Перегляд вихідного коду сторінки Фрейд Зігмунд

'''Зігмунд Фрейд''' (нім. Sigmund Freud [zi ː kmʊnt fʁɔʏt]; повне ім'я Сигізмунд Шломо Фрейд, ньому. Sigismund Schlomo Freud; 6 травня 1856, Фрайберг, Австрійська імперія - 23 вересень 1939 Лондон) - австрійський [[психологія|психолог]], психіатр і невролог.


=== Зігмунд Фрейд ===

Найбільш відомий як засновник психоаналізу, який справив значний вплив на психологію, медицину, соціологію, антропологію, літературу і мистецтво XX століття. Погляди Фройда на природу людини були новаторськими для його часу і протягом усього життя дослідника не припиняли викликати резонанс в науковому співтоваристві. Інтерес до теорій вченого не згасає і в наші дні.

Серед досягнень Фрейда найбільш важливими є розробка трикомпонентної структурної моделі психіки (що складається з «Воно», «Я» і «Над-Я»), виділення специфічних фаз психосексуального розвитку особистості, створення теорії едипового комплексу, виявлення функціонуючих у психіці захисних механізмів, психологизация поняття «несвідоме», відкриття трансферу і контр-трансферу, а також розробка таких терапевтичних методик, як метод вільних асоціацій і тлумачення сновидінь.

Незважаючи на те, що вплив ідей особистості Фрейда на психологію незаперечно, багато дослідників вважають його праці інтелектуальним шарлатанством. Практично кожен фундаментальний для фрейдівської теорії постулат був підданий критиці з боку видних учених і письменників, таких як Карл Ясперс, Еріх Фромм, Альберт Елліс, Карл Краус  та багатьох інших. Емпіричний базис теорії Фрейда називали «неадекватним» Фредерік Крюс  і Адольф Грюнбаум, «шахрайством» психоаналіз охрестив Пітер Медавар , псевдонаукової теорію Фрейда вважав Карл Поппер.
За своє життя Фрейд написав і опублікував величезну кількість наукових робіт - повне зібрання його творів складає 24 томи . Він мав звання доктора медицини, професора, почесного доктора права Університету Кларка  і був іноземним членом Лондонського королівського товариства, володарем премії Гете, був почесним членом Американської психоаналітичної асоціації, Французького психоаналітичного суспільства і Британського психологічного товариства. Не тільки про психоаналізі, а й про сам вченій випущено безліч біографічних книг. Щороку про Фройда видається більше робіт, ніж про будь-якому іншому теоретика психології.

Серед досягнень Фрейда найбільш важливими є розробка трикомпонентної структурної моделі психіки (що складається з «Воно», «Я» і «Над-Я»), виділення специфічних фаз психосексуального розвитку особистості, створення теорії едипового комплексу, виявлення функціонуючих у психіці захисних механізмів, психологизация поняття «несвідоме», відкриття трансферу і контр-трансферу, а також розробка таких терапевтичних методик, як метод вільних асоціацій і тлумачення сновидінь.

Одним з основних наукових досягнень Фрейда є розробка оригінальної для свого часу структурної моделі психіки людини. У ході численних клінічних спостережень учений припустив наявність протистояння між потягами, виявивши, що соціально детерміновані заборони часто обмежують прояв біологічних спонукань. На підставі отриманих даних Фрейд розробив концепцію психічної організації, виділивши три структурних елемента особистості: «Воно» (або «Ід», нім. Das es), «Я» (або «Его», нім. Ego) і «Над-Я» (або «Супер-Его», нім. Das Über-Ich). «Воно», згідно фрейдівської концепції, позначає невідому силу, що управляє вчинками людини і служить основою для двох інших проявів особистості, що містить енергію для них. «Я» - це, по суті, і є особистість людини, уособлення його розуму, «Я» здійснює контроль над усіма процесами, що проходять в психіці індивідуума, і його основна функція полягає в підтримці взаємозв'язку між інстинктами і діями. «Над-Я» є психічної інстанцією, яка включає «батьківський авторитет, самоспостереження, ідеали, совість - у метафоричному значенні" Над-Я "виступає в якості внутрішнього голосу, цензора, судді».

Іншим найважливішим досягненням Фрейда є відкриття '''психосексуальних фаз розвитку людини'''. У найбільш загальному значенні під терміном «психосексуальний розвиток» розуміється «рух дитини від інфантильних способів задоволення потягів до більш зрілим, що дозволяє в кінцевому підсумку вступити в сексуальний контакт з людиною протилежної статі» . Психосексуальний розвиток надзвичайно важливо для становлення особистості - саме в ході проходження всіх його етапів закладаються передумови майбутніх сексуальних, емоційних і комунікативних проблем. Фрейдом було виділено п'ять таких стадій - оральна, анальна, фалічна, латентна і генітальна .

