Перегляд вихідного коду сторінки Шкарбан Л.В. Теоретичні аспекти проблеми навчання і виховання ліворуких дітей

[[Шкарбан Людмила В’ячеславівна]], викладач кафедри теорії початкової освіти, індивідуального навчання та методик викладання дисциплін гуманітарного циклу [[Педагогічний інститут|Педагогічного інституту]] [[КМПУ|Київського університету імені Бориса Грінченка]]


'''УДК 37.09:159.943.75'''


'''У статті розглянуто проблему навчання і виховання ліворуких дітей, з’ясовано зміст і сутність поняття „ліворукість”, охарактеризовано труднощі, які виникають під час навчання ліворуких дітей, окреслено психофізіологічні особливості ліворуких дітей'''. 

''Ключові слова:'' '''„ліворукість”, „ліворукі діти”, „навчання і виховання ліворуких дітей”.'''

== Актуальність теми ==

Основне завдання нової школи України ХХI століття – формування гармонійно розвиненої особи, здатної реалізовувати свій інтелектуальний і особистий потенціал. Завдання школи полягає в тому, щоб надати дітям можливості пошуку своєї індивідуальності, розвитку освітніх потреб і можливостей. На думку вчених, сучасна педагогіка виокремлює проблему навчання ліворуких дітей в школі як одну із нагальних і актуальних. 

== Стан дослідження проблеми ==

Проблема навчання і виховання ліворуких дітей досліджувалась багатьма психологами та педагогами: М.М.Безруких, А.П.Чуприковим, А.Л.Сиротюк, А.В.Семенович та іншими. У своїх працях науковці звертають увагу на відсутність умінь у педагогів проводити діагностику індивідуальних особливостей учнів і виділяти труднощі в навчанні, організовувати навчально-виховний процес дітей з урахуванням їх психофізіологічних особливостей, здійснювати відповідні корективи. Психологи визначають обсяг спеціальних знань, необхідних педагогові-професіоналові у практиці навчання і виховання ліворуких дітей, коло причин ліворукості, специфіку роботи з такими дітьми.

Сучасні дослідження свідчать, що ліворукість є не просто перевагою лівої руки, а результатом одного з варіантів структурно-функціональної асиметрії мозку. Функціональна асиметрія мозку вивчалася багатьма дослідниками: В.Л.Біанки, В.Л.Деглін, Д.Льові, Р.Сперрі, С.Спрінгер, Г.Дейч та іншими. Наукові дослідження свідчать про те, що функціональна асиметрія мозку здійснює істотний внесок у формуванні механізмів сприйняття і засвоєння інформації.

Дослідженню розвитку емоційно-вольової і мотиваційної сфери особистості присвячені роботи, в яких встановлено зв'язок показників асиметрії мозку людини з його індивідуально-психологічними особливостями. У сучасних психолого-педагогічних дослідженнях звертається увага на необхідності обліку функціональних асиметрій мозку, які впливають на навчальний процес. Дослідженнями психологів встановлено, що навіть на ранніх етапах розвитку психіки праворукої і ліворукої дитини помітні відмінності, пов'язані з особливостями функціональної спеціалізації півкуль мозку. Автори вважають, що педагог повинен мати знання про види функціональної асиметрії мозку, уміти визначати індивідуальний профіль латеральної організації мозку, оскільки освітні технології третього тисячоліття повинні будуватися обов'язково з урахуванням індивідуальних особливостей дитини.

На думку А.Л.Сиротюк, процес навчання в початковій школі має будуватися з урахуванням знань про розвиток міжпівкульової взаємодії на різних етапах онтогенезу. Індивідуальний латеральний профіль у дітей остаточно формується лише до 12-14 років, оскільки дозрівання структур головного мозку є тривалим і нерівномірним процесом, що відбувається одночасно з розвитком і зростанням самої дитини. До цього віку дитина є істотою «правопівкульною». У міру розвитку мовних функцій відбувається посилення ролі лівої півкулі і в процесі розвитку можлива зміна провідної півкулі. Дітей з домінуванням правої півкулі умовно називають „психічними” лівшами або „прихованими” лівшами. Їх ознаки ліворукості не пов'язані з домінуванням лівої руки, а виявляються в сенсорно-перцептивних асиметріях. Ці діти мають таку ж специфіку індивідуально-психологічних особливостей, як і ліворукі і вимагають індивідуального підходу і особливої організації діяльності на уроці.

