966 по 1979 рр. – декан факультету психології цього ВНЗ. | |
| − | + | Становлення О.М. Леонтьєва як вченого відбулося під впливом його вчителя – [[Виготський Лев Семенович|Л.С. Виготського]]. Своїми працями 20-х років XX ст. він також зробив свій внесок у розробку культурно-історичного підходу до становлення психіки людини. Проте, якщо для Л.С. Виготського основним предметом вивчення була [[Свідомість|свідомість]], то для О.М. Леонтьєва – людська практика ([[Діяльність|діяльність]]), яка формує свідомість. Ідея щодо формування психічних процесів у діяльності і через діяльність стала основою багатьох експериментальних досліджень розвитку і формування психічних функцій в онтогенезі, виконаних під керівництвом О.М. Леонтьєва. Ці дослідження стали основою психолого-педагогічних концепцій розвиваючого навчання і виховання. Вчений довів єдність практичної і «внутрішньої» психічної діяльності та можливість їх переходу із зовнішньої розгорнутої у внутрішню згорнуту (інтеріоризація) і, навпаки, з внутрішньої у зовнішню (екстеріоризація). Результати теоретичних та експериментальних досліджень були викладені в праці вченого «Проблеми розвитку психіки» (1959), за яку він отримав найвищу на той час наукову премію держави – Ленінську. | |
| − | + | О.М. Леонтьєвим була зроблена спроба побудувати власну теорію [[Розвиток|розвитку]] дитини в дошкільному віці, основану на діяльнісному підході. Він наголошував, що «розвиток психіки дитини визначає її життя, розвиток реальних процесів цього життя, інакше говорячи, розвиток діяльності дитини, як зовнішньої, так і внутрішньої». Особливої значущості вчений надавав аналізу провідної діяльності та її впливу на психічний розвиток дитини на різних вікових етапах. Він довів, що не всі види діяльності однаково значущі для психічного розвитку дитини, тим більше на різних етапах її онтогенезу. Одні види діяльності відіграють провідну роль, а інші – підпорядковану. А тому варто говорити про «залежність психіки не від діяльності взагалі, а від провідної діяльності, яка зумовлює найголовніші зміни в психічних процесах і психологічних особливостях особистості дитини на даній стадії її розвитку». Теоретичні і експериментальні дослідження О.М. Леонтьєва переконливо довели, що предметні дії дитини раннього віку, гра дошкільника, [[Навчальна діяльність|навчальна діяльність]] школяра, які послідовно набувають значення провідної діяльності в ході розвитку дитини, мають соціально-історичне походження, вони культивуються суспільством у виховних цілях та набувають різного змісту і різної структури в різні історичні епохи. Дитина має оволодіти способами і формами діяльності, які історично склалися, перш, ніж почне здійснювати їх самостійно, за власною ініціативою і творчо їх видозмінювати відповідно своїх потреб і завдань, які стоять перед нею. Зміна одного виду діяльності іншим пов’язана з виникненням нових мотивів, а виникнення їх супідрядності на початку дошкільного віку знаменує собою фактичне складання особистості, тому цей віковий період є винятково важливим у житті людини. | |
| − | + | Теоретичні положення, сформульовані О.М. Леонтьєвим, значно розширили існуючі до того часу в психології уявлення про особливості формування [[Особистість|особистості]] дитини в дошкільному віці. Виділена ним центральна ланка цього процесу – супідрядність мотивів у діяльності дитини, як показали подальші експериментальні дослідження, дійсно тісно пов’язана з формуванням особистості на етапі дошкільного дитинства. | |
| − | + | О.М. Леонтьєв у своїх працях особливу увагу приділив аналізу способів засвоєння знань дітьми дошкільного віку та ролі [[Спілкування|спілкування]] в навчальному процесі. На його думку, спілкування дитини з дорослим є провідним чинником засвоєння нею знань. Навіть у тих випадках, коли дитина ніби і відокремлена у своїй діяльності від дорослого, вона все ж таки включена в спілкування з ним – мовне чи мислене. Для дитини, яка не володіє досвідом пізнавальних і практичних дій, спілкування з дорослим у процесі засвоєння умінь та знань відіграє винятково важливу роль. Адже вона ще не може самостійно організувати свою діяльність відповідно змісту, який потрібно засвоїти. Діяльність дитини в ході навчання не лише організовується дорослим, але і постійно спрямовується ним. Лише шляхом спеціальної організації діяльності дитини та втручання в сам процес вирішення пізнавальних задач відкривається можливість формування нових практичних і розумових дій, через які досягається правильна орієнтація в предметних умовах і оволодінні новими знаннями. Наявність цих умінь відкриває дитині шлях до засвоєння більш складного навчального матеріалу. | |