== Фройдизм ==

Основою для всієї психоаналітичної теорії Фрейда послужила концепція едипового комплексу, суть якої полягає в позначенні амбівалентного ставлення дитини до своїх батьків; сам термін характеризує прояв людиною несвідомих потягів, в яких любов межує з ненавистю до батьків. У розумінні Фрейда хлопчик еротично прив'язаний до матері і прагне володіти нею, а батька сприймає як суперника і перешкоду для здійснення даного бажання (у дівчинки ситуація зворотна і носить назву «Комплекс Електри»). Едипів комплекс розвивається у віці трьох - шести років, і його успішне вирішення (ідентифікація з батьком однієї статі, або «ідентифікація з агресором») принципово важливо для дитини. Дозвіл («руйнування») комплексу веде до переходу від фаллической стадії розвитку до латентної і є фундаментом для утворення «Над-Я»; авторитет батьків, таким чином, «переміщається» всередину психіки - дозволений едипів комплекс стає основним джерелом почуття провини (яким « Над-Я »впливає на« Я ») і одночасно знаменує закінчення періоду інфантильною сексуальності індивідуума.

Важливим для розвитку фрейдизму був опис вченим захисних механізмів, що функціонують в психіці людини. За Фрейдом, захист - це психологічний механізм протистояння тривозі, який, на відміну від конструктивних дій, спрямованих на вирішення проблемної ситуації, спотворює або заперечує реальність, відзначають Фрейджер і Фейдимен. Захисні механізми відносяться до «Я» людини, якій доводиться протистояти масі різноманітних загроз з боку зовнішнього світу і бажанням «Воно», які стримуються «Над-Я»; Фрейд відводив значну роль їхніми дослідженнями, але спроб класифікувати їх не вживав - це взяла на себе його дочка Ганна, в роботі «Я і захисні механізми» (1936) систематизував раніше описані вченим психічні феномени. Фрейд описав такі захисні механізми: витіснення, проекцію, заміщення, раціоналізацію, реактивне утворення, регресію, сублімацію і заперечення.
Наріжним каменем в теорії Фрейда було відкриття несвідомого - частини психіки людини, за обсягом, змістом і принципам функціонування відрізняється від свідомості. У топографічної теорії несвідоме вважається однією з систем психічного апарату. Після появи трикомпонентної моделі свідомості («Воно», «Я» і «Над-Я») несвідоме виражається виключно за допомогою прикметника, тобто відображає психічне якість, в рівній мірі властиве кожній з трьох структур психіки. Основні риси несвідомого, згідно з Фрейдом, полягають в наступному: зміст несвідомого є репрезентацією потягів; зміст несвідомого регулюється первинними процесами, зокрема, згущенням та зміщенням; підживлюються енергією потягів, змісту несвідомого прагнуть повернутися у свідомість, проявивши у поведінці (повернення витісненого змісту), однак фактично з'явитися в предсознании можуть виключно в спотвореному цензурою «Над-Я» вигляді; в несвідомому дуже часто піддаються фіксації дитячі бажання.
Одним з основних інструментів психоаналітика в роботі з пацієнтом є розроблений Фрейдом метод вільних асоціацій. Вільні асоціації - це висловлювання, засновані на довільному викладі будь-яких думок щодо чого б то не було. Однойменний метод лежить в основі психоаналізу і є одним з основних його прийомів. У психоаналізі вільні асоціації розглядаються в якості сигналу про наявність ідей чи фантазій, які не можуть бути усвідомлені людиною без аналітичної допомоги психолога, оскільки знаходяться в предсознании. Будь-яка асоціація може стати принципово важливою для встановлення причин виникнення захворювання. Застосування даного методу дозволило повністю відмовитися від застосування гіпнозу на сеансах і, за словами самого Фрейда, послужило поштовхом до становлення та розвитку психоаналізу.

Інший найважливіший інструмент психоаналітика в його роботі представлений технікою тлумачення сновидінь. Тлумачення сновидінь - це процес розкриття змісту і значення снів, спрямований на розшифровку їх несвідомого змісту. Згідно з поданням Фрейда, сновидіння являють собою психічні явища, які є відображенням чогось існуючого в душі людини, про що сам сновидець не здогадується; таким чином, індивід ніколи не усвідомлює істинний сенс свого сновидіння. Робота психоаналітика, відповідно, зводиться до того, щоб розкрити перед людиною цей сенс. Техніка тлумачення сновидінь полягає у з'ясуванні у пацієнта причин виникнення певного сну - при цьому перше же вислів вважається поясненням. Побудовою вільних асоціацій до окремих частин сновидіння людина розкриває його справжню сутність, несвідомо орієнтуючись на його реальний зміст. Процес тлумачення полягає в перекладі явного змісту сновидіння (тобто його сюжету) у прихований зміст.

Не менш важливим для психоаналітичної терапії є відкрите Фрейдом явище трансферу і контр-трансферу. Трансфер - явище, що спостерігається у взаєминах двох людей і проявляється у перенесенні почуттів і прихильностей один на одного. У процесі психоаналізу трансфер характеризується як зміщення несвідомих уявлень, бажань, потягів, стереотипів мислення і поведінки з одного індивідуума на іншого, при цьому досвід минулого стає моделлю взаємодії в сьогоденні. Під терміном «контр-трансфер», відповідно, розуміється зворотний трансферу процес, а саме перенесення аналітиком на свого клієнта емоційного ставлення до людини зі свого минулого.


[[Категорія:Науковці]]
[[Категорія:Зарубіжні психологи і педагоги]]