В історії фізіології тривалий час вважалося, що із двох півкуль мозку людини одна (ліва) є домінантною. Оскільки існує перехрест нервових шляхів, що ведуть від кінцівок до півкуль мозку, то при домінуванні лівої півкулі, ведучою, у більшості випадків, є права рука. Домінування лівої півкулі пояснювали тим, що в ній зосереджувалося керування важливими психічними функціями свідомості, контролю, мовою, абстрактним мисленням, а також ведучою правою рукою. Сучасні вчені називали ліву півкулю великою півкулею, а праву - малою. Проте, розвиток науки свідчить, що права півкуля зумовлює підсвідомі, інтегруючі психічні процеси, наочно-практичну діяльність, інтуїцію, музичну та художню творчість, образне мислення. Крім того, доведено, що мозок працює не за стереотипом, а динамічно, „керуючись ситуацією”. У процесі обробки інформації однією півкулею, інша на певний час зменшує свою активність, наче б то пригальмовує. Взаємодоповнюючий й одночасно синхронний режим діяльності півкуль створює умови для повноцінної, гармонічної психічної діяльності.

Ліворукість, як правило, виявляється у ранньому дитинстві. Так, у ліворукої дитини у перші три місяці життя на лівій руці відбувається більш швидка втрата рефлексів новонародженого (міостатичного, хватального, рефлексу Бабкіна тощо) у порівнянні із правою рукою.

Результати численних досліджень переконують, що центри, відповідальні за усне мовлення, у більшості ліворуких людей, як і у праворуких, знаходяться у лівій півкулі. Таким чином, диференціація функцій у півкулях ліворуких виражена не так чітко, як у праворуких. Так, наприклад, здатність до створення одно- та багатозначного контексту у ліворуких не так чітко латералізована (Латералізація функцій головного мозку найчастіше розуміється як процес виділення домінантної півкулі (у праворуких – лівої), яка відіграє провідну роль у виконанні зовнішніх психічних функцій, пов’язаних із мовою або як міра, якою певні функції виконуються виключно однією півкулею). Це приводить до низки цікавих і важливих наслідків.

Так, вважається, що ліва півкуля головного мозку відповідає за здатність до мовного спілкування та оперування іншими строго формалізованими знаками. Робота означеної півкулі дозволяє людині: розуміти як усну, так і писемну мову; давати граматично правильні відповіді; вірно оперувати цифрами і математичними формулами у межах формальної логіки. Проте, активність лівої півкулі, на відміну від правої, не сприяє розпізнаванню інтонації мови та модуляцій голосу. Крім того, ліва півкуля не чуттєва до музики (хоча і реагує на певний стійкий ритм у звуках), досить важко здійснює розпізнавання складних образів, які не підлягають розподілу на прості складові елементи. Робота лише однієї лівої півкулі не дозволяє ідентифікувати зображення людського обличчя і не забезпечує естетичного сприймання витворів мистецтва.

Важливо відзначити і той факт, що внаслідок припинення зв’язку між півкулями права рука анатомічно пов’язана із лівою півкулею та функціонально їй підвладна, і зберігає здатність не лише до спонтанного малювання, а й до копіювання досить простих зображень. Права рука, яка для більшості людей є першим помічником у повсякденній діяльності, втрачає уміння складати із кубиків елементарні фігури та вибирати на дотик (із заплющеними очима) конкретний, добре знайомий предмет із групи інших знайомих предметів. Проте з усіма завданнями такого типу легко впорається ліва рука, якою керує права півкуля.

Адже, в свою чергу, людина в цій ситуації (хоча і не завжди) називає предмет, до якого дотикається лівою рукою, із великими труднощами, адже права півкуля „розуміє” мову, хоча і в обмеженому обсязі, але майже не здатна до утворення речень і погано розв’язує аналітичні задачі (наприклад, пов’язані із розв’язанням математичних і формально-логічних задач).

Клінічна практика свідчить про високу пластичність мозкових півкуль у ранньому віці. Якщо у немовлят (за медичними рекомендаціями) видаляють ліву півкулю, розвиток мови не припиняється, а йде без особливих порушень, тобто відбувається перенесення центрів мовлення у праву півкулю, водночас дитина не виявляє істотних розбіжностей у вербальних здібностях.

У процесі дозрівання мозкових структур пластичність мозку знижується, а потім настає період, коли заміна сформованих у півкулях центрів стає неможливою.