| − | + | О.М. Леонтьєву вдалося поглибити ідею Л.С. Виготського про провідний тип діяльності та його значення в психічному розвитку дитини. Завдяки його працям провідна діяльність стала розглядатись як критерій періодизації психічного розвитку, як показник психологічного віку дитини. Він показав залежність розвитку психічних процесів дитини від характеру і будови її зовнішньої предметної діяльності та розкрив значення супідрядності її мотивів для становлення її особистості. Своїми теоретичними та експериментальними дослідженнями вчений зробив великий внесок у розвиток психологічної науки, його праці перекладені та опубліковані в багатьох країнах. | |
| + | Основні наукові праці О.М. Леонтьєва: «Проблеми розвитку психіки», «Діяльність. Свідомість. Особистість», «Філософія психології», «Розвиток пам’яті» та ін. | ||
| − | |||
| − | |||
| − | |||
| − | |||
| − | |||
| − | |||
| − | |||
| − | |||
| − | |||
| − | |||
| − | |||
[[Категорія: Радянські психологи і педагоги]] | [[Категорія: Радянські психологи і педагоги]] | ||
| − | [[Категорія: | + | [[Категорія:Приходько Ю.О., Юрченко В.І.Психологічний словник-довідник]] |
[[Категорія:Потребує доопрацювання]] | [[Категорія:Потребує доопрацювання]] | ||
Поточна версія на 21:35, 27 лютого 2013
Леонтьєв Олексій Миколайович (1903–1979) – російський психолог, філософ і педагог. Фахівець у галузі загальної, вікової, експериментальної, інженерної, когнітивної психології, проблем методології. Доктор психологічних наук, професор, дійсний член АПН СРСР, почесний доктор цілої низки зарубіжних університетів, у тому числі й Сорбонни (Франція). О.М. Леонтьєв закінчив факультет суспільних наук Московського університету (1924). Професійну діяльність розпочав у Московському інституті психології. У 1930 р. переїхав до Харкова, де працює на посадах завідувача сектором Всеукраїнської психоневрологічної академії та завідувача кафедри психології Харківського педагогічного інституту. Після повернення до Москви (1936) працює в Інституті психології, де захищає докторську дисертацію «Генезис чутливості й основні етапи розвитку психіки» (1940). Під час війни (1942–1943) – науковий керівник військового шпиталю на Уралі. З 1943 р. – завідувач лабораторії, а згодом відділу дитячої психології Інституту психології, з 1949 р. – завідувач кафедри психології Московського державного університету імені М.В. Ломоносова, з 1966 по 1979 рр. – декан факультету психології цього ВНЗ. Становлення О.М. Леонтьєва як вченого відбулося під впливом його вчителя – Л.С. Виготського. Своїми працями 20-х років XX ст. він також зробив свій внесок у розробку культурно-історичного підходу до становлення психіки людини. Проте, якщо для Л.С. Виготського основним предметом вивчення була свідомість, то для О.М. Леонтьєва – людська практика (діяльність), яка формує свідомість. Ідея щодо формування психічних процесів у діяльності і через діяльність стала основою багатьох експериментальних досліджень розвитку і формування психічних функцій в онтогенезі, виконаних під керівництвом О.М. Леонтьєва. Ці дослідження стали основою психолого-педагогічних концепцій розвиваючого навчання і виховання. Вчений довів єдність практичної і «внутрішньої» психічної діяльності та можливість їх переходу із зовнішньої розгорнутої у внутрішню згорнуту (інтеріоризація) і, навпаки, з внутрішньої у зовнішню (екстеріоризація). Результати теоретичних та експериментальних досліджень були викладені в праці вченого «Проблеми розвитку психіки» (1959), за яку він отримав найвищу на той час наукову премію держави – Ленінську. О.