Спілкуючись із дітьми, важливо пам’ятати, що на 3-4 роках життя відбувається дозрівання аналізатора руху, і тому більшість дітей нерідко діють обома руками. Отже, у цьому віці можна зробити спробу обережно сформувати праворукість, але такі спроби мають відбуватись без будь-якого насилля, криків та погрожувань. У наукових дослідженнях зазначається, що, якщо ліворукість невиражена, і дитина без ускладнень переходить до дій правою рукою, її обережно вчать діяти правою рукою. Проте, якщо ваші спроби зазнають опору та перешкод – не наполягайте. Все це означає, що дитина – виражена лівша і обмежувати її дії лівою рукою не потрібно і шкідливо. Переучувати ліворуку дитину означає змінювати специфічні якості її психіки, що негативно впливає на психічний стан дитини, емоційне благополуччя і здоров'я в цілому. У процесі насильного переучування відзначаються серйозні зміни в поведінці дитини: вона стає дратівливою, вередливою, неспокійно спить, у неї знижується апетит. Пізніше з'являються ще більш серйозні порушення: постійні головні болі, постійна млявість, отже, розвиваються невротичні реакції: неврози, енурез, заїкання. Згідно із статистикою, кожна третя дитина із заїканням — це перевчений лівша. У такій ситуації ліворукі діти починають відставати у навчанні, втрачати віру у власні сили, не реалізують своїх можливостей і здібностей. Внаслідок цього в них формується стійкий комплекс неповноцінності. Сучасні наукові дослідження дозволили обґрунтувати труднощі у переучуванні ліворуких дітей. Примушувати ліворуку дитину писати правою рукою – означає пряме втручання в уже сформовану, побудовану складну функціональну систему. Якщо дитина пише лівою рукою, це означає, що процес писання (малювання) регулюється (хоча б частково) правою півкулею головного мозку, тому, наполягаючи на тому, щоб вона писала правою рукою, дорослі створюють додаткове навантаження для систем лівої півкулі, які у процесі розвитку мозкових структур у такої дитини відповідають за інші функції та процеси. Але ліворукість — це не патологія, ліворука дитина — абсолютно нормальна й здорова, однак вона відрізняється від своїх однолітків, у неї є своя особливість, яка визначається не «хотінням» дитини (писати лівою рукою), а специфікою організації її мозку, що визначає не лише ведучу руку, але й деякі особливості організації вищих психічних функцій.

Ліворукі діти часто потрапляють у центр ровесників, які неадекватно реагують на своїх ліворуких товаришів. Деякі ліворукі діти, як стверджують дослідження, часто переживають свою незвичайність, замикаються, уникають контактів із друзями та однолітками. Вчителі початкової школи вперто переучують ліворуких школярів, але робиться це, звичайно, з найкращих міркувань. До цього процесу підключаються і батьки, іноді не володіючи методами роботи з учнями такої категорії. У багатьох ліворуких дітей таке насильницьке переучування сприяє посиленню роздратування, нестриманості, крім того, погіршується сон, з'являються нічні страхи. У дослідженнях А.П.Чуприкова [7, 22-23]зазначається, що саме переучування ліворуких дітей, а не ліворукість сама по собі є сильним специфічним фактором у процесі виникнення неврозів. Окрім того, у дітей спостерігаються висока втомлюваність, швидке виснаження, стрімке падіння працездатності. Фактично діти можуть працювати на перших двох уроках, потім їхня увага розсіюється, виникає рухове розгальмування, втома. У таких дітей значно більше часу іде на приготування уроків. Особливо важко їм виконувати письмові завдання. Ліворуким дітям, які зазнали „переучування”, значно частіше доводиться відчувати шкільні „страхи”, пов’язані із невдачами у класі, зауваженнями, доганами з боку дорослих. 

На думку А.П.Чуприкова [7,22-23]наслідками таких переживань у дітей стають прискорене серцебиття, астматичні приступи, підсилене потовиділення, тремтіння рук, голосу, інколи їм сняться жахливі сновидіння, пов’язані зі шкільними неприємностями. Брак відпочинку уночі позначається на загальній життєдіяльності дитини, її емоційному стані, з’являються примхи, роздратованість. Внаслідок переучування у дитини можуть виникати неврози у вигляді нав’язливих станів. Дитина не може позбавитися думок про свою ліворукість, неповноцінність, постійно перебуває у стані тривожного очікування невдачі, що програмує подальші поразки й призводить до погіршення навчання.

Сучасні наукові дослідження доводять, що інколи у молодшому шкільному віці спостерігаються істеричні неврози. Особливо яскраво вони проявляються у формі істеричної сліпоти: дитина жаліється, що не бачить ліній та клітинок у зошиті, під час списування із дошки у неї „губляться” букви, слова і цілі фрази. Перед контрольними роботами у дітей, які зазнали „переучування” інколи можуть виникнути нудота, блювота, бурхливі психомоторні реакції (діти із голосними риданнями падають на підлогу, по якій стукають руками і ногами).

Важливо зазначити, що хвилювання і страхи збуджують праву півкулю головного мозку, яка у ліворуких дітей і так є більш активною, і, як наслідок, навіть незначна подія може стати приводом для страху, адже така дитина заздалегідь сповнена тривогою та поганими передчуттями. Такий високий рівень активізації правої півкулі викликає гальмування діяльності лівої півкулі. У результаті дитина не в силах приймати вірні рішення, знаходити раціональний вихід зі складної ситуації - адже критичне вміння адекватно оцінювати свої дії та вчинки й робити відповідні висновки послаблюється. Таким чином, чим більше дорослі будуть „тиснути” на дитину, щоб вона „все зрозуміла”, „все усвідомила”, тим важче дитині буде здійснити це у реальності. Інакше діяти такий „натиск” не може, він може лише збільшувати й підсилювати невпевненість і слабкість дитини. Проте, допомога полягає не у „стовідсотковій” логіці й моральних „проповідях”, а у психологічному розслабленні (розвантаженні). Такі діти потребують приємного спілкування, позитивних емоцій, переживання щастя від подій, що відбуваються із ними. Саме таким чином можна допомогти дитині подолати невротичні реакції, страхи.

Н.Н.Брагіна, Т.А.Доброхотова [2, 96-97]стверджують, що більшість неврозів тим чи іншим чином пов’язана із порушенням взаємодії між півкулями головного мозку. Подібні порушення виявляються і при психічних травмах – переляках, потрясіннях, гострих конфліктах, обмеженнях життєво значущих потреб тощо. Отже, стрімке збільшення активності правої півкулі супроводжується „нагнітанням” негативних емоцій, страхів. Лавина афекту на деякий час зменшує здатність лівої півкулі до пошуку логічних, раціональних рішень. Тому в подібних ситуаціях заклики дорослих „візьми себе в руки”, „як тобі не соромно”, „роби так, як тобі сказано”, як правило, не допомагають.

Ученими окреслені такі психофізіологічні особливості ліворуких дітей, а саме: 

* погана зорово-рухова координація. Це може виражатися в поганому почерку, у труднощах при змальовуванні різних графічних зображень;

* різноманітні порушення, часто виявляються в помилках при звуковому аналізі;

* особливості просторового сприйняття. Це перекручування форм і пропорцій фігур, дзеркальність рухів (письма), погана зорова пам’ять;

* складності концентрації і переключення уваги.

== Висновок ==

Таким чином, вихід із цієї ситуації, перш за все, полягає у педагогічній коректності та стриманості у процесі оцінювання дій ліворукої дитини. Таку дитину необхідно сприймати такою, якою вона є. Дорослі не повинні травмувати її своїми зауваженнями, а навпаки, допомагати подолати труднощі у навчанні, в оволодінні навичками письма, і формуванні навичок володіння різноманітними знаряддями праці, адаптації у колективі праворуких однолітків. Завдання учителів і батьків полягає в необхідності створити максимально комфортні умови для навчання ліворукої дитини з метою збереження її здоров'я, реалізації індивідуальних можливостей і здібностей.

== Список використаної літератури ==

# Безруких М.М. Леворукий ребенок в школе и дома. – Єкатеринбург: У-Фактория, 2003. – 304 с.
#Доброхотова Т.А., БрагинаН.Н. Левши. – М.: Книга, 1994.-232 с.
#Макарьев И. Если ваш ребенок левша. - С-Пб.: Лань, 2001. - 128 с.
#Маковецька Н.В. Формування навичок письма в дітей дошкільного і молодшого шкільного віку: перспективи і наступність / Н.В.Маковецька, О.В. Нікулочкіна. – Запоріжжя: ТОВ «ЛІПС» ЛТД, 2005. – 200с.
#ПрищепаО.В. Проблеми навчання письма дітей, які пишуть лівою рукою / О. Прищепа // Початкова школа :Науково-методичний журнал. - 2010. - N 5. - С. 10-13. 
#Цепова І.Навчаємо письма ліворуких дітей / І. Цепова // Початкова школа :Науково-методичний журнал. - 2010. - N 4. - С. 71-72
#ЧуприковА. П. Ліворука дитина: яка вона? / А. Чуприков, І. Марценківська // Дошкіл. виховання : наук.-метод. журн. МОН Укр. для пед. і батьків. - 1996. - № 06 (черв.). - С. 22-23 


[[Категорія:Наукові праці]]
[[Категорія:Вісник психології і соціальної педагогіки. Збірник наук. праць]]
[[Категорія:Педагогічний інститут Київського університету імені Бориса Грінченка]]
[[Категорія:Наукові праці фахівців кафедри теорії початкової освіти, індивідуального навчання, методик викладання дисциплін гуманітарного циклу]]
[[Категорія:Наукові праці Шкарбан Л.В.]]
[[Категорія:Статті з педагогіки]]
[[Категорія:Для аспірантів]]
[[Категорія:Для магістрантів]]
[[Категорія:Для науковців]]
[[Категорія:Для студентів]]

{{Збірник_наук._праць._-_Випуск_5}}