М. Леонтьєвим була зроблена спроба побудувати власну теорію розвитку дитини в дошкільному віці, основану на діяльнісному підході. Він наголошував, що «розвиток психіки дитини визначає її життя, розвиток реальних процесів цього життя, інакше говорячи, розвиток діяльності дитини, як зовнішньої, так і внутрішньої». Особливої значущості вчений надавав аналізу провідної діяльності та її впливу на психічний розвиток дитини на різних вікових етапах. Він довів, що не всі види діяльності однаково значущі для психічного розвитку дитини, тим більше на різних етапах її онтогенезу. Одні види діяльності відіграють провідну роль, а інші – підпорядковану. А тому варто говорити про «залежність психіки не від діяльності взагалі, а від провідної діяльності, яка зумовлює найголовніші зміни в психічних процесах і психологічних особливостях особистості дитини на даній стадії її розвитку». Теоретичні і експериментальні дослідження О.М. Леонтьєва переконливо довели, що предметні дії дитини раннього віку, гра дошкільника, навчальна діяльність школяра, які послідовно набувають значення провідної діяльності в ході розвитку дитини, мають соціально-історичне походження, вони культивуються суспільством у виховних цілях та набувають різного змісту і різної структури в різні історичні епохи. Дитина має оволодіти способами і формами діяльності, які історично склалися, перш, ніж почне здійснювати їх самостійно, за власною ініціативою і творчо їх видозмінювати відповідно своїх потреб і завдань, які стоять перед нею. Зміна одного виду діяльності іншим пов’язана з виникненням нових мотивів, а виникнення їх супідрядності на початку дошкільного віку знаменує собою фактичне складання особистості, тому цей віковий період є винятково важливим у житті людини. Теоретичні положення, сформульовані О.М. Леонтьєвим, значно розширили існуючі до того часу в психології уявлення про особливості формування особистості дитини в дошкільному віці. Виділена ним центральна ланка цього процесу – супідрядність мотивів у діяльності дитини, як показали подальші експериментальні дослідження, дійсно тісно пов’язана з формуванням особистості на етапі дошкільного дитинства. О.М. Леонтьєв у своїх працях особливу увагу приділив аналізу способів засвоєння знань дітьми дошкільного віку та ролі спілкування в навчальному процесі. На його думку, спілкування дитини з дорослим є провідним чинником засвоєння нею знань. Навіть у тих випадках, коли дитина ніби і відокремлена у своїй діяльності від дорослого, вона все ж таки включена в спілкування з ним – мовне чи мислене. Для дитини, яка не володіє досвідом пізнавальних і практичних дій, спілкування з дорослим у процесі засвоєння умінь та знань відіграє винятково важливу роль. Адже вона ще не може самостійно організувати свою діяльність відповідно змісту, який потрібно засвоїти. Діяльність дитини в ході навчання не лише організовується дорослим, але і постійно спрямовується ним. Лише шляхом спеціальної організації діяльності дитини та втручання в сам процес вирішення пізнавальних задач відкривається можливість формування нових практичних і розумових дій, через які досягається правильна орієнтація в предметних умовах і оволодінні новими знаннями. Наявність цих умінь відкриває дитині шлях до засвоєння більш складного навчального матеріалу. О.М. Леонтьєву вдалося поглибити ідею Л.С. Виготського про провідний тип діяльності та його значення в психічному розвитку дитини. Завдяки його працям провідна діяльність стала розглядатись як критерій періодизації психічного розвитку, як показник психологічного віку дитини. Він показав залежність розвитку психічних процесів дитини від характеру і будови її зовнішньої предметної діяльності та розкрив значення супідрядності її мотивів для становлення її особистості. Своїми теоретичними та експериментальними дослідженнями вчений зробив великий внесок у розвиток психологічної науки, його праці перекладені та опубліковані в багатьох країнах. Основні наукові праці О.М. Леонтьєва: «Проблеми розвитку психіки», «Діяльність. Свідомість. Особистість», «Філософія психології», «Розвиток пам’яті» та